Метою підтримки здоров'я (health promotion) є надання громадянам можливості підвищити власну активну участь, відповідальність та контроль стосовно власного здоров'я. Згідно з документами WHO, це процес, що дозволяє людям підвищити контроль над своїм здоров'ям та його детермінантами і тим самим зміцнити своє здоров'я (Бангкокська хартія зміцнення здоров'я в глобалізованому світі, WHO, 2005). Отже, це означає не лише відповідальність системи охорони здоров'я, а й виражає індивідуальну здатність впливати на здоров'я та відповідальність за нього через спосіб реалізації окремих складових способу життя та його відображення в особистому добробуті (well-being) і поведінці (Оттавська хартія, 1986). Англосаксонське поняття health promotion можна розуміти у трьох основних площинах, як: а) концепт, конструкт, б) рух, сукупність заходів, в) складова частина політики охорони здоров'я та спосіб її реалізації.

Підтримка здоров'я (health promotion) почала формуватися протягом 70-х років XX ст. як реакція на:

  • низьку ефективність традиційних методів санітарної просвіти,
  • зростаюче незадоволення існуючою медичною допомогою,
  • що вимагає все вищих витрат на покриття свого функціонування,
  • зростання хронічних неінфекційних захворювань, етіологія яких
  • суттєво зумовлена способом життя,
  • розвиток поведінкових наук та можливості застосування їхніх знань у медицині,
  • виникнення деяких нових психологічних дисциплін – наприклад, психології здоров'я (health psychology, офіційно заснованої в APA в США у 1978 році, в Європі у вигляді European Healt Psychology Society у 1986 році),
  • удосконалення можливостей міжособистісного спілкування та пов'язаний з цим розвиток рухів самодопомоги та громадських ініціатив.

Перше формулювання концепції підтримки здоров'я було представлено у так званій доповіді Lalonde у 1974 році. Marc Lalonde (нар. 1929) був успішним канадським політиком, зокрема міністром охорони здоров'я в уряді прем'єр-міністра P. E. Trudeau, і в 1974 році представив доповідь про бажані зміни в системі охорони здоров'я під назвою A New Perspective on the Health of Canadians, яку вважають новим поглядом на майбутній розвиток охорони здоров'я. Ця доповідь згодом оцінювалася в літературі як перший сучасний документ, представлений у західному світі, який показав, що попередній акцент на біомедичній системі охорони здоров'я є хибним і що необхідно по-новому подивитися «за межі» традиційної системи health care (sick care), якщо ми дійсно хочемо досягти підвищення рівня громадського здоров'я (Lemco, 1994).

На Всесвітній асамблеї охорони здоров'я (World Health Assembly) у 1977 році, у продовження цієї доповіді, було запропоновано принципово нову ідею в охороні здоров'я: було представлено бачення загальносвітових умов досягнення та підтримки найвищого можливого рівня здоров'я протягом життя людини, назване «Здоров'я для всіх» (Health for All).

Це бачення визначило основні глобальні пріоритети цих зусиль, а його поступова реалізація була спрямована на інтеграцію державної політики охорони здоров'я та комплексу конкретних заходів, спрямованих на розвиток і підтримку здоров'я (health promotion). Щодо визначення здоров'я, у заклику «Здоров'я для всіх» (у літературі використовується усталена абревіатура HFA від вищезгаданої назви цього бачення Health for All) з'являється також додаткова характеристика здоров'я (до початкового визначення WHO 1948 року) як здатності вести соціально та економічно продуктивне життя.

У 1978 році була організована конференція WHO/UNICEF з первинної медико-санітарної допомоги в Алма-Аті з акцентом на важливість міждисциплінарної та міжнародної співпраці та використання принципів підтримки здоров'я.

У 1980 році було створено європейську регіональну стратегію «Здоров'я для всіх до 2000 року». У 1984 році було започатковано програму «Підтримка здоров'я» європейського бюро WHO.

У 1986 році була організована перша міжнародна конференція з підтримки здоров'я в Оттаві, яка прийняла так звану Оттавську хартію зміцнення здоров'я (Ottawa Charter for Health Promotion). Ця Хартія містить, зокрема: а) визначення та дефініцію підтримки здоров'я, б) ідентифікацію основних засобів підтримки здоров'я.

Підтримка здоров'я згідно з Оттавською хартією:

  • Не є лише відповідальністю сектору охорони здоров'я, а підкреслює роль здорового способу життя та особистого добробуту (well-being).
  • Зосереджується на досягненні рівності у здоров'ї.
  • Підкреслює потребу в скоординованих діях та зусиллях, що реалізуються через міждисциплінарну та міжвідомчу співпрацю за участю урядів, неурядових та волонтерських організацій, місцевих органів влади, промисловості та медіа.

Підтримка здоров'я згідно з Оттавською хартією також має бути прийнятною з точки зору місцевих потреб окремих країн та регіонів.

Підтримка здоров'я розуміється як процес, що дозволяє людям: а) активно покращувати своє здоров'я та б) підвищити контроль над ним і відповідальність за нього.

В Оттавській хартії підтримка здоров'я розуміється як засіб для наповнення гармонійного життя, що виходить за межі охорони здоров'я – турбота про здоров'я таким чином стає частиною життя окремих людей і всього суспільства. Підтримка здоров'я спрямована на все суспільство і прагне досягти оптимального стану здоров'я всіх людей у межах наявних можливостей. У час виникнення Оттавської хартії канадське суспільство відреагувало на ці стимули дуже прихильно, прийняло їх, і вони значною мірою стали для нього справою національного престижу. Оттавська хартія також створила концепцію основних напрямків реалізації підтримки здоров'я, якими мали стати:

  • «Build Healthy Public Policy»,
  • «Create Supportive Environments»,
  • «Strengthen Community Actions»,
  • «Develop Personal Skills»,
  • «Reorient Health Services» та
  • «Moving into the Future».

Все це можна прийняти як змістовно правильне, але організаційно та фінансово дуже вимогливе.

Серед конкретних засобів реалізації підтримки здоров'я найчастіше вказуються:

  • Політика охорони здоров'я,
  • Здоровий спосіб життя (виміри),
  • Здорове довкілля,
  • Підтримка самодопомоги, взаємодопомоги та громадських ініціатив,
  • Зміни поведінки, консультування.

Підтримка здоров'я тісно пов'язана з профілактикою хвороб та іншими методами, що використовуються для впливу на зв'язок між здоров'ям і хворобою. Послідовність їхньої взаємодії можна виразити так: підтримка здоров'я → профілактика хвороб → лікування → реабілітація → ресоціалізація.

В ідеальному випадку найуспішнішою була б така форма підтримки здоров'я та профілактики, яка була б цілісною за характером і наслідки якої стосовно факторів ризику хвороб, розладів та травм були б настільки значними, що після них подальше лікування, реабілітація чи ресоціалізація не були б потрібні.

Успішно та ефективно реалізована підтримка здоров'я вимагає, з одного боку, якісної співпраці між сектором охорони здоров'я та іншими секторами, а з іншого — позитивного відгуку в суспільстві загалом. Головним засобом її втілення є постійний відкритий діалог.

Ці принципи розвивалися в головних програмах підтримки здоров'я, що реалізувалися також у ЧР у межах загальносвітових мереж, наприклад: «Здорове місто», «Здорове підприємство» та «Здорова школа», або «Школа, що підтримує здоров'я».

Стратегія для здоров'я населення (Strategies for Population Health: Investing in the Health of Canadians) є прикладом комплексного застосування програми підтримки здоров'я в житті всього населення з особливою увагою до вразливих та знедолених груп.

Основою цієї стратегії було визначення головних ризикових факторів, розробка способів їх усунення та об’єднання зусиль виконавчої влади на всіх рівнях із громадськими органами та установами, медичними працівниками, волонтерами, споживачами для виконання цілей програми, покращення здоров’я (Health Canada, 1994).

У розвитку зміцнення здоров’я послідовно відбулися інші важливі міжнародні заходи:

  • 2nd International Conference on Health Promotion, Adelaide, 1988, головним результатом якої стали 'Adelaide Recommendations on Healthy Public Policy'.
  • 3rd International Conference on Health Promotion, Sundsvall, 1991, що принесла 'Sundsvall Statement on Supportive Environments for Health'.
  • 4th International Conference on Health Promotion, Jakarta, 1997, головним результатом якої стала 'Jakarta Declaration on Leading Health Promotion into the 21st Century'.
  • 5th Global Conference on Health Promotion, Mexico City, 2000 з результатом 'Mexico Ministerial Statement for the Promotion of Health'.
  • 6th Global Conference on Health Promotion, Bangkok, 2005, що принесла 'Bangkok Charter for Health Promotion in a Globalized World'.

ВООЗ оголосила одним із пріоритетів з погляду місця застосування принципів зміцнення здоров’я у XXI столітті робоче середовище «Worksite/workplace health promotion programs» (WHO, 2009).

Робоче середовище було обрано, зокрема, тому, що воно «впливає на фізичну, психічну, економічну та соціальну складові особистого благополуччя (well-being) і пропонує ідеальний простір та інфраструктуру для впровадження зміцнення здоров’я у широкого загалу населення» (WHO, 2009, знайдено за адресою: http://www.who.int/occupational_health/topics/workplace/en/index.html, дата доступу 11. 4. 2010).

Для визначення об’єктивних критеріїв ефективності посилення, зміцнення здоров’я та профілактики пропонується можливість використання загальновідомих принципів медицини, заснованої на доказах (evidence-based medicine), сформульованих як сумлінне, чітке та розумне (тобто виважене, доречне) використання найкращих сучасних доказів під час прийняття рішень щодо медичної допомоги окремим пацієнтам. Цей підхід включає інтеграцію індивідуальних клінічних знань та думок, які окремі клінічні фахівці здобувають протягом клінічного досвіду та практики, з найкращими доступними зовнішніми клінічними доказами із систематичних досліджень (Sackett et al., 1996).

На основі цієї концепції була розроблена також характеристика зміцнення здоров’я, заснованого на доказах (evidence-based health promotion), яка визначає так розуміне зміцнення здоров’я як процедуру, що включає чітке використання доказів якості дослідження під час прийняття рішень (Wiggers, Sanson-Fisher, 1998).

Водночас, однак, з’являються критичні зауваження, що вказують на невідповідність та недоречність використання традиційних підходів, які базуються на аналізі кількісних даних, для розуміння людського досвіду — основної компоненти, з якої виходять заходи зі зміцнення здоров’я (Macdonald, Davies, 1998; Raphael, Bryant, 2000).

Європейська робоча група, яку ВООЗ створила для оцінки процедур та ефективності зміцнення здоров’я, зазначає у своєму звіті, що для кращого розуміння впливу заходів зі зміцнення здоров’я оцінювачам потрібно використовувати велику кількість комбінацій кількісних та якісних процедур і методів, що виходять за межі вузьких параметрів рандомізованих клінічних досліджень (WHO, 1998).

Відносно новим підходом до оцінки здоров’я та впливу інтервенційних чи медико-політичних заходів на його кількісні та якісні характеристики є процедура Health Impact Assessment (HIA). Ця процедура систематично розвивається з другої половини 90-х років XX століття на основі актуально відчутної потреби створення комбінації оціночних процесів, методів та інструментів, що служать для оцінки впливу програм, проєктів або частин політики охорони здоров’я на здоров’я населення (Birley, 1995; Scott-Samuel, 1998; Birley, 2002). Джерела цього підходу до оцінки впливу на здоров’я, однак, набагато старіші: на думку, наведену в дослідженні C. Hamlina, ймовірно, першим випадком застосування HIA у світі була процедура, яка була опублікована ще в 1842 році під назвою An inquiry into sanitary condition of the labouring population of Great Britain (Hamlin, 1998, цит. за Birley, 2002). Процедура HIA здебільшого орієнтована проспективно і базується на моделі причинності, в якій змінні, що втручаються, тобто проєкти та наслідки політики охорони здоров’я, змінюють детермінанти здоров’я, а тим самим і кінцевий стан здоров’я.

Детермінанти здоров’я в процесі реалізації HIA здебільшого поділяються на три головні групи: першу з них утворюють індивідуальні та сімейні детермінанти, другу — екологічні, а третю — інституційні детермінанти (Birley, 2002).

Що стосується міжнародних товариств, періодичних видань та фахових конференцій у сфері зміцнення здоров’я, International Union for Health Promotion and Education (IUHPE) зі штаб-квартирою у Франції діє вже понад 50 років як центральний світовий координаційний центр діяльності зі зміцнення здоров’я. Вона ініціює та забезпечує такі головні сфери діяльності у зміцненні здоров’я:

  • Global membership initiatives,
  • Global working groups (GWG),
  • Collaboration with partner agencie,
  • Donors,
  • Networks,
  • Thematic Overview of Activities.

Головним фаховим періодичним виданням є журнал Global Health Promotion. Головні міжнародні фахові зустрічі представляють світові конференції (Global Conferences), що проводяться, наприклад, у Ванкувері у 2007 році, цього року в Женеві (Geneva, 2010). Вебсторінки товариства доступні за адресою www.iuhpe.org, а також на http://ghp.sagepub.com.

Основну законодавчу базу зміцнення здоров’я в ЧР забезпечує Закон № 258/2000 Зб., про охорону громадського здоров’я в чинній редакції. Він опрацьовує приписи ЄС і регулює:

  • права та обов’язки фізичних та юридичних осіб у сфері охорони та зміцнення громадського здоров’я,
  • систему органів охорони громадського здоров’я (OOVZ), їхню компетенцію та повноваження,
  • завдання інших органів державного управління у сфері оцінки та зниження шуму з погляду шумового навантаження на довкілля.

Фінансові ресурси для реалізації діяльності у сфері зміцнення здоров’я в ЧР представляють:

  • внесок держави на діяльність та заходи, що випливають із закону № 258/2000 Зб. про охорону громадського здоров’я,
  • дотаційна програма МОЗ Національна програма здоров’я – проєкти зміцнення здоров’я на інтервенційні заходи у сфері зміцнення здоров’я, підготовлена згідно з принципами та встановленими пріоритетами,
  • дотації з інших конкурсів МОЗ чи інших міністерств,
  • дотації з крайових адміністрацій у межах оголошених конкурсів на реалізацію діяльності у сфері зміцнення здоров’я (проєкти, Дні здоров’я тощо),
  • співпраця зі страховими медичними компаніями – забезпечення діяльності, що фінансується з фонду профілактики,
  • структурні фонди ЄС – MPSV, MŠMT, IOP,
  • участь у реалізації проєктів у межах програми ЄС у сфері громадського здоров’я та інших міжнародних проєктах.

Підсумок розвитку у сфері дотаційної програми МОЗ ЧР – проєкти зміцнення здоров’я:

  • У період 1993 - 2008 років було подано до дотаційної програми загалом 3 074 заявки на дотацію проєкту зміцнення здоров’я.

  • Реалізовано було за той самий період 1673 проєкти (тобто 54,4 %).

  • Від реалізації у 1993–2007 роках відмовилися лише 9 проєктів (2001, 2002 та 2005 роки).

Головні проблеми в ЧР:

  • Розподіл первинної мережі гігієнічної служби на KHS та ZÚ (2002);
  • Скорочення фінансових ресурсів, значне зниження розміру дотацій МОЗ;
  • Придушення низки важливих принципів зміцнення здоров'я з 2007 року + обмеження в мережі відповідних медичних закладів (станом на 1.4. 2010 лише 6 робочих місць у ЧР із загальною потужністю 21,6 ставки).

Сучасний стан у ЧР був висвітлений на семінарі, проведеному в МОЗ ЧР 18. 3. 2010 року без участі фахівців та широкої громадськості.

Головні проблеми в ЧР – що далі?

Комітет Товариства гігієни та громадської медицини Чеського медичного товариства JEP у квітні 2010 року сформулював головні питання для переговорів із майбутнім керівництвом МОЗ, спрямовані на подолання поточних проблем. Йдеться, зокрема, про те, як:

  1. повернути медичним інститутам та крайовим гігієнічним станціям діяльність, яка належить їм за законом,
  2. ревіталізувати зміцнення здоров'я,
  3. принципово покращити становище первинної профілактики в турботі про стан здоров'я населення ЧР, - усунути формалізм у виконанні програми ЗДОРОВ'Я 21 та розпочати реалізацію ефективних профілактичних програм, - забезпечити, щоб стратегічні рішення та законодавчі зміни готувалися в межах широкої фахової та демократичної дискусії, - забезпечити, щоб заміщення важливих керівних посад у сфері громадського здоров'я здійснювалося знову прозоро і виключно на основі конкурсного відбору, - підвищити фаховий рівень діяльності крайових гігієнічних станцій та відновити їхню роль як дорадчого органу у відносинах із самоврядуванням та громадськістю в питаннях гігієни та політики охорони здоров'я.

Автор: doc. PhDr. Vladimír Kebza, CSc. Література:

Aro, A. R., Smith, J. and Dekker, J.: Contextual evidence in clinical medicine and health promotion. European Journal of Public Health, December 1, 2008; 18(6): 548 - 549.

Bangkok Charter for Health Promotion in a Globalized World. 6th Global Conference on Health Promotion, Bangkok, Thailand, August 2005.

Birley, M. H.: The Health Impact Assessment of Development Projects. London, HMSO 1995.

Birley, M. H.: A review of trends in health-impact assessment and the nature of the evidence used. Environmental Management and Health 13, 2002, 1, 21 - 39.

Kebza, V. Možnosti ovlivnění chování. Postgraduální medicína 1, 1999, 45 – 48.

Kebza, V. Psychosociální determinanty zdraví. Praha: Academia 2005, ISBN 80-200-1307-5.

Kučera, Z., Háva, P., Havelková, J., Hedrlínová, P., Tuček, M. Souhrn analýzy politiky podpory zdraví v ČR po roce 1990. In: Zdravotní politika a ekonomika, 2002, roč. 1, s. 73 - 85. ISSN 1213-8096. Lalonde, M. A new perspective on the health of Canadians. A working document. Ottawa: Government of Canada,1974.

Lemco J. National health care: lessons for the United States and Canada. Ann Arbor: University of Michigan Press, 1994. ISBN 04-721-0440-3.

Macdonald, G., Davies, J. Reflection and vision: proving and improving the promotion of health. In: Davies, J., Macdonald, G. (Eds.). Quality, evidence, and effectiveness in health promotion: Striving for certainties. London, Routledge 1998, 5 - 18.

Ottawa Charter for Health Promotion. First International Conference on Health Promotion, Ottawa, 21 November 1986

Pasick, R. J., D'Onofrio, C. N., Otero-Sagobal, R. Similarities and differences across cultures: Questions to inform a third generation for health promotion research. Health Education Research 23 (Supp.), 1996, 142 - 161.

Raphael, D. The question of evidence in health promotion. Health Promotion International 15, 2000, 4, 355 - 367.

Raphael, D., Bryant, T. Putting the population into population health. Canadian Journal of Public Health 91, 2000, 9 - 12.

Sackett, D. L., Rosenberg, W., Gray, J., Haynes, R., Richardson, W. Evidence-based medicine: What it is and what it isn't. British Medical Journal 312, 1996, 71 - 72.

Scott-Samuel, A. Health impact assessment theory into practice. J. Epid. and Community Health 52, 1998, 704 - 705.

Seedhouse, D. Health promotion: Philosophy, prejudice and practice.New York, John Wiley 1997.

Tesh, S. Hidden arguments: Political ideology and disease prevention policy. New Brunswick, Rutgers University Press 1990.

Van der Lucht, F., Jansen, J.: Policy-dependent determinants of several important health problems and related actors in policy-making. Bilthoven, National Institute for Public Health Forecasting 2001, www.rivm.nl

WHO: Health promotion evaluation: Recommendations for policymakers. Report of the WHO European Working Group on health promotion evaluation. Copenhagen, World Health Organization, Regional Office for Europe 1998.

Wiggers, J., Sanson-Fisher, R. Evidence-based health promotion. In: Scott, D., Weston, R. (Eds.), Evaluating health promotion. Cheltenham, Stanley Thornes 1998, 31 - 49.

http://www.who.int/occupational_health/topics/workplace/en/index.html

Доповідь була представлена на 5-му щорічному конференції під назвою ,,Psychológia zdravia 2010“, яка відбулася 19 травня 2010 року в Братиславі. Конференцію організувала секція психології здоров'я SPS при SAV у співпраці з секцією здоров'я Міністерства охорони здоров'я СР. У підготовці заходу також брали участь: Národný ústav srdcových a cievnych chorôb v Bratislave, VŠZaSP sv. Alžbety v Bratislave, Kancelária WHO na Slovensku, KISH Košice, Katedra psychológie FF KU v Ružomberku та Katedra psychológie FF TU v Trnave.

Збірник доповідей з 5-ї конференції психології здоров'я, Братислава, 2010 був виданий лише в електронній формі Доступність: http://www.prohuman.sk/psychologia/zbornik-prispevkov-z-konferencie-psychologia-zdravia-2010