Елімінація агресивності та булінгу через просоціальність

Елімінація агресивності та булінгу через просоціальність «Не все, що людина може, людина має робити». T. Halík «Агресивність, подібно до вогню, є добрим слугою, але поганим господарем. Кожен із нас має її у своєму базовому особистісному оснащенні. Вона може нам допомогти, але й ускладнити життя. Щоб ми вміли оптимально нею керувати, ми повинні її розуміти». Накопичена негативна енергія, стрес, невдачі, фрустрація, внутрішня незадоволеність і неврівноваженість — усе це стало частиною сьогоднішнього життя. Наслідком може бути поведінка, яка не лише не подобається нашому оточенню, а й може йому шкодити — агресивність. Виплескування злості на когось іншого, дуже часто саме на найближчого.

Слово агресія походить від латинського aggressio, що означає напад або атаку. Агресія — це дія, якою проявляється насильство щодо якогось об'єкта, або ворожість і нападливість із вираженим наміром завдати шкоди. Вона є однією з типових реакцій на фрустрацію, і через неї людина намагається впоратися зі складною життєвою ситуацією, з якою не може впоратися.

Агресивність належить до видів екстремальної поведінки і в психології визначається як особистісна риса. Дуже частою є її словесна форма, яку ми, можливо, навіть не усвідомлюємо. Вона представляє, наприклад, нав'язування власних поглядів, нападки на іншу особу іронічними висловлюваннями. Агресивна людина самостверджується за рахунок інших, не поважає їхні права та вимоги. Якщо їй не щастить, вона перекладає провину на інших. Вона маніпулює людьми і важко контролює свої емоції. Можна говорити про психологічний булінг, коли агресивна людина принижує та висміює оточення.

У психоаналітичному розумінні агресивна дія є однією з типових реакцій на фрустрацію. Ми розрізняємо чотири ступені агресії:

1. зовні не проявляється, на рівні кори головного мозку дія стримана (іноді почервоніння або збліднення, стискання зубів);
2. проявляється словесно лайкою;
3. прояви деструкції або розбивання предметів;
4. прояви фізичного насильства і вбивства (In: http://sk.wikipedia.org/wiki/Agresia_(psychológia).

Агресія — це один із способів подолання складної життєвої ситуації. Вона використовується для прямого усунення перешкод, якщо вона успішна, то має схильність повторюватися. На жаль, агресивність студентів у школах є вже скоріше правилом, ніж винятком. Дедалі більше поширюється булінг, чи то між однолітками, чи то булінг молодших старшими. Або це психологічна форма — висміювання, приниження, або вимагацька насильницька форма — вимагання грошей і бійка. Студенти дедалі вульгарніше висловлюються, зазвичай навіть перед педагогами, і ця усна агресивність часто переростає у фізичну.

Кожен педагог повинен бути зорієнтованим у проблематиці булінгу, знати його основні види та ознаки, вміти ідентифікувати прояви, вирішувати випадки виникнення булінгу і, не в останню чергу, реалізовувати ефективну профілактику. Булінг у шкільному середовищі є феноменом психологічним, педагогічним та правовим. Водночас ми вважаємо його проблемою, яку сучасна школа потребує специфічно окреслити, визначити і терміново вирішити. Поняття булінг у шкільному середовищі ми можемо проаналізувати з наступних трьох точок зору:

1. З психологічної точки зору як специфічні розлади поведінки. (Vágnerová, 2004)
2. З педагогічної точки зору як проблемна поведінка. (Ďurič, Grác, Štefanovič, 1991)
3. З правової точки зору як насильницька злочинна діяльність, вчинена дитиною або підлітком, причому у випадку булінгу з боку підлітка ми можемо говорити про делінквентність молоді (Matoušek, Kroftová, 1998).

Згадані три точки зору оцінювання переплітаються і доповнюють одна одну, оскільки проблематика є комплексною, і майже неможливо вирвати шкільний булінг як проблемну поведінку з його психологічного контексту розладу поведінки, ні оминути його правовий вплив. Слово булінг походить від французького слова chicane, що означає зловмисне докучання, катування, мучення, переслідування. Kolář (2001) визначає це явище так: «Один або більше учнів навмисно, переважно повторювано, катують і поневолюють однокласника чи однокласників і використовують для цього агресію та маніпуляцію». Булінг інтерпретується як серйозний розлад соціальних відносин, вирішення якого є насамперед у руках самих вчителів.

Авторки посібника для вчителів Tholtová, Žuffová, Sučáková (2000) подають розширене і найчастіше наведене визначення у фаховій літературі: «Булінг — це коли одна дитина або група дітей говорить іншій дитині погані та неприємні речі, б'є її, штовхає, погрожує їй, замикає її в кімнаті тощо. Ці інциденти можуть повторюватися, і для дитини, яку булять, дуже важко захиститися. Як булінг ми позначаємо також повторювані насмішки або неприємні зауваження про батьків. За булінг зазвичай не вважаємо випадкову бійку або суперечку рівноцінних суперників».

Булінг є проявом соціальної патології, де головним інтересом є мета комусь зашкодити. Від простої агресії він відрізняється намаганням зашкодити іншому і, крім того, ще й отримати будь-яку винагороду на свою користь. Булінг — це фактично зловживання силою або повноваженнями. Цей вираз означає зловмисне докучання, перебільшення, штовхання іншої дитини, бійки, копання, катування, переслідування, вимагання, приниження, обзивання, залякування, нищення особистих речей тощо (Říčan, 1995). Йдеться про цілеспрямоване та повторюване використання насильства щодо такого студента або групи студентів, які з найрізноманітніших причин не вміють або не можуть захиститися. Булінг проявляється у різних формах, які можуть мати наслідки для психічного та фізичного здоров'я. Будь-яке визначення булінгу повинно, за Kolář (1997), містити такі основні ознаки:

• Чіткий намір зашкодити іншому, чи то фізично, чи то психічно. Наприклад, биття, штовхання, крадіжки грошей і речей, ховання та нищення речей, а також висміювання, лайка та виключення зі спільноти інших.
• Нападником може бути одна дитина або група дітей (асиметрична агресія).
• Інциденти є повторюваними. Одноразова акція переважно за булінг не вважається.
• Диспропорція сил між нападником і жертвою.

Булінг проявляється у прямій формі: фізичними нападами, образливими прізвиськами, лайкою, насмішками, жорсткими наказами агресора виконати певну річ проти волі жертви, відчуженням речі тощо. Булінг може проявлятися і в непрямій формі, напр. ігноруванням жертви. Він може здійснюватися в класі і відбувається переважно під час перерв, дорогою до школи та зі школи або в позаурочний час.

Агресор — це той, хто знущається, часто катує або ображає фізично чи словесно. Найчастіше це хлопець, але винятком не є і дівчина. Він страждає від почуття меншовартості, заздрить успіхам своїх друзів у навчанні. Переважно він самовпевнений, не є тривожним. У ньому переважає бажання домінувати, керувати іншими, безжально самостверджуватися, завдавати шкоди іншим для нього є радістю. Він легко ображається, бачить агресію проти себе навіть там, де її немає. У принципі, він не відрізняється від інших. Іноді агресор має слабку статуру, але в нього переважає безжальність, злісність або бажання домінувати. Такого агресора ми зустрічаємо переважно при вербальному цькуванні. На практиці ми часто стикаємося зі студентами, які страждають від почуття меншовартості. Вони нічим не виділяються або є неуспішними в навчанні, і тому хочуть здобути повагу колективу агресивними діями.

Вербальна агресивність пов’язана, згідно з Frankovský та Bajan (1998, с. 317-319), з рівнем аргументованості. Вербально агресивніші комунікатори більш схильні відстоювати не лише власну думку, а й думку всієї групи, не здаються і наполегливіше аргументують навіть у разі невдачі, у них більше проявляється довіра та впевненість у власних здібностях відстояти свою думку, після дискусії вони більш розслаблені, не мучаться докорами сумління, чи правильно вони вчинили.

Агресія та агресивна поведінка можуть мати різноманітну форму. Німецький педагог Winkel (In: Határ, 2004) визначив п’ять перспектив дитячої та молодіжної агресії:

1. Агресія як форма гри. Метою дитини є лише випробувати власні сили.
2. Агресія як захисний механізм, яким жертва захищається від нападника.
3. Агресія як реакція фрустрованого індивіда. Дитина шукає заміну своїй поразці саме на слабших індивідах.
4. Агресія як форма цікавості, якою діти хочуть дізнатися, де їхні межі.
5. Агресія як невідповідна форма бажання любові. Дитина прагне привернути увагу оточення переважно негативною поведінкою.

Схильність до такої поведінки формується вже в перші роки життя. Заслугу в цьому має темперамент студента (імпульсивність, необдумані дії) та спосіб виховання (брак інтересу до нього, емоційна холодність, байдужість, приниження, фізичні покарання). Агресор зазвичай є егоїстичним індивідом, йому чужа повага до інших людей, він не розуміє страждань і болю інших, не знає, що таке емпатія. Його моральні межі гнучкі, він завжди вміє знайти прийнятне пояснення для своєї аморальної поведінки.

Учасниками цькування є агресор та його жертва. Elliott та Killpatrick (1994) наводять два типи агресорів, у яких з’являються такі прояви поведінки:

• випадковий агресор — ці діти потребують чітких і твердих правил і повинні знати наслідки своїх дій,
• хронічний агресор — у цих дітей дуже важко змінити їхню поведінку. Без інтенсивної допомоги вони, ймовірно, будуть вчиняти злочинні дії та створювати проблеми своєму оточенню.

Згідно з Mrúzová (2007), випадковий агресор може мати деякі або всі з наступних характеристик: він агресивний до однолітків, вчителів, батьків та братів/сестер, реагує імпульсивно, бажає бути лідером, може бути фізично сильним, вміє бути переконливим, маніпулятивним, має також інші антисоціальні прояви, має добрий рівень самооцінки — цькування дає йому відчуття важливості, може бути розпещеним. Хронічний агресор: почувається невпевнено, відчуває себе приниженим, буває об’єктом цькування з боку батьків або братів/сестер, перебуває під тиском, щоб бути успішним, йому не дозволено проявляти свої емоції, має відчуття, що він інший, не вміє себе контролювати, має позитивне ставлення до насильства, поводиться агресивно більшу частину часу, відмовляється брати відповідальність за свої дії.

Якщо ми хочемо змінити поведінку того, хто цькує, ми повинні пояснити йому, що від нього очікується, обговорити та визначити короткострокові цілі. Доцільно хвалити його та винагороджувати за успіх і добру поведінку, на уроках практикувати рольові ігри (емпатія до жертви), опанування стресу, релаксацію, вихід із ситуації, а також визнання, усвідомлення та вибачення.

Визначити поняття жертва складніше. Критерії для її вибору в колективі різноманітні. Іноді це питання випадку. Найважливішим висновком є те, що жертвою цькування може стати кожен. Однак часто це буває саме той студент, який тривалий час є об’єктом агресії інших, є мішенню фізичних нападів, насмішок та висміювання. Типи жертв цькування:

• Перший тип: студент пасивний, тривожний і невпевнений. Не здатний захищатися.
• Другий тип: жертва провокуюча. Дратує інших і насміхається з них. Якщо на неї хтось нападає, вона захищається.

Жертвою може стати будь-який студент. Згідно з Mrúzová (2007), існують різні типи жертв: Пасивні жертви тривожні та невпевнені, чутливі та тихі, на цькування реагують плачем або відстороненням, мають негативний образ себе, відчуття невдачі, їм бракує впевненості в собі, вони самотні та ізольовані від однолітків, вчителів та інших, малоймовірно, що вони будуть відповідати тим самим. Активні жертви тривожні та агресивні, провокативні, дезорганізовані. Хронічні жертви мають про себе погане уявлення і низьку самооцінку, мають відчуття, що цькування лише переконує їх у цьому, оскільки підтверджує їхню низьку думку про себе, гніваються, якщо їм кажуть, що вони хороші, оскільки це не вписується в їхній образ себе, нищать власну добру роботу, кажуть, що їх ніхто не любить, повільно пристосовуються до нових ситуацій, нервові та пильні, їм бракує почуття гумору.

Другою дуже сильною реальністю, що впливає на людину в період дитинства та дорослішання, після сім’ї є школа. Це місце можливого позитивного впливу. Рефлексія несприятливих суспільних умов веде нас до усвідомлення більшої потреби у вихованні. Виховання зачіпає всю особистість людини, а отже, і всі її результати, чи то на рівні ставлень, чи то конкретної поведінки та відповідальності за особистий внесок у будь-які стосунки.

Сучасне шкільне виховання має цю можливість також через проєкт виховання до просоціальності. Цей проєкт сприймає «навчання про успішне життя» (Spaemann, 1990). Йдеться про людське життя як ціле, про поведінку, щоб життя мало сенс, щоб привело молоду людину до щастя. Проєкт просоціального виховання взяв за основу дві психічні потреби людини — любити і бути коханим. Просоціальність — це така поведінка, яка орієнтована на іншу людину, це поведінка прихильна, допоміжна, без очікування винагороди. Просоціальна людина, окрім турботи про іншого, сама стає повноцінною — задовольняє свою психічну потребу любити.

Lencz (2002) нагадує визначення просоціальності проф. Roche-Olivar, який визначає це поняття чотирма ознаками:

1. поведінка на користь іншого,
2. поведінка без очікування зовнішньої винагороди,
3. поведінка, що підтримує взаємність,
4. поведінка, яка не порушує ідентичність суб’єкта.

Просоціальна поведінка — це:

• без винагороди,
• мотивом є внутрішня потреба допомогти іншому (любов),
• метою виховання до просоціальної поведінки є створення умов, щоб студенти та дорослі сформували такий тип поведінки, щоб він випливав з їхньої потреби.

Roberto Rochelle Olivar (1992), який заклав теоретичне підґрунтя просоціальності, стверджує, що існує 15 змінних (величин), які є відповіддю на його запитання: гідність людської особи та повага до себе; ставлення та здібності у міжособистісних стосунках; позитивна поведінка та оцінка інших людей; креативність та ініціатива; комунікація та вираження власних почуттів; міжособистісна та соціальна емпатія; асертивність, самоконтроль, вирішення конфліктів з іншими; реальні та зображені просоціальні моделі (приклади батьків); просоціальна поведінка (допомога, співпраця, дарування, відповідальність, турбота про інших, ділення тощо); комплексна просоціальність (солідарність, ненасильство, громадянська непокора, соціальна критика, соціальні проблеми); прийняття дитини такою, якою вона є; вираження симпатії (безумовне прийняття); атрибуція (приписування) просоціальності; індуктивна дисципліна — вказати (пояснити) наслідки поведінки; спонукання до просоціальності, підтримка просоціальності. Ця модель охоплює всі вікові категорії (також дорослих). Проте необхідно адаптувати її до віку. Якщо вона реалізується з малими дітьми, то пізніше і з дорослими. Після реалізації змінилися стосунки учень – учень, а також стосунки вчитель – учень та вчитель – вчитель.

Словацька модель, авторами якої є Lencz разом із Krížová (2004), враховує 10 змінних Olivar. Ми називаємо їх основними темами, здібностями або змістом, якому ми маємо навчити студентів. Ці теми відображаються у шкільних програмах і, за словами Krížová (2006), є дуже корисними також при усуненні булінгу:

1. Відкрита комунікація – навчити молоду людину відкрито спілкуватися є одним із ключів до якісного життя. Комунікацію ми розуміємо як передачу та прийняття значень з метою кращого взаєморозуміння. Вона вказує на важливість соціальної комунікації та створює за допомогою вправ можливість для її культивування. - Гідність людської особи – позитивна оцінка себе. Усвідомлення цінності власної гідності є першим кроком до прийняття іншої людини. Умовою сприйняття цінності іншої людини є розуміння власної цінності. - Позитивна оцінка інших. Один із головних пунктів виховання просоціальності. Якщо ми хочемо робити іншим добро, бути до них доброзичливими, потрібно, щоб ми сприймали їх позитивно. Ключовим аспектом цієї теми є похвала, відкриття добра в інших. - Креативність та ініціатива. Кожна людина має певну частку креативності. Її, однак, потрібно розвивати. Переживання успіху дає молодій людині більше відчуття самоповаги. При креативності в дію обов'язково вступає і самоконтроль, і це важливо в концепції самооцінки. Якщо людина хоче бути просоціальною, їй потрібна здатність до творчості. - Вираження почуттів. Молоді люди, які вміють культурно виражати свої почуття, є менш конфліктними. Можливо, також тому, що вони спокійніші. Ми ведемо молодих людей до того, щоб вони ідентифікували свої почуття, щоб називали причину свого емоційного стану та культурно його виражали. - Емпатія – означає вживання в ситуацію іншого. Ми не можемо робити іншому добро згідно з нашими уявленнями, а згідно з його потребами. Той інший повинен сказати про нас, що ми просоціальні. Тому ми ведемо молодь до емпатії, дуже цінної якості для повсякденного життя. З певною часткою емпатії ми народжуємося, проте вона може бути повністю занедбана невідповідним вихованням або розвинена цілеспрямованим вихованням. - Асертивність – означає самоствердження. Просоціальна людина має у своєму арсеналі також елемент прямої, чіткої комунікації своїх обґрунтованих вимог. Вона вміє культурно вимагати своїх прав, якщо вирішить, вміє прийняти також компроміс. При відстоюванні своїх прав вона ввічлива, проте наполеглива. Вона не дає себе маніпулювати почуттям провини, і сама намагається, щоб її вимоги до оточення не мали в собі елементів маніпуляції.

• Реальні та зображені зразки. Вплив оточення і головне вплив найближчих залишає великий формувальний відбиток на кожному з нас. У пізніший період на молодь впливають друзі, різні зразки, ідоли з медіа. Ми вказуємо на їхню відповідальність за власну поведінку. Також вони можуть бути для когось зразком. Йдеться також про презентацію просоціальних зразків.
• Просоціальна поведінка у конкретній формі. Тема пропонує ознайомлення з видами просоціальної поведінки – співпраця, дружба, допомога, дарування, ділення. Закономірності окремих видів поведінки молоді випробовують на собі в симульованих ситуаціях, але й наживо в полі, а потім обговорюють їх. Вони сприймають головну розрізняльну ознаку просоціальності, і це безкорисливість. Вони роздумують про її представленість в окремих видах просоціальної поведінки і роблять за допомогою цього критерію також зворотний зв'язок на свою поведінку.
• Комплексна просоціальність. Це поняття орієнтоване на ширше суспільство. Тобто вже не тільки від людини до людини, а просоціальна поведінка від індивіда до групи та між групами. Тема надає можливість роздумів над тим, що веде людей до ангажування за суспільне добро.

Завданням шкільної профілактики є, згідно з Mrúzová та Olšavská (1998), розробити кодекс шкільної дисципліни та систему виховних заходів, у внутрішньому розпорядку школи закріпити однозначні правила, що стосуються запобігання булінгу, домаганням, насильству, вандалізму та іншим формам патологічних явищ. Важко пообіцяти учням 100% захист, проте вчителі можуть порадити жертві уникати небезпечних місць, вони повинні мати агресора в школі під постійним наглядом, а також облаштувати в школі таке місце для жертви, куди вона може піти у випадку, якщо відчуває себе під загрозою та наляканою. Доцільно призначити жертві конкретних людей з учительського колективу або також з учнів, до яких вона може звернутися, переконати дитину повідомити, коли її нападник спробує знову булити. Якщо вона нам не скаже, ми не можемо їй допомогти (Ferjenčíková, 2003). Значно нижчий рівень булінгу виявлено там, де профілактиці булінгу приділяється належна увага, де діють чіткі правила і їх дотримання є єдиним і послідовним, де панують добрі міжособистісні стосунки та відкрита комунікація. З іншого боку, булінгу сприяє непослідовне застосування правил, почуття несправедливості, а також надання переваг учням.

Якщо ми не діємо, ми толеруємо булінг. Жертви мають відчуття, що не мають жодної цінності, ні шансу на справедливість, проблеми не варто повідомляти, краще людям не вірити і бути тихо, бути субмісивним і жити в страху. Винуватці навчаться, що груба сила краща за ввічливість та інтелект, можуть людей опановувати злістю та силою, навчаться поводитися з позиції сили та влади, наганяючи страх. Школи повинні впровадити в практику основний превентивний принцип: «Ми школа, де булінг не толерується в жодних формах!» Цей основний принцип повинен діяти з першого дня навчального року без винятку для всіх студентів, батьків та працівників школи. Діти повинні бути ведені до того, щоб вони усвідомили, що за свої вчинки несуть відповідальність.

Профілактика булінгу

Більшість профілактичних заходів проти цькування (булінгу) повинні починатися вдома, ще до того, як дитина піде до школи. Батьки можуть допомогти: бути прикладом добрих стосунків, опановувати власну агресію, чітко давати зрозуміти, що насильницька агресія є неприйнятною, негайно зупиняти будь-яку ознаку неприйнятної агресії, ідентифікувати та називати наслідки агресії, навчати дбайливим та емпатичним стосункам. Наголошується на необхідності активної профілактики цькування. Не варто очікувати, що молоді люди природно «переростуть» свою агресію без втручання дорослих. Активне навчання є дуже важливим у профілактиці агресії та цькування. Навчання відповідальності за себе та інших: Існує лише один спосіб навчити молодих людей відповідальності, і це — надати їм відповідальність. Відповідальність ми повинні підвищувати крок за кроком і пристосовувати її до спеціальних вимог. Це можна зробити лише за умови доброго розуміння того, що кожному потрібно, і постійного контролю. Навчання поваги до себе та інших: Самоповага та повага до інших тісно пов'язані. Вони взаємно доповнюють одна одну, і одна є дзеркальним відображенням іншої. Від студента, який не має поваги до себе, ми не можемо очікувати, що він буде поважати інших. Навчання турботі та ніжності: Добрий приклад дорослого — один із найкращих способів навчити турботі. Коли молода людина відчуває, що про неї піклуються, вона також буде піклуватися про інших. Іноді необхідно навчити її, як бути лагідною та ніжною. Навчання належній асертивності та агресії: В агресії, яка правильно спрямована та адекватно регулюється, немає нічого поганого. Діти вчаться контролювати агресію навіть у грі. І тут вимагається послідовний контроль, а якщо потрібно, то й втручання, якщо агресія виходить з-під контролю. Встановлення твердих правил для повсякденного життя: Певною мірою ми можемо розглядати прояви неприйнятної агресії або цькування як недолік дисципліни — або студент не засвоїв правила розумної поведінки, або він їх навмисно порушив. Важливість навчитися опановувати агресивні імпульси, а також чітка і стала дисципліна є необхідною умовою для того, щоб навчитися розрізняти, що є правильним, а що — ні. Контроль та спрямування агресії: Цькування здебільшого виникає там, де контроль найслабший. Добрий контроль є не лише дуже ефективним, але й дозволяє нам негайно втрутитися при виявленні цькування, перш ніж буде завдано більшої шкоди. Уникнення заохочення агресії: Важка робота, згадана вище, мала б малий ефект, якби одночасно цькування та інша неприйнятна агресивна поведінка не засуджувалися, а заохочувалися чи винагороджувалися. З наведеного випливає, що відповідальність за цькування не може зосереджуватися лише на самій особі, яка цькує. Батьки, вчителі, інші дорослі, а також жертви мають свою частку провини. Малоймовірно, що буде ефективним зосереджуватися лише на особі, яка цькує (Centrum ochrany detí, Laurinská 2, 811 01 Bratislava 1. In: http://www.ochranadeti.sk/).

Конкретні заходи проти цькування

Оголошення боротьби проти цькування має бути фронтальною атакою в усіх сферах життя школи та поза нею. Пропозиція заходів:

• урочисте оголошення боротьби проти цькування в перший день навчального року,
• картографування ситуації щодо виникнення цькування в школі за допомогою анонімного опитування,
• регулярне повторення картографування ситуації за допомогою опитування або інших форм виявлення цькування,
• протягом навчального року оголошення тижня боротьби проти цькування, у межах якого реалізується передача по радіо, залучення до художнього конкурсу тощо,
• на уроках етики мозковий штурм ідей щодо конкретних винагород і покарань, вирішення модельних ситуацій цькування,
• конкурс на найкращий плакат під час кампанії проти цькування,
• спільне естетичне оформлення критичних місць, де виникало цькування, згідно з пропозиціями студентів,
• обрання представників класів та педагогів школи, які б вирішували та застосовували санкції до окремих випадків цькування згідно зі шкільним статутом,
• конкурс на логотип та напис на футболках проти цькування, які потім можуть бути включені до винагород,
• ознайомлення з Кримінальним кодексом та базовою інформацією про цькування,
• реферати студентів, дискусійні клуби, статті у шкільному журналі, бесіди з юристом.

Усі способи оголошення та оприлюднення цькування повинні бути частиною загальної стратегії. Доцільно, щоб вони мали сенс і були наповнені реальними діями. Вони повинні бути емоційно настільки сильними, щоб вплинути на зміну ставлення студентів до цькування. Школа повинна регулярно моніторити ситуацію, проводити перманентну кампанію проти цькування, організовувати дискусійні клуби з молоддю про запроваджені правила, систематичну увагу приділяти небезпечним зонам у школі, інвентаризації небезпечних зон, тобто місць, де відбувається цькування. Вона повинна запровадити скриньки для повідомлень про цькування та забезпечити привабливе використання вільного часу. Причини агресивності переважно мають суспільний та економічний характер. Серед найчастіших — емоційна фрустрація, нереалізовані цілі, тривожність, брак психологічного та фізичного розслаблення, але викликати її може також раптова і несподівана загроза. Якщо ми вміємо правильно опановувати свою агресивність і використовувати її на свою користь, вона допоможе нам долати важкі ситуації, забезпечить здорову впевненість у собі і нерідко в правильному напрямку вплине на наше подальше життя. Для психічно врівноваженої людини вона може означати допінг при досягненні певної мети або під час змагання.

Автор: PaedDr. Zuzana Birknerová, PhD., Пряшівський університет у Пряшеві, Факультет менеджменту

Список бібліографічних посилань Ďurič, L., Grác, J., Štefanovič, J.: Pedagogická psychológia. Bratislava: Jaspis, 1991. ISBN 80-900477-6-9 Elliott, M., Killpatrick, J.: How to stop bullying: A Kidscape training guide. Kidscape, London, 1994. Ferjenčíková, M.: Prevencia a eliminácia šikanovania v školách. In: Pomocná ruka. Prešov: MPC, 2003, s. 97-110. ISBN 80-8045-314-4 Frankovský, M., Bajan, P.: Prejavy verbálnej agresivity a argumentatívnosť. In: Človek na počiatku nového tisícročia. Bratislava: MO SR, 1998, s. 317-319. ISBN 80-967228-9-1 Határ, C.: Termonilogické poznatky k agresii agresívnemu správaniu detí. In: Mládež a spoločnosť. Bratislava, 2004, č. 1/2004, s. 13-20. Kolář, M.: Skrytý svět šikanování ve školách. Praha: Portál, 1997. ISBN 80-7178-123-1 Kolář, M.: Bolest šikanování. Praha: Portál, 2001. ISBN 80-7178-513-X Krížová, O.: Výchova k prosociálnym postojom ako cesta pre mladistvých k nájdeniu zmyslu života. In: Adolescencia. Bratislava: Slovenská spoločnosť pre rodinu a zodpovedné rodičovstvo, 2006, s. 128-137. ISBN80-968891-5-X Lencz, L. a kol.: Metodický materiál II k predmetu etická výchova. Bratislava: MPC, 2002, s. 5. ISBN 80-8052-144-1 Lencz, L., Krížová, O.: Metodický materiál k predmetu etická výchova. Prešov: Rokus, 2004, 148 s. ISBN 80-89055-50-8 Matouček, O., Kroftová, A.: Mládež a delikvence. Praha: Portál, 1998. ISBN 80- 7178-226-2 Mrúzová, A., Olšavská, M.: Koncepcia primárnej prevencie drogových závislostí, šikanovania, delikvencie detí a mládeže. Prešov: OPPP, 1998, s. 19. Olivar, R. R.: Etická výchova. Bratislava: Orbis Pictus Istropolitana, 1992, s. 209.. ISBN 80-7158-001-5 Řičan, P.: Agresivita a šikana mezi dětmi. Praha: Portál, 1995. ISBN 80-7178-049- 9

Tholtová, J. et al.: Násilie v škole. Praktická príručka pre učiteľov. Nižná: Občianske združenie ICM Orava, 2000, с. 25 – 27. ISBN 80-967747-6-X Vágnerová, M.: Psychopatologie pro pomáhající profese. Praha: Portál, 2004. ISBN 80-7178-802-3 http://www.ochranadeti.sk/ http://sk.wikipedia.org/wiki/Agresia_(psychologia)