Соціальна освіта та розвиток потенціалу сім'ї

Девіз: Вірогідне подружжя, спільне життя та лагідна сімейна атмосфера змінюють серця членів родини та відвертають їх від злого.

Що таке сім'я?

Сім'ю можна розуміти як колективну істоту, яка відрізняється від інших сімей:

  • неповторним та унікальним організмом, тобто сімейними констеляціями, стосунками та комунікацією в сім'ї;
  • своїм унікальним хистом до сімейного життя, тобто спільним розумом сім'ї та типовим способом переживання в конкретній родині, який є видимим проявом передачі досвіду, навичок та звичок насамперед батьків дітям у даній сім'ї;
  • рівнем досягнутої зрілості розумового та емоційного пізнання і переживання сім'ї як групи, а також культивування чи занедбання колективного душевного та духовного потенціалу сім'ї як цілого і окремих членів сім'ї зокрема;
  • волею, заснованою на потребах, інтересах та ціннісних орієнтаціях сім'ї та окремих членів сім'ї, причому мотивація визначає динаміку та цілі сімейного життя;
  • совістю сім'ї та окремих членів сім'ї, тобто внутрішньо засвоєними принципами морального та просоціального сприйняття, відчуття, оцінювання та дій сім'ї та окремих членів сім'ї – що відображається як у діях сім'ї в її власному колі, так і в діях, спрямованих назовні сім'ї;

Сім'я — це цілісний соціальний, психологічний та духовний «організм», який є типовим своїм темпераментом, унікальною вдачею, мудрістю, відвагою, а також власною совістю та самостійними діями. Або це може бути й навпаки: вона малотемпераментна, не має власної вдачі й живе запозиченими вдачами інших, нерозумна, невідважна, не має власної совісті, не діє самостійно.

У наш час, названий постмодерною добою, сім'я опинилася в хаосі. Сім'ї досить часто є неповними, дисфункційними, не здатними створювати соціально, психологічно та духовно позитивну комунікаційну та стосункову мережу. І тому сім'я не є достатньо підтримуючим середовищем для тілесного, психічного та соціального життя своїх членів. Сім'я не завжди є підтримуючим середовищем. Якраз навпаки, багато разів це середовище, яке загрожує членам сім'ї. Середовище сім'ї позначене порушеними сімейними стосунками, порушеною міжособистісною комунікацією, психологічною маніпуляцією та соціальною патологією. Такі сім'ї на фоні оптимально функціонуючих сімей визначаються своїми серйозними сімейними соціальними проблемами.

Дисфункційні сім'ї з соціального та психологічного погляду є відмінними в негативному сенсі, і цією обставиною позначені члени таких сімей (чоловік, дружина, батько, дитина). Інакшість спричиняє психологічне та соціальне знедолення людини, через що виникають подальші проблеми дисфункційної сім'ї як цілого та окремих членів сім'ї зокрема. Як правило, у когось із членів сім'ї з'являється психічна проблема, нездатність долати соціальне навантаження, проблема адаптації до життєвих умов, невдача в комунікації з оточенням, нездатність реалізуватися в житті або впорядкувати свої життєві справи. При цьому діє правило, що «сім'я є найважливішою ланкою природної системи людських стосунків. Сімейні стосунки зумовлюють певною мірою інші шари соціальних стосунків.» (J. Máchová, 1970, с. 15.)

Ми розуміємо це так, що все добре і зле, що відбувається в суспільстві, певною мірою дзеркально відображається в доброму чи злому, що відбувається в житті сім'ї. J. Máchová (1970, с. 16) розмежувала понятійні значення сім'ї так: Нуклеарна сім'я, тобто безпосередня група, яка складається з батька, матері та дітей (які всі живуть разом). Розширена (широка) сім'я, яка включає також інших родичів: дідусів і бабусь, дядьків і тіток, двоюрідних братів і сестер тощо. Разом ця група є тотожною з поняттям спорідненість (це сучасніша назва для старішого поняття рід). Орієнтаційна сім'я — під цим мається на увазі сім'я, в якій певний індивід народжується. Розмножувальна сім'я — під цим мається на увазі нова сім'я, яку пара засновує шлюбом.

J. Máchová стверджує, і ми з нею погоджуємося, що в сім'ю проектується складність загальносуспільної структури, загальносуспільної комунікації та загальносуспільні конфлікти. Вона дійшла важливих тверджень, які є цілком чинними і в наш час, тому заради точності цитуємо їх дослівно (J. Máchová, 1970, с. 18):

  1. «Чим більшим є рух членів сім'ї (географічний, зумовлений характером роботи, зміною роботи, соціально-економічний, виховний, релігійний), тим слабшими є сімейні зв'язки і тим менше сім'я сприяє утриманню своєї соціальної позиції.
  2. Чим слабшою є інтеграція сім'ї, тим імовірніше, що її члени приєднуються до загальних політичних або соціальних рухів девіантного характеру. Це стосується і злочинності неповнолітніх.
  3. Психічне порушення в одного члена нуклеарної сім'ї діє руйнівно на всю сім'ю (особливо якщо йдеться про психіатричний випадок — душевні хвороби, розлади особистості, залежності).
  4. У кожному типі суспільства зафіксовано турботу про дітей та про літніх родичів як частину сімейних стосунків (навіть у найбідніших суспільствах).
  5. У всіх розвинених суспільствах існує також заборона інцесту (статевого акту між членами нуклеарної сім'ї між собою та між деякими членами ширшої сім'ї).»

Хист сім'ї до добра і зла?

Ми запитуємо, чому, попри відносно однакові умови матеріального забезпечення та можливостей жити гідним життям, деякі нуклеарні, або, інакше кажучи, первинні сім'ї зазнають невдачі у своїй соціальній, психологічній та духовній ролі, і це завдяки серйозним помилкам у виконанні сімейних обов'язків матері, батька чи дітей?

Чи подібно до серця окремої людини, серце сім'ї також має хист до добра і до зла? Допоможемо собі мисленнєвою конструкцією: у випадку, коли держава як суспільне ціле і сім'ї як менший суспільний осередок у державі не шанують вищий сенс свого життя, тоді держава і сім'ї розпадаються, настає розлад соціальної, психологічної та духовної спільноти держави і сім'ї. У державі чи в сім'ї немає мотивації та ентузіазму людей, а також бракує енергії, необхідної для реалізації особистого та сімейного потенціалу людей.

Мабуть, це зумовлено також фактом (J. Šafin, 2014), що люди не в змозі пізнати і відрізнити дійсність, у якій вони живуть, від ілюзії. Сучасна людина XXI століття підтримується в ілюзіях і пізнає те, чого насправді немає, і навпаки, не пізнає того, що є дійсним і правдивим у її житті. Лише додамо, що якщо люди не володіють знанням реальності, то вони не можуть ні діяти відповідно до дійсності, в якій живуть, ні відповідно до того, що є правдивим у їхньому житті.

Людей необхідно спрямовувати та вести до пізнання, яке веде до істини, а не до ілюзій, навіть у сімейному житті, і до них застосовні слова психоаналітика E. Fromm (1969, с. 123) про те, що «людина має схильність повертатися назад і йти вперед: це лише інший спосіб сказати, що вона має схильність як до добра, так і до зла. ...Вона має свободу вибирати між альтернативами, які самі по собі детерміновані загальною ситуацією, в якій людина перебуває. Якщо, однак, її серце зачерствіло до такої міри, що між її схильностями вже немає рівноваги, вона більше не має можливості вільного вибору... Саме тому, що зло є людським, тому що це потенціал регресії та втрати нашої людяності, воно є всередині кожного з нас».

E. Fromm зауважує, що ми «не повинні покладатися на те, що нас хтось врятує, але ми повинні усвідомлювати той факт, що помилкові вибори роблять нас нездатними врятувати себе самостійно»... У випадку, якщо «ми втратили здатність перейматися стражданням іншої людської істоти, дружнім поглядом іншої особи, ..... якщо людина стає байдужою до життя, тоді вже немає надії, що вона могла б обрати добро. Тоді її серце справді настільки зачерствіло, що її «життя» закінчилося.» (E. Fromm, 1969, с. 123.)

Шлях до того, як позбуватися зла в собі, а отже і в сім'ї, будується через усвідомлення цінності та унікальності своєї особистості, а тим самим і самоповаги, а також усвідомлення унікальності та цінності своїх близьких людей у сім'ї, а отже, і поваги до інших людей. Самоповага та повага до інших є, на нашу думку, ключовими факторами позбавлення від зла в житті людей.

Питання про основну мету людського життя та сім'я

Людські питання, що стосуються справжнього буття людини, за філософом J. Patočka, є такими: «Чому варто жити? Чи маю я заради чого жити? Для чого людина на світі? Коли і як варто по-справжньому жити? Коли людині добре? Коли можна сказати, що чиєсь життя справді добре? Коли можна сказати, що чиєсь життя вдалося – що це було вдале життя?» (J. Patočka, 1996, с. 143 – In: J. Křivohlavý, 2009, с. 120.)

У гуманізмі Socrat-а «людина є істотою, від природи спочатку не готовою, недовершеною. Саме життя є лише позірно повним існуванням. Проте людину можна пробудити до справжнього, дійсного буття. Цю можливість природна людина ігнорує – «не знає сама себе». За позірним буттям стоїть справжнє, за безцільним життям — життя, яке має мету – життя під його єдністю». Душа для Socrat-а — це те, що в житті єдине має значення: душа може отримати розуміння Доброго і тим самим перейти від внутрішньої неготовності до твердої форми (J. Patočka, 1996, с. 142-146). При цьому в античності серце, а не мозок, вважалося центром мудрості, і суттю мудрості було піклування про «розум, який прикладений до серця». (M. Mráz, 2006.)

Добре життя, право на людську гідність у суспільстві та сім'я

Уявлення про «добре життя», про якість життя з суб'єктивної точки зору «включає в себе психологічні, етичні та естетичні пріоритети, що випливають з уявлення про світ і про людину. Його розуміння спирається на осмислення сенсу життя, який представляє собою опорну точку саморозуміння». (B. Šulavíková, 2006, с. 113.) Для розвитку людини, а отже і для сім'ї та її членів, необхідна певна філософія життя, духовні цінності, які зумовлюють мислення, почуття, поведінку та дії сім'ї та її членів.

Чи є право на людську гідність лише декларацією, чи насправді реальністю, якою живуть люди? Чи реалізують люди право на людську гідність, тобто на повагу до себе як до унікальних носіїв людських цінностей? І водночас, вимагаючи власної людської гідності, чи готові люди нести відповідальність за те, як вони живуть? Право і відповідальність — це дві сторони медалі, вони пов'язані як із суспільною дисципліною, так і з особистою дисципліною. З правом на людську гідність пов'язані чималі обов'язки людини — працювати над своїм духовним, психічним та соціальним розвитком, і це в межах можливостей власного індивідуального потенціалу, а також у межах та умовах реальності свого життя. Умови життя зрештою залежать від психічної та соціальної зрілості чи незрілості людей окремо, а також людей у сім'ї та в інших групах різного життєвого призначення та соціальної ієрархії.

Це твердження ми ілюструємо уривком: «Переказують, що Sokrates на Афінському ринку запитував людей, чому вони живуть так, як живуть, і таким чином з'ясовував їхню життєву філософію, а також те, чи є їхній спосіб життя результатом свідомого вибору, чи лише випадковим збігом обставин. У дискусії він показував їм, що вони насправді не знають, чому живуть». (In: B. Šulavíková, 2006, с. 114.)

Теоретично можна припустити, що задекларовані правила та реальне сьогодення життя людей, навіть у середовищі сім'ї, для багатьох є заплутаними. Це стосується і феномену задекларованої людської гідності з одного боку, і реального порушення людської гідності негідними способами маніпуляції свідомістю людей — з іншого. Декларують духовні та душевні цінності буття людей, тобто автентичного переживання, за висловом E. Fromm-а — декларується Бути: духовний та психічний аспект життя. Тільки от у наш час людей у їхньому повсякденному житті спонукають до цінностей матеріального забезпечення, володіння. За висловом E. Fromm-а, у житті практикується Мати: володіти, накопичувати, споживати. (E. Fromm, 1969.)

Освіта людей як превентивний захід та сім'я

Наше уявлення про освіту сім'ї та в сім'ї, яка стосується насамперед самовиховання дорослих та виховання дітей, базується на тому, що члени сім'ї вчаться одне в одного і кожен також сам по собі. Сім'я вчиться жити разом, а окремі члени сім'ї вчаться жити як унікальні особистості. Це відбувається щодня, оскільки сім'я потрапляє в багато життєвих ситуацій, коли змушена вирішувати матеріальні, психічні, а також духовні проблеми. Члени сім'ї нерідко не справляються з міжособистісними стосунками та комунікацією в колі сім'ї. Завдяки тому, що члени сім'ї вчаться розумом і почуттями одне в одного шляхом наслідування та ототожнення (ідентифікації), сім'я стає незамінним середовищем, у якому батьки та діти взаємно соціалізуються. Сім'я вчиться тому, як жити разом. І водночас кожен член сім'ї вчиться бути самостійною особистістю, тобто персоналізується. Члени сім'ї засвоюють, крім того, певний «інструктаж» для життя в соціальному середовищі поза сім'єю, це означає енкультурулюються.

Підтримкою навчання протягом усього життя сім'ї та в сім'ї надається шанс і важливий спосіб: Захисту, розвитку та культивування сімейного та особистісного потенціалу сім'ї, як цілого, так і окремих членів сім'ї зокрема — це означає спосіб примноження вужчого внутрішнього середовища сім'ї, тобто духовного, психологічного та мікросоціального середовища власної сім'ї. А також примноження і ширшого зовнішнього середовища сім'ї, тобто природного, макросоціального та культурного середовища, в якому сім'я живе.

Наголошення на потребі навчання всієї родини як превентивного заходу пов’язане з тим, що родина, так само як і її окремі члени, має вчитися тому, як жити і діяти. Вона має бути помітно підтримана в зусиллях щодо досягнення своєї зрілості як цілого і членів родини зокрема. Родина як колективна істота повинна мати шанс працювати над власною духовною, психічною та соціальною зрілістю, яку, зрештою, можна розпізнати. А це головним чином за поведінкою та діями родини тоді, коли вона потрапляє в соціальні стресові ситуації і постає віч-на-віч із серйозними життєвими проблемами.

Загальноприйнятою думкою мислителів, філософів, а також гуманістично орієнтованих психологів є те, що найвищою метою пізнання для окремої людини є самопізнання. Ми знаємо, що через саморефлексію особа в родині впродовж усього життя формує свою персональну, соціальну, а також культурну ідентичність. Психічний образ своєї особи значною мірою зумовлює спосіб і рівень життєвої реалізації конкретної людини. Висловлюючись словами Ján Amos Komenský: Мудрість корисно служить людині тим, що вона розуміє свій шлях і все, що робить — з цього випливає, що вивчення мудрості має підготувати людський розум до всього, що в діяльності чи пасивно ми повинні переживати протягом цього життя.

Потенціал родини

Таємниця потенціалу родини, тобто психіки родини, проникає у світ через конкретні прояви та вчинки членів родини. У потенціалі родини імпліцитно міститься психічний потенціал, який впливає на характер родини та її членів.

Психічний потенціал складається із сукупності диспозицій родини, яка протягом життя родини через навчання перетворюється на психічну якість, що називається:

  1. Світогляд, ціннісна орієнтація родини (що є перетвореними диспозиціями членів родини до оцінювання) — йдеться про спосіб розуміння життя членами родини та родиною як цілим.
  2. Психічні властивості родини (що є перетвореними диспозиціями членів родини) — йдеться про виявлення життя членів родини в таких формах:
  • У формі здібностей (що є перетвореними диспозиціями членів родини до діяльності) йдеться про індивідуальні розумові та сенсорно-рухові дії членів родини.
  • У формі темпераменту та емоцій (що є перетвореними диспозиціями членів родини до збудливості) йдеться про унікальний індивідуальний спосіб відчуття та проявів кожного члена родини.
  • У формі спонукань / мотивації (що є перетвореними диспозиціями членів родини до дії) йдеться про психічну енергію, психічну спрямованість та психічну динаміку кожного члена родини. (M. Machalová, 2013, с. 64; 2014.)

Однак сила потенціалу родини без психічної та духовної саморегуляції родини як цілого та її окремих членів може загрожувати іншим родинам, іншим людям, суспільству, природі, планеті Земля і всесвіту. Відсутність духовного виміру в житті родини та її окремих членів призводить до того, що члени родини і родина як ціле не інтегруються в устрій та порядок (дисципліну) Життя. Потенціал родини таким чином може зашкодити самій родині. Це влучно описують слова A. Einstein, що доля людства відтепер залежить більше від його моральних принципів, ніж від рівня технологій. (M. Machalová, 2013, с. 64; 2014.)

Соціальна едукація1 та родина

Людина в належних умовах володіє протягом усього свого життя здатністю вдосконалюватися психічно і змінювати свою поведінку. Психологічно йдеться про природний процес досягнення цілісності особи. Індивід має тенденцію до самокерування та самоусвідомлення. Питання в тому, як змістовно пояснити людям, чому необхідно, щоб вони навчилися вчитися, і не розучилися вчитися, та привести їх до розуміння того, що єдине, що вони можуть у соціальній загрозі, і це без будь-якого обмеження, використати — це їхні власні здібності.

Значення навчання родини як цілого та її окремих членів випливає з потреби розвитку здатності людей до життя, яку ми як системну загальну здатність назвали «життєздатністю». (M. Machalová, 2013, с. 72-73; 2014.)

Сенс соціальної едукації родини полягає у формуванні розумової, емоційної, мотиваційної, ціннісної та соціальної готовності насамперед батьків до оцінювання життєвої реальності та до оптимального прийняття рішень і дій у зв’язку з родиною.

Сенс соціальної едукації полягає в підтримці родини та її членів у тому, щоб адекватно оцінити соціальну ситуацію родини та проблему і діяти конструктивно, з наміром подолати стресову життєву ситуацію і при цьому, наскільки це можливо, зберегти душевне і тілесне здоров’я. (M. Machalová, 2013, 2014.)

Загальною метою соціальної едукації родини є: Соціальна адаптація та інтеграція особистості членів родини — тобто соціальне виживання та безперервність розвитку особистостей членів родини в межах міжособистісних стосунків та соціальної комунікації в родині.

Психологічною метою соціальної едукації родини є: Інтеграція особистості окремих членів родини та формування їхньої ідентичності — тобто психічної цілісності, самообразу, світогляду, способу життя. (M. Machalová, 2013, 2014).

Висновок

Через зміст соціальної едукації є шанс формувати готовність родини до щоденних звичайних, а також складних ситуацій, що означає розвивати такі здібності членів родини: бути уважною людиною — думати і розуміти події в родині — відрізняти, що є шкідливим для життя родини, а що сприяє життю родини — вміти застосовувати знання у завданнях життя в родині та поза нею — діяти свідомо і відповідально — бути дисциплінованим у житті родини — перетворювати і творити життя родини — мати совість і поважати вищі принципи життя родини, тобто життєві цінності та віру.

Послання преподобного Siluan Atoský: Господи, дякую Тобі, що Ти дав на землю Святого Духа і що Він вчить нашу душу пізнавати те, чого б вона ніколи не передбачала, що буде пізнавати. (In: Archimandrita Sofronij (Sacharov), 2005, с. 137.)

Авторка: Prof. doc. PhDr. Mária Machalová, CSc. Inštitút výchovy a športu – IVŠ, Prešov/Bratislava

Література

ARCHIMANDRITA SOFRONIJ (SACHAROV). 2005. Ctihodný Siluan Atoský. Preklad: ŠAKOVÁ,Elena. Prešov: Misijné spoločenstvo svätého veľkomučeníka Juraja Víťaza. 281 s. ISBN 80-969360-5-0. FROMM, Erich. 1969. Lidské srdce – jeho nadání k dobru a zlu. Praha: Mladá fronta.136 s. KŘIVOHLAVÝ, Jaro. 2009. Psychologie moudrosti a dobrého života. Praha: GRADA.144 s. ISBN 978-80-247-2362-4. MACHALOVÁ, Mária. 2013. Preventívna sociálna práca - Edukačná paradigma v sociálnej práci. Prešov: Prešovská univerzita.272 s. ISBN 978-80-555-0932-7. MACHALOVÁ, Mária. 2014. Edukačná sociálna práca. Prešov: Prešovská univerzita.327 s. ISBN 978-80-555-1118-4. MÁCHOVÁ, Jiřina. 1970. Spor o rodinu. Praha: Mladá fronta.133 s. MRÁZ, M. 2006. Psyché – pojem, symbol, inšpirácia a prameň múdrosti. In: RUISEL, I. (Ed.): Múdrosť – inteligencia – osobnosť. Bratislava: Ústav experimentálnej psychológie SAV, s. 10-16. PATOČKA, Ján. 1996. Péče o duši. Praha: Oikoyhmenh. ŠAFIN, Ján. 2014. Príhovor k otvoreniu konferencie. Nová sociálna edukácia človeka III. Terapie v pomáhajúcich profesiách. Pravoslávna bohoslovecká fakulta Prešovskej univerzity, Prešov, 3.11.2014. ŠULAVÍKOVÁ, Blanka. 2006. Autenticita a dobrý život. Bratislava: Album.198 s.

1Едукацію ми розуміємо як ширше поняття, що субсумує (охоплює) виховання та освіту. Едукацію ми використовуємо як системне поняття, а також як міжнародно вживаний термін.