Хвороба Крона (CD) являє собою хронічне, ідіопатичне запальне захворювання травного тракту, яке разом із виразковим колітом (UC) належить до групи ідіопатичних запальних захворювань кишечника (IBD – Inflammatory Bowel Disease). Це прогресуюче захворювання з рецидивуючим перебігом, яке призводить до пошкодження стінки кишечника, виникнення ускладнень та значного зниження якості життя пацієнтів. Попри інтенсивні дослідження, етіологія захворювання залишається комплексною і лише частково з’ясованою (Rogler et al., 2021).

В останні десятиліття спостерігається значне глобальне зростання захворюваності на CD, причому не лише в регіонах з високим рівнем поширеності у Західній Європі та Північній Америці, а й у країнах Центральної та Східної Європи, Азії, Латинської Америки та Африки (Ng et al., 2017). Ця тенденція свідчить про те, що в етіопатогенезі захворювання беруть участь не лише генетичні фактори, а й екологічні та поведінкові детермінанти, пов'язані із західним способом життя — урбанізацією, зміною харчових звичок, зниженою експозицією до мікроорганізмів та зміною кишкової мікробіоти (Kaplan, Windsor, 2021).

Згідно з доступними даними, поширеність CD в Європі коливається від 100 до 300 випадків на 100 000 населення, причому в Скандинавії (Швеція, Норвегія) вона сягає навіть 350 випадків на 100 000 населення (Péntek et al., 2017). У Північній Америці вказується подібний діапазон, тоді як у країнах Азії та Латинської Америки фіксується динамічне зростання інцидентності, часто на понад 5 % на рік (Ng et al., 2017). У Словаччині, за даними Національного центру медичної інформації (NCZI, 2022), кількість пацієнтів із CD зросла приблизно з 1 500 у 2000 році до понад 3 800 у 2020 році, що становить поширеність 105–120 випадків на 100 000 населення.

CD найчастіше діагностується у віці 15–35 років, причому другий, менший пік захворюваності спостерігається у старшому віці (Lakatos et al., 2023). Захворювання вражає однаково обидві статі, як чоловіків, так і жінок, хоча незначна перевага поширеності цього захворювання відзначається у жінок (співвідношення 1,2:1) (Péntek et al., 2017).

З огляду на хронічний перебіг, високу поширеність, ризик ускладнень та економічну складність лікування, CD становить значну проблему громадського здоров'я. Її менеджмент потребує мультидисциплінарного підходу, який включає співпрацю гастроентерологів, хірургів, імунологів, дієтологів та психологів (Turner et al., 2021).

Метою цієї роботи є аналіз доступних знань про CD з погляду етіопатогенезу, клінічного перебігу, діагностичних та терапевтичних можливостей із фокусом на епідеміологічні тенденції у світі та в Словаччині. Водночас робота намагається здійснити синтез даних із кількох фахових джерел, що дозволить провести метааналітичне порівняння поширеності захворювання в різних регіонах.

Епідеміологія, поширеність, інцидентність та захворюваність на хворобу Крона

CD належить до хронічних неінфекційних запальних захворювань із зростаючою частотою виникнення, насамперед у країнах із середнім та високим рівнем доходу. На сьогодні вона вважається зростаючою проблемою громадського здоров'я з огляду на прогресуючий характер захворювання та високу фінансову складність лікування (Lakatos et al., 2023).

Глобальні тенденції

В останні десятиліття відбувається помітне зростання глобальної захворюваності на CD, причому відмінності у динаміці можна побачити насамперед між окремими регіонами. Згідно із системним оглядовим дослідженням Ng et al. (2017), інцидентність CD у XXI столітті в Європі коливається в діапазоні від 5 до 15 нових випадків на рік на 100 000 населення, причому найвищі показники повідомляються у Скандинавії, а саме у Швеції (14,6/100 000) та в Норвегії (13,5/100 000) (Péntek et al., 2017). У Північній Америці інцидентність сягає 23,8/100 000 осіб на рік, що становить один із найвищих показників у світі (Kaplan, Windsor, 2021).

У розвинених країнах поширеність IBD, а отже, і частка CD, оцінюється у 300–380 випадків на 100 000 населення. У деяких країнах (наприклад, Канада, Данія) поширеність наближається до або перевищує межу 1 % населення (Kaplan, Windsor, 2021). Як описують у своїй роботі Ng et al. (2017), найвища повідомлена поширеність CD в межах Європи спостерігається в Німеччині (322/100 000), а найвища поширеність UC — у Норвегії (505/100 000).

У країнах, що розвиваються, та країнах зі швидкою індустріалізацією можна спостерігати швидші темпи зростання цього захворювання. Ng et al. (2017) зазначають, що в Бразилії інцидентність CD у період 1988–2012 років зростала щорічно на 11,1 %, а на Тайвані у 1998–2008 роках — приблизно на 4 % на рік. Ці тенденції підтверджуються також систематичними дослідженнями, які підтверджують, що з 1990 року зниження або стабільна інцидентність у США та Європі контрастують із різким зростанням у Латинській Америці, Азії та Африці (наприклад, Бразилія: зростання на 11,1 %, Тайвань: зростання на 4,0 %).

Дослідження популяції в Норвегії, проведене у період 2010–2017 років, вказує на одну з найвищих інцидентностей IBD у світі. Інцидентність CD у цей період коливалася між 14,1–16,0/100 000 осіб на рік, а поширеність CD у 2017 році оцінювалася на рівні 0,27 % (0,27 % для CD; 0,50 % для UC). Низка досліджень свідчить, що в західних регіонах відбувається зсув до фази, яку автори позначають як «compounding prevalence» (кумулятивна поширеність), тобто інцидентність захворювання починає стагнувати або знижуватися, проте кількість людей із цим діагнозом постійно зростає (що є наслідком низької смертності та хронічного характеру хвороби) (Kaplan, Windsor, 2021; Sands et al., 2024).

Міжнародний аналіз проєкту GIVES-21 оцінює, що у Швеції поширеність IBD сягає приблизно 1 % населення, що означає, що на захворювання страждає кожен сотий житель. Ці дані вписуються у ширші епідеміологічні тенденції, які описує Caron et al. (2014) у своїй оглядовій роботі «Epidemiology of Inflammatory Bowel Disease across the Ages». Згідно з нею, інцидентність CD в Європі в останні десятиліття коливається в широкому діапазоні між країнами, так само як і її поширеність, яка суттєво варіюється між окремими регіонами. Доступні епідеміологічні дані водночас вказують на значні географічні відмінності у поширеності захворювання, причому найвища інцидентність CD спостерігається у Північній Америці, Канаді та скандинавських країнах, тоді як нижчі показники є типовими насамперед для багатьох азійських країн та деяких областей Європи (Hracs et al., 2025). Рисунок 1 відображає інцидентність CD у різних країнах та регіонах світу. Відображені дані вказують на значні географічні відмінності, причому найвища інцидентність спостерігається у Північній Америці, Канаді та скандинавських країнах. Нижчі показники є типовими для країн Азії та для деяких частин Європи.

(Джерело: Власна розробка на основі Lirhus et al., 2021; Lördal et al., 2020; Burisch et al., 2013)

Епідеміологія хвороби Крона у Словаччині

У Словаччині на сьогодні не існує єдиного національного реєстру IBD, тому епідеміологічні дані отримані з часткових аналізів, лікарняних даних та звітів NCZI. Ці епідеміологічні дані показують, що на території Словацької Республіки можна спостерігати поступове зростання поширеності цього захворювання.

Згідно з даними Національного центру медичної інформації, кількість пацієнтів із хворобою Крона (ХК) у період 2000–2020 років зросла більш ніж удвічі: приблизно з 1 500 до понад 3 800 зареєстрованих випадків. Це становить поширеність 105–120 випадків на 100 000 населення та річну захворюваність 8–12/100 000, що є порівнянним із країнами Центральної Європи (Lakatos et al., 2023).

Найчастіше це захворювання діагностується у віці 15–35 років. Спостерігається незначна перевага серед жінок порівняно з чоловіками (співвідношення 1,2:1) та зростання захворюваності серед дітей і підлітків (Péntek et al., 2017; Lakatos et al., 2023).

Регіональні відмінності в Словаччині

Регіональні дані для Словацької Республіки обмежені, проте доступні часткові дослідження вказують на відмінності в захворюваності та поширеності залежно від окремих країв. В історичному дослідженні (до 1994 року) захворюваність на ХК у колишній Чехословаччині оцінювалася в 6,75/100 000 населення без суттєвих відмінностей між регіонами, проте з незначними відхиленнями між округами (Príkazská et al., 1996).

У педіатричній популяції (0–18 років) у Словаччині в 2001–2003 роках було встановлено захворюваність 1,79–2,28/100 000 населення та поширеність 13,55/100 000 населення, причому найвища поширеність була зафіксована в Братиславському краї (Čierna et al., 2009).

Хірургічні дані за 2015 рік свідчать, що у 19 словацьких закладах було проведено 464 операції у пацієнтів із ЗЗК, з них 252 абдомінальні операції та 140 операцій на прямій кишці у пацієнтів із ХК. Найбільше операцій було виконано в Кошицях (n=43), Братиславі (n=25) та Мартіні (n=20) (Hlavatý, 2016). Згідно з новішими медійними оцінками (SITA, 2025), кількість пацієнтів із ЗЗК у Словаччині вже становить близько 28 000 осіб, причому передбачається, що частина пацієнтів залишається недіагностованою (SITA, 2025). Старіші повідомлення TASR вказували на приблизно 4 500 пацієнтів із ХК та щорічне зростання на ~ 400 нових випадків (SME, 2008).

Часові тренди та прогнози

З огляду на хронічний характер захворювання та низьку смертність, поширеність ХК продовжує зростати. Пацієнти живуть із захворюванням тривалий час, часто протягом кількох десятиліть, при цьому постійно додаються новодіагностовані випадки. Модельні прогнози вказують на те, що в розвинених країнах поширеність ХК може перевищити межу 1 % населення вже протягом наступного десятиліття (Kaplan, Windsor, 2021).

У Словаччині спостерігається чіткий тренд поступового зростання, який наближається до середнього показника Західної Європи. Зростання захворюваності в дитячій популяції та збільшення кількості хірургічних втручань свідчать про те, що ХК стає важливою та постійно зростаючою проблемою громадського здоров'я (Lakatos et al., 2023).

Етіологія та патофізіологія хвороби Крона

ХК є мультифакторним захворюванням, етіологія якого зумовлена складною взаємодією генетичних схильностей, порушень імунної регуляції, змін кишкового мікробіому та впливу факторів навколишнього середовища. Попри прогрес у молекулярній біології та імунології, точний механізм виникнення цього захворювання залишається не до кінця з'ясованим, проте відомі численні ключові фактори, що сприяють його розвитку (Torres et al., 2017; Neurath, 2019).

Генетичні фактори відіграють вирішальну роль у визначенні схильності індивіда до виникнення ХК. Родичі першого ступеня пацієнтів мають до десяти разів вищий ризик захворювання, ніж загальна популяція. Поточні генетичні дослідження виявили понад 230 локусів, асоційованих з ідіопатичними запальними захворюваннями кишечника, причому багато з них є спільними як для ХК, так і для ВЯК (Jostins et al., 2012; Liu et al., 2023). Найважливіші мутації пов'язані з геном NOD2/CARD15, який кодує внутрішньоклітинний рецептор, що розпізнає бактеріальні пептидоглікани. Порушення цього гена призводять до дефектної активації імунної системи та недостатньої елімінації бактерій із кишкового середовища, що спричиняє постійну запальну відповідь. Мутації в генах ATG16L1 та IRGM, які регулюють аутофагію, впливають на здатність клітин видаляти внутрішньоклітинні патогени. Гени IL23R та TNFSF15 модулюють диференціацію Т-лімфоцитів та активацію запальної відповіді (Jostins et al., 2012; Liu et al., 2023). Ці результати підтверджують, що генетична схильність до ХК є результатом комбінованої дії багатьох генів, кожен з яких робить невеликий, але значущий внесок у загальний ризик виникнення цього захворювання.

З погляду імунологічних механізмів, ХК характеризується постійною активацією вродженої та адаптивної імунної відповіді. Домінантну роль відіграють Т-лімфоцити підтипу Th1 та Th17, які продукують прозапальні цитокіни, включаючи фактор некрозу пухлин альфа (TNF-α) та інтерлейкіни IL-1β, IL-6, IL-12 та IL-23. Ці медіатори підтримують активацію макрофагів, дендритних клітин та нейтрофілів, що призводить до подовження запального процесу та пошкодження слизової оболонки кишечника (Neurath, 2019). Відбувається підвищена експресія адгезивних молекул (наприклад, ICAM-1, MAdCAM-1) та хемокінів (наприклад, CXCL8, CCL20), які опосередковують міграцію імунних клітин у стінку кишечника. Результатом є трансмуральне запалення з гранулематозною реакцією та порушенням регенерації епітелію. Цей патологічний механізм пояснює сегментарний характер ураження кишечника, типовий для ХК.

Кишковий мікробіом є ще одним ключовим фактором в етіопатогенезі. У пацієнтів із ХК описується зниження різноманітності кишкової мікрофлори, зменшення кількості корисних бактерій (зокрема Faecalibacterium prausnitzii) та підвищене представництво адгерентно-інвазивних штамів Escherichia coli (Ni et al., 2017). Дисбіоз призводить до порушення гомеостазу кишкового бар'єру, порушення метаболізму жирних кислот із коротким ланцюгом та послаблення протизапальних механізмів. Цей стан спричиняє підвищену проникність епітелію, що дозволяє бактеріальним продуктам проникати в підслизовий шар і викликати подальшу активацію імунної системи. Дослідження мікробіому відкриває нові можливості терапевтичного втручання, такі як пробіотики, пребіотики або фекальна мікробна трансплантація, які в майбутньому могли б доповнювати конвенційну біологічну терапію (D’Amico et al., 2022).

Окрім генетичних та імунологічних факторів, неабиякий вплив мають також екологічні детермінанти. Хвороба Крона (ХК) частіше зустрічається в урбанізованих районах у осіб з вищим соціально-економічним статусом та в популяціях, що піддаються швидкому процесу урбанізації. Серед найважливіших факторів ризику — куріння, яке підвищує ризик захворювання та прискорює його прогресування, а також зумовлює частіші рецидиви та подальшу потребу в хірургічному втручанні. Натомість у пацієнтів з виразковим колітом (ВК) куріння, як не парадоксально, має захисний ефект. До факторів ризику також належить тривале вживання антибіотиків у дитинстві, що порушує розвиток фізіологічної мікробіоти, та дієта з високим вмістом насичених жирів, тваринних білків і рафінованих цукрів, яка сприяє прозапальній кишковій активації (Ng et al., 2017; Kaplan & Windsor, 2021). Гігієнічна гіпотеза припускає, що менший вплив мікроорганізмів у ранньому віці призводить до недостатнього розвитку імунної толерантності, що підвищує ризик аутоімунних та запальних захворювань. Свою роль можуть відігравати також психологічні фактори, зокрема стрес, який модулює нейроімунні процеси та сприяє рецидивам захворювання (Turner et al., 2021).

Патофізіологічно ХК характеризується сегментарним, трансмуральним запаленням, яке вражає всю товщину кишкової стінки і проявляється чергуванням запалених і здорових ділянок кишки, так званими «skip lesions». Гістологічною ознакою захворювання є наявність некрозів та епітеліоїдних гранульом у підслизовому шарі та серозній оболонці. Тривале запалення призводить до поступового фіброзу тканин, виникнення стриктур, фістул та абсцесів. Хронічна запальна активність також підвищує ризик злоякісної трансформації, особливо аденокарциноми тонкої та товстої кишки (Torres et al., 2017).

Прогрес у пізнанні молекулярних та імунологічних механізмів призвів до ідентифікації багатьох біомаркерів та терапевтичних мішеней. Наразі досліджуються генетичні та мікробні сигнатури, які дозволяють індивідуалізувати підхід до лікування. Метою сучасних досліджень є створення стратифікованих терапевтичних алгоритмів, що дозволяють проводити ранню діагностику та персоналізоване лікування відповідно до імуногенетичного профілю пацієнта (D’Amico et al., 2022; Liu et al., 2023).

Клінічна картина та ускладнення хвороби Крона

Клінічна картина ХК є досить варіабельною і залежить від локалізації, обсягу запалення та його активності. Захворювання може вразити будь-яку частину травного тракту, найчастіше — термінальний відділ клубової кишки та початок товстої кишки. Найпоширенішими клінічними проявами є хронічна діарея, болі в животі, втрата ваги, втома та загальне відчуття слабкості. З огляду на глибокий (трансмуральний) характер запалення часто виникають ускладнення, такі як кишкові стриктури, абсцеси, фістули або періанальні ураження, причому екстраінтестинальне ураження шкіри, очей, суглобів або печінки також не є винятком (Pruthi et al., 2024).

Перебіг захворювання, як правило, рецидивуючий, з періодами рецидиву та ремісії. Діарея часто буває некров’янистою, супроводжується тенезмами та болями, локалізованими у правій нижній частині живота. У деяких пацієнтів з’являється нудота, блювання, відсутність апетиту та мальабсорбція, що призводить до гіпопротеїнемії, дефіциту вітамінів та мінералів (особливо вітаміну B12, фолієвої кислоти, заліза та цинку). У 20–40 % випадків захворювання проявляється періанальними ураженнями, такими як фісури, абсцеси або фістули (Torres et al., 2017).

Клінічний перебіг захворювання можна розділити за поведінковими формами на запальний, стриктуруючий та пенетруючий типи. Запальна форма домінує на початкових стадіях і проявляється дифузним запаленням слизової оболонки кишки без структурних ускладнень. Стриктуруюча форма характеризується прогресуючим фіброзом та звуженням просвіту кишки, що призводить до субілеусних станів та хронічної обструкції. Пенетруючий тип пов’язаний з утворенням фістул та абсцесів, які можуть сполучатися з іншими органами, сечовим міхуром, піхвою або шкірою в періанальній ділянці (Satsangi et al., 2006; Torres et al., 2017).

Ускладнення ХК поділяються на кишкові та екстраінтестинальні. До кишкових ускладнень належать стриктури, фістули, перфорації, абсцеси, кровотечі та злоякісні трансформації. Приблизно 50 % пацієнтів потребують хірургічного втручання протягом перших десяти років після встановлення діагнозу, і у понад 30 % виникає рецидив захворювання навіть після резекції ураженої ділянки (Lakatos et al., 2023). Найчастішою причиною хірургічного втручання є фібротична стриктура, ілеоцекальна обструкція або абсцедуюче ускладнення. Хоча хірургічне лікування приносить симптоматичне полегшення, воно не є куративним, і рецидив захворювання в місці анастомозу виникає приблизно у 70 % пацієнтів протягом 10 років (Rieder et al., 2022).

Окрім кишкових ускладнень, у 25–40 % пацієнтів розвиваються також екстраінтестинальні прояви, які можуть передувати самій кишковій симптоматиці або з’явитися під час її перебігу. Найчастішими є скелетно-м’язові прояви, такі як периферичний артрит та аксіальна спондилоартрит, які можуть бути асоційовані з активністю кишкового запалення. До шкірних проявів належать вузлувата еритема та гангренозна піодермія, причому їх виникнення корелює з тяжкістю захворювання (Greuter, Vavricka, 2019). Очні ускладнення, такі як епісклерит та увеїт, зустрічаються приблизно у 5–10 % пацієнтів і часто пов’язані з екзацербацією кишкових проявів. Гепатобіліарні прояви включають стеатоз печінки, холелітіаз та первинний склерозуючий холангіт, який частіше зустрічається при поєднанні ХК з ВК (Torres et al., 2017). Менш частими є тромбоемболічні події, анемія хронічних захворювань, остеопороз та нутрієнтні дефіцити, які сприяють підвищенню захворюваності пацієнтів.

Клінічний перебіг ХК є надзвичайно індивідуальним, і прогноз залежить від ранньої діагностики, відповіді на лікування та наявності ускладнень. Хронічне запалення поступово призводить до структурних змін кишкової стінки та незворотного пошкодження травного тракту. Раннє втручання та моніторинг активності захворювання за допомогою біомаркерів, ендоскопії або методів візуалізації є тому необхідними для мінімізації ускладнень та покращення якості життя пацієнтів (Rieder et al., 2022; Lakatos et al., 2023).

Діагностика хвороби Крона

Діагностика ХК являє собою комплексний процес, який потребує поєднання клінічних, лабораторних, ендоскопічних, гістологічних та візуалізаційних обстежень. Метою діагностичного процесу є підтвердження наявності хронічного запалення, визначення обсягу та локалізації ураження, виключення інших причин та встановлення активності захворювання. З огляду на гетерогенність клінічної картини не існує єдиного специфічного тесту, який би підтвердив діагноз. Діагноз встановлюється на основі комплексного клінічного оцінювання (Gomollón et al., 2017; Torres et al., 2017).

Першим кроком є детальний анамнез із фокусом на тривалість симптомів, характер випорожнень, наявність болю в животі, схуднення, сімейний анамнез та позакишкові прояви. Фізикальне обстеження часто буває неспецифічним, але може виявити чутливість у правій нижній частині живота, пальповану резистентність або періанальні ураження. Лабораторні тести використовуються для оцінки запальної активності, нутритивного статусу та ускладнень.

Найчастіші лабораторні маркери включають:

  • С-реактивний білок (СРБ) – корелює із запальною активністю та відповіддю на терапію,
  • фекальний кальпротектин (ФК) – маркер кишкового запалення з високою чутливістю (до 80–90 %) та специфічністю для IBD, який можна використовувати також при моніторингу ремісії (Mosli et al., 2015),
  • сироватковий альбумін та гемоглобін – оцінка нутритивного статусу та анемії,
  • вітамін B12, залізо, фолієва кислота – спостереження за мальабсорбційними ускладненнями,
  • серологічні маркери (ASCA, pANCA) – допоміжні показники при диференціальній діагностиці між CD та UC (Clough et al., 2024).

Основним методом діагностики CD є ендоскопія з гістологічним забором матеріалу. Колоноскопія дозволяє безпосередньо візуалізувати зміни слизової оболонки та взяти біопсію з уражених і неуражених ділянок. Типовими ендоскопічними знахідками є сегментарні запалення, афтозні виразки, глибокі лінійні виразки, потовщення слизової оболонки, стенози та так званий «вигляд бруківки» кишечника. Гістологічне обстеження підтверджує діагноз наявністю трансмурального запалення, гранульом з епітеліоїдних клітин та фібротичних змін (Hong, Baek, 2024).

У разі ураження тонкої кишки, яка недоступна для класичної колоноскопії, використовується ентероклізис, капсульна ендоскопія або магнітно-резонансна (МРТ) ентерографія. МРТ ентерографія забезпечує детальне зображення стінки кишки, виразок слизової оболонки, абсцесів та фістул без впливу іонізуючого випромінювання, тому є кращим методом, особливо у молодших пацієнтів (Kumar et al., 2024). У клінічній практиці застосовується також комп'ютерна томографія (КТ) ентерографія, яка дозволяє відобразити екстраінтестинальні ускладнення, хоча вона менш придатна для повторних обстежень через радіаційне навантаження.

Важливу роль відіграє кишковий ультразвук (IUS), який є неінвазивним, доступним та повторюваним методом, придатним для оцінки товщини стінки кишки, васкуляризації та наявності абсцесів чи фістул (Maconi et al., 2018). Цей метод в останні роки все частіше використовується для моніторингу активності захворювання та при прийнятті рішень про зміну лікування, особливо у дитячих та молодих пацієнтів.

Для оцінки активності CD у клінічній практиці використовуються стандартизовані системи оцінювання, серед яких:

  • Crohn’s Disease Activity Index (CDAI) – найбільш вживаний інструмент, що поєднує клінічні, лабораторні та суб'єктивні показники;
  • Harvey-Bradshaw index (HBI) – спрощена версія CDAI, придатна для рутинного клінічного спостереження;
  • Simple Endoscopic Score for Crohn’s Disease (SES-CD) – ендоскопічна оцінка тяжкості змін слизової оболонки;
  • Magnetic Resonance Index of Activity (MaRIA) – візуалізаційний бал для МРТ-оцінки активності запалення (Kumar et al., 2024).

Диференціальна діагностика CD включає відмежування від інших запальних захворювань кишечника, інфекційних ентероколітів (напр. Yersinia enterocolitica, Campylobacter jejuni, Mycobacterium tuberculosis), ішемічних та постінфекційних колітів, а також від целіакії чи злоякісних новоутворень. Правильна інтерпретація ендоскопічних, гістологічних та лабораторних знахідок є ключовою для встановлення правильного діагнозу.

В останнє десятиліття діагностичний підхід змістився в бік так званої парадигми «treat-to-target», яка підкреслює важливість ранньої та точної діагностики, що дозволяє здійснити раннє втручання та запобігти незворотному пошкодженню кишечника (Turner et al., 2021). У межах цієї стратегії рекомендується комбінація неінвазивних біомаркерів, методів візуалізації та ендоскопії з метою досягнення не лише клінічної, а й слизової ремісії.

Терапія хвороби Крона

Лікування CD спрямоване на індукцію та підтримання клінічної та слизової ремісії, запобігання ускладненням та покращення якості життя пацієнтів. Оскільки це хронічне та рецидивуюче захворювання без куративної фармакотерапії, метою сучасних лікувальних стратегій є досягнення контролю над запаленням, запобігання незворотному пошкодженню стінки кишки та відтермінування потреби в хірургічному втручанні. Сучасна концепція лікування базується на принципі «treat-to-target», який підкреслює індивідуалізований підхід, заснований на ранній діагностиці, регулярному моніторингу активності захворювання та своєчасній ескалації лікування згідно з об'єктивними параметрами (Turner et al., 2021).

Фармакотерапія CD включає кілька головних груп ліків, які обираються залежно від тяжкості захворювання, локалізації ураження, супутніх ускладнень та попередньої відповіді на лікування (Gomollón et al., 2017; Torres et al., 2017).

  1. Аміносаліцилати (5-ASA) Ліки з групи аміносаліцилатів, такі як месалазин або сульфасалазин, мають протизапальну дію шляхом інгібування циклооксигеназних шляхів та зниження вироблення простагландинів. Проте їхня ефективність при CD обмежена, і вони використовуються переважно при легких формах з ураженням товстої кишки. Дослідження продемонстрували лише мінімальний ефект щодо індукції ремісії та не довели користі при підтримуючій терапії (Veloso et al., 2021). У сучасних рекомендаціях 5-ASA тому вважаються додатковою терапією, і їх використання обмежується пацієнтами з дуже легким перебігом.
  2. Кортикостероїди Системні кортикостероїди (преднізолон, метилпреднізолон) становлять основу індукційної терапії середньотяжких та тяжких форм CD. Вони діють швидко, пригнічують запалення шляхом інгібування вироблення прозапальних цитокінів та зниження міграції імунних клітин. Використовуються переважно при гострих рецидивах, проте не є придатними для тривалого застосування через ризик серйозних побічних ефектів, таких як остеопороз, цукровий діабет, гіпертензія чи психічні розлади (Torres et al., 2017). Альтернативою зі зниженою системною експозицією є будезонід, який підходить переважно для пацієнтів з ілеоцекальною локалізацією захворювання.
  3. Імуномодулююча терапія Імуномодулятори, такі як азатіоприн, 6-меркаптопурин та метотрексат, призначені для підтримання ремісії та зменшення дози кортикостероїдів. Їхня дія настає через кілька тижнів або місяців і полягає у пригніченні проліферації Т-лімфоцитів та модуляції імунної відповіді. Тривале застосування пов'язане з ризиком гепатотоксичності, мієлосупресії та інфекцій, тому потребує регулярного моніторингу гематологічних та біохімічних параметрів (Gomollón et al., 2017). Імуномодулятори часто комбінують з біологічною терапією для зниження імуногенності та покращення ефективності (Velikova et al., 2024).
  4. Біологічна терапія Біологічні ліки становлять найзначніший прогрес у терапії CD. Це моноклональні антитіла, що специфічно інгібують ключові цитокіни або адгезивні молекули, які беруть участь у запальному каскаді. Найчастіше використовувані біологічні препарати включають:
  • Анти-TNF-α антитіла – інфліксимаб, адалімумаб, цертолізумаб пегол: ефективно індукують і підтримують ремісію, сприяють загоєнню слизової оболонки та знижують потребу в хірургічних втручаннях (Telli, Törűner, 2024).
  • Антиінтегрини – ведолізумаб, який блокує α4β7-інтегрин, селективно інгібує міграцію Т-клітин у слизову оболонку кишечника, мінімізуючи таким чином системні імуносупресивні ефекти (Feagan et al., 2016).
  • Анти-IL-12/23 препарати – устекінумаб, який інгібує p40-субодиницю інтерлейкінів IL-12 та IL-23, демонструє високу ефективність у пацієнтів, які не відповідають на анти-TNF-терапію (Feagan et al., 2016). Ефективною біологічною терапією вважається така, що веде не лише до зникнення симптомів, а й до доказового ендоскопічного загоєння слизової оболонки. Лікування потребує тривалого застосування та регулярної оцінки ефективності й безпеки. До найчастіших побічних ефектів належать інфекції, реактивація латентного туберкульозу, утворення антитіл до препарату та реакції після інфузії. В останні роки також розширюється доступність біосимілярів, які знижують витрати на терапію при збереженні еквівалентної ефективності.

  1. Нові лікувальні модальності У клінічній практиці починають застосовуватися нові цільові молекули, такі як інгібітори янус-кіназ (JAK) та модулятори рецептора сфінгозин-1-фосфату (S1P). Тофацитиніб, філготиніб та озанімод є перспективними терапевтичними альтернативами для пацієнтів, які не реагують на конвенційну або біологічну терапію. Перевагою цих препаратів є пероральне введення та швидкий початок дії, проте їхня довгострокова безпека є предметом подальших досліджень (Sandborn et al., 2020).

  2. Хірургічне лікування Хірургічне втручання показане пацієнтам із серйозними ускладненнями, такими як стриктури, нориці, абсцеси, перфорації або неефективність консервативної терапії. Найчастішою операцією є ілеоцекальна резекція або стриктуропластика. Попри технічний прогрес, хірургічне лікування не є куративним, оскільки рецидив захворювання після резекції виникає у 50–70 % пацієнтів протягом 10 років (Rieder et al., 2022). З цієї причини необхідним є поєднання хірургічного та фармакологічного менеджменту, а також ретельне післяопераційне спостереження.

  3. Нутрієнтна та підтримуюча терапія Нутрієнтний менеджмент є невід’ємною частиною лікування хвороби Крона (ХК). У дітей виключне ентеральне харчування може слугувати первинною індукційною терапією з ефективністю, порівнянною з кортикостероїдами, але без їхніх побічних ефектів (Ruemmele et al., 2014). У дорослих ентеральне або парентеральне харчування використовується переважно як додаткова підтримка при мальнутриції, перед хірургічним втручанням або під час рецидиву. Важливою складовою догляду є додавання вітамінів (B12, D3, фолієвої кислоти) та мінералів (заліза, кальцію, цинку), а також психологічна та освітня підтримка пацієнтів.

Лікування ХК сьогодні базується на індивідуалізованому підході, який враховує фенотип захворювання, генетичні та мікробні фактори, коморбідність і вподобання пацієнта. Трендом останнього десятиліття є перехід від реактивної до проактивної терапії з акцентом на ранню ескалацію лікування та використання біомаркерів при прийнятті рішень щодо зміни терапевтичної стратегії (Turner et al., 2021; Rieder et al., 2022).

Профілактика хвороби Крона

Профілактика ХК з огляду на її мультифакторний етіопатогенез є складною, і на сьогодні не існує жодного методу, який би з упевненістю запобіг виникненню захворювання. Оскільки це хронічне, генетично зумовлене та залежне від факторів довкілля запальне захворювання, профілактичні стратегії зосереджені переважно на модифікованих факторах ризику та ранній ідентифікації осіб із групи ризику (Torres et al., 2017; Kaplan & Windsor, 2021). З погляду громадського здоров’я профілактику ХК можна розділити на три рівні – первинна, вторинна та третинна профілактика, кожна з яких має різні цілі та втручання.

Первинна профілактика Первинна профілактика спрямована на запобігання виникненню захворювання у здорових осіб, переважно шляхом впливу на спосіб життя, харчові звички та експозицію до факторів ризику. Хоча неможливо повністю запобігти розвитку ХК, існують фактори, які суттєво модифікують ризик:

  • Куріння – є найважливішим фактором ризику довкілля для ХК. Активні курці мають удвічі вищий ризик виникнення захворювання, важчий перебіг, вищу частоту рецидивів та частішу потребу в хірургічному втручанні порівняно з некурцями (Mahid et al., 2006). Припинення куріння має доведено позитивний вплив на зниження активності захворювання та ризику рецидиву (Ng et al., 2017).
  • Харчування – дієта, багата на клітковину, фрукти, овочі та омега-3 жирні кислоти, знижує ризик запальних захворювань кишечника (ЗЗК), тоді як високе споживання насичених жирів, червоного м’яса, емульгаторів та рафінованих цукрів ризик підвищує (Ananthakrishnan, 2015). Споживання ферментованих продуктів та пробіотиків має сприятливий вплив на кишкову мікробіоту і може сприяти профілактиці дисбіозу.
  • Використання антибіотиків у дитинстві – повторна або тривала антибіотикотерапія протягом раннього дитинства пов’язана з вищим ризиком виникнення ХК, особливо у генетично схильних осіб (Hviid et al., 2011). Раціональне використання антибіотиків та підтримка природної мікробної експозиції можуть знизити ризик.
  • Грудне вигодовування – має протективний ефект шляхом підтримки розвитку кишкового мікробіому та імунної толерантності. Мета-аналізи підтверджують, що грудне вигодовування знижує ризик виникнення ХК приблизно на 30–40 % (Xu et al., 2017).
  • Харчування в ранньому дитинстві та гігієнічна гіпотеза – діти, які виростають у сільському середовищі або в контакті з мікроорганізмами, мають нижчий ризик ЗЗК, що підтверджує гіпотезу про те, що надмірна гігієна та стерильне середовище можуть підвищувати ризик захворювання (Ng et al., 2017).

З цих знань випливає, що профілактичні заходи, спрямовані на підтримку здорового харчування, відмову від куріння, обмеження надмірного використання антибіотиків та підтримку природної імунної стимуляції в ранньому дитинстві, можуть сприяти зниженню захворюваності на ХК у популяції.

Вторинна профілактика Вторинна профілактика зосереджена на ранній діагностиці та втручанні в осіб, у яких захворювання вже починає розвиватися, але ще не викликало незворотного пошкодження кишечника. На практиці це означає активний пошук пацієнтів із групи ризику, наприклад, родичів пацієнтів із ЗЗК або осіб із тривалими шлунково-кишковими скаргами.

Серед рекомендованих процедур:

  • використання неінвазивних біомаркерів (напр., фекальний кальпротектин, С-реактивний білок);
  • ендоскопічне обстеження при підозрілих клінічних ознаках;
  • методи візуалізації (МРТ-ентерографія, кишкове ультразвукове дослідження) для виявлення ранніх запальних змін.
  • Раннє призначення лікування, особливо біологічного або імуномодулюючого, може запобігти прогресуванню захворювання, знизити ризик ускладнень та потребу в хірургічних втручаннях (Turner et al., 2021).
  • Значення вторинної профілактики полягає також в освіті лікарів загальної практики та гастроентерологів, щоб вони могли ідентифікувати ранні симптоми (напр., хронічна діарея, анемія, нез’ясовна втрата ваги) та призначати адекватні обстеження.

Третинна профілактика Третинна профілактика стосується пацієнтів із діагностованою хворобою Крона (ХК) і має на меті запобігання рецидивам, ускладненням та прогресуванню захворювання. Вона зосереджується на довгостроковому менеджменті, прихильності до лікування та корекції способу життя. Ключові елементи третинної профілактики включають:

  • дотримання фармакотерапії – регулярне біологічне або імуномодулювальне лікування під наглядом гастроентеролога,
  • відмову від куріння та здоровий спосіб життя,
  • нутритивну підтримку та додавання вітамінів і мінералів,
  • регулярні перевірки активності захворювання (клінічні, лабораторні, ендоскопічні),
  • профілактику інфекцій та вакцинацію (наприклад, проти гепатиту B, ВПЛ, пневмококові вакцини) перед початком імуносупресивної терапії (Gomollón et al., 2017),
  • психологічну та соціальну підтримку пацієнтів, що доведено покращує прихильність до лікування та якість життя (Mikocka-Walus et al., 2016).
  • Успішна третинна профілактика потребує мультидисциплінарного підходу, який включає тісну співпрацю гастроентеролога, нутриціолога, психолога та сімейного лікаря. Сучасні стратегії зосереджуються на персоналізованому менеджменті з акцентом на довгострокове підтримання ремісії та мінімізацію побічних ефектів терапії.

Матеріал і методи

Ця робота є систематичним літературним оглядом із фокусом на метааналітичний синтез опублікованих оцінок захворюваності та поширеності ХК у країнах Центральної Європи та порівнянних європейських регіонах. Метою було скласти актуальний порівняльний огляд для: Словаччини, Чехії, Угорщини, Польщі, України та, як референс, Німеччини/Англії (UK).

Джерельні бази даних та період пошуку. Пошук проводився у PubMed/Medline, Embase та Web of Science з діапазоном даних 01/2019 – 10/2025; були включені звіти національних та наукових фахових баз даних (наприклад, Crohn’s & Colitis UK/IBD Registry) та регіональні епідеміологічні журнали. Ключові слова поєднували «Crohn’s disease»/«IBD» з «incidence», «prevalence», «population-based», назвами країн та термінами «registry», «claims», «national report».

Критерії включення. Були включені роботи та звіти, що надають кількісні, популяційні оцінки (на 100 000 осіб/рік для захворюваності, на 100 000 осіб або % населення для поширеності), опубліковані у 2019 році. Перевага надавалася національним/регіональним популяційним реєстрам або репрезентативним адміністративним даним; якщо національна оцінка була недоступна, приймалися популяційно закріплені когорти (наприклад, Веспрем, Угорщина) з чітко визначеною територією обслуговування. Фахові огляди та глобальні аналізи використовувалися лише як додаткові (для контексту та порівняння трендів).

Екстракція даних. Два оцінювачі незалежно вилучали: країну/регіон, рік оцінки, визначення показника, розмір популяції та саму оцінку (з 95 % CI, якщо було вказано). При наявності кількох оцінок за однаковий період перевага надавалася найбільш репрезентативному та найновішому джерелу. Розбіжності вирішувалися шляхом консенсусу. Гетерогенність методик (адміністративні дані проти реєстрів проти когорт) була якісно оцінена; з огляду на різну природу джерел, єдиний pooled-ефект не розраховувався, натомість було підготовлено порівняльну панель за країнами.

Первинні результати. (i) поширеність ХК на 100 000 осіб або у % населення; (ii) захворюваність на ХК на 100 000 осіб/рік; (iii) коротка якісна характеристика джерела (національний звіт проти реєстрової когорти) та обмеження. Там, де не вдалося отримати оцінку лише для ХК, вказано ЗЗК (IBD) з відповідною приміткою.

Результати

Доступність та тип джерел. Для досліджуваних країн вдалося отримати актуальні (≤5 років) популяційні оцінки для Польщі та Сполученого Королівства (UK/Англія); Чехія має якісні педіатричні популяційні дані за останні роки та кілька когортних результатів; Угорщина має довгострокову популяційну когорту (Веспрем) з нещодавніми результатами; для Словаччини та України за останні 5 років бракує національної рецензованої оцінки ХК – тут ми рекомендуємо доповнити адміністративні дані (NCZI/MZ SR; медичні страхові компанії) та національні реєстри, якщо вони будуть доступні.

Огляд ключових показників (останні 5 років)

  • Польща (національні адміністративні дані, 2020). Поширеність ХК: 60,3/100 000, ВЯК: 187,8/100 000; разом ЗЗК ≈ 0,25 % населення станом на 2020 рік. Джерело вказує 96 809 пацієнтів із ЗЗК (ідентифіковані адміністративно).
  • Сполучене Королівство/Англія (Національний звіт Crohn’s & Colitis UK + University of Nottingham, 2020). Поширеність ХК у UK: 0,31 % (≈ 310/100 000); у підгрупі з госпітальними записами для Англії 0,35 % (≈ 350/100 000). (Звіт підсумовує захворюваність за 2000 – 2020 роки та поширеність за 2020 рік).
  • Чеська Республіка (педіатрична популяція, загальнонаціональна/багаторегіональна мережа, 2020). Захворюваність на педіатричні ЗЗК у 2020 році є однією з найвищих у світі; довгострокові дані показують зростання з проєкцією до ~19/100 000/рік для педіатричних ЗЗК до 2022 року; частка ХК ~5,2/100 000/рік у деталях старішої серії (послідовно зростаючий тренд). (Прим.: педіатричні дані – порівнянність із дорослими обмежена).
  • Угорщина (провінція Веспрем, популяційно визначена групою пацієнтів, включених у дослідження на початку захворювання або лікування, актуальні результати за 2023 – 2025 роки). Когорта надає популяційно закріплені довгострокові дані про ЗЗК, включаючи ХК; найновіші публікації зосереджені на трендах повторних операцій/поведінці хвороби, а не на новій національній оцінці захворюваності/поширеності; це залишається репрезентативною регіональною моделлю для Угорщини з довгим часовим рядом (2007 – 2018). Найновіші аналізи угорської когорти з провінції Веспрем вказують, що захворюваність на ХК у досліджуваний період 2007 – 2018 років досягала приблизно 9,9 випадку на 100 000 осіб на рік. Поширеність захворювання у 2015 році оцінювалася у 236,8 випадку на 100 000 осіб, що відображає значне навантаження на популяцію цим захворюванням і підтверджує довгостроковий тренд зростання його поширеності в регіоні.
  • Німеччина/Західна Європа (контекстні джерела 2023 – 2024). Актуальні огляди підтверджують, що Західна Європа має одну з найвищих поширеностей ХК, зі значеннями часто >0,3 % населення в деяких країнах (наприклад, Норвегія ~331/100 000; Шотландія ~432/100 000 у межах Сполученого Королівства). (Прим.: прямі свіжі німецькі національні дані щодо ХК у форматі open-access за ≤5 років знайти важче; проте огляди відносять Німеччину до країн із високим навантаженням).
  • Словаччина/Україна. За останні 5 років бракує рецензованої національної оцінки ХК із точною цифрою; доступні старіші словацькі роботи та опубліковані оцінки ЗЗК (не суворо ХК). Для аналітичного порівняння було б необхідно доповнити адміністративні дані NCZI та/або дані медичних страхових компаній і чітко відокремити ХК від ВЯК.

Примітки щодо порівнянності Сполучене Королівство та Польща базуються на національних даних (2020) → висока релевантність та порівнянність. Чеська Республіка (педіатрія) та Угорщина (регіональна inception-когорта) надають сильні, але не суворо національні оцінки (необхідна обережність при порівнянні з дорослими/націями). Німеччина: високе навантаження послідовно підтверджується оглядами.

Обговорення

Консистенція трендів. Порівняння за останні 5 років підтверджує, що Центральна та Західна Європа належать до регіонів із найвищою поширеністю хвороби Крона (ХК). Сполучене Королівство (2020) повідомляє про поширеність ХК приблизно 0,31–0,35 %, що узгоджується зі спостереженням, згідно з яким у країнах Західної Європи загальна поширеність запальних захворювань кишечника (ЗЗК) може перевищувати 0,5 % населення. У Польщі (2020) національний звіт підтверджує 0,25 % населення із ЗЗК та ХК ~60/100 000, причому виразковий коліт (ВК) є частішим (≈188/100 000). Це свідчить про те, що Центральна Європа має хоч і нижчу поширеність ХК, ніж Велика Британія/Скандинавія, проте тягар є клінічно значущим і зростаючим.

Вікові та педіатричні аспекти. Чеська мережа педіатрів вказує на те, що захворюваність на ЗЗК у педіатричній популяції належить до найвищих у світі, зі зростаючим трендом до 2020–2022 років; це узгоджується зі зсувом у бік молодших вікових категорій, який описують європейські огляди. Однак при міждержавних порівняннях слід розрізняти показники педіатричних пацієнтів та дорослих.

Гетерогенність та методичні обмеження. Порівнянність між країнами обмежують: (i) різні джерела даних (національний реєстр vs. адміністративні страхові дані vs. регіональна когорта), (ii) різні визначення випадків та періоди спостереження, (iii) неповне охоплення амбулаторних випадків. Це є причиною, чому ми свідомо уникали спільної оцінки та залишили компаративну панель за країнами. Контекстуальні огляди за 2023–2024 роки одностайно підтверджують, що Західна Європа має один із найвищих тягарів, проте Центральна Європа (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина) конвергує вгору, особливо серед молодших та педіатричних популяцій.

Специфіка Словацька Республіка/Угорщина/Україна. Для Словаччини та України головним обмеженням є відсутність національної рецензованої оцінки ХК; для Словацької Республіки доступні адміністративні джерела (NCZI), які, однак, не завжди розрізняють ХК/ВК у спосіб, придатний для публікації. Для Угорщини Веспремська когорта (Veszprémska inception kohorta) надає унікальне довгострокове вікно в природний перебіг ЗЗК, проте йдеться про регіональний (хоч і якісний) вплив.

Висновок

ХК залишається, попри значний прогрес у медицині, комплексним захворюванням, яке може суттєво вплинути на якість життя пацієнтів у будь-якому віці. Її поширеність в останні роки продовжує зростати і охоплює навіть регіони, де вона колись була рідкісною, що вказує на ширший вплив сучасного способу життя та середовища, що змінюється. Хвороба характеризується різноманітною клінічною картиною та варіабельним перебігом, що ставить високі вимоги до точної діагностики та регулярного спостереження. Своєчасне розпізнавання активності запалення та його потенційних ускладнень є ключовим для успішного менеджменту.

Сучасні терапевтичні можливості дозволяють цілеспрямовано впливати на запальні механізми захворювання та суттєво покращити прогноз багатьох пацієнтів. Сучасні лікувальні підходи спрямовані на індивідуалізацію терапії та наголошують на досягненні глибшого, а не лише симптоматичного контролю захворювання. Попри це, важливою частиною догляду залишається освіта пацієнта, його співпраця та якісна міждисциплінарна співпраця з фахівцями.

У майбутньому передбачається розвиток персоналізованих стратегій, які зможуть краще враховувати генетичні схильності, характер запальної відповіді та зміни кишкового мікробіому. Такий підхід відкриває простір для точнішого спрямування лікування, зниження ризику ускладнень та довгострокового підтримання стабільності захворювання. Попри те, що ХК залишається довічним захворюванням, поєднання сучасних діагностичних методів, передових терапевтичних можливостей та комплексного догляду дозволяє пацієнтам вести повноцінніше життя та краще долати її виклики.

Автори: Mgr. Ján Roman Інститут громадського здоров'я та гігієни, UPJŠ LF у Кошицях prof. Mgr. MUDr. Erik Dorko, PhD., MPH, MBA Інститут громадського здоров'я та гігієни, UPJŠ LF у Кошицях Mgr. Anastasiia Ostafiichuk Інститут громадського здоров'я та гігієни, UPJŠ LF у Кошицях prof. MUDr. Kvetoslava Rimárová, CSc. Інститут громадського здоров'я та гігієни, UPJŠ LF у Кошицях doc. MUDr. Laura Gombošová, PhD. II. внутрішня клініка UPJŠ LF та UNLP

Робота підтримана грантовими проєктами KEGA Міністерства освіти, досліджень, розробок та молоді Словацької Республіки № 001UPJŠ-4/2024 та № 003UPJŠ-4/2024.

Список використаних джерел

BURISCH, J. et al. 2013. The burden of inflammatory bowel disease in Europe. [online]. [cit. 2025-10-09]. DOI: https://doi.org/10.1016/j.crohns.2013.01.010

CARON, B. et al. 2024. Epidemiology of Inflammatory Bowel Disease across the Ages in the Era of Advanced Therapies. [online]. [cit. 2025-10-09]. Available from: 10.1093/ecco-jcc/jjae082

CLOUGH, J. et al. 2024. Biomarkers in inflammatory bowel disease: a practical guide. [online]. [cit. 2025-11-15]. Available from: 10.1177/17562848241251600

CROHN’S & COLITIS UK. 2021. The burden of inflammatory bowel disease in the UK: 2020 report. London: UK, 2021. 42 s. ISBN 978-1-9161615-4-8.

CROHN’S & COLITIS UK. 2024. Facts and Figures. [online]. London: CCUK, 2024. [cit. 2025-10-09]. Dostupné na internete: https://crohnsandcolitis.org.uk

ČIERNA, I. et al. 2009. Špecifiká ulceróznej kolitídy a Crohnovej choroby v detskom veku. In Slovenská chirurgia. Bratislava: Solen, 2009. Vol. 6, No. 5–6, p. 12–16. [online]. [cit. 2025-10-20]. Dostupné na internete: https://www.solen.sk/storage/file/article/SCH-5-6-2009.pdf

FEAGAN, B. G. et al. 2016. Anti-TNF therapy in Crohn’s disease: clinical efficacy and safety. In Gastroenterology. Philadelphia: Elsevier, 2016. Vol. 150, p. 37–51. ISSN 0016-5085.

GOMOLLÓN, F. et al. 2017. ECCO Guidelines on Crohn’s Disease: Current management. In Journal of Crohn’s and Colitis. Oxford: Oxford University Press, 2017. Vol. 11, p. 3–25. ISSN 1873-9946.

HLAVATÝ, T. 2016. Prieskum ukázal, ktoré slovenské pracoviská operujú najviac pacientov s IBD. [online]. [cit. 2025-10-20]. Dostupné na internete: https://crohnika.sk/prieskum-ukazal-ktore-slovenske-pracoviska-operuju-najviac-pacientov-s-ibd

HONG, S. M., BAEK, D. H. 2024. Diagnostic Procedures for Inflammatory Bowel Disease: Laboratory, Endoscopy, Pathology, Imaging, and Beyond. [online]. [cit. 2025-11-15]. Available from: https://www.mdpi.com/2075-4418/14/13/1384

HRACS, L. et al. 2025. Global evolution of inflammatory bowel disease across epidemiologic stages. [online]. [cit. 2025-10-09]. Available from: https://doi.org/10.1038/s41586-025-08940-0

KAPLAN, G. G., WINDSOR, J. W. 2021. The global burden of inflammatory bowel disease. In Nature Reviews Gastroenterology & Hepatology. London: Springer Nature, 2021. Vol. 18, No. 10, p. 696–709. ISSN 1759-5045.

KUMAR, S. et al. 2024. Magnetic Resonance Enterography and Intestinal Ultrasound for the Assessment and Monitoring of Crohn’s Disease. [online]. [cit. 2025-11-15]. Available from: https://academic.oup.com/ecco-jcc/article/18/9/1450/7637888

LAKATOS, P. L. et al. 2023. Long-term trends and management outcomes in the Veszprém IBD cohort. In Journal of Crohn’s and Colitis. Oxford: Oxford University Press, 2023. Vol. 17, p. 102–118. ISSN 1873-9946.

LIRHUS, S. S. та ін. 2021. Incidence and Prevalence of Inflammatory Bowel Disease in Norway and the Impact of Different Case Definitions: A Nationwide Registry Study. [онлайн]. [цит. 2025-10-09]. DOI: 10.2147/CLEP.S303797

LŐRDAL, M. та ін. 2020. Annual incidence and prevalence of ulcerative colitis and Crohn’s disease from 2010 to 2017 in four Nordic countries: Results from the TRINordic study. [онлайн]. [цит. 2025-10-09]. DOI: https://doi.org/10.1093/ecco-jcc/jjz203.366

MACONI, G. та ін. 2018. Ultrasonography of Crohn’s disease. В: Digestive and Liver Disease. Амстердам: Elsevier, 2018. Т. 50, с. 858–864. ISSN 1590-8658.

MAHID, S. S. та ін. 2006. Smoking and inflammatory bowel disease: a meta-analysis. В: Mayo Clinic Proceedings. Рочестер: Elsevier, 2006. Т. 81, с. 1462–1471. ISSN 0025-6196.

NÁRODNÉ CENTRUM ZDRAVOTNÍCKYCH INFORMÁCIÍ (NCZI). 2024. Поширеність та захворюваність на ідіопатичні запальні захворювання кишечника в Словаччині. Братислава: NCZI, 2024. [цит. 2025-10-09]. Доступно в інтернеті: https://www.nczisk.sk

NARODOWY FUNDUSZ ZDROWIA (NFZ). 2020. Raport NFZ: Choroby zapalne jelit w Polsce w latach 2009–2020. Варшава: NFZ, 2020. [цит. 2025-10-09]. Доступно в інтернеті: https://www.nfz.gov.pl

NG, S. C. та ін. 2017. Worldwide incidence and prevalence of inflammatory bowel disease in the 21st century: a systematic review of population-based studies. В: The Lancet. Лондон: Elsevier, 2017. Т. 390, № 10114, с. 2769–2778. ISSN 0140-6736.

PRÍKAZSKÁ, M. та ін. 1996. Crohn's disease in the adult population in Slovakia. В: Česká a Slovenská Gastroenterologie a Hepatologie. Прага: Česká lékařská společnost J. E. Purkyně, 1996. Т. 50, № 3, с. 121–125. [онлайн]. [цит. 2025-10-20]. Доступно в інтернеті: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/8689331

PRUTHI, S. та ін. 2024. What is Crohn's disease? [онлайн]. [цит. 2025-11-15]. Доступно за адресою: https://www.mayoclinic.org/diseases-conditions/crohns-disease/symptoms-causes/syc-20353304

RIEDER, F. та ін. 2022. Crohn’s disease: pathogenesis, complications and management. В: The Lancet Gastroenterology & Hepatology. Лондон: Elsevier, 2022. Т. 7, с. 908–919. ISSN 2468-1253.

SATSANGI, J. та ін. 2006. The Montreal classification of inflammatory bowel disease: controversies, consensus, and implications. [онлайн]. [цит. 2025-10-09]. Доступно за адресою: https://gut.bmj.com/content/55/6/749.1

SME. 2008. Хвороба Крона турбує все більше словаків. [онлайн]. Братислава: Petit Press, 2008. [цит. 2025-10-20]. Доступно в інтернеті: https://domov.sme.sk/c/3828646/crohnova-choroba-trapi-coraz-viac-slovakov.html

TELLI, P., TŐRŰNER, M. 2024. Treatment of Crohn’s Disease: Induction of Remission, Maintenance, and Management of Remission Period: A Comprehensive Review. [онлайн]. [цит. 2025-11-15]. Доступно за адресою: 10.14744/Jenterocolitis.2025.45294

TORRES, J. та ін. 2017. Crohn’s disease. В: The Lancet. Лондон: Elsevier, 2017. Т. 389, с. 1741–1755. ISSN 0140-6736.

VELIKOVA, T. та ін. 2024. Immunogenicity and Loss of Effectiveness of Biologic Therapy for Inflammatory Bowel Disease Patients Due to Anti-Drug Antibody Development. [онлайн]. [цит. 2025-11-15]. Доступно за адресою: 10.3390/antib13010016

VELOSO, P. M. та ін. 2021. Mesalazine and inflammatory bowel disease – From well-established therapies to progress beyond the state of the art. [онлайн]. [цит. 2025-11-15]. Доступно за адресою: https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S0939641121002010

WORLD HEALTH ORGANIZATION. 2022. Global Health Estimates – Inflammatory Bowel Disease. [онлайн]. Женева: WHO, 2022. [цит. 2025-11-09]. Доступно в інтернеті: https://www.who.int

WORLD HEALTH ORGANIZATION. 2023. Global Health Estimates – Inflammatory Bowel Disease. [онлайн]. Женева: WHO, 2023. [цит. 2025-10-09]. Доступно в інтернеті: https://www.who.int