Самотність та її детермінанти у зв'язку з суїцидальною поведінкою людей похилого віку

Loneliness and its determinants in relation to suicidal behavior of seniors

Самотність — це прихований феномен сучасності, проте це такий суспільний феномен, який стосується різноманітної групи осіб. При цьому самотність є індивідуальною і випливає із суб'єктивного переживання реальної дійсності, пов'язуючись у певному сенсі з почуттєвим світом індивіда, який сприймає своє становище в суспільстві під впливом різних життєвих подій так, що почувається самотнім. Самотність — це почуття тривоги, яке супроводжується відчутними недоліками в соціальних стосунках, причому часто з'являється у поєднанні із соціальною ізоляцією, проте людина може бути соціально ізольованою, не почуваючись самотньою, і може почуватися самотньою, не будучи соціально ізольованою. На відміну від соціальної ізоляції, самотність більше пов'язана зі сприйнятою якістю соціальних стосунків, ніж з їхньою кількістю. Нещодавні емпіричні докази підтримують три різні виміри самотності, а саме: самотність в інтимному, реляційному та колективному залученні. (Leah, Hawkley, 2010)

Bruno (2002) при визначенні самотності спирається на ієрархію потреб, ставлячи самотність у контекст саме з незадоволенням цих потреб. Він називає самотність негативним ментальним та емоційним станом, для якого типовими є почуття ізоляції та брак значущих стосунків з іншими людьми.

Sýkorová (2007) стверджує, що ми сприймаємо самотність у двох парадигмальних моделях. Одна виходить із життєвого відчуття, яке може бути негативним або позитивним, а інша площина самотності пов'язується з актуальною життєвою ситуацією, в яку людина потрапляє під впливом життєвих обставин.

Ми, однак, припускаємо, що при такому погляді на самотність вона може здаватися нам також як актуальна самота, спричинена моментною ситуацією, причому вона не обов'язково має негативний заряд сама по собі. Самотність, проте, за своєю суттю є суб'єктивним досвідом кожного індивіда, який загалом є результатом сприйняття певної недостатності в міжособистісних стосунках і характеризується неприємним відчуттям. (Hrozenská, 2007) Інші визначення вказують насамперед на суб'єктивне сприйняття самотності. Йдеться передусім про суперечність між ідеальними та сприйнятими стосунками, про різницю між кількістю друзів, яких індивід хотів би мати, і тими, кого він має насправді, а з психоаналітичного погляду — як досвід невдачі у задоволенні базової потреби в інтимності. (Molčanová, Baumgartner, & Kaňuková, 2007)

З наведених визначень ми робимо висновок, що сприйняття самотності індивідом завжди є індивідуальним, оскільки базується на суб'єктивній оцінці реальної дійсності, і почуття самотності завжди пов'язується з негативним відчуттям, яке пов'язане з міжособистісними стосунками, насамперед з їхньою інтенсивністю, глибиною та частотою. Індивіди при цьому суттєво відрізняються у своєму ставленні до подолання самотності, а також у здатності або навіть можливості створення мережі таких соціальних стосунків, які могли б бути задовільними на такому рівні, щоб індивід не відчував негативних почуттів від самотності. Базовою передумовою для розвитку самотності при цьому є самота. Поняття самоти при цьому часто інтегрується, навіть підміняється поняттям самотності, проте це два різні поняття. Самоту ми розуміємо як реально існуючу життєву дійсність, яка відображається в особливій ситуації, в якій перебуває індивід. Самота як певна форма переживання може бути добровільною або може виникнути під впливом зовнішніх факторів. Вона не завжди становить неприємне відчуття самотності.

Weiss розрізняє два типи самотності: соціальну та емоційну. Емоційну самотність характеризує відсутність близького або довірливого стосунку, тоді як соціальна самотність пов'язана з прямими відчуттями відсутності ширшої соціальної мережі. (Weiss, 1987, за Výrost, Slaměník, 2001).

Якщо ми подивимося на самотність з погляду віку, то найбільшою групою, яка живе на самоті, є група людей віком понад шістдесят п'ять років. Це тому, що більшість цих індивідів уже виховали своїх дітей, які зараз не живуть з батьками, а також тому, що багато хто з них втратив своїх партнерів. Крім того, на негативних почуттях, що випливають із самотності, суттєво позначаються різні психічні захворювання та інші соціальні детермінанти, які з'являються з віком. Індивіди похилого віку навіть зазначають у зв'язку з самотністю бажання смерті, а деякі з них навіть демонструють значну схильність до самогубств, саме в контексті тривалого проживання життя в самотності.

Також, за Stravynski та Boyer, повідомляється про деякі значущі зв'язки між самотністю та різними проявами суїцидальної поведінки у різних підгруп, проте значне зростання самогубств внаслідок самотності повідомляється саме у людей похилого віку. Сильна асоціація між суїцидальними схильностями та самотністю людей похилого віку визначається або суб'єктивно, або об'єктивно. Більше того, частота суїцидальних думок зростає зі ступенем самотності. (Stravynski, Boyer, 2001)

Драматичне старіння населення разом із соціальними та економічними змінами, що відбуваються в суспільстві, підвищують імовірність зростання феномену самотності саме в цій віковій групі, насамперед у межах недоступності різних ресурсів соціальної підтримки. Самотність людей похилого віку при цьому якісно відрізняється, на її характеристику впливають сімейний стан, стать, вік, рівень освіти, економічний рівень, життєві умови, стан здоров'я та загальний рівень наданої соціальної підтримки. Сім'я при цьому сприймається як найважливіше джерело соціальної опори, слідом за якою йдуть друзі. Саме отримання соціальної підтримки з боку сім'ї та друзів покращує суб'єктивне психічне благополуччя та душевне здоров'я людей похилого віку. Дослідження в цій галузі, однак, показують, що літні люди отримують відносно малу соціальну підтримку з боку сусідів, а також урядових чи інших громадських організацій. (Chen, Hicks, & While, 2014)

Старіння при цьому часто пов'язане з поглибленням самотності та ізоляцією. Дорослі діти залучені у власне життя і не мають часу, щоб бути з батьками. Старіння таким чином приносить із собою ізоляцію через відсутність сім'ї або відсутність сім'ї в найближчому оточенні. Хвороба при цьому створює додаткове відчуття ізоляції та самотності, які згодом можуть призвести до депресії у літніх дорослих. (Glicken, 2009).

Про соціальну ізоляцію, яка веде до депресії протягом життя, говорять також Morley та Glicken (2009), згідно з якими самотність літніх людей є серйозною, часто непоміченою проблемою. Літні люди, у яких з’являються почуття самотності, за словами Stanley, піддаються підвищеному ризику фізичних та психічних захворювань, включаючи передчасну смерть. Автор звертає увагу на те, що завдяки ідентифікації потенційних джерел соціальної приналежності можна сприяти розумінню того, як підтримувати здоров’я та психологічне благополуччя саме у літніх людей. (Stanley, et al., 2014) Самотність літніх людей при цьому часто ідентифікується через емоційну та соціальну ізоляцію, причому соціальні, психологічні та фізичні фактори можуть також сприяти посиленню почуття самотності. Самотність водночас впливає і на погіршення стану здоров’я літніх індивідів. (Dong, Chang, Wongm & Simon, 2012) За словами Patterson та Veenstra (2010), хронічна самотність значно підвищує ризик смерті, адже ризик смертності є значно вищим у тих респондентів, які зазначають, що почуваються самотніми, порівняно з тими, хто зазначає, що не почувається самотніми ніколи або рідко. Самотність літніх людей помітна також при довготривалому погіршенні стану здоров’я літньої людини. Ми спираємося на твердження Elias, Neville та Scott, які стверджують, що самотність, тривога та депресія є звичайними проблемами також у літніх людей, які перебувають у довготривалому догляді через погіршений стан здоров’я. (Elias, Neville, & Scott, 2015) Відсутність позитивних стосунків є значущим фактором для широко розповсюдженої захворюваності та смертності; дослідження у цій галузі свідчать, що самотність підвищує чутливість до соціальних загроз і може мотивувати відновлення соціальних контактів, але також може, з іншого боку, значно порушити функціонування, сон та душевний спокій. (Cacioppo, Capitanio, 2014)

У наступних рядках ми розглянемо деякі актуальні дослідження, які пов’язані з переживанням самотності. Соціальна ізоляція та самотність були визнані головним фактором ризику захворюваності та смертності у людини ще понад чверть століття тому. Існують докази того, що сприйняття соціальної ізоляції та самотності має вплив на мозок і поведінку та є високим фактором ризику смертності. Хоча причинну роль самотності у нервових механізмах та смертності важко переконливо протестувати у людей, експериментальні дослідження показують, що соціальна ізоляція спричиняє значні зміни у мозкових структурах та процесах. (Cacioppo, Capitanio, & Cacioppo, 2014) Luo та Waite у зв’язку з самотністю та підвищеною смертністю самотніх літніх індивідів зазначають, що в рамках дослідження вони виявили, що до 28% літніх китайців почуваються самотніми, і самотні дорослі в Китаї протягом наступних років стикатимуться з підвищеним ризиком смерті саме внаслідок тривалої самотності. (2014) За словами Dahlberg та McKee, самотність має значний вплив на якість життя у старості, і тому вона повинна бути концептуалізована як модель, що складається з двох вимірів: соціального та емоційного. У рамках дослідження, яке було реалізоване авторами у 2014 році в США, було встановлено, що із загальної кількості 1255 респондентів віком понад 60 років 7,7% респондентів почуваються дуже самотніми, причому ще 38,3% респондентів описували свій стан як помірно самотні. Соціальна та емоційна самотність була притаманна 19,36% респондентів. Це дослідження надає додаткову емпіричну підтримку для концептуального розділення емоційної та соціальної самотності. Як наслідок, політика зниження самотності у літніх індивідів повинна бути спрямована на розвиток цілого ряду відмінних інтервенційних стратегій, особливо у випадку, якщо обидва види самотності — і емоційна, і соціальна — підтверджені одночасно. (Dahlberg, McKee, 2014) Метою дослідження, яке реалізували у 2014 році Chen та Feeley (2014), було підвищення соціальної підтримки літніх людей, які відчували самотність, у кожному з чотирьох реляційних джерел підтримки (партнер/партнерка, діти, родина та друзі). Результати зрештою показали, що допомога з боку партнерів та друзів змогла принаймні частково пом’якшити почуття самотності. При цьому було констатовано, що у пізнішому віці різні джерела підтримки можуть викликати відмінні ефекти на самотність та благополуччя, але також і те, що самотність є серйозним соціальним детермінантом, який пов’язаний із загальним благополуччям людини. Holwerda у 2014 році тестував зв’язок між соціальною ізоляцією та почуттям самотності з одного боку і зростанням деменції з іншого, у рамках когортного дослідження 2173 літніх людей, причому учасники дослідження перебували під наглядом три роки. Згідно з результатами дослідження, очевидно, що з почуттями самотності була пов’язана вища ймовірність виникнення деменції, ніж у людей без цих почуттів. Самотність, таким чином, може вважатися головним фактором ризику деменції або початку хвороби Альцгеймера, і саме тому самотність заслуговує, на думку авторів дослідження, на більшу клінічну увагу. (Holwerda, et al., 2014) Utz у зв’язку з самотністю звернула увагу на той аспект самотності, що, попри збільшення соціальної підтримки під час овдовіння, самотність належить до найчастіших причин смерті тих, хто залишився живим. У рамках дослідницького аналізу вивчався динамічний зв’язок між соціальною підтримкою та самотністю у скорботних літніх людей, які втратили партнера. Для оцінки змін у житті індивідів, які спричинила самотність та подальша надана соціальна підтримка протягом перших півтора року після смерті партнера, у літніх людей віком 50+ було використано криву росту латентного моделювання. Цікаво, що самотність знизилася за перші півтора року після смерті партнера, оскільки більша соціальна підтримка детермінувала нижчий рівень загальної самотності, але отримання соціальної підтримки не змінило самотність протягом наступного часу, тобто періоду, коли соціальна підтримка не надавалася такою мірою. Самотність при цьому більше корелює з підтримкою від друзів, ніж з підтримкою від родини. Спільна соціальна підтримка з обох сторін — друзів та родини — знижує на 35% негативні почуття, що випливають із самотності. Результати дослідження, однак, свідчать, що самотність після овдовіння неможливо виправити лише інтервенціями, спрямованими на підвищення соціальної підтримки; необхідно використовувати інші інтервенції, які знизять самотність незалежно від згаданої соціальної підтримки. Соціальна підтримка, насамперед від друзів, здається при цьому ефективнішою, ніж підтримка від родини. (Utz, et al., 2014)

У зв’язку з отриманням соціальної підтримки з боку партнера наведемо ще дослідження, яке реалізували Holtfreter, Reising та Turanovic (2016). Автори дослідження стверджують, що у тих індивідів, які мають поганий стан здоров’я, проте мають сильні позитивні стосунки з партнером, самотність не виявляється такою мірою. Згадані автори при цьому підкреслюють твердження, що не стільки кількість родинних зв’язків впливає на самотність, скільки якість цих зв’язків та стосунків.

Дослідження, проведене у 2012 році Aylaz, Aktürk, Ercim, Öztürk та Aslan, описує зв’язки між депресією та самотністю у літніх людей у контексті впливових факторів. Було встановлено, що існує значна кореляція між самотністю та депресією у літніх осіб, які живуть у громаді, причому наявність хорошого соціального забезпечення та вищих доходів, з іншого боку, призводила до ще нижчих середніх показників.

Вищі рівні самотності спостерігаються також у тих літніх осіб, які живуть самі та не користуються соціальними мережами в інтернеті. Загалом ми можемо констатувати, що використання інтернету займає важливе місце в контексті методів, які сприяють зменшенню самотності зрілих дорослих осіб. (Sar, Göktürk, Tura, Kazaz, 2012)

Самогубство та фізичний вік у контексті самотності

Самотність пов’язана з підвищеним ризиком залучення літніх людей до суїцидальної поведінки. Проте до сьогодні було проведено досить мало досліджень саме на цю тему. Тим не менш, самотність загалом пов’язують із суїцидальною поведінкою у звичайній дорослій популяції. (Stickley, Koyanagi, 2016).

Ризик самогубств у літньому віці є високим, насамперед у літніх чоловіків. Розлади настрою є відомими факторами ризику, але ризик самогубства, пов’язаний із поганим фізичним здоров’ям, залишається незрозумілим. Літні австралійські чоловіки з багатьма захворюваннями, наприклад, мають найвищий ризик смерті від самогубства, особливо якщо брати до уваги наявність розладів настрою, часто саме внаслідок самотності. (Almeida, McCaul, Hankey, Yeap, Golledge & Flicker, 2016)

Самотність часто проявляється інтенсивними почуттями порожнечі та покинутості і може призвести до депресії та самогубства, згідно з Bekhet, Jaclene та Zauszniewski (2012). Поширеність самотності у літніх осіб, за словами згаданих авторів, оцінюється до 40%. Результати цього дослідження свідчать про те, що певні інтервенційні програми, спрямовані на профілактику або зменшення самотності у літніх осіб, можуть бути корисними для збереження їхнього психічного здоров’я.

Самогубство є світовою проблемою серед літніх людей, але лише кілька досліджень вивчали досвід суїцидальних думок у літніх азійських амбулаторних психіатричних пацієнтів. Метою дослідження, проведеного у 2015 році, було вивчити тригери суїцидальних думок серед літніх дорослих. Дані збиралися під час індивідуальних інтерв’ю та аналізувалися за допомогою контент-аналізу. Було встановлено, що суїцидальні думки були викликані хворобами та фізичним дискомфортом. Причинами ж відмови від самогубства була підтримка з боку членів сім’ї або друзів. (Lee, Chen, Huang, 2015). З результатів цього дослідження ми можемо зробити висновок, що якби в житті цих осіб не існувало соціальної підтримки, завдяки якій вони не почувалися самотніми, то існувала б більша ймовірність того, що суїцидальні думки врешті-решт призвели б до реального завершення життя, тобто до скоєння самогубства. Paraschakis, Athanassios Douzenis, Michopoulos, Christodoulou, Vassilopoulou, Koutsaftis, & Lykouras (2012) стверджують, що кількість самогубств у Греції у віковій групі літніх осіб є найвищою серед усіх вікових груп. При цьому Греція належить до країн із найвищою часткою літніх осіб у Європейському Союзі (ЄС). Здається, що літні особи, які вчиняють самогубство, мають відмінні характеристики від інших вікових груп, причому метою дослідження було описати ці характеристики. Дані були отримані з дворічного психологічного дослідження, проведеного на кафедрі афінської судової медицини в Греції. Літні самогубці становлять 35% від загальної кількості самогубств. Більшість (69,5%) при цьому — чоловіки. Лише 12,4% мали попередню психіатричну госпіталізацію, але більше половини (65,2%) мали психіатричну історію (81% з них мали в анамнезі депресію). Як і очікувалося, спостерігалася висока поширеність фізичних хвороб — до 81,6%. Більшість (82%) літніх жертв суїцидальних спроб зробили цю спробу вперше. Літні жертви самогубств були розділені авторами дослідження на дві групи: «молоді літні» та «старі-старі». Відмінності між групами існували в контексті того, що особи віком понад 75 років мали більше фізичних проблем і частішу психіатричну історію. За словами авторів, самогубства у старшому віці можна класифікувати за групами з різними характеристиками, і їхні відмінності можуть бути важливим показником, на основі якого ми можемо формулювати необхідні стратегії, спрямовані на профілактику самогубств.

Kanchan (2016) у цьому контексті зазначає, що дослідження самогубств та суїцидальної поведінки літніх людей надають необхідні набори даних для розуміння цих багатосторонніх і складних явищ. Психіатричні захворювання, такі як депресія, розлади особистості, алкогольна та наркотична залежність, шизофренія, суїцидальні думки, хронічні фізичні хвороби, соціальна ізоляція, безнадія та легкий доступ до смертельних способів самогубства є одними з чітко визначених факторів ризику самогубства.

Метою іншого дослідження було визначити ризик самогубств у літніх пацієнтів, госпіталізованих і тих, хто лікувався через фізичні хвороби, а також фактори, що впливають на цей ризик. Дослідження мало дизайн поперечного зрізу. Воно було проведене серед 459 літніх осіб, госпіталізованих і тих, хто лікувався у державній лікарні. У дослідженні було до 24,0% літніх людей із високим ризиком самогубства, причому ризик самогубства був найвищим у осіб віком 60-74 роки, які живуть самі, вживають алкоголь, сприймають свою релігійну віру як слабку або лікуються від раку. Вищий ризик самогубства спостерігається також у тих літніх осіб, які мають певну історію госпіталізації до психіатричного закладу, а до факторів ризику також відносять прояви тривоги та депресії. (Avci, Tari Selcuk, Dogan, 2016). Також, згідно з Ondrejkovič, суїцидальна загроза, суїцидальність та втома від життя драматично зростають у старості. У кількості завершених самогубств вирішальною мірою беруть участь чоловіки. Порівняно із загальною кількістю суїцидальних спроб (незавершених самогубств), їхня кількість у віковій групі 85 років і старше вже значно нижча. У зв’язку з геронтологічно орієнтованими дослідженнями самогубств зазначається, що у випадку суїцидальної загрози літніх людей йдеться про тривале дозрівання думок про самогубство, які нерідко починаються ще в молодості. (Ondrejkovič, 2015) Багато фахівців дотримуються думки, що суїцидальність літньої особи пов’язана або перебуває у прямому контексті з хворобливим станом, проте Schmitz-Scherzer (in Ondrejkovič, 2015) застерігає, що це узагальнення не є правильним, і навіть у старості суїцидальність не завжди ґрунтується на хворобливих процесах. Він схиляється до думки, що навіть психічне захворювання або навіть серйозний душевний розлад не завжди є достатніми для пояснення самогубства літньої людини. Корелятами самогубств, згідно з Ondrejkovič, є насамперед детермінанти, до яких ми відносимо не лише значні фінансові обмеження та бідність, а й самотність та ізоляцію, і саме тому ми не можемо ігнорувати соціальні ролі та культурні й соціальні аспекти життя літніх людей. (Ondrejkovič, 2015)

До самогубств серед людей похилого віку, окрім самотності, призводять також природні катастрофи (землетруси, повені), оскільки з природними катастрофами пов’язані й подальші актуальні психічні проблеми, спричинені поганими життєвими та економічними умовами. (Kõlves, De Leo, 2013)

Серед ключових факторів, які сприяють виникненню самогубства самотньої літньої людини, за словами Appleton та Pridmore, є надмірне вживання алкоголю або наркотиків, конфліктні стосунки, або розрив стосунків і подальше життя в самотності, а також психічні захворювання та проблеми, пов’язані зі здоров’ям. (2012) При цьому самогубство є комплексним явищем, пов’язаним із кількома часовими та просторовими факторами. Деякі дослідження навіть показують, що географічні аспекти можуть бути безпосередньо пов’язані зі зростанням кількості самогубств серед людей похилого віку. Одним із прикладів є спостереження феномену, що літні особи, які проживають у сільській місцевості, намагаються вчинити самогубство частіше порівняно з тими, хто живе в міських районах. Може йтися саме про вплив самотності, який у сільській місцевості може бути вищим. (Bolzam, Zandonade, 2012) Самогубство є значною проблемою громадського здоров’я на світовому рівні, і це правда, що воно частіше трапляється в сільській місцевості порівняно з міськими районами. Огляд літератури про самогубства серед літніх людей у сільській місцевості свідчить про те, що зростає кількість емпіричних і теоретичних праць на цю тему. Географічна та міжособистісна ізоляція, а також недостатній доступ до догляду і, звісно, різні сільські ідеології сприяють більшому ризику самогубства серед літніх людей саме в сільській місцевості. (Hirsch, Cukrowicz 2014)

Самогубства серед літніх людей є значною проблемою охорони здоров’я також у Північній Америці, особливо серед чоловіків віком понад 50 років. Найпоширенішим механізмом самогубства є вогнепальна зброя (28%), далі йдуть повішення (25%), отруєння (21%) та стрибок із висоти (7%). До причин самогубства, окрім самотності, зараховують насамперед нижчий соціально-економічний статус, депресію, психоз, невроз, а також такі захворювання, як рак, інсульт тощо. (Voaklander, Rowe, Dryden, Pahal, Saar, Kelly 2008).

Результати масштабного дослідження, проведеного в Японії, вказують на те, що самогубства серед літніх людей протягом перших п’яти років після перенесеного інсульту мають помітну тенденцію до зростання. З цієї причини необхідно приділяти підвищену соціальну та психологічну увагу пацієнтам саме після перенесеного інсульту, не обмежуючись лише медичним доглядом. Інсульт однозначно підвищує ризик виникнення самогубства у літньої людини, насамперед через фізичні обмеження, які згодом спричиняють самотність. (Yamauchi, Inagaki, Yonemoto, Iwasaki, Inoue, Akechi, Tsugane, 2014). Тому для літніх осіб, які перенесли інсульт і чиє життя позначене значними фізичними обмеженнями, необхідний регулярний скринінг на депресію та суїцидальні думки. (Fuller‐Thomson, Tulipano, Song, 2012).

Якщо підсумувати попередні твердження, стає очевидним, що самотність може бути викликана безпосередньо фізичним або психічним захворюванням, водночас хронічна самотність може спричинити депресію, розлади сну або інші психічні захворювання і, що важливо, може призвести до суїцидальної поведінки літньої людини. Отже, самотність однозначно підвищує ризик смертності серед літніх людей, як прямо, так і опосередковано в контексті причинно-наслідкових зв’язків. Тому необхідно зазначити і водночас погодитися з нижчезазначеними авторами, що клінічні працівники, які беруть участь у запобіганні самогубствам серед літніх людей, повинні приділяти особливу увагу самотності та відсутності соціальної підтримки, завдяки чому можна запобігти суїцидальній поведінці саме в цій віковій групі. (Innamorati, Pompili, Di Vittorio, Baratta, Masotti, Badaracco, Conwell, Girardi, Amore, 2014).

Якісне дослідження – відкрите кодування

Відкрите кодування — це частина аналізу, яка займається маркуванням і категоризацією понять за допомогою вивчення даних. Основою процесу кодування є дві аналітичні процедури, проте їхня сутність змінюється залежно від типу кодування. Перша процедура стосується порівняння, а друга — постановки запитань. Ці дві процедури під час відкритого кодування використовуються для концептуалізації та категоризації даних. (Strauss, Corbinová, 1999) Нашим першим кроком у межах відкритого кодування була концептуалізація даних, тобто їх розбір і подальше присвоєння назви, яка репрезентувала це явище. Коли ми ідентифікували певні явища в даних, ми почали групувати поняття. Процес групування понять, які виражають приналежність до певного соціального явища, ми називаємо категоризацією. У наступній фазі ми далі розвивали категорії, встановлювали так звані підкатегорії (властивості) і згодом описували їхній вимірний діапазон. Ми спиралися на Strauss та Corbinová (1999), які описують, що «властивості — це характеристики або ознаки категорій, а виміри представляють розміщення властивостей на певній шкалі. Процес відкритого кодування спонукає до відкриття не лише категорій, а й їхніх властивостей та вимірів». (1999) Щоб підвищити теоретичну чутливість, ми використали в межах відкритого кодування техніки, які пропонують вищезгадані автори, які серед цих технік виділяють: техніку постановки запитань, коли ми використовуємо запитання типу — хто? коли? що? як? скільки? чому?, а також запитання часового характеру — частота виникнення? тривалість? швидкість? своєчасність?, техніку протиставлення, порівняння подібних і віддалених явищ та «махання червоною хусткою».

Відкрите кодування є частиною ґрунтованої теорії, проте може застосовуватися як самостійне дослідницьке вивчення без подальшого осьового та селективного кодування. Strauss та Corbinová (1999) стверджують, що початкове дослідницьке питання є досить широким, щоб охопити всі можливості, і водночас не є надто вузьким, щоб не виключити можливість відкриття, що є першочерговою метою. Обране нами дослідницьке питання, яке охоплювало ширший контекст самотності, звучало так: Які детермінанти характеризують самотність людей похилого віку? Об’єктом дослідження були десять осіб похилого віку віком понад 65 років, які декларували свою самотність у межах консультаційних бесід у консультації спеціалізованого соціального консультування в Krompachy.1 У більшості випадків респонденти погоджувалися на запис на MP3-плеєр, в одному випадку згоди не було надано, тому розмову було зафіксовано письмово. Перші дві неструктуровані розмови були переписані дослівним транскрибуванням. Для інших було обрано селективний запис.2 Пізніше, коли наша теорія розвивалася, ми прослуховували записані розмови та переписували лише ті частини — речення, які були корисними для теорії, що розвивалася, адже на початку дослідження не є зрозумілим, що є суттєвим, а що ні. Під час емпіричного дослідження ми також використовували неструктуроване спостереження, за допомогою якого ми картографували поведінку окремих учасників. Вибір дослідницької вибірки був цілеспрямованим. Дослідницьку вибірку склали десять учасників. З них було п’ятеро чоловіків і п’ятеро жінок. Віковий діапазон досліджуваної вибірки становив від 68 до 78 років. Учасники жили самотньо: шестеро в сімейному будинку і четверо в багатоквартирному будинку. Троє учасників перебувають під наглядом психіатра через тривалі депресивні та тривожні стани. З десяти учасників лише один учасник не має дітей. Усі учасники описували свою самотність як довготривалу, а саме понад 5 років.

Таблиця № 1. Проєкт категоріальної системи: Джерело – власне опрацювання

У межах відкритого кодування у нас з’явилися три категорії, а саме почуття, наслідки та переживання. У цих категоріях ми згодом ідентифікували наведені нижче підкатегорії та їхні властивості або виміри.

Таблиця № 2. Огляд обраних категорій та наступних підкатегорій – джерело власне опрацювання

Категорія почуттів пов’язана з тривалими почуттями непотрібності та меншовартості, що учасники позначають як феномен, що спричиняє психічний біль. Йдеться про постійні почуття, які переважно пов’язані з суспільством та оточенням, що є для учасників закритою системою. Учасники відчувають, що свою роль для суспільства вони вже виконали і є непотрібними. До почуттів, що випливають із самотності, належить і почуття провини; цей феномен стосується того, що учасники звинувачують у своїй ситуації оточення, наприклад, своїх дітей, близьких родичів та знайомих, які втратили до них інтерес, але з’являється і почуття внутрішньої провини — йдеться про так зване самозвинувачення в контексті того, що учасник не зберіг шлюб або не вступив у шлюбний союз. Почуття провини перед самим собою згодом відображається в контексті явної ворожості, яку респонденти спрямовують або на себе, або на своє оточення. Декларовані побоювання пов’язані зі смертю і з тим, що в останню мить життя вони зіткнуться зі смертю наодинці. Ці побоювання є великими, часто замаскованими питаннями, які пов’язані з потойбічним життям і з тим, що буде потім. Респонденти висловлювали при побоюваннях щодо смерті те, що це питання їм немає з ким обговорити. Невпевненість під час щоденних справ, своєю чергою, виходила зі стану здоров’я, і з самотністю респонденти пов’язують її скоріше тому, що під час щоденних справ їм немає на кого спертися, і навіть справи, які раніше вони виконували без явних проблем, стають справами, пов’язаними з невпевненістю. Очікування смерті, звісно, детерміноване віком, проте переживання в самотності це почуття неминучості смерті лише зміцнює, і водночас невпевненість «доки я буду жити — можливо, я помру вже сьогодні» створює образ індивіда, який щодня чекає на смерть. Із самотністю, однак, пов’язується не лише очікування смерті, а й почуття бажання померти або буквально жага смерті, яка була б визволенням. Ця підкатегорія була виділена як самостійна підкатегорія, проте вона однозначно детермінована іншими почуттями, які жагу смерті значно посилюють. Жага смерті була ідентифікована у всіх респондентів, і на шкалі властивостей окремих підкатегорій ми оцінюємо її як високу. З дванадцяти респондентів, однак, у контексті жаги смерті жоден респондент не декларував прямого наміру вчинити самогубство. Почуття гніву респонденти пов’язували із самотністю дуже виразно, проте, на відміну від почуття провини, це почуття вони не спрямовували на себе, а якраз навпаки. За самотність вони гнівалися на членів родини, які їх відштовхували або не могли вислухати. Гнів респонденти спрямовували також на суспільство, а саме в контексті низьких пенсій, які не дозволяли їм проживати осінь життя так, як вони собі уявляли.

Таблиця № 3. Підкатегорії та їхні виміри (категорія почуттів)

Категорія наслідків значно детермінована в межах підкатегорій внутрішнім неспокоєм, моторним сповільненням, апатією, поганим сном, втратою енергії, плачем та мріями про минуле. Окрім мрій про минуле, усі названі наслідки самотності є виразними або менш виразними ознаками депресивного розладу або тривожно-депресивного захворювання. Респонденти приписують ці прояви самотності і стверджують, що якби вони не жили самі, то, ймовірно, їх би не мали. Очевидно, що проблеми зі сном можуть бути пов’язані також зі старінням, проте декларовані проблеми зі сном учасники описують як великі та тривалі. Плач у респондентів з’являється в різних ситуаціях, часто, проте, у контексті випадкової зустрічі з однолітками, які живуть у межах розгалуженої родини разом із дітьми або з онуками, чи мають поруч принаймні життєвого партнера. Постійне порівняння свого життя в самотності з життям інших є болісним і сприяє виникненню наступних проявів депресивних станів. Мрії про минуле є загальним проявом поведінки індивідів старшого віку; йдеться передусім про повернення в період, який був для учасників щасливим. Ці мрії про минуле мають своє обґрунтування. Індивіди, однак, мали б черпати з того періоду силу та енергію, що в учасників, які взяли участь у дослідженні, викликає скоріше негативні конотації. У цій категорії результати розмов детермінують те, що, ймовірно, існує зв’язок між психічним здоров’ям і мірою сприйняття самотності.

Таблиця № 4. Підкатегорії та їхні виміри (категорія наслідків)

Причини виникнення самотності ми розділили на дві підкатегорії, а саме на внутрішні та зовнішні причини, причому цей намір у нас спочатку був відсутній. Респонденти називали причинами виникнення самотності ті явища, на які вони не могли суттєво вплинути. Йдеться насамперед про смерть партнера, переїзд дітей або погіршення стану здоров’я. Це погіршення стану здоров’я зумовлене обмеженням рухових здібностей, розумової працездатності, а також ослабленням зору та слуху. Дивовижним для нас було також виявлення того, що учасники наполягали і на так званих внутрішніх причинах самотності. Вони вказують на складний або нетовариський характер. Учасники вбачають причину своєї самотності у складних стосунках між собою та власними дітьми. Звісно, йдеться про міжпоколіннєву проблему, під якою підписується довготривала робоча зайнятість сучасного працюючого покоління, а також про те, що дітям часто немає про що говорити зі своїми батьками. Візити дітей є спорадичними і дедалі менш частими. Нетовариський характер учасники називають наслідком постійно звужуваного кола соціальних контактів; учасники зазначають, що не розуміють епоху, світ для них швидкий, і тому вони фактично закриваються від світу, що в очах оточення робить їх диваками та самітниками.

Таблиця № 5. Підкатегорії та їхні виміри (категорія причин)

Дискусія та висновок

На основі наведених відповідей учасників ми можемо підтвердити, що самотність як суб’єктивний феномен сприймається учасниками як негативний досвід і пов’язується з міжособистісними стосунками, найчастіше з відсутністю однієї близької особи (чоловіка/дружини). Далі ми можемо констатувати, що сучасна епоха суттєво поглиблює відчуття самотності в житті людей похилого віку. На основі наведених відповідей учасників ми також можемо підтвердити, що самотність зумовлена не лише кількістю підтримуваних стосунків, а й іншими частковими аспектами, наприклад, спільним проживанням із членами сім’ї, взаєминами, частотою зустрічей, відстанню від літньої людини до членів сім’ї чи частотою візитів. Навіть якщо людина оточена кількома іншими друзями, незалежно від того, наскільки вони близькі, відсутність однієї конкретної особи викликає суміш негативних почуттів, які ми описали вище.

За допомогою відкритого кодування ми намагалися збагатити наукове пізнання новими фактами через автентичні розмови з учасниками, для яких проблема самотності становить серйозний і складний аспект, пов’язаний з їхнім останнім етапом життя.

На основі результатів дослідження ми можемо підтвердити, що самотність у житті літньої людини створює сильні та негативні конотації, які пов’язані з думками про смерть, що може призвести навіть до самогубства. Усі учасники зазначали, що в контексті тривалої самотності вони часто переймаються питанням смерті. Дев’ятеро респондентів із десяти хотіли б померти якомога швидше і вважають смерть визволенням від самотності, яку вони вважають нестерпною. Самогубство жоден із опитаних респондентів прямо не декларував, проте, попри це, тут існує ризик передчасного закінчення життя. У межах категорії почуттів у нас з’явилися аж дві підкатегорії, які пов’язані зі смертю. Йдеться про почуття, однозначно пов’язані з думками, що мають конотацію зі смертю, а саме почуття, пов’язане з очікуванням смерті, та почуття, пов’язане з бажанням смерті. Очікування смерті учасники виражають на шкалі як часте або постійне, а бажання смерті виражають як постійне або тривале. Виразну роль в описі самотності у літніх людей відіграють стосунки, які не є достатньо наповненими і сприяють поглибленню негативних почуттів у межах повсякденного переживання, що, звісно, може призвести до різних психічних захворювань. Ми погоджуємося з Santini, Fiori, Feeney, Tyrovolas, Haro, Koyanagi (2016), які стверджують, що саме інтервенції, спрямовані на підвищення якості стосунків та зміцнення існуючої соціальної мережевої структури, з особливим акцентом на зниження відчуття самотності, можуть бути корисними для профілактики депресивних симптомів у літніх людей.

Докази, які ми отримали, загалом свідчать про те, що самотність підвищує емоційну чутливість до соціальних загроз, але також може порушити виконавчу функцію, сон, а також душевне і фізичне благополуччя. Самотність літніх людей таким чином стає серйозною загальносуспільною проблемою і може сприяти вищій та ранішій смертності у цій віковій групі. Подібну думку поділяють також Cacioppo, S., Capitanio, J. P., & Cacioppo, J. (2014), які саме аспекти самотності та соціальної ізоляції описують як фактори, що сприяють вищій захворюваності та смертності саме в цільовій групі літніх людей.

Питанням, однак, залишається: хто або що могло б сприяти покращенню цього стану самотності у літніх людей? Ми вважаємо, що певну роль тут може відіграти і держава, а саме шляхом створення мережі допоміжних соціальних послуг саме для цієї цільової групи. Багато авторів, які займаються проблематикою самотності, стверджують, що саме спільноти та соціальні послуги, які створили б ширшу соціальну мережу, могли б спільно взяти на себе відповідальність за зниження соціальної ізоляції та самотності літніх людей, а також за покращення стосунків між поколіннями. Весь цей комплекс допоміжних заходів міг би бути частиною послуг, які б асистували при супроводі вразливих літніх людей. (Dong, Chang, Wong, Simon, & 2012)

У питанні покращення громадського здоров’я існує нагальна проблема пошуку таких суспільних втручань, які знизять ризик самогубства у пізньому віці, що випливає саме з самотності. На завершення ми хочемо вказати також на детермінант суїцидальної поведінки літніх людей у контексті того, що якщо ми хочемо знизити кількість самогубств, причиною яких є самотність, необхідно деконструювати загальноприйняті міфи про самогубства, які вкоренилися в суспільстві.

Самогубству літніх людей можна запобігти, і ми однозначно повинні намагатися це робити, оскільки цілком можливо, що наша спроба може бути успішною, адже людина як така за своєю суттю є прожиттєво орієнтованою. (Špateková, 2004)

Дослідження в галузі соціальної епідеміології в межах самотності свідчать, що відсутність позитивних соціальних стосунків у літньої людини є значущим фактором ризику для широкого спектра захворюваності та смертності. Природа цих суспільних стосунків і механізмів є значущою, оскільки населення старіє, а витрати на медичне обслуговування, пов’язані з хронічними захворюваннями, можуть призвести в промислово розвинених країнах до самогубств. Необхідно з’ясувати, якою мірою індивід почувається ізольованим (тобто почувається самотнім) у соціальному світі, і згодом простягнути цій людині руку допомоги.

Авторка: Mgr. Katarína Kotradyová, PhD. Література

Almeida, O. P., McCaul, K., Hankey, G. J., Yeap, B. B., Golledge,J., & Flicker, L. (2016). Suicide in older men: The health in men cohort study (HIMS). Preventive Medicine, 93, 33-38. Appleton, J., Pridmore, S. (2012). Thematic analysis of key factors associated with Indigenous and non-Indigenous suicide in the Northern Territory, Australia. Rural and remote health, 12, (4), p.1-16.

Avci, D., Tari Selcuk, K., Dogan, S. (2016). Ризик самогубства серед госпіталізованих літніх людей у Туреччині та фактори впливу. Archives of Psychiatric Nursing, In Press, Corrected Proof, Available online 10. Aylaz, R., Aktürk, Ü., Erci, B., Öztürk, H. & Aslan, H. (2012) Зв'язок між депресією та самотністю у літніх людей та дослідження факторів впливу. Archives of Gerontology and Geriatrics, 55, 548-554. Balogová, B. (2009). Люди похилого віку в спектрі сучасного світу. Prešov: Pavol Šidelský – Akcent print, 158 с. Bekhet, A. K., Jaclene A. & Zauszniewski, J. A. (2012) Психічне здоров'я людей похилого віку в будинках для пенсіонерів: чи є самотність ключовим фактором? Archives of Psychiatric Nursing, (26) 3, 214-224. Bolzam, L., Zandonade, E. (2012). Просторова дистрибуція показників частоти самогубств у муніципалітетах штату Еспіріту-Санту (Бразилія), 2003-2007: просторовий аналіз для виявлення зон ризику. Revista Brasileira de Psiquiatria, 34 (3), 261-269. Bruno, F. J. (2002). Не будьте самі, або як знайти друзів. 1-ше вид. Praha : Nakladatelství Lidové noviny, 100 с. Caciopo, J., Caciopo, S. (2014). Соціальні стосунки та здоров'я: токсичні ефекти сприйнятої соціальної ізоляції. Social and personality psychology compass, 8 (2), 58-72. Cacioppo, S., Capitanio, J. P., & Cacioppo, J., T. (2014) До неврології самотності. Psychological bulletin, 1464-1504. Dahlberg, L., McKee, K. J. (2014). Кореляти соціальної та емоційної самотності у літніх людей: докази з дослідження англійської громади. Aging & mental health. 18 (4), 504-514. Dong, X., Chang, E. S, Wong, E., & Simon, M. (2012). Сприйняття та негативний вплив самотності серед літніх людей у Чикаго. Archives of Gerontology and Geriatrics, (54) 1, 151-159. Elias., S. M. S., Neville, C., Scott, T. (2015). Ефективність групової ремінісцентної терапії при самотності, тривозі та депресії у літніх людей у закладах довготривалого догляду: систематичний огляд. Geriatric Nursing, 36, 372-380. Fuller-Thomson, E., Tulipano, M., & Song, M. (2012). Зв'язок між депресією, суїцидальними думками та інсультом у популяційній вибірці. International Journal of Stroke, 7(3), 188-194. Glicken, D. M. (2009). Розділ восьмий – Доказова практика з літніми людьми, які відчувають соціальну ізоляцію та самотність. Evidence-Based Counseling and Psychotherapy for an Aging Population, 159-179. Holtfreter, K., Reising, M. D., & Turanovic, J. J. (2016) Самооцінка поганого здоров'я та самотність у пізньому дорослому віці: перевірка модераторної ролі сімейних зв'язків. Advances in Life Course Research, Volume 27, 61-68. Holwerda, T. J., et al. (2014). Почуття самотності, але не соціальна ізоляція, прогнозують початок деменції: результати Амстердамського дослідження літніх людей (AMSTEL). Journal of Neurology, Neurosurgery & Psychiatry. 85 (2), 135-142. Hirch, J., Cukrowicz, K. (2014). Самогубства в сільській місцевості: оновлений огляд літератури. Journal of Rural Mental Health, 38 (2), 65-78. Hrozenská, M. (2008). Соціальна робота з людьми похилого віку та її теоретико-практичні засади. Martin : Osveta, 180 с. Chen, Y., Feeley, T. H. (2014). Соціальна підтримка, соціальна напруга, самотність та добробут серед літніх людей: аналіз дослідження здоров'я та виходу на пенсію. Journal of Social and Personal Relationships. 31 (2), 141-161. Chen, Y., Hicks, A., While, A. E. (2014). Самотність та соціальна підтримка літніх людей. В: Китай: систематичний огляд літератури. Health & social care in the community. 22 (2), 113-123. Innamorati, M., Pompili, M., Di Vittorio, C., Baratta, S., Masotti, V., Badaracco, A., Conwell,Y., Girardi, P., & Amore, M. (2014). Самогубства серед людей похилого віку: результати з одного італійського округу. The American Journal of Geriatric Psychiatry, (22) 11, 1158-1167. Kanchan, T. (2016). Судова психіатрія та судова психологія: предиктори та статистика самогубств. Encyclopedia of Forensic and Legal Medicine (Second Edition), 688-700. Kolves, E., De Leo D. (2013). Стихійні лиха та суїцидальна поведінка: систематичний огляд літератури. Journal of affective disorders, 146 (1), 1-14. Leah, L., Hawkley, L. (2010). Самотність. Corsini Encyclopedia of Psychology, 4 (4). Lee, S.H., Chen, C. Y., Huang, L. B. (2015). Тригери суїцидальних думок та захисні фактори від реального здійснення самогубства серед пацієнтів похилого віку, що вперше звернулися до психіатричної амбулаторії. European Psychiatry, (30) 1, 1786. Luo, Y., Waite, L. J. (2014). Самотність та смертність серед літніх людей у Китаї. В: The Journals of Gerontology Series B: Psychological Sciences and Social Sciences. 1758-5368. Molčanová, Z., Baumgartner, F., Kaňuková, A. (2007). Соціальний інтелект у зв'язку з самотністю. Людина в контекстах розвитку протягом життя. 1, (2), 63-76. Mareš, J. (2003). Соціальна підтримка у дітей та підлітків. III. 1-ше вид. Hradec Králové: Nucleus, 98 – 109. Morley, D., Glicken, M. D. (2009). Розділ 7 - Доказова практика з дітьми та підлітками, які відчувають соціальну ізоляцію та самотність. Evidence-Based Practice with Emotionally Troubled Children and Adolescents, 109-126. Paraschakis, A., Athanassios Douzenis, A., Michopoulos, I., Christodoulou, Ch., Vassilopoulou,K., Koutsaftis, F., & Lykouras, L. (2012). Самогубство у пізньому віці: розрізнення між «молодими літніми» та «старими літніми» жертвами самогубств. Наскільки це різні популяції? Archives of Gerontology and Geriatrics, (54) 1, 136-139. Patterson, A. C., Veenstra, G. (2010). Самотність та ризик смертності: лонгітюдне дослідження в окрузі Аламіда, Каліфорнія. Social Science & Medicine, (71) 1, 181-186. Santiny, Z. I., Fiori, K. L., Feeney, J., Tyrovolas, S., Haro, J. M., & Koyanagi, A. (2016). Соціальні стосунки, самотність та психічне здоров'я серед літніх чоловіків та жінок в Ірландії: проспективне дослідження на рівні громади. Journal of Affective Disorders, 204, 59-69. Sar, A. H., Göktürk, G. Y., Tura, G., Kazaz, N. (2012). Чи є використання Інтернету ефективним методом подолання. Procedia - Social and Behavioral Sciences, 55, 1053-1059. Schmitz-Scherzer, F. (1992). Самогубство у старості. Darmstadt: Steinkopff Verlag, 267-276. Stravynski, A., Boyer, R. (2001). Самотність у зв'язку з суїцидальними думками та парасуїцидом: загальнопопуляційне дослідження. Suicide and Life-Threatening Behavior, 31(1), 32-40. Stanley, I. H., et al. (2014). Володіння домашніми тваринами може зменшити самотність серед літніх пацієнтів первинної медичної допомоги, які живуть самі. Aging & mental health. 18 (3), 2014. с. 394-399. Strauss, A., Corbinová, J. (1999). Основи якісного дослідження. Boskovice : Albert, 1999. 196 с. Stickley, A., Koyanagi, A., (2016). Самотність, поширені психічні розлади та суїцидальна поведінка: результати загальнопопуляційного опитування. Journal of Affective Disorders, 197, 81-87. Sýkorová, D. (2007). Автономія у старості. Розділи з геронтосоціології. Praha : Sociologické nakladatelství, 285 с. Špatenková, N. (2004). Кризове втручання на практиці. Havlíčkuv Brod: Grada Publishing a.s., 543 с. Výrost, J., Slameník, I. (2003). Прикладна соціальна психологія II. Praha: Grada, 2003, 260 с.

Voaklander, D., Rowe, B., Dryden, D., Pahal, J., Saar, P., & Kelly, K. (2008). Medical illness, medication use and suicide in seniors: a population-based case–control study. Journal of epidemiology and community health, 62 (2), 138-146. Výrost, J., Slaměník, I. (2001). Aplikovaná sociální psychologie. Praha: Grada Yamauchi, T., Inagaki, M., Yonemozo, N., Iwasaki, M., Inoue, M., Akechi, T., & Tsugane, S. (2014). Death by Suicide and Other Externally Caused Injuries After Stroke in Japan (1990–2010): The Japan Public Health Center–Based Prospective Study. Psychosomatic medicine, 76 (6), 452-459. Utz, R. L., et al. (2013). Feeling lonely versus being alone: loneliness and social support among recently bereaved persons. The Journals of Gerontology Series B: Psychological Sciences and Social Sciences. 69 (1), s. 85-94. Ondrejkovič, P. Samovražednosť ako sociálnopatologický jav [онлайн]. [цит. 2015-24-10.] www.nocka.sk/socialna-prevencia/bulletin-samovrazednost.

1 Кромпахи — це маленьке містечко, розташоване на сході Словацької Республіки. 2 Ми спиралися на Strauss та Corbin (1999), які пропонують «найперші інтерв'ю транскрибувати повністю, а також повністю аналізувати, і лише потім переходити до інших. Це початкове кодування забезпечує певну підтримку для всіх наступних спостережень або інтерв'ю».