Сучасна «ковідна» доба приносить багато змін і у сферу роботи психотерапевтів. У перші весняні місяці 2020 року наш кабінет залишився абсолютно порожнім. Заборона надавати будь-які послуги, крім «невідкладної медичної допомоги», розпорядженням ÚVZ повністю паралізувала консультативну та терапевтичну діяльність. Після кількох розпачливих телефонних дзвінків від людей у кризі ми нарешті на початку травня знову взялися до роботи. З'явилося багато нових клієнтів, змінилися як форми, так і зміст нашої діяльності.
Як і в багатьох інших професіях, ми також частково перейшли на дистанційні форми, переважно онлайн-консультації за допомогою вебдодатків. З одного боку, ми вважаємо такий спосіб контакту обмежувальним, з іншого боку, він має беззаперечну перевагу — усунення обов'язку носити маску. У психотерапевтичній роботі необхідний не лише зоровий контакт, але й загальний контакт «віч-на-віч». Сприйняття невербальних сигналів клієнта в масці є надзвичайно складним, із чим з нами напевно погодяться й інші колеги з допоміжних професій. Розмова через комп'ютер дозволяє ці сигнали принаймні частково сприймати (залежно від того, як розміщена камера), з іншого боку, бракує відчуття «людського тепла» від фізичної близькості та дотику — тих неспецифічних змінних, які не можна ані виміряти, ані зважити, і все ж ми всі відчуваємо, наскільки вони важливі для кожної людини. Тому останнім часом ми знову більше віддаємо перевагу індивідуальному контакту з клієнтами, залишаючи їхню потребу захищатися маскою чи ні на їхній власний розсуд, незалежно від зовнішніх розпоряджень.
Що стосується проблемних напрямів, тут також відбулися зміни. Деякі пацієнти дитячого віку з психосоматичними проблемами, етіологічно пов'язаними зі школою, під час домашнього навчання почали просто «дивовижно» одужувати. Як приклад наведемо 8-річного школяра, у якого через тяжку неприязнь до вчительки (зауважу, взаємну неприязнь) ми зверталися до керівництва школи з проханням про його переведення до іншого класу, однак безуспішно. У серпні 2020 року мати цього школяра повідомила нам, що психосоматичні симптоми (надзвичайно сильна екзема та біль у животі, які тривали з першого класу) повністю зникли. Навіть дивовижно, як багатьом батькам удавалося справлятися з домашнім навчанням, адже це ставило високі вимоги не лише до їхніх здібностей, але й до їхнього терпіння. Звісно, були й такі, кому домашнє навчання створювало труднощі, особливо батьки кількох дітей. Це ми консультували спільно, намагалися врахувати часові можливості, оптимізувати виховні настанови та поєднати їх із новою вимогою домашнього навчання.
У парному та сімейному консультуванні ми також зафіксували зміни. Додалися проблеми, пов'язані з «ефектом підводного човна» — необхідністю перебувати довгий час у тісному контакті без можливості суспільного, культурного чи спортивного життя. Партнери більше, ніж будь-коли раніше, почали усвідомлювати розбіжності у своїх поглядах. Якщо вони мали невирішені питання з минулого, вони дуже загострилися. Їм потрібно було зрозуміти суть кризи, перестати звинувачувати в ній іншого, навчитися нових способів співіснування. Ми виразно відчуваємо, як криза індивіда, пари та сім'ї переплітається не стільки з медичною, скільки насамперед з економічною кризою всього суспільства.
Окремою темою є зростання кількості дітей старшого шкільного віку, які в цей період почали експериментувати з наркотиками. Звісно, це так само стосується й підлітків. Серед наших клієнтів є, наприклад, 17-річний юнак, якого до нас привела мати з його нібито станами тривоги та депресії, однак вона не здогадувалася, що за цією проблемою стоїть кількарічне зловживання одурманюючими речовинами, у його випадку — поєднання ліків (опіатів) з галюциногенами різного типу. На запитання, де він їх дістає і з яких фінансових джерел, відповідь полягала в тому, що це «досить просто, усе можна в будь-який час дістати через друзів та інтернет». З наркотиками він познайомився ще в «доковідні часи», але зараз, коли закрили фітнес-центри і скасували всі спортивні гуртки, він визнав, що його стан суттєво погіршився. «Якщо не хочу нудьгувати, то щось прийму, хоча й знаю, що це насправді мені шкодить», — сказав він.
Частим негативним наслідком, який принесла нова доба, є велика кількість клієнтів, які сприймають загальносуспільну ситуацію як непосильно психологічно обтяжливу, що виливається в їхні страхи за себе, близьких, за сім'ю та дітей. Допомога в подоланні емоційного навантаження стала дуже затребуваною в сучасній роботі психотерапевта. Перевіреною, швидкою та ефективною, за нашим досвідом, є Техніка трансформації негативного переживання на позитивне (TTNPP), яку ми в минулому презентували також у журналі Prohuman (див. Prevendárová a kol, 2017; Derková, 2019).
Ще однією темою, яку приносить нова доба, є зростаюча кількість клієнтів, які опинилися в такій ізоляції, що їхньою потребою є не стільки розв'язання проблеми, скільки можливість виговоритися, знайти когось, хто їх поважає, уважно вислухає, не критикує і не засуджує... У зв'язку з цим коротко окреслимо, з якими уявленнями, потребами, відповідно з якими «запитами» (проханнями про надання послуги) клієнти відвідують нас. Ті, хто приходить до нашого кабінету вперше, мають різні уявлення про те, що відбуватиметься і чого вони можуть очікувати від фахівця, якого обрали. Зазвичай вони мають про нього попередню інформацію, наприклад, з інтернету, від родини чи знайомих. Здебільшого вони знають, що їх турбує, але й тоді їхній запит часто є мало конкретизованим, неоднозначним або навіть неусвідомленим. Якщо фахівець від самого початку не з'ясує запит, не обговорить його з клієнтом, може виникнути зайве непорозуміння та розчарування. Це трапляється не лише в кабінеті психотерапевта, але й у лікарів, які звикли діяти проактивно та розв'язувати стан здоров'я пацієнта навіть тоді, коли той спочатку мав намір хіба що проконсультуватися щодо своєї проблеми, а не піддаватися медичному втручанню чи небажаному лікуванню. Ми знаємо багато таких пацієнтів, які не наважуються заперечити певному «авторитету», але виписані ліки врешті-решт викидають у смітник. Чому? Тому що їхній невисловлений запит був іншим, ніж припускав фахівець. З цього погляду ми вважаємо ключовим на кожній зустрічі спочатку дослідити очікування клієнта і відповідно до цього діяти. Загалом у консультативній та психотерапевтичній практиці ми стикаємося з чотирма видами запитів; кожен із них пов'язаний із задоволенням іншої потреби:
-
Задоволення потреби виговоритися. Запит (без допомоги терапевта неусвідомлений і невербалізований) звучить так: «Я хочу, щоб ви мене уважно слухали. Я не хочу жодних порад, мені просто потрібно, щоб ви мене розуміли і поділяли зі мною мій світ. Я хочу мати змогу з довірою спертися на Вас і передати вам мої обтяжливі думки та почуття».
-
Задоволення потреби раціонально зрозуміти складну ситуацію та краще в ній орієнтуватися. Запит звучить так: «Я хочу, щоб ви разом зі мною шукали можливі рішення. Я хочу розуміти те, що зі мною (з нами) відбувається, і знайти відповідне(-і) рішення».- Задоволення потреби позбутися обтяжливих емоцій, страху, гніву, почуття провини, розчарування тощо. Прагнення знайти полегшення від болю — як фізичного, так і психічного. Запит у такому випадку звучить так: «Я хочу, щоб ви допомогли мені позбутися моїх неприємних почуттів (страху, гніву, смутку, болю тощо...)». Йдеться про клієнтів, які не потребують раціональних пояснень, порад чи тривалих бесід. Вони розуміють ситуацію, в якій опинилися, та її причини, проте самі не здатні позбутися емоційного тягаря. У цьому зв'язку ми фіксуємо в нашій амбулаторії збільшення кількості підлітків, які завдають собі різноманітних порізів та опіків на тілі, з очевидним прагненням позбутися через самоушкодження нестерпного тиску негативних емоцій. Саме для них ТТНПП є особливо корисною, насамперед на перших етапах процесу терапевтичної допомоги. - Клієнт/ка приходить без мотивації до змін, часто на прохання когось іншого. Він або вона є або пасивними, або перебувають у внутрішньому супротиві до змін. Його/її «запит» можна було б сформулювати так: «Я хочу, щоб ви дали мені спокій, це не моя проблема»... З такою ситуацією, мабуть, мають досвід багато сімейних консультантів і терапевтів. Як приклад наведемо сцену, свідками якої ми були нещодавно: ми спостерігали, як мати силоміць витягувала з автомобіля 8-річного хлопчика, який пручався в супротиві й кричав, що до жодного психолога він не піде. Це був перший контакт із цим фахівцем. Такий самий досвід ми маємо в парному консультуванні, коли один із партнерів відмовляється активно співпрацювати, хоча й присутній на сесії.
Як бачимо, іноді виникає суперечність між окремими членами сім'ї в їхніх очікуваннях та експліцитно чи імпліцитно сформульованому запиті. Суперечність між тим, чого хоче дитина і чого хочуть її батьки, або суперечність між партнерами / батьками. Тоді необхідно ретельно приділити увагу цьому етапу терапевтичного процесу (етапу вислуховування та з'ясування запиту) і дійти чіткого консенсусу. Задоволеними мають бути всі учасники, інакше процес позитивних змін або взагалі не розпочнеться, або заблокується на самому початку.
Висновок
Ми живемо у визначний час, який більше ніж будь-коли раніше змінює все суспільство. Нагадуємо, що окрім медичної, економічної та правової допомоги, якій зазвичай приділяють увагу медіа, дедалі частіше необхідною є також допомога фахівців із психічного здоров'я. Обмежувальні заходи держави, вжиті з добрим наміром захистити нас від інфекції, водночас мають значний вплив на психіку та міжособистісні стосунки. Нашою мотивацією під час написання цієї статті було привернути увагу до окремих проблем, з якими ми стикаємося у професійному контакті з клієнтами, та поділитися з професійною спільнотою своїм досвідом у виборі нових методів і форм роботи.
Doc. PaedDr. Jitka Derková, PhD. Ambulancia psychoterapie a liečebnej pedagogiky Terapeutické centrum Dr. Prevendárovej, s.r.o. Stará Vajnorská 37, Bratislava
Література:
PREVENDÁROVÁ, J. a kol.: Nové výzvy v psychológii. Nakl. Palma, Silúvky, 2017, 238 s. ISBN 978-80-904620-0-7
DERKOVÁ,J.: Rodinné pozadie strachu dieťaťa zo školy. Ukážka „Techniky transformácie negatívneho prežívania na pozitívne“. Časopis ProHuman, липень 2019. ISSN 1338-1415. Доступно на веб-сайті: https://www.prohuman.sk/psychologia/rodinne-pozadie-strachu-dietata-zo-skoly