Захворювання товстої кишки, стома та якість життя Захворювання товстої кишки, особливо онкологічні, є темою, що обговорюється все частіше, а кількість людей, які страждають на цю недугу, зростає. У європейських країнах наша республіка займає провідні позиції за рівнем захворюваності на колоректальний рак. До серйозних захворювань товстої та прямої кишки належать виразковий коліт, хвороба Крона, дивертикульоз і, насамперед, рак товстої та прямої кишки. У виникненні виразкового коліту та хвороби Крона (які є первинними неспецифічними запаленнями кишечника) діє багато факторів, наприклад, імунологічні впливи зовнішнього середовища, а також інфекційні фактори, і значне місце посідає генетична схильність конкретної людини. Наприклад, при хворобі Крона серед факторів зовнішнього середовища згадуються дефіцит клітковини, надлишок рафінованого цукру, глютен (біле борошно), куріння та загалом нездоровий спосіб життя (алкоголь тощо). При дивертикульозі, навпаки, дієтичний режим є важливим фактором виникнення — раціон, бідний на неперетравлювані залишки, значно сприяє спалаху хвороби. При раку товстої та прямої кишки діють генетичні фактори та вплив зовнішнього середовища. Крім того, було доведено вищу захворюваність на колоректальний рак у випадку деяких професій, де працівники контактують із певними хімічними речовинами (органічними розчинниками, фарбами та барвниками, обробкою азбесту). Що стосується генетики, моногенно зумовлені синдроми становлять до 15 % усіх пухлин товстої кишки (сімейна аденоматозна поліпоз, спадкові неполіпозні синдроми колоректального раку). Колоректальний рак на сьогодні є третьою за поширеністю злоякісною пухлиною у світі. З цим пов'язане і зростаюче значення ранньої діагностики захворювання, яка пов'язана з реалізацією вторинної профілактики та скринінгом колоректального раку. Лікування хворих із уже запущеним захворюванням, яке проявляється клінічною картиною гострого живота (непрохідністю кишечника, перфорацією кишечника із запаленням очеревини або кровотечею у травний тракт) чи навіть клінічною симптоматологією метастазів, є дуже складним, а успішність лікування значно знижена. З огляду на збільшення середньої тривалості життя людей, на зростання кількості колоректальних раків впливає і вік, оскільки з довголіттям зростає ризик виникнення онкологічних захворювань.

З анатомічної точки зору товста кишка є кінцевим відділом травного тракту. Вона має такі частини: сліпа кишка (coecum), висхідна ободова кишка (colon ascendens), поперечна ободова кишка (colon transversum), низхідна ободова кишка (colon descendens), сигмоподібна кишка (colon sigmoideum) та пряма кишка (rectum).

Висхідна ободова кишка проходить уздовж правого периметра черевної порожнини, поперечна ободова кишка перетинає черевну порожнину справа наліво, низхідна ободова кишка йде вздовж лівої черевної стінки до лівої клубової ямки, де сигмоподібною петлею спускається в таз, і весь органний відділ закінчується прямою кишкою.

Випорожнення кишечника, або дефекація, є рефлекторним процесом, який зазвичай відбувається один раз на 24 години. Накопичення калових мас у прямій кишці — ректумі — призводить до підвищення тиску, що викликає позиви до дефекації. Після цього розслабляються сфінктери прямої кишки та напружуються м'язи живота і діафрагма, які підвищують тиск на кінцеву частину травного тракту, і відбувається випорожнення. Дефекаційний рефлекс піддається вольовому контролю.1 Стома являє собою так зване штучне виведення будь-якого порожнистого органа на поверхню тіла. Стоми можна загалом поділити на так звані дериваційні, за допомогою яких із порожнистого органа щось відводиться. Це, наприклад, колостомія, ілеостомія, трахеостомія, проктостомія. Далі йдуть нутритивні стоми, коли через них у порожнистий орган надходить якась речовина, найчастіше їжа. Це, наприклад, черезшкірна ендоскопічна гастростомія (PEG) або черезшкірна ендоскопічна єюностомія (PEJ).2 Захворювання, що призводять до накладання стоми

До хвороб шлунково-кишкового тракту, при лікуванні яких може знадобитися накладання стоми, належать: ідіопатичні запалення кишечника — хвороба Крона та виразковий коліт, передракові стани та онкологічні захворювання, ілеусні стани, травми, пов'язані з перфорацією та ішемією кишечника, а також нетримання.3 Стоми на товстій кишці, так звані колостомії, накладаються дуже часто через перешкоду, якою найчастіше є пухлина, локалізована в нижній частині товстої кишки або в ділянці прямої кишки. Але частою причиною виникнення стоми є також запальні процеси в кишечнику, нориці, вади розвитку, пошкодження стінки кишечника тощо.

Стоми можуть бути як тимчасового, так і постійного характеру. Колостомії накладаються у трьох найбільш типових місцях: на сліпій кишці, так звана цекостомія, на поперечній ободовій кишці, так звана трансверзостомія, і на сигмоподібній петлі, так звана сигмостомія.

За формою розрізняють три види колостомій: двоствольна колостомія, одноствольна колостомія та пристінкова колостомія.4 Двоствольна, аксіальна колостомія: виведення петлі товстої кишки, після остаточного формування на черевній стінці залишаються два отвори, які знаходяться близько один до одного, іноді можуть бути розділені невеликим містком шкіри.

Одноствольна, термінальна колостомія: найчастіше колостомія постійного характеру. Часто накладається у випадку видалення нижньої частини товстої кишки.

Пристінкова колостомія: накладається, як правило, лише тимчасово як певне розвантаження вмісту кишечника, найчастіше на сліпій кишці, іноді також на поперечній ободовій кишці або сигмоподібній петлі.

Ілеостомія: переважно виконується на кінцевій частині тонкої кишки.

Історія стом

Перші згадки про стоми датуються приблизно 350 роком до н. е. — Праксагорас із Коса описав техніки накладання виведення кишечника. Причиною створення стоми була травма. Якою була подальша доля пацієнта після цього хірургічного втручання, невідомо.

Також, наприклад, Цельс, який жив у 55 р. до н. е. — 7 р. н. е., займався спостереженням за пошкодженнями кишечника, які гоїлися спочатку норицею, що потім цілком спонтанно закривалася. Ще один історичний запис про стому був виявлений також за часів життя Парацельса, який рекомендував, щоб під час операції на кишечнику до пошкодженої товстої кишки приєднували виведення таким чином, щоб не потрібно було без потреби втручатися в решту частини ободової кишки.5 До XVIII століття непрохідність кишечника — ілеус — була дуже частою причиною смерті. Єдиною можливістю лікування, що практикувалася тоді, було призначення проносних засобів, тобто лаксативів. Якщо лікування цим методом не було успішним, то хворому далі давали, наприклад, ртуть, яка завдяки своїй вазі мала вилікувати звуження кишечника.

Лише хірург Littre, француз за походженням, першим виконав у 1710 році так звану колостомію. Його пацієнтом був лише шестиденний новонароджений, у якого взагалі не був сформований анус. Проте дитину врятувати не вдалося. Wiliam Cheselden був першим, хто зробив так звану аксіальну трансверзостомію, причому хворій, якій було майже 80 років, і після цього оперативного втручання вона прожила ще кілька років. Перша взагалі запланована операція стомії була проведена Pillor-ом у 1776 році. Під час оперативного втручання Pillor виконав так звану цекостомію, коли вшив стому в шкіру хворого. В Англії першим, хто реалізував операцію на кишечнику, був у 1850 році д-р Luke, який провів фіксацію так званої абдомінальної колостомії, вивівши петлю сигмовидної кишки назовні крізь черевну стінку. Стандартизація хірургічних оперативних рішень настала лише близько 1908 року, коли Ernest Miles описав процедуру ампутації прямої кишки. Першим, хто в Чехії виконав стомію, був лікар Karel Maydl.6

Трахеостомія7 вважається одним із найдавніших оперативних втручань, яке проводилося ще у Стародавньому Єгипті, приблизно за 3500 років до нашої ери. У 1909 році Jackson-ом була описана техніка хірургічного створення трахеостомії, що використовується донині, разом із її можливими ускладненнями. Певною альтернативою трахеостомії є так звана пункційна або перкутанна дилатаційна трахеостомія. Цей метод був описаний Ciaglia близько 1985 року.

Приблизно наприкінці XX століття відбулося значне зростання кількості виконаних так званих пункційних дилатаційних трахеостомій, і, отже, відбулося зниження кількості хірургічних трахеостомій.8

Діяльність стомій

Вигляд кишкового вмісту, що виходить через стому, залежить від розташування колостомії. Чим ближче колостомія до прямої кишки — ректуму, тим вміст густіший і менш об'ємний, а також тим менше він містить газів. З колостомії на сигмовидній кишці виходить вміст, такий самий, як кал. При трансверзостомії виходить переважно вміст, який є рідким, і його більша кількість, близько 300–400 мл за 24 години. З цекостомії виливається вміст, який є дуже рідким і збігається з вмістом тонкої кишки, у кількості близько 500–800 мл на добу.9

Ускладнення стомій

Після створення стомії можуть виникнути ускладнення, такі як, наприклад, подразнення шкіри навколо стомії, запалення тканин навколо стомії, кровотеча зі стомії, звуження стомії та втягнення стомії під рівень шкіри, випадіння стомії, виникнення грижі в ділянці стомії.10 До інших значних ускладнень належать порушення можливості тілесності у даної людини, якій колостомія була проведена в межах терапевтичного догляду.

Тіло і тілесність

Медицина західного типу мислення та дослідження, що виходить із коріння античного та східного, ґрунтується на вимогах методології сучасного мислення картезіанської традиції11. Описуванням окремих частин тіла та функцій органів наповнюється об'єктивізація. Тіло, однак, є також суб'єктом, що неможливо охопити фізіологічними, психологічними та біохімічними процесами. Якщо наука рухається мисленням «more geometrico» у чинності картезіанської суб'єкт-об'єктної фігури, у медицині ми втрачаємо можливість проникнення в суть даної людини, ми рухаємося в онтичності, яка, проте, є лише певною частиною цілого — буття. Людина існує в темпоральності свого життя — у часовості, де збережене суттєве минуле, яке є частиною теперішнього, а водночас і планом у майбутнє. Людське тіло має відкритість до тілесності з можливістю виходу в ландшафт, світ і буття. Якщо воно хворе, не можна підходити до нього як до об'єкта, речі, яку треба полагодити, щоб вона функціонувала так, як раніше, щоб була здатною до виконання функцій. У хворобі проектується ставлення даної людини до буття самого — до цілого. І повернення до можливості вільного життєвого руху в часі прийдешньому у людини не-мічної не веде лише через онтичне прояснення труднощів та вибір правильного лікування, що цілить у місце труднощів на клітині, органі чи системі. На тіло можна дивитися двома способами. Одним поглядом, що відповідає вимогам сучасної медичної практики в межах методології (прийнятний для науки спосіб прояснення та презентації виявленого шляхом вимірювання, зважування у вимозі — clare et distincte), ми маємо перед собою тіло. Якщо ми здатні побачити людське тіло в іншому освітленні — некартезіанському, це «тіло» має іншу цінність, воно розвивається, росте і впливає на навколишній світ, а його поверхня є результатом протиріч (агресії зовнішньої та внутрішньої). Результатом цього є ваш вигляд — PERAS нашої тілесності. Тіло є таким чином у певній формі, і формотворність пов'язана з FYSIS — із ростом. Нашу тілесність можна, отже, розуміти як розмежування між тілом і не-тілом. Філософія тілесності виростає з традиції феноменологічної філософії E. Husserl. Питання Husserl стоїть у контексті секуляризації європейського суспільства від духовного до матеріального розуміння світу. Наука, за його словами, займається не дійсністю, а лише уявленням про цю дійсність. На перший погляд, феноменологія, що виникла з цього міркування, ставиться критично до картезіанських наукових основ. Водночас вона пропонує шлях, що веде до споглядання світу, який не є науковою теорією, апроксимацією природного світу. Це природний світ, який спільно створюється і який особисто проживається, у тому числі тілесно. І тут філософія входить у філософію тілесності. Розмежування тіла і не-тіла перебуває в постійному русі, у динаміці виникнення і вмирання. Роздуми про тіло і тілесність у межах феноменології закликають до необхідності знати про цю подвійність — віднесення тіла до іншого світу і до власного «я». Тіло володіє власним розумінням, проте воно не зафіксоване в поняттях, і тому його інформація часто перебуває в прямому протиріччі з інформацією розуму. Відчуттєво тіло відокремлюється від свого оточення.

Філософія тілесності

Тіло є обома — тим, що ми вміємо уявити, що бачимо (soma). Те, що ми можемо осягнути, прояснити вимірюванням, зважити, називається (sarx). Але є також те, що ми уявити не можемо — це тіло, пронизане душею, що має вираз — це тіло одухотворене, яке називається pexis, що надає всьому тілу виразності. Це тіло не має меж, ми не можемо його опредметнити, ми не можемо його осягнути і зрозуміти інакше, ніж філософськи.12 І саме одухотворене тіло — pexis — через яке ми існуємо, є тим, ким ми є самі у своєму розумі, і за допомогою якого ми втілюємося. Soma (форма тіла), sarx (вміст тіла) і pexis (тіло одухотворене) утворюють ціле — holos. Merleau-Ponty13 говорить про голонімний порядок, який утворює схему неструктурного характеру, що не має меж (margo), створюючи одне ціле шляхом поєднання розуму, волі, почуттів та моторики в одному часовому проміжку. Тілесна схема тут функціонує як фон, на якому проявляються окремі частини та виникають форми рухів. Вона має два обличчя — структурне, яке має межі (margo), і неструктурне (без margo), і її можна розуміти як ФОН. Людині це настільки притаманно, що вона про це не знає, і в момент, коли відбувається «стирання» або зміна (руйнування тілесної схеми), цей стан сприймається як труднощі або нездатність до рухової чи іншої функції. (прим.: при накладанні стоми йдеться про дуже значне втручання у структурну та неструктурну тілесну схему, вимоги до пацієнта значні у біо-психо-соціально-духовній площині існування). Тілесна схема з погляду феноменології є дугою між ретенціями (минуле) та протенціями (теперішнє), фон — це інтенція (інтенційність — спрямованість свідомості на світ, сутність свідомості).14 Втілення можна розуміти як особливий рух тіла в єдності soma, sarx та pexis (структурна та неструктурна тілесна схема) вперед, воно ведеться рукою в напрямку речей навколо нас (у горизонтальності) і далі мовою, яка тягне нас у вертикальність (трансценденція). Тіло — це якір у теперішньому, воно має бути поєднане з внутрішнім часовим сприйняттям. Отже, втілення — це постійне творення рухових фігур, які є відповідями на цілісність поєднаності тіла з оточенням.

Тілесність і стома

Згідно з Husserl, Patočka, Sartre, Merleau-Ponty, власне тіло — це щось, що неможливо об'єктивувати. До цього належить і особлива просторовість, яку тіло має відмінною від інших предметів. Функція тіла полягає в постійному вкоріненні в оточення, у речі, між ними.

При хворобі спосіб сприйняття тимчасово або постійно виключений чи обмежений у діяльності — він дезаретований15.

(Феноменологічне пояснення поняття здоров'я та хвороби: людина аретована — здорова, вона перебуває у природності руху на своєму життєвому шляху у відкритості та можливості, у реалізації своїх даних можливостей. Якщо відбувається обмеження чи повне унеможливлення руху у звичному сенсі, настає дезаретація — хвороба, результатом є неможливість вільного і незалежного руху життєвим шляхом у гайдеггерівському сенсі).

Стома — це завжди дуже значне і таке, що змінює життя людини, втручання. Йдеться про процес, який втручається у структуру — сомат, але його справжнє обличчя виникає лише через зовнішній світ. Ця подія є контрастом до всього попереднього, вона відкриває усвідомлення протилежностей, які натягнуті між здоров'ям та інвалідністю, а також життям і смертю. Людина змушена думати про людську долю. Інвалідність через стому з усім, що цей стан приносить, стає щоденною життєвою реальністю, нові життєві ситуації вимагають іншого життєвого руху.

З тілесним станом прямо пов'язана міра інакшості в даній ситуації. Вона завжди прямо пов'язана з тим, що виникає і тематизується, у кожного в даній ситуації, проте, інша — оригінальна. Все ґрунтується у стосунках людини та її оточення. Тілесна схема, як у здоров'ї, так і в хворобі, постійно присутня, навіть якщо людина цього не усвідомлює і не фіксує. Люди зі стомою перебувають у складній ситуації вимоги інакшості. Відбувається зміна концепції самого себе (зміна і вимога Selbs), а також концепції світу, який їх оточує. Тілесна зміна є, таким чином, одночасно зміною зовнішнього середовища. Хвороба обмежує або унеможливлює життєвий рух, це обставини, за яких тіло тематизується — біль, розлад, дисфункція, неможливість руху тощо. Саме в цей момент хвороба тематизується актуально, тобто виходить на передній план. Не залежить навіть від міри недієздатності, як від того, як до цього підходить людина, яка має стому. Неабияку роль тут відіграє і очевидність — на перший погляд видиме або відмінне від інших людей. Реакція ТИ на Я впливає на самосприйняття Я.

Психосоматична концепція захворювання товстої кишки

Усі потоки енергій у нашому організмі дуже тісно пов'язані з психічною складовою. Психіка є надзвичайно важливою для керування всіма процесами в нашому тілі, вона має свої прояви на всьому тілесному рівні. Практично всі проблеми завжди починаються в психіці, оскільки думка завжди є первинною. Теорія функціонування лімбічної системи говорить про те, що початок кожного руху і кожної діяльності виникає саме в лімбічній системі, навіть емоційність у сенсі мислення, що виходить із мотивації до певної діяльності. Згодом запускається весь ланцюг керуючих механізмів, які впливають на ефектор — здійснення можливості до певного руху (мається на увазі звично — загалом). Психіка таким чином впливає через енергетичні потоки на настрій, здатність виконувати певну діяльність, мовлення, пригадування думок тощо. При порушенні цих керуючих механізмів, що мають своє походження в психічній складовій, проявляються певні зміни і в тілесній сфері. Залежно від того, де є «слабка ланка», там, як правило, з'являється перша патологія. Якщо людина до моментної інакшості тіла є чутливою і вміє слухати мову свого тіла, вона, як правило, виявить перші ознаки цього енергетичного дисбалансу. Якщо ж вона не приділяє уваги голосу свого тіла, енергетичний дисбаланс поглиблюється і при певному рівні дисбалансу спричиняє вже певні попереджувальні ознаки (неспецифічні), які поступово можуть загострюватися і погіршуватися, аж поки не виллються в конкретну проблему. На своїй першій стадії вона проявляється функціональним розладом — дисфункцією. Йдеться здебільшого про дисфункцію, що є оборотною. Однак, коли на цій стадії не надається інтервенційна зміна — втручання в причину хвороби (отже, у психічні регуляції), хвороба поступово погіршується і починає мати прояви на морфологічному — органічному рівні. Ці стадії хвороби здебільшого є необоротними.

Хвороби, що вражають colon (товсту кишку), з погляду цілісної медицини належать до верхньої енергетичної системи, яка представлена меридіаном легень і товстої кишки. За допомогою дихання тіло отримує актуальну енергію, яку можна використовувати; на рівні меридіана легень енергія верхньої системи з’єднується з висхідною енергією шлунка та селезінки (середня енергетична система) і разом із базовою енергією нирок (нижня енергетична система) утворює комплексну енергію, яку людина має у своєму розпорядженні для поточного споживання, а також для загальної екзистенційної можливості діяти у спільноті світу (особистісна установка). Меридіан товстої кишки має зв’язок зі слизовими оболонками загалом, проте у взаємозв’язку він головним чином пов’язаний з усім травним трактом, дихальною системою та шкірою. (Прим.: дуже часто харчові алергічні реакції проявляються у поєднанні дихальних, травних та шкірних проблем). Патологія на цьому меридіані верхньої енергетичної системи проявляється цілою низкою проблем – зубний біль, біль у горлі, головний біль, сінна нежить, астма, кропив’янка, запор, діарея, біль у животі – здуття, загальний травний дискомфорт, а також судоми м’язів у ділянці живота та грудної клітки. До психічних розладів належать також депресія, млявість, втома та загальне обмеження життєвого руху на габітуальному рівні.

Товста кишка відіграє свою детоксикаційну роль, і в ситуації, коли цей орган ослаблений, організм загалом перебуває під загрозою дизаретації (порушення рівноваги на всіх рівнях органів).

Дуже часто в особистісній установці людини, яка страждає на порушення функції товстої кишки, можна психотерапевтично на емоційному рівні помітити смуток, жаль. При наполегливих, багаторічних розладах у вигляді запору – «незавершеність» до світу, чіпляння. Поведінка, поспішна через страх чи тривогу, подібна до поспіху, дуже часто проявляється фізично прискореною перистальтикою кишківника, транспортування вмісту є стрімким, і вода не встигає всмоктуватися. Якщо ці стани часто повторюються (як діарея, так і запор) і стають звичайною частиною повсякденного життя, кишківник масивно подразнюється і реагує спастичним станом (colon irritabilis). Дисгармонійна перистальтика може разом з іншими мікробними умовами спричинити порушення на стінці кишківника, за чим може послідувати запалення. Дуже часто цей стан ускладнюється дрібною ерозією – дефектом слизової оболонки, що поступово перетворюється на виразку, і можливе також пухлинне розростання у місці запалення. Спосіб існування людини, яка страждає на цей розлад, включаючи її тілесність, перебуває у настільки несприятливому стані, що умови виникнення даного розладу постійно відновлюються, він перебуває у постійному циклі. Ситуація призводить до обтяжливого стану, коли виникає залежність від гігієнічного обладнання (туалетів), або від поспіху, якщо «озветься кишківник», або від наполегливих «випорожнювальних» технік при запорі. Загальним настроєм є страх і тривога, невпевненість. Саме ці емоції прискорюють діяльність серцево-судинної системи, але також впливають на діяльність товстої кишки.

З психологічного погляду необхідно усвідомити, що випорожнення – це дуже інтимна справа, що відсилає до сфери, яка стає доступною дуже часто лише одній людині або її найближчим, проте вимагає відкритості, відваги – оскільки інтимність і тривога у значенні сорому тісно пов’язані між собою.

В оперативному вирішенні стомій страждання закінчуються лише частково. Безперечно, вегетативна система сама по собі не запускає реакцію внутрішніх органів, але з огляду на загальну включеність у контекст складності людського існування, тілесний аспект і форму його реакції вона опосередковує. Психіка відіграє значну роль у комфорті чи дискомфорті людини зі стомою, чого навіть найбільш вдале оперативне втручання, подальший догляд та освіта, включаючи доступні високоякісні протезні засоби, забезпечити не можуть. У випадку стоми це побоювання не лише того, що партнер чи найближче оточення буде зіткнене з цією специфікою проблеми, але також відмови від інакшості у тілесній структурній схемі. В інтимному союзі потрібне повне прийняття, і саме в цьому закладена велика складність і страх перед відмовою, ризик підтвердження втрати самоповаги та самоцінності. Самотність погіршується, співбуття з іншими людьми ускладнюється, і не реалізується базова можливість інтимності – налаштування на спільне ціле, на «Я» і «Ти» у значенні «Ми», у довірі та сутнісному співбутті. З підтвердження співбуття, з вільних (чи невільних) стосунків із самим собою та з іншою – близькою людиною випливає інтимність. А інтимність до самого себе залежить від можливості прийняття самого себе.

Висновок

Стома є суттєвим втручанням в існування даної людини, з глибокою травмою в контексті тілесності. Відкрити життя у майбутньому у якомога ширших можливостях залежить від загальної установки хворого до даної ситуації. Біологічна складова терапії у значенні діагностики, оперативного втручання, подальшого загоєння, евентуально подальшої онкологічної допомоги завжди йде пліч-о-пліч із запитом психіки. Soma – форма тіла, sarx – вміст тіла і pexis – тіло одухотворене в єдності інтервенційно-терапевтичній є необхідністю. Шлях до aréte структурної та неструктурної тілесної схеми хоч і складний, але можливий. Найбільшим завданням для стомованого є прийняття самого себе. Якщо йому це вдасться, йому відкриється весь світ.

Автор: PhDr. Helena Kalábová, Ph.D. Працює на Кафедрі соціальних студій та спеціальної педагогіки TU Liberec з 2008 р. – викладає та публікується у галузі етики, соціальної та педагогічної антропології, філософії, феноменології здоров’я та хвороби, етопедії, кризового втручання, індивідуальної, сімейної та парної терапії. 15 років практики у приватній ординації лікування психосоматичних розладів. Література - джерела тексту

ELIŠKOVÁ, M., NAŇKA ,O., 2006. Přehled anatonie. Praha: Karolinum. ISBN 978-80-246-1216-4. HEIDEGGER, M., 2006. Co je metafyzika? Praha: OIKOYMENH. ISBN 80-7298-167-6. HEIDEGGER, M., 2006. Básnicky bydlí člověk. Praha: OIKOYMENH. ISBN 80-7298-165-X. HOGENOVÁ, A., 2005. K problematice poznání. Praha: PedF UK. ISBN 80-7290-222-9 HOGENOVÁ, A., 2006. K fenoménu pohybu a myšlení. Praha: Eurolex Bohemia. ISBN 80- 86861-72-4 KALABOVA, H. 2011. Fenomenologie zdraví a nemoci. Liberec: TUL. ISBM MARKOVÁ, M., 2006. Stomie gastrointestinálního a močového traktu. Brno: NCO NZO. ISBN 80-7013-434-8. MARIŇÁKOVÁ, A. Histrorie a současnost péče o pacienty s kolostomií. Onkologická péče. Praha. ISSN 1241-5602 MERLEAU-PONTY, M., 1998. Viditelné a neviditelné. Praha: Oikúmené ISBN 80-7298-098-X MICHÁLKOVÁ, H., 2010. Problematika uspokojování potřeb klienta se stomií. České Budějovice. Disertační práce. Jihočeská univerzita. Zdravotně sociální fakulta. Vedoucí práce Valérie Tóthová. NOVÁK. K, ZEMANOVÁ, A. Kvalita života nemocných. Vojenské zdrav. Listy. ISSN O372-7025 PEŠKOVÁ, J., 1991. Všichni na jednom jevišti světa. Praha: Svoboda. ISBN 80-205-0091-X PATOČKA, J., 1995. Tělo, společenství, jazyk, svět. Praha: Onyx. ISBN 80-85241-90 SCHWARZ, Pavel, MATOUŠEK, Petr a kolektiv. 2010. Tracheostomie - indikace a technika provedení. [online]. Dostupné z: http://zdravi.e15.cz/clanek/priloha-lekarske-listy/tracheostomie-indikace-a-technika-provedeni-454039. [cit. 2012-12-14]. VOJTOVÁ, L. Pomoc pacientům s kolostomií. Sestra, 2011, č. 51 ZACHOVÁ, V. Stomie. Praha: Grada. ISBN 978-80-247-3256-5 Інші джерела: https://otik.uk.zcu.cz/bitstream особиста консультація та співпраця з GIT відділенням Лікарні Ліберець - MUDr.Nedbalová Lenka

1 Elišková, Maňka: 2006 2 Vojtová: 2011 3 Zachová: 2010 4 Zachová: 2010 5 Mariňáková: 2008 6 Mariňáková: 2008, Michálková: 2010 7 Трахеостомія – отвір у трахеї, процедура, що забезпечує вентиляцію 8 Schwarz, Matoušek akol.: 2010 9 Novák, Zemanová: 1989, Marková: 2006 10 Novák, Zemanová: 1989, Zachová: 2010 11 René Descartes (Renatu Cartesius, 1592–1650), засновник новочасної методології, у його розумінні людського EGO як MENS – розум, відрізнений від суб'єктивності, і суб'єктивність, яку специфікує перша медитація (йдеться про мотив інтенціональності як наповнення егологічного світу), є тим, що ми пізнаємо найперше. Декартів концепт світу є дуалістичним (у значенні універсуму). Він розраховує на два основні принципи – мислення та матерію. Цей дуалізм є не лише онтологічним, а й гносеологічним, тобто методи дослідження тіла цілковито відрізняються від методів дослідження psyché – душі. Оскільки методологія тілесності є дуже добре верифікованою (контрольованою), вона водночас стала загальною методологічною парадигмою для всіх видів наук. Таке мислення Edmund Husserl називає мисленням «more geometrico». 12 Patočka: 1999 13 Merleau-Ponty: 1998 14 Фантомні болі після ампутації є типовим симптомом порушення тілесної схеми, структурної та неструктурної. Подібна ситуація виникає і після ортопедичних операцій, коли в тіло пацієнта вводиться метал – пластина, штифт, гвинт тощо. Металевий матеріал – цвях у підлозі залишається цвяхом, у тілі пацієнта він стає частиною структурної та неструктурної схеми, а у вимозі втілення стає частиною інтенціональності даної людини. 15 Аретація (здатність відновлення єдності в кожний момент життя людини, гармонізація основних онтологічних протилежностей). Протилежністю аретації є дизаретація, що є порушеною здатністю балансувати та гармонізувати, результатом є не-міч у значенні неможливості чи нездатності реалізації своїх можливостей (розуміється в контексті феноменологічному – гайдеггерівському).