Соціальна підтримка у людей похилого віку з онкологічними захворюваннями

Соціальна підтримка для людей похилого віку з онкологічними захворюваннями

Вступ

Онкологічне захворювання — це загальна назва групи захворювань, спричинених неконтрольованим розмноженням пухлинних клітин у найрізноманітніших органах і тканинах тіла. Воно характеризується виникненням злоякісних (малігнізованих) клітин, які набули здатності проникати в навколишні тканини (інвазія), де утворюють віддалені пухлини (метастази). Онкологічні захворювання з такими властивостями загрожують життю (Kaušitz 2003). Сьогодні ми є свідками того, що деякі типи пухлин уже піддаються лікуванню. Це стало можливим завдяки технічному прогресу в хірургічному лікуванні, де паліативні втручання були замінені радикальними операціями з кращою перспективою виживання. У радіотерапії значного успіху було досягнуто не лише завдяки техніці опромінення, а й завдяки більш доцільному фракціонуванню доз випромінювання. Протипухлинна хіміотерапія зробила значний внесок у покращення результатів лікування (Klener 2002).

У діагностиці онкологічних захворювань важливими є біохімічні, гематологічні, імунологічні та гістологічні дослідження. Завдання фахівців — якнайшвидше і з найменшим навантаженням для пацієнта встановити правильний діагноз. Для встановлення діагнозу в онкології, як і в інших галузях медицини, використовується комбінація кількох діагностичних процедур. Першим важливим кроком є ретельно зібраний анамнез: сімейний анамнез — ми з'ясовуємо насамперед наявність онкологічних захворювань у родині; особистий анамнез — зосереджується на даних про дошлюбне та шлюбне статеве життя, кількість пологів, вагітностей, спосіб життя та звички хворого, а також дані про поточну хворобу; професійний анамнез — робоче середовище та ризики; соціальний анамнез — сімейний стан, житлові умови тощо.

При встановленні діагнозу необхідно знати ступінь поширення пухлинного процесу. Визначення стадії розвитку позначається як «стадіювання» (staging). TNM-класифікація, яка дозволяє визначити оптимальний план лікування, допомагає прогнозувати перебіг захворювання і є необхідною передумовою для порівняння терапевтичних результатів.

Онкологічні захворювання в Словаччині мають тенденцію до зростання. За даними Статистичного управління Словацької Республіки, кількість населення віком 65+ у 2016 році становила 814 659 осіб, індекс старіння — 96,92; кількість смертей серед осіб 65+ у 2014 році становила 51 346, у 2015 році — 53 826, у 2016 році — 54 123. Чоловіків віком 65+ у 2015 році було 27 462; жінок віком 65+ у 2015 році — 23 364 особи.

Міністерство охорони здоров'я Словацької Республіки відповідно до § 45 п. 1 літ. a) Закону № 576/2004 Зб. про медичне обслуговування, послуги, пов'язані з наданням медичної допомоги, та про внесення змін і доповнень до деяких законів у редакції Закону № 350/2005 Зб. видало концепцію № 28172/2006 у Віснику МОЗ, випуск 1-5 від 25 січня 2007 року, том 55, де опрацьовується зміст медичного обслуговування в галузі геріатрії, визначається діяльність геріатрії як спеціалізованої галузі, що займається медичним обслуговуванням людей похилого віку (віком понад 65 років).

При наданні комплексної допомоги людям похилого віку враховуються вікові зміни організму, мультиморбідність, подальша крихкість та знижена адаптаційна здатність старіючого організму. Допомога зосереджена на визначенні функціонального стану та потенціалу людей похилого віку, а також враховує вплив соціальних факторів на стан здоров'я літніх людей та соціальні наслідки їхніх хвороб. Важливою рисою геріатричних пацієнтів є крихкість (нестабільність), яка проявляється схильністю до ускладнень та погіршенням адаптаційних механізмів.

Соціальна підтримка

Соціальна підтримка являє собою міру допомоги у подоланні певної ситуації і вважається одним із найважливіших захисних факторів здоров'я. Křivohlavý (2001) виділяє чотири види соціальної підтримки: інструментальна підтримка, інформаційна підтримка, емоційна підтримка, оціночна підтримка. Вона може мати позитивний вплив на людей, особливо у важких життєвих ситуаціях, і може допомогти в соціальному житті та загальній життєвій орієнтації людини.

Соціальна підтримка є одним із важливих факторів, що сприяють підтримці або стабілізації якості життя людей похилого віку. Більшість авторів погоджуються з тим, що соціальна підтримка проявляється різними способами і є важливим стовпом психічного та фізичного здоров'я, підвищує стійкість до навантажень і «бажання пережити навіть життєві поразки та кризи» (Hartl, Hartlová, 2000). Mareš (2001) характеризує соціальну підтримку як доброзичливу діяльність, що охоче надається особі, з якою надавач перебуває в особистих стосунках, і ця діяльність має позитивний ефект для отримувача — або негайно, або з часом.

Соціальна підтримка також може бути джерелом як позитивних, так і негативних переживань — зниження самооцінки, неприємні відчуття меншовартості, проблеми в міжособистісних стосунках. Вона сприймається насамперед як моральна підтримка оточення або як конкретна форма нематеріальної допомоги. До факторів, що позитивно впливають на наш загальний стан здоров'я, ми також відносимо довіру та віру. З повсякденної практики кожен лікар підтвердить, що люди, які довіряють йому як лікарю та його терапії, одужують краще і швидше. Віра — це насамперед наше особисте рішення щодо певної спрямованості життя, яка може бути орієнтована на різні цілі, і те, у що ми віримо, відіграє важливу роль. З вірою та довірою ми стикаємося не лише в так званому секуляризованому середовищі, а й у релігійній сфері. Результати досліджень згідно з Křivohlavý (2001) показують прямий зв'язок між вірою та задоволеністю життям, подоланням стресу, соматичними захворюваннями, депресією, біологічним імунітетом тощо. Автор зазначає, що люди, які демонструють характеристики так званої внутрішньої (власної) віри та християнської віри, вище оцінюють і загальну якість свого життя. Віра дає нам вищий рівень самооцінки та забезпечує силу і стійкість для того, щоб не піддаватися труднощам повсякденного життя.

Людина похилого віку з онкологічним захворюванням

Дослідження було проведено в Словаччині, схвалене Етичною комісією при Факультетській лікарні Центральної військової лікарні в Ружомбероку: ÚVN-FN:18-23/2018, шляхом розповсюдження анкети в Онкологічній клініці.

Метою дослідження було з'ясувати думки респондентів щодо таких тем: побоювання щодо хвороби, емоції, які вони відчували після виявлення онкологічного захворювання, проблеми, що виникли після встановлення діагнозу, можливості задоволення потреб, очікування пацієнтів, їхні плани та мрії на майбутнє. Цільова вибірка: респонденти пенсійного віку (чоловіки 62 роки і старше, жінки 60 років і старше) з діагностованим онкологічним захворюванням.

Дослідницьку групу склали 29 респондентів: 28 респондентів були пенсійного віку і отримували пенсію за віком. Одна респондентка — жінка 61 року — ще оформлювала пенсію за віком, на дату заповнення анкети вона не мала чинного рішення від Соціальної страхової компанії (Sociálna poisťovňa), тому була класифікована як респондент не пенсійного віку. Загалом 29 респондентів, з них 13 чоловіків і 16 жінок. 10 респондентів проживають у місті, 19 респондентів — у селі. Сімейний стан: одружена (9), одружений (8), неодружена/ий (1), розлучена/ий (5), вдова/вдівець (6). Ми цікавилися освітою респондентів: 10 респондентів мали початкову освіту, 10 респондентів — професійно-технічну (училище), 4 респонденти мали повну середню освіту і 5 респондентів мали вищу освіту.

Онкологічне захворювання є складним для переживання пацієнтом та його родиною, але воно також є фінансово обтяжливим, про що свідчать окремі відповіді респондентів, де 11 осіб зазначили, що їхній фінансовий стан є низьким, але дозволяє їм задовольняти базові потреби; 15 респондентів вказали, що їхній фінансовий стан є середнім — посереднім, і лише зрідка дозволяє їм задовольняти також і вищі потреби. Троє респондентів зазначили, що їхній фінансовий стан є відносно високим, завдяки чому вони можуть задовольняти всі свої потреби. Ми цікавилися, чи знають респонденти про своє захворювання (діагноз), виходячи з думки, що онкологічні пацієнти повинні знати свій діагноз, і він має бути повідомлений їм у зрозумілий спосіб.

«Онкологічний пацієнт у певному сенсі залишається пацієнтом протягом усього життя. Існує необхідність суворої диспансеризації, регулярних оглядів, повторних і складних діагностичних тестів протягом багатьох років після лікування. Цей факт визначає психологічний стан пацієнта, а також ситуацію пацієнта в родині та в суспільстві. Звісно, непросто говорити про права онкологічного пацієнта навіть у його родині та формулювати їх» (Siracká 2003).

Ознайомлені зі своїм діагнозом: (5) респонденток мали рак молочної залози, чоловіки — рак сечового міхура (2), рак простати (2), рак яєчок — один чоловік. Двоє респондентів вказали лише загальну назву «рак». За допомогою вторинного сортування ми з'ясували, що це були чоловіки віком 62 та 64 роки з базовою освітою, які проживають у селі, неодружені. Один респондент не зміг точно визначити свій діагноз, вагаючись між сечовим міхуром і кишечником. Ми цікавилися віком (календарним), у якому було діагностовано онкологічне захворювання: найчастіше у віці 62 років (5), у віці 67 років (4) респонденти.

Оцінка дослідницьких питань Цінності респондентів У цьому питанні ми цікавилися, яка цінність є для респондентів найважливішою. Вони могли обрати три варіанти із запропонованих нами семи цінностей. Цінність здоров'я обрали 26 респондентів, родину — 22 респонденти, віри в Бога та Божої присутності у своєму житті потребують 12 респондентів.

Передбачувані зміни в житті респондентів У цьому питанні ми цікавилися, чи змінили б вони щось у своєму житті, де: 18 респондентів нічого б не змінювали у своєму житті, вони задоволені прожитим життям, значущої різниці між чоловіками та жінками не було. Зміни у своєму житті зробили б 9 респондентів, з них п'ятеро чоловіків, які за соціальним статусом були розлученими або неодруженими. Двоє вказали інше: вони б зробили зміни, наприклад, вибір іншого партнера, стати батьком/матір'ю.

Прийняття звістки про діагноз Тема прав онкологічних пацієнтів пов'язана з безліччю відкритих питань не лише з боку пацієнтів, лікарів, а й усієї громадськості. Їх вирішення не є простим, оскільки воно значною мірою ускладнене багатьма факторами, такими як: культурний, соціальний та економічний рівень суспільства. У якому напрямку мають бути спрямовані зусилля, що ведуть до покращення цієї ситуації? Здається, що відкрита дискусія всіх, кого це стосується, має бути першим кроком, вона має бути піддана аналізу, на основі якого можна було б міркувати про стратегію, спрямовану на вирішення проблеми. Легалізація прав онкологічних пацієнтів — це тривалий процес, ми виходимо із Загальної декларації прав людини, з прав пацієнтів у СР. Однією з серйозних проблем є дилема — пацієнт має право знати, але чи має він право також не знати свій діагноз? Мистецтвом і обов'язком лікарів є вміння правильно оцінити переживання конкретного пацієнта при формулюванні інформації. Це дуже важливо для створення позитивних стосунків і співпраці при лікуванні пацієнта, яке є радикальним і тривалим та може бути пов'язане з багатьма супутніми труднощами. Важливо шукати спосіб, як інформувати пацієнта про його діагноз. У Словаччині поінформованість про захворювання коливається між повною або частковою необізнаністю про діагноз (Siracká 2003).

Тому нас цікавила думка, як опитані нами респонденти сприйняли цю звістку про свій діагноз. Вони могли обрати три відповіді з одинадцяти запропонованих нами. Ми припускали, що респонденти вкажуть як першу фазу після повідомлення діагнозу фазу шоку та гніву, як їх описує Елізабет Кюблер-Росс (1972): 21 респондент поставив собі питання «Що тепер?». Якщо ми порівнюємо їхні відповіді за Е. Кюблер-Росс, то вони перебували у третій фазі. Ми можемо припустити, що прийняття захворювання прямо залежить від віку пацієнта. 16 респондентів перебували у першій фазі, тобто «я відчував/ла безпорадність і величезний смуток». 12 респондентів «був/ла здивований/а, що це може бути правдою». І «я не знав/ла, що відбувається».

Далі йшло наступне питання, у якому ми цікавилися, у чому їх почало обмежувати онкологічне захворювання: 23 респонденти зазначили, що хвороба є причиною побоювань за своє життя і здоров'я, 19 респондентів вказали, що хвороба є джерелом більшої турботи про своїх близьких, і 11 респондентів зазначили, що хвороба змусила їх глибше розуміти хвору і страждаючу людину.

Актуальний стан прийняття/неприйняття власного захворювання Ми цікавилися актуальним станом прийняття/неприйняття пацієнтами власного захворювання, де вони могли обрати у відповідях три варіанти. Актуальне ставлення до захворювання зазвичай зумовлене багатьма факторами. Серед найважливіших: ступінь функціонального обмеження, тривалість труднощів, вік пацієнта, інтенсивність болю, рівень і ступінь реалізації життєвих планів, фінансова ситуація, стосунки оточення і особливо родини, сімейного середовища до його хвороби, здатність пристосуватися до неминучої зміни способу життя. Пацієнт має проблему впоратися з багатьма обмеженнями, які є наслідком онкологічного захворювання, і з пов'язаними з цим психосоціальними та економічними наслідками.

З відповідей ми з'ясували, що 16 респондентів прийняли свою хворобу, у молитві шукають відповіді 14 респондентів, свій зв'язок з Богом поглибили 10 респондентів, 9 респондентів намагаються прийняти своє захворювання, 6 респондентів врегульовували конфлікт з людьми, депресивними почуваються 6 респондентів. Цікавим є показник «не прийняв/ла і, ймовірно, ніколи не прийму цю хворобу» у трьох респондентів.

Врегулювання з реальністю відбувається у трьох площинах: 1. Пристосування до життя з хворобою з можливістю звичайних занять, без значних конфліктів. 2. Резигнація з малою або жодною надією на покращення, пристосування до хронічної інвалідності при підвищеній конфліктності. 3. Очевидна депресія або протест проти стану, труднощі у безпорадності, відчуття нещастя і втрати життєвої рівноваги.

Ми цікавилися думкою респондентів щодо того, як вони сприймають своє захворювання: згідно з відповідями, 15 респондентів не брали до уваги симптоми хвороби, що з’являлися. Цей показник є цікавим, оскільки в СР проводяться регулярні профілактичні огляди, які повністю покриваються державним медичним страхуванням. Але рішення завжди залишається за громадянином. На національному рівні проводяться регулярні публічні акції, спрямовані на конкретні онкологічні захворювання, наприклад, «День нарцисів» — це унікальна благодійна збірка Liga proti rakovine, яка у 2018 році відбулася вже в 22-й раз. Liga proti rakovine протягом усього року готує проєкти та програми, якими допомагає пацієнтам у їхніх конкретних проблемах, ситуаціях та викликах. Крім того, вона дбає про профілактику та інформованість усієї громадськості, підтримує медичні заклади, лікарні, інші громадські об’єднання, а також дослідження у сфері лікування онкологічних захворювань.

Переживання хвороби ми досліджували за допомогою питання № 7, де респонденти могли обрати три варіанти. Психічне переживання та поведінка людини з онкологічним захворюванням під час хвороби проявляються тим, що вони пов’язані із суб’єктивною обробкою всього, що вона сприймає — власного тіла, змін в окремих системах. Переживання пов’язане з усією психічною активністю людини, яка може як негативно, так і позитивно впливати на процес діагностики, лікування та реабілітації. У 17 респондентів під час процесу лікування хвороби проявляється смуток, семеро виявили страх. За допомогою вторинного групування ми з’ясували, що це жінки — матері.

Ми поставили респондентам питання, у якому запитували про їхні побоювання, вони могли обрати три варіанти.

Побоювання респондентів 16 респондентів найбільше бояться фізичного болю та страждань. Відповіді не є для нас несподіваними, оскільки біль — це неприємне відчуття та емоційний досвід, пов’язаний із реальним або потенційним пошкодженням тканин, або описаний термінами такого пошкодження. Біль є одним із найчастіших симптомів хвороб, це комплексний феномен, який має нейрофізіологічну основу, дуже часто супроводжується неприємними відчуттями, переживається кожною людиною унікально, його важко точно визначити, ідентифікувати та виміряти. Біль є одним із найбільш лякаючих і водночас найчастіших симптомів онкологічного захворювання.

Онкологічний біль виникає приблизно у 35–45% пацієнтів під час встановлення діагнозу, у 60%–70% пацієнтів на пізній стадії захворювання та у 75%–90% пацієнтів на термінальній стадії онкологічного захворювання. Він є значним фактором, що впливає на якість життя хворих на онкологічні захворювання. Недостатньо лікований біль призводить до безсоння, втоми, депресії та відчуття виснаження (Hudáková a kol. 2008).

Онкологічний біль визначається як «тривалий або рецидивуючий біль, пов’язаний із безперервним ноцицептивним стимулом, на який впливають психологічні фактори». Його також називають тотальним болем (Blumental-Barby a kol., 1988).

Ми розрізняємо біль гострий — визначений тривалістю до 6 місяців, це короткочасний сигнал про те, що сталося пошкодження тканин, і хронічний — визначений тривалістю понад 6 місяців, це може бути постійний біль, що виникає через певні регулярні або нерегулярні інтервали (мігрені, болі в спині). Часто він пов’язаний із психопатологічними явищами. Для оцінки болю використовуються опитувальники болю, які належать до складніших і комплексніших інструментів оцінки болю. Для оцінки онкологічного болю найчастіше використовується короткий опитувальник болю Brief Pain Inventory (BPI), який зосереджується на болю пацієнта протягом останніх 24 годин2. Опитувальник виражає інтерференцію (взаємовплив) інтенсивності болю з іншими функціями (зі сфери психосоціальної та фізичної активності).

Також використовується опитувальник McGill, який розділений на чотири частини. У першій з’ясовуються сенсорні та емоційні аспекти болю, у другій — часовий перебіг болю, у третій оцінюється інтенсивність поточного болю. Опитувальник доповнюється топографічним обстеженням, за допомогою якого визначається локалізація болю. Також доступна Едмонтонська система оцінки для інших симптомів, що супроводжують біль (обмеження активності, нудота, депресія, тривожність, сонливість, відсутність апетиту, задишка), яка допомагає оцінити якість життя пацієнта, що страждає від болю (Hudáková a kol. 2008).

Інші опитувальники болю, які використовуються: MPQ — сенсорні та емоційні аспекти болю, часовий перебіг болю, визначення інтенсивності поточного болю, топографічне обстеження. WHYMPI — 52 питання, що стосуються болю та 30 різних щоденних занять. PASS — 40 пунктів про те, наскільки сильно пацієнт боїться болю, який його мучить. MMPI — існує певний зв’язок між особистісним виміром іпохондрії, депресією та істерією з одного боку і болем з іншого.

13 респондентів вказали на інше побоювання: приниження, брак інтимності, зниження власної гідності. Ці відповіді однозначно вказують на труднощі у самообслуговуванні, яке спрямоване на догляд за своєю особою, своїм господарством, контакт із соціальним середовищем. Щоб могла бути реалізована самодостатність людини з онкологічним захворюванням, ми погоджуємося з авторкою Repková (2017, с. 45): «Право на повсякденність — це забезпечення такого підходу до людини в умовах звичайного (повсякденного) життя, який у даному соціально-культурному та економічному контексті є порівнянним із підходом до осіб того ж віку, статі чи інших релевантних характеристик. Йдеться про доступ до умов, що підтримують повноцінну соціальну інтеграцію людини в природні соціально-економічні відносини, спрямовані на її власний розвиток, розвиток її громади та ширшої спільноти. Це базується на тому, що право на доступ до умов, які підтримують соціальну інтеграцію, не може бути порушене (під загрозою) або поставлене під сумнів актуальною життєвою ситуацією людини».

Інші побоювання мали 7 респондентів щодо подальшого процесу лікування та недостатньої ефективності процесу лікування, відповідальність за минуле життя висловили 8 респондентів, втрату надії висловили 5 респондентів.

Очікування пацієнтів щодо допомоги та підтримки Соціальна мережа для особи з діагностованим захворюванням є дуже важливою, вона допомагає їй у подоланні різних проблемних ситуацій, з якими вона стикається. Ми цікавилися, від кого вони очікують допомоги, підтримки та соціальної опори, яка є важливою частиною соціальних відносин особи. Соціальна опора представляє міру допомоги у подоланні даної ситуації і вважається одним із найважливіших захисних факторів здоров’я.

Křivohlavý (2002) говорить про чотири види соціальної опори: • Інструментальна опора — йдеться про конкретну форму допомоги, наприклад, надання фінансової чи матеріальної допомоги. Ініціатива щодо допомоги виходить від людини, яка з власної волі вирішила допомогти постраждалому, причому конкретно, по суті. • Інформаційна опора — індивіду надається інформація, яка може бути корисною для орієнтації в ситуації, в якій він опинився.

• Емоційна підтримка – людині в біді в емпатичній формі надається емоційна близькість (любов, співчуття), їй додають надії, простягають руку, коли вона занурюється у безнадію, депресію. • Оцінна підтримка – у людини зміцнюється її позитивна самооцінка та впевненість у собі, підтримується її прагнення до авторегуляції (Kamanová 2013).

З результатів дослідження ми з’ясували, що допомогу очікували 16 респондентів від установ, які надають медичну та соціальну допомогу, 8 респондентів очікують її від лікаря та дітей. Важливим для нас є показник, що 7 респондентів очікують допомоги від соціального працівника. За допомогою вторинного групування ми встановили, що це були респонденти, які отримували певну грошову допомогу на компенсацію тяжкої інвалідності.

Досліджувані категорії: фізична, психічна, духовна, соціальна та суспільна сфери У наступних питаннях ми зосередилися на досліджуваних категоріях: фізична сфера, психічна та духовна сфера, соціальна та суспільна сфера.

Фізичне здоров’я може змінюватися протягом хвороби залежно від її перебігу, функціонування окремих органів та органних систем. Ми вважаємо його також показником біологічного старіння/міри біологічної старості незалежно від віку. Фізична сфера закономірно є наслідком онкологічного лікування. Усі види протипухлинної терапії несуть ризик побічних ефектів, тому ми цікавилися актуальною та потенційною потребою у фізичній сфері: 12 респондентів не хочуть відчувати хронічний біль, вони хочуть отримати контроль над своїм життям.

Центром уваги соціально-психологічного дослідження у сфері міжособистісних стосунків є поняття соціальна взаємодія. Воно виражає взаємний зв’язок людей під час спільної діяльності. Цим питанням ми запитували про психічну та духовну потребу у респондентів, де 15 респондентів мають потребу проводити більше часу з родиною (не було значущої різниці між чоловіками та жінками), і 15 респондентів потребують щирої розмови про свій стан здоров’я. Соціальна взаємодія представляє процес взаємних стосунків і контактів між індивідами та групами, який забезпечує соціалізацію особистості, а також існування суспільства та його складових. З соціально-психологічної точки зору індивід як особистість, з одного боку, є продуктом соціальних взаємодій, але з іншого боку, він водночас є і їхнім активним творцем. На основі взаємодій створюються і формуються соціальні стосунки, що конкретно потрібно респондентам у сфері соціальній та суспільній. Соціальні стосунки між індивідами не є результатом індивідуально пережитих симпатій чи антипатій у міжособистісних стосунках, вони є результатом об’єктивно існуючого включення індивіда до структури суспільства. Психологічні стосунки виникають при взаємному прийнятті двох або більше індивідів. Типові форми міжособистісних стосунків: позитивна співпраця, антагоністичне суперництво, байдуже перешкоджання одне одному, позитивне суперництво, антагоністична співпраця (Lokša 2007).

Організацію матеріальних справ, що стосуються існуючих матеріальних ресурсів, зазначили 12 респондентів. Соціальні потреби дуже тісно пов’язані з соціальним контактом та соціальним сприйняттям. Людина має широкий спектр соціальних потреб, до найважливіших належать: потреба ідентифікації (ототожнення), потреба престижу, потреба афіліації, потреба пізнання, потреба впливу...

Навіть попри те, що респонденти мають діагностоване онкологічне захворювання і були госпіталізовані в онкологічне відділення, знали про свою хворобу, ми поставили їм питання, що стосується їхніх бажань, де 10 респондентів хочуть взяти участь у родинному святкуванні, 7 хочуть бути активними на богослужінні (у церкві), 5 хочуть відвідати своє улюблене місце, здійснити поїздку, яку через свій поганий стан здоров’я не могли реалізувати. Згодом ми поставили їм відкрите питання, в якому запитували: «Про що вони мріють?», «Чого вони найбільше бажають?», «Чого ще очікують?» У цьому питанні респонденти однозначно зазначили, що «хотіла/хотів би бути здоровою/здоровим..... побачити своє онучатко.... вибачитися за свої гріхи.... не мати болю...... довго ходити на власних ногах...... не хочу нікому заважати..... мрії вже не є реальними........ хочу померти уві сні...... щирі слова...... знати правду....»

Висновок

Ми погоджуємося з Levická (2002, с. 70), яка зазначає, що головною метою надання соціальної підтримки є полегшення подолання конкретної несприятливої ситуації. Індивід надану допомогу інтерпретує притаманним йому способом. На розуміння та прийняття запропонованої допомоги, або ж наданої соціальної підтримки, має великий вплив попередній особистий досвід людини. У нашому дописі ми опрацювали думки респондентів з онкологічним захворюванням на теми: побоювання щодо хвороби, емоції, які вони відчували після виявлення онкологічного захворювання, проблеми, що виникли після встановлення діагнозу, можливості задоволення потреб, їхні очікування, їхні плани та мрії на майбутнє. З результатів для мене однозначно випливає, що респонденти як онкологічні пацієнти пенсійного віку не мають побоювань щодо хвороби, щодо смерті. Вони активні під час лікування, реагують на вказівки лікаря, дотримуються лікувального режиму. Вони усвідомлюють свої резерви щодо власного здоров’я, які мали б заповнити ще в продуктивному віці. Їм зараз бракує внутрішньої сили для задоволення своїх потреб, але попри це вони мають свої мрії та бажання, де з відповідей випливає, що вони хочуть бути самодостатніми до кінця свого життя і не хочуть бути тягарем для інших, хочуть мати забезпечені матеріальні ресурси. Ми опрацювали окремі види соціальної підтримки: інструментальну, інформаційну, емоційну та оцінну.

Автор: doc. PhDr. Irena Kamanová, PhD., MHA. Бібліографія

BLUMENTAL-BARBY, K. a kol. 1988. Opatrovanie ťažko chorých a umierajúcich. Tendencie, fakty, problémy. Martin : Osveta, 1988, 240 s. ISBN 70-002-89. HARTL, P.- HARTLOVÁ, H.: Veľký psychologický slovník. Praha : Portál, 2010. 800 s. ISBN 978-80-7367-686-5. HUDÁKOVÁ, Z. a kol.: Onkologické ošetrovateľstvo. Všeobecná časť, Ružomberok: FZ KU v Ružomberku, Katedra ošetrovateľstva, Ružomberok 2008, s. 146. ISBN 978-80-8084-363-2 KAMANOVÁ, I.: Človek vo vyššom veku v podmienkach Slovenskej republiky, 1 vyd., Krakov 2013, 207 s. ISBN 978-83-7580-347-1 KAUŠITZ, J. a kol.: Onkológia, Veda, vyd. I, Bratislava : SAV, 2003. 712 s. ISBN 80-224-0711-9 KLENER, P.: Klinická onkológie, Galén, vyd. 1, Praha 2002. ISBN: 8072621513; KŘIVOHLAVÝ, J. 2002. Psychologie nemoci. Praha : Grada Publishing, spol. s. r. o., 2002, 200 s. ISBN 80-247-0179-0. LEVICKÁ, J.: Teoretické aspekty sociálnej práce. Trnava: ProSocio 2002. 278 s. ISBN 80-89074-39-1. LOKŠA, J.: Základy sociálnej psychológie, Ružomberok: PF, 2007. ISBN 978-80-8084-173-7. MAREŠ, J.: Psychologie pro učitele. Praha: Portál, 2001. 655 s. ISBN 80-7178-463-X. REPKOVÁ, K.: Sociálne služby. Podpora zmysluplnej každodennosti v ľudsko-právnej perspektíve, Inštitút pre výskum práce a rodiny, Bratislava 2017, s. 45. ISBN 978-80-7138-151-8 SIRACKÁ, E.: Práva onkologických pacientov. Prezidentka Ligy proti rakovine SR - 19.3.2003. In: http://www.apotheka.sk/article/190/prava-onkologickych-pacientov.

1 Дослідження було реалізоване в межах опрацювання монографії під назвою: (NIE)ZNANY SENIOR ONKOLOGICZNY wybrane zagadnienia z psychoonkologii w geriatrii (badania polsko-słowackie).

2 Brief Pain Inventory – BPI (Короткий опитувальник болю, скорочена форма). Опитувальник складається з дев'яти запитань, причому використовує неструктуровані (відкриті) та структуровані (закриті) запитання. BPI був розроблений Charlesom S. Cleelandom у 1989 році як інструмент для оцінки онкологічного та хронічного болю. BPI — це короткий, простий і легкий у використанні інструмент, який був перевірений багатьма мовами. Він дозволяє оцінити локалізацію болю пацієнта, найсильніший, найслабший, середній біль за останні 24 години та біль, що відчувається в даний момент, використання знеболювальних препаратів, ступінь полегшення після прийому ліків, а також вплив болю на щоденні функції. BPI використовує прості числові шкали від 0 до 10. Перевагою інструменту є його часова ефективність та легкість адміністрування. Надійність BPI коливається в межах від 0,77 до 0,91.