Вступ

Хороші взаємини між пацієнтом і медичним працівником мають великий вплив на перебування в лікарняному середовищі, сприйняття захворювання та краще подолання труднощів лікування. Якщо довіра між пацієнтом і медичним працівником з різних причин порушена, її дуже важко повернути. Довіра є частиною психосоціальної опори, вона є основою взаємної продуктивної комунікації у стосунках між медсестрою та пацієнтом під час медсестринського процесу. Завойовуючи довіру, медсестра сприяє оптимізації лікувального процесу, якіснішому та легшому вирішенню проблем пацієнта з боку медичного працівника. Конструктивний і позитивний підхід пацієнта, як і медичного персоналу, скорочує перебування в лікарні, покращує комунікацію між пацієнтом і медичним персоналом (10). Довіру можна визначити як покладання на інших, певне очікування майбутніх ситуацій, очікування чесного обміну, або ж автентичні взаємини зі зрозумілою комунікацією (4). Під час догляду за пацієнтом немає сенсу шукати фокус співпраці, доки не побудовано достатньо довірливі та відкриті стосунки і пацієнт усе ще перебуває в непевності (7). Довіра вимагає, щоб догляд ґрунтувався на коректності, був доступним у разі потреби, професійно застосовувався так, щоб виключити будь-який можливий ризик завдання шкоди пацієнту (3). Вимоги до роботи медичних сестер постійно зростають і вимагають, щоб, окрім професійної зрілості, вони перебували в якнайкращому психосоматичному стані та самопочутті (2).

Мета: У цьому одномоментному дослідженні ми звернулися до 190 пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (ССЗ), де в межах медсестринського процесу прагнули з'ясувати рівень довіри пацієнтів до медичного персоналу, а також перевіряли задоволення психосоціальних потреб протягом госпіталізації.

Методика: Дослідження ми проводили у Відділенні невідкладної кардіології та коронарної допомоги Національного інституту серцево-судинних хвороб у Братиславі. Анонімно було опитано 190 пацієнтів із ССЗ. Отримані змінні тестувалися на нормальність розподілу за допомогою критерію згоди Колмогорова-Смирнова з нормальним розподілом. Для порівняння середніх значень числових змінних ми використовували непараметричний U-критерій Манна — Вітні та дисперсійний аналіз Краскела — Волліса. Усі тести виконувалися на рівні значущості α = 0,05.

Демографічні характеристики: Вибірку складали 31% жінок та 69% чоловіків, середній вік пацієнтів становив 57,38±9,59 SD року, наймолодшому пацієнту було 30 років, а найстаршому — 80 років. У групі пацієнтів із середнім рівнем довіри середній вік становив 55,4±11,82 SD року, у групі пацієнтів із високим рівнем довіри — 58,09±8,59 SD року. За рівнем освіти пацієнтів: 4% мали базову освіту, 24% — професійно-технічну, 40% — повну середню освіту, 32% — вищу освіту. Середня тривалість госпіталізації пацієнтів становила 4,8±3,03 SD дня.

Результати: На основі оцінки результатів анкетування ми віднесли 26% пацієнтів до групи 1 (Г1) із середнім рівнем довіри та 74% пацієнтів до групи 2 (Г2) із високим рівнем довіри до медичного персоналу. Окремі психосоціальні потреби під час госпіталізації ми оцінювали за шкалою від 1 до 5, де 1 відповідає найнижчому, а 5 — найвищому значенню. У досліджуваній вибірці 71% пацієнтів вказали значення 5 для відчуття впевненості, 69% — для відчуття безпеки, 69% — для допомоги та підтримки, 53% — для взаєморозуміння та 52% — для розуміння.

Графік № 1 Рівень довіри пацієнтів до медичного персоналу

Графік № 2 Значення 5 для окремих психосоціальних потреб під час госпіталізації

Сприйняття інтенсивності стресу під час госпіталізації оцінювалося за шкалою від 1 до 10, де 1 відповідає найнижчому, а 10 — найвищому значенню інтенсивності. При порівнянні двох найчисельніших груп — 51 пацієнта зі значенням 1 та 45 пацієнтів зі значенням 5 — ми з'ясували, що 82% пацієнтів зі значенням 1 та 62% пацієнтів зі значенням 5 для інтенсивності стресу вказали високий рівень довіри /p=0,028*/.

Графік № 3 Високий рівень довіри щодо сприйняття інтенсивності стресу

У межах порівняння вікових груп — 41% пацієнтів віком 30–55 років та 59% пацієнтів віком 56–80 років — у старшій віковій групі ми виявили у 79% пацієнтів високий рівень довіри, тоді як у молодшій віковій групі цей показник становив 66% пацієнтів /p=0,055/. Що стосується статевих відмінностей, 75% чоловіків та 71% жінок вказували на високий рівень довіри. За рівнем здобутої освіти високий рівень довіри до медичного персоналу вказали 75% пацієнтів з базовою освітою, 70% — з професійно-технічною / середньою спеціальною, 78% — з повною середньою та 72% — з вищою освітою.

Ми також порівнювали задоволення окремих психосоціальних потреб під час госпіталізації, таких як сприйняття стресу, задоволення психологічних потреб, оцінка загальної підтримки з боку медичного персоналу, поінформованість щодо захворювання та лікування, оцінка комунікації та підходу.

Таблиця № 1 Порівняння пацієнтів із високим і середнім рівнем довіри

Графік № 4 Сприйняття стресу під час госпіталізації та рівень довіри

Графік № 5 Повне задоволення психологічних потреб та рівень довіри

Графік № 6 Дуже добра загальна підтримка та рівень довіри

Графік № 7 Дуже добра поінформованість про захворювання та лікування і рівень довіри

Графік № 8 Дуже добрий рівень комунікації та підходу і рівень довіри

Сприйняття стресу під час госпіталізації суттєво інтенсивніше переживали пацієнти Г1 порівняно з пацієнтами Г2. Пацієнти Г1 оцінювали задоволення психологічних потреб як недостатнє. Загальну підтримку під час госпіталізації пацієнти Г1 порівняно з пацієнтами Г2 оцінювали менш позитивно. Пацієнти Г1 були статистично значуще менш поінформовані про захворювання та лікування порівняно з пацієнтами Г2. Пацієнти Г1 оцінювали комунікацію та підхід з боку медичного персоналу статистично значуще гірше, ніж пацієнти Г2.

Обговорення: Майже три чверті пацієнтів Г2 під час госпіталізації зазначали високий рівень довіри до медичного персоналу, що забезпечувало легшу співпрацю, встановлення позитивних взаємин та безбар'єрну комунікацію у стосунках між медсестрою та пацієнтом під час медсестринського процесу. Понад одна чверть пацієнтів Г1 під час госпіталізації зазначала середній рівень довіри до медичного персоналу. Пацієнти Г1 сприймали стрес інтенсивніше. З огляду на той факт, що йдеться про специфічний тип пацієнтів у відділенні з умовами підвищеного комфорту, серед яких, окрім хронічних пацієнтів, часто присутні молоді люди працездатного віку, вирвані з повного здоров'я та нормального життя, їхня реакція під час госпіталізації може бути дуже диференційованою та парадоксальною. Саме нижчий рівень довіри може бути однією з причин сприйняття надмірної інтенсивності стресу під час захворювання та госпіталізації. Надмірне переживання інтенсивності стресу, що випливає із самого захворювання та госпіталізації, має великий вплив на настрій пацієнтів, на те, як вони почуваються, на їхні позитивні чи негативні переживання, на їхню поведінку, на сприйняття здоров'я та загальне благополуччя під час госпіталізації.

Хронічний стрес або надмірний стрес від госпіталізації може погіршувати стан здоров’я пацієнтів (1). Стресори в лікарняному середовищі, які за умови правильного підходу можна було б регулювати й обмежувати, часто мають негативний вплив як на психологічні переживання, так і на соматичний стан пацієнта. Надмірний стрес спричиняє виділення вищого рівня стресових гормонів, які викликають відчуття слабкості, тривоги та депресії (5). Психічний і фізичний стрес організму потенціює нейроендокринну реакцію, викликану гострим захворюванням. Саме тому не можна нехтувати стресорами, характерними для умов інтенсивної терапії, такими як гостре захворювання, запальні процеси, інвазивні втручання, фізична втома, страх, біль, дискомфорт та депривація сну (13). Цей факт слід брати до уваги щодо всіх госпіталізованих пацієнтів, але особливо в пацієнтів з очевидними ознаками надмірного переживання стресу й тривоги. Відповідні психосоціальні інтервенції медсестри під час сестринського процесу в пацієнтів мають значний позитивний вплив не лише на психологічні переживання, а й на мінімізацію негативних емоцій та загальне психологічне благополуччя (6), а також мають важливе значення для прихильності до лікування та реконвалесценції. Саме для пацієнтів із надмірним переживанням негативних емоцій необхідно обрати правильну стратегію підтримки. Відповідні психосоціальні інтервенції є ефективними для усунення труднощів, спричинених стресом, і можуть позитивно впливати на перебіг захворювання (1). Пацієнти S1. оцінювали задоволення психічних потреб як недостатнє, що сприяло їхньому психологічному дискомфорту та могло призводити до більшого ступеня негативних психічних переживань. Усі обмеження у сфері задоволення психічних потреб пов'язані з відчуттям невизначеності й байдужості, впливають на душевний стан людини, викликають смуток, неспокій, почуття розчарування, тривогу, дратівливість, які можуть переживатися дуже інтенсивно. Саме позитивні відчуття безпеки та впевненості мають сприятливий вплив на психіку кожного пацієнта (11).

Основою взаємної ефективної та продуктивної комунікації є довіра як одна з важливих умов задоволення психічних потреб. Пацієнти під час госпіталізації надавали особливого значення відчуттю впевненості, безпеки, допомоги, взаєморозуміння та підтримки. Важливо, щоб у рутинній клінічній практиці медсестри вміли надавати та забезпечувати задоволення цих потреб під час догляду за пацієнтом у максимально можливій мірі, тим самим сприяючи підвищенню рівня психологічного благополуччя пацієнта. Необізнаність та недостатня інформованість пацієнтів про захворювання й подальше лікування часто породжують почуття страху, тривоги та невпевненості. Кожен пацієнт відчуває певну невизначеність, ніколи точно не знає, що на нього чекає, переживає тривогу у зв'язку з неприємними змінами, а також передчуваючи подальші труднощі, які принесе хвороба (9). Якщо пацієнти не мають достатньої інформації про захворювання та лікування, заплановані обстеження та втручання, це може призвести до відчуття тривоги, безнадії та загальної апатії (10), погіршується їхній комплаєнс до лікування. Тому важливим є надання належної інформації у відповідній формі в межах компетенції. Якщо пацієнт не знає принаймні загального характеру свого захворювання, у нього зростає відчуття невпевненості та загрози, ризик конфліктів. Будь-яку неприємну медичну процедуру або побічні наслідки лікування, сенсу яких пацієнт не розуміє, він сприймає як загрозу з усіма психічними та фізіологічними наслідками (9). Достатня інформованість пацієнта про захворювання, заплановані обстеження, процедури, а також профілактику та спосіб подальшого лікування є важливою складовою підтримки психологічного благополуччя пацієнта під час госпіталізації. Це належна стратегія мінімізації надмірного стресу, тривоги та побоювань. Одним із базових і важливих способів встановлення контакту під час догляду за пацієнтом є належна вербальна й невербальна комунікація. Комунікація формує основу будь-якого сестринського догляду. Кожен медичний працівник використовує здатність спілкуватися з пацієнтом як частину професійного арсеналу (11). Належна комунікація викликає довіру пацієнта та створює позитивну атмосферу для подальших дій. Під час спілкування важливо уважно вислуховувати пацієнта, говорити чітко, ставити запитання, давати можливість пацієнтові висловитися про свої труднощі як про елемент психогігієни, виявляти повагу до пацієнта та його поглядів (12). Нерідко трапляється, що комунікація та підхід медичного персоналу не є належними, переважає небажання спілкуватися, неінформування пацієнта щодо лікувальних процедур, втручань і терапії, небажання допомогти, що викликає в пацієнта відчуття самотності, соціальної ізоляції, страху й тривоги, а також спротиву, ворожості та агресії. Такий підхід з боку медичного персоналу шкодить пацієнтові як у психічному, так і в соматичному плані. Такий підхід часто є наслідком не недостатньої професійної підготовки, а радше незадовільного особистого самопочуття та стану медичних працівників. Часто це призводить до втрати довіри й небажання пацієнта співпрацювати. Цей факт може погіршувати співпрацю між пацієнтом і медичним працівником та негативно впливати на весь лікувальний процес. Неправильний і неналежний підхід до пацієнта може спричинити втрату довіри до медичного працівника, погіршення стану здоров'я пацієнта, а також виникнення нового захворювання або навіть загрозу життю. Перебування у відділенні гострих станів має в собі також значний ятропатогенний потенціал, оскільки власне ятропатогенним психотравмуючим чинником зазвичай є все, що викликає в індивіда страх перед хворобою, її погіршенням, загрозою життю та смертю (8). Саме належний підхід може значною мірою заспокоїти пацієнта, пом'якшити та нейтралізувати переживання негативних емоцій, а з іншого боку — дає відчуття допомоги, емоційної підтримки, розуміння, впевненості, що сприяє завоюванню довіри пацієнта. Належна комунікація та підхід до пацієнтів з боку медичного персоналу можуть запобігти багатьом конфліктним ситуаціям, а також підвищують ефективність терапевтичних втручань і, як наслідок, сприятливо впливають на перебіг захворювання (11). Завоювання довіри пацієнта є вмінням медсестер, особливо в ситуаціях, коли пацієнт має високу впевненість у їхніх професійних знаннях та навичках (3).

Висновок

Клінічна практика у відділенні невідкладної допомоги та відділенні інтенсивної терапії висуває до медсестри підвищені вимоги не лише щодо професійних навичок, а й щодо холістичного сприйняття пацієнта. Так, щоб вона знала та приймала його потреби в усіх сферах. Якщо медичні працівники не застосовують холістичний підхід, у пацієнта може виникнути відчуття байдужості до його особистості. Цей факт може значною мірою порушити взаємини між пацієнтом і медсестрою й тим самим погіршити співпрацю. У ситуаціях, коли медсестра здійснює догляд за пацієнтами, необхідно належним чином інформувати пацієнта щодо захворювання та подальшого лікування, максимально доцільно підтримувати пацієнта, обирати правильну стратегію і техніку спілкування, належний підхід, завдяки чому ми сприяємо мінімізації відчуття негативних емоцій під час госпіталізації. Використовуючи психосоціальні інтервенції, медсестра робить внесок у комплексну та вищу якість сестринського догляду, у покращення взаємин між медсестрою та пацієнтом і, таким чином, у підвищення довіри з боку пацієнта.

Рекомендації:

  • професійний підхід у догляді за пацієнтом залежить від психологічного благополуччя та стану медичних працівників,
  • взаємна повага під час сестринського процесу,
  • повага до психосоматичної єдності пацієнта,
  • активне впровадження знань із психології здоров'я в сестринський процес,
  • максимально можливе забезпечення задоволення потреб пацієнта.

Автори: PhDr. Gabriel Bálint PhDr. Dušan Selko, CSc., MPH

Список використаної літератури: 1. Asbjørn, O. Faleid., B.L. Lilleba a K.F. Eyolf., 2010. Vliv psychiky na zdraví - Soudobá psychosomatika. Praha: Grada, 2010, 240 s., перекладено з норвезького ориг.: Symptom og meining, Moderne psykosomatisk tankegang. ISBN 978-80-247-2864-3 2. Blatný, M. et al., 2005. PSYCHOSOCIÁLNÍ SOUVISLOSTI OSOBNÍ POHODY. Brno: Masarykova univerzita a Nakladatelství MSD. 96 s., 2005. ISBN 80-86633-35-7 3. Holmberg, M., G. Valmari and S.M. Lundgren., 2012. Patients experiences of homecare nursing: balancing the duality between obtaining care and to maintain dignity and self-determination [online]. In: Scandinavian Journals of Caring Sciences. Vol. 26, 2012, s. 705–712, [cit.2020.10.20.] Доступно в інтернеті: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1111/j.1471-6712.2012.00983.x 4. Honzák, R., 2017. Psycho-somatická prvouka. Praha: Vyšehrad, 315 s., 2017, ISBN 978-80-7429-912-4 5. Kostka, K., 2018. Techniky zvládání stresu [online]. [cit.2020.10.30.] Доступно в інтернеті: http://www.kostka-skola.cz/archiv/soubor/KOSTKA-72798-techniky-zvladani-stresu.pdf 6. Piepoli, F.M. et al., 2016. European Guidelines on cardiovascular disease prevention in clinical practice [online]. In: European Heart Journal, Vol. 37, Issue 29, 2016, s. 2315–2381, [cit.2020.10.20.] Доступно в інтернеті: https://doi.org/10.1093/eurheartj/ehw106 7. Soukup, J., 2014. Motivační rozhovory v praxi. Praha: Portál, 150 s., 2014, ISBN 978-80-262-0607-1 8. Tesařová D., 2003. Psychológia chorého. In Vademecum Medici, 6-те перероблене, актуалізоване, доповнене та розширене видання. Martin: Osveta, 2003, ISBN 80-8063-115-8 9. Vágnerová, M., 2008. Psychopatologie pro pomáhající profese. Praha: Portál, 872 s., 2008, ISBN 978-80-7367-414-4 10. Verešová, M. et al., 2007. Psychológia. Martin: Osveta, 192 s., 2007, ISBN 80-8063-239-1 11. Zacharová, E., M. Hermanová a J. Šrámková., 2007. Zdravotnícka psychologie. Praha: Grada, 232 s., 2007. ISBN 978-80-247-2068-5 12. Zacharová, E., 2016. Komunikace v ošetřovatelské praxi. Praha: Grada. 128 s., 2016, ISBN 978-80-271-0156-6 13. Zadák, Z. et al., 2007. Intenzívní medicína na princípech vnitřního lékařství. Praha: Grada, 336 s., 2007, ISBN 978-80-247-2099-9