Тенденції смертності від самогубств у Європі у 2015–2025 роках: суспільні та громадські фактори ризику

ВСТУП

Самогубство є серйозною глобальною проблемою громадського здоров’я; за даними World Health Organisation, понад 700 000 смертей на рік спричинені самогубствами (WHO, 2021) — майже 10 на 100 000 населення (WHO, 2020), або одна людина кожні 40 секунд (Lovero et al., 2023; Bertuccio et al., 2024). Хоча рівень смертності від самогубств вищий серед людей похилого віку (Alicandro et al., 2019), наразі самогубство посідає четверте місце серед основних причин смерті серед молодих людей у всьому світі (Bertuccio et al., 2024). У 2016 році самогубство входило до 10 основних причин смерті у Східній Європі, Центральній Європі, Західній Європі, Центральній Азії, Австралазії, Південній Латинській Америці та регіонах з високим рівнем доходу в Північній Америці (Naghavi, 2019). Більшість самогубств у світі стається в Азії, проте самогубства та самоушкодження залишаються серйозною проблемою і в Європі (Pompili et al., 2020), попри деякі поточні тенденції, що вказують на зниження смертності, пов’язаної із самогубствами, у країнах ЄС (European Commission, 2024).

Протягом останніх десятиліть XX століття тенденції до зниження смертності від самогубств спостерігалися у Східній Європі, Європейському Союзі, Сполучених Штатах Америки та Японії (Levi et al., 2003). Глобальне зниження рівня самогубств пояснюється різними факторами, включаючи впровадження цілеспрямованих стратегій профілактики та посилення підтримки психічного здоров’я. Протягом останнього десятиліття Європейський Союз (ЄС) також став свідком помітного зниження рівня самогубств. У 2021 році було зафіксовано приблизно 47 000 смертей внаслідок самогубств, що становить 0,9% від усіх смертей того року, або в середньому 10,2 смерті на 100 000 осіб. Це на 13,3% менше порівняно з 2011 роком, коли показник становив 12,4 на 100 000 (European Commission, 2024).

Попри цю загальну позитивну тенденцію, між державами-членами ЄС зберігаються суттєві розбіжності, причому в деяких країнах рівень самогубств значно перевищує середній показник по ЄС. Проблеми залишаються, зокрема, у задоволенні потреб груп високого ризику та регіонів із постійно високим рівнем самогубств. Наприклад, дані за 2021 рік свідчать, що Словенія повідомила про найвищий рівень самогубств серед усіх країн ЄС — 19,8 смертей на 100 000 жителів, за нею йдуть Литва (19,5), Угорщина (15,7), Польща (13,7) та Чеська Республіка (13,3). Натомість найнижчий показник був на Кіпрі — 2,7 на 100 000, за ним йдуть Греція (4,2) та Італія (5,9) (European Commission, 2024). Поточні дані також показують, що рівень смертності від самогубств виявився значно вищим у країнах Східної Європи (19,2%) та Центральної Європи (10,1%) порівняно із західноєвропейськими країнами (7,5%) (Weaver et al., 2025).

На відміну від багатьох інших причин смерті, самогубство не виникає внаслідок одного патологічного процесу (Gunnell and Lewis, 2005). Скоріше, це результат складної взаємодії багатьох факторів, включаючи біологічні впливи (наприклад, генетичну схильність), психологічні риси (наприклад, специфічні характеристики особистості), клінічні стани (наприклад, супутні психічні розлади), а також соціальні та екологічні детермінанти (Turecki et al., 2019). Дослідження показують, що смертність від самогубств у Європі вища серед населення з низьким соціально-економічним статусом (Lorant et al., 2018; Batty et al., 2018), що свідчить про значний зв’язок між соціально-економічною незахищеністю та суїцидальною поведінкою (Cairns et al., 2018).

Всебічне розуміння менш відомих суспільних та громадських детермінант, що впливають на тенденції самогубств у Європі, є важливим для розробки ще ефективніших стратегій профілактики. Варто відзначити, що ця мета була поставлена, оскільки зниження смертності від самогубств на третину до 2030 року узгоджується з ширшими зусиллями World Health Organization та Цілями сталого розвитку United Nations (United Nations, 2021).

Метою цього дослідження було вивчити та синтезувати наявні дані про тенденції смертності від самогубств у європейських країнах у період з 2015 по 2025 рік, з особливим акцентом на Центральну та Східну Європу, а також ідентифікувати та проаналізувати фактори ризику на суспільному та громадському рівнях. Спираючись на багаторівневу соціоекологічну модель, огляд має на меті висвітлити, як макро- та мезорівневі детермінанти, такі як економічні умови, політика соціального захисту, доступ до охорони здоров’я, суспільна стигматизація та соціальна незахищеність громад, могли вплинути на рівень самогубств протягом останнього десятиліття. Мета полягає в тому, щоб надати інформацію для стратегій громадського здоров’я шляхом картографування структурних чинників ризику самогубств поза межами індивідуального рівня.

МЕТОДИ

Ми дотримувалися рекомендацій Joanna Briggs Institute (JBI) для оглядових досліджень (Peters et al., 2020). Мультидисциплінарна команда складалася з чотирьох рецензентів (LH, VT, DB, IN), які мають досвід у галузі психології, психіатрії, медичних наук та громадського здоров’я. Мета була сформована шляхом застосування моделі Population-Concept-Context (PCC). Наше дослідження мало на меті ідентифікувати джерела, які були виконані в контексті епідеміологічних моделей і тенденцій (context) суїцидальної поведінки (concept) з акцентом на ситуацію та можливі відмінності у Східній/Центральній та Західній Європі (population).

Процес стратегії пошуку

Стратегія пошуку базувалася на триетапному процесі, рекомендованому JBI (Peters et al., 2020). Ми склали список потенційних пошукових термінів після початкового широкого пошуку в базах даних. Ми шукали та ідентифікували дослідження/джерела на основі перегляду назв та анотацій, а потім ключових слів. Списки літератури відповідних статей були перевірені на наявність додаткових ресурсів. Пошукові терміни (англійською мовою та їхні словацькі еквіваленти) у нашому огляді були визначені як: suicide (самогубство), suicidal behaviour (суїцидальна поведінка), suicide mortality (смертність від самогубств) та suicide attempts (спроби самогубства). Ми застосували принцип насичення, щоб перевірити, чи з’являються нові теми під час поточних пошуків (наприклад, за Wang et al., 2023).

Джерела інформації

Для ідентифікації потенційно релевантних документів було здійснено пошук у таких бібліографічних базах даних з січня 2015 року по квітень 2025 року. Ми використовували наукові бази даних, включаючи Web of Science, PubMed, CINAHL та Embase. Пошук на робочому столі проводили двоє авторів (LH, IN). Ми також здійснювали пошук у Google Scholar. Була проведена перевірка «сірої» літератури, включаючи національні реєстри, урядові дані, політичні документи та організації, пов’язані з охороною здоров’я. Назви, анотації та ключові слова були перевірені для ідентифікації потенційно релевантних досліджень. Якщо доцільність статті була сумнівною, перевірявся повний текст. Ми також перевірили списки літератури відповідних статей на наявність додаткових ресурсів.

Критерії включення та виключення

Критеріями включення були оригінальні рецензовані журнальні статті з чітким фокусом на суїцидальній поведінці в Європі. Ми також включили систематичні огляди та мета-аналізи, інформацію з національних реєстрів, урядові дані, програмні документи, інформацію від організацій, пов’язаних із охороною здоров’я, та експертні аналітичні статті. Ми виключили газетні статті, телевізійні репортажі, настанови, листи, дисертації, тези конференцій та економічні оцінки. Оскільки суспільні та культурні чинники, а також системи охорони здоров’я могли змінюватися з часом, ми включили лише джерела, опубліковані за останнє десятиліття (з 2015 по 2025 рік).

Видобуток даних

Два рецензенти (IN та LH) незалежно один від одного систематизували дані. Попередній видобуток даних було створено відповідно до JBI (Peters et al., 2020) на основі концепції PCC та цілей нашого дослідження. У разі розбіжностей при видобутку даних консенсус досягався шляхом обговорення між двома авторами.

Аналіз даних та синтез результатів

Ми згрупували інформацію, отриману зі статей, за ключовими темами на основі Моделі суспільних, громадських та індивідуальних чинників, що впливають на самогубство (Smith, 2017), використаної в нашому дослідженні (Рисунок 1). Ця модель підкреслює роль суспільних та громадських чинників, пов’язаних із суїцидальною поведінкою.

Для цілей цього огляду ми вирішили прийняти цю модель, яка пропонує структуровану базу для розуміння багатогранних факторів ризику, що сприяють суїцидальній поведінці. Модель розрізняє три взаємопов’язані рівні впливу: (1) суспільний, (2) громадський та (3) індивідуальний, і в межах кожного рівня вона додатково диференціює соціально-економічні детермінанти від інших типів факторів ризику. Цей багаторівневий і комплексний підхід відрізняє модель від інших у наявній літературі, підкреслюючи широту соціально-економічних впливів. З огляду на широкий спектр факторів, пов’язаних із ризиком самогубства, при включенні не-соціально-економічних детермінантів використовувався вибірковий процес. Їх включення керувалося двома ключовими критеріями: по-перше, наявністю переконливих доказів значного впливу фактора на варіації суїцидальної поведінки (наприклад, доступ до летальних засобів); і, по-друге, продемонстрованим емпіричним або теоретичним зв’язком між фактором, соціально-економічною незахищеністю та самогубством. Таким чином, ця модель забезпечує цінну призму, через яку можна дослідити, як структурні та контекстуальні умови формують ризик самогубства на різних рівнях суспільства (Bambra and Cairns, 2017).

Рисунок 1. Модель суспільних, громадських та індивідуальних чинників, що впливають на самогубство

Джерело: Smith. 2017: In their own words: How do people in the UK understand the impacts of socioeconomic disadvantage on their mental health and risk factors for suicide? In: Cairns, Bambra: The impact of place on suicidal behaviour.

РЕЗУЛЬТАТИ

Характеристики дослідження

Тип джерел

Після перевірки назв, анотацій, ключових слів, повних текстів та списків літератури 22 дослідження відповідали критеріям включення. Основними джерелами даних були кількісні дослідження (n=9), систематичні огляди (n=6), оглядові статті (n=3), експертні коментарі та стратегічні звіти (n=3) і якісні дослідження (n=1). Більшість включених статей (73%) були опубліковані за останні 7 років (з 2018 року), що свідчить про зростання інтересу до сфери суїцидальної поведінки.

Чинники, що впливають на рівень самогубств у ЄС

На суспільному рівні ключові соціально-економічні детермінанти, пов’язані з підвищеним ризиком суїцидальної поведінки, включають періоди економічної рецесії та нестабільності, що характеризуються високим рівнем безробіття, низьким соціально-економічним статусом, освітньою нерівністю та економічним спадом. На громадському рівні основні чинники, що сприяють цьому, охоплюють слабкий соціальний капітал, невідповідне фізичне середовище, обмежений доступ до послуг у сфері психічного здоров’я, зловживання алкоголем та психоактивними речовинами, розлади поведінкового здоров’я та соціальну ізоляцію. На індивідуальному рівні підвищений ризик самогубства пов’язаний із несприятливими умовами на ринку праці, такими як безробіття, незахищена або нестабільна робота, часткова зайнятість та низькокваліфікована фізична праця, а також показниками низького соціально-економічного статусу, включаючи низький дохід, обмежений рівень освіти, відсутність власного житла та проживання в соціально-економічно неблагополучних районах (Bambra and Cains, 2017).

Суспільний рівень

Хоча рівень самогубств знизився за останнє десятиліття, залишається незрозумілим, чи слідувала соціально-економічна нерівність у сфері самогубств подібній тенденції до зниження. Дослідження показують, що смертність від самогубств у Європі вища серед населення з низьким соціально-економічним становищем (Lorant et al., 2018; Batty et al., 2018), що, крім того, свідчить про значний зв’язок між соціально-економічною незахищеністю та суїцидальною поведінкою (Cairns et al., 2017). Lorant et al. (2018) проаналізували гармонізовані дані на основі реєстрів дослідження DEMETRIQ щодо моніторингу смертності від самогубств за результатами переписів населення 1991 та 2001 років у європейських популяціях віком 35-79 років. Результати показали, що освітня нерівність у рівні самогубств була очевидною, особливо серед чоловіків, і залишалася відносно стабільною з часом. Чоловіки з нижчим рівнем освіти постійно стикалися з вищим ризиком самогубства порівняно з тими, хто мав вищу освіту, причому відносний ризик дещо зріс з 2,17 до 2,30 протягом досліджуваних періодів (Lorant et al., 2018). Тенденції для окремих країн демонстрували варіативність: абсолютна нерівність зменшилася у Фінляндії, Угорщині та Швейцарії, але зросла в Литві та Польщі. Відносна нерівність зросла в Бельгії, Данії, Угорщині, Норвегії та Польщі, тоді як зменшилася в Англії та Уельсі, Естонії, Фінляндії та Швейцарії. Серед жінок освітні відмінності в самогубствах були загалом невеликими і часто статистично незначущими, хоча в кількох країнах Східної Європи спостерігалася помірна, але значуща нерівність. Загалом, як абсолютна, так і відносна соціально-економічна нерівність серед жінок з часом дещо зросла (Lorant et al., 2018).

Несоціально-економічні детермінанти суїцидальної поведінки, як зазначено в моделі, є різноманітними та багатогранними. Особливу увагу слід приділити тим факторам, які взаємодіють із соціально-економічною вразливістю, особливо в періоди економічної рецесії та невизначеності. Систематичний огляд дослідив зв’язок між соціально-демографічними змінними, пов’язаними з поширеністю суїцидальної поведінки, та специфічними методами самогубства в Європі та Америці (Cano-Montalbán and Quevedo-Blasco, 2018). Sociodemographic variables most associated with suicidal behaviour and suicide methods in Europe and America: a systematic review. The European Journal of Psychology Applied to Legal Context. Vol. 10, p. 15–25., 2018). Їхні результати засвідчили, що чоловіки (36% досліджень) та люди похилого віку (28%) частіше представлені серед завершених самогубств, тоді як жінки (30%) та молодь (17%) демонструють вищі показники спроб самогубства та суїцидальної поведінки. Було встановлено, що кілька соціально-демографічних факторів, таких як безробіття (17%), проживання в сільській місцевості (9%), відсутність шлюбу (15%) та низький рівень освіти (23%), тісно пов’язані як із самогубствами, так і з суїцидальною поведінкою (Cano-Montalbán and Quevedo-Blasco, 2018).

Розлучені особи стикаються зі значно вищим ризиком самогубства порівняно з тими, хто перебуває у шлюбі, головним чином через підвищений рівень депресії, захворюваності, фінансового стресу та зловживання алкоголем (Denney et al., 2015; Stack and Scourfield, 2015). Коефіцієнт загострення (COA), який порівнює рівень самогубств між розлученими та одруженими особами, постійно перевищує одиницю і часто коливається від двох до трьох, що вказує на значно вищий ризик серед розлучених. Наприклад, у 2001 році в Чеській та Словацькій Республіці рівень самогубств серед розлучених чоловіків віком 25–55 років був майже втричі вищим, ніж серед їхніх одружених однолітків (Stack and Scourfield, 2015). Мета-аналіз 36 досліджень показав, що у розлучених чоловіків ризик самогубства був у 4,08 раза вищим, а у розлучених жінок — у 2,96 раза вищим, ніж у осіб, що перебувають у шлюбі, що підтверджує сильний зв’язок між розлученням і ризиком самогубства (Kyung-Sook et al., 2018).

Було встановлено, що наявність дітей значно знижує ризик самогубства для жінок у більшості категорій, тоді як для чоловіків цей захисний ефект був набагато слабшим. Це свідчить про гендерний вплив батьківства на ризик самогубства. Однак ці висновки ґрунтуються на обмежених даних з кількох скандинавських країн, що підкреслює необхідність подальших досліджень у різноманітних культурних та географічних контекстах (Stack, 2021).

Результати показують, що в постсоціалістичних країнах рівень розлучень є найсильнішим предиктором самогубств, тоді як участь жінок у робочій силі, урбанізація та ВВП на душу населення пов’язані з нижчими показниками самогубств. Натомість у несоціалістичних країнах як урбанізація, так і участь жінок у робочій силі пов’язані з вищими показниками самогубств. Для всієї вибірки з 25 європейських країн вищий ВВП на душу населення пов’язаний із нижчими показниками самогубств (Bošnjak et al., 2024). Загалом вплив соціально-економічних факторів варіюється залежно від регіону та періоду, що підкреслює необхідність контекстуально-орієнтованих підходів до запобігання самогубствам (Bošnjak et al., 2024).

Дослідження Ferreira et al. (2019) показало, що рівень самогубств під час останньої рецесії в ЄС, ймовірно, був би ще вищим без пом’якшувального впливу програм соціального захисту, особливо для осіб працездатного віку та їхніх дітей. На думку авторів, ці групи повинні бути пріоритетними під час майбутніх економічних криз або проактивно включеними до систем соціального забезпечення (Ferreira et al., 2019). З іншого боку, дослідження, проведене в країнах V4, виявило значно вищі показники самогубств серед людей похилого віку, що потенційно пов’язано з пенсійною незахищеністю, соціальною ізоляцією та втратою соціального статусу після виходу на пенсію (Lochmannová et al., 2025). Ці висновки підкреслюють необхідність цілеспрямованих профілактичних заходів, які проводяться урядами у співпраці з місцевими громадами. На суспільному рівні публічна стигма, спрямована на осіб, які вчинили спробу самогубства, або тих, хто є безробітним чи маргіналізованим на ринку праці, разом із високим рівнем споживання алкоголю, ймовірно, посилюють ризик самогубства серед соціально-економічно вразливих верств населення (Konig, et al., 2018; Smith, 2017). Історичне використання психіатрії як політичного інструменту сьогодні продовжує ускладнювати надання психіатричної допомоги в закладах первинної або громадської допомоги та посилює стигму щодо психічного здоров’я (Hook and Bogdanov, 2021).

Рівень громади

На рівні громади підвищені показники самогубств, вплив суїцидальної поведінки, слабкий соціальний капітал, невідповідне фізичне середовище (зокрема житлові умови) та недостатній доступ до якісних місцевих послуг є більш поширеними в депресивних районах і сприяють підвищеному ризику самогубства. Хоча ці фактори не обов’язково визначають виключно соціально-економічну депривацію, вони часто співіснують з нею і значно підвищують вразливість до суїцидальної поведінки (Konig, et al., 2018; Smith, 2017).

Дослідження показали, що рівень смертності від самогубств часто зростає під час економічних спадів, що зумовлено такими факторами, як зростання безробіття та зниження доступності медичних послуг (Konig, et al., 2018). Хоча соціально-економічні впливи на самогубства широко вивчені, вплив змін у доступі до послуг з охорони психічного здоров’я залишається недостатньо дослідженим. Міжнаціональні відмінності в показниках самогубств також можуть відображати варіації в системах охорони психічного здоров’я, а також правові, культурні та звітні практики (Fu et al., 2021). Обмежена доступність послуг з охорони психічного здоров’я виявилася поширеною в кількох країнах Центральної та Східної Європи. Наприклад, у Польщі, Угорщині, Болгарії, Словенії та Словаччині доступ до своєчасної та якісної психологічної та психіатричної допомоги залишається критично недостатнім (Krupchanka and Winkler, 2016). Лише в Словаччині середній час очікування на психіатричні послуги може сягати семи тижнів, при цьому в країні працює лише 306 психіатрів, що становить лише 4,9 психіатра на 100 000 населення, що різко контрастує із середнім показником по ЄС, який становить 17,17. Крім того, у таких країнах, як Словаччина, Румунія та Естонія, вартість терапії є високою, що дорівнює приблизно дводенному заробітку осіб, які отримують мінімальну заробітну плату, що ще більше обмежує доступ до необхідної підтримки психічного здоров’я (Barbato et al., 2016).

Незважаючи на загальне зростання середнього віку смерті, дослідження свідчать про те, що самогубство продовжує залишатися однією з провідних причин смертності серед осіб віком від 10 до 49 років у багатьох регіонах світу. Зокрема, у Центральній та Східній Європі спостерігається підвищений ризик самогубства, що, за даними ВООЗ, можна пояснити такими факторами, як вища поширеність зловживання алкоголем та психоактивними речовинами порівняно із Західною Європою, а також вища поширеність психічних та поведінкових розладів (Fu et al., 2021; Weaver et al., 2025).

Починаючи з фундаментальної праці Durkheim (2005), сім’я та релігія займають центральне місце в соціологічних дослідженнях самогубств. Вважається, що ці інституції протидіють егоїзму, заохочуючи індивідів зосереджуватися на інших: шлюб сприяє турботі про подружжя та дітей, тоді як релігія сприяє дотриманню спільних норм. Обидва ці чинники пов’язані з покращенням психічного здоров’я, що є відомим захисним фактором проти самогубства. Численні дослідження підтвердили ідею про те, що міцні сімейні зв’язки та релігійність можуть знизити ризик самогубства (Stack, 2021).

Крім того, дослідження підкреслюють сильний зв’язок між самогубством і соціальною ізоляцією, водночас наголошуючи на захисній ролі соціальної підтримки проти суїцидальності (Motillon-Toudic et al., 2022). Дослідження, проведене в Словенії (Gomboc et al., 2022), вивчало поширеність думок про смерть та суїцидальних думок (СД) у чотирьох вікових групах серед населення Словенії та оцінювало роль емоційної та соціальної самотності як предикторів СД. Результати показали, що молоді люди повідомляли про вищий рівень СД, думок про смерть та попередніх спроб самогубства. Емоційна самотність виявилася значущим предиктором СД у всіх вікових групах. Ці результати підкреслюють важливість боротьби з емоційною самотністю у стратегіях запобігання самогубствам протягом усього життя (Gomboc et al., 2022). Самотність і зниження соціальної активності є поширеними явищами, особливо в країнах Східної Європи (Surkalim et al., 2022). Недавній мета-аналіз, проведений Surkalim et al. (2022), свідчить про те, що поширеність самотності серед населення становить від 1,8% до 6,5% у країнах Північної Європи та від 5,9% до 24,2% у країнах Східної Європи. Ці висновки підкреслюють важливість сприяння захисним факторам, таким як сімейна згуртованість та соціальна інтеграція, при одночасному подоланні шкідливих культурних норм і практик, які можуть підвищувати ризик самогубства, як невід’ємних компонентів довгострокових стратегій запобігання самогубствам.

ОБГОВОРЕННЯ

Це дослідження мало на меті оцінити сучасні епідеміологічні моделі та тенденції самогубств у Європі, приділяючи особливу увагу Східній та Центральній Європі. Ми також прагнули надати докази, що вказують на багатофакторність суїцидальної поведінки, зосереджуючись головним чином на суспільних та громадських чинниках. Наші результати свідчать про необхідність багаторівневих та комплексних превентивних стратегій для подальшого зниження рівня смертності, пов’язаної із самогубствами.

Цей огляд підкреслює, що, хоча загальна смертність від самогубств у Європейському Союзі знизилася за останні десятиліття (European Commission, 2024), ця позитивна тенденція приховує значні розбіжності між країнами, віковими групами, статями та соціально-економічними верствами. Було встановлено, що смертність від самогубств значно вища в країнах Східної Європи (19,2%) та Центральної Європи (10,1%) порівняно з країнами Західної Європи (7,5%) (Weaver et al., 2025). Таким чином, незважаючи на тенденцію до зниження смертності від самогубств, огляд регіональних відмінностей, особливо між постсоціалістичними та не-соціалістичними країнами, підкреслює необхідність контекстуалізованих підходів до запобігання самогубствам (Makinen, 2000, Lochmannová et al., 2025). Самогубство залишається складним і багатофакторним явищем, сформованим поєднанням біологічних, психологічних, клінічних, соціальних, економічних та культурних чинників.

Соціально-економічна нерівність продовжує відігравати центральну роль (Lorant et al., 2018, Batty et al, 2018), причому особи з неблагополучним походженням, особливо ті, хто має низький рівень освіти, безробітні або проживають у сільській чи маргіналізованій місцевості, постійно демонструють підвищений ризик самогубства (Cairns et al., 2017). Ці закономірності особливо виражені серед чоловіків, на яких також припадає переважна більшість завершених самогубств (Lorant et al., 2018). Спостережувані регіональні відмінності в рівнях самогубств між країнами Східної та Західної Європи можуть відображати як системні проблеми в наданні психіатричної допомоги, так і ширші соціокультурні чинники, включаючи соціально-економічні фактори (Lorant et al., 2018; Batty et al., 2018), вищу стигматизацію проблем психічного здоров’я (Hook and Bogdanov, 2021), менший доступ до психіатричної допомоги (Krupchanka and Winkler, 2016; Barbato et al., 2016), вище споживання алкоголю (Weaver et al., 2025) або вищий рівень самотності та соціальної ізоляції (Gomboc et al., 2022). Хоча рівень самогубств у країнах Центральної Європи має тенденцію до зниження, спадщина посткомуністичних трансформацій продовжує впливати на результати психічного здоров’я, оскільки вони залишаються непропорційно високими порівняно із Західною Європою, особливо серед чоловіків та людей похилого віку (Lochmannová et al., 2025). У 2019 році в країнах Центральної Європи спостерігалася значно вища частка самогубств серед чоловіків (82%) порівняно зі світовими (69%) та західноєвропейськими (75%) середніми показниками (Lochmannová et al., 2025). У той час як розлучення та безробіття є сильними предикторами самогубства в постсоціалістичних країнах, у не-соціалістичних контекстах урбанізація та участь жінок у робочій силі демонструють складніший взаємозв’язок (Denney et al., 2015; Stack and Scourfield, 2015; Kyung-Sook et al., 2018). Крім того, економічний спад 2008 року став критичним поворотним моментом у багатьох країнах, показавши, як макроекономічні стресори, особливо в поєднанні зі скороченням потужностей служб психічного здоров’я, можуть призвести до підвищення смертності від самогубств, особливо серед чоловіків.

Інші чинники, які наразі можуть відігравати роль у виникненні психологічного дистресу, можуть бути зумовлені поточною геополітичною ситуацією в Європі та пандемією COVID-19. Минулі великі історичні події, що вплинули на психологічне благополуччя та соціальну інтеграцію, як-от Велика депресія або пандемії, продемонстрували свій вплив на добробут і рівень самогубств, хоча ступінь цього впливу значною мірою залежить від ширшого соціально-політичного контексту (Stockard, 2025). Хоча протягом періодів, досліджених під час пандемії COVID-19, у світі не спостерігалося значного зростання рівня самогубств (Da Cunha Varella et al., 2024), важливо враховувати потенційні відстрочені або непрямі наслідки факторів, пов’язаних із пандемією, таких як тривалий COVID, соціальна ізоляція та економічні труднощі, для суїцидальної поведінки (Weaver, 2025). Довший період спостереження може надати глибше розуміння цих тенденцій, особливо в регіонах з обмеженою доступністю даних. Підвищення якості даних шляхом удосконалення механізмів звітності та впровадження систем моніторингу в режимі реального часу є вирішальним для своєчасних та ефективних зусиль із запобігання самогубствам і надання підтримки.

Кризи, що виникають, такі як триваючий російсько-український збройний конфлікт, також підкреслюють потребу в подальших дослідженнях у зв’язку із суїцидальною поведінкою та зростанням психологічного дистресу. Згідно з нещодавнім опитуванням, проведеним у п’яти великих європейських країнах — а саме у Великій Британії, Франції, Німеччині, Італії та Іспанії — від 41% до 55% респондентів зазначили, що вважають виникнення ще однієї світової війни протягом наступних п’яти-десяти років «дуже ймовірним» або «досить ймовірним» (YouGov, 2025). Останні дані також свідчать про те, що ці конфлікти можуть сприяти посиленню психологічного дистресу, особливо в сусідніх країнах Східної/Центральної Європи, що підкреслює важливість вивчення ширшого впливу поточних геополітичних напруженостей, а також економічної та соціальної нестабільності, що виникає внаслідок цього, на психічне здоров’я, включаючи рівень самогубств у сусідніх країнах (Chudzicka-Czupała et al., 2023).

Культурні та соціальні чинники, такі як структура сім’ї, релігійність та мережі соціальної підтримки, також є важливими для розуміння ризику самогубства та стійкості (Stack, 2021, Denney et al., 2015). Дані свідчать про те, що міцні сімейні зв’язки, шлюб і батьківство, особливо материнство, є захисними факторами проти самогубства, тоді як розлучення, соціальна ізоляція та емоційна самотність слугують значними факторами ризику (Stack, 2021; Gomboc et al., 2022; Motillon-Toudic et al., 2022). Ці результати підкреслюють критичну важливість інтеграції механізмів соціальної підтримки в національні стратегії запобігання самогубствам. Однак багато з цих сфер, як-от вплив батьківства або специфічні культурні сценарії, пов’язані з маскулінністю та самогубством, залишаються недостатньо вивченими у великомасштабних європейських дослідженнях.

Обмеження дослідження

Ця стаття має кілька обмежень, які є загальними для досліджень в епідеміології самогубств. Подібно до глобальних оцінок, на наші результати можуть впливати затримки у звітності про дані та обмежена доступність точних записів, особливо в певних регіонах або демографічних групах. Недооблік випадків самогубств залишається проблемою, часто через стигматизацію, культурні чинники або процедурні затримки у встановленні наміру — випадки можуть спочатку класифікуватися як смерті з невизначеною причиною до завершення подальшого розслідування (Weaver, 2025). Крім того, зареєстровані причини смерті в деяких країнах можуть не мати достатньої деталізації, щоб дозволити точну класифікацію, що може вплинути на надійність оцінок, специфічних для самогубств. Наприклад, у Словацькій Республіці рівень смертності від самогубств становить 9,7 на 100 000 населення. Це означає, що за рівнем завершених самогубств ситуація в Словаччині краща, ніж у більшості країн OECD (Bražinová, 2024). Однак дослідження вказують на те, що деякі смерті внаслідок самогубства в Словаччині кодуються як смерті з невизначеним наміром через недостатність доказів під час експертизи або розтину. Рівень смертності від невизначеного наміру в Словаччині у сім разів вищий за середній показник у ЄС, тоді як у більшості країн ЄС смерті з невизначеним наміром становлять максимум 20% від рівня смертності від самогубств, у Словаччині цей показник більш ніж удвічі вищий (Bražinová, 2024).

Наслідки

Для досягнення глобальної мети зі скорочення смертності від самогубств на одну третину до 2030 року, встановленої Всесвітньою організацією охорони здоров’я та Цілями сталого розвитку Організації Об’єднаних Націй, для європейських країн є критично важливим прийняття багаторівневого та мультидисциплінарного підходу для зміцнення систем психічного здоров’я, сприяння соціальній рівності, забезпечення доступу до допомоги для груп високого ризику, покращення нагляду та досліджень, а також впровадження громадських інтервенцій, які вирішують як індивідуальні вразливості, так і ширші соціальні детермінанти. Лише завдяки скоординованим діям у сферах охорони здоров’я, соціального забезпечення, економіки та політики ми можемо досягти значного прогресу в зниженні смертності від самогубств та її глибокого індивідуального та суспільного впливу.

Здається, майбутні дослідження можуть отримати користь від включення ширших контекстуальних і структурних факторів, таких як політичні умови, кризи та війни, які, як було доведено, глибоко впливають на психічне здоров’я населення. Фактори, пов’язані з пандемією, такі як тривалий COVID, посилення соціальної ізоляції, економічний стрес і перебої в роботі медичних служб, могли вплинути на тенденції самогубств способами, які ще не повністю зрозумілі (Weaver, 2025). Тому важливо враховувати потенційний вплив пандемії COVID-19 як на поширеність, так і на звітність про психологічний дистрес, включаючи суїцидальну поведінку в Європі. Ще одним недостатньо дослідженим фактором, який може відігравати роль у суїцидальній поведінці в різних європейських регіонах, є роль природного та антропогенного середовища, включаючи частку зелених насаджень, комфортних і зручних зон для прогулянок, їзди на велосипеді або сполучень громадського транспорту між громадою та міським центром (Jiang et al., 2021; Helbich et al., 2018), що відрізняється по всій Європі (Baycan-Levent et al., 2009). На основі результатів нашого дослідження модель суспільних, громадських та індивідуальних факторів, що впливають на самогубство, запропонована Smith et al. (2017), має бути розширена для включення додаткових детермінант. Зокрема, антропогенне середовище та доступ до зелених і природних просторів відіграють вирішальну роль у формуванні психічного здоров’я, включаючи суїцидальну поведінку (Jiang et al., 2021; Helbich et al., 2018). Модель також виграла б від включення таких факторів, як політичні умови, кризи, війни та пандемії, кожен з яких може погіршити психологічне благополуччя.

ВИСНОВОК

Результати, розглянуті в цьому дослідженні, підкреслюють, що самогубство є багатогранним явищем, на яке впливають складні взаємодії. Спостережувані відмінності в рівнях самогубств між країнами Східної та Західної Європи можуть відображати як системні проблеми в наданні психіатричної допомоги, так і ширші соціокультурні чинники, включаючи соціально-економічні фактори, вищий рівень стигматизації проблем психічного здоров’я, менший доступ до психіатричної допомоги, фінансові бар’єри, вищий рівень споживання алкоголю або вищий рівень самотності та соціальної ізоляції. Покращення збору даних, лонгітюдні дослідження та посилена увага до соціальних детермінант, таких як самотність, структура сім’ї, культурні та політичні трансформації, а також соціально-економічна нерівність, будуть важливими для досягнення мети ВООЗ щодо зниження смертності від самогубств на одну третину до 2030 року. Також вкрай важливо вирішувати питання геополітичної напруженості та спричиненої нею економічної та соціальної нестабільності, що можуть впливати на рівень самогубств. Інтеграція цих вимірів у цю структуру забезпечила б більш комплексне розуміння складного та динамічного взаємозв’язку між екологічними, соціальними та політичними детермінантами здоров’я.

Автори: Mgr. Laura Hammer Інститут соціальної та поведінкової медицини LF UPJŠ, Кошиці Mgr. Vladimíra Timková, PhD. Інститут соціальної та поведінкової медицини LF UPJŠ, Кошиці MUDr. Dagmar Breznoščáková, PhD. Інститут соціальної та поведінкової медицини LF UPJŠ, Кошиці Mgr. Iveta Nagyová, PhD., FABMR Інститут соціальної та поведінкової медицини LF UPJŠ, Кошиці

Адреса для листування: Mgr. Vladimíra Timková, PhD. Інститут соціальної та поведінкової медицини Медичний факультет UPJŠ Trieda SNP 1, 040 11 Košice vladimira.timkova@upjs.sk

Ця робота була підтримана Агентством з підтримки досліджень та розробок на підставі Договору № APVV-22-0587 та Органом з досліджень та інновацій на підставі договору № VAIA 09I01-03-V04-00101.

REFERENCES

ALICANDRO G, MALVEZZI M, GALLUS S, et al. 2019. Worldwide trends in suicide mortality from 1990 to 2015 with a focus on the global recession time frame. Int J Public Health 64: 785–795.

BAMBRA C, CAIRNS J, et al. 2017. The impact of place on suicidal behaviour. In: Samaritans. Socioeconomic disadvantage and suicidal behaviour. Chapter 2, pp. 8–31.

BARBATO A, VALLARINO M, RAPISARDA F, et al. 2016. Access to mental health care in Europe – consensus paper. European Commission. Available at: https://health.ec.europa.eu/system/files/b46440334311d670c470516e8c24a632 [Date last accessed 2025-02-27].

BATTY GD, RASANEN P, MORTENSEN LH, et al. 2018. Psychosocial characteristics as potential predictors of suicide in adults. Translational Psychiatry 8(1): 22.

BAYCAN-LEVENT T, VREEKER R, NIJKAMP P, et al. 2009. A multi-criteria evaluation of green spaces in European cities. European Urban and Regional Studies 16(2): 193–213.

BERTUCCIO P, MALVEZZI M, ALICANDRO G, et al. 2024. Global trends in youth suicide from 1990 to 2020. EClinicalMedicine 70.

BOŠNJAK M, BACH MP, KHAWAJA S, et al. 2024. Socioeconomic drivers of suicide rates across European countries. Interdisciplinary Description of Complex Systems 22(2): 228–237.

BRAŽINOVÁ A. 2024. Epidemiológia neprenosných chorôb. Bratislava: Univerzita Komenského v Bratislave, Lekárska fakulta. ISBN 978-80-223-5678-9. Available at: https://www.fmed.uniba.sk/fileadmin/lf/sluzby/akademicka_kniznica/PDF/Elektronicke_knihy_LF_UK/Epidemiologia_neprenosnych_chorob.pdf

CAIRNS JM, GRAHAM E, BAMBRA C, et al. 2017. Area-level socioeconomic disadvantage and suicidal behaviour in Europe. Social Science & Medicine 192: 102–111.

CANO-MONTALBÁN I, QUEVEDO-BLASCO R, 2018. Sociodemographic variables most associated with suicidal behaviour and suicide methods in Europe and America: a systematic review. The European Journal of Psychology Applied to Legal Context. Vol. 10, p. 15–25.

DA CUNHA VARELLA AP, RODRIGUES CD, VENTURA A, et al. 2024. Suicide rates before and during the COVID-19 pandemic. Social Psychiatry and Psychiatric Epidemiology 59(11): 1897–1905.

DENNEY JT, et al. 2015. Suicide in the city: Do characteristics of place really influence risk? Social Science Quarterly 96(2): 313–329.

DURKHEIM E. 2005. Suicide: A study in sociology. Routledge.

EUROPEAN COMMISSION. 2024. Suicide statistics in the EU [online]. Eurostat, 9 September. Available at: https://ec.europa.eu/eurostat/web/products-eurostat-news/-/edn-20240909-1 [Date last accessed 2025-02-27].

FERREIRA ER, MONTEIRO JD, PIRES MANSO JR, et al. 2019. “Death by economic crisis”: Suicide and self-inflicted injury in the EU. Society and Economy 41(1): 145–164.

FU XL, QIAN Y, JIN XH, et al. 2021. Suicide rates among people with serious mental illness. Psychological Medicine 1–11.

GOMBOC V, KOCJAN GZ, AVSEC A, et al. 2022. Emotional and social loneliness as predictors of suicidal ideation. Community Mental Health Journal 2022: 1–10.

GUNNELL D, LEWIS G, et al. 2005. Studying suicide from the life course perspective. British Journal of Psychiatry 187: 206–208.

HELBICH M, DE BEURS D, KWAN MP, et al. 2018. Natural environments and suicide mortality in the Netherlands. The Lancet Planetary Health 2(3): e134–e139.

HOOK K, BOGDANOV S, et al. 2021. Mental health care in Eastern Europe and Central Asia. Lancet Regional Health – Europe 10: 100182.

CHUDZICKA-CZUPAŁA A, HAPON N, CHIANG SK, et al. 2023. Depression, anxiety and PTSD during the Russo-Ukrainian war. Scientific Reports 13: 3602.

JIANG B, SHEN K, SULLIVAN WC, et al. 2021. Built environment and suicide rate. Science of the Total Environment 776: 145750.

KÖNIG D, KUPKA P, HÄFNER S, et al. 2018. Mental health services and national suicide rates. Journal of Affective Disorders 239: 66–71.

KRUPCHANKA D, WINKLER P, et al. 2016. Mental healthcare systems in Eastern Europe. BJPsych International 13(4): 96–99.

KYUNG-SOOK W, et al. 2018. Marital status and suicide: A meta-analysis. Social Science & Medicine 197: 116–126.

LOCHMANNOVÁ A, MAJDAN M, ŠAFR M, et al. 2025. Suicides in Central Europe 1990–2019. Archives of Medical Research 56(2): 103100.

LORANT V, DEPREZ C, D’HOORE W, et al. 2018. Socioeconomic inequalities in suicide in Europe. British Journal of Psychiatry 212(6): 356–361.

LOVERO KL, CAVALLO JE, COHEN LJ, et al. 2023. Suicide in global mental health. Current Psychiatry Reports 25(6): 255–262.

MÄKINEN IH. 2000. Eastern European transition and suicide mortality. Social Science & Medicine 51(9): 1405–1420.

MOTILLON-TOUDIC C, KAVAKCI O, BOYER L, et al. 2022. Social isolation and suicide risk. European Psychiatry 65(1): e65.

NAGHAVI M, GBD SELF-HARM COLLABORATORS. 2019. Burden of suicide mortality 1990–2016. BMJ 364: l94. https://doi.org/10.1136/bmj.l94 [Date last accessed 2025-03-17].

PETERS MDJ, GODFREY C, MCINERNEY P, et al. 2020. Chapter 11: Scoping reviews. In: AROMATARIS E, MUNN Z, eds. JBI Manual for Evidence Synthesis. JBI.

POMPILI M, O'CONNOR RC, VAN HEERINGEN K, et al. 2020. Suicide prevention in the European Region. Crisis 2020.

SMITH KE. 2017. In their own words. In: Dying from Inequality: Socioeconomic Disadvantage and Suicidal Behaviour. Розділ 7, с. 152–174.

STACK S, SCOURFIELD J, et al. 2015. Recency of divorce, depression, and suicide risk. Journal of Family Issues 36(6): 695–715.

STACK S. 2021. Contributing factors to suicide. Preventive Medicine 152: 106498.

STOCKARD J. 2025. Generational variations in wellbeing. Social Forces. (Попередній онлайн-доступ).

SURKALIM DL, SZETO ACH, LEE H, et al. 2022. Prevalence of loneliness: Systematic review. BMJ 376.

TURECKI G, BRENT DA, GUNNELL D, et al. 2019. Suicide and suicide risk. Nature Reviews Disease Primers 5(1): 74.

UNITED NATIONS. 2015. Transforming our world: The 2030 Agenda for Sustainable Development. Доступно за адресою: https://sdgs.un.org/2030agenda [Дата останнього доступу 2025-03-27].

WANG X, DEWIDAR O, RIZVI A, et al. 2023. A scoping review establishes need for consensus guidance on reporting health equity in observational studies. Journal of Clinical Epidemiology 160: 126–140.

WEAVER ND, KIM Y, LEE A, et al. 2025. Global burden of suicide, 1990–2021. The Lancet Public Health 10(3): e189–e202.

WHO. 2020. Mental Health ATLAS 2020. Женева: World Health Organization. Доступно за адресою: https://www.who.int/publications/i/item/9789240036703 [Дата останнього доступу 2025-04-21].

WHO. 2021. Suicide worldwide in 2019: Global Health Estimates. Женева: World Health Organization.

YOUGOV. 2025. VE Day: Topline results [онлайн]. Доступно за адресою: https://ygo-assets-websites-editorial-emea.yougov.net/documents/VE_Day_toplines_compiled.pdf [Дата останнього доступу 2025-04-10].