ВСТУП

Проблематика старості та старіння є на сьогодні дуже обговорюваною темою. Очевидною причиною привернення уваги до цього питання є, ймовірно, той факт, що тривалість людського життя збільшується, а населення нашого світу невпинно старіє. Для сестринського догляду одним із найважливіших пріоритетів є психічний стан хворих. Погіршення психічного стану літньої людини може негативно вплинути на перебіг усього захворювання. У зв'язку з цим усвідомленням важливо шукати все нові методи та активності, які б полегшили життя пацієнтам у лікарнях для довготривало хворих. Дуже часто єдиною найближчою істотою для цієї специфічної групи хворих літніх людей є домашній тварина-компаньйон.

Причиною привернення уваги до цієї проблематики є, ймовірно, той факт, що тривалість людського життя збільшується, а населення нашого світу невпинно старіє. Зусилля спрямовані на те, щоб забезпечити літнім людям гідну та активну старість, навіть у той час, коли вони госпіталізовані в лікарню, а згодом часто в лікарню для довготривало хворих. Відірваність від сім'ї часто призводить до ізоляції, яка ускладнює терапевтичні втручання. Хворий може замкнутися в собі, не спілкуватися, може відмовлятися від їжі. (Cetlová, Kopáčiková, Stanšiak, 2010, с. 37). Про лікарні для довготривало хворих було сказано вже багато, і не завжди це були позитивні відгуки. Робота в цих відділеннях дуже складна. Медсестра значну частину свого робочого часу перебуває в безпосередньому контакті з пацієнтами, що висуває надзвичайні вимоги до її психічних та фізичних сил. Для оцінки та подолання ситуації необхідно вжитися в моментний душевний стан клієнта. (Cetlová, Kopáčiková, Stanšiak, 2010, с. 151). До цього призводить велика кількість пацієнтів у відділенні та їхні діагнози, через які вони госпіталізовані. І, зрештою, їхні життєві долі, які є частою причиною їхньої госпіталізації. Важливо шукати все нові методи та активності, які б полегшили життя пацієнтам у лікарнях для довготривало хворих. Дуже часто єдиною найближчою істотою для цих хворих є домашній тварина-компаньйон.

Каністерапія складається зі слова canis (латиною — собака) та терапія (грецькою — лікування), вважається частиною реабілітації та способом терапії, який використовує позитивний вплив собаки на здоров'я людини, де здоров'я розуміється згідно з визначенням WHO (Всесвітньої організації охорони здоров'я) як стан психічного, фізичного та соціального благополуччя. Hrozenská та кол. (2008) у цьому контексті констатують: каністерапія базується на бажаній позитивній взаємодії між собакою та літньою людиною, яка суттєво впливає на якість життя літніх людей.

Тварини, яких тримають вдома, можуть мати для літньої людини на схилі життя велике значення, що підкріплюється взаємними довготривалими стосунками співжиття. Ці тварини здатні у літньої або самотньої людини знизити почуття самотності, соціальної ізоляції, а також певної непотрібності для оточення. Це ставлення виходить із ситуації, коли тварини залежать від індивіда, і ми повинні про них піклуватися, літня людина бере на себе відповідальність за них, отримує важливий зміст життя, і все це може призвести до підвищення самооцінки. Одним із найпоширеніших тварин-компаньйонів літньої людини є собака. Собака має для літньої людини суттєве значення також у зміцненні фізичної активності, чи то під час діяльності, пов'язаної з годуванням, вигулом, гігієною або під час гри. Оскільки вона вимагає певного денного ритму, це може мати ефект і при зниженні старечої неуважності та розгубленості. Крім того, вони суттєво сприяють полегшенню спілкування.

У закладах догляду після лікування або лікарнях для довготривало хворих часто перебувають хворі у стабілізованому стані, із встановленим діагнозом. Тут госпіталізовані також пацієнти, які є поліморбідними, потребують тривалішої лікувальної та реабілітаційної програми, пацієнти в термінальній стадії або пацієнти, які перевищують потужність реально затребуваного домашнього догляду. Змістом роботи тут є комплексна оцінка пацієнта, встановлення лікувального, реабілітаційного та ерготерапевтичного плану. (Komačeková, 2010).

Робота медсестри зосереджується на задоволенні насамперед базових потреб, запобіганні іммобілізаційному синдрому, тренуванні щоденних дій, активізації та комплексному сестринському догляді. Цей догляд включає догляд за нетримаючими та іммобільними пацієнтами, лікування хронічних ран, пролежнів, введення ліків, проведення інфузійної терапії, спостереження за життєвими функціями, забір біологічного матеріалу, догляд за стомами, дренажами чи канюлями. (Jarošová, 2006).

Від порушення рухливості випливають інші сестринські проблеми, такі як порушення самообслуговування та самостійності, порушення прийому їжі та рідини. Покращення дієтичного та нутритивного догляду за старіючими індивідами, а особливо хворими, суттєво знижує ризик виникнення та розвитку численних хронічних захворювань, наприклад, дегенеративних захворювань серцево-судинної, нервової, м'язової та кісткової систем. (Cetlová, 2011, с. 3).

Попри загрозу ризику падіння та небезпеку травми, медсестра забезпечує так зване безпечне ліжко — воно має регульовану висоту з бічними бар'єрами, які є роздільними або суцільними. (Cetlová, 2010, с. 50). Поряд із цими діями медсестра повинна забезпечити комплексний сестринський догляд і пристосувати середовище так, як це найбільше підходить хворому, і завжди бути йому корисною.

Дослідження

Метою нашої роботи було відобразити вплив каністерапії на покращення самообслуговування хворих літніх людей у лікарні для довготривало хворих та відобразити вплив каністерапії на покращення перебігу госпіталізації літніх людей у лікарні для довготривало хворих (LDN).

Для збору даних ми обрали методику кількісного дослідження у формі анонімного опитування. Анкети були призначені для літніх людей у двох лікарнях для довготривало хворих. Загалом було роздано 120 анкет. Повернення з LDN A склало 45 (75 %), а з LDN B повернулося 41 (68 %) заповнених анкет. Загалом, отже, було використано 86 правильно заповнених анкет. Анкета була анонімною, містила 28 запитань. Усі 28 запитань були закритими. Літні люди позначали відповіді галочкою, у позначених запитаннях можна було обрати кілька відповідей. Умовою для заповнення анкети була співпраця з літньою людиною.

Літня людина, яка госпіталізована в LDN, може бути обмежена у сфері самообслуговування. Topinková наводить визначення самостійної людини як людини, яка не має суттєвих обмежень тілесних чи психічних здібностей і яка самостійно і без сторонньої допомоги чи асистенції інших осіб справляється з усіма необхідними діями щоденного життя в середовищі, в якому живе (Topinková, 2005, с. 7).

Ми зосередилися на тому, чи відчувають літні люди обмеження у цій сфері і хто їм найбільше допомагає при покращенні цих труднощів. Спочатку ми запитували, чи відчувають госпіталізовані літні люди певні труднощі у сфері самообслуговування. Як у LDN A, так і в LDN B більше половини опитаних літніх людей відчувають ці труднощі. Ми вважаємо, отже, що ці літні люди з цих причин не здатні забезпечити всі свої потреби. Життя людини можна охарактеризувати постійним задоволенням різних потреб. Знання про базові потреби утворюють теоретичну основу для застосування сестринського процесу. У нашому випадку опитана літня людина має свої потреби, на які впливає виникле захворювання та госпіталізація в LDN. (Zacharová, Hermanová, Šrámková, 2007).

Щоб з’ясувати, які потреби опитані літні люди не можуть задовольнити через свою госпіталізацію в ЛДН (лікарні для довготривалого лікування), ми поставили наступне запитання: у якій сфері опитані літні люди почуваються найбільш обмеженими. У ЛДН B це були труднощі з гігієною, випорожненням, одяганням та пересуванням у межах палати. У ЛДН A це були труднощі під час пересування в межах палати, одягання, випорожнення та гігієни. Отже, йдеться про ті самі сфери, лише у зовсім протилежному порядку. Проте в ЛДН 2 своє обмеження у пересуванні палатою відчуває 18 % літніх людей, що є найбільшою групою. Це відкриття здивувало навіть нас. Адже з досвіду ми знаємо, що літні люди в ЛДН свої обмеження у сфері самообслуговування відчувають найчастіше у таких аспектах, як випорожнення, харчування, гігієна тощо, але пересування палатою вони здебільшого відмовляються здійснювати і раді, що можуть залишатися в ліжку.

Щоб з’ясувати, хто найбільше допомагає опитаним літнім людям у покращенні їхніх труднощів у сфері самообслуговування, ми спочатку запитали, чи покращилися труднощі в опитаних літніх людей від початку госпіталізації. 38 % літніх людей у ЛДН A на це запитання відповіли «так» і 38 % — «скоріше так». Найбільше заслуг вони приписують медсестрам (39 %), реабілітаційним медсестрам (29 %) та лікарям (24 %). У ЛДН B 40 % опитаних літніх людей відповіли «так» і 28 % — «скоріше так». Ця опитана група приписує заслуги у покращенні їхніх труднощів у сфері самообслуговування медсестрам (28 %), лікарям (27 %) та реабілітаційним медсестрам (23 %). Ми свідомо в анкеті обирали термін «реабілітаційна медсестра», оскільки поняття «фізіотерапевт» серед літніх людей невідоме, через що могло б статися викривлення даних у відповідях. Ми вважаємо, що саме медсестри — це ті, хто проводить з госпіталізованими літніми людьми найбільше часу, і тому опитані приписують їм найбільші заслуги. Хоча для покращення рухливості та сфери самообслуговування у відділенні призначені реабілітаційні медсестри, їхня кількість не є достатньою, щоб задовольнити 100 % усіх пацієнтів. Ми вважаємо, що лікар як такий робить небагато для покращення самообслуговування літніх людей. Але люди вказують на лікарів, тому що сприймають їх як авторитет. З практики ми знаємо, що коли ми вимагаємо від деяких літніх людей виконання певної дії, літня людина не здатна це зробити. Якщо приходить лікар і просить те саме, раптом вона стає здатною. Отже, заслугу лікаря також можна зафіксувати.

За допомогою цих запитань нам не вдалося підтвердити, що каністерапія допомагає літнім людям у покращенні їхнього самообслуговування. Літні люди найбільші заслуги приписують медсестрам, лікарям, реабілітаційним медсестрам та родині. Проте варто згадати відповіді літніх людей, у яких використовується каністерапія. Ми запитували їх, як на них впливає каністерапія. У відповідях вони зазначили, що каністерапія приносить їм позитивний вплив у покращенні психологічної сфери, навіть у переміщенні з ліжка на стілець. Отже, можна приписати невелику заслугу і каністерапії.

Нашою другою метою було з’ясувати, чи веде каністерапія до покращення перебігу госпіталізації. Перебіг госпіталізації в ЛДН може розвиватися в різних напрямках, як позитивних, так і негативних. Одним із найважливіших факторів, які можуть позитивно вплинути на перебіг госпіталізації, є перебування хворого у хорошому психологічному стані. Якщо ми замислимося, що або хто може навіяти хворій людині позитивний психологічний стан, то, безумовно, серед перших нам спаде на думку родина. Наступним фактором, що впливає на перебіг госпіталізації, може бути саме її причина та тривалість. Ми вважаємо, що на перебіг госпіталізації, безумовно, впливає і те, чи госпіталізований хворий з реабілітаційною метою, коли потрібно вдосконалитися у своїй рухливості та догляді за собою, чи причина є лікувальною, коли хворий має хронічне і часто невиліковне захворювання. У цьому випадку хворі часто впадають у безнадію, тривогу, не комунікують, і співпраця з такою людиною є дуже важкою. Ми вважаємо, що саме з цих причин каністерапія могла б бути корисною для літніх людей у ЛДН. З дослідження ми з’ясували, що в ЛДН A найчастішою причиною госпіталізації є лікувальна, за нею йде реабілітаційна, і останньою є соціальна причина. Тут ми можемо зазначити, що в ЛДН A соціальна причина госпіталізації становить 17 % пацієнтів, оскільки ця ЛДН має у розпорядженні 20 соціальних ліжок. У ЛДН B найчастішою причиною була реабілітаційна, далі лікувальна і, нарешті, соціальна. Відповіді на це запитання неможливо передбачити, оскільки це завжди залежить від актуальних діагнозів пацієнтів, що приймаються, і на це неможливо вплинути. Тут лікуються пацієнти, які є поліморбідними, потребують тривалішої лікувальної та реабілітаційної програми, пацієнти у термінальній стадії або пацієнти, які перевищують потужність реально затребуваної домашньої допомоги. Далі ми запитували опитаних літніх людей, як часто їхня родина відвідує їх у ЛДН. Цією відповіддю ми хотіли з’ясувати, скільки літніх людей у ЛДН могли б почуватися самотніми через те, що родина їх не відвідує. Ця ситуація може призвести до погіршення психологічного стану, до втрати мотивації і, як наслідок, до погіршення лікування та перебігу госпіталізації. У ЛДН A опитаних літніх людей родина відвідує найчастіше раз на тиждень, а в ЛДН B на першому місці були дві однакові за розміром групи, а саме: також раз на тиждень, а друга — тричі на тиждень. Ми можемо припустити, що ні причина госпіталізації, ні частота відвідувань родини їх ніяк не стресує. Але навіть так ми повинні думати про невеликий відсоток опитаних, які протягом дня в ЛДН почуваються недобре, тому що родина відвідує їх лише раз на місяць або не відвідує зовсім. Якщо ми хочемо припустити, що каністерапія могла б призвести до покращення перебігу госпіталізації, ми повинні спочатку з’ясувати, як літні люди в ЛДН почуваються протягом дня і чи потребують вони якихось занять для покращення перебігу госпіталізації. У ЛДН A більшість літніх людей протягом дня почуваються добре, але наступними двома найбільшими групами відповідей було те, що вони нудьгують і день триває довго. У ЛДН B літні люди також найбільше почуваються добре, друга за величиною група оцінює день у ЛДН як довгий. Приємно, що найбільшу групу становить відповідь, що опитані літні люди протягом дня в ЛДН почуваються добре. Це нагорода для всього персоналу за важку працю. Навіть так доцільно постійно шукати нові активності, які б зробили день у ЛДН для госпіталізованих літніх людей приємнішим. У ЛДН B намагаються це робити за допомогою дозвіллєвої активності, якою є каністерапія. У ЛДН A для урізноманітнення буднів використовують форму ерготерапії. Ми вважаємо, що відповідь на це запитання і не могла бути іншою. Завжди у відділенні будуть госпіталізовані літні люди, налаштовані позитивно і з інтересом до оточення, але також і пацієнти, налаштовані негативно, з втратою сенсу життя. Ми, безумовно, повинні намагатися позитивно впливати на всіх пацієнтів. Але госпіталізовані літні люди через свій вік, хворобу і часто нелегкі життєві історії мають право і на негативістське ставлення до життя.

Ми вважаємо, що причина, чому опитані літні люди нудьгують протягом дня в лікарні для довготривало хворих (LDN) або чому день їм здається довгим, полягає в тривалості госпіталізації. Це доводять і відповіді на інше запитання, яке стосувалося тривалості госпіталізації. Тут ми з’ясували, що як у LDN A, так і в LDN B найбільше літніх людей госпіталізовані на термін від трьох тижнів до місяця, а двоє — часто навіть до трьох місяців. Це, безумовно, досить тривалий час для того, щоб хворий літня людина сумувала за домом, родиною та зовнішнім світом, щоб день у LDN здавався їй довгим і стереотипним. Ми вважаємо, що було б доцільно залучити дозвіллєву діяльність, таку як каністерапія. 50 % літніх людей у LDN B, де використовується каністерапія, зазначили, що після каністерапії у них покращується настрій і вони чекають на наступний візит, 36 % зазначили, що після каністерапії почуваються так само, але день для них минає швидше. У LDN B ми запитували літніх людей, чи вважають вони, що каністерапія приносить їм користь. 73 % відповіли нам, що так. 14 опитаних зазначили, що в психологічній сфері, 6 — під час спілкування з іншими пацієнтами, 4 — у соціальній сфері, 3 зазначили сферу спілкування з персоналом, співпрацю з персоналом та переміщення з ліжка на стілець. З нашого дослідження випливає, що каністерапія сприяє покращенню перебігу госпіталізації літніх людей.

Висновок

Літня людина та її вікова група приносять із собою свої хвороби, потреби та специфіку в догляді. З хворою літньою людиною ми можемо зустрітися майже в кожному відділенні, але здебільшого хвора літня людина асоціюється з лікарнею для довготривало хворих. У цих відділеннях до каністерапії часто залучають і волонтерів. Волонтерська допомога в лікарнях у Чеській Республіці закріплена у сфері догляду за довготривало госпіталізованими та важкохворими пацієнтами, а також за пацієнтами, яким під час госпіталізації бракує підтримки з боку родини та друзів. Основною місією волонтерської програми в лікарнях у ЧР є внесення в лікарняне середовище більше людського контакту, сприяння швидшому поверненню хворих до звичайного життя, підтримка душевного спокою пацієнта. Волонтер не замінює роботу фахового персоналу, але на рівні своїх можливостей і здібностей її належним чином підтримує та доповнює. (Cetlová, 2009, с. 15)

Авторки: Lada Nováková - Nemocnice Havlíčkův Brod, Česká republika Vlasta Dvořáková - Katedra zdravotnických studií, Vysoká škola polytechnická Jihlava, Česká republika Література CETLOVÁ, L. 2011. Poruchy výživy ve stáří. Logos Polytechnikos. 2011, roč. 2, č. 1, s. 3 – 13. ISSN 1804-3682. CETLOVÁ, L. 2010. Pád pacienta – nejčastěji nahlášená mimořádná/nežádoucí událost ve zdravotnickém zařízení. In sborník přednášek III. Jihočeská konference nelékařských zdravotnických pracovníků. České Budějovice, 2010. ISBN 978-80-254-7919-3. CETLOVÁ, L. 2010. Kvalita života pacienta s Alzheimerovou chorobou . In zborník príspevkov z konferencie: ,,Zdravie a kvalita života“. Fakulta zdravotníctva Katolická univerzita Ružomberok, 2010, ISBN 978-80-8084-532-2.s 34 - 38. CETLOVÁ, L. 2009. Dobrovolnický program ve zdravotnickém zařízení.. In Ružomberské zdravotnícke dni IV.ročník. Zborník z abstraktov z medzinárodní konference. Fakulta zdravotníctva Katolickej univerzity v Ružomberku: Ružomberok, 2009. ISBN 978-80-8084-539-1, s. 17. CETLOVÁ, L., KOPÁČIKOVÁ, M. STANČIAK, J. 2010. Péče o nemocné v psychiatrické léčebně. In zborník príspevkov z konferencie: ,,Zdravie a kvalita života“. Fakulta zravotníctva Katolická univerzita Ružomberok, 2010, ISBN 978-80-8084-532-2. s 150. HROZENSKÁ, M. a kol. 2008. Sociálna práca so staršími ľuďmi a jej teoreticko-praktické východiská. Martin: Osveta, 2008. - 181 s. - ISBN 978-80-8063-282-3. JAROŠOVÁ, D. 2006. Péče o seniory. 1. vydání. Ostravská univerzita v Ostravě, Zdravotně sociální fakulta, 2006. ISBN 80-7368-110-2. KOMAČEKOV Á, D. 2010. Vliv sestry na proces stárnutí. Sestra. 2010. č. 6, s. 66 - 68. ISSN 1210-0404. TOPINKOVÁ, E.2005. Geriatrie pro praxi. 1. vydání. Praha: Galén, 2005. 270 s. ISBN 80-7262-365-6. ZACHAROVÁ, E., HERMANOVÁ, M., ŠRÁMKOVÁ, 1. 2007. Zdravotnická psychologie - Teorie a praktická cvičení. 1. vydání. Praha: Grada, 2007. 232s. ISBN 978-80-247-2068-5.