Особистість типу D у дорослих

Це дослідження є одним із перших кроків у нашому дослідженні, що стосується особистості типу D. Його метою є пояснення концепції особистості типу D, висвітлення психометричних якостей шкали DS14, призначеної для діагностики особистості типу D, ознайомлення з результатами найновіших закордонних оглядових досліджень, присвячених типу D, результатами досліджень, проведених у Словаччині, а також звіт про результати дослідження, проведеного на групі дорослих мешканців Словаччини.

Концепцію особистості типу D (дистрес), для якої характерна висока негативна афективність і водночас висока соціальна інгібіція, у психологію у 1995 році ввів Johan Denollet. Конструкт є результатом досліджень, проведених на пацієнтах із коронарною хворобою серця. Термін дистрес стосується дискретної особистісної конфігурації, що позначає індивідів, які схильні переживати емоційні та інтерперсональні труднощі, що можуть вплинути на фізичне здоров'я (Denolett, Sys, & Brutsaert, 1995). Особистість типу D була виведена з існуючих теорій особистості та емпіричних доказів, які включають кластерний та факторний аналіз (Pedersen & Denollet, 2003).

Негативна афективність (NA) позначає стабільну тенденцію переживати негативні емоції (Denollet, 1998a, 2000, 2005; Pedersen & Denollet, 2003, 2006), іншими словами, тенденцію переживати почуття дисфорії, тривожності та дратівливості (Denollet, 2005). Соціальна інгібіція (SI) позначає стабільну тенденцію пригнічувати вираження емоцій та поведінки в соціальних взаємодіях (Denollet, 1998a, 2000, 2005; Pedersen & Denollet, 2003, 2006), іншими словами, соціальна інгібіція говорить про дискомфорт у соціальних взаємодіях, про брак соціальних навичок та тенденцію уникати конфронтацій у соціальних взаємодіях, що веде до несамовираження (Denollet, 2005). З когнітивного погляду особистості типу D мають схильність часто сумувати та бачити все в чорному кольорі (песимістично). З афективного погляду симптоми депресивного настрою часто супроводжуються іншими негативними емоціями, такими як тривога та гнів (Denollet, 2000). Осіб, які мають високі бали за обома шкалами одночасно, ми позначаємо як особистостей типу D (Denollet, 1998a, 2000, 2005; Pedersen & Denollet, 2003, 2006).

Для діагностики особистості типу D спочатку використовувалася комбінація кількох методів, метою якої було визначення відповідної комбінації пунктів. У 1998 році Johan Denollet розробив опитувальник DS 16, при цьому він виходив із бази даних пунктів, що походили з MMPI-2 (Міннесотський багатоаспектний особистісний опитувальник) та з пунктів, створених спеціально для виявлення особистості типу D. Шкала DS16 складалася з 16 пунктів, з яких 8 наповнювали субшкалу негативна афективність і 8 — субшкалу соціальна інгібіція. На вибірці з 400 осіб було підтверджено, що шкали є внутрішньо узгодженими (альфа Кронбаха: 0,89 (NA); 0,82 (SI)) і стабільними в часі (тест-ретестова надійність через 3 місяці: 0,78 (NA); 0,87 (SI)) (Denollet, 1998a).

Валідність особистісного конструкту Тип D та шкали DS16 досліджувалася в Данії на групі пацієнтів після інфаркту міокарда (N=112) та на контрольній групі здорових індивідів (N=115). Поширеність особистості типу D становила 24 % у групі пацієнтів з інфарктом міокарда та 25 % у групі здорових індивідів. Дослідження підтвердило двофакторну структуру шкали DS16, а також внутрішню узгодженість субшкал (альфа Кронбаха: 0,83 (NA); 0,76 (SI)). Порівняння обох груп підтвердило, що тип D може бути показником загального емоційного дистресу. Особистості типу D порівняно з особами, які не є особистостями типу D, мали вищі показники депресії, тривожності, симптомів посттравматичного стресового розладу та уникнення. Результати вказують на те, що особистісний конструкт тип D є застосовним у данських пацієнтів із хворобами серця (Pedersen & Denollet, 2004).

Ревізією шкали DS16 виникла нині використовувана шкала DS14 (Denollet, 2005). Шкала DS14 складається з 14 пунктів, які наповнюють дві субшкали. Субшкала негативна афективність (NA) утворена 7 пунктами, що охоплюють тенденцію переживати почуття дисфорії, тривожних побоювань та дратівливості. Субшкалу соціальна інгібіція (SI) утворюють 7 пунктів, що стосуються соціального дискомфорту, стриманості та браку соціальних навичок. Психометричні якості шкали досліджувалися на вибірці з 3813 учасників (2508 людей зі звичайної популяції, 573 кардіологічні пацієнти та 732 пацієнти з гіпертензією), які заповнили DS 14 (121 з них заповнили шкалу двічі) і 275 осіб також заповнили NEO-FFI. Усі пункти наповнювали свій відповідний фактор у межах від 0,62 до 0,82. Шкали NA та SI є внутрішньо узгодженими (альфа Кронбаха = 0,88 (NA); 0,86 (SI)), стабільними в тримісячному періоді (r = 0,72 (NA); r = 0,82 (SI)) і є незалежними від настрою та стану здоров'я, 21 % зі звичайної популяції порівняно з 28 % з кардіологічними хворобами та 53 % з гіпертензією. Висновком є те, що DS14 — це короткий психометричний інструмент для вимірювання негативної афективності та соціальної інгібіції, який може бути легко інтегрований у дослідження (Denollet, 2005).

Адекватність німецької версії DS14 досліджували Grande et al. (2004) на 2421 особі, включаючи кардіологічних та психосоматичних пацієнтів і здорових робітників. Внутрішня узгодженість субшкали негативна афективність становить 0,87, а субшкали соціальна інгібіція — 0,86. Поширеність особистості типу D у кардіологічних пацієнтів становила 25 %, у психосоматичних пацієнтів — 62 %, а у здорових робітників — 32,5 %. Висновком німецького дослідження стало встановлення того, що DS14 є валідним та надійним інструментом, але прогностична цінність даної моделі потребує подальшого дослідження (Grande et al., 2004).

Психометричні якості угорської версії DS14 досліджувалися на вибірці з 12 653 осіб. Purebl зі своїми колегами (Purebl et al., 2006) виявили, що 4 пункти знижували якість опитувальника, тому ці пункти були вилучені, і шкала була скорочена до 10 пунктів. Психометричні якості скороченої версії виявилися достатніми (альфа Кронбаха: 0,87 (NA); 0,84 (SI)). Факторний аналіз підтвердив двофакторну структуру угорської версії опитувальника, яка є придатною для виявлення особистості типу D (Purebl et al., 2006).

Валідизаційне дослідження італійської версії DS14, проведене на 145 пацієнтах із хворобами серця, підтвердило її валідність (альфа Кронбаха: 0,82 (NA); 0,80 (SI)), а також вказує на те, що тип D є предиктором психологічного дистресу (Schiffer et al., 2006).

У дослідженні, яке провели Pedersen et al. (2009) і яке було спрямоване на визначення психометричних якостей української версії DS14, взяли участь 250 здорових українських студентів, які заповнили шкалу DS14, особистісний опитувальник Айзенка, опитувальник, спрямований на тривожність, та опитувальник депресивності Бека. Поширеність особистості типу D становила 22,4 %. Дослідження підтвердило двофакторну структуру та валідність шкали DS14. Субшкали були внутрішньо узгодженими (альфа Кронбаха: 0,86 (NA); 0,71 (SI)) і стабільними протягом 4 тижнів (r=0,85 (NA); r=0,63 (SI)). Особи типу D мали порівняно з особами, які не є особистостями типу D, значно вищі показники тривожності (p<0,001), депресивних симптомів (p<0,001), негативної афективності (p<0,001) та нижчі показники позитивної афективності (p<0,001). Результати показують, що українська версія DS14 є валідним і надійним інструментом, проте необхідні подальші дослідження (наприклад, на групі пацієнтів із хворобами серця) (Pedersen et al., 2009).

У початкових дослідженнях передбачалося, що особистість типу D є предиктором захворювання на серцево-судинні хвороби. Дослідження (Denollet et al., 1996, 1998, 2000; Pedersen & Denollet, 2003), що займалися зв'язком між серцево-судинними хворобами та особистістю типу D, підтвердили цей зв'язок, причому особи з особистістю типу D мають у 4 рази більший ризик захворювання на хвороби серця та смерті від цих хвороб, ніж особи, які не є особистостями типу D, незалежно від інших факторів ризику. Також виявилося, що особистість типу D є прогностичним фактором для виникнення раку у людей із коронарною хворобою серця (Denollet, 1998b).

Сучасні оглядові дослідження щодо особистості типу D вказують на такі факти: у загальній популяції наявність типу D має негативний вплив на психічне здоров'я (більше симптомів депресії, тривожності, посттравматичний стресовий розлад, психічний дистрес, негативне подолання, менше соціальної підтримки) та фізичне здоров'я (більше скарг на здоров'я, гірший стан здоров'я, більше грипоподібних захворювань) (Mols & Denollet, 2010b); у пацієнтів із несерцево-судинними захворюваннями (дослідження були зосереджені, наприклад, на пацієнтах із хронічним болем, астмою, апное сну, вертиго, меланомою) особистість типу D була пов'язана з більшою кількістю або більш болісними проблемами зі здоров'ям, підвищеним сприйняттям негативних емоцій (наприклад, депресія та тривожність) і мала шкідливий вплив на поведінку, пов'язану зі здоров'ям (слабке дотримання лікування та значно знижені зусилля під час діагностичного тестування) (Mols & Denollet, 2010a).

Далі ми розглянемо дослідження щодо особистості типу D, які були проведені у Словаччині. Selko та Dubayová (2006) тестували 60 пацієнтів після реваскуляризації міокарда та 170 студентів вищих навчальних закладів (контрольна група). Автори очікували високих значень негативної афективності та соціальної інгібіції у пацієнтів, проте їх здивували високі значення в контрольній групі молодих і здорових студентів. Міжстатеві відмінності в показниках NA та SI є однаковими як у групі пацієнтів, так і в контрольній групі, на користь жінок (Selko, Dubayová, 2006).

У проведеному нами опитуванні (Ďurka, 2006) взяли участь 102 студенти психології віком від 18 до 30 років. Студенти досягли таких результатів: негативна афективність 8,75 (чоловіки — 7,85; жінки — 8,89), соціальна інгібіція 10,57 (чоловіки — 9,92; жінки — 10,66). Порівняння чоловіків і жінок не виявило значущої різниці між групами в жодній із субшкал (негативна афективність та соціальна інгібіція). Як особистість типу D ми ідентифікували 24 студентів (23,5 %). Той факт, що майже кожного четвертого студента ми визначили як особистість типу D, тобто людину, яка має стабільну тенденцію переживати негативні емоції і водночас пригнічувати їх вираження, вказує на необхідність формування студентів-психологів також і в особистісному плані (Ďurka, 2006).

В опитуванні, яке ми провели у 2007 році, взяли участь 77 педагогів із початкових шкіл у районах Міхаловце та Собранце (Ďurka, 2007). У шкалі негативної афективності вони досягли середнього показника 10,84, а в шкалі соціальної інгібіції — середнього показника 9,75. Із загальної кількості 77 педагогів ми ідентифікували як особистість типу D 22 педагогів (28,57 %). Факт, що приблизно троє вчителів із десяти переживають негативні емоції в часі та в ситуаціях і водночас пригнічують вираження цих емоцій у соціальних взаємодіях, є тривожним. У відсотковому співвідношенні найбільше особистостей типу D зустрічалося в групі педагогів віком від 21 до 30 років (42,11 %); ми припускаємо, що це спричинено педагогічною недосвідченістю цих молодих вчителів. Можливо, саме високі очікування від себе, від своїх колег і від дітей у школі приносять їм ситуації фрустрації та стресу, з якими вони не вміють впоратися. Високий відсоток поширеності особистостей типу D є також серед вчителів віком від 41 до 50 років, а саме 39,13 %. Ми вважаємо, що це спричинено скоріше їхньою ситуацією вдома: їхні діти вже досягли підліткового віку, виїжджають на навчання до середніх або вищих навчальних закладів, живуть у гуртожитках — усе це, з одного боку, радісні, а з іншого — стресові ситуації, які разом зі стресовою роботою вчителя висувають високі вимоги до їхньої психіки, і в яких вони легко зазнають невдач. Найнижча поширеність особистостей типу D спостерігається серед педагогів віком від 31 до 40 років; ми пояснюємо це тим, що ці особи вже мають міцне сімейне та робоче підґрунтя. Вони вже мають власну квартиру (або будинок), партнера, дітей, постійну роботу і все ще залишаються молодими. Ці (але, звісно, і інші) фактори позитивно допомагають у подоланні проблем, фрустрацій та стресових ситуацій (Ďurka, 2007).

З метою з'ясування кореляційних зв'язків між психічним здоров'ям, стресом і почуттям гумору ми у 2008 році провели опитування, в якому взяв участь 41 педагог Кошицького краю (Ďurka, 2010). Порівняння з результатами попереднього дослідження (Ďurka, 2007), яке було проведене на групі з 77 педагогів, не вказує на значні зміни в шкалах негативної афективності (10,84 у 2007 році та 10,22 у 2008 році) та соціальної інгібіції (9,75 у 2007 році та 9,15 у 2008 році). У дослідженні 2007 року ми визначили як особистостей типу D 28,57 % вчителів, у цьому дослідженні цей показник дещо вищий (36,6 %). Якщо ми оцінювали факт, що майже троє вчителів із десяти є особистостями типу D, як тривожний (Ďurka, 2007), то зараз ми піднімаємо попереджувальний палець ще вище і звертаємо увагу на те, що не тільки потрібно, але й необхідно зробити щось на користь покращення психічного та загального здоров'я вчителів. Ці результати не змінить навіть те, що педагоги досягли в опитувальнику психічного здоров'я середнього показника 12,41. Цей показник вказує на невеликі труднощі з вирішенням повсякденних проблем, а отже, на досить гарне психічне здоров'я.

У групі вчителів існує значущий негативний зв'язок між субшкалами особистості типу D (негативна афективність, соціальна інгібіція) та ментальним здоров'ям, тобто чим вища негативна афективність (відповідно соціальна інгібіція), тим гірше ментальне здоров'я, що означає, що чим вищий стрес, тим гірше здоров'я. Негативний зв'язок існує між субшкалами особистості типу D та почуттям гумору, тобто чим вища негативна афективність (відповідно соціальна інгібіція), тим менше почуття гумору, що означає, чим вищий стрес, тим гірше почуття гумору (отже, і менше прагнення вирішувати стресові ситуації за допомогою гумору), проте цей зв'язок не є значущим. Позитивний зв'язок існує між почуттям гумору та ментальним здоров'ям, однак цей зв'язок не є значущим; цей факт не підтверджує висновки Miller (2003), який вказує на значущий зв'язок між згаданими змінними.

Педагоги, які не є особистостями типу D, досягли в опитувальнику почуття гумору вищого середнього бала, ніж педагоги з особистістю типу D; згадана різниця хоч і не є значущою, але вказує на те, що гумор є хорошим механізмом подолання стресових ситуацій. Вчителі, які не є особистостями типу D, досягли в опитувальнику ментального здоров'я значущо нижчого середнього бала, ніж вчителі, які є особистостями типу D, що вказує на те, що адекватне подолання стресових ситуацій веде до кращого ментального здоров'я (Ďurka, 2010).

Вибірка У дослідженні взяли участь 295 респондентів, з них 92 (31,2 %) чоловіки та 203 (68,8 %) жінки віком від 18 до 71 року (середній вік 35,36 (SD=10,78) років). Респондентів ми розділили на наступні вікові групи: до 20 років (N=24), від 21 до 30 років (N=91), від 31 до 40 років (N=83), від 41 до 50 років (N=71) та понад 50 років (N=26). Чисельність чоловіків та жінок в окремих вікових групах підсумована в таблиці №1 (додаток №2).

Метод Ми використали шкалу DS 14, автором якої є Johan Denollet і яка була опублікована у 2005 році в журналі Psychosomatic Medicine (Denollet, 2005). Шкала складається з 14 пунктів, які наповнюють дві субшкали. Субшкалу Негативна Афективність (NA) утворюють 7 пунктів, і субшкалу Соціальна Інгібіція (SI) також утворюють 7 пунктів. На обох шкалах можна отримати від 0 до 28 балів. Особу вважаємо особистістю типу D, якщо вона досягає в обох шкалах (у шкалі негативної афективності та в шкалі соціальної інгібіції) бала 10 і більше. Переклад шкали ми здійснили в березні 2006 року разом із колегою Máriom Schwarzom. Шкалу DS14 ми додали до додатків (додаток № 1). При статистичному тестуванні ми використовували статистичну програму SPSS 15.

Результати Поширеність особистості типу D у дослідницькій вибірці

Поширеність особистості типу D у нашій вибірці становить 105 осіб (35,6 % від загальної кількості респондентів), з них було 27 чоловіків (29,3 % від загальної кількості чоловіків) та 78 жінок (38,4 % від загальної кількості жінок). Між чоловіками та жінками ми не виявили значущої різниці у поширеності особистостей типу D (Pearson Chi-Square=2,275; p=0,131). У віковій групі до 20 років ми з 24 осіб ідентифікували 12 осіб як особистостей типу D (50 % у межах вікової групи), у віковій групі від 21 до 30 років ми як тип D позначили з 91 особи 36 (39,6 %), у віковій групі від 31 до 40 років 23 особи з 83 (27,7 %), у віці від 41 до 50 це було 25 осіб із 71 (35,2 %) і у віці понад 51 рік ми як особистостей типу D позначили 9 осіб із 26 (34,6 %). Поширеність особистості типу D в окремих вікових групах ми підсумували в таблиці №2 (додаток № 2). Між окремими віковими групами ми не виявили значущої різниці у поширеності особистостей типу D (Pearson Chi-Square=5,063; p=0,281).

Ми здійснили також порівняння чоловіків та жінок в окремих групах на основі поширеності особистості типу D. У групі до 20 років ми як особистість типу D позначили 2 чоловіків із 7 (28,57 %) та 10 жінок із 17 (58,82 %); порівняння чоловіків та жінок на основі поширеності типу D неможливо було здійснити, оскільки загальна кількість осіб у групі менша за 40 (у нашому випадку N=24), а також очікувана чисельність у клітинках менша за 5. У групі від 21 до 30 років ми як тип D позначили 9 чоловіків із 27 (33,33 %) та 27 жінок із 64 (42,19 %); між статями ми не виявили значущої різниці (Pearson Chi-Square=0,623; p=0,430). У групі від 31 до 40 було з 28 чоловіків 9 особистостей типу D (21,43 %), із 55 жінок це було 17 (30,91 %); значущої різниці між групами не було виявлено (Pearson Chi-Square=0,832; p=0,362). У наступній віковій групі (41-50 років) ми з 21 чоловіка як тип D позначили 6 (28,57 %), із 50 жінок це було 19 (38 %); значущої різниці між групами ми не виявили (Pearson Chi-Square=0,576; p=0,448). У групі понад 50 років ми як особистість типу D позначили 4 чоловіків із 9 (44,44 %) та 5 жінок із 17 (29,41 %); порівняння чоловіків та жінок на основі поширеності типу D неможливо було здійснити, оскільки загальна кількість осіб у групі менша за 40 (у нашому випадку N=26), а також очікувана чисельність у клітинках менша за 5.

Порівняння груп на основі субшкал негативна афективність та соціальна інгібіція

У субшкалі негативна афективність респонденти досягли середнього бала 10,69 (SD=5,62), у порівнянні з cut off балом (cut off=10) ми спостерігаємо значущу різницю (t(294)=2,114; p=0,035*). У субшкалі соціальна інгібіція було досягнуто середнього бала 10,16 (SD=5,30); у порівнянні з cut off балом ми не виявили значущої різниці (t(294)=0,516; p=0,606).

У субшкалі негативна афективність чоловіки досягли середнього бала 9,75 (SD=5,09), жінки — середнього бала 11,12 (SD=5,80). Порівняння чоловіків та жінок на основі середнього бала в субшкалі негативна афективність вказує на значущу різницю між групами (t(198,670)=-2,045; p=0,042*; причому тест Левена довів, що дисперсія обох змінних не є однаковою, F=4,594; p=0,033).

У субшкалі соціальна інгібіція чоловіки досягли середнього бала 10,74 (SD=5,70), жінки — середнього бала 9,90 (SD=5,11). Порівняння чоловіків та жінок на основі середнього бала в субшкалі соціальна інгібіція не виявило значущої різниці між групами (t(293)=1,266; p=0,207; причому тест Левена довів, що дисперсія обох змінних є однаковою, F=1,788, p=0,182).

Перед порівнянням окремих вікових груп на основі субшкал негативна афективність та соціальна інгібіція (результативні значення субшкал негативна афективність та соціальна інгібіція в окремих вікових групах наведені в таблиці № 3 (додаток № 2)) ми повинні були вирішити, чи використаємо параметричний або непараметричний тест. У групах, сформованих меншою кількістю осіб, ніж 30 (група до 20 років та група понад 50 років), ми тестували нормальність розподілу для змінних негативна афективність та соціальна інгібіція. Тест нормальності Шапіро-Вілка продемонстрував нормальний розподіл змінної негативна афективність в обох групах (у групі до 20 років SW(24)=0,961; p=0,457 та в групі понад 50 років SW(26)=0,954; p=0,291), у змінній соціальна інгібіція нормальність розподілу підтвердилася в групі до 20 років (SW(24)=0,957; p=0,378), у групі понад 50 років нормальність розподілу не підтвердилася (SW(26)=0,932; p=0,087). На основі тесту нормальності ми для порівняння окремих вікових груп на основі змінної негативна афективність використали параметричний тест One-Way Anova. Такий самий статистичний тест ми використали також при порівнянні на основі змінної соціальна інгібіція, з тією різницею, що ми з тестування виключили групу понад 50 років, оскільки вона не відповідала умові нормальності. При порівнянні групи понад 50 років з іншими віковими групами ми використали непараметричний U-тест Манна-Вітні.

Порівняння окремих вікових груп на основі змінної негативна афективність (результати див. таблиця № 4 (додаток № 2)) продемонструвало значущу різницю між групою до 20 років та групою від 31 до 40 років (p=0,025), між групою від 21 до 30 років та групою від 31 до 40 років (p=0,016) і між групою від 31 до 40 років та групою від 41 до 50 років (p=0,019*). Між іншими групами значуща різниця у змінній негативна афективність продемонстрована не була.

Порівняння окремих груп на основі змінної соціальна інгібіція (результати див. таблиця № 5 (додаток № 2)) не продемонструвало значущих різниць. Порівняння групи понад 50 років з іншими віковими групами за допомогою U-тесту Манна-Вітні не показало значущих різниць. Результати U-тесту Манна-Вітні: порівняння групи понад 50 та групи до 20 років (U=270,00; p=0,413), порівняння групи понад 50 років та групи від 21 до 30 років (U=1023,50; p=0,295), порівняння групи понад 50 років та групи від 31 до 40 років (U=897,00; p=0,194) та порівняння групи понад 50 років та групи від 41 до 50 років (U=719,50; p=0,097).

Обговорення

Поширеність особистості типу D у нашому дослідженні становить 35,6 %, причому, хоча і не значущо, вищу частоту ми спостерігаємо у жінок (38,4 %), ніж у чоловіків (29,3 %). Mols та Denollet (2010a) у своєму оглядовому дослідженні вказують на 13 % - 24 % частоту типу D у нормативній популяції. У порівнянні з цим висновком 35,6 % поширеність у нашій вибірці видається високою, що може бути зумовлено фактом, що опитування реалізовувалося на загальній популяції дорослих громадян Словаччини, причому ми не з'ясовували ні поточний стан здоров'я, ні попередні хвороби респондентів (ця обставина є слабкою стороною цього дослідження).

Найвищу частоту особистостей типу D ми спостерігали в групі до 20 років (50 %) та в групі від 21 до 30 років (42,11 %), у групі від 41 до 50 років частота особистості типу D була на рівні 39,13 %, у групі понад 50 років це було 28,57 %. Найнижчу частоту ми зафіксували в групі від 31 до 40 років, а саме на рівні 4,76 %. Результати опитування, здійсненого на групі педагогів (Ďurka, 2010), вказують на такий самий розподіл частоти особистості типу D в окремих вікових групах, як це є в поточному дослідженні, тобто найвища частота в групі від 21 до 30 років, потім у групі від 41 до 50 років, у групі понад 50 років і найнижча частота в групі від 31 до 40 років.

Респонденти досягли на шкалі негативна афективність середнього бала 10,69 та на шкалі соціальна інгібіція середнього бала 10,16. У негативній афективності жінки досягли значущо вищого бала, ніж чоловіки, у соціальній інгібіції чоловіки досягли вищого бала, ніж жінки (різниця між групами не є значущою), ці результати збігаються з результатами дослідження Johana Denolleta (Denollet, 2005). Selko та Dubayová (2006) повідомляють також про вищий бал у негативній афективності у жінок, ніж у чоловіків, у соціальній інгібіції, однак, дійшли протилежного висновку (вищий бал був на користь жінок).

Порівняння окремих вікових груп на основі субшкали негативна афективність вказало на значущі різниці між групою від 31 до 40 років та іншими групами (до 20 років, від 21 до 30 років та від 41 до 50 років), інші різниці не були значущими. Порівняння вікових груп на основі субшкали соціальна інгібіція не продемонструвало значущих різниць.

Найнижчу частоту особистості типу D у групі від 31 до 40 років та значущо нижчий бал у негативній афективності порівняно з молодшими та старшими віковими групами ми пояснюємо тим, що у двох найважливіших життєвих показниках, тобто в сімейному та в робочому житті, вони вже досягли відносної стабільності. Іншими словами, ці люди вже чогось досягли і в сімейному, і в робочому житті. У робочому житті вони вже мають вище становище, ніж люди до 30 років, які тільки починають працювати, і також варто зазначити, що вони все ще молоді і не думають ще про пенсію, як люди понад 50 років. У сімейному житті вони спираються на свого життєвого партнера, мають дітей, а також власне житло, це для людей до 30 років ще не є таким характерним. Ми вважаємо за необхідне зазначити, що наше пояснення не є єдиним можливим і також не обов'язково є правдивим.

Як ми можемо допомогти людям з особистістю типу D? У першу чергу варто усвідомити, що особистість типу D не є самою по собі душевною хворобою, вона є лише схильністю до хвороб. Ключем до успіху, за Vinayem Joshim, є опанування стресу, а не його усунення. До технік, які допомагають впоратися з повсякденним стресом, за його словами, належать фізичні вправи, масаж, (релаксаційне) дихання, психологічні техніки (хобі, соціальна підтримка, заперечення позірно безвихідної ситуації та інші) та звільнення від стресу за допомогою чуттів (Joshi, 2007).

За Debbie Mandel (2006), людина, яка не хоче стати особистістю типу D, повинна діяти згідно з наступними вказівками:

• Вона повинна прийняти відповідальність за своє життя. Покращувати речі там, де вона перебуває, або змінити середовище на краще. Навчитися прийняти втрату.
• Вона повинна висловлюватися чесно, але зважати на те, як інші сприймають її слова. Комунікація є двосторонньою. Намагатися більше слухати, бо так можна дізнатися важливу інформацію, яка може допомогти.
• Утримувати свої потреби в рівновазі з потребами людей, з якими вона живе. Якщо людина знає, що робить її щасливою, вона може зробити щасливими й інших. Знайти в них щось позитивне і сказати їм це, це запустить позитивну енергію інших людей. Добра енергія відіб'ється (і повернеться).

• Людина може вчитися також із критики. Вона повинна спілкуватися з людьми, які з нею не завжди погоджуються. Вислухати їхні думки та пропозиції і уникати потреби завжди мати рацію.

• Не дозволяти емоційним потребам керувати своїм життям. Спробувати вийти зі своєї зони безпеки та шукати змін. Емоційна безпека може слугувати кліткою.

• Не дозволяти гніву керувати майбутнім. Старі травми поглинають енергію, що заважає рухатися вперед. (Mandel, 2006).

Дослідження особистості типу D наразі користується великою популярністю. Як зазначає Fred (2002), сучасні докази вказують на те, що тип D замінив тип A як домінантний особистісний фактор ризику коронарної хвороби серця. Знайдуться й опоненти, які критикують Denollet за додавання нового концепту в галузь, яка переповнена подібними концептами (Lasperance a Frasure-Smith, 1996). Те, чи не чекає на модель особистості типу D подібна доля, як на попередні моделі A, B та C, покаже лише майбутнє.

Автор: Mgr. Róbert Ďurka, PhD. Література: Denollet, J. (1998a). Personality and coronary heart disease: The Type-D Scale-16 (DS16). Annals of Behavioral Medicine, 20, 209 - 215. Denollet, J. (1998b). Personality and risk of cancer in men with coronary heart disease. Psychological Medicine, 28(4), 991 - 995. Denollet, J. (2000). Type D personality: A potential risk factor refined. Journal of Psychosomatic Research, 49, 255 - 266. Denollet, J. (2005). DS14: Standard assessment of negative affectivity, social inhibition, and type D personality. Psychosomatic Medicine, 67(1), 89 – 97. Denollet, J., & Brutsaert, D.L. (1998). Personality, disease severity, and the risk of long-term cardiac events in patients with decreased ejection fraction after myocardial infarction. Circulation, 97, 167 - 173. Denollet, J., Sys, S.U., & Brutsaert, D.L. (1995). Personality and mortality after myocardal infarction. Psychosomatic Medicine, 57, 582 - 591. Denollet, J., Sys, S.U., Stroobant, N., Rombouts, H., Gillebert, T.C. & Brutsaert, D.L. (1996). Personality as independent predictor of long-term mortality in patients with coronary heart disease. Lancet, 347, 417 - 421. Denollet, J., Vaes, J., & Brutsaert, D.L. (2000). Inadequate response to treatment in coronary heart disease: Adverse effects of type D personality and younger age on 5-year prognosis and quality of life. Circulation, 102(6), 630-635. Ďurka, R. (2006). Osobnosť typu D. In Selko, D., Psychológia zdravia – Rok 1? (84 -91). Bratislava: Mauro. Ďurka, R. (2007) Osobnosť typu D u pedagógov. In Selko, D., Psychická odolnosť a psychológia zdravia (106 - 114). Bratislava: Mauro. Ďurka, R.: Mentálne zdravie, stres a zmysel pre humor u pedagógov (2010). In Lovaš, L., Gajdošová, B., & Kováčová Holevová, B. (Eds.). Psychologia Cassoviensis 2008 (207 - 212). Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika. Fred, H. L.(2002) To be B or not to be B – Is that the question? Texas Heart Institute Journal, 29(1), 1 - 2. Grande, G., Jordan, J., Kümmel, M., Struwe, C., Schubmann, R., Schulze, F., Unterberg, C., von Känel, R., Kudielka, B.M., Fischer, J., & Herrman-Lingen, C. (2004). Evaluation der deutschen typ-D-skala (DS14) und prävalenz der typ-D-persönlichkeit bei kardiologischen und psychosomatischen patienten sowie gesunden. Psychotherapie, Psychosomatik, Medizinische Psychologie, 54(11), 413 - 423. Lesparence, F., & Frasure-Smith, N. (1996). Negative emotions and coronary heart disease: Getting to the heart of the matter. Lancet, 347(8999), 414 - 415. Joshi, V.(2007). Stres a zdraví. Praha: Portál. Mandel, D. (2006) Are you a Type D Personality? Here`s the antidote [online] [cit. 2006-02-26]. Dostupné z WWW: http://www.turnonyourinnerlight.com/TypeD.html. Miller, D. M. (2003). The correlation between sense of humor and mental health. [online] [cit. 2008-10-01]. Dostupné z WWW: http://clearinghouse.missouriwestern.edu/manuscript/405.asp. Mols, F., & Denollet, J. (2010a). Type D personality among noncardiovascular patient populations: A systematic review. General Hospital Psychiatry, 32(1), 66 - 72. Mols, F., & Denollet, J. (2010b). Type D personality in the general population: a systematic review of health status, mechanisms of disease, and work-related problems. Health and Quality of Life Outcomes, 8(1), 1 - 10. Pedersen, S.S., & Denollet, J. (2003). Type D personality, cardiac events, an impaired quality of life: A review. European Journal Of Cardiovascular Prevention And Rahabilitation, 10(4), 241 - 248. Pedersen, S.S., & Denollet, J. (2004). Validity of the Type D personality construct in Danish post-MI patients and healthy controls. Journal of Psychosomatic Research, 57, 265 - 272. Pedersen, S.S., & Denollet, J. (2006). Is Type D personality here to stay? Emerging evidence across cardiovascular disease patient groups. Current Cardiology Reviews, 2, 205 - 213. Pedersen, S.S., Yagensky, A., Smith, O.R.F., Yagenska, O., Shpak, V., & Denollet, J. (2009). Preliminary evidence for the cross-cultural utility of the type D personality in the Ukraine. Int. J. Behav. Med., 16, 108 - 115. Purebl, G., Rózsa, S., Danis, I., & Kopp, M. (2006). A D-típusu személyiség skála pszichometriai jellemzői reprezentatív vizsgálat alapján. Mentálhigiéné és Pszichosomatika, 7(3), 225 - 230. Selko, D., & Dubyová, T., (2006). Typ D a riziko kardiovaskulárnych ochorení v „zdravej populácii“. In Selko, D., Psychológia zdravia – Rok 1? (92 - 100). Bratislava: Mauro. Schiffer, A.A.J., Pavan, A., Pedersen, S.S., Gremigni, P., Sommaruga, M., & Denollet, J. (2006). Type D personality and cardiovascular disease: Evidence and clinical implications. Minerva Psichiatrica, 47(1), 79 - 87.

Osobnosť typu D u dospelých / Róbert Ďurka, 2011. In: Cesty psychologie a psychologie cest : 28. psychologické dny : 8.-10. září 2010, Olomouc / ed. Daniel Heller, Pavel Michálek. - Praha : PEF ČZU v Praze, 2011. - ISBN 978-80-213-2193-9, S. 532-543. Текст був опублікований також як абстракт. In Cesty psychologie a psychologie cest : 28. psychologické dny, 8.-10.9.2010 : program a abstrakta příspěvků. Olomouc : Filozofická fakulta UP v Olomouci, 2010, s. 45. - ISBN 978-80-213-2193-9.