Серцево-судинні захворювання виникають унаслідок впливу та поєднання кількох факторів ризику. Зазвичай вони розвиваються повільно, непомітно, протягом тривалого часу, без явних попереджувальних суб'єктивних симптомів. Найчастіше відповідальність покладають на куріння, низьку рухову активність, вживання невідповідних продуктів, багатих на жири та холестерин, надмірну вагу, ожиріння, однак вагомий внесок роблять і психосоціальні, емоційні чинники на основі стресу чи психологічного дискомфорту. Основною причиною серцево-судинних захворювань є атеросклероз судинної стінки та його ускладнення. Уже цілі десятиліття відомо, що атеросклероз починається в дитинстві й у людей з групи ризику прогресує в період дозрівання та раннього дорослого віку. Дитинство є тим періодом, коли починають діяти фактори ризику. Водночас це період, коли за допомогою профілактичних заходів можна вплинути на цей процес.

У 2001–2002 роках у межах загальнословацьких проєктів «Здорові діти в здорових сім'ях» (Zdravé deti v zdravých rodinách) та «Первинна профілактика атеросклерозу в дитячому віці» (Primárna prevencia aterosklerózy v detskom veku) було проведено скринінг факторів ризику атеросклерозу в популяції 11- та 17-річних дітей, зокрема й в окрузі Топольчани. Гарантом виступило Регіональне управління громадського здоров'я (Regionálny úrad verejného zdravotníctva) — Консультація здоров'я (Poradňa zdravia) — у співпраці із залученими педіатрами. Складовою частиною скринінгової форми була анкета, структурована на кілька частин, яку заповнювали батьки разом із дитиною. Одна частина містила запитання, спрямовані на опис суб'єктивного психічного стану, відчуттів, переживання можливого навантаження, нервозності, головного болю, порушень сну, надмірної втоми, а також частоти цих труднощів. Одинадцятирічних дітей було 279, вибірку сімнадцятирічних склали 149 підлітків. З оціненої частини анкети, що стосувалася психологічного благополуччя чи неблагополуччя, випливає, що 50 % одинадцятирічних дівчат щодня «почуваються на дні», вони «засмучені та сумні». Це можна розуміти як наслідок хронічної втоми, пов'язаної з важчою адаптацією до зміни форми навчання в 4–5 класах початкової школи.

Головний біль, частий, майже щоденний, зазначають 12 % дівчат. Пункти «сердитий», «знервований» виражають негативні емоції. Їх також відображає поняття психічного дискомфорту, який щодня переживають 21 % 11-річних дівчат. Емоційну лабільність, яка безперечно є суттєвою складовою психічного дискомфорту на цьому етапі розвитку, спричиняють передпубертатні біологічні, психологічні та соціальні фактори, спосіб життя родини, складніші життєві ситуації. Це може стати початком психосоматичних змін (коливання або високий артеріальний тиск), а також метаболічних змін в організмі підлітка (порушення ліпідного обміну).

Приблизно 40 % одинадцятирічних дівчат вибірки почуваються у відносній емоційній рівновазі, у нормі. У порівнянні з дівчатами того ж віку — 11 років — помітна різниця на користь хлопців. Головний біль, періодичний, відзначають 8 %, менше ніж 10 % бувають у станах виснаження та втоми, почуваються «на дні». Якщо об'єднати значення пунктів «сердитий» та «знервований» у спільний знаменник психічного дискомфорту з переважанням негативних емоцій, він у хлопців є виразнішим і частішим, ніж у дівчат, у значенні гніву та злості. Це може свідчити про тенденцію до певної форми подолання стресу. Загалом у дослідженій вибірці 11-річних хлопців близько 60 % є такими, що протистоять емоційному розладу, знаходять певні механізми зняття стресового напруження.

Якщо 11-й рік життя вважати вирішальним для початку біологічного та психологічного дорослішання, яке несе адаптаційні вимоги в усіх напрямках, то сімнадцятий рік є періодом дозрівання та стабілізації підліткового розвитку в його органічних і психолого-особистісних структурах. Сприйнятливість до стресогенних ситуацій викликає психосоматичні реакції та взаємозв'язки. Вона може впливати й на ліпідний обмін, вирішальний для рівня загального холестерину.

Примітним є порівняння 17-річних хлопців і дівчат. Наприклад, головний біль турбує 46 % дівчат цієї вибірки, причому про щоденний біль зазначають 27 %. У вибірці хлопців про періодичний головний біль повідомляють 24 %. Дівчата переконливо більш емоційно лабільні, знервовані, роздратовані, ніж хлопці, серед загальної кількості респондентів. В обох статей помітно, що тих, хто протистоїть небажаним емоційним станам, є лише близько 30 % дівчат і 37 % хлопців на 17-му році життя. До цього вже приєднуються порушення сну у 23 % дівчат і 13 % хлопців, що вказує на певну схильність до невротичних стресових проявів. У межах активного виявлення факторів ризику серцево-судинних захворювань у дітей проявилися кореляції емоційного дискомфорту з деякими іншими досліджуваними ознаками чи помилками в способі життя: підвищений артеріальний тиск, підвищений холестерин, недостатня рухова активність, спадковість, харчові звички.

Поланецький зі співавторами провів дослідження, присвячене впливу стресу та життєвих умов у зв'язку з виникненням і розвитком факторів ризику серцево-судинних захворювань. Він звертає увагу на необхідність ураховувати особистісну структуру, включно з ризиковими значеннями показників невротизму та депресивності. Складовою комплексного клініко-біохімічного обстеження було й психологічне обстеження. Отримані на цей час результати свідчать про те, що рівні загального холестерину, тригліцеридів і глікемії в обстежуваних осіб відрізняються залежно від їхнього психологічного та професійного навантаження. Вплив тривалого стресу є значним, він зумовлює депресію та тривожність.

З погляду психосоматичних взаємозв'язків діти середнього та старшого шкільного віку нині опиняються під значним психологічним навантаженням. Їм загрожують повторювані складні, стресові ситуації в родині та школі, які провокують невротичні реакції та тривожні стани.

З погляду ментальної гігієни, профілактики стресу та емоційного навантаження дитини в будь-якому віці як джерело проблем постає сучасна криза шлюбу, батьківства, сім'ї. Розірвання шлюбу та розпад сім'ї мають свої аспекти — етичні, соціальні, правові, але з погляду дитини передусім емоційні, ментальні, гігієнічні та пов'язані зі здоров'ям. Численні дослідження показали, що не існує віку, в якому б дитина не страждала від сімейного розпаду (Matejček, Dytrich l994). Усвідомлюють це батьки чи ні, дитина через їхнє розлучення зазнає особливого виду психічного навантаження. Його наслідки не обов'язково проявляються безпосередньо після розлучення. Йдеться про такі механізми, які починають проявлятися в поведінці дитини навіть у пубертатному віці чи ранній дорослості. Слід підкреслити, що після розлучення зазвичай не настає сприятливих змін у конфліктній ситуації, яка до нього призвела. Не можна очікувати відновлення душевної рівноваги та покращення умов психічного здоров'я всієї родини. Настає повільна, часто тяжка емоційна та соціальна травматизація. Практика розлучень свідчить про те, що в більшості розлучених подружжів продовжується атмосфера, сповнена напруги та стресу, яка виявляється в повторних судових процесах щодо визначення порядку спілкування батьків із дитиною, у судових спорах про аліменти та майно. Непоодинокими є ситуації, коли дитину неодноразово обстежує судовий експерт і вона зазнає сильної фрустрації, коли має висловлюватися про те, кого з батьків любить більше, кого з них більше поважає, з ким хотіла б жити. Дитина стає посередником у з'ясуванні батьківських суперечок і рахунків (Dytrich 1999, Harineková 2003). Це позначається на погіршенні шкільної успішності дитини як наслідок тривалого стресу, напруги й тривоги, що негативно впливають на концентрацію уваги та мотивацію до досягнення успіху.

Через розлучення батьків часто руйнуються родинні зв'язки, стосунки з дідусями й бабусями, тітками, дядьками, які для дитини означали емоційну опору, відчуття єдності, почуття впевненості та безпеки. Поява нового партнера матері чи партнерки батька в житті дитини може діяти як стрес. Вона часто змушена виявляти під час зустрічі з ними прихильність і привітність, яких не відчуває, або ж терпіти інтерес і увагу з їхнього боку, яких не потребує і які іноді викликають у неї спротив.

У 2004 році ми в межах дослідження обстежили за допомогою групових психодіагностичних методик 126 дітей віком від 8 до 14 років із розлучених сімей, які були передані під опіку матері. Наведу результати в емоційній сфері: у 44 % цих дітей домінували: тривожність і схильність до тривоги, емоційна нестабільність, психастенічні та депресивні симптоми, знижена толерантність до фрустрації, патологічна залежність від матері — частіше в дівчат. У хлопчиків переважали параноїдні ознаки, недовірливість, імпульсивність, прояви емоційної депривації та відсутність батьківської ролі.

У засобах масової інформації лунають тривожні голоси про зростання насильства в сім'ях. Відомою стала теза про те, що кожна п'ята жінка в Словаччині зазнає насильства з боку чоловіка та батька своїх дітей. Форми й види насильства бувають різними. Вони вражають психічну й тілесну сферу жінок і дітей, які є свідками цього або самі стають об'єктом знущань.

Проявлене насильство в сімейній спільноті, незалежно від того, на кого воно спрямоване, має всі ознаки негативно пережитих стресових ситуацій за Atkinsonovej (1995): неконтрольованість ситуації, непередбачуваність виникнення стресової ситуації (неможливість оцінити, коли і за яких обставин вона могла б виникнути), некерованість ситуації, яку провокує кривдник, а також неприємний тиск обставин, які вимагають зміни життєвих звичок чи стратегії поведінки. Типовою стресовою емоційною реакцією є тривога, емоційне напруження та побоювання невизначеної загрози. Обумовлені стресом емоційні стани сигналізують про збій захисних реакцій і часто переходять у психосоматичну сферу, наприклад, у схильність до серцево-судинних захворювань.

Безперечно, існує цілий ряд причин, які загрожують безпеці, впевненості, затишку дому та сімейного середовища, створюють гнітючу психологічну атмосферу, з психосоматичного погляду загрожують здоров'ю членів сім'ї, їхній психічній рівновазі. Стресові ситуації викликають емоційні розлади, які безпосередньо зачіпають серцево-судинну систему. З погляду профілактики бажано усувати причини стресових реакцій, травм, психічних криз, депривації, тривоги. Джерелом таких станів найчастіше є порушення якоїсь із функцій сім'ї або проблемні стосунки в ній. Раптова криза в сім'ї, яка загрожує її стабільності, у 12–13-річних дітей викликає гостру психічну травму. Вона проявляється передусім в емоційній сфері. Травмована дитина втрачає почуття впевненості та безпеки, переживає тривогу, жаль, розчарування, амбівалентне ставлення аж до відрази до близьких, які спричинили травму. Травматизація може бути як одноразовою, так і повторюваною, але в будь-якому разі вона порушує душевну рівновагу дитини (Vagnerová 2004).

Джерелом емоційного дискомфорту, напруги та страху в багатьох дітей буває школа та ситуація в ній. Порівняно частим тривожним розладом у середньому шкільному віці близько 10 років є соціальний тривожний розлад, який іноді справляє враження шкільної фобії. Типовим симптомом за Vymětala (2004) є тенденція уникати соціальних стосунків, ніби втеча в соціальну ізоляцію. Зазвичай так поводяться учні, які зазнають невдач у школі, не справляються та водночас піддаються тиску з боку школи й сім'ї.

Психічно менш стійкі учні починають проявляти тривожність, цураються дитячого колективу й намагаються уникати школи. На цьому ґрунті може формуватися шкільна фобія як важкопереборний страх перед учителем, однокласниками, школою взагалі. Вона виникає зазвичай тоді, коли учень переживає в школі — одноразово чи повторно — щось неприємне, принизливе, травматичне. Діти, які страждають на такий розлад, зазвичай тихі, загальмовані, у школі демонструють високу успішність. Попри це, вони постійно мучаться страхом невдачі, бувають аж до перфекціонізму вимогливими до себе. Кожен клас має свою внутрішню структуру, і кожен учень у ньому посідає певну позицію. Стосунки між окремими дітьми або групами дітей у класі бувають дружніми, солідарними, нейтральними або ворожими, а подекуди й паразитарними, особливо в старших класах основної школи. Сильніші індивіди можуть чинити насильство щодо слабших, принижувати їх чи якось кривдити. Менш популярні та фізично слабші діти в класі стають «чорними вівцями», цапами-відбувайлами або «рабами», на яких інші зганяють злість. Діти

З проведеного дослідження в межах дисертаційної роботи P. Ďurkechovej, присвяченого поширеності страху та тривожності (хвилювання) у шкільному середовищі, випливає, що знижену задоволеність і дискомфорт у класі демонструють учні загальноосвітніх шкіл: вони не задоволені ані колективом класу, ані своєю позицією в ньому. Учні скаржаться на збільшення кількості однокласників із розладами поведінки. З цим пов'язане невдоволення конфліктами, які провокують учні, — тертями в класі. Невдоволення корелює зі складністю навчання та схильністю до суперництва. Зі зростанням відчуття труднощів шкільної роботи посилюються суперництво та суперечки. 23 % дівчат досліджуваної вибірки (із 472 осіб) відзначалися підвищеним рівнем тривожності. У хлопців показники тривожності були в межах норми. Страх і хвилювання дівчата переживають значно інтенсивніше, ніж хлопці. Вони виявляють виразне побоювання в соціальних ситуаціях, у яких загрожує висміювання або невдача — відповідати на іспиті, виступати перед публікою.

Підвищений рівень страху та хвилювання спостерігається у понад 20 % учнів усіх типів шкіл. На особливу увагу заслуговують діти зі специфічними розладами навчання — дислексією, дисграфією, дискалькулією. Krejčířová (2OO6) зазначає, що до 40 % таких дітей страждають на депресію як реакцію на повторні шкільні невдачі та гіперкритичне ставлення оточення. Ці депресивні прояви зазвичай вислизають з уваги батьків і школи. Вони не помічають їх у поведінці дитини, для якої також може існувати ризик суїциду.

Депресія в дітей не є чимось винятковим. Її прояви схожі на депресію дорослих. У шкільному віці є очевидними симптоми когнітивної депресії, що проявляється так званою когнітивною тріадою: негативний погляд на себе (низька самооцінка), на свою поточну ситуацію та на майбутнє. У дитини загострюються емоційні стани безнадії, песимізму, власної непотрібності, марності й переконання в тому, що її відкидають батьки, однолітки, домінує поганий настрій, почуття провини, дратівливість, часто суїцидальні думки (Krejčírová 2006).

Щоденне життя дітей і підлітків приносить неприємності, невдоволення, міністреси як джерела тривоги, напруження, гніву. «Кумуляція міністресів зумовлює ефект звичайних стресів, чим можна було б пояснити те, що вони є типовим прогностичним показником виникнення соматичних розладів.» (Kondáš, State z klinickej psychológie, Trnava,2002, str.112) Емоційні стани тривожності, побоювання, страху, невпевненості — як спорадичні, так і стійкі — з плином часу певним чином інтегруються в структуру особистості, що розвивається, як риси (тривожність), що зумовлюють схильність також і до пізніших серцево-судинних симптомів.

Профілактикою виникнення надмірної тривожності, побоювань, депресії тощо є передусім домашнє середовище, яке задовольняє потреби в любові, впевненості, безпеці, взаємній єдності. У такій сімейній спільноті може формуватися емоційна стабільність, що передбачає усвідомлення власної цінності, здорову самооцінку й, можливо, стійкість до стресу. Складовою первинної профілактики серцево-судинних захворювань у дитячому та підлітковому віці є бажана профілактика емоційного навантаження. Сім'я та школа можуть ефективно цьому посприяти.

Автор: Milada Harineková Література

  1. Atkinsonová, R .L. a kol.: Psychologie, Praha, Victoria Publishing ,1995
  2. Ďurkechová, P.: Sociálno-psychologické faktory podmieňujúce výskyt strachu a trémy v školskom prostredí. Dizertačná práca. FF TU Trnava, 2010
  3. Dytrich, Z.: Rozvody a deti, in Dunovský a kol.: Sociální pediatrie, Grada, Publishing,1999
  4. Harineková, M.: Psychologické zretele ohrozenia rodiny, in Kresťanstvo a psychológia , SSV Trnava, 2003
  5. Krejčířová, D.: Úzkostné poruchy, in Říčan, P., Krejčiřová, D. a kol., Dětská klinická psychologie, Grada, 2006
  6. Matějček, Z., Dytrich, Z.: Rodina a stres, Gallen, Praha, 1997
  7. Vágnerová, M.: Psychopatologie pro pomáhající profese, Portál, Praha, 2004
  8. Vymětal, J.: Úzkost a strach u dětí, Praha, Portál, 2004

Матеріал був представлений на 5-й конференції під назвою ,,Psychológia zdravia 2010“, яка відбулася 19 травня 2010 року в Братиславі. Конференцію організувала секція психології здоров'я SPS при SAV у співпраці зі секцією здоров'я Ministerstva zdravotníctva SR. У підготовці заходу також брали участь: Národný ústav srdcových a cievnych chorôb v Bratislave, VŠZaSP sv. Alžbety v Bratislave, Kancelária WHO na Slovensku, KISH Košice, Katedra psychológie FF KU v Ružomberku та Katedra psychológie FF TU v Trnave.

Збірник матеріалів 5-ї конференції з психології здоров'я, Bratislava, 2010 був виданий лише в електронній формі Доступність: http://www.prohuman.sk/psychologia/zbornik-prispevkov-z-konferencie-psychologia-zdravia-2010