Спілкування батьків з дітьми про захворювання в дитячій онкології — його зв'язок із тривожністю, подоланням труднощів та окремими аспектами якості життя з погляду здоров'я

У нашій роботі ми конкретніше цікавимося двома періодами розвитку: періодом пубертату (приблизно 11–14/15 років) та періодом підліткового віку (приблизно до 20 років). Обидва позначаються спільною назвою — період дорослішання. Ці періоди мають свої особливості: діти поступово стають дорослими людьми, формується їхня ідентичність, вони поступово відокремлюються від сім'ї та стають самостійними. Хворі підлітки повинні, окрім самого захворювання, впоратися також із ускладненими хворобою умовами дорослішання.

Онкологічне захворювання значною мірою зачіпає і батьків дитини, викликаючи в них різні питання. Великий тягар полягає в тому, як вони бачать страждання своєї дитини. Перше повідомлення діагнозу завжди викликає шок, смуток, тривожність, веде до швидкого розвитку захисних механізмів. Інформація про діагноз завершує період невизначеності, очікування, страху перед невідомим, з іншого боку, починається новий період лікування вже конкретного захворювання, проте він приносить нову невизначеність (Oppenheim, 2004). Більшість батьків проходять через кілька стадій прийняття, так, як їх описала Elisabeth Kübler-Rossová (in Říčan, Krejčírová, 2009), зазвичай у звичайному порядку з різною тривалістю окремих стадій.

Зв'язок між батьком/матір'ю та хворою дитиною та його взаємозв'язок із різними психічними та фізичними аспектами, такими як, наприклад, соціальна підтримка, близькість батьків та їхній вплив, наприклад, на імунітет, а також подолання труднощів, на якому зосереджується і наше дослідження, були предметом багатьох досліджень (наприклад, Decker, 2007; Punyko, et al., 2007; Varni et al. 1997; Rivère-Nicloux, 2006).

У нашій роботі ми першочергово зосереджуємося на відкритості спілкування батьків із дітьми про їхнє захворювання. Ми пов'язуємо це з багатьма психологічними аспектами. Конкретніше ми зосереджуємося на тому, чи і яким чином відкрите спілкування про захворювання проявляється у стосунку до тривожності, подолання труднощів та окремих аспектів якості життя, пов'язаних зі здоров'ям.

Якість життя, пов'язану зі здоров'ям, характеризує те, що людина переживає як наслідок хвороби та надання медичної допомоги (Požonská, Kollárová, Mrosková, 2004). Як зразок ми обрали модель Varni (Varni et. Al, 2002), яка оцінює якість життя на основі наявності проблем в окремих фізіологічних та психічних вимірах, пов'язаних із захворюванням. Monaco (1999) наголошує на важливості дослідження якості життя у дітей, які наразі лікуються; результати такої оцінки можуть допомогти при антиципації, можливому лікуванні труднощів, пов'язаних із захворюванням та його лікуванням.

При подоланні труднощів ми виходили з концепції подолання Ayers (Ayers et. Al, 1996). На відміну від класичної 2-вимірної концепції подолання, спрямованого на проблему та на емоції, Lazarus та Folkman (1984), він створив на основі факторного аналізу 4-вимірну модель подолання: активні копінг-стратегії, стратегії відволікання, стратегії уникнення, стратегії пошуку підтримки.

Ми вважаємо, що якість та кількість спілкування про захворювання, його відкритість щодо інформації про хворобу, лікування, побічні ефекти пов'язані з деякими психологічними аспектами захворювання. Батьки зважують, що і як сказати своїй дитині про захворювання, деякі можуть вважати, що чим менше дитині скажуть, тим краще. Однак це не обов'язково є правилом. Claflin та Barbarin (1991) провели дослідження, у якому діти, яким сказали про захворювання менше, демонстрували такий самий рівень дистресу, як і ті, яким сказали більше. Їхнє відкриття свідчить про те, що приховування інформації про захворювання не спрацьовує при спробі замаскувати стресові аспекти захворювання. Chesler, Paris та Barbarin (1986) виявили, що деякі батьки переконані: чим менше дитина знає, тим менше її це турбує, болить. Основою цієї так званої протективної стратегії є те, що якщо стресова інформація замовчується від дитини, вона буде вбережена від певної невизначеності та стигми життя з раком, і як наслідок, у її житті буде менше дистресу. З іншого боку, якщо дитині не сказати всю інформацію, їй не дадуть змоги осягнути дану ситуацію та використати всі засоби для її подолання. І тут, однак, потрібно обрати індивідуальний підхід, так само як і в онкології дорослих. Не всі пацієнти здатні засвоїти інформацію, що стосується хвороби (див. Tschuschke, 2004), у дітей це стосується особливо, молодші часто навіть не розуміють своєї ситуації, у старших потрібно обрати чутливий підхід (Blatný et al., 2008). Деяким детальна інформація може більше зашкодити, деяким може допомогти в сенсі інтерпретаційного та когнітивного подолання. У дітей, яким про захворювання сказали більше, було виявлено більшу присутність когнітивних стратегій, ніж у тих, яким сказали про захворювання менше (Claflin, Barbarin, 1991). Проте йшлося про молодших дітей, де роль міг відігравати не рівень спілкування, а й молодший вік і, як наслідок, нерозвиненість таких стратегій.

Last та Veldhuizen (1996) зазначають, що діти, з якими відкрито спілкувалися про їхній діагноз та прогноз уже на початковій стадії захворювання, демонстрували менший рівень тривожності та депресії. Згідно з Koocher et al. (in Stern, Norman, Zevon, 1993), у підлітків із непідтримуючих сімей, із дуже слабким або відсутнім спілкуванням про захворювання, використовувалися неефективні стратегії подолання. Вони демонстрували триваліші проблеми в адаптації (див. також Sanger et al., 1991). Онкохворий підліток при цьому повинен долати подвійний тягар — пов'язаний із самим дорослішанням і водночас сильні стресори, що випливають із діагностики, лікування та перебігу захворювання. Sanger et. al (in Stern, Norman, Zevon, 1993) ідентифікував цю групу підлітків як ризиковану з погляду труднощів у психосоціальній адаптації.

Зважаючи на дотеперішні дослідницькі висновки, ми встановили наступні питання та гіпотези, що з них випливають. 1: Яким буде зв'язок відкритості спілкування батьків із підлітками про їхнє захворювання та тривожності у підлітків? Водночас у нашій гіпотезі до першого питання ми припускаємо, що зі спілкуванням, яке є більш відкритим до дитини і надає більше інформації, пов'язаний нижчий рівень тривожності у пубертатів та підлітків. У межах цього питання ми також перевірили рівень тривожності у батьків хворих дітей і порівняли його з тривожністю здорових дітей. 2: Яким буде зв'язок відкритості спілкування батьків із підлітками про їхнє захворювання та окремими аспектами якості життя з погляду здоров'я? 3: Яким буде зв'язок відкритості спілкування батьків із підлітками про їхнє захворювання та стратегіями подолання труднощів? 4: Яким буде зв'язок між рівнем якості життя з погляду здоров'я та вибором стратегій подолання труднощів?

МЕТОДИ, ДОСЛІДНИЦЬКА ГРУПА

Для потреб дослідження ми створили тестову батарею для батьків, а також для їхніх дітей-підлітків. Батьки заповнювали опитувальник тривоги та тривожності для дорослих — STAI (Ruisel et al., 1980), версію опитувальника PedsQL 3.0 cancer module для батьків (Varni, et al., 2002), що складається з 8 шкал: біль, нудота, процедурна тривожність, тривожність через лікування, турботи, когнітивні проблеми, сприйняття фізичного вигляду, спілкування, а також створений нами опитувальник, спрямований на спілкування про захворювання. При його створенні ми виходили з інструменту, використаного Last та Veldhuizen (1996).

Діти заповнювали опитувальник тривоги та тривожності для дітей — ШАД (Mullner et al., 1983), версію опитувальника PedsQL 3.0 cancer module для дітей (Varni et al., 2002), а також опитувальник, спрямований на подолання труднощів CCSC-R1 (Ayers et al. 2000), що складається з 14 субшкал, які утворюють 4 головні фактори подолання: активні стратегії подолання, які поділяються на дві субкласифікації: подолання, спрямоване на проблему, та позитивне когнітивне переоцінювання; стратегії відволікання; стратегії уникнення; стратегії пошуку підтримки.

Досліджувана група складалася з 19 онкологічних пацієнтів віком 12–18 років (середній вік M= 14,55; стандартне відхилення SD= 1,94) та 15 батьків, які супроводжували свою дитину під час лікування. Батьки та діти утворювали пару, батьки 4 дітей опитувальник не заповнювали. Збір даних здійснювався на Клініці дитячої гематології та онкології DFNsP у Братиславі та Клініці педіатричної онкології та гематології SZU DFNsP у Банській Бистриці у місяцях лютий та березень 2010 року. Збір даних відбувався окремо з батьками та дітьми, щоб уникнути взаємної інтерференції. Контрольна група складалася з 33 здорових дітей віком 12–18 років (середній вік M= 14,91; стандартне відхилення SD= 2,31).

РЕЗУЛЬТАТИ

Питання № 1 Для взаємозв'язку відкритості комунікації батьків з дітьми про захворювання та тривоги у дітей ми виявили слабку кореляцію (r= 0,107), яка не має практично великого значення. Наша гіпотеза, отже, не підтвердилася. Як високо відкритий виявився рівень комунікації батьків з дітьми щодо поінформованості про діагноз, лікування та можливі побічні ефекти. Середнє значення «сирого» бала становило 54,03 із загальної найвищої можливої оцінки 60 балів, стандартне відхилення становило значення SD= 4,09.

Середній рівень тривоги у дітей порівняно зі стеновими нормами належав до 7-го стену для хлопчиків та 4-го стену для дівчаток. Тривога батьків так само належала до 7-го стену, взаємозв'язок між тривогою батьків та дітей показав лише помірну кореляцію (r= 0,337, p= 0,219).

У мірі анзієтності (тривожності) онкологічно хворі дитячі пацієнти (N=19) досягли середнього бала M= 33,53 зі стандартним відхиленням SD= 5,45. Здорові (N=33) досягли середнього бала M= 32,97 зі стандартним відхиленням SD= 5,18. Відмінності у мірі анзієтності між обома групами не були статистично значущими (t (50)= 0,366, p= 0,716).

Питання № 2 При аналізі взаємозв'язку відкритості комунікації з якістю життя, пов'язаною зі здоров'ям у дітей, ми не виявили значущих зв'язків. Загалом між комунікацією та якістю життя з погляду здоров'я у підлітків ми знайшли лише слабкий, не дуже значущий зв'язок. Помірний негативний зв'язок був виявлений при взаємозв'язку між комунікацією та процедурною анзієтністю (r= -0,372, p= 0,172), проте тут слід усвідомити, що вищий бал в окремих пунктах опитувальника PedsQL означає гіршу якість життя. Так само помірний негативний зв'язок був виявлений і між комунікацією про захворювання та субшкалою «проблеми з комунікацією» (r= -0,368, p= 0,177).

Питання № 3 Взаємозв'язки з відкритістю в комунікації ми аналізували для 4 головних вимірів подолання у дітей, а також для їхніх окремих субкласифікацій. Результати першого аналізу наведені в таблиці № 2. Значущіші зв'язки ми знайшли між відкритістю комунікації про захворювання та стратегіями подолання, що базуються на відволіканні. Йшлося хоч і лише про дуже малу негативну кореляцію, проте вже на межі з помірним зв'язком (r= -0,296), а також між відкритістю комунікації та стратегіями подолання, що базуються на пошуку підтримки, де йшлося про помірну кореляцію (r= 0,474, p= 0,087).

При детальнішому аналізі окремих факторів та їхніх субкласифікацій ми знайшли зв'язки при факторах «стратегії відволікання», «стратегії уникнення» та «стратегії, спрямовані на пошук підтримки». Результати цих аналізів наведені в таблицях № 3–5.

Ми виявили помірну негативну кореляцію між відкритістю в комунікації про захворювання та діяльністю з відволікання (r= -0,363, p= 0,202).

Між комунікацією та виміром «придушення думок про проблему» ми виявили значущо чітку кореляцію (r= 0,523, p= 0,055), яку вже можна практично оцінити, та дуже слабкий негативний зв'язок при вимірі «бажання та уявлення, що проблема менша» (r= -0,239).

Найвищу міру зв'язку ми знайшли для виміру фактора «стратегії, спрямовані на пошук підтримки», а саме «пошук підтримки, спрямованої на проблему» (r= 0,679, p= 0,008). Кореляційний коефіцієнт вказує на значущу чітку кореляцію.

Питання № 4 Між субкласифікацією активних стратегій подолання — «подолання, спрямоване на проблему» — та якістю життя з погляду здоров'я ми виявили чітку негативну кореляцію (r= -0,544, p= 0,02); між субкласифікацією «позитивне переоцінювання» та якістю життя з погляду здоров'я ми виявили так само негативну чітку кореляцію (r= -0,534, p= 0,02). Між якістю життя з погляду здоров'я та стратегіями уникнення ми виявили помірну негативну кореляцію (r= -0,485); між якістю життя з погляду здоров'я та стратегіями, спрямованими на пошук підтримки, ми виявили помірну негативну кореляцію (r= -0,479). Практично жодного зв'язку ми не виявили між якістю життя з погляду здоров'я та стратегіями відволікання.

У межах субкласифікації «подолання, спрямоване на проблему» фактора «активні стратегії подолання» ми з'ясовували, з огляду на специфіку нашої досліджуваної групи, як-от неможливість прямо змінювати свою ситуацію, взаємозв'язок між якістю життя з погляду здоров'я та виміром «пряме вирішення проблем». Ми виявили дуже малу кореляцію (r= -0,158). У вимірі тієї самої субкласифікації ми знайшли також найсильніший зв'язок із якістю життя з погляду здоров'я серед усіх вимірів окремих факторів подолання — при вимірі «пошук розуміння» (r= -0,605), що в нашому випадку становить чіткий зв'язок.

ДИСКУСІЯ

Загалом ми знайшли лише дуже мало праць, присвячених взаємозв'язку комунікації про захворювання з хворими дітьми чи підлітками. Зокрема, комунікації батьків з дітьми про захворювання у педіатричних онкологічних пацієнтів присвячене вже згадане дослідження Claflina та Barbarina (1991), які займалися питанням впливу відкритості комунікації на сприйняття суб'єктивно пережитого стресу від захворювання. Між рівнем стресу у дітей, з якими комунікували по-різному, вони не виявили різниці. З іншого боку, у дітей, яким розповідали про захворювання більше, були більшою мірою присутні й когнітивні стратегії подолання, чим збільшився їхній «репертуар подолання» (там само). Last та Veldhuizen (1996) також зосередилися на взаємозв'язку відкритої комунікації з тривогою та депресією, причому діти, з якими батьки від самого початку діагностування захворювання та лікування відкрито комунікували про захворювання, мали значущо нижчий рівень тривоги та депресії. Наша праця представляє свого роду зондування даної проблематики в наших краях. Окремі твердження в дискусії слід, з огляду на склад та розмір нашої вибірки, сприймати радше як напрямок для певних роздумів, ніж як експліцитні твердження.

Перше дослідницьке питання цієї роботи було присвячене взаємозв’язкам між відкритою комунікацією з боку батьків щодо діагнозу, лікування та можливих наслідків і побічних ефектів, а також тривожністю. На основі результатів дослідження Lasta та Veldhuizena (1996) ми припускали, що з комунікацією, яка є більш відкритою до дитини та надає більше інформації, буде пов’язаний нижчий рівень тривожності в онкологічних педіатричних пацієнтів. Це наше припущення не підтвердилося, між тривожністю та комунікацією про захворювання ми виявили лише дуже малу кореляцію. Ми вважаємо, що однією з можливих причин такого результату може бути обмежений розмір нашої вибірки та ширший віковий спектр. Проте в наш час не є проблемою отримувати інформацію про захворювання інакше, ніж від батьків чи медичного персоналу. На обох відділеннях, у Братиславі та в Банській Бистриці, пацієнти мають доступ до інтернету, і для кожної дитини доступний ноутбук. При отриманні інформації таким способом може бракувати людського фактора, який міг би надати також і можливу підтримку під час подолання важкої ситуації.

Виявилося, що так званий протективний підхід (див. Chesler, Paris, Barbarin, 1986), коли батьки, намагаючись уберегти своїх дітей, не говорять з ними про захворювання, є вже більш-менш неактуальним, середня відкритість комунікації виявилася дуже високою. Потребу в комунікації про захворювання підкреслюють також Beale et al. (2005), проте не для кожного висока міра поінформованості може бути корисною.

Ми також розглянули рівень тривожності у батьків, він виявився вищим при порівнянні з вибіркою дітей як цілого. При розподілі дітей за статтю рівень тривожності був вищим у хлопчиків, згідно з нормами в тому ж діапазоні, що й у батьків — 7-й стен, дівчата виявляли меншу тривожність — 5-й стен. У порівнянні зі здоровими дітьми рівень тривожності здавався більш-менш однаковим в обох групах.

У другому питанні ми розглядаємо взаємозв’язок відкритості комунікації про захворювання та якості життя з погляду здоров’я у дітей. Так само і тут ми не виявили значущого зв’язку відкритої комунікації із загальним рівнем якості життя з погляду здоров’я. Помірну негативну кореляцію ми виявили при взаємозв’язку з виміром процедурна тривожність. Цей вимір стосується тривожності через болісні медичні процедури. Цей, хоч і помірний зв’язок, міг би свідчити про те, що відкрита комунікація про лікування та окремі процедури дозволяє хворим підліткам краще підготуватися до процедури, коли вони знають, до чого їм готуватися і чого вони можуть очікувати.

Наступну, помірну негативну кореляцію, ми виявили між відкритістю комунікації з виміром проблеми з комунікацією. Цей вимір стосується того, наскільки відкрито і без проблем може хворий говорити про своє захворювання з іншими, з лікуючим персоналом, якою мірою він може ініціювати цю комунікацію. Так само і цей зв’язок міг би свідчити про певний взаємозв’язок, ми могли б припускати, що відкритість у комунікації з хворою дитиною допомагає підлітку адаптуватися до захворювання, прийняти свою ситуацію і тим самим дозволяє йому відкрито говорити про своє захворювання з іншими та активно цікавитися перебігом лікування та захворювання, див. пункт анкети PedsQL — ініціація комунікації з лікуючим персоналом.

Взаємозв’язок відкритості комунікації про захворювання та виміру сприйняття фізичного вигляду був на межі помірної залежності, тому ми згадуємо його і в цій частині роботи. На основі цього результату ми могли б міркувати, що відкрита комунікація допомагає підліткам адаптуватися до захворювання, що згодом допомагає підвищити суб’єктивно сприйняту якість життя з погляду здоров’я в деяких її вимірах.

У третьому дослідницькому питанні ми займалися взаємозв’язком відкритості комунікації про захворювання з боку батьків та використанням окремих стратегій подолання. Як помірним виявився зв’язок між відкритістю комунікації та стратегіями, що спрямовані на пошук підтримки, зв’язок між відкритістю комунікації та стратегіями відволікання був на межі з помірним зв’язком.

Стратегії пошуку підтримки складаються з двох вимірів: пошук підтримки під час подолання емоцій та пошук підтримки, спрямованої на проблему. Саме з другим ми при детальнішому аналізі знайшли чітку кореляцію з відкритістю в комунікації. За цим виміром ховається пошук і використання інших людей як ресурсів, які допомагають при пошуку рішення. На практиці це означає пошук поради, інформації або пошук прямої допомоги у вирішенні проблеми. Відкрита комунікація розширює можливості подолання у підлітків. Якщо батьки нададуть йому всю важливу для нього інформацію, він може сприймати це як певний сигнал, що може на них покластися. Blount et al. (in Frank, Blount, Brown, 1996) вказали, що подолання, спрямоване на пошук інформації про захворювання, було пов’язане з кращою адаптацією до хронічного захворювання у дітей.

Помірний негативний зв’язок ми знайшли між відкритістю в комунікації та виміром стратегій подолання відволіканням за допомогою відволікаючих дій, які представляють спробу уникнути проблеми за допомогою відволікаючих стимулів у вигляді якоїсь діяльності. З відкритою комунікацією могла б бути пов’язана нижча потреба уникати своєї проблеми за допомогою якихось дій. Що, проте, цікаво, з відкритістю в комунікації був пов’язаний також вимір фактора стратегії подолання уникненням, пригнічення думок про проблему. Йшлося про чітку кореляцію. Ці суперечливі взаємозв’язки, попри те, що для існування одного з них немає достатніх доказів, ми пов’язуємо з бурхливістю та нестабільністю, якими характеризується період підліткового віку. Kavšek та Krenkeová (1996) виявили так само у підлітків два підходи у подоланні — це були фактори уникнення та так званого впливаючого (approach) подолання. Aldridgeová та Roesch (2007) згадують часту появу суперечливих висновків при взаємозв’язку подолання та адаптації до ситуації захворювання.

У четвертому дослідницькому питанні ми займаємося взаємозв’язками якості життя з погляду здоров’я (HRQoL) та окремих факторів стратегій подолання. Між якістю життя та активними стратегіями подолання ми знайшли чітку негативну кореляцію між обома субкласифікаціями активних стратегій подолання, подолання, спрямоване на проблему, та позитивне переоцінювання. Сучасні методики оцінюють якість життя у вимірах присутності/відсутності різних проблем. Отже, якщо якість життя з погляду здоров’я сприймається як знижена, настають стратегії подолання.

Взаємозв’язок якості життя з погляду здоров’я ми далі аналізували для окремих вимірів подолання, спрямованого на проблему. Виявилася при цьому чітка кореляція при вимірі пошук розуміння, осягнення проблеми та якості життя з погляду здоров’я, і водночас дуже слабка з виміром пряме вирішення проблеми. Цей висновок, отже, кореспондує з припущеннями про використання окремих типів подолання, як їх сформулювали Lazarus та Folkmanová (1984).

Так само сильним був і взаємозв’язок із субкласифікацією активних стратегій, позитивне переоцінювання. Цей тип подолання вже конкретно спрямований на емоції та думки, пов’язані з проблемою. Підлітки, отже, в однаковій мірі, як і з проблемою самою по собі, працюють також з емоціями та думками, які викликані проблемою.

Між якістю життя з погляду здоров’я та стратегіями уникнення ми виявили помірну негативну кореляцію, так само як і зі стратегіями пошуку підтримки. Проте обидві залежності вже були близькими до значення вираженої залежності. І тут ми могли б міркувати в тому ж сенсі, що й у попередніх зв’язках. Якщо онкологічно хворий сприймає якість свого життя з погляду здоров’я як нижчу, він має тенденцію вдаватися і до цих стратегій подолання, хоча й не такою мірою, як при активному подоланні.

Отже, ми можемо констатувати, що при зниженій якості життя з погляду здоров’я онкологічно хворі підлітки вдаються до активних стратегій подолання, причому вони не зосереджуються на прямому вирішенні проблеми. Це виявлення ми доповнюємо висновком Aldridge та Roesch (2007), які виявили гіршу адаптацію у дитячих онкологічних пацієнтів, що використовували стратегії, спрямовані на пряме вирішення проблем.

ВИСНОВОК

У роботі ми розглядали кілька змінних та їхні взаємні зв’язки, поставили кілька запитань та одну гіпотезу. До основних запитань належав зв’язок відкритості комунікації з іншими змінними. Під час аналізу виявилося кілька цікавих результатів з різним рівнем сили кореляції, проте здебільшого йшлося про помірно сильні зв’язки, які радше окреслюють напрямок для певних міркувань, ніж для експліцитних тверджень.

Наша перша гіпотеза, в якій ми припускали очевидний зв’язок між відкритістю комунікації про захворювання та тривожністю у підлітків, не підтвердилася. Загалом ми не знайшли й вираженого впливу відкритої комунікації з боку батьків на якість життя з погляду здоров’я як ціле, проте її позитивний вплив проявився при деяких вимірах якості життя з погляду здоров’я та деяких вимірах стратегій подолання. Також виявилося, що онкологічно хворі підлітки мали тенденцію використовувати радше активний підхід у подоланні. Вони намагалися передусім зрозуміти свою ситуацію і лише мінімально намагалися прямо втручатися, вирішувати свою ситуацію. Однак вони також мали тенденцію уникати думок про проблему, що свідчить про певну непослідовність у подоланні. З вищою відкритістю було пов’язане й частіше використання стратегій подолання, що шукають підтримку у формі певної поради або допомоги, асистенції при вирішенні проблеми, і тим меншою була тенденція до використання стратегій уникнення.

У дослідженні ми зіткнулися з кількома обмеженнями. Насамперед це був розмір дослідницької вибірки та складність у зборі даних. Розмір був частково зумовлений тим, що у дослідженні ми для деяких аналізів потребували співпраці батьків, які не завжди були охочими. Обмеження в розмірі також полягало у специфічності дослідницької вибірки, ми оцінюємо, що на сьогодні максимальна кількість потенційних пробандів у нас коливається близько цифри 25, для отримання більшої вибірки необхідне лонгітюдне дослідження. Ще одне обмеження полягало у використаних методах, з огляду на вже згадану специфічність нашої вибірки. У нашій роботі ми використали доступні методи, але доречним було б використання специфічних методів, створених спеціально для потреб психоонкології. Ці, однак, на сьогодні, наскільки нам відомо, не існують. У зв’язку з цим ми б окреслили й певні рекомендації на майбутнє. З огляду на досвід при зборі даних перспективним ми вважаємо використання якісних методів, або ж комбінацію кількісного та якісного підходів.

Автори: Mgr. Harinek Ľubomír, PhDr. Peter Szeliga, Ph.D. Використана література:

ALDRIDGE, A. A, ROESCH, S. C. Coping and Adjustment in Children with Cancer: A Meta-Analytic Study. Journal of Behavioral Medicine. 2007 vol. 30, 2, 115 – 129.

AYERS, T. S. et al. Manual for the children´s coping strategies checklist & The How I coped under pressure scale. Arizona State University, 2000.

AYERS, T. S. - SANDIER, I. N. - WEST, S. G. - ROOSA, M. W. A Dispositional and Situ-ational Assessment of Children's Coping: Testing Alternative Models of Coping. Journal of Personality. 1996, vol. 64, 4, 923 - 958.

BEALE, E. A. - BAILE, W. F. – AARON, J. Silence Is Not Golden: Communicating With Children Dying From Cancer. Journal of Clinical Oncology. 2005, vol. 23, 15, 3629 - 3631.

CLAFLIN, C. J., Barbarin, O. A. Does 'Telling' Less Protect More? Relationships Among Age, Information Disclosure, and What Children with Cancer See and Feel. Journal of Pediatric Psychology,. Vol. 16, No.2. 1991. pp. 69 - 191.

CHESLER, M., PARIS, J., BARBARIN, O. Telling the child with cancer: Parental choices to share infonnation with ill children. Journal of Pediatric Psychology, 11, 497 - 516.

DECKER, C. L. Social support and adolescent cancer survivors: a review of the literatu-re. Psycho-Oncology, 2007, vol. 16, 1, 1 - 11.

FRANK, N. C. - BLOUNT, R. L. – BROWN, R. T. Attributions, Coping, and Adjustment in Children with Cancer. Journal of Pediatric Psychology. 1997, vol. 22, 4, 563 - 576.

KLÍMA, J. a kol. Pediatrie. Praha: Eurolex Bohemia, 2003. 320 s. ISBN 80-86432-38-6.

KAVŠEK, M. J. - SEIFFGE-KRENKE, I. The Differentiation of Coping Traits in Ado-lescence. International Journal of Behavioral Development. ISSN: 01650254, 1996, vol. 19, 3, 651-668.

LAST, B. F. - VAN VELDHUIZEN, A. M H. Information about diagnosis and prognosis related to anxiety and depression in children with cancer aged 8 – 16 years. European Journal of Cancer. 1996, vol. 32, 2, 290 - 294.

LAZARUS, R. S., FOLKMAN, S. Stress, Appraisal, and Coping. Springer, New York. 1984

MONACO, G. A. Commentary on assessing health-related quality of life in children with cancer. International Journal of Cancer. 1999, vol. 83, 12, 10.

MULLNER, J. - RUISSEL, I. - FARKAŠ, G. Škály na meranie úzkosti a úzkostlivosti u detí ŠAD. Bratislava: Psychodiagnostické testy n.p., 1983.

OPPENHEIM, D. The Child's Subjective Experience of Cancer and the Relationship with Parents and Caregivers. In Psychosocial Aspects of Pediatric Oncology. Chichester: John Wiley & Sons, Ltd., 2004. ISBN-0-471-49939-0, p. 109 - 138.

POŽONSKÁ, M. – KOLLÁROVÁ, B. - MROSKOVÁ, S. Problematika kvality života pacientov trpiacich chronickým ochorením. In Psychologické dimenzie kvality života. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove, 2004. ISBN-80-8068-282-8. s. 83 - 89.

PUNYKO, J. A. et al. Physical impairment and social adaptation in adult survivors of childhood and adolescent rhabdomyosarcoma: a report from the Childhood Cancer Survivors Study. Psycho-Oncology. 2007, vol. 16 1, 26 - 37.

RIVÈRE-NICLOUX, M. - ORBACH, D. - HELFRE, S. Soins de support en oncologie pédiatrique. Oncologie. 2006, vol. 8, 6, 597 - 606.

RUISSEL, I. et al. Dotazník na meranie úzkosti a úzkostlivosti STA. Bratislava: Psychodiagnostické testy n. p., 1980.

ŘÍČAN, P. - KREJČÍROVÁ, D. Dětská klinická psychologie. Praha: Grada Publishing, 2009. 603 s. ISBN-80-247-1049-8.

SANGER, M. S. - COPELAND, D. R. - DAVIDSON, E. R. Psychosocial Adjustment Among Pediatric Cancer Patients: A Multidimensional Assessment. Journal of Pediatric Psychology. 1991, vol.16, 4, 463 - 474.

STERN, M. – NORMAN, S. L. – ZEVON, M. A. Підлітки з онкологічними захворюваннями: Я-образ та сприйнята соціальна підтримка як показники адаптації. Journal of Adolescent Research. 1993, vol.8, 124 - 142.

ŠTERBA, J. та кол. Підтримуюча терапія в дитячій онкології. Brno: NCO NZO, 2008, 240 с. ISBN-13: 978-80-7013-483-2.

TSCHUSCHKE, V. Психоонкологія: психологічні аспекти виникнення та подолання раку. Praha: Portál, 2004. 215 с. ISBN 80-7178-826-0

VARNI, J. W. et al. The PedsQl in pediatric cancer: Reliability and validity of the Pe-diatric Quality of life Inventory Generic Core Scales, Multidimensional Fatigue Scale and cancer module. Cancer. 2002, vol.94, 7, 2090 – 2106.

VARNI, J. W. - KATZ, E. R. Стрес, соціальна підтримка та негативна афективність у дітей з нещодавно діагностованим раком: проспективний транзакційний аналіз. Psycho-Oncology, 1997, vol. 6, 4, 267 - 278.

Матеріал було представлено на 5-му щорічному конференції під назвою ,,Психологія здоров'я 2010“, яка відбулася 19 травня 2010 року в Братиславі. Конференцію організувала секція психології здоров'я SPS при SAV у співпраці з секцією здоров'я Міністерства охорони здоров'я SR. У підготовці заходу також брали участь: Národný ústav srdcových a cievnych chorôb v Bratislave, VŠZaSP sv. Alžbety v Bratislave, Kancelária WHO na Slovensku, KISH Košice, Katedra psychológie FF KU v Ružomberku та Katedra psychológie FF TU v Trnave.

Збірник матеріалів 5-ї конференції з психології здоров'я, Братислава, 2010 був виданий лише в електронній формі Доступність: http://www.prohuman.sk/psychologia/zbornik-prispevkov-z-konferencie-psychologia-zdravia-2010