Використання елементів стимуляції сприйняття у пацієнтів з інсультом.
Вступ
Причиною неспокою у пацієнтів з інсультом (цереброваскулярною подією, ЦВП) є не лише сам медичний діагноз, а й інші подразники, як-от перебування у чужому середовищі (неврологічне відділення), чужі люди (персонал неврологічного відділення), вік пацієнта, психічні зміни — тривога, страх, побоювання за життя, хибне сприйняття реальності, порушення пам'яті, мовлення, сну, незадоволення потреб пацієнта. Прояви неспокою часто відображаються у відмові пацієнта приймати будь-яку допомогу та догляд з боку персоналу — рідини, їжу, ліки, неспівпраці під час звичайних процедур (позиціонування, реабілітація, гігієна). Пацієнт самостійно видаляє катетери, канюлі, зонди. При неуважності персоналу трапляються фізичні напади, наприклад, хапання за волосся, щипання, плювання. Пацієнт самовільно залишає ліжко, що дуже часто призводить до падінь і, як наслідок, до травм пацієнта. Завданням усієї сестринської команди є завжди забезпечити безпеку пацієнта та намагатися отримати необхідну інформацію від родини пацієнта та оточення. Ми завжди віддаємо перевагу чуйному підходу до пацієнта і в жодному разі не перешкоджаємо відвідуванням таких пацієнтів. Безпеку пацієнта ми забезпечуємо завжди після узгодження з лікарем, переважно шляхом фіксації верхніх кінцівок, нижніх кінцівок, або через грудну клітку, належної фіксації внутрішньовенних канюль чи інших доступів. У таких пацієнтів ми успішно використовуємо стимуляцію сприйняття, яка дозволяє пацієнтам знову відчувати своє тіло, вчить їх спілкуватися з оточенням без слів, допомагає їм орієнтуватися у просторі та часі. Цей догляд фахово називається базальною стимуляцією, і його метою є допомогти пацієнту якнайкраще подолати складний період госпіталізації.
Якщо ми хочемо, щоб цей догляд був успішним, необхідно знати якомога більше про особу пацієнта, про його звички, характер, інтереси, про те, що він любить, а також те, що він гірше переносить. Якщо використовується дана концепція стимуляції сприйняття, необхідно, щоб пацієнт мав навколо себе знайомі речі, такі як туалетні приналежності, якими він звик користуватися (зубна щітка та паста, ополіскувач для рота, лосьйон для тіла, приладдя для гоління, парфуми), годинник, будильник, окуляри, улюблені предмети (фотографії, малюнки дітей, подушечка, шкарпетки, хустка), книги, журнали, радіо, програвачі.
Стимуляція сприйняття
Автором концепції є професор Dr. Andreas Fröhlich, спеціальний педагог, який працював з 1970 року в Реабілітаційному центрі в Німеччині з дітьми, народженими з тяжкими комбінованими соматичними та інтелектуальними змінами. У сестринський догляд концепцію базальної стимуляції перенесла у 80-х роках XX століття професорка Christel Bienstein, медична сестра. Вона багато років працювала у Навчальному центрі німецької професійної спілки сестринських професій в Ессені, Німеччина, а також у сфері інтенсивної медицини. Базальна стимуляція — це концепція, яка підтримує людське сприйняття на найбазовішому рівні. Кожна людина сприймає світ за допомогою органів чуття, які виникають і розвиваються ще в ембріональній фазі та мають від народження до смерті незамінне значення. Основними елементами концепції базальної стимуляції є рух, комунікація та сприйняття, а також їхній тісний взаємозв'язок. Шляхом цілеспрямованої стимуляції збережених спогадів можна знову активувати мозкову діяльність і таким чином підтримувати сприйняття, комунікацію та рухливість клієнтів (Friedlová, 2007, с. 13).
До елементів базової стимуляції належать соматична, вестибулярна, вібраційна. До надбудовної стимуляції ми відносимо оптичну (зорову), аудитивну (слухову), тактильно-гаптичну (дотикову), ольфакторну (нюхову), оральну (смакову) (Friedlová, 2007, с. 24).
Дотик
Концепція базальної стимуляції не є терапією дотиком, і її не можна плутати з цим поняттям. Проте концепція базальної стимуляції працює з дотиком і надає великого значення якості дотику. Іншим фактором, що впливає на якість дотиків, є кількість рук на тілі пацієнта.
Передумовою якісного дотику є спокій, спосіб і значення контакту, прикладена сила і тиск, ритм, у якому йдеться про повторення, ритм і послідовність. Дотик має виконуватися всією поверхнею долоні та пальців, ми повинні підтримувати однаковий тиск протягом усього часу, не поспішати, а працювати спокійно. У приміщенні, де ми працюємо, ми намагаємося усунути шум і подразники, які могли б відволікати пацієнта. Наші руки не повинні бути холодними. Несподівані та нецілеспрямовані дотики у пацієнтів зі зниженим рівнем сприйняття викликають відчуття невпевненості, страху і можуть лякати. Тому ми повинні завжди давати пацієнту зрозуміти, коли починається і коли закінчується наша присутність біля нього. Інформацію ми можемо надати за допомогою цілеспрямованого дотику, так званого ініціального дотику. Ми обираємо відповідне місце для ініціального дотику згідно з біографічним анамнезом, отриманим від родичів або найближчих друзів. Обране місце для ініціального дотику ми записуємо на табличці біля ліжка пацієнта та інформуємо всіх, хто працює з клієнтом, щоб вони поважали та використовували цей обраний ініціальний дотик (Friedlová, 2007, с. 72).
Соматична стимуляція
Соматична стимуляція дозволяє передати пацієнту відчуття від власного тіла та стимулювати сприйняття схеми тіла, а згодом і навколишнього світу. Іммобільність і бездіяльність, наприклад, через травму, захворювання чи комбіновані порушення, призводять до втрати спогадів про рух і змін у сприйнятті схеми тіла.
Заспокійлива соматична стимуляція (ванна)
Заспокійливу ванну ми проводимо у напрямку росту волосся, створюючи таким чином у пацієнта заспокоєння, оскільки кожна волосина оточена нервовим сплетінням. Воно реагує на рух і передає цю інформацію в мозок, пацієнт розслабляється.
Підбадьорлива соматична стимуляція (ванна)
Підбадьорливу ванну ми проводимо проти росту волосся, тим самим підвищуючи у пацієнта увагу, м'язовий тонус, частоту серцевих скорочень і артеріальний тиск, а також активність клієнта. Ми не застосовуємо її у пацієнтів, які дезорієнтовані, неспокійні, мають свіжий крововилив у мозок та підвищений внутрішньочерепний тиск.
Позиціонування
Зміна положення тіла сприяє достатньому надходженню подразників, забезпечує соматичну та вестибулярну стимуляцію. Після пів години спокійного лежання змінюється сприйняття власного тіла, відбувається втрата відчуття власних меж тіла. Пацієнт, який не отримує достатньо подразників, може бути розгубленим, неспокійним, перестає орієнтуватися і не спілкується. Під час позиціонування ми завжди запитуємо пацієнта, чи почувається він добре, чи немає болю і чи підходить йому це обране положення. Якщо пацієнт не здатний відповісти, ми керуємося біографічним анамнезом, яке положення пацієнт любив займати або в якому положенні він звик засинати. Використовується так зване положення мумії, яке допомагає пацієнту сприймати відчуття власного тіла і відчувати межі свого тіла. Воно використовується у пацієнтів неспокійних, агресивних, розгублених, тривалий час прикутих до ліжка. Перед позиціонуванням можна провести заспокійливу ванну. Використовуються допоміжні засоби — ковдри, рушники, подушки, простирадла, засоби для позиціонування (валик, «змія»).
Казуїстика
70-річну пацієнтку було доставлено у вечірній час бригадою швидкої медичної допомоги (ШМД) до неврологічного відділення з підозрою на ГПМК. Основна інформація, надана донькою екіпажу ШМД: пацієнтка до сьогоднішнього дня була самостійною, орієнтованою в часі та просторі, без порушень рухових функцій, іноді скаржилася на болі в спині. Пацієнтку було знайдено родиною на підлозі в кухні, вона не спілкувалася, не реагувала на звернення та мала порушення рухових функцій правосторонніх кінцівок. У цьому стані персоналом було проведено базові призначені обстеження з встановленим діагнозом: гостре ГПМК у лівій півкулі з правостороннім тяжким геміпарезом, змішаною афазією та правосторонньою геміанопсією.
При об'єктивній оцінці медсестрою зафіксовано тяжке правостороннє ураження кінцівок, більше правої верхньої кінцівки (ПВК), пацієнтка не спілкувалася, видавала лише звуки, не ковтала рідину чи їжу. Стан свідомості коливався, часта сомноленція, неспокійна, не співпрацювала, негативізм, нетримання сечі, пізніше і калу. Від доньки медичною сестрою було отримано наступну інформацію: пацієнтка неконфліктна, балакуча, любила шукати товариства інших людей. Любила слухати радіо, читати. Важливе зауваження від доньки, що пацієнтка дуже важко переносить госпіталізацію в лікарняному закладі. Через тяжке ураження правосторонніх кінцівок пацієнтка була залежною від доглядового персоналу в задоволенні біо-психо-соціальних потреб. З початку госпіталізації, проте, на жаль, був помітний неспокій пацієнтки, спостерігалося негативне ставлення до всього, що ми навколо неї робили. Через афазію вербальний контакт був неможливим, що, безумовно, було дуже стресовим. При будь-якій маніпуляції з пацієнткою відбувалося щипання персоналу, іноді навіть плювання.
Через тяжке ураження правої половини тіла пацієнтка не могла залишати ліжко, завдяки чому певною мірою мінімізувався ризик можливого травмування внаслідок падіння. Через повторне виривання периферичної канюлі була необхідна фіксація лівої верхньої кінцівки (ЛВК), що призводило до подальшого неспокою та негативного ставлення. Через наростаючий неспокій пацієнтки лікуючим лікарем були призначені нейролептики для заспокоєння. Було зрозуміло, що вкрай необхідно залучити пацієнтку до співпраці як під час лікування, так і під час повсякденної діяльності, і намагатися використати всі отримані знання про пацієнтку. Пріоритетом було залучення родини, у цьому випадку доньки, до процесу догляду. Донька дуже охоче співпрацювала, регулярно відвідувала матір, читала їй щоденну пресу, проводила, згідно з попереднім навчанням персоналом, масаж уражених кінцівок. Вона приносила з дому улюблені речі, як-от подушку, шкарпетки, готувала їй улюблений шипшиновий чай, який ми подавали малими дозами в ротову порожнину.
Якщо донька була присутня, ми могли, попри можливий ризик виривання канюлі чи катетера, зняти фіксацію ЛВК. Усі речі, які приносила родина пацієнтки, ми завжди розміщували в полі зору (малюнки від онуків, фотографії, подушечка). На нижні кінцівки ми одягали її шкарпетки. Усі процедури ми намагалися пояснювати пацієнтці. Приблизно на 16-й день госпіталізації нам вдалося впоратися з початковим неспокоєм та негативізмом, у тому числі завдяки значній допомозі доньки пацієнтки.
Висновок
Стимуляція сприйняття у пацієнтів із цереброваскулярним інсультом допомагає доглядовому персоналу в задоволенні його фізичних, психічних та соціальних потреб. Вона також допомагає активно залучати родини та найближчих друзів пацієнтів до лікувального та доглядового процесу.
Автори: PhDr. Lada Cetlová, PhD., Bc. Lada Nováková Список бібліографічних посилань [1] FRIEDLOVÁ, K., 2007. Bazální stimulace v základní ošetřovatelské péči. 1 vyd. Praha, Grada, 2007, 31. s. ISBN 978-80-247-1314-4.