Виклики для статевого виховання осіб з розумовою відсталістю У Словаччині сексуальність осіб з розумовою відсталістю як табуйована чи маргіналізована концепція поступово стає менш табуйованою темою, принаймні у фахових колах. Це правильно. Адже сексуальність є природною складовою людського життя, і інвалідність жодним чином не зменшує право осіб з розумовою відстальністю на їхнє сексуальне самовираження.

Попри те, що сексуальність вважається базовою людською потребою, а виховання у цій сфері — природним правом кожного з нас, досі майже жодної уваги не приділялося статевому вихованню цих осіб. Щодо цієї цільової категорії ми рідко стикаємося з планомірно здійснюваним статевим вихованням, здебільшого воно не сприймається як важлива складова виховання. У представленій статті ми тому приділяємо увагу опису деяких проблем, які в контексті зазначеного компонента виховання ми вбачаємо при його практичній реалізації (у випадку, якщо він взагалі реалізується) в осіб з розумовою відсталістю. При цьому ми виходимо з аналізу відповідної літератури та власних дослідницьких висновків.

Статеве виховання та його впровадження в освітню систему має у Словаччині свій генезис розвитку. Ми, однак, обмежимося лише констатацією E. Poliaková (2003), згідно з якою, історично кажучи, ми належимо до країн, які закладали основи статевого виховання в Європі, науково та інституційно його розвивали. Попри зазначене, у цій сфері панує велика понятійна нечіткість та неузгодженість. Це може бути задокументовано, наприклад, деякими її старішими назвами: виховання до батьківства, подружнє та батьківське виховання, сімейне виховання, підготовка до шлюбу та батьківства, виховання для життя в сім'ї та ін.

До 1989 року у нас у фаховій літературі, як і в офіційних документах, найбільш вживаним був термін виховання до батьківства. Однак він звужує всю проблематику лише до стосунків батька і дитини, акцентує проблеми, пов'язані з вихованням дітей та роллю батька, на шкоду іншим темам, що займаються сексуальністю, партнерськими стосунками. У контексті досліджуваної нами проблематики більшість осіб з розумовою відсталістю жодної сім'ї не створять і батьками не стануть. Подібно оманливо звучать поняття подружнє та батьківське виховання і сімейне виховання. Обидва акцентують відповідальність сім'ї, відповідно батьків за виховання, проте не вказують на те, що статеве виховання необхідно реалізовувати в школі, а також там, де сім'я повністю зазнала невдачі — у випадку осіб з тяжчою розумовою відсталістю, передусім у будинках соціальних служб.

За кордоном, окрім поняття статеве виховання, використовуються й інші терміни. У другій половині 70-х років часто використовувався термін виховання до батьківства (parenthood education), оскільки він охоплює ширший спектр, ніж статеве виховання. У цей період в окремих країнах переходили до загальніших назв, які мали підкреслити ширший підхід до питань інтимного співжиття, особливо з погляду етики та моралі, наприклад, у Фінляндії — Виховання до сімейного життя, Норвегія — Вчитися жити разом, Людська репродукція, Швеція — Виховання до сексуальних та людських стосунків, Польща — Підготовка до сімейного життя.

У 80-х роках почали, особливо сексологи, звертати увагу на те, що ширші назви (без прикметника «статеве») дозволяють приділяти увагу передусім психологічним, соціальним та етичним питанням партнерства, шлюбу та батьківства, а конкретній інформації про сексуальність приділяється лише обмежена (або жодна) увага. Зростаюче значення цієї інформації проявилося поверненням до назви статеве виховання (sexual education), яку до 1998 року Міністерство освіти Словацької Республіки офіційно використовувало для позначення даної сфери виховання і в нас. У США розрізняють назви sex education, яка є менш комплексною, та sexuality education, яка представляє навчання про сексуальність у всьому комплексі (Šilerová, 2003).

У Словаччині на сьогодні офіційно затверджена концепція Виховання до шлюбу та батьківства. Цей термін замінив раніше вживане поняття статеве виховання. Зазначена зміна була викликана реакцією серед світської та фахової громадськості після того, як у 1994 році Міністерство освіти Словацької Республіки затвердило навчальні програми «Статеве виховання».

Особливо щодо осіб з розумовою відсталістю ми виходимо на певний термінологічний конфлікт, що стосується понять «статеве виховання» та «виховання до шлюбу та батьківства». У численної світської громадськості саме іменник «секс» і похідний від нього прикметник «сексуальний» викликає обурення. Цікаво, що ці негативні почуття ще більше посилюються рівнем релігійності населення, тому термін «статеве виховання», як ми зазначили вище, у Словаччині важко впровадити. Після розпаду Чехословаччини у 1993 році Товариство з планування сім'ї та статевого виховання було змушене державними органами перейменуватися на Товариство з планованого батьківства та виховання до батьківства. Також у Чеській Республіці статеве виховання замінюється сімейним вихованням, хоча кожному на перший погляд зрозуміло, що це не синоніми. Ця розбіжність потім набагато яскравіше проявляється у вихованні сексуальних меншин, якими є саме особи з розумовою відсталістю. За R. Uzel (2009), при цьому немає суперечки про те, що їхнє статеве виховання є абсолютною необхідністю, тоді як виховання до батьківства є досить проблематичним. Цей номенклатурний парадокс потім дуже чітко проявляється в осіб з тяжчою розумовою відсталістю. Поняття «виховання до шлюбу та батьківства» у цієї групи населення не може функціонувати як заміна або навіть термін «ширшого спектра». В осіб з легкою розумовою відсталістю ми могли б думати і про поняття «виховання до шлюбу та батьківства», що використовується для звичайної популяції. Але що робити з особами з тяжчою розумовою відсталістю? Особами, з яких, дозволимо собі стверджувати, більшість не буде укладати шлюб і виховувати своїх дітей. У цьому напрямку ми вважаємо більш влучним назву зазначеного компонента виховання — «статеве виховання». Такої ж думки дотримується R. Uzel (2009), коли констатує, що ми не можемо погодитися з думкою, що виховання до шлюбу та батьківства в осіб з розумовою відсталістю є вищим за статеве виховання, яке є його частиною. Навпаки, для цих осіб скоріше буде чинною шведська модель, де виховання до шлюбу та батьківства вважається частиною універсального статевого виховання.

Деякі інші виклики для статевого виховання осіб з розумовою відсталістю

Досі невирішеним питанням у сфері статевого виховання є те, чи має воно бути окремим предметом (як це, наприклад, у Великій Британії), чи частиною освітнього процесу (як, наприклад, у Швеції, Данії та ін.). У Словаччині ситуацію можна проілюструвати тим, що статеве виховання осіб із розумовими вадами є частиною навчальних планів інших предметів, але власних навчальних планів не має. Статеве виховання не є окремим предметом. Воно сконструйоване як міжпредметна дисципліна. Отже, його слід впроваджувати в інші навчальні предмети. У спеціальних початкових школах воно викладається переважно в межах природознавства, суспільствознавства, а також у межах інших предметів у формі так званої прихованої навчальної програми, а також у позакласній виховно-освітній діяльності класного керівника / класної керівниці. У спеціальній початковій школі учні/учениці з розумовими вадами стикаються зі статевим вихованням також на уроках етики, релігії, природознавства, громадянського виховання та в межах практичних предметів, а також гуртків кулінарії, шиття тощо. Звісно, найбільше простору для цього є на класних годинах і, особливо, на уроках етики. Проте вони знову ж таки є необов'язковими, і діти (але частіше їхні батьки) обирають між ними та релігією. Результатом є те, що існують регіони, де в школі етику не вивчає жоден учень, і замість правдивої інформації про сексуальність вони чують, що гомосексуальність — це спадковий гріх, мастурбація шкодить здоров'ю, дошлюбний секс неприпустимий, а будь-який аборт дорівнює вбивству. Тому ми можемо констатувати, що реалізація статевого виховання в осіб із розумовими вадами здебільшого практично нульова.

З іншого боку, для ефективності статевого виховання необхідні систематичність, комплексність і довгострокове включення у виховно-освітній процес, особливо щодо учнів із розумовими вадами. Під систематичністю та довгостроковістю ми розуміємо включення статевого виховання, починаючи з раннього віку і до дорослості. Особливо для осіб із розумовими вадами цей спосіб є необхідним через пам'ятковий слід, який у них зникає швидше, ніж у нормотипових дітей. Під комплексністю ми розуміємо включення статевого виховання в усі типи шкіл, не виключаючи спеціальні школи, як для хлопців, так і для дівчат, оскільки досі ця сфера виховання була зосереджена переважно на дівчатах. Важливо, щоб ця сфера виховання не залишалася без уваги.

Наступною перешкодою для реалізації якісного та фахово обґрунтованого статевого виховання у Словаччині є той факт, що у нас немає чітко визначеного та підготовленого вчителя (педагога) зі статевого виховання. Ми маємо недостатню кількість педагогів, підготовлених до такого типу навчання. Сучасне навчання реалізується переважно в межах післядипломної освіти вчителів етики та громадянського виховання на базі методичних центрів, проте скоріше як другорядна тема. Крім того, вчителі, які цікавляться цією проблематикою, мають можливість брати участь у спеціальних тренінгах.

Іншою невирішеною сферою є проблематика обов'язковості статевого виховання. Чи є і чи має бути статеве виховання обов'язковим? Ми повинні констатувати, що на практиці статеве виховання реалізує лише невелика частина вчителів. У цьому контексті E. Poliaková (1996) констатує, що попри те, що питання якості та ефективності статевого виховання набувають особливої актуальності та нагальності, підхід до їх вирішення є неясним. Авторка на основі результатів дослідження з учителями статевого виховання та емпіричних знань наводить такі твердження:

  1. Прийняття статевого виховання як невід'ємної частини виховно-освітнього процесу в школах є дуже високим.
  2. У суб'єктивно відчутних проблемах при статевому вихованні переважають недоліки в методиці над недоліками у сфері знань та особистісними бар'єрами.
  3. Найчастіше сприйманою проблемою є недостатня співпраця сім'ї зі школою та абсолютна відсутність статевого виховання в сім'ї.
  4. Переважають проблеми з розумінням змісту та статусу статевого виховання.

Виклики щодо статевого виховання в закладах соціального обслуговування

У наступній частині допису ми зосередимося на описі проблем, які ми вбачаємо у сфері статевого виховання в закладах соціального обслуговування.

На основі аналізу фахової літератури (Matulay, 1986; Tóthová, 2001; Novosad, 2002; Mandzáková, Horňák, 2009; Mandzáková, 2011 та інші) та наших дослідницьких висновків (Mandzáková, 2011) ми можемо віднести до проблем сексуальності та реалізації статевого виховання в закладах соціального обслуговування у Словаччині, зокрема, такі:

  • брак інтимності та можливостей для тілесного і чуттєво-сенсорного самопізнання;
  • незабезпечення коедукації (спільного навчання);
  • недостатнє поважання сексуальних потреб і сексуальних прав клієнтів;
  • сексуальне насильство з боку близьких людей (працівників закладу соціального обслуговування) або осіб вищого розумового рівня;
  • незапланована вагітність та хвороби, що передаються статевим шляхом;
  • недостатня або відсутня сексуальна просвіта та статеве виховання;
  • недостатня фахова підготовка з питань сексуальності;
  • відсутність міждисциплінарної співпраці.

У наступних рядках ми конкретизуємо наведені проблеми та доповнюємо їх нашими дослідницькими висновками.

Колективне піклування характеризується браком інтимності та можливостей для тілесного і чуттєво-сенсорного самопізнання. За словами B. Bazalová (2009), проблемою є те, що держава досі підтримує і надає перевагу проживанню осіб із розумовими вадами у великих закладах. Клієнти закладів соціального обслуговування мають брак приватності, чи то для мастурбації, чи то для сексуальної активності в парі, якщо користувачі цих закладів мають таке щастя, що їх підтримують у цій діяльності. L. Novosad (2002) звертає увагу на загальновідому стимулюючу, когнітивну, емоційну та діяльнісну депривацію, що загрожує особам із розумовими вадами в закладах із постійним проживанням.

На основі проведеного нами дослідницького вивчення можна констатувати, що існують досить великі відмінності в окремих закладах щодо якості послуг, що надаються. З одного боку, Словацька республіка має сучасні заклади, які пропонують свої послуги клієнтам, що проживають окремо в кімнаті, з іншого боку, існують великі, іноді навіть некоедуковані заклади, де клієнт проживає з десятком інших клієнтів. Ключовим фактором є вже сама неприродність інституційного виховання (наприклад, у закладах соціального обслуговування з цілодобовим перебуванням бракує контакту з сім'єю, ризик плутанини ролей). Дослідження підтвердило нам, що в більшості інтернатних закладів надалі бракує достатньої приватності для осіб із розумовими вадами. Це пов'язано з існуванням уже згаданих великих закладів (ризик ізольованості, зловживань, необхідності пристосовуватися до режиму, потреб інших мешканців тощо). Більшість закладів соціального обслуговування у Словаччині надають свої послуги понад 30 клієнтам, що є ключовою межею з погляду оцінки якості послуг, що надаються. Хоча виявлення більшості клієнтів коедукованих закладів є позитивним, ми змушені зазначити, що навіть у деяких коедукованих закладах індивіди мають обмежений контакт з особами протилежної статі.

З 28 будинків соціальних послуг, які долучилися до дослідження, 82,14 % (23) закладів надають свої послуги понад 30 клієнтам (в одному будинку соціальних послуг). Межу у 30 клієнтів ми наводимо з огляду на те, що саме вона вважається європейськими фахівцями ключовою з погляду оцінки якості послуг. В установі, яка має понад 30 мешканців, є більша ймовірність того, що в ній відбуватиметься порушення деяких з основних прав людини (Kozáková, 2005).

Важливим показником якості надаваної резидентної послуги є також кількість клієнтів, що проживають у спільній кімнаті. У межах нашого дослідження ми з’ясовували мінімальну та максимальну кількість клієнтів, що проживають в одній кімнаті. Дуже втішним висновком є те, що 25 % з 28 опитаних закладів вказали як мінімум одного користувача, що проживає в одній кімнаті. З іншого боку, проте, досить тривожною інформацією є те, що один заклад вказав як мінімальну кількість 8 користувачів, що проживають спільно в одній кімнаті. Тривожними були факти при з’ясуванні максимальної кількості клієнтів, що проживають в одній кімнаті, де в одному випадку як максимум було вказано 11 клієнтів.

У будинках соціальних послуг не забезпечена коедукація. Що стосується здорового сексуального розвитку осіб з ментальними порушеннями, він часто закономірно має бути патологічним, особливо в тих закладах, які є некоедукованими. У нашому дослідженні ми зафіксували певною мірою досить відомий факт, а саме значну перевагу представництва жінок (76,45 %) у персоналі будинків соціальних послуг, тобто брак чоловічого зразка в цих типах закладів. Клієнти з ментальними порушеннями так змалечку зростають у середовищі, де, окрім жіночого персоналу, ніколи не бачили особу протилежної статі.

Очевидно, що клієнти будинків соціальних послуг не мають тих самих умов, що й інші індивіди, для безперешкодного розвитку свого сексуального життя. I. Burdová (1988) називає це явище нездоровою «Love map», тобто «Картою любові» – це те, що ми змалечку втискаємо дитині в пам’ять у сфері сексуального розвитку. Як додає B. Bazalová (2009), такі умови деформували б і людину без ментальних порушень (напр., в’язниці), не кажучи вже про людину, яка має проблеми з логічним судженням, оцінюванням ситуацій, генералізацією, аналізом, синтезом, комунікацією, уявою тощо. Атмосфера в коедукованих закладах, згідно з K. Matulay (1986), помітно краща, ніж у закладах з клієнтами однієї статі, оскільки щоденний контакт з іншою статтю допомагає їм краще пристосовуватися до вимог спільного життя.

Позитивним висновком є те, що в досліджуваних нами будинках соціальних послуг з 28 закладів був лише один некоедукований заклад. До порівняння сексуальних проявів було залучено 298 клієнтів, розміщених у коедукованих закладах, і 68 клієнтів, розміщених у некоедукованих закладах (Mandzáková, 2011). Хоча висновок щодо більшості клієнтів коедукованих закладів є позитивним, ми змушені зазначити, що навіть у деяких коедукованих закладах клієнти мають обмежений контакт з особами протилежної статі.

Будинки соціальних послуг мало поважають сексуальні потреби та сексуальні права своїх клієнтів. Втрата приватності є регулярною платою за перебування в будинку соціальних послуг. Часто йдеться про вимушене терпіння малого простору з клієнтами, яких людина обрати не може. Відчуття самотності часто є, мабуть, найбільшою проблемою цих осіб. Вдень під час зайнятості вони зазвичай можуть знайти друга в захищеній майстерні або в денному стаціонарі, проте у вільний час часто загрожує самотність (Matulay, 1986). Самотність та ізоляція можуть бути причиною браку можливостей мати стосунки з люблячими людьми. Потрібно усвідомлювати важливість і загальну сутність людських стосунків. Якби ми цього не зробили, ми б ігнорували аспект розуміння індивіда як цілого.

Термінове вирішення ситуації в будинках соціальних послуг є нагальнішим ще й тому, що згідно з Гельсінською декларацією про рівність та послуги для людей з ментальними порушеннями від 11 липня 1996 року (Преамбула, стаття 6): Люди з ментальними порушеннями повинні мати право жити в якомога менш обмежувальному середовищі, що забезпечує приватність. Інституції суперечать цьому принципу, вони вже є модельовано застарілими, оскільки базуються на сьогодні вже застарілому принципі ізоляції людей з порушеннями.

Декларація прав розумово відсталих також наголошує, що особи з ментальними порушеннями мають такі самі права, як і інші громадяни – тобто також право на сексуальні прояви, на виховання та просвіту в цій сфері. У контексті права варто згадати, що навіть працівники будинків соціальних послуг часто не мають достатніх прав у сфері сексуальності, багато речей є вразливими, вони діяли б усупереч керівництву, і їм загрожувало б звільнення або навіть кримінальне переслідування у разі виникнення якоїсь проблеми (Bazalová, 2009). У цьому напрямку необхідно наголосити, що сфера сексуальності вимагає системності та чітко встановлених правил у даному закладі, щоб не виникало жодних непорозумінь.

Сексуальне насильство з боку близьких осіб, працівників будинків соціальних послуг або інших осіб вищого ментального рівня. У будинках соціальних послуг ми часто стикаємося із сексуальним насильством, де може відбуватися також насильство між клієнтами взаємно. Свою владу над клієнтами в багатьох випадках зловживають і працівники закладу для їхнього неадекватного покарання, приниження або навіть сексуального насильства.

У нашому дослідженні з’ясування поширеності сексуального насильства у 452 клієнтів з ментальними порушеннями, розміщених у колективних закладах, конкретно в будинках соціальних послуг, ми дійшли результатів, згідно з якими більшість фахових працівників із зазначеною проблемою у клієнтів не стикалися. З огляду на більшість, ми могли б сприймати цей висновок позитивно, але значення 23,55 % вказує на наявність сексуального насильства серед клієнтів з важчими ментальними порушеннями (див. таблиця 1).

Таблиця 1 Наявність сексуального насильства серед клієнтів у будинках соціальних послуг

Фахові працівники, які стикалися із сексуальним насильством, ідентифікували кривдника сексуального насильства наступним чином:

  • інший клієнт на вищому ментальному рівні,
  • клієнт на нижчому ментальному рівні,
  • інший родич,
  • інша стороння особа.

У відповідях ми реєстрували також працівника будинку соціальних послуг і навіть батька клієнта (див. таблиця 2).

Таблиця 2 Кривдник сексуального насильства клієнтів у будинках соціальних послуг

Представлені результати є доказом того, що в літературі існує безліч аргументів на користь твердження, що люди з ментальними порушеннями піддаються більшому ризику сексуального насильства та експлуатації з боку працівників, медичного персоналу, а також членів сім’ї, ніж у звичайній популяції. При цьому, як зазначає D. Štěrbová (2007), якщо ми хочемо змінити підхід до людей з ментальними порушеннями та підвищувати якість їхнього життя, необхідно розкривати проблему сексуального насильства насамперед з боку надавачів соціальних послуг. Для багатьох клієнтів будинки соціальних послуг є їхнім єдиним домом, і вони повинні почуватися там як вдома.

Непланована вагітність та хвороби, що передаються статевим шляхом. Одним із наслідків невикористання контрацепції є, безсумнівно, непланована вагітність. Який досвід щодо непланованої вагітності у клієнток будинків соціальних послуг мають фахівці у Словаччині, ми наводимо в наступній частині тексту.

Таблиця 3 Наявність непланованої вагітності в будинках соціальних послуг

Позитивним висновком є те, що більшість фахівців не стикалися з непланованою вагітністю в будинках соціальних послуг. Ті, хто стикався з цією проблемою, вирішували її найчастіше шляхом переривання вагітності або переведення клієнта до іншого закладу. Однак навіть таким випадкам можна запобігти. Ефективну профілактику ми вбачаємо у статевому вихованні та просвітництві як фахівців, так і клієнтів з ментальними порушеннями.

Непланована вагітність, безумовно, не є єдиною проблемою, яка може виникнути через сексуальну активність осіб з ментальними порушеннями. Хвороби, що передаються статевим шляхом, є ще однією потенційною проблемою, про яку часто забували, оскільки (хірургічні втручання) чи контрацепція можуть викликати хибне враження, що «небезпеки більше не існує».

Статева просвіта та статеве виховання в цих закладах є мінімальними. Проблемою у сфері сексуальності клієнтів з ментальними порушеннями є також недостатня поінформованість про профілактику та наслідки сексуальної активності. Згідно з дослідженнями, лише в невеликій частині звичайних шкіл реалізується статеве виховання (якщо не вважати статевим вихованням одноразову лекцію запрошеного фахівця) (Weiss, Zvěřina, 2001). Нас цікавило, якою є ситуація в будинках соціальних послуг у Словаччині.

Таблиця 4 Реалізація статевого виховання в будинках соціальних послуг

Як показує таблиця 4, більшість закладів статеве виховання не реалізують. До причин вони віднесли насамперед такі: не є необхідним, проблем у цій сфері немає, досі ми цим не займалися, немає кваліфікованого фахівця, не знаю, важкі ментальні порушення, брак фахової літератури та семінарів. У разі, якщо статеве виховання в будинку соціальних послуг реалізується, очевидною є перевага індивідуального повчання або розмови з клієнтом перед іншими формами реалізації статевого виховання (див. таблицю 5).

Таблиця 5 Форми реалізації статевого виховання в будинках соціальних послуг

Нам підтверджується твердження J. Waltera (1994), згідно з яким вдома та в школі лише зрідка знаходиться місце для реалізації статевого виховання. Простір для зазначеного компонента виховання ми не знаходимо навіть у дорослому віці. Не дивно, що люди з ментальними порушеннями не розуміють зв’язку між зачаттям та контрацепцією.

Таблиця 6 Наявність супервізора статевого виховання в будинках соціальних послуг

Дані в таблиці 6 свідчать про те, що в більшості будинків соціальних послуг немає керівного працівника, який відповідав би за вирішення сексуальних та партнерських проблем. Цей висновок є одним із аргументів, що свідчать про низький рівень реалізації статевого виховання в досліджуваних нами будинках соціальних послуг (у разі, якщо воно взагалі реалізується).

З огляду на інтердисциплінарність сексуальності, в якій має брати участь команда фахівців, що опікується клієнтом з ментальними порушеннями, включаючи сім’ю та інших зацікавлених осіб, для ефективної реалізації статевого виховання необхідно, щоб у закладі була визначена особа, яка була б уповноважена їх координувати. У досліджуваних нами будинках соціальних послуг цей факт ігнорується.

Ще одним висновком є те, що, окрім двох закладів, у будинках соціальних послуг у Словаччині не розроблено жодних правил чи директив, які б слугували інструкцією, як вирішувати основні проблеми, що виникають у сфері сексуальних та партнерських стосунків клієнтів з важчими ментальними порушеннями в закладі. Лише один із закладів має видану директиву, яка регулярно контролюється та оцінюється (див. таблицю 7). Згідно з Z. Kozákovou (2005), важливо, щоб у будинках соціальних послуг існували чіткі директиви або домовленості щодо того, як вирішувати основні проблеми, що виникають у цій сфері. На думку авторки, вони повинні також забезпечувати те, щоб поведінка працівників у проблемних ситуаціях була єдиною, оскільки лише так вона може бути ефективною. За кордоном цей тренд є звичайною та необхідною умовою успішної реалізації статевого виховання.

Таблиця 7 Наявність директив для вирішення сексуальних проблем у будинках соціальних послуг

Фахова підготовка з питань сексуальності є недостатньою. Фактором, що ускладнює ситуацію в будинках соціальних послуг, є, очевидно, недостатня підготовка фахівців, які працюють з клієнтами, щодо того, як реагувати та правильно вирішувати проблеми, що виникають, а також недостатня підготовка самих клієнтів. Наше дослідження підтвердило негативну оцінку поінформованості клієнтів фахівцями будинків соціальних послуг. При запиті щодо потреби розширення знань клієнтів з ментальними порушеннями у сфері статевого виховання домінувала негативна думка щодо статевого виховання та просвітництва у цієї цільової групи осіб. Навіть попри мінімальну поінформованість клієнтів у сфері статевого виховання, більшість зазначила, що підвищення поінформованості у цієї групи осіб не є необхідним (див. таблицю 8). Тут також відображається негативне ставлення фахівців до реалізації статевої просвіти клієнтів з ментальними порушеннями.

Таблиця 8 Потреба розширення знань клієнтів у сфері статевого виховання та просвітництва

Таблиця 9 Проходження фахової підготовки фахівцями у сфері сексуальності та статевого виховання осіб з ментальними порушеннями

До аналогічно негативних висновків ми дійшли також на основі даних, представлених у таблиці 9, які відображають, що більшість фахівців не проходили жодної професійної підготовки у сфері сексуальності чи статевого виховання осіб із розумовою відсталістю. У випадках, коли вони її проходили, йшлося переважно про навчання, лекції під час навчання, семінари та курси статевого виховання. Як причини, через які респонденти не пройшли навчання, вони вказували наступні: не було можливості, такі заходи не організовуються, це недоступно, це не є необхідним, мене не направляли, не було пропозиції з боку керівництва – роботодавця, не знаю, а також фінансові причини. Фахівці, які пройшли професійну підготовку, оцінили її як скоріше корисну, у чому ми вбачаємо позитивну тенденцію, що вказує на важливість та обґрунтованість подальшого навчання у досліджуваній сфері. Представлені висновки щодо здобуття освіти фахівцями у сфері сексуальності та статевого виховання вказують на необхідність покращення ситуації шляхом впровадження безперервної освіти із забезпеченням якісної підготовки до вирішення цієї складної проблематики життя осіб із розумовою відсталістю.

На основі проведеного нами дослідження ми можемо констатувати, що існують досить великі відмінності в окремих закладах щодо якості послуг, які надаються. З одного боку, Словацька Республіка має сучасні заклади, які пропонують свої послуги клієнтам, що проживають окремо в кімнаті, з іншого боку, існують великі, іноді навіть некоедуковані заклади, де клієнт проживає з десятком інших клієнтів. Інституційний заклад повинен якомога більше відкриватися навколишньому суспільству, максимально використовувати соціальне навчання клієнтів безпосередньо «в полі». Контакти зі звичайним населенням мотивують клієнтів до постійного розвитку та навчання. Завдяки дуже важливому зворотному зв’язку вони вчаться швидше, а позитивна реакція мотивує набагато більше, ніж навчання в нестимулюючому ригідному середовищі, в якому індивід не має можливості використати те, чого навчився.

На завершення цієї частини ми наводимо обов’язки надавача соціальних послуг за кордоном. Розвиток чіткої політики закладу має спонукати фахівців до подальшого навчання, забезпечення ретельної індивідуальної оцінки спроможності та водночас надавати учасникам програми навчання та професійну підготовку, якої вони потребують у сфері сексуальності, включаючи особистий захист та забезпечення адекватного нагляду за захистом від заподіяння шкоди тим, хто не здатний захистити себе сам – усе це є основними обов’язками, що зобов’язують надавача соціальних послуг за кордоном (Sweeney, 2007). Навіть якщо всі ці заходи виконуються ретельно, інциденти можуть траплятися. Заклади повинні створити середовище, яке оцінює конфронтацію фактів при виявленні інциденту як можливість для критичної інтроспекції або для пошуку зовнішньої допомоги та для навчання на цьому досвіді, що може запобігти рецидивам і дозволить краще захищати осіб із розумовою відсталістю. Усе це може звучати як великий виклик для надавачів соціальних послуг у Словаччині. Що підтримує наш оптимізм, так це наша робота з моніторингу статевого виховання, яке має служити людям із розумовою відсталістю.

На завершення статті констатуємо, що успішне сексуальне життя і все, що з цим пов’язано, сьогодні загальновизнано вважається однією з базових людських потреб, і на нього мають право всі дорослі люди без винятку. Тому немає жодної причини, щоб люди з розумовою відсталістю навколо нас, окрім первинної вади, були уражені ще й вторинно у сексуальній сфері. Проаналізовані проблемні сфери сексуальності осіб із розумовою відсталістю, однак, чітко свідчать про те, що в цій сфері ми все ще не можемо говорити про їхню успішну соціалізацію чи комплексну підтримку.

Автори: PaedDr. Stanislava Lištiak Mandzáková, PhD., doc. PhDr. Dagmar Marková, PhD.* Стаття була підготовлена завдяки підтримці грантів: VEGA 2/0015/12 (2012-2015): Життєві стилі, норми та їх порушення: шляхи до особистого задоволення та суспільної користі. VEGA 1/0942/11: Підвищення якості життя клієнтів із тяжкою розумовою відсталістю в будинках соціальних послуг у сфері сексуальності та партнерських стосунків. APVV 0604-10: Стала репродукція у Словаччині: психосоціальне дослідження. *Література

BAZALOVÁ, B. 2009. Autizmus, vztahy a sexualita u nás a v zahraničí. In: Sexualita mentálně postižených – II. : sborník materiálů z druhé celostátní konference organizované o. s. ORFEUS. Praha : Centrum denních služeb o.s. ORFEUS, 2009, s. 45-56. ISBN 978-80-903519-7-4. BURDOVÁ, I. 1988. Kurz k sexualitě osob s mentálním postižením. Praha : Pragoversa, 1988. CHOVANEC, M., WEISS, P. 2011. Sexuálne správanie študentov stredných škôl. In: Sexuológia, 2011, roč. 11, č. 2. ISSN 1335-8820. KOZÁKOVÁ, Z. 2005. Výchova k bezpečnosti a sexuální výchova osob s mentálním postižením. In: Domácí násilí a zdravotně postižené : sborník materiálů z celostátní konference. Praha : HB Print, 2005. ISBN 80-903519-2-1. MANDZÁKOVÁ, S. 2011. Zvyšovanie kvality sexuálneho a partnerského života osôb s ťažším mentálnym postihnutím. Prešov : PF PU v Prešove, 2011. ISBN 978-80-555-0455-1. MANDZÁKOVÁ, S., HORŇÁK, L. 2009. Sexuálna výchova a príprava na partnerstvo osôb s mentálnym postihnutím. Prešov : PF PU v Prešove, 2009. ISBN 978-80-8068-935-3. MATULAY, K. 1986. Mentálna retardácia. Martin : Osveta, 1986. NOVOSAD, L. 2002. Zdravotní znevýhodnění a riziko sexuálního zneužití či napadení. In: Ochrana zdravotně postižených před sexuálním zneužívaním : Zdravotně výchovná publikace. Praha : Sdružení zdravotně postižených v ČR, 2002. s. 20-24. POLIAKOVÁ, E. 1996. Poznámky k procesu sexuálnej výchovy. In: Poliaková, E. et al. Výchova k rodičovstvu, manželstvu a etike intímnych vzťahov. K projektu : Profesionálna príprava pre výchovné a vzdelávacie pôsobenie na deti v otázkach rodičovstva, manželstva a etiky intímnych vzťahov. Nitra : Slovdidac, 1996, p. 149-150. ISBN 80-967339-8-2. POLIAKOVÁ, E. 2003. Vývoj sexuálnej výchovy na Slovensku. In: Bianchi, G. (Ed.). Upgrade pre sexuálnu výchovu. Bratislava : SAV VEDA, 2003, p. 11-20. ISBN 80-224-0783-6. SWEENEY. L. 2007. Human Sexuality Education fro Students with Special Needs. [online], [citované 2008-07-14]. Dostupné na internete: //www.ejhs.org/volume10/Marsh Media%20White%20Paper.pdf. ŠILEROVÁ, L. 2003. Sexuální výchova : Jak a proč mluvit s dětmi o sexualitě. Praha : Grada Publishing, 2003. ISBN 80-247-0291-6. ŠTĚRBOVÁ, D. 2007. Sexualita osob s mentálním postižením. Olomouc : Univerzita Palackého v Olomouci, 2007. ISBN 978-80-244-1389-2. TÓTHOVÁ, M. 2001. Sexuálna výchova a príprava na partnerstvo pre ľudí so špecifickými potrebami. In: KLIMEK, Ľ., KLOHNA, B. (Eds.). Láska, partnerstvo, erotika a sexuálny život telesne postihnutých občanov : zborník prednášok, Zemplínska Šírava, 25. – 28.10. 2001. Prešov : ZOM, 2001, s. 9-20. UZEL, R. 2009. Plánované rodičovství u osob s mentálním postižením. In: Sexualita mentálně postižených – II. : sborník materiálů z druhé celostátní konference organizované o. s. ORFEUS. Praha : Centrum denních služeb o.s. ORFEUS, 2009, p. 112-118. ISBN 978-80-903519-7-4.

WALTER, J. 1994. Sexualität und Geistige Behinderung. [онлайн], 1994. [цитовано 2011-08-11]. Доступно в інтернеті: http://bidok.uibk.ac.at/library/walter-sexualitaet.html WEISS, P., ZVĚŘINA, J. 2001. Sexuální chování v ČR – situace a trendy. Praha : Portál, 2001. ISBN 80-7178-558-X.