Окрім назви, цей розлад сну не має нічого спільного з Місяцем. Проте, оскільки він надзвичайно цікавий, приділимо йому трохи уваги і тут. Міфологія пов’язує Місяць із багатьма подіями на Землі, хоча наука наразі підтверджує лише деякі з них. Безсумнівним є вплив на воду в океанах. Припливи найвищі під час повні, оскільки саме тоді гравітація Місяця найсильніша. Цікавим мені здається твердження, що на воду в людському тілі, якої там справді багато, це нібито ніяк не впливає (хоча це переміщує тонни води в океанах). Окрім води, існує ціла низка морських мешканців, від коралів до риб, чий внутрішній годинник — осцилятори — також налаштований циркалунарно, тобто відповідно до фаз Місяця. Коли життя вийшло на сушу, дещо з цього залишилося, і деякі процеси, особливо репродуктивні, пов’язують із місячними циклами. Емпіричні спостереження свідчать, що під час повні народжується більше дітей, ніж під час молодика.
Усіх магів і чаклунів віддавна приваблював повний місяць, від Вавилона до Булгакова та його дивовижного роману «Майстер і Маргарита», що описує візит Сатани під час великодньої повні, приваблює він і нас. Проте про нього можна з упевненістю сказати лише одне: усі люди сплять на 10–20 хвилин менше, ніж їхня довгострокова норма, що зумовлено зниженою секрецією «гормону темряви» — мелатоніну. Кілька невеликих досліджень свідчать, що у чоловіків під час повні довші фази REM, тоді як у жінок — коротші1. Сонамбулізм із цим не пов’язаний, хіба що тим, що його частіше помічають.
Поліція цими вихідними накрила голого сновиду в Манчестері після того, як знайшла його, коли він блукав вулицями. Сам чоловік, здається, побачив кумедний бік нічних пригод, попросивши зробити селфі з поліцейськими, які його знайшли.
Тут ми підходимо до циклу сну та його структури. Десь близько дев’ятої години вечора епіфіз, або шишкоподібна залоза, починає виробляти мелатонін, гормон сну, і він виділяється всю ніч майже до сьомої ранку. Після шостої ранку різко виділяється гормон стресу кортизол, який готує нас до денного навантаження. Однією з його функцій є стирання слідів пам’яті, тому ми так швидко забуваємо ранкові сни. В іншому ж він насамперед активує весь організм.
У мозку ми маємо складний годинниковий механізм, осцилятор, який дозволяє узгоджувати фізіологічні процеси з сонячним ритмом. Усі події мають свої цикли, і за їхньою тривалістю ми визначаємо циркадний ритм (близько доби), який триває 24–28 годин. Повільніші ритми, наприклад, жіночий менструальний цикл, називаються інфрадіанними, тоді як швидші, наприклад, серцебиття, — ультрадіанними.
Циркадний ритм має дві вузлові точки, весняну та осінню, коли короткий день і довга ніч змінюються на протилежне. Серед нас є певний відсоток людей, у яких ця зміна спричиняє збій у «годиннику», що може проявлятися депресією та/або психосоматичною симптоматикою. Це типові весняні та осінні депресії, для яких ми не знаходимо психогенних причин і які з’являються «ні з того ні з сього». Квітень — місяць із найвищим рівнем самогубств, а восени, з переходом на літній час, це листопад.
У часовому вікні, коли діє мелатонін, ми повинні проводити 7–9 годин уві сні. Як каже чеська казка, це найсолодша річ у світі; проте її охоче порушують. При фізіологічному перебігу людина засинає протягом 20 хвилин після того, як лягла, а потім поступово занурюється через легші фази, що характеризуються на ЕЕГ повільними хвилями, аж до найглибшого сну (стадія 4), електроенцефалографічний запис якого нагадує несвідомий стан, але все ще залишається повільнохвильовим. Приблизно через 90 хвилин раптово з’являється сильне збудження організму, що супроводжується сновидіннями і зовні помітне за швидкими рухами очей, через що ця фаза отримала назву REM (rapid eye movement — швидкий рух очей). Водночас запис ЕЕГ наближається до запису під час неспання і суттєво відрізняється від повільнохвильових фаз сну, причому людині в цьому стані далеко до пробудження. Якщо вона прокидається протягом п’яти хвилин після закінчення фази REM, вона усвідомлює сон; через довший проміжок часу вона його «засинає» і вранці має враження, що їй нічого не снилося, хоча у фазі REM вона проводить близько 15–20 % загального часу сну. Цей цикл повторюється, а потім сон стає менш глибоким, фази REM з’являються частіше, аж поки одна з них не закінчується пробудженням. Ранкові сни ми також забуваємо, тому що гормон стресу кортизол, який активується, щоб допомогти нам пережити день, стирає сліди пам’яті.
Справжній сновида, сомнамбулізм, — це стан затьмарення свідомості, який виникає під час повільнохвильового сну, тобто не в REM-фазі, а отже, не під час сновидінь. Сьогодні у світовій практиці сомнамбулізм класифікують як «розлади збудження» (DOA — disorders of arousal) 2, раніше відомі як парасомнії. Це свого роду загальний термін для класичного сновидіння, парасомній типу сексомнії, розладів харчової поведінки, пов’язаних зі сном, нічних жахів, розладів, викликаних деякими ліками, а тепер доповнений розладами, пов’язаними з фазою REM (RBD — REM behavioral disorders), та синдромом нічного апное. Стає все більш очевидним, що ці розлади збудження не обмежуються лише дитинством та підлітковим віком і що в дорослому віці ними страждають 2–4 % населення.
Я все життя ходжу уві сні. Мої батьки божеволіли від цього, і щоб я була в безпеці в дитинстві, вікна в моїй кімнаті завжди були замкнені. Я часто забредала в кімнату батьків і мовчки стояла в ногах їхнього ліжка — іноді бурмотіла нісенітниці. Можу лише уявити, як це було страшно. Моя мама згадує одну ніч, коли мені було близько 12 років, як я розлютилася, коли сказала їй, що вона мене ніколи не слухала, хоча до того моменту я говорила повну нісенітницю.
Щодо сімейної схильності, то вплив спадковості є спірним, оскільки досліджень на цю тему поки що мало. Що стосується розподілу, то чоловіки та жінки страждають однаково, у співвідношенні 50:50. Існує ризик травм, а також заподіяння шкоди іншим у всіх випадках: сексуальні напади різного ступеня у випадку сексомнії, псевдосуїцид (смертельна травма помилково вважається самогубством) при нещасному падінні з вікна. Люди з цими розладами часто можуть страждати від денної сонливості, різних болів та загального погіршення якості життя.
Сновиду ніколи не слід намагатися розбудити, оскільки після такого пробудження він збентежений і поводиться розгублено, непередбачувано і нерідко агресивно. Найкраще тихо з ним розмовляти, і зазвичай можна навіть зав’язати розмову, при цьому відвести його назад у ліжко і вкласти спати.
Уявлення про те, що дії під час станів затьмарення свідомості є повністю автоматичними, зараз ставиться під сумнів, і доведено, що навіть у випадках класичного сомнамбулізму це може бути реакцією на сюжет сновидіння. Хоча не зовсім зрозуміло, як виникають ці розлади, здається доведеним, що мозок наполовину спить у фронтопарієтальних ділянках, тоді як він «не спить» у моторній та лімбічній (емоційний мозок) ділянках.
Літа перед тим, як я вступив до університету, мені якось вдалося відчинити вікно, наскільки це було можливо. Мені довелося для цього практично висіти з вікна. Моя мама боялася, що я поїду до університету і зроблю щось подібне небезпечне уві сні. Я був розсудливим і переконувався, що завжди замикав вікна та двері, щоб не міг вийти, коли жив у гуртожитку.
В історії достовірно зафіксовано кілька типових ситуацій: у третьому столітті нашої ери стоїчний філософ Diogenes Laertius нібито читав і писав свої твори, коли спав. У другому столітті Galen, «батько» анатомії, у своїй праці «De motu musculorum» (Про рух м'язів) зазначив, що провів усю ніч, ходячи уві сні, і прокинувся лише після того, як перечепився через камінь. У середньовіччі лунатизм та інші розлади сну були невід'ємно пов'язані з релігійною вірою та інтерпретувалися як божественні знаки або диявольські діяння. Іспанський письменник шістнадцятого століття Antonio de Torquemada писав, що диявол змушує нас «бачити хтиві сни» і провокує сплячого «до божевілля, через яке ми можемо одного разу втратити тіло і розум».
Моя друга половина знає, як повернути мене в ліжко. Єдине, що їй потрібно зробити, це ніжно і спокійно говорити, щоб умовити мене повернутися в ліжко. Часто я потім прокидаюся в ліжку, і ми сміємося з цього. Якщо я вночі був лунатиком, то прокидаюся повністю розбитим. Я знаю, що зробив це, лише коли прокидаюся посеред сну або коли мені про це хтось каже. Мені здається страшнішим, коли я прокидаюся, не маючи жодного уявлення, що мене довелося зупиняти, щоб я більше не міг піти на кухню або до автомобіля.
Прояви розладу виникають переважно в першій третині сну, тобто до півночі, у другій фазі повільнохвильового легкого сну на поведінковому рівні, у неконтрольованих діях, коли спляча особа встає, має розплющені очі та відсутній вираз обличчя і починає поводитися як у стані неспання, причому вона не усвідомлює своєї поведінки. Часто вона виконує лише звичайні рутинні речі, які робить стандартно при свідомості, розмовляє уві сні, пересувається по квартирі і може безглуздо перекладати предмети, проте може, ймовірно, під впливом сновидіння переступити стандартні межі і потрапити в дуже небезпечну ситуацію, поставити під загрозу свою безпеку і здоров'я, наприклад, почати готувати їжу, або вирушити керувати моторним транспортним засобом, або завдати шкоди комусь іншому3. Агресивні прояви з'являються переважно в першій третині зміненого стану, і після пробудження ще кілька хвилин зберігається певна розгубленість і неясність реальності. Епізод марення може тривати від кількох хвилин до трьох чвертей години. Втрата пам'яті не обов'язково є повною, близько 75 % вказують на уривчасті спогади про події, що відбулися.
Діагностичні критерії включають наступні пункти: А. Повторювані епізоди начебто свідомої поведінки під час сну, проте вони можуть бути дуже нерегулярними в часі, наприклад, після кількох місяців; Б. Неадекватні або повністю відсутні реакції на спроби оточуючих розбудити сплячого; В. Обмежений або повністю відсутній зв'язок із якимось сновидним (non-REM) сюжетом; Г. Повна або часткова амнезія щодо вчинених дій; Д. Розлад не може бути пояснений іншим механізмом (вживання психоактивної речовини, нападоподібне захворювання неврологічного типу, інший психічний розлад).
Єдиним об'єктивним методом діагностики, однак, є полісомнографічний нічний запис у лабораторії сну, який зафіксує відхилення як у мозку, так і в тілі.
Від третини до половини таких пацієнтів протягом життя отримують якісь травми. Дуже цікавим є розлад чутливості та проведення болю. Коли сплячий травмується під час своєї активності, іноді досить суттєво (переломи), більшість не відчуває болю, повертається з травматичної «прогулянки» в ліжко і лише потім, коли прокидається, усвідомлює біль. У дослідженні Lopez et al. 4 зазначається, що майже 80 % пацієнтів, які отримали якусь травму, взагалі не відчули болю до моменту пробудження.
Те, що може приєднатися до небажаної поведінки, вже визначено у двох окремих групах. Це сексомнія та розлад харчової поведінки під час сну. Сексомнія зрозуміло вказує на те, що йдеться або про автоеротику, аж до можливого досягнення «сонного оргазму», або про напади на сексуальні об'єкти, від ніжностей до брутального зґвалтування. Деякі жінки мають навіть спонтанний оргазм із гучними проявами. Така поведінка зазвичай супроводжується почуттям глибокого сорому у стані неспання. Люди загалом соромляться свого сомнамбулізму, але цей сором є екстремальним. Сексуальність жертв при цьому загалом цілком нормальна, без будь-яких відхилень у бік будь-якої з парафілій.
Мій чоловік має ці маленькі епізоди протягом ночі, зазвичай у часи великого стресу. Це почалося кілька років тому – він завжди розмовляв уві сні (і) здається, що це є його продовженням. Коли це сталося вперше і «ні» було недостатньо, я була справді збентежена... Наступного ранку він не пам'ятав про це. Він був настільки засмучений, що плакав – він був знищений тим, що я почувалася незручно через нього.
Грабування холодильника, або розлад харчової поведінки, пов'язаний із сомнамбулізмом (sleep eating disorder), є частою скаргою насамперед дорослих жінок, які вранці прокидаються серед обгорток від шоколаду та інших наслідків своїх нічних бенкетів. Раціон може бути нормальним, дивно комбінованим (шоколад, политий майонезом) або взагалі неїстівним (CD). Навпаки, особливо діти можуть мати під час сомнамбулічного епізоду нічні жахи, які нерідко ведуть їх до панічної втечі з великим ризиком травмування. У дітей також може бути приєднаний синдром неспокійних ніг (RLS – restless legs syndrome), що є неприємним розладом засинання, дуже часто з сімейним анамнезом, який нерідко зберігається до дорослого віку. Також може приєднатися синдром нічного апное.
Jill була в середній школі, коли почала їсти уві сні. Попри те, що вона носила їжу назад у ліжко, щоб ковтати її ніч за ніччю, до наступного ранку вона не мала уявлення про те, що зробила. «Я прокидалася з цими контейнерами або обгортками від цілої коробки печива або крекерів на своєму ліжку або біля ліжка», – сказала Jill, якій зараз 62 роки.
Абсолютно таку ж клінічну картину, але зовсім інші причини та розвиток, мають розлади сну, пов'язані з REM-фазою (RBD – REM behavior disorder). У нас у мозку є запобіжник, який запобігає під час REM-фази можливим діям уві сні відповідно до його сюжету. Цей запобіжник може вимкнутися, найчастіше в літньому віці у зв'язку з поступовою атрофією мозку і найчастіше при деменції при хворобі Parkinson у її ранніх стадіях. Такі особи потім діють на основі сновидіння, що триває в REM-фазі, а не в повільнохвильовому сні, як при сомнамбулізмі. Цікаво, що чим лагідніша людина в стані неспання, тим агресивніші в неї сни. Що стосується і котів, у яких це було виявлено наприкінці 60-х років минулого століття після нейрохірургічного видалення згаданого запобіжника. Оскільки жоден із фармакологічних препаратів не може надійно вплинути на цей розлад, добре, якщо така особа справді прив'яжеться міцною мотузкою до ліжка, щоб обмежити небажані наслідки. Детальну інструкцію щодо дій при виявленому розладі ви знайдете за посиланням5 /files/d1b88306e27afffe5d79301d34622e72 https://www.sleepadvisor.org/sleep-disorder-rem-sleep-behavior/.
У наш час переважає думка, що зв'язок між сомнамбулічною агресивністю уві сні та агресивністю у стані неспання є двостороннім і має позитивну кореляцію, тобто чим більше одного, тим більше й іншого. Як тільки сомнамбулічні дії виходять за межі нешкідливості, як-от поїдання їжі та розголошення незручної інформації, і входять у сферу зґвалтувань та вбивств, їхній ступінь важливості та релевантності експоненціально зростає.
Що стосується агресивності, то в сучасній літературі описано низку випадків, включаючи рекомендації щодо того, як діяти та на чому зосередитися під час можливого судового розгляду. У часи моєї молодості в деяких підручниках, а значно частіше в популярній літературі, цитували історію про детектива, який безпомилково йшов слідами вбивці і зрештою дійшов до невідворотного висновку, що це був він сам, хто в сомнамбулічному стані скоїв вбивство.
Хоча сомнамбулізм зазвичай є нешкідливим, в історії вбивчої лунатизму було задокументовано майже 70 випадків. Окрім цих вбивств, в історії існує також незліченна кількість епізодів ненасильницького нічного насильства. Судовий психіатр на прізвище Bonkalo переглянув 50 звітів про лунатичне насильство. Він зміг виділити спільні характеристики нападів. Він з'ясував, що переважну більшість (47 із 50 випадків) скоїли чоловіки, а вік обвинувачених осіб коливався від 27 до 48 років. Крім того, у дитинстві або в сімейному анамнезі спостерігалися сильний лунатизм, нічний енурез, збудженість під час пробудження та нічні жахи (Bonkalo, 19746). Після звіту Bonkalo інтерес та дослідження щодо пацієнтів-лунатиків розширилися.
Парасомнії, що призводять до протиправної діяльності, особливо насильства, є для медицини та права загадковим феноменом. Через огляд відповідної медичної літератури буде надано загальний огляд сучасних наукових знань. Хоча ці знання далеко не повні, вони можуть надати певну нейробіологічну інформацію про фактори, які зумовлюють схильність до таких епізодів.
Popat та Winslade7 стосовно правових та етичних аспектів зазначають, що, незважаючи на відсутність свідомості під час сомнамбулічних дій, що гарантує звільнення від кримінальної відповідальності, це не виключає відповідальності за наражання себе на погіршуючі фактори, які призводять до цих насильницьких епізодів. Особи повинні нести відповідальність, якщо можна очікувати, що вони намагатимуться контролювати ці фактори. Крім того, вони повинні пройти відповідне лікування та терапію, щоб запобігти майбутній неконтрольованій поведінці. Створення правового захисту для парасомнії виявиться складним через сильний потенціал для симуляції, тому будуть запропоновані специфічні критерії, щоб можна було розрізнити правдиві та оманливі твердження про злочини, скоєні під час порушених станів сну.
Лунатизм (сомнамбулізм) не має нічого спільного з Місяцем, окрім назви. Під час повні, за винятком скорочення сну (на всій Землі внаслідок зниженої секреції мелатоніну як наслідок більшого освітлення), не відбувається нічого примітного, тим паче магічного. Лунатизм же є розладом сну характеру сплутаного стану, коли мозок наполовину спить, а наполовину не спить. Під час дій у цьому стані індивід може робити багато речей, за які йому потім соромно в стані неспання, що є недоречним. За винятком агресивності, яка перебуває у позитивній кореляції з агресивністю під час неспання (при RBD це навпаки негативна кореляція), нічні неконтрольовані дії нічого не говорять про характер постраждалого.
MUDr. Radkin Honzák психіатр Блог автора: https://blog.aktualne.cz/blogy/radkin-honzak.php?itemid=45293
1Ми з'ясували, що навколо повні дельта-активність електроенцефалограми (ЕЕГ) під час NREM-сну, індикатора глибокого сну, знизилася на 30 %, час до засинання подовжився на 5 хвилин, а загальний час сну, оцінений за допомогою ЕЕГ, скоротився на 20 хвилин. Ці зміни були пов'язані зі зниженням суб'єктивної якості сну та зниженими рівнями ендогенного мелатоніну. Christian Cajochen, et al.: Evidence that the lunar cycle influences human sleep. Curr Bio. 2013 5. srpna; 23(15):1485-8. DOI: 10.1016/j.cub.2013.06.029. 2 Idir Y, Oudiette D, Arnulf I.: Sleepwalking, sleep terrors, sexsomnia and other disorders of arousal: the old and the new. J Sleep Res. 2022 Aug;31(4):e13596. doi: 10.1111/jsr.13596. Epub 2022 Apr 6. 3Teresa Paiva 1, Hugo Canas-Simião 2: Sleep and violence perpetration: A review of biological and environmental substrates. J Sleep Res. 2022 Oct;31(5):e13547. doi: 10.1111/jsr.13547. Epub 2022 Jan 17. 4Lopez R, et al.:Pain in Sleepwalking: A Clinical Enigma. Sleep. 2015 Nov 1;38(11):1693–1698. doi: 10.5665/sleep.5144 5Розлад поведінки під час REM-сну: причини та лікування - Spánkový poradce 6Bonkalo A: Impulsive acts and confusional states during incomplete arousal from sleep: criminological and forensic implications. Psychiatr Q 1974; 48:400–409[Medline] 7Shreeya Popat, William Winslade: While You Were Sleepwalking: Science and Neurobiology of Sleep Disorders & the Enigma of Legal Responsibility of Violence During Parasomnia. Neuroethics, 2015;8(2):203-214. doi: 10.1007/s12152-015-9229-4. Epub 2015 Apr 24.