Фактори, що впливають на міжгалузеву співпрацю в межах медико-соціального догляду

Співпраця фахівців, які займаються медичним та соціальним доглядом, на сьогодні, на думку багатьох авторів (Abramson, Mizrahi, 2003; Payne, 2000), є необхідним кроком, спрямованим на покращення та підвищення якості надання медичних і соціальних послуг пацієнтам/клієнтам. Кожен із фахівців (лікар, соціальний працівник) привносить свій погляд на ситуацію клієнта – лікар медичний, а соціальний працівник соціальний. Соціальні працівники забезпечують цілісний погляд на проблеми та ситуації, наголошують на соціальних причинах і наслідках хвороби та необхідності впоратися з хворобою в ширшому контексті (Dhooper, 2012).

Також, згідно з Bronstein (2003), тенденції в соціальних проблемах та професійна практика зумовлюють неможливість ефективного обслуговування клієнтів без співпраці з професіоналами з різних галузей. Співпраця з працівниками інших допоміжних галузей випливає, за Musil (2013), із спрямованості соціальної роботи на використання різних типів шансів та подолання різних типів перешкод у вирішенні проблем у взаємодії між клієнтами та їхнім соціальним середовищем. Співпраця з працівниками інших допоміжних галузей та посередництво в наданні їхньої допомоги клієнтам є невід’ємною частиною соціальної роботи.

На індивідуальному рівні люди можуть мати труднощі з розумінням хвороби та рекомендованого лікування через ментальні або фізичні вади здоров’я, низький рівень грамотності або через мовний бар’єр. Багато станів здоров’я та методів лікування є дуже складними, і від соціальних працівників може вимагатися пояснення цих питань пацієнтам та їхнім родинам (Browne, 2012).

Співпраця — це коли дві або більше осіб (часто групи) працюють разом шляхом обміну ідеями та думками з метою досягнення спільної мети. Зі змінами та прогресом у технологіях, такими як високошвидкісний інтернет, веб-програми, обмін файлами, електронна пошта та відеоконференції, співпраця вважається продуктивним способом вирішення проблем (Hill, 2003).

З психологічної точки зору співпраця або кооперація є видом соціальної взаємодії. Йдеться про базову форму соціальної поведінки. Співпраця означає спільні зусилля, спрямовані на досягнення вигоди для всіх, хто бере в них участь (Heywood, 2003).

Характеристики співпраці:

  • Співпраця є добровільною. Людей не можна змусити використовувати специфічний стиль у їхній взаємодії з іншими.
  • Співпраця вимагає паритету між учасниками. Внесок кожної людини цінується, і так само кожна людина має рівні повноваження при прийнятті рішень.
  • Співпраця базується на спільних цілях. Професіонали не обов’язково повинні поділяти всі цілі співпраці, проте достатньо однієї, яка є специфічною та достатньо важливою для підтримки їхньої спільної уваги.
  • Співпраця залежить від спільної відповідальності при прийнятті рішень. Співробітники повинні взяти на себе відповідальність за активну участь у процесі прийняття рішень.
  • Особи, які співпрацюють, діляться ресурсами. Обмін ресурсами часу, знань та матеріалів може посилити відчуття причетності серед професіоналів.
  • Особи, які співпрацюють, ділять відповідальність за результати. Незалежно від того, чи є результати співпраці позитивними чи негативними, усі залучені особи несуть відповідальність за результати (Friend, Cook, 2009).

Модель міждисциплінарної співпраці

Bronstein (2003) представила модель, яка містить елементи міждисциплінарної співпраці. Модель призначена для ідентифікації складових успішної співпраці між соціальними працівниками та членами інших галузей. Цей рамковий підхід складається з міждисциплінарних процесів у п’яти ключових сферах:

  1. Взаємозалежність – вказує на залежність фахівців у взаємній комунікації при створенні спільних цілей та завдань у процесі інтервенції.
  2. Новостворені професійні дії – стосуються актів співпраці, створення програм та структур, які можуть досягти більшого, ніж було б можливо, якби ті самі фахівці працювали окремо.
  3. Гнучкість – означає пристосованість усіх членів професійної команди до змінних умов інтервенції.
  4. Колективне володіння цілями – веде до виникнення спільної відповідальності за весь процес інтервенції та за його результати.
  5. Рефлексія процесу – стосується спільного обмірковування співробітниками процесу співпраці (Bronstein, 2003).

Фактори, що впливають на міжгалузеву співпрацю в медико-соціальному догляді

Bronstein (2003) визначила чотири групи факторів, які створюють умови для існування/неіснування міжгалузевої співпраці в соціальній роботі.

  1. Досконале знання власної професійної ролі є умовою для виконання кожної професії, тим паче в допоміжних професіях. За Bronstein (2003), ідеальна форма цього фактора включає відданість налаштуванням конкретної організації, вірність соціальній роботі як професії, повагу до колег та екологічний, цілісний погляд на практику, пов’язану з професією соціального працівника. - Структурні характеристики включають міжгалузеву співпрацю для управління кейс-менеджментом. Культура організації зумовлює її можливості, необхідні адміністративні дії, автономію окремих професій та загальний час і простір, присвячені співпраці під час інтервенції. - Особистісні характеристики членів професійної команди впливають на міжгалузеву співпрацю тим, яким чином професійні ролі застосовуються на практиці фахівцями. - Історія співпраці відображає досвід кожного члена професійної команди щодо міжгалузевої співпраці в даній організації. Bronstein (2003) вказує на те, що традиція співпраці в організації є визначальною для її використання/невикористання в процесі інтервенції. Позитивний досвід членів професійної команди щодо взаємної співпраці в організації зміцнює професійні стосунки, які згодом виводять спосіб застосування та використання міжгалузевої співпраці під час інтервенції на вищий рівень (рис. 1).

Рисунок 1 – Фактори, що впливають на міждисциплінарну співпрацю (джерело: Bronstein, 2003)

Reeves, S. та ін. (2010) наводять такі фактори, що впливають на міжгалузеву командну роботу:

  1. Реляційні фактори – професійна ефективність, ієрархія, соціалізація, склад команди, командні ролі та командні процеси.
  2. Процесуальні фактори – час і простір, рутина та ритуали, інформаційні технології, непередбачуваність, нагальність, складність та делегування завдань.
  3. Організаційні фактори – організаційна підтримка, професійні об’єднання та страх перед виникненням суперечок.
  4. Контекстуальні фактори – культура, різноманітність, стать, політична воля та економіка.

Bronstein (2003) та Reeves та ін. (2010) описали фактори співпраці, що впливають на існування чи неіснування міжгалузевої співпраці. Йдеться скоріше про загальний огляд факторів. Інші автори (наприклад, Roberts, 1989; Gehlert, 2012; Abramson, Mizrahi, 2003) висловилися щодо факторів співпраці більш конкретно, з огляду на те, чи підтримують вони, чи гальмують міжгалузеву співпрацю.

Abramson та Mizrahi (1996) поділяють фактори співпраці на ті, що «сприяють позитивній співпраці, і ті, що сприяють негативній співпраці» (Abramson, Mizrahi, 1996, с. 270).

До позитивних факторів вони відносять, наприклад, повагу до колег, спільні перспективи щодо випадку та високу якість комунікації. До негативних факторів вони відносять такі перешкоди для співпраці: конфлікти між колегами, конкуренція ролей, нечіткість ролей, нечітке визначення ролей, відмінності у процесі професійної соціалізації, комунікаційні проблеми та домінування лікарів (Abramson, Mizrahi, 2003). Ці позитивні та негативні фактори авторки згрупували та створили «конструкти, які відображають конкретні аспекти співпраці: аспекти, що стосуються випадку, досвід роботи з колегами, взаємодія між колегами та компетенції колег» (Abramson, Mizrahi, 1996, с. 276).

Рисунок 2 – Позитивні та негативні фактори співпраці за Abramson, Mizrahi (1996, 2003) (джерело: Gabrielová, 2015)

За Roberts (1989), на співпрацю лікарів та соціальних працівників впливає насамперед те, які стосунки склалися між цими учасниками. Ці стосунки, на її думку, є напруженими через існування протилежних (конфліктних) цінностей.

Ці протилежні цінності вона ідентифікувала у п'яти сферах:

  1. Кількість проти якості – біофізична орієнтація лікарів може суперечити психосоціальній орієнтації соціальної роботи. У той час як лікарі зосереджуються переважно на порятунку та продовженні життя, професійні зусилля соціальних працівників спрямовані на покращення якості життя окремих осіб, груп та сімей. - Автономія пацієнта – лікарі несуть відповідальність за призначення лікування, за саме лікування, а також за те, що є найкращим для пацієнта. Соціальні працівники поважають пацієнта як автономну істоту, яка бере участь у визначенні терапевтичного плану. - «Тверді» та «м'які» дані – лікарі у своїй професії зосереджуються на об'єктивних «твердих даних», тобто на результатах фізикальних та лабораторних обстежень. Соціальна робота вважає пацієнта основною складовою терапевтичного процесу. Суб'єктивні «м'які» дані (висловлювання пацієнтів, ціннісна система) вона вважає важливішими за об'єктивні дані. Соціальні працівники часто навіть не мають у своєму розпорядженні об'єктивних даних, які могли б взяти до уваги при оцінці ситуації пацієнта. - Професійна відповідальність перед пацієнтами з емоційними проблемами – вирішення емоційних проблем пацієнтів є невід'ємною частиною професії соціального працівника. Лікарі, навпаки, є нечутливими або відчувають відразу до пацієнтів з емоційними проблемами. Причину вона вбачає у втомі, яка може впливати на рівень прийняття та толерантності. - Різні перспективи щодо ролей в інтердисциплінарній команді – у той час як соціальні працівники навчаються та тренуються співпрацювати з іншими професіями, лікарі тренуються мати беззаперечно провідну роль у будь-якій мультидисциплінарній команді (Roberts, 1989).

У попередній частині увага була приділена закордонним авторам та їхнім характеристикам факторів міждисциплінарної співпраці.

У Словацькій Республіці питанням міждисциплінарної співпраці займалися, наприклад, Repková та кол. (2011), які ідентифікували перешкоди для міжвідомчої співпраці та принципи посилення стратегічних підходів до співпраці у зв'язку зі створенням та функціонуванням координованої або інтегрованої системи послуг довготривалого догляду.

До перешкод для міжвідомчої співпраці належать:

  1. Структурні перешкоди – різне організування та фінансування медичних і соціальних інтервенцій, недостатня координація законодавства у сфері медичного та соціального догляду.
  2. Процедурні перешкоди – різнорідність правових та інституційних систем оцінки потреб і правових вимог, відсутність зв'язку між базами даних про літніх громадян, які потребують допомоги, у різних системах, слабка традиція залучення користувачів/клієнтів та їхніх сімей до створення планів соціальних послуг на рівні громади та на індивідуальному рівні.
  3. Фінансові перешкоди – відмінності у фінансових механізмах/основах, відмінності між запасами та потоками ресурсів.
  4. Професійні перешкоди – власний професійний інтерес та автономія, міждисциплінарна конкуренція за домени; конкурентні ідеології та цінності; загрози стабільності зайнятості; суперечливі погляди на інтереси та завдання клієнта/споживача.
  5. Статус та легітимність перешкод – власний професійний інтерес та автономія, міжорганізаційна конкуренція за домени; відмінності в легітимності між виборними та призначеними органами.

До принципів посилення стратегічних підходів до співпраці належать:

  1. Спільне бачення – конкретно визначає, що має бути досягнуто в сенсі цілей, орієнтованих на користувача; роз'яснює мету співпраці як механізму для досягнення таких цілей; і мобілізує зусилля, що стосуються цілей, результатів та механізмів.
  2. Зрозумілість завдань та обов'язків – встановлює та узгоджує, «хто що робить», і пропонує організаційні заходи, за допомогою яких мають виконуватися завдання та обов'язки.
  3. Відповідна мотивація та винагороди – підтримка поведінки в організації відповідно до узгоджених цілей/обов'язків, використання власних інтересів для досягнення колективних цілей.
  4. Відповідальність за спільну роботу – моніторинг досягнутих успіхів стосовно встановлених бачень; забезпечення того, щоб окремі особи та установи несли відповідальність за виконання визначених завдань та обов'язків; надання зворотного зв'язку та контроль бачення, обов'язків, мотивації та їхніх взаємозв'язків (Repková та кол., 2011).

Висновок

Багато авторів (напр. Gehlert, 2012; Browne, 2012; Dhooper, 2012) наголошують на важливості ширшого соціального середовища хворого – мережі стосунків, підтримки близьких, психічного стану хворого, що згодом впливає на загальний стан здоров'я. З огляду на цей факт, ми можемо констатувати, що співпраця фахівців, які займаються медичним та соціальним доглядом, є основною передумовою догляду за клієнтом/пацієнтом.

Знання факторів, які впливають на інтердисциплінарну співпрацю, може сприяти покращенню взаємин та комунікації між зазначеними фахівцями при досягненні спільної мети – вирішення медичних та соціальних аспектів життєвої ситуації пацієнта/клієнта.

Автор: Mgr. Jana Gabrielova, PhD. Авторка працює на посаді доцента на Кафедрі соціальної роботи Вищої політехнічної школи в Їглаві. Ця стаття була створена в рамках Внутрішнього грантового проєкту VŠPJ під назвою «Концептуалізація співпраці лікарів та соціальних працівників у медико-соціальних командах». Список бібліографічних посилань

  1. ABRAMSON S. J., MIZRAHI, T. 2003. Understanding Collaboration Between Social Workers and Physicians: Application of a Typology. Social Work in Health Care, Vol. 37, No. 2, s. 71–99. ISSN 1541-034X.
  2. ABRAMSON, S. J., MIZRAHI, T. 1996. When Social Workers and Physicians Collaborate: positive and Negative Interdisciplinary Experiences. Social Work, Vol. 41, No. 3, s. 270–281. ISSN 1545-6846.

  3. BRONSTEIN, L. 2003. A Model for Interdisciplinary Collaboration. Social Work, Vol. 48, No. 3, s. 297–306. ISSN 0037-8046.

  4. BROWNE, T. 2012. Social Work Roles and Health-Care Settings. In GEHLERT, S., BROWNE, T. Handbook of Health Social Work. New Jersey: John Wiley & Sons, с. 20-40. ISBN 978-0-470-64365-5.

  5. DHOOPER, S. S. 2012. Social work in Health Care. London: SAGE Publication, 341 с. ISBN 978-1-4522-0620-2.
  6. FRIEND, M., COOK, L. 2009. Interactions: Collaboration Skills for School Professionals. Boston: Pearson, 402 с. ISBN 978-0-13-715205-6.
  7. GABRIELOVÁ, J. Типологія концептуалізацій співпраці лікарів та соціальних працівників. In GABRIELOVÁ, J., VELEMÍNSKY, M., STEJSKALOVÁ, J. 2015. Профілактика в контексті медико-соціальної проблематики. Praha: Nakladatelství Lidové noviny, с. 50–63. ISBN 978-80-7422-443-0.
  8. GEHLERT, S. 2012. Communication in Health Care. In GEHLERT, S., BROWNE, T. Handbook of Health Social Work. New Jersey: John Wiley & Sons, с. 237-262. ISBN 978-0-470-64365-5.
  9. HAYESOVÁ, N. 2005. Psychologie týmové práce : strategie efektivního vedení týmu. Praha: Portál, 189 с. ISBN 80-7178-983-6.
  10. HEYWOOD, A. 2003. Political Ideologies: An Introduction. New York: Palgrave Macmillan, 400 с. ISBN 0-333-96178-1.
  11. HILL, A. 2003. What Is Collaboration in the Workplace? - Definition, Benefits & Examples. [онлайн]. [цит. 2016–11–20]. Доступно в інтернеті: http://study.com/academy/lesson/what-is-collaboration-in-the-workplace-definition-benefits-examples.html
  12. MUSIL, L. 2013. Sociální práce a jiné pomáhající obory/profese. In MATOUŠEK, O. a kol. Encyklopedie sociální práce. Praha: Portál, с. 506–509. ISBN 978-80-262-0366-7.
  13. PAYNE. M. 2000. Teamwork in Multiprofessional Care. New York: Palgrave Macmillan, 268 с. ISBN 978-0-333-72977-9.
  14. REEVES, S. et al. 2010. Interprofessional teamwork for health and social care. Chichester: Wiley-Blackwell, 192 с. ISBN 978-1-4051-8191-4.
  15. REPKOVÁ, K. a kol. (2011). Довгостроковий догляд за літніми людьми в Словаччині та в Європі (3). Управління, керівництво та фінансування. Bratislava: IVRP, 230 с. ISBN 978-80-7138-1334.
  16. ROBERTS, C. S. 1989. Conflicting professional values in social work and medicine. Health & Social Work, Vol. 14, No. 3, p. 211-218. ISSN 1545-6854.