Деякі, навпаки, судяться за дитину, тому що «мають на неї право», і абсолютно не бажають визнати, що першочерговим має бути право дитини. У мене була пацієнтка, чий колишній чоловік щодругого тижня забирав дворічну доньку з Праги до Острави, де він жив у гуртожитку зі співмешканкою. Дівчинка почала мочитися в ліжко і кричати уві сні. Минуло три місяці, перш ніж за допомогою одного мого знайомого і чуйного адвоката та омбудсмена змучена дитина змогла повернутися до матері.

Еллінська культура, на яку ми так охоче посилаємося, залишила нам два до біса різні типи батька. Перший — це Одіссей, який не хотів брати участь у Троянському поході й симулював божевілля, подібно до того, як за моєї юності та дорослості робили претенденти на «синій квиток» (звільнення від військової служби). Коли до нього прийшли вербувальники Агамемнона, вони знайшли його за плугом, коли він орав пісок і засівав його сіллю1. Одіссей був хитрим, але в посольстві знайшовся ще хитріший чоловік на ім'я Паламед, який поклав перед плугом його маленького сина Телемаха. Одіссей об'їхав його, з чого всі зробили висновок, що він при здоровому глузді, і мусив іти на війну.

Уявлення про Одіссея як про хитрого хлопця, який здатен викрутитися з будь-якої халепи, є спрощеним. Повноту особистості Одіссея доповнює той факт, що Мойра2, яка була такою бестією, що її боялися навіть боги, жеребом визначила Одіссею таку міру страждань, яку не витримав би жоден інший смертний. Отже, тут є фатальний обов'язок вічного важкого тягаря, яким, за відсутності військових можливостей і морських пригод, є батьківство.

Протилежністю є батько Едіпа Лай. Він мав навчати сина сусіднього царя верховій їзді, а замість цього сексуально зловживав ним. За це його прокляв батько хлопця, і частиною прокляття було те, що якщо у Лая народиться син, то він стане загибеллю всього роду. Тому Лай наполегливо уникав зачаття, аж поки одного разу його дружина Іокаста не припинила вживати контрацептиви, і — хоп! — дитина була на шляху.

Коли хлопчик народився, татусь проколов йому ніжки, зв'язав їх ременем і віддав слузі, щоб той покинув дитину в лісі, де її розірвуть хижі звірі. Однак цього не сталося, і дитину взяв під опіку сусідній цар Поліб, який дав йому ім'я Едіп (дослівно — скорочення від «опухла нога»). У підлітковому віці юнак дізнався у віщунів, що стане загибеллю своїх батьків, і оскільки про усиновлення його не поінформували, він вважав Поліба та його дружину своїми батьками. Щоб ошукати пророцтво, він втік у світ.

Дорогою він посварився на перехресті з якимось дідом і в суперечці, що загострювалася, вбив його. І не здогадувався, що це його біологічний батько Лай. Коли він переміг Сфінкса, то дійшов до Фів, де молода королева Іокаста марно чекала на повернення свого чоловіка. Той все не повертався, молодий герой був до того ж красенем, тож вони одружилися і мали кількох дітей. І він зовсім не здогадувався, що це його матуся (вона мусила народити його замолоду, бо була ще дуже гарною). Тепер лицемірні боги почали демонстративно здригатися від огиди, і хоча Едіп потрапив у халепу так само невинно, як Пілат у Кредо, вони послали на Фіви мор, який мав припинитися, коли моральний кредит міста нормалізується.

Софокл свою п'єсу «Цар Едіп» задумав як детектив, який варто подивитися. Вона починається з кінця, і театральна трупа згадує старенького актора, якого притягують з будинку для літніх людей на сцену, щоб він зіграв того слугу, який мав віднести дитину в ліс. Як історія розплутується, правда виходить назовні (мається на увазі на сцену, але не в окремому персонажі; для тупіших глядачів на одному краї сцени стоїть хор, який пов'язує і коментує дію), і настають наслідки. Іокаста вішається, Едіп виколочує собі очі, які не бачили того, що мали бачити, і в супроводі доньки Антігони вирушає в довгу подорож, що закінчується примиренням Едіпа поблизу Афін і його смертю.

Отже, є дві класичні моделі, а ще одним зразком може стати Зевс, у якого справді було «дітей як сміття», причому зі своєю законною дружиною, надзвичайно ревнивою і мстивою Герою (не плутати з рідною сестрою масла), він мав лише трьох: Ареса, Гефеста і Гебу. Гефеста батько не зміг захистити, і мати-зозуля Гера через його слабкість і потворність скинула його з Олімпу. Його врятували німфи, які навчили його ковальського ремесла. Його дружиною була Афродіта, яка зраджувала йому з Аресом. Коли він спіймав їх хитромудрою сіткою, то зазнав глузувань від інших богів. Його доля — це доля депривованої людини, до того ж кульгавої. Мирослав Плзак3 рекомендує не вступати в шлюб з ревнивими і сварливими жінками. Також жінкам не рекомендує шлюб з еротоманом. Таким чином, верховні олімпійці є прикладом звичайного шлюбу, прикладом, доведеним до крайнощів з обох сторін. Їм пощастило, а нам не пощастило, що на Олімпі не було шлюбної консультації; ми б мали багато якісного матеріалу. Щоб уникнути сцени ревнощів, Зевс народив богиню мудрості, Палладу Афіну, сам; дозволив їй вискочити з власної голови. Це єдині згадані пологи чоловіка, невідомо лише, чи були в нього пологові болі в голові.

Погляд з іншого боку пропонує Марк Аврелій4: «У свого батька я бачив лагідність, але й непохитне дотримання кожного зріло обдуманого рішення; також байдужість до так званих почестей, любов до праці та наполегливість у ній. ... Своїх друзів він умів берегти, і його прихильність до них ніколи не була мінливою чи сліпою. За будь-яких обставин він давав собі раду сам і завжди був у гарній мірі. Він думав далеко наперед і заздалегідь пам'ятав про кожну дрібницю, але без хизування. Він відкидав овації та будь-які лестощі, постійно дбав про потреби імперії, обмежував державні витрати і добре зносив навіть докори в цих та подібних справах». З огляду на якість особистості автора цих рядків, я переконаний, що це правда.

Щоб не чинити несправедливості щодо Гомера, Луїджі Зоя звертає нашу увагу на один позитивний приклад, а саме на брата Паріса Гектора з «Іліади». Як відомо, добряк завжди залишається ні з чим, тому про цього героя нічого особливого не знають, хоча він був прикладом зразкового, ба навіть взірцевого батька, при цьому водночас і патріота. Після повернення з бою Гектор звертається до троянських жінок і додає їм надії та відваги. Він відмовляється від запропонованого відпочинку та укриття в мурах Трої і не перестає думати про її оборону. Потім шукає свою дружину і сина. Коли знаходить їх, дитина лякається його обладунків і шолома. Гектор знімає шолом із гребенем, бере сина на руки і, що є типово батьківським жестом, піднімає його вгору5. І хоча досі епос завжди вихваляв лише минуле, Гектор тут порушує закони епіки і вигукує: «Зевсе та інші боги, дозвольте, щоб цей мій син, як і я, був зіркою в троянському народі, був таким же могутнім і владно правив в Іліоні, нехай хтось колись скаже: "Цей у багато чому кращий за батька!"» У часи, коли боролися лише за честь і славу, Гектор бореться і за своїх дітей.Луїджі Зоя

Гектор зрештою загинув у двобої з Ахіллом, який повівся огидно; попри обіцянку про гідне поховання переможеного, він прив'язав тіло Гектора до своєї колісниці, тягав його навколо мурів, а потім кинув на поталу собакам і стерв'ятникам. Зрештою він дозволив себе вблагати і підкупити та віддав тіло Пріаму, батькові Гектора. Проте за грецькими законами він вчинив «гібріс», що є неприпустимим порушенням етичних правил. Тому на сцену виходить Немезида у вигляді смертоносної стріли Паріса, яку бог Аполлон спрямував у п'яту Ахілла, єдине його вразливе місце.

Гектор у світі античної Греції справляє враження майже юдейсько-християнського погляду на сім'ю. Він засновує модель патріархальної сім'ї з батьком, який є водночас членом сім'ї та воїном, що протистоїть ворожому світу. Zoja6к додає до цього: Батьки, власне сини культури та історії, одного дня уклали угоду про відповідальність перед жінками та дітьми. Ця відповідальність не мала інстинктивної основи, її потрібно було вивчати і в процесі самовиховання постійно прищеплювати індивідуальній психіці. Дотримання цього обов'язку перебуває під загрозою не лише ззовні через можливий занепад культури, а й через душевні сили, які спокушають батька повернутися до байдужості. «Можливий занепад культури» ми чітко бачимо, як і занепад батьківства.

1Такий спосіб весняної сівби я бачив хлопчиком у дідуся на невеликих полях, коли до плуга найчастіше був запряжений віл із кільцем у носі (пірсинг?), а орач розкидав у виорану борозну зерно, яке мав у великій кенгурячій сумці на животі. 2За часів Одіссея Мойра була одна, згодом вона потроїлася, і Клото пряла нитку життя, Лахесіс її снувала, а Атропос у належний час перерізала її. 3Plzák M: Klíč k výběru partnera pro manželství. Повторне цитування 4Marcus Aurelius: Hovory k sobě. Svoboda, Praha, 1975 5У підручнику з невербальної комунікації, Jurgen Ruesch, Weldon Kees: Nonverbal Communication. University of California Press, 1956, є пара фотографій, на яких батьки показують маленькій дитині світ. У той час як мати нахиляється до рівня дитини, батько піднімає дитину на свій рівень. Як випливає з Іліади та сьогоднішнього повсякденного досвіду, іноді навіть вище. 6Zoja L: Soumrak otců. Повторне цитування