Судан — найбільша африканська країна та одна з пріоритетних держав словацької офіційної допомоги з метою розвитку готується до події, яка може змінити її карту. На основі мирної угоди, яка у 2005 році поклала край понад 20-річній громадянській війні між суданською північчю та півднем, у січні на референдумі має бути вирішено питання про поділ країни. Хоча це була б не зовсім перша зміна кордонів в Африці з часу закінчення колоніалізму, розпад держав і створення нових не буває простим ніде у світі.

Майкл Дулі, вчитель початкової школи в південносуданському поселенні Аганґріал, з гордістю показує «королівство», в якому живе і працює. Територія восьмирічної початкової школи складається з кількох глиняних будівель із солом’яним дахом, кухні під деревом, де на вогнищі вариться каша із зерна, наданого Всесвітньою продовольчою програмою ООН, і великого паркувального майданчика для велосипедів. Адже багато дітей добираються сюди з відстані в кілька кілометрів.

До школи ходить близько тисячі дітей, менше третини з них — дівчата. Чим вищий клас, тим менше дівчат у класах. Дівчатам і жінкам у культурі місцевого пастушого племені дінка доводиться нелегко. Найбільшу ціну вони мають під час одруження — іноді навіть сотні корів, після чого вони стають домашньою робочою силою. Проте Майкл сповнений рішучості, що його донька здобуде освіту, закінчить школу і він точно не змушуватиме її до раннього одруження.

Каша в шкільній кухні вариться з останніх запасів. Майкл каже, що якщо директору школи не вдасться швидко знайти та доставити з обласного центру Румбек їжу на наступні три місяці, багато дітей до школи не прийдуть. «А з порожнім шлунком вони навіть не матимуть сил зосередитися на навчанні», — додає Майкл, який, очевидно, теж не їсть тричі на день. Від недоїдання, яке в сусідній Кенії чи Уганді вже часто не побачиш, у Південному Судані страждає майже кожна жива істота. Включно з такими цінними коровами.

Доставити сюди продукти чи будь-що інше при цьому нелегко. З Аганґріала до Румбека хоч і всього 70 кілометрів, але навіть нашій невеликій експедиції, що перевіряла словацькі проєкти розвитку, на хорошому автомобілі це зайняло три години. Асфальтованих доріг у всьому Південному Судані лише кілька кілометрів. Навіть сам візит до шкіл в Аганґріалі, які функціонують за фінансової підтримки зі Словаччини, до останньої миті був під питанням. Не лише через сильний дощ, через який вантажівкам загрожує небезпека застрягти, а насамперед через безпеку. В околицях поселення знову спалахнули бої між кланами за корів. Саме ці бої, а також попередні тривалі посухи та пов'язаний із цим голод, за словами Майкла, найбільше турбують людей в Аганґріалі.

Так само як і багато хто в Південному Судані, він сподівається, що бої за корів припиняться, а країна буде більше розвиватися, інвестувати в освіту та сільське господарство, коли Південний Судан стане незалежним і буде керувати собою сам. Навіть якщо проблеми цієї бідної країни не вирішаться миттєво.

Південний Судан має приблизно вісім мільйонів жителів і площу, в 13 разів більшу за Словаччину. Вже саме лише наведення порядку в спробі зупинити насильство між кланами в їхніх боях за корів не буде простим. І проблемою є не лише роззброєння та внутрішні суперечки. Після років війни тут бракує грамотних людей і кваліфікованої робочої сили в усіх сферах — лікарів, вчителів, менеджерів, а також навчених мулярів, електриків, столярів, сантехніків, яких часто замінюють працівники з Кенії та Уганди. Бракує шкіл усіх рівнів, підручників, доглянутих колодязів, доріг, електрики, інфраструктури. Державне та публічне управління лише формується, і навіть у разі незалежності немає гарантії, що всі прибутки від нафти будуть інвестовані в поступовий розвиток.

Попри це, Майкл налаштований рішуче і на січневому референдумі без вагань обере незалежність Південного Судану. Питання лише в тому, чи відбудеться референдум, коли саме і чи визнає його результати північ.

Референдум про самовизначення Південного Судану передбачає угода, якою у 2005 році закінчилася найдовша громадянська війна в Африці. Конфлікт між переважно арабською північчю та чорношкірим півднем тривав із перервами майже весь час від проголошення незалежності Судану. У ньому загинули два мільйони людей, а ще чотири мільйони були змушені тікати з домівок. Залишилася країна, яка належить до найбідніших у світі, з незліченними економічними та соціальними втратами, пов'язаними з відсутністю інфраструктури та освіченого прошарку населення.

Мирна угода надала знехтуваному Південному Судану право на самовизначення та статус автономії. Згідно з угодою, пріоритетом обох сторін конфлікту має бути збереження спільної держави, причому в наступний перехідний період вони мають зробити все для того, щоб спільна держава стала для мешканців півдня «привабливою». Її привабливість має проявитися на референдумі про самовизначення Південного Судану, який мав би відбутися в січні 2011 року, за пів року до закінчення терміну дії мирної угоди.

Проте за кілька місяців до запланованого референдуму здавалося, що бачення спільної держави мешканців Південного Судану ніяк не приваблює. Кожен, до кого ми звертаємося під час подорожі, вірить, що краще буде лише тоді, коли вони стануть незалежними. Причини для незалежності схожі, старійшини з поселення Маріал-Лоу під час нашої спільної наради під деревом підсумували це так: уряд у Хартумі не дотримується мирної угоди — залишає собі більшу частку прибутків від нафти, яка видобувається на півдні, використовує південців, вважає їх громадянами другого сорту чи колишніми рабами, Хартум не допоміг будувати школи, дороги, колодязі чи лікарні, яких вони так потребують. Уряд у Хартумі, на їхню думку, мав достатньо часу, щоб довести, що йому не байдужий Південь, і якщо він навіть зараз намагається це зробити, то вже запізно. Також тому вони підозрюють його в спробах дестабілізувати безпекову ситуацію в Південному Судані, щоб відкласти референдум, і допомагає озброювати групи, які провокують бої між кланами.

Відчуття кривди та рішучість чоловіків у раді старійшин настільки сильні, що в разі відкладення референдуму чи інших ускладнень вони не вагатимуться і підуть захищати незалежність навіть зі зброєю в руках. Якщо Хартум відкладе референдум, Південний Судан, очевидно, намагатиметься проголосувати за незалежність навіть без голосування. У ситуації, коли відкладається угода про остаточне визначення точних кордонів, в околицях яких є родовища нафти, це, проте, може означати новий конфлікт.

Конфлікт, однак, стосуватиметься не лише старійшин, які кажуть, що мають свій досвід війни, а й молодих хлопців, які мовчки з серйозними обличчями спостерігають за нарадою під деревом, дівчат і жінок, які качають воду з колодязя неподалік або знаряддями, схожими на сапу, обробляють поля кукурудзи. Конфлікт зачепить школу, що розростається, до якої ходить дедалі більше дітей, а також тих старших, які під час війни не мали шансу на освіту. Він торкнеться і місцевої клініки, в якій працюють лікарі зі Словаччини і яка з воєнної клініки перетворилася на функціонуючу лікарню, де медицині навчаються місцеві жителі. Розвиток країни, яка мала поки що лише п'ять років миру для повільного запуску свого розвитку, знову повернеться назад. Знову нічого не будуватиметься і не інвестуватиметься в сільське господарство, освіту...

Зволікання Хартума

Уряд у Хартумі має дві вагомі причини, чому йому не варто радіти потенційній зміні кордонів і чому він затягує оголошення референдуму. Перша — це нафта, прибуток від якої, за даними агентства Reuters, становить майже половину бюджету уряду в Хартумі та, за оцінками, 98% бюджету південносуданської автономії. Нафта видобувається переважно на півдні, інші нові родовища розташовані неподалік від поки що неточно визначених кордонів. Проблема з нафтою при мирному вирішенні державно-правового устрою теоретично могла б бути не такою складною. Адже нафта тече до нафтопереробних заводів на півночі й експортується через Порт-Судан на узбережжі Червоного моря, тому взаємозалежність півночі та півдня від видобутку й експорту нафти та розумна домовленість, за даними Reuters, у цьому випадку могли б допомогти запобігти новому конфлікту. Теоретично.

Хартум має й іншу причину для занепокоєння. Відокремлення Південного Судану могло б стати лише початком на шляху до розпаду. За ним могли б послідувати Дарфур або, ще раніше, федеральні частини Південний Кордофан і Блакитний Ніл, які під час громадянської війни стояли на боці півдня. Крім того, залишається специфічна прикордонна частина Аб'єй. Мешканці Аб'єй також на основі мирної угоди мають у паралельному референдумі вирішити, чи хочуть вони зберегти свій специфічний статус у межах півночі, чи приєднатися до півдня. При цьому референдуму в Аб'єй загрожує ще більше відтермінування.

Можливості рішень

Для того, щоб у Судані відбулося «цивілізоване розлучення, а не громадянська війна», потрібні переговори. Африканський союз тому створив спеціальну панель, у межах якої представники обох суданських сторін готують варіанти вирішення пореферендумної ситуації. Панель запропонувала чотири варіанти вирішення: 1. виникнення двох незалежних держав без взаємних зв'язків, 2. дві держави з вужчими рамками співпраці, що дозволить, наприклад, вільний рух осіб і товарів, 3. конфедерація, 4. спільна федеральна держава та послідовне виконання мирної угоди про виправлення історичної нерівності та несправедливості, що призвели до війни.

З огляду на прагнення до самостійності, яке є в людях у Південному Судані та яке підтримувала офіційна південносуданська адміністрація, можливість спільної держави виглядає малоймовірною. У цій ситуації, однак, загрожує найгірший варіант розвитку — відкладення референдуму, одностороннє проголошення самостійності Південного Судану та новий конфлікт за кордони й нафту. Саме тому найбільш безболісною здається можливість створення двох держав — принаймні на початку з тіснішими зв'язками та співпрацею. Північ і південь поєднує не лише нафта, а й води Нілу, а також проблема сотень тисяч біженців із Південного Судану, які живуть на півночі та в сусідніх державах.

Адміністрація на початках

Незалежно від того, як закінчаться переговори, самостійність означатиме більші вимоги й до південносуданського уряду в Джубі. Адміністрація поки що автономної держави, проте, внаслідок багаторічної війни є крихкою.

Під час прийому в регіональному представництві південносуданського міністерства освіти для області Лейкс у Румбеку генеральний директор садить нас у невеликий кабінет з облупленою штукатуркою та простим обладнанням. Два столи, накриті скатертинами з кількома стопками паперів і календарем від UNICEF, одна полиця з кількома підручниками для зразка, вентилятор і кілька стільців. Жодного комп'ютера. Його, зрештою, не мали навіть митники під час паспортного контролю в аеропорту Румбека, де злітно-посадкова смуга, подібно до тутешніх доріг, не має асфальту.

Представник уряду перераховує головні проблеми місцевої освіти: бракує будівель — діти вчаться під деревами, немає достатньо кваліфікованих учителів, шкільних засобів, бракує фінансів — місячний бюджет на роботу шкіл є справді мізерним. Він також вважає, що Хартум не віддає південносуданському уряду всю частку від прибутків з нафти. З іншого боку, додає, що найбільший пакет із тих грошей все одно залишається нафтовим компаніям. За його словами, коли Південний Судан стане самостійним, він виторгує у нафтових фірм кращі контракти. Що, якщо вони не погодяться з пропозиціями? «Тоді ми скажемо їм, щоб видобували нафту в іншому місці», — підсумовує він.

Навіть заплановане ведення переговорів про нові контракти на видобуток нафти свідчить, що Південний Судан може застрягти в проблемі, яку аналітик Paul Collier назвав пасткою мінеральних багатств. З нею пов'язані корупція, менший тиск на владну еліту щодо відповідальних бюджетних витрат чи прагнення утримати владу за будь-яку ціну. Пастки можна уникнути дотриманням прозорості при виборі підрядника, оприлюдненням укладених контрактів і витрат уряду.

Розвивальна допомога

У країні, де велика частина мешканців не вміє читати й писати, і навіть під час виборів їм повинні допомагати грамотні помічники, як-от учитель Michael в Agangrial, проте спочатку не можна розраховувати на ефективний громадський контроль. Саме тому тут мають обґрунтування освітні проєкти словацьких неурядових організацій (eRko, SAVIO). Місцеві люди та адміністрація також цінують підтримку роботи сільських лікарень і відрядження лікарів (eRko, Vysoká školy sv. Alžbety, Trnavská univerzita). Завдяки внеску SlovakAid навчаються майбутні техніки, які будуть здатні дбати про обслуговування сонячних пристроїв і колодязів (eRko), було побудовано водопровідну мережу в місті Nasir (ADRA), збудовано млин і пекарню (Nadácia Integra) тощо. (Загалом у 2004–2009 рр., за даними Платформи неурядових розвивальних організацій, на проєкти в Судані під брендом SlovakAid, які сприяють виконанню цілей розвитку ООН, було спрямовано понад 1,4 мільйона євро).

Допомогу Південному Судану надають численні донори: ООН, Світовий банк, ЄС і США. ЄС цього року виділив 150 мільйонів євро з Європейського фонду розвитку на допомогу переважно в Південному Судані, Дарфурі та в районах кордонів між північчю та півднем. Це додаткові кошти до понад мільярда євро, які в Судані було надано з 2003 року на гуманітарну та розвивальну допомогу. Додаткові кошти хоче надати й на підготовку референдуму, на який — якщо отримає запрошення — надішле спостерігачів.

США у прагненні запобігти конфлікту запропонували Хартуму «батіг і пряник». Якщо Хартум не перешкоджатиме референдуму та домовленості щодо спірних питань, США нададуть йому інвестиції в розвиток сільського господарства, на якому Судану вже роками залежить, а пізніше — в інші сектори. Якщо Хартум припинить конфлікт у Дарфурі, США пропонують також відновлення дипломатичних відносин, прощення боргу та скасування торговельних санкцій. В іншому випадку, окрім збройного ембарго ООН, запропонують нові санкції.

Хартум відкинув загрозу санкцій. Попри це, у вересні за стіл переговорів ООН щодо Судану за участю Африканського союзу та Світового банку готувався сісти й американський президент B. Obama. Погіршення ситуації в країні, яку США в 1993 році внесли до списку спонсорів тероризму, адже загрожує стабільності та безпеці не лише у Східній Африці.

Вітається те, що при скороченні кількості країн словацької офіційної розвивальної допомоги Судан цього року залишився серед пріоритетів. Ускладнення в країні, проте, не повинні бути причиною, чому варто відступити від допомоги в Південному Судані, скоріше навпаки.

Автор: Daniela Balážová Стаття вийшла в журналі Zahraničná politika, який видає Slovenská spoločnosť pre zahraničnú politiku (RC SFPA, http://www.sfpa.sk ) http://www.zahranicnapolitika.sk