У другій половині минулого століття транскультуральний психіатр Ari Kiev об'їздив світ буквально вздовж і впоперек і всюди, незалежно від будь-яких умов (етнічних, економічних, географічних, соціальних чи релігійних), виявив 1 % людей, які страждають на шизофренію, та 6,5 % людей із тяжкою депресією, яку тоді називали меланхолією.
Невротичні розлади, які були в центрі уваги інших транскультурально орієнтованих психіатрів, він назвав фольклором. Це була дійсно строката суміш: у нас істерія, в Азії, скажімо, коро, а в Гренландії — windigo, на Гаїті — spells, а також там були зомбі.
До тяжких депресій ми маємо додати й частину легших, а також тих, які тоді називали реактивними і вважали наслідком життєвих подій. Якщо за останніми чинними класифікаційними системами скласти все це в один мішок під назвою «великий депресивний розлад» (F32) різної інтенсивності, ми отримаємо поширеність близько 16 %, що людською мовою означає: кожен восьмий хоча б раз у житті стикається з депресією, яка заслуговувала б на фахову допомогу. Але так стається не завжди.
Про причини депресії ми наразі знаємо лише те, що вони численні: від спадкових факторів через нещасливе дитинство, травми голови і аж до життєвих подій; останнім часом у гру вступають також кишкові мікроби. Лікування пацієнтів із депресією буває різним, але беззаперечними лідерами є антидепресанти, які мають на меті поліпшувати метаболізм «мозкової хімії», насамперед знаменитого серотоніну. Антидепресанти НЕ викликають залежності, оскільки не замінюють нічого, що мозок виробляє сам, а лише певним (частково відомим) чином регулюють деякі нейрохімічні процеси в мозку.
У той час як випадків депресії, ймовірно, залишається стабільна кількість (депресія — це не просто «хандра», а серйозний розлад), споживання антидепресантів прогресивно зростає. За останні п’ятнадцять років воно подвоїлося. Те, що антидепресанти не викликають залежності, ще не означає, що вони не можуть мати інших небажаних ефектів. Щойно опублікована стаття Andrade C. Genes as unmeasured and unknown confounds in studies of neurodevelopmental outcomes after antidepressant prescription during pregnancy. J Clin Psychiatry. 2020;81(3):20f13463, містить роздуми щодо можливості впливу на плід під час їхнього прийому в період вагітності.
Існує певний зв'язок: діти матерів, які приймали антидепресанти, частіше страждають на розлади аутистичного спектра та синдром неспокійної дитини (ADHD), ніж діти, чиї матері цих ліків не вживали. Автор повідомляє, що ці факти ми не можемо однозначно приписувати лише антидепресантам, оскільки є не менш обґрунтована підозра, що причиною є «депресивні гени», яких є кілька, і вся справа в тому, як саме вони скомбінуються в потомства.
Правилом моїх перших лікарських років було: вагітній — жодних ліків, навіть вітамінів! З іншого боку, ми знаємо, що депресивна мати для новонародженого, немовляти, а потім і малюка є «недосяжною», а отже, не дає змоги розвинутися його повноцінному відчуттю безпеки та впевненості. Тож ми насправді не знаємо, що становить більший ризик.
Тому, мабуть, найрозумнішим рішенням є поліпшувати взаємини, зміцнювати їх і давати кожному дорослому відчуття надійного тилу, що є одним із профілактичних заходів проти депресії. Припинімо хизуватися в інстаграмах та фейсбуці, візьмімося за руки й поговорімо одне з одним!
Автор: MUDr. Radkin Honzák психіатр Блог автора: http://blog.aktualne.cz/blogy/radkin-honzak.php