Бідні люди вміють і хочуть заощаджувати гроші, і якщо вони цього не роблять, то це скоріше наслідок браку можливостей. Для багатьох людей це твердження є дивним, оскільки концепція мікрофінансування (зокрема мікропозик) у нас досі є досить новим і невідомим поняттям. Проте мікропозики та інші послуги можуть бути ефективним інструментом у боротьбі з бідністю.
Мікрофінансові установи (МФУ) забезпечують те, щоб бідні люди могли користуватися фінансовими послугами, які пристосовані до їхніх потреб. Завдяки МФУ бідні люди не змушені покладатися на різних неформальних надавачів послуг, таких як лихварі. Тож як бідні люди керують своїми фінансами і чим специфічні мікрофінансові послуги?
Бідні люди та фінансові послуги
Люди в країнах, що розвиваються, мають дуже мало можливостей отримати доступ до формального сектору фінансових послуг. У разі непередбачуваних витрат бідні люди найчастіше позичають гроші у родичів, лихварів, власників магазинів або різних впливових людей у громаді. Ці неформальні позики, як правило, мають високі відсотки, головним чином через відсутність договорів і складність стягнення грошей з боржника. Ще проблематичнішим є доступ до ощадних та страхових послуг; ці послуги для найбідніших людей майже недоступні.
Попри обмежені можливості, бідні люди винахідливі й мають багато неформальних стратегій для подолання цієї проблеми. Відомі так звані «ощадні клуби», коли всі члени групи роблять однаковий внесок до спільного бюджету, а потім гроші розподіляються через регулярні проміжки часу та у заздалегідь визначеному порядку. Подібно функціонують і різні об'єднання, в межах яких члени позичають гроші під заздалегідь узгоджений відсоток. Сьогодні також існує багато банківських установ, які мають формальний характер і надають бідним людям фінансові послуги, що відповідають їхнім потребам. Найвідомішою такою установою є бангладеська Grameen Bank, далі — індонезійські Bank Rakyat Indonesia та Badan Credit Desa або некомерційна організація FINCA. Ці установи є високоформальними, проте функціонують на принципах, які були помічені в неформальному секторі.
Сучасне мікрофінансування було започатковане в середині 70-х років у Бангладеш та Латинській Америці. Відтоді воно переживає великий бум, і різні продукти мікрофінансових послуг використовуються як у країнах, що розвиваються, так і в розвинених країнах по всьому світу. Однак сама ідея допомагати бідним через дешеві або безвідсоткові мікропозики з'являється ще у XIV столітті. Пільгові або безвідсоткові позики надавалися церквою, наприклад, в Англії, Франції чи Італії.
Початок сучасного мікрофінансування найчастіше пов'язують із бангладеським професором економіки та лауреатом Нобелівської премії миру Muhammad Yunus. Професор Yunus досліджував причини бідності в бангладеському селі Jobra. Він виявив, що через брак капіталу та занадто високі відсотки лихварів бідні люди не мають шансів збільшити своє виробництво і вибратися з бідності. На основі цього висновку професор Yunus вирішив надавати позики з мінімальним відсотком власним коштом. Великий успіх, що послідував, призвів до заснування відомого Grameen Bank у 1983 році.
Grameen Bank та інші сучасні мікрофінансові установи базуються на принципах, які були помічені в неформальному секторі фінансових послуг. Люди об'єднуються в групи (як правило, ці групи мають від п'яти до восьми членів), отримують інвестиційні позики (наприклад, на вирощування та переробку рису, розведення тварин, ремісниче виробництво) і регулярно зустрічаються з іншими групами та представниками банків. Типовими є частіші та менші обсяги виплат. Члени відповідальні за погашення інших позик у групі. Дуже часто мікрофінансові установи більше орієнтуються на жінок, які, за словами Yunus, є вразливішими за чоловіків, частіше живуть у бідності й частіше використовують доходи на користь усієї родини.
Мікрофінансування сьогодні
У 90-х роках відбулося величезне піднесення мікрофінансових установ. Високі показники погашення позик і помірне підвищення відсотків забезпечили мікрофінансовим установам не лише довгострокову стійкість (і меншу залежність від донорів), а й розширення сфери їхньої діяльності на більшу кількість людей. Великого розмаху в ці роки досягла, наприклад, індонезійська Bank Rakyat Indonesia, яка стала найбільшою МФУ в країнах, що розвиваються. Здобута незалежність багатьох МФУ призвела до представлення нових продуктів — мікрозаощаджень, страхування та грошових переказів. Оскільки мікропозики перестали бути єдиним пропонованим продуктом, почав частіше використовуватися термін мікрофінанси.
Популярність мікрофінансів зростала і після 2000 року. Доказом цього може бути те, що 2005 рік був оголошений ООН Міжнародним роком мікропозик. ООН таким чином хотіла висловити підтримку подальшому розвитку інклюзивних фінансових секторів. Разом із зростанням популярності мікрофінансів, однак, почала з'являтися і їхня критика. Мікрофінансовим установам часто закидають, що аморально надавати бідним людям позики під відсотки та комісії. З іншого боку, відсотки та комісії, які стягують МФУ, далеко не такі високі, як у фінансових послугах у межах неформального сектору. Водночас прибуток МФУ важливий для того, щоб ці установи були стійкими, незалежними і могли надалі розширювати свою діяльність — тобто допомагати більшій кількості людей.
Сьогодні успішно впроваджуються сучасні технології, які ще більше полегшують бідним людям доступ до фінансових послуг. Наприклад, завдяки поєднанню мобільних телефонів із фінансовими установами значно знизилися витрати на фінансові послуги, а процес переказу грошей став у багато разів швидшим. Мікропозики (та інші послуги) можна вважати хорошим інструментом для зменшення бідності, оскільки вони мають довготривалий і, як правило, позитивний ефект на рівень життя боржника та його родини. Проблема бідності в сільських районах, однак, є багатовимірною, тому необхідно зосереджуватися і на інших причинах бідності, таких як, наприклад, недостатня освіта чи здоров'я.
Мікропозики як форма допомоги розвитку та ЧР
На концепції мікропозик працює також чеська некомерційна організація Maendeleo. Організацію заснували студенти спеціальності «Міжнародні дослідження розвитку» в Університеті Палацького в Оломоуці. Maendeleo діє в Танзанії (округ Utengule/Usangu), яка належить до однієї з найменш розвинених країн у світі. Організація поєднує цільові сільськогосподарські мікропозики з практичною освітою. Фермери об'єднуються у групи взаємодопомоги по вісім осіб і отримують безвідсоткові мікропозики на вирощування рису. У межах практичних семінарів вони вивчають нові методи, які водночас є більш екологічними. Проєкт допомагає фермерам зміцнити їхню позицію на ринку та сприяє кращій продовольчій безпеці в регіоні. Більше про діяльність організації ви можете прочитати на www.maendeleo.cz
Текст: Adéla Hemelíková Авторка є студенткою Кафедри досліджень розвитку та довкілля Природничого факультету Університету Палацького в Оломоуці Фото: OZ Maendeleo www.maendeleo.cz