Сімейні та соціальні аспекти жінок, що зазнали насильства, у Словаччині з погляду практичної соціальної роботи – якісна верифікація фактів Foto: Peter Senko (2018)

Вступ

Сучасний стан проблеми в Словацькій Республіці вказує на недостатню поінформованість громадськості, а також жертв домашнього насильства про можливості соціально-правової допомоги. Можливості допомоги в деяких випадках також є невідомими для фахівців, які зустрічаються з цією цільовою групою у своїй професійній практиці (лікарі, психологи, педагоги). З вищесказаного випливає, що першочерговим завданням соціальної роботи на рівні первинної та вторинної профілактики має бути інформування про допомогу жертвам домашнього насильства з урахуванням обраної цільової групи. У контексті соціальних наук та соціальної роботи домашнє насильство можна вважати серйозним соціально-патологічним явищем. Воно зустрічається в усьому суспільстві незалежно від економічного рівня, соціального статусу, культурного та соціального походження. Це проблема всього суспільства, тобто державної політики, церкви, неурядових організацій, а також кожного з нас, прямо чи опосередковано в межах ширшого соціального оточення.

З погляду закордонного досвіду, у зв’язку з проблематикою насильства стосовно жінок ми можемо говорити про соціальну допомогу у вигляді так званих «жіночих будинків». Цей термін використовується насамперед в англомовних країнах Європейського Союзу. Актуальні дослідження вказують на той факт, що в середньому від однієї третини до чверті жінок у Європі піддаються насильству з боку чоловіків зі свого близького соціального оточення. Як правило, це переважно партнери/чоловіки, або ж батьки чи брати. Так звані жіночі будинки (за кордоном) та кризові центри (у нас) у більшості випадків є єдиним можливим рішенням для захисту свого життя та відчуття безпеки з боку жертви (жінки). Перші жіночі будинки функціонують у Європі з сімдесятих років минулого століття і є важливим етапом у розвитку просування рівноправності та дотримання прав людини з метою збереження фізичної, психічної та емоційної цілісності жінки як жертви домашнього насильства (Appelt, Kaselitz, Logar, 2004).

Домашнє насильство є значущим психосоціальним феноменом, який зустрічається в країнах усього світу. Форми домашнього насильства є різними, як і цільова жертва. Найчастішими формами насильства є фізичне та психічне, проте також і соціальне. Управління охорони здоров’я Словацької Республіки (2010) зазначає згідно зі статистичними даними, що в партнерських стосунках у 95% випадків зловживають жінками. Це жінки, як правило, пасивні, підпорядковані, які мають схильність до безпорадної поведінки, а також до депресії та тривоги. Проблематикою домашнього насильства загалом займаються багато фахівців з багатьох наукових дисциплін, таких як психологія, соціальна робота, а також педагогіка та кримінологія. Йдеться про мультидисциплінарну тему, з огляду на мультифакторну причинність та масштабні наслідки. Зокрема, проблематикою в інтимних стосунках займаються, наприклад, Buriánek (2013); Budinová (2012); Martínková, Slavětínsky a Vlacha (2014); García-Moreno et al. (2013); Hronová et al. (2011); Hrušková, Kozlová a Francová (2013); Netík a Netíková (2010); Nováková (2010); Tollefson et al. (2009); Vavroňová et al. (2013) та багато інших.

Узагальнення характерних ознак домашнього насильства підтверджує, що в межах стосунків у партнерстві панує доведення своєї влади з боку одного партнера. Це небажане явище має циклічний та прогресуючий характер і є довготривало повторюваним. Форми насильства є різноманітними (фізичне, психічне, соціальне). Проблеми такого типу є латентними та приховуються жертвою через страх перед більшим насильством. Домашнє насильство — це серйозне соціально-патологічне явище, яке має фізичні та психосоціальні наслідки для індивіда, який є жертвою, а також для близьких осіб жертви. Домашнє насильство, або насильство в інтимних стосунках, як правило, відбувається в домашньому середовищі. Martinková, Slavětínsky a Vlacha (2014) наголошують на руйнівному впливі цього типу насильства з огляду на те, що воно виникає в колі найближчих осіб, які мали б бути джерелом впевненості, довіри та безпеки.

«Домашнє насильство підживлюється багатьма факторами, де неабияку роль відіграє архаїчний спосіб вирішення соціальних проблем, зумовлений філогенетичною та онтогенетичною передачею генетичної та історичної інформації» (Havrlentová, 2017, с. 63).

Насильство стосовно жінок, або також партнерське насильство, чи насильство в інтимних партнерських стосунках, належить до соціально-патологічних феноменів сучасного суспільства. Цей феномен розглядається багатьма науковими галузями, при цьому враховується характер необхідної допомоги, чи йдеться про допомогу психологічну, правову чи соціальну. У просторі Словацької та Чеської Республік ця проблематика приєднана до проблематики «домашнього насильства» загалом, де також використовуються загальні визначення домашнього насильства.

«Визначити домашнє насильство дуже важко. Загалом можна зазначити, що йдеться про соціально-патологічне явище «sui generis». Чому домашнє насильство можна назвати таким явищем? Це тому, що домашнє насильство є девіацією та особливим соціально-патологічним явищем сім’ї» (Polák, 2017, с. 180).

Ondicová (2017, с. 30) зазначає, що «домашнє насильство є значущим соціальним феноменом, поширеним по всьому світу. Ми можемо віднести його до категорії так званих «нових форм кримінального насильства»», з чим ми повинні повною мірою погодитися.

У межах опису сучасного стану домашнього насильства необхідно наголосити насамперед на психічному насильстві в партнерських стосунках, оскільки воно в більшості випадків має латентну форму. «Саме психічне насильство, порівняно з фізичним, яке обговорюється як серед широкої, так і серед фахової громадськості серед усіх форм домашнього насильства найчастіше, є специфічним водночас і тим, що на постраждалому індивіді можуть бути невидимі ознаки насильства та знущань. У цьому контексті психічне знущання є складнішим для виявлення. Самі жертви часто бояться зізнатися, чи то через побоювання подальшої поведінки агресора, чи то через страх перед нерозумінням оточення або фахівців, переживаючи почуття сорому або співвини, але часто виникають і ситуації, коли жертви не знають, до кого звернутися за допомогою» (Habánik, Vavruš, 2017, с. 345).

Існує кілька типологій партнерського насильства. Найчастіше наводиться наступна типологія партнерського насильства (за Kelly, Johnson, 2008; Čírtková, 2017):

  • ситуативне парне насильство, так зване - situational couple violence / common couple violence - є однією з найпоширеніших форм насильства в партнерських стосунках (у цьому типі партнерського насильства не застосовується влада та контроль, але воно супроводжується різними конфліктними ситуаціями),
  • примусове контролююче насильство – coercive controlling violence / intimate terrorism – йдеться про найсерйознішу форму партнерського насильства, оскільки воно базується на фізичному, психічному та емоційному насильстві,

  • взаємний насильницький контроль – mutual violent control – у цьому типі партнери прагнуть влади та контролю над іншим і використовують для цього різні форми насильства.

  • сепараційне насильство – separation instigated violence – йдеться про насильство, яке спричинене колапсом і припиненням стосунків, причому перед цим актом не було присутнім жодного типу насильства,

  • насильницький спротив чи опір – violent resistence – йдеться про реакцію жертви на знущання, коли вона використовує певний тип насильства, який є формою самооборони.

У нашому випадку ми зосередилися на популяції жінок, які мали прямий і довготривалий досвід домашнього насильства, яке чинив їхній партнер / чоловік. Дослідницькою проблемою є поширеність, частота та сімейні контексти жінок, які пережили прямий і довготривалий досвід домашнього насильства з боку партнера / чоловіка. Дослідницьку проблему охоплюють кілька часткових сфер, а саме:

  • частка сімейних факторів та особливостей початкової сім'ї щодо досвіду знущання над жінками в пізніший період у контексті повноти початкової сім'ї, особистісних та виховних особливостей батьків, поширеності домашнього насильства в початковій сім'ї, відокремлення від початкової сім'ї,
  • аналіз причин, соціально-психологічної симптоматології та наслідків соціальної ізоляції жінок, які переживають довготривале насильство з боку партнера / чоловіка.

Методи

При реалізації якісного контент-аналізу ми виходимо з припущення Ritomského a Bachratého (2008, с. 72), які зазначають, що «кожна людина інтерпретує речі по-різному на основі того, чи здається їй корисним порівняти їх із вмістом того чи іншого минулого досвіду. На основі цих концептуалізацій людина планує взаємодії з даними речами, людьми чи ситуаціями в майбутньому. Якщо активності та проєкти людини не функціонують адаптивним способом, людина змінює свої інтерпретації – знаходить нові виміри подібностей і предикцій. З цієї точки зору «властивості речі» стають динамічними, плинними, повними очікувань і майже необмеженими у своїй можливій різноманітності. Кожна людина, проте, обмежена потребою впорядкувати свій досвід або зрозуміти його значення способом, який допомагає їй адаптуватися».

Якісною дослідницькою стратегією ми мали на меті перевірити інші пов'язані змінні в продовженні до встановлених дослідницьких питань. Змінними, які ми мали на меті досліджувати, були сімейні аспекти та соціальні аспекти, домінантною змінною яких була соціальна ізоляція. Виходячи з теорії та практики поширеності домашнього насильства, що чиниться щодо жінок, нам проблематика соціальної ізоляції видається високоактуальною і мало, або ж у Словацькій та Чеській республіках, взагалі не опрацьованою. Ми зосереджуємося на причинах, соціально-психологічній симптоматиці та наслідках соціальної ізоляції, яка як цікавий соціальний феномен присутня у всіх обраних учасниць, які добровільно взяли участь у нашому дослідженні. Ми встановили кілька дослідницьких цілей.

Головна мета дослідження сімейних аспектів: «Знайти зв'язки між факторами та особливостями початкової сім'ї та її членів і досвідом знущання над жінками в пізніший період». Інші встановлені цілі дослідження, спрямовані на сімейні аспекти, є наступними:

  • з'ясувати, з якої сім'ї походять жінки, що зазнали знущань, з погляду повноти та неповноти (сімейні аспекти),
  • з'ясувати особистісні та виховні особливості батька жінок, що зазнали знущань (сімейні аспекти),
  • з'ясувати особистісні та виховні особливості матері жінок, що зазнали знущань (сімейні аспекти),
  • з'ясувати, чи в початковій сім'ї жінок, що зазнали знущань, траплялося домашнє насильство з боку батька чи матері, або ж опікунів (сімейні аспекти),
  • з'ясувати, у якому віці жінки, що зазнали знущань, відокремилися від початкової сім'ї (сімейні аспекти),
  • з'ясувати причину відокремлення від початкової сім'ї (сімейні аспекти).

Головна мета дослідження соціальних аспектів: «Знайти зв'язки між причинами, соціально-психологічною симптоматологією та наслідками відчуття соціальної ізоляції жінок, що зазнали знущань». Інші встановлені цілі дослідження, спрямовані на соціальні аспекти, є наступними:

  • з'ясувати, що жінки, що зазнали знущань, думають про поведінку інтимного партнера, який чинить знущання (соціальні аспекти),
  • з'ясувати, чи відчували жінки, що зазнали знущань, соціальну ізоляцію в період, коли жили з інтимним партнером, який чинить знущання (соціальні аспекти),
  • з'ясувати, як соціальна ізоляція проявлялася в період, коли вони були у стосунках з інтимним партнером, який чинить знущання (соціальні аспекти),
  • з'ясувати, чи відчувають вони соціальну ізоляцію також після відходу від інтимного партнера, який чинить знущання (соціальні аспекти),
  • з'ясувати причини відчуття соціальної ізоляції з погляду жінок, що зазнали знущань (соціальні аспекти),
  • з'ясувати прояви соціальної ізоляції після відходу жінки, що зазнала знущань, від інтимного партнера, який чинить знущання (соціальні аспекти),
  • з'ясувати наслідки соціальної ізоляції після розриву та відходу від інтимного партнера / чоловіка, який чинить знущання (соціальні аспекти),
  • з'ясувати, які інші стратегії жінки, що зазнали знущань, планують вжити, щоб впоратися із соціальною ізоляцією та інтегруватися в суспільство без явних аномалій внаслідок домашнього насильства, яке було вчинене щодо них (соціальні аспекти).

Були встановлені наступні дослідницькі питання, спрямовані на сімейні та соціальні аспекти:

  1. Чи була початкова сім'я, в якій виростали жінки, що зазнали знущань, повною? (сімейні аспекти),
  2. Які особистісні риси трапляються у батьків та матерів жінок, що зазнали знущань? (сімейні аспекти),
  3. Які виховні стилі та підходи використовували батьки у вихованні жінок, що зазнали знущань? (сімейні аспекти),
  4. Чи мають жінки, що зазнали знущань, досвід домашнього насильства в початковій сім'ї, в якій вони виростали? (сімейні аспекти),
  5. Чи відокремилися жінки, що зазнали знущань, від початкової сім'ї в молодому віці? - вік, що відповідає періоду розвитку «молода або рання дорослість» (сімейні аспекти),
  6. Якими були найчастіші причини відокремлення жінок, що зазнали знущань, від початкової сім'ї? (сімейні аспекти),
  7. Що думають жінки, що зазнали знущань, про небажану поведінку їхнього інтимного партнера (експартнера) або чоловіка (ексчоловіка)? (соціальні аспекти),
  8. Чи відчувають жінки, що зазнали знущань, соціальну ізоляцію в період, коли вони зазнають знущань від свого партнера/чоловіка? (соціальні аспекти),
  9. Що вважають жінки, що зазнали знущань, причиною соціальної ізольованості? (соціальні аспекти),
  10. Як проявлялася соціальна ізоляція в період, коли жінки, що зазнали знущань, були з інтимним партнером, який чинить знущання, у партнерському або ж у шлюбному союзі? (соціальні аспекти),
  11. Які наслідки соціальної ізоляції відчувають жінки, що зазнали знущань, після відходу від партнера/чоловіка, який чинить знущання? (соціальні аспекти),
  12. Які стратегії та плани мають жінки, що зазнали знущань, з метою впоратися з відчуттям соціальної ізоляції та поступового залучення до суспільного життя? (соціальні аспекти).

Дослідницьку вибірку становили 20 учасниць, конкретно жінок, що зазнали знущань, віком від 23 до 65 років, які були клієнтками кризових центрів у Братиславському краї. Дослідницька вибірка була обрана цілеспрямованим вибором, на основі якого ми визначили специфіку вибору, якою були вік понад 20 років і менше 50 років, і жінки-учасниці повинні були бути клієнтками обраних кризових центрів, призначених для жінок, дітей та жертв домашнього насильства, що зазнали знущань, і учасниці повинні були хотіти взяти участь у дослідженні добровільно з акцентом на анонімність їхніх наданих персональних даних та інформації. Дослідження було реалізоване на межі 2017 та 2018 років.

Дослідження було реалізоване у шести кризових центрах за допомогою соціальних працівників, а також психологів-консультантів та директорів/директорок, які в них працюють. Детальніші дані про кризові центри, включаючи їхнє місцезнаходження та детальнішу специфікацію, ми не наводимо на основі рекомендацій фахових працівників цих центрів, які також наголошували на необхідності анонімності.

Дослідження ми реалізували за допомогою методу аналізу та вивчення документів (казуїстики) і методу інтерв’ю (напівструктурована розмова). Казуїстики, які ми використали для потреб якісного аналізу, були складені соціальними працівниками, які з клієнтками (постраждалими від насильства жінками) активно та тривалий час працювали. Дані з казуїстик ми синтезували та проаналізували. Розмова, яку ми склали, була напівструктурованою і складалася з відкритих та закритих запитань. Загальна кількість запитань інтерв’ю була 15. Запитаннями ми цікавилися сімейними та соціальними аспектами постраждалих від насильства жінок. Найдомінантнішою змінною в цьому типі дослідження була соціальна ізоляція у значенні її причини, перебігу та наслідків.

У межах якісно отриманих даних (сімейні та соціальні аспекти) ми використали метод так званої «репертуарної решітки» (Ritomský, Bachratý, 2008), який є застосовним у всіх галузях медицини, психологічних та соціальних наук. У цьому випадку як техніки монографічних процедур використовуються ідентифікація елементів, тріади елементів, полюси подібності та контрасту конструктів, розподіл полюсів конструктів на позитивні та негативні, дихотомія тріад, поєднання конструктів та елементів тощо.

При аналізі якісних даних ми в деяких випадках використали також інші методи та техніки, а саме, наприклад, техніки, які описує Miovský (2010), техніку кодування та техніку забарвлення тексту. При застосуванні цих методів текст (відповіді учасниць) опрацьовується так, що виділяються цілісні частини, які охоплюють окремі теми. Кодуються також різні групи вибраних тем за допомогою так званого «методу створення кластерів». Дослідницькі теми, які були об’єктом нашого інтересу, ми створили індукцією та ієрархізацією отриманих якісних даних. На основі вищезазначеного підходу ми ідентифікували зв’язки між окремими змінними.

У наступному тексті ми подаємо результати якісних контент-аналізів тематичних досліджень, при яких ми виходили від конкретного до загального. Ми оцінили спільні та відмінні ознаки постраждалих від насильства жінок загалом з акцентом на сімейні та соціальні аспекти.

Спільними ознаками постраждалих від насильства жінок з погляду медичного анамнезу є хронічні захворювання, що призводять до інвалідності та безробіття. Відмінності були знайдені у випадку типів хронічних захворювань. У вибраних учасниць траплялися різні хронічні захворювання, а саме онкологічні хвороби, гіпертензія, психічні проблеми (депресія та тривожність), цукровий діабет, бронхіальна астма, урологічні проблеми, гіпертензія, гастроінтестинальні захворювання, хронічне безсоння, серцева аритмія та інші.

Спільними ознаками постраждалих від насильства жінок з погляду шкільного анамнезу є те, що постраждалі від насильства жінки мають вищу освіту, ніж початкова. Найчастішим типом закінченого навчання є вища освіта, що є цікавим висновком. У рівній мірі, проте, траплялася також освіта, закінчена свідоцтвом про професійну освіту та атестатом зрілості, що ми можемо вважати відмінними ознаками.

Спільними ознаками постраждалих від насильства жінок з погляду особистого та сімейного анамнезу є зростання в повній сім’ї, безпроблемне дитинство, розлучення батьків у пізнішому періоді, укладення шлюбу в період молодої дорослості, народження дітей у період молодої дорослості, спільне домогосподарство з проблемним партнером / чоловіком, алкоголізм у сім’ї, фінансові проблеми в сім’ї, екстравертні особистісні риси до виникнення партнерських проблем. За відмінні ознаки ми можемо вважати тип насильства, який траплявся в сім’ях вибраних учасниць, особистісні риси проблемних партнерів / чоловіків, проблеми із соціалізацією під час тривання шлюбу, виникнення проблем у дитинстві та виникнення насильства щодо спільних дітей.

Спільними ознаками постраждалих від насильства жінок з погляду соціального анамнезу є достатньо сформовані соціальні зв’язки та соціальна підтримка і виникнення соціальної ізоляції внаслідок проблемної поведінки партнера. За відмінну ознаку ми могли б вважати тип партнерських проблем, або ж проблеми, які виливалися в насильницьку поведінку з боку партнера / чоловіка, а також супутні соціально-патологічні явища, що трапляються в сім’ї, окрім алкоголізму та домашнього насильства, які є спільними ознаками.

Контент-аналізом анамнестичних даних вибраних казуїстик постраждалих від насильства жінок ми з погляду особистого, сімейного та соціального анамнезу, які містили дані, що стосуються сімейних та соціальних аспектів проблематики вибраних постраждалих від насильства жінок, встановили, що:

  • постраждалі від насильства жінки у більшості випадків страждають на хронічні захворювання, які, як правило, призводять до інвалідності, безробіття, фінансових проблем у сім’ї та соціальної ізоляції,
  • постраждалі від насильства жінки мають вищу освіту, ніж початкова, причому найчастішою є закінчена вища освіта,
  • постраждалі від насильства жінки зростають у повних сім’ях, які видаються безпроблемними в період їхнього дитинства,
  • батьки постраждалих від насильства жінок у більшості випадків розлучаються в період їхнього старшого шкільного віку або підліткового віку,
  • постраждалі від насильства жінки знаходять проблемних партнерів найчастіше в період підліткового віку до молодої дорослості,
  • постраждалі від насильства жінки у більшості випадків ведуть спільне домогосподарство з проблемним партнером / чоловіком у дуже молодому віці (одразу після досягнення повноліття),
  • постраждалі від насильства жінки укладають шлюб із проблемними партнерами у дуже молодому віці,
  • постраждалі від насильства жінки мають дітей із проблемним партнером у дуже молодому віці,
  • постраждалі від насильства жінки легко встановлюють соціальні зв’язки та підтримують їх, проте у більшості випадків вони сформовані в сім’ї,
  • у сім’ях постраждалих від насильства жінок трапляються численні соціально-патологічні явища, насамперед, однак, окрім насильства, алкоголізм проблемного партнера / чоловіка.

Наведені висновки можна було б узагальнити в контексті сімейних та соціальних аспектів, що стосуються постраждалих від насильства жінок. Висновки можуть сприйматися також як ризикові фактори для виникнення проблем у партнерських / подружніх стосунках у контексті виникнення домашнього насильства в сім’ї.

Наступним аналізом, який ми реалізували в межах дослідження, був аналіз відповідей на запитання в інтерв’ю. Контент-аналізом відповідей на запитання інтерв’ю з погляду сімейних та соціальних аспектів постраждалих від насильства жінок ми в контексті комплексних висновків встановили, що:

  • початкова сім’я постраждалих від насильства жінок є повною,
  • постраждалі від насильства жінки оцінювали своїх батьків як особистостей із позитивними, а також і негативними рисами, що свідчить про те, що з ними вони мають нейтральні стосунки (ні позитивні, ні негативні),
  • постраждалі від насильства жінки оцінюють своїх матерів як особистостей із позитивними рисами, що свідчить про те, що вони мають з ними позитивні стосунки,
  • постраждалі від насильства жінки оцінюють виховання з боку батька позитивно і в рівній мірі негативно,

  • постраждалі від насильства жінки оцінюють виховання з боку матері як позитивне та адекватне,

  • жінки, які зазнали насильства, не мають досвіду домашнього насильства в сім'ї, досвід домашнього насильства мала 1/5 жінок, які зазнали насильства, з нашої дослідницької вибірки,

  • жінки, які зазнали насильства, стали самостійними від початкової сім'ї у молодому віці (вік близько 20 років),
  • найчастішими причинами відокремлення від початкової сім'ї були вагітність та партнерство,
  • жінки, які зазнали насильства, оцінюють поведінку кривдників / чоловіків загалом як садистську, депресивну, образливу, жахливу, деспотичну, травмуючу, грубу, негативістську, докірливу, проблемну, ревниву та тиранічну, причому майже 1/3 жінок, які зазнали насильства, з нашої дослідницької вибірки певним чином виправдовують поведінку кривдника і відчувають провину, сприймаючи негативну поведінку партнера / чоловіка як виправдану,
  • жінки, які зазнали насильства, відчувають соціальну ізоляцію в період, коли вони зазнають насильства з боку свого партнера / чоловіка,
  • соціальна ізоляція жінок, які зазнали насильства, коли вони перебувають у стосунках з кривдником / чоловіком, проявляється насамперед фізичною соціальною ізоляцією, за якої вони змушені перебувати в домашньому середовищі; психологічною ізоляцією, за якої вони не мають можливості соціалізуватися (друзі, знайомі, сім'я); мають обмежену можливість навчатися та працювати; підпорядковані стратегіям контролю партнера; не мають доступу до фінансів,
  • жінки, які зазнали насильства, вважають причиною соціальної ізоляції насамперед намагання кривдника / чоловіка їх фізично та психологічно знищити, ненависть з любові, цілеспрямоване заподіяння нещастя, зраду, ревнощі, намагання досягти залежності жінок, які зазнали насильства, від їхніх партнерів / чоловіків, спробу розлучення,
  • жінки, які зазнали насильства, після розриву з кривдником / чоловіком більше не відчувають соціальної ізоляції,
  • у випадку, якщо жінки, які зазнали насильства, відчувають соціальну ізоляцію навіть після розриву з кривдником / чоловіком, вона проявляється різними способами, наприклад, інтенсивним безпідставним страхом, нездатністю працювати та порушеною соціальною комунікацією і встановленням соціальних зв'язків,
  • жінки, які зазнали насильства, після розриву з кривдником / чоловіком не відчувають соціальної ізоляції і, виходячи з цього, не відчувають жодних інших наслідків цієї соціальної ізоляції після розриву з кривдником / чоловіком,
  • у випадку, якщо жінки відчувають певні наслідки соціальної ізоляції після розриву з кривдником / чоловіком, вони мають форму симптомів, пов'язаних із посттравматичним стресом та посттравматичним стресовим розладом,
  • жінки, які зазнали насильства, не потребують планування стратегій подолання соціальної ізоляції, оскільки вони впоралися з цією стресовою ситуацією відразу після розриву з кривдником / чоловіком, або після відходу від кривдника / чоловіка,
  • 1/5 жінок, які зазнали насильства, що відчували певні наслідки соціальної ізоляції навіть після розриву з кривдником / чоловіком, використовують різні стратегії та плани з метою подолання відчуття соціальної ізоляції та поступового включення в суспільне життя, а саме: планування звернення за психологічною допомогою, переїзд до сім'ї через відчуття безпеки, працевлаштування та пошук відповідного житла.

Аналіз тематичних досліджень надав нам відповіді на дослідницьке запитання 1, 2, 4, 5, 7, 8 та 9. Аналіз відповідей на запитання в інтерв'ю надав нам відповіді на всі поставлені дослідницькі запитання. Відповіді на всі поставлені дослідницькі запитання ми наводимо в наступному тексті.

Дослідницьке запитання 1: Чи була початкова сім'я, в якій виростали жінки, що зазнали насильства, повною? (сімейні аспекти). Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю довели, що жінки, які зазнали насильства, походять з повної сім'ї. Ми можемо стверджувати, що жінки, які зазнали насильства, походять переважно з повних сімей, що є позитивним висновком, оскільки неповна сім'я загалом сприймається як можливий фактор ризику для поведінкових, психічних та соціальних проблем у дорослому віці.

Дослідницьке запитання 2: Які особистісні риси притаманні батькам і матерям жінок, які зазнали насильства? (сімейні аспекти). Виникнення патологічних рис у тематичних дослідженнях було зафіксовано лише в поодиноких випадках. Проте загалом ми можемо стверджувати, що батьки жінок, які зазнали насильства, не мають виражених патологічних особистісних рис, які призводять до проблемної та небажаної поведінки. Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю довели, що жінки, які зазнали насильства, не мають з батьком ні позитивних, ні негативних стосунків, з огляду на те, що своїх батьків вони оцінювали в середньому майже в однаковій кількості як особистостей з позитивними, так і як особистостей з негативними рисами. З погляду аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю також було встановлено, що жінки, які зазнали насильства, мають матерів з позитивними рисами, що є позитивним висновком.

Дослідницьке запитання 3: Які стилі виховання та підходи використовували батьки у вихованні жінок, які зазнали насильства? (сімейні аспекти). Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю довели, що жінки, які зазнали насильства, оцінюють виховання з боку батька ні позитивно, ні негативно, з огляду на те, що відповіді учасниць були майже в однаковій мірі віднесені як до позитивного, так і до негативного виховання. З погляду аналізу виховання з боку матері ми можемо стверджувати, що жінки, які зазнали насильства, оцінюють виховання матерів як належне, добре та сповнене любові.

Дослідницьке запитання 4: Чи мають жінки, які зазнали насильства, досвід домашнього насильства в початковій сім'ї, в якій вони виростали? (сімейні аспекти). Досвід домашнього насильства в початковій сім'ї зустрічався лише поодиноко, а саме у двох тематичних дослідженнях з десяти. Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю довели, що жінки, які зазнали насильства, не мають досвіду домашнього насильства в сім'ї. Досвід домашнього насильства мали лише 4 учасниці із загальної кількості 20.

Дослідницьке запитання 5: Чи стали жінки, які зазнали насильства, самостійними від початкової сім'ї у молодому віці? - вік, що відповідає періоду розвитку «молода, або рання дорослість» (сімейні аспекти). Аналіз тематичних досліджень підтвердив, що жінки, які зазнали насильства, стали самостійними від початкової сім'ї в період молодої дорослості, а саме у дев'яти випадках з десяти. Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю довели, що жінки, які зазнали насильства, залишають свої сім'ї у дуже молодому віці, близько 20 років.

Дослідницьке запитання 6: Якими були найчастіші причини відокремлення жінок, які зазнали насильства, від початкової сім'ї? (сімейні аспекти). Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю довели, що найчастішими причинами відокремлення жінок, які зазнали насильства, є вагітність та партнерство.

Дослідницьке запитання 7: Що думають жінки, які зазнали насильства, про небажану поведінку їхнього інтимного партнера (екс-партнера), або чоловіка (екс-чоловіка)? (соціальні аспекти). Аналіз тематичних досліджень підтвердив, що жінки, які зазнали насильства, вважають поведінку партнера неприпустимою та небажаною. Загалом можна стверджувати, що жінки, які зазнали насильства, сприймають поведінку кривдників / чоловіків як велику проблему, яка заважає їм у соціалізації, працевлаштуванні та веденні нормального життя без соціальних, фінансових, сімейних та медичних проблем. Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю довели, що жінки, які зазнали насильства, оцінюють поведінку тиранічних партнерів загалом як негативну в сенсі травмуючих та агресивних проявів.

Дослідницьке запитання 8: Чи відчувають жінки, які зазнали насильства, соціальну ізоляцію в період, коли вони зазнають насильства з боку свого партнера/чоловіка? (соціальні аспекти). Аналіз тематичних досліджень підтвердив цей факт у двох випадках із десяти, причому результати можуть бути викривлені через брак інформації про цей соціальний феномен, пов’язаний із проявами домашнього насильства. Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв’ю показали, що жінки, які зазнали насильства і жили або живуть із партнером/чоловіком, що чинить тиранію, відчувають соціальну ізоляцію. Далі ми також можемо стверджувати, що жінки, які зазнали насильства, переживають серйозну соціальну ізоляцію у формі фізичної ізоляції, коли вони змушені в більшості випадків залишатися лише у своєму домі, мають обмежену можливість навчатися та працювати, перебувають під контролем партнера/чоловіка, не мають доступу до фінансів, а також мають обмежені контакти, як фізичні, так і психологічні, у вигляді контактів у соціальних мережах.

Дослідницьке запитання 9: Що вважають жінки, які зазнали насильства, причиною соціальної ізольованості? (соціальні аспекти). Хоча аналіз тематичних досліджень не давав точного визначення відповіді на це поставлене дослідницьке запитання, загалом причинами, наведеними в них, можна вважати небажану поведінку партнера, спрямовану на перешкоджання створенню та підтримці соціальних зв’язків. Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв’ю показали, що жінки, які зазнали насильства і відчували або відчувають соціальну ізоляцію внаслідок поведінки свого партнера (експартнера)/чоловіка (ексчоловіка), у більшості випадків вважають причинами такої поведінки негативні явища, такі як прагнення до психологічного та фізичного знищення з боку партнера, ненависть із любові, зрада, ревнощі тощо. Були зафіксовані й відносно позитивні причини, а саме: відчуття великої любові з боку партнера, психологічна травма партнера, сильний зв’язок та інше.

Дослідницьке запитання 10: Як проявлялася соціальна ізоляція в період, коли жінки, які зазнали насильства, перебували з інтимним партнером-тираном у партнерському або шлюбному союзі? (соціальні аспекти). Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв’ю показали, що жінки, які зазнали насильства, у більшості випадків відчувають соціальну ізоляцію в період, коли вони перебувають з інтимним партнером-тираном у партнерському або шлюбному союзі. Соціальна ізоляція проявляється у більшості жінок через серйозне обмеження особистої свободи.

Дослідницьке запитання 11: Які наслідки соціальної ізоляції відчувають жінки, які зазнали насильства, після розриву з партнером/чоловіком-тираном? (соціальні аспекти). Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв’ю показали, що жінки, які зазнали насильства, не відчувають соціальної ізоляції після розриву з партнером (експартнером) або чоловіком (ексчоловіком)-тираном. У разі, якщо вони продовжують відчувати соціальну ізоляцію, це є наслідком контактів партнера (експартнера) або чоловіка (ексчоловіка)-тирана з їхніми близькими та друзями, що викликає в них неприємні відчуття, змушуючи переховуватися та приховувати своє місцеперебування. У деяких випадках були зафіксовані симптоми, пов’язані з посттравматичним стресовим розладом, а саме у 1/5 жінок, які зазнали насильства.

Дослідницьке запитання 12: Які стратегії та плани мають жінки, які зазнали насильства, з метою подолання відчуття соціальної ізоляції та поступової інтеграції в суспільне життя? (соціальні аспекти). Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв’ю показали, що жінки, які зазнали насильства, не потребують планування стратегій подолання соціальної ізоляції, оскільки після розриву або розлучення з партнером (чоловіком)-тираном вони більше не відчувають жодних серйозних проявів цього стану. Стратегії подолання цієї стресової ситуації (наслідків соціальної ізоляції) планувалися у 1/5 учасниць, і це були, наприклад, звернення за психологічною допомогою, переїзд до родини, працевлаштування та пошук відповідного житла, пошук нових знайомств для подолання почуття самотності та ізоляції.

Дискусія

У разі, якщо ми маємо на меті порівняти наші результати з результатами інших досліджень, необхідно підкреслити факт, який наводить Mencerová (2017), що існують три джерела для отримання релевантної інформації про домашнє насильство — статистика, результати досліджень та клінічні висновки (дослідження, проведені психіатрами, психологами, консультантами). З нашої точки зору, важливими є насамперед результати досліджень, які вивчали такі самі або подібні зв’язки та змінні, як у нашому випадку. У цьому контексті, однак, необхідно також зазначити, що результати досліджень є варіативними, і деякі висновки не можна порівнювати з нашими, оскільки ми проводили дослідження, яке характеризувалося певними інноваціями в тому сенсі, що обрані нами змінні не використовувалися в рамках цих досліджень, що дає нам можливість описати додаткові дослідницькі контексти. Зазначену проблему ми пов’язуємо насамперед із дослідженням, представленим у цій науковій статті. Ми знайшли лише одне дослідження, яке було першочергово зосереджене на соціальній ізоляції жінок, які були або є жертвами партнерського/шлюбного насильства, а саме дослідження Netto et al. (2017).

Автори дослідження Netto et al. (2017) вивчали гіпотезу про те, що ізоляція є формою насильства, під час якої інтимний партнер намагається послабити мережу підтримки жінки, ізолювати її від соціальних взаємодій, що призводить аж до повної заборони будь-яких стосунків із родиною чи друзями. Це твердження, як і в нашому випадку, було підтверджено. У згаданому дослідженні також аналізувалися причини соціальної ізоляції за допомогою стратегії якісного дослідження. У дослідженні взяли участь 12 жінок зі спеціалізованого центру допомоги жінкам у Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Як і в нашому випадку, було використано інтерв’ю. Результати показали, що жінки у зв’язку з проблемами соціальної ізоляції внаслідок насильницької поведінки інтимного партнера мали дефіцит задоволення своїх потреб, насамперед соціальних, що пов’язано з певними симптомами в різних сферах особистості. Також у цьому дослідженні було доведено, що причини ізольованості жінок, які зазнали насильства, пов’язані з небажаною, тиранічною та загрозливою поведінкою партнера/чоловіка, що призводить до обмеження контактів із соціальним середовищем.

Негативним висновком є те, що, як і в нашому випадку, жінки, які зазнають домашнього насильства, звертаються за фаховою допомогою лише тоді, коли ситуація здається серйозною, невирішуваною або такою, що загрожує життю. До цього періоду вони намагаються мінімізувати проблеми в партнерському союзі, пов’язані з насильством, і не вирішувати їх. Проблеми, пов’язані із соціальною ізоляцією внаслідок насильства, що чиниться щодо жінок із боку партнера/чоловіка, зникають після припинення контакту з цим партнером або внаслідок життєвих змін, пов’язаних із новим соціальним та сімейним середовищем.

Висновок

На завершення ми хотіли б вказати на обмеження проведеного дослідження. Обмеженням дослідження є можливе викривлення відповідей учасниць у якісному інтерв’ю, коли відповіді могли бути певною мірою неавтентичними через блокування певних здорових психічних функцій внаслідок пережитої травми та серйозних стресових подій чи змін, що, однак, не змінює того факту, що їхню інформативну цінність ми можемо підтвердити завдяки взаємозв’язку та послідовності відносин між змінними.

У межах дослідження учасниць було поінформовано про загальний характер результатів дослідження, про суворе дотримання анонімності їхніх свідчень, а також про захист їхніх персональних чи інших особистісних даних і характеристик, що, з іншого боку, могло бути заохочувальним і стимулюючим фактором для висловлення фактів або оцінки ситуації ретроспективно та перспективно. У деяких випадках ми, однак, помітили, що свідчення учасниці були незв’язними та поверхневими, при цьому ми поважали рішення учасниці не відповідати на запитання розлогою відповіддю і не ставили додаткових уточнювальних запитань. Ми також стикалися з проявами смутку та тривоги, з якими було дуже важко впоратися з погляду дослідника, оскільки вони впливали на інтенсивність голосу або на саме свідчення та тривалість відповідей на поставлені запитання. В одному випадку також було очевидно, що учасниця з різних причин мала великі перешкоди до того, щоб висловитися, що ми, проте, з плином часу подолали проявом емпатії, конгруентності, прийняття та поваги.

Автор: PhDr. Andrea Hurbanová Авторка є студенткою докторантури у Vysokej škole zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety v Bratislave Список використаної літератури

APPELT, B. – KASELITZ, V. – LOGAR, R. 2004. Away from Violence. Guidelines for setting up and running a Women´s Refuge. [online].Vienna : European Commision Programme. [cit. 207-07-30]. Dostupné na internete: http://fileserver.wave-network.org/trainingmanuals/Away_from_Violence_2004_English.pdf BUDINOVÁ, A. 2012.Rizika chudoby žen postižených domácím násilím a jejich dětí. Praha : Profem, s. r. o., 2012. 37 s. ISBN 978-80-904564-2-6. BURIÁNEK, J. 2013. Partnerské konfigurace, hodnotové vzorce a domácí násilí. In VEČERKA, K. (Eds.). Prevence sociálních deviací – přání, naděje a realita: sborník z konference sekce sociální patologie MČSS, Červená nad Vltavou, 17.-19. 4. 2013. Praha: MČSS, 2013. s. 127-137. ČÍRTKOVÁ, L. 2017. Zkušenosti s řešením domáciho násilí v ČR. In Polák, P. – Tittlová, M. 2017. Kriminologivkcé možnosti riešenia domáceho násilia. Zborník príspevkov z vedeckej konferencie s medzinárodnou účasťou konanej 20. apríla 2017. Bratislava : Wolters Kluwer, 2017. 568 s. ISBN 978-80-8168-708-2. s. 100-112. GARCÍA-MORENO, C. et al. 2013. Global and regional estimmates of violence against women: prevalence and health effects of intimate partner violence and non partner sexual violence. Geneva : World Health Organization, 2014. HABANÍK, T. – VAVRUŠ, M. 2017. Nástroje prevencie pred domácim násilím v psychickej podobe. In Polák, P. – Tittlová, M. 2017. Kriminologivkcé možnosti riešenia domáceho násilia. Zborník príspevkov z vedeckej konferencie s medzinárodnou účasťou konanej 20. apríla 2017. Bratislava : Wolters Kluwer, 2017. 568 s. ISBN 978-80-8168-708-2. s. 343-351. HRONOVÁ, M. et al. 2011. Vliv domácího násilí na zdraví žen – obětí násilí a jejich dětí, které jsou svědky násilí v rodině. Sociologická sonda klientek o.s. ROSA a jejich dětí za rok 2010. [online]. [citované 2018-02-06]. Dostupné na internete: http://rosa-os.cz/wp-content/uploads/2014/05/2010_STATS.pdf HRUŠKOVÁ, M. – KOZLOVÁ, L. – FRANCOVÁ, H. 2013. Stereotypy percepce veřejnosti vůči obětem domácího násilí. In Prevence úrazů, otrav a násilí, 2013. roč. 9, č. 1. s. 7-14. HURBANOVÁ, A. 2018. Sociálne aspekty pomoci ženám – obetiam domáceho násilia. [rozpracovaná dizertačná práca]. KELLY, J. B. - JOHNSON, M. P. 2008. Differentiation among types of intimate partner violence: research update and implications for interventions. In Family Court Review, 2008. Roč. 3, č. 46, s. 476 -499. MARTINKOVÁ, M. – SLAVĚTÍNSKÝ, V. – VLACH, J. 2014. Vybrané problémy z oblasti domáceho násilí v ČR. Praha : Institut pro kriminologii a sociální prevenci, 2014. 130 s. ISBN 978-80-7338-139-4. MENCEROVÁ, I. 2017. Prevencia a eliminácia domáceho násilia. In Polák, P. – Tittlová, M. 2017. Kriminologivkcé možnosti riešenia domáceho násilia. Zborník príspevkov z vedeckej konferencie s medzinárodnou účasťou konanej 20. apríla 2017. Bratislava : Wolters Kluwer, 2017. 568 s. ISBN 978-80-8168-708-2. s. 141-152. MIOVSKÝ, M. 2010. Kvalitativní přístup a metody v psychologickém výzkumu. Praha : Grada Publishing, 2010. 332 s. ISBN 80-247-1362-4. NETÍKOVÁ, D. – NETÍK, K. 2010. Program terapie partnerských agresorů. In NEDVĚDOVÁ, A. – VANÍČKOVÁ, L. CHOMOVÁ, Z. (Eds.). 2010. Sborník textů zaměřených na problematiku domácího násilí. s. 150-154. NETTO, L. A. et al. 2017. Isolation of women in situation of violence by intimate partner: a sociál network condition. (original: Isolamento de mulheres em situação de violência pelo parceiro íntimo: uma condição em redes sociais; Aislamiento de mujeres en situación de violencia por el compañero íntimo: una condición en redes sociales). In Escola Anna Nery, 2017. ISSN 1414-8145. Roč. 21, č. 1, s. 1-8. NOVÁKOVÁ, L. 2010. „Každý má právo na život bez násilí!“. In NEDVĚDOVÁ, A. – VANÍČKOVÁ, L. CHOMOVÁ, Z. (Eds.). 2010. Sborník textů zaměřených na problematiku domácího násilí. s. 65-68. ONDICOVÁ, M. 2017. Základné znaky domáceho násilia. In Polák, P. – Tittlová, M. 2017. Kriminologivkcé možnosti riešenia domáceho násilia. Zborník príspevkov z vedeckej konferencie s medzinárodnou účasťou konanej 20. apríla 2017. Bratislava : Wolters Kluwer, 2017. 568 s. ISBN 978-80-8168-708-2. s. 31-49. POLÁK, P. 2017. Pomoc obetiam domáceho násilia. In Polák, P. – Tittlová, M. 2017. Kriminologivkcé možnosti riešenia domáceho násilia. Zborník príspevkov z vedeckej konferencie s medzinárodnou účasťou konanej 20. apríla 2017. Bratislava : Wolters Kluwer, 2017. 568 s. ISBN 978-80-8168-708-2. s. 179-205. RITOMSKÝ, A. – BACHRATÝ, J. 2008. Metóda repertoárovej mriežky v sociálnych vedách. [online]. In Sociálne a politické analýzy, 2008. 2(2). s. 72 - 114. Dostupné na internete: http://sapa.ff.upjs.sk/images/files/49b179a1142b1e09d134a69f6b17e74b ÚRAD VEREJNÉHO ZDRAVOTNÍCSTVA SLOVENSKEJ REPUBLIKY. 2010. Domáce násilie. [online]. [citované 2017-07-04]. Dostupné na internete: http://www.ruvzpd.sk/vz/data/Domace_nasilie.pdf