Кризова інтервенція поєднує кілька видів фахової допомоги, чи то психологічну, медичну, соціальну або правову. Кризова інтервенція допомагає клієнту на шляху до змін задля якіснішого та ціннішого життя. Вона зазвичай реалізується у випадках, коли клієнт перебуває під загрозою безпосередньо або через короткий проміжок часу після травматичної події. У найзагальнішому розумінні термін «криза» викликає в нас негативну емоційну реакцію, незалежно від того, чи ми в ролі кризового працівника, батька, чоловіка тощо. Однак криза також несе в собі потенціал росту та змін у позитивному напрямку, про що пишуть Knoppová (2002), Eis (1994), Kastová (2000) та багато інших. Криза може спонукати нас до інтенсивнішого життя. Цей потенціал ми можемо вивести навіть із самої назви – кризовий працівник = працівник, що допомагає, отже, криза клієнта для кризового працівника означає «допомогу» у переспрямуванні особистісного росту клієнта до позитивніших цінностей та активностей на противагу усталеним стратегіям типу «звичка — друга натура». У кризовій інтервенції (Špatenková, 2004) важливо повернути індивіду його психічну рівновагу, порушену критичною життєвою подією.

Кризовий працівник не може ізольовано зосередитися на комплексному образі проблеми, а еквіпотенційно постійно шукає перспективні ресурси клієнта, які можна використати при вирішенні гострої кризи (порівняй Bell, 2003). У межах методів та технік кризової інтервенції йдеться про широку палітру інструментів, які ведуть до прояснення переживань клієнта та до зупинки контрпродуктивних тенденцій поведінки (порівняй Vodáčková, 2002). Опанування цих завдань вимагає (див. Špatenková, 2004) повної віддачі кризових працівників:

  • Доступність та постійна готовність інтервентів надавати допомогу.
  • Зміст роботи охоплює широке коло проблематики (від шкільних, сімейних, робочих проблем до злочинів та суїцидальних клієнтів).
  • Йдеться про контакт із людьми, які переживають сильні емоції.
  • Необхідність працівників приймати рішення під тиском і часто без достатньої кількості інформації.
  • Непередбачуваність завдань, часу тривання інтервенції та умов, за яких вона буде реалізовуватися, з чим пов'язані труднощі планування конкретних процедур.
  • Навантаження, що випливає з незбалансованості роботи, перехід від інтенсивних ситуацій до різного за тривалістю часу очікування наступного клієнта.
  • Співпраця з іншими інституціями і, як наслідок, необхідна здатність до кооперації, ведення переговорів та менеджменту.

Усе це може сприяти високому емоційному виснаженню та деперсоналізації кризових працівників.

Серед багатьох важливих якостей кризового консультанта та консультанта чи психолога, яким ми будемо приділяти увагу далі, є емпатія, співчуття, теплота.

Емпатія є передумовою надання емоційної підтримки, простору для вентиляції емоцій, рефлексії потреб і бажань клієнта, а також для вираження розуміння. Емпатія передбачає тимчасову ідентифікацію з клієнтом, що дозволяє кризовому працівнику отримати емоційне знання про переживання клієнта. Очевидно, що це складний процес, метою якого є опрацювати ці переживання та зрозуміти їх. Кризовий працівник не є безособовою істотою чи якимось роботом, а індивідом із власними емоціями, бажаннями та потребами.

Емпатія в роботі кризового працівника – терапевта може набувати різних ступенів. При надмірній ідентифікації з клієнтом відбувається перевантаження переживаннями клієнта та втрата об'єктивності щодо співчуття, яке паралізує його здатність створювати можливості для руху клієнта. Часто це приносить відчуття безпорадності вплинути на трагічну життєву ситуацію, гнів на обставини в житті клієнта, які запобігають позитивному результату, тощо.

З іншого боку, може статися, що кризовий терапевт не здатний до емпатії (антитеплота), що може бути наслідком негативного впливу особистих подій кризового працівника – його переживань, постійних чи тимчасових, конфліктів, переконань, цінностей, що не пов'язані безпосередньо з допомогою клієнту. Небажаним наслідком тут може бути створення дефензивної (захисної) позиції, коли він не знаходить спільної мови з клієнтом, не може відчувати теплоту до клієнта або створити з ним будь-який альянс (Davis, 1987).

Клієнт і кризовий працівник поєднані взаємними стосунками. Ці стосунки є ядром кризово-інтервенційного процесу, і тому необхідно шукати протективні феномени, які пом'якшують можливі негативні наслідки складної роботи кризових працівників. Одним із ефективних засобів проти вигорання терапевта, а також дефензивних стосунків щодо клієнта, є самоефективність терапевта.

Самоефективність ми відносимо до суттєвих елементів, що забезпечують бажаний та очікуваний ефект процесу допомоги; - вона утворює ключовий компонент системи Self; - її можна охарактеризувати як впевненість під час виконання дій, пов'язаних з інтервенцією.

Самоефективність у певній ситуації впливають два види очікувань: 1. очікування ефективності; 2. очікування результатів.

Очікування ефективності індивіда, згідно з Hall та Lindzey (1999), — це переконання індивіда в тому, що він здатний реалізувати поведінку, яка вимагається в ситуації, тоді як очікування результатів — це оцінки індивідом результату даної поведінки. Винагородою і водночас здобутком для кризового працівника у випадку самозацікавленості є зростання самоефективності та підтвердження цінності власного «Я».

Взаємозв'язок очікування ефективності та результатів в інтервенції працівника, що допомагає, веде нас до роздумів про значущість емоцій в інтервенційному процесі з клієнтом. Тут ми підходимо до мотиву «гедоністичного альтруїзму» (іпсоцентричної мотивації), спрощено вираженого словами: «я допомагаю, і це приносить мені задоволення».

Задоволення від співчуття, згідно зі Stamma (2009), демонструє такі наслідки, як радість, ентузіазм, відчуття наповненості, гарний настрій, відчуття самоефективності, відчуття компетентності, знаходження цінності сенсу тощо.

Навпаки, при виснаженні від співчуття, тобто емпатії, що перевантажує терапевта, настає вторинний травматичний стрес.

Вторинний травматичний стрес або опосередкована травма проявляється подібно до посттравматичного стресового розладу. При емпатичному слуханні кризовий працівник вживається в іншу особу і починає переживати ті самі почуття, що й вона. Він створює таким чином свою власну внутрішню уяву про подію, що може вилитися в інтрузивні образи. На наступному етапі терапевт намагається уникнути спогадів про травму клієнта, і супровідним явищем буває також соціальна ізоляція як результат припущення про нерозуміння з боку інших.

До цього може додатися безсоння, роздратування, надмірні реакції переляку, проблеми з концентрацією пам'яті, які є вираженням зростаючого намагання захиститися від небезпеки, нападу.

З вищезазначеного зрозуміло, що емпатія – важлива в професії кризового працівника, що допомагає, – є водночас і його загрозою. Симптоми, якими проявляється вторинний травматичний стрес, можуть порушити соціальне, робоче та інше важливе функціонування працівника, що допомагає, особливо через переживання клінічно значущого дистресу. Lerias та Byrne (2003) зазначають, що при опосередкованій травмі порушення набуває різної тяжкості. Вони додають, що через накопичення стресу тут існує потенційний ризик виникнення психічного розладу.

Протилежністю виснаженню від співчуття та профілактикою вторинного травматичного стресу є задоволеність від співчуття (compassion satisfaction), пов’язана з гедоністичним альтруїзмом.

Задоволеність від співчуття ми відносимо до захисних механізмів, що підтримують добробут (wellbeing) — як переживання життєвого благополуччя. Задоволеність від співчуття підтримується турботою, спрямованою на себе (Kraus, 2005), і водночас є поясненням того, чому люди виконують стресові посади, попри те, що вони є джерелом стресу та травм. Тут також виникає міркування, що ці особи сприймають свою роботу як особистий чи суспільний виклик змістовного характеру. Сила захисного ефекту задоволеності від співчуття полягає також у формуванні так званої опосередкованої стійкості, яку отримує інтервенційний працівник від клієнта. Передавачами є сприйняття терапевтом стійкості у клієнта, копінг-стратегії клієнта, надія, прощення. Унікальний і позитивний ефект цього процесу веде кризового працівника до переоцінки своїх ставлень, поглядів і, зрештою, до підвищення його фрустраційної толерантності.

Налаштування на клієнта — емпатія — може змінювати переживання ситуації не лише у клієнта, а й у працівника, що надає допомогу. Зміна переживання кризового працівника під час інтервенції у зв’язку з терапевтичними стосунками, чи то в негативному напрямку як вторинний травматичний стрес, чи в позитивному напрямку як опосередкована стійкість, проявляється в ефективності роботи та загальному психічному благополуччі.

Очевидно, що сучасність ставить перед нами дедалі більше питань, що стосуються стратегій подолання в усіх аспектах життя особистості. Не є винятком і працівники, що надають допомогу, які повинні постійно оцінювати ситуацію клієнта та зважувати доцільність стратегій для їх подолання. Вони неодноразово піддаються впливу травматичних подій клієнтів, що призводить до підвищеного рівня симптомів посттравматичного стресового розладу порівняно з поодиноким впливом такого навантаження. Знаходження та застосування механізмів, які профілактично діють проти негативних наслідків стресу, на нашу думку, стає ефективною та необхідною психогігієною працівника, що надає допомогу.

Автор: Iveta Schusterová Стаття підготовлена в межах реалізації гранту Vega № 1/0177/08 Література:

Bell, H.(2003). Strengths and Secondary Trauma in Family Violence Work, Social Work, 48,4,513 – 522. Davis, J. D. (1987). Development of taxonomy of therapists´ difficulties: Initial report. British Journal of Medical Psychology, 60, 109 – 119. Eis, Z.(1994). Krize všedního dne.Praha: GradaPublishing. Hall, C., S., Lindzey, G. (1999). Psychológia osobnosti.2.vyd. Bratislava: SPN. Kastová, V.(2000). Krize a tvořivý prístup k ní. Praha: Portál. Knoppová, D. a kol.(1994). Telefonická krizová intervence. Praha: Remedium. Kraus, V. I. (2005). Relationship Between Self – Care and Copmassion Satisfaction, Compassion Fatigue and Burnout Among Mental Health Working with Adolescent Sex Offenders, Counseling and Clinical Journal, 2,1, 81 - 88. Lerias, D., Byrne, M. K. (2003). Vicarious Traumatization: Symptoms and predictors, Stress and healt, 19, 129 - 138. Stamm, B. H. (2009). Professional Quality of life: Compassion Satisfaction, Compassion Fatigue and Secondary Traumatic Stres, www.proqol.org. 2. 12. 2009 Špatenková, N.(2004). Krizová intervencie pro praxi. Praha: Grada Publishing. Vodáčková, D. a kol. (2002). Krizová intervence. Praha: Portál.

Стаття була представлена на 5-му щорічному конференції під назвою ,,Psychológia zdravia 2010“, яка відбулася 19 травня 2010 року в Братиславі. Конференцію організувала секція психології здоров’я SPS при SAV у співпраці з секцією здоров’я Міністерства охорони здоров’я Словацької Республіки. У підготовці заходу також брали участь: Národný ústav srdcových a cievnych chorôb v Bratislave, VŠZaSP sv. Alžbety v Bratislave, Kancelária WHO na Slovensku, KISH Košice, Katedra psychológie FF KU v Ružomberku та Katedra psychológie FF TU v Trnave.

Збірник матеріалів 5-ї конференції з психології здоров’я, Братислава, 2010, був виданий лише в електронній формі Доступність: http://www.prohuman.sk/psychologia/zbornik-prispevkov-z-konferencie-psychologia-zdravia-2010