Комунікація в контексті зменшення страху у пацієнта при оперативній терапії
Вступ
Кожне захворювання викликає певну емоційну відповідь (Vágnerová, 2004). Хірургічне захворювання з показанням до оперативної терапії також має свої психологічні наслідки. Хірургічне втручання у пацієнтів зазвичай пов'язане з переживанням стресу. Стресові ситуації викликають емоційні реакції в діапазоні від веселого настрою (коли людина оцінює ситуацію як складну, але керовану) до тривоги, страху, гніву, пригніченості та депресії (Atkinson a kol., 2003). Загальновідомо, що госпіталізація, насамперед у пацієнтів, які підлягають оперативному втручанню, сприяє виникненню тривоги (anxiety) на ґрунті страху перед невідомим (fear of the unknown) (Pritchard, 2009). До зменшення страху у хірургічних пацієнтів можуть долучатися медсестри шляхом якісного та ефективного медсестринського догляду, який неможливий без взаємної комунікації між медсестрою та пацієнтом. Медсестра повинна володіти специфічними комунікаційними практиками та навичками, до яких належать активне слухання, зворотний зв'язок, повага, емпатія, пояснення, вияв інтересу, підтримка, мовчання, тиша, автентичність, розуміння та поради (Kristová, Tomašková, 2002). Комунікація між медсестрою та пацієнтом часто зумовлена наявністю приладів та технічних засобів під час різних діагностичних та терапевтичних процедур. Проте розвиток техніки не повинен призводити до обмеження особистого контакту пацієнта з лікарем та іншим медичним персоналом (Čechová, Mellanová, 2008).
На основі комунікації з пацієнтом медсестра може з'ясувати його психологічний стан або виявити наявність страху чи переживання стресу. Комунікація в стані стресу часто характеризується прискореним темпом мовлення, хаотичністю, швидкістю суджень, виразнішим емоційним забарвленням. Тривогу або страх пацієнта можуть видати, наприклад, автоматичні невербальні прояви (прикривання місця, найбільш чутливого до болю, схрещування рук тощо) (Vybíral, 2005).
З точки зору зменшення страху у пацієнта перед оперативним втручанням важливою є психологічна передопераційна підготовка, яка полягає насамперед у комунікації з пацієнтом. Необхідно специфікувати її відповідно до віку та актуальності ситуації, що призводить до необхідності оперативного втручання. Основним моментом психологічної підготовки перед операцією є індивідуальна розмова медсестри з пацієнтом увечері перед плановою операцією. У цей період пацієнт уже має певну інформацію про свій стан та його вирішення від лікаря і частково адаптований до лікарняного середовища (Lepiešová a kol., 2004).
Кожна розмова з пацієнтом має предметну сторону (інформацію отримуємо та надаємо) і соціально-емоційну сторону, яка зумовлена ставленням медичного працівника до пацієнта, мірою його директивності та здатністю співпереживати проблемам пацієнта (Zacharová a kol., 2007).
До зменшення страху у хірургічного пацієнта медсестра може значною мірою долучитися своїм психотерапевтичним підходом. Психотерапевтичний підхід — це така поведінка медичних працівників, яка сприяє досягненню цілей лікування за допомогою психологічних засобів. Це підхід, спрямований насамперед на стосунки між медичним працівником та пацієнтом, заснований на інтересі, повазі та співпраці (Jobánková a kol., 2002). «Терапевтичні стосунки професіонала з пацієнтом є особливим видом міжособистісних стосунків. Вони виникають у часи скрути в штучних умовах медичної чи іншої установи» (Boledovičová, Drienovská, 2003, с. 12). До комунікації терапевта висуваються вимоги емпатії, автентичності та щирості (Vybíral, 2005).
Метою дослідження було з'ясувати рівень комунікації медсестер з пацієнтами при оперативній терапії та її вплив на зменшення страху у пацієнтів.
Методика та вибірка
Для отримання релевантних даних було використано кількісний метод емпіричного дослідження — багатопунктову нестандартизовану анкету власної розробки, яка містила 32 пункти. Із загальної кількості пунктів 14 були закритими, 12 напіввідкритими та 6 категоризаційними.
Вибірку респондентів склали 192 пацієнти з хірургічним захворюванням, госпіталізовані до хірургічного клінічного відділення, яким було проведено планове оперативне втручання. Відбір респондентів був цілеспрямованим на основі таких критеріїв включення: перенесене оперативне втручання в межах поточної госпіталізації, післяопераційний період або час після операції, пацієнт, що йде на контакт (без когнітивних порушень), здатність і бажання заповнити анкету, вік від 18 років без обмежень. Респонденти були віком від 18 до 84 років, середній вік респондентів становив 51,45 року. У дослідницькій групі пацієнтів було 111 жінок та 81 чоловік (див. Табл. 1).
Результати
50% респондентів підтверджують, що переживали страх більше перед оперативним втручанням, ніж після нього, 15,11% респондентів переживали страх однаково як перед, так і після оперативного втручання, 4,17% респондентів більше після операції, ніж перед нею. 26,55% респондентів не відчували страху у зв'язку з оперативним втручанням, а 4,17% респондентів не можуть оцінити цей факт.
На запитання щодо інтенсивності пережитого страху у зв'язку з оперативним втручанням найбільше — 39,07% пацієнтів вказують, що відчували страх середньої інтенсивності, 25,52% пацієнтів відчували страх помірної інтенсивності, 13,02% пацієнтів відчували сильний страх і 0,52% респондентів — навіть нестерпний страх. 19,79% пацієнтів не відчували страху перед або після оперативного втручання, а 4 пацієнти не висловилися щодо інтенсивності страху. (Цікавим висновком є те, що в першому пункті анкети відсутність страху позначили 26,55% респондентів, а в другому пункті вказали нульову інтенсивність страху вже лише 19,79% респондентів).
Для зменшення страху пацієнти найчастіше використовують молитву (34,90%), намагаються не думати про те, що викликає у них страх (33,85%), і спілкуються з медичними працівниками (30,73%). 25,52% пацієнтів спілкуються з членами сім'ї, а 22,92% пацієнтів намагаються отримати інформацію від медичних працівників. Серед інших зазначених варіантів відповіді були пошук інформації в інших пацієнтів (15,63%) та прохання дати таблетку для заспокоєння або сну (11,99%). 5,73% пацієнтів додали до варіанту «Інше» такі відповіді, як біг, медитація, читання відповідної літератури, надмірне споживання їжі, спілкування з друзями, прогулянка, перегляд телевізора та виконання звичайних щоденних справ.
Ми також з'ясовували думку респондентів щодо впливу комунікації медсестер з пацієнтами на зменшення страху у пацієнтів при оперативному лікуванні. 92,71% респондентів дотримуються думки, що комунікація медсестер з пацієнтами впливає на зменшення страху у пацієнтів при оперативному лікуванні, навпаки — 2,60% респондентів вважають, що комунікація не впливає на зменшення страху. 4,69% респондентів не можуть оцінити вплив комунікації на зменшення страху.
На думку 50,51% пацієнтів, медсестри завжди мали час і бажання з ними розмовляти. 37,50% пацієнтів зазначають, що медсестри здебільшого були готові їх вислухати. На розмову з 4,69% пацієнтів у медсестер зазвичай не було часу, а 3,65% пацієнтів не мали простору для висловлення своїх почуттів. 1 респондент (0,52%) зазначив, що відчував брак часу для спілкування через надмірне робоче навантаження медсестер, а 3,13% респондентів не висловили свою відповідь.
Спілкування у стосунках медсестра – пацієнт у періопераційному періоді оцінює найбільше – 61,98% пацієнтів як відмінне. Середньо його оцінили 30,73% пацієнтів, 1,56% пацієнтів – нижче середнього і 0,52% пацієнтів – незадовільно. 5,21% пацієнтів не висловилися щодо оцінки рівня спілкування медсестер.
Отримані результати ми проаналізували та перевірили наше припущення, що страх нульової або помірної інтенсивності відчувають хірургічні пацієнти, які позитивно оцінюють спілкування у стосунках медсестра – пацієнт.
Відмінно оцінили спілкування 119 респондентів незалежно від інтенсивності відчуття страху. Це число становить 65,38% опитаних. До позитивної оцінки можна віднести й оцінку ступенем 2, яку вказали 59 респондентів, що становить 32,417% опитаних. Загалом ми можемо підсумувати, що в межах шкали 1, 2 перебувало 178 оцінок зі 182 респондентів. Лише четверо пацієнтів оцінили спілкування медсестри з пацієнтом як нижче середнього або незадовільне. На основі оцінки інтенсивності страху та спілкування медсестер результати були подібними. Зі зростанням інтенсивності страху змінювалася і оцінка спілкування в гірший бік, але в усіх категоріях оцінка була кращою за 2, тобто середня якість спілкування. Для подальшої статистичної обробки сукупність респондентів була скоригована – інтенсивність страху 5 вказував лише один пацієнт, тому категорії 4 і 5 були об'єднані.
Пацієнти з вищою інтенсивністю страху гірше оцінюють спілкування між медсестрою та пацієнтом. Значення коефіцієнта кореляції в цьому випадку становить r = 0,91027.
На основі детальнішої оцінки група пацієнтів з інтенсивністю страху 1 значно краще оцінює спілкування, ніж пацієнти з інтенсивністю страху 4 і 5, тому ми можемо констатувати, що наше припущення підтвердилося. Попри те, що середні значення коливаються на межі від відмінного до кращого за середнє спілкування, існує простір для покращення стосунків, особливо з категорією пацієнтів із підвищеною інтенсивністю страху.
Дискусія
Операційна терапія є досить поширеним способом вирішення хірургічних захворювань або травм пацієнтів. Кожне захворювання викликає у пацієнта певну психічну реакцію, суб'єктивне переживання та оцінку хвороби та її наслідків. Індивідуальна реакція пацієнта на хворобливі симптоми, його ставлення до хвороби та здоров'я, а також усі інші психологічні фактори можуть вплинути на лікування, перебіг хвороби та кінцевий стан, тому їх необхідно враховувати при догляді за пацієнтом (Tesařová, 2003 In: Kolektív autorov, 2003). Morovicsová (2008) зазначає, що захворювання є для пацієнта складною життєвою ситуацією, з якою він повинен впоратися, часто за короткий проміжок часу. Переважно це викликає у пацієнта неприємні емоційні стани, такі як страх, тривога та смуток. Важливе місце серед психічних реакцій пацієнта при операційній терапії посідає феномен страху (Morovicsová, 2003). Передопераційний або хірургічний страх є добре розпізнаваним емоційним станом у багатьох пацієнтів, які очікують на операцію, і є фактором ризику для виникнення серйозного особистого та соціально-економічного навантаження (Theunissen et al., 2014).
Страх і тривога порушують психічну рівновагу пацієнта і часто супроводжуються вегетативними розладами (тахікардія, гіпертензія). Водночас вони негативно впливають на введення в анестезію, її ведення та післяопераційний перебіг (Spurná, 2001). Переживання страху у зв'язку з операційною терапією підтвердили й пацієнти в межах нашого дослідження. Загалом 69,28% пацієнтів підтвердили, що відчували або відчувають страх у зв'язку з проведеним оперативним втручанням, причому як до операції, так і після операції (15,11%), більше до операції, ніж після операції (50%), або більше після операції, ніж до операції (4,17%), при цьому найчастіше вказувалася середня інтенсивність страху (39,07%).
У межах дослідження ми також вивчали рівень спілкування медсестер із пацієнтами в хірургічних відділеннях та його вплив на зменшення страху у пацієнтів. «Спілкування у стосунках лікар-медсестра-пацієнт має велике значення. Психологічний вплив особистості лікаря та медсестри на пацієнта суттєво впливає на його переживання протягом усієї госпіталізації» (Gulášová, 2006, с. 302). Комунікативні навички сприяють встановленню та розширенню якіснішого контакту з пацієнтом і мають сприятливий вплив на міжособистісне спілкування (Beran a kol., 2010). На думку 92,71% респондентів, спілкування медсестер із пацієнтами впливає на зменшення страху у пацієнтів при операційній терапії, причому 61,98% респондентів оцінюють його як відмінне, а 30,73% респондентів – як середнє. «Основним стовпом «психологічного» догляду за пацієнтом є, з одного боку, розуміння його ситуації, з іншого – застосування інтерактивних та комунікативних елементів, спрямованих на його оцінку» (Kristová, Miklovičová, 2008, с. 93). Janíček (2008) щодо спілкування медичних працівників із пацієнтом зазначає: В гострому стані або в моменти, коли ми охоплені тривогою, найгірше, коли з нами лікарі та інший медичний персонал не розмовляють. Нам може цілком слушно здаватися, що із системи охорони здоров'я зникла людина. Не у вигляді матерії, а як істота, яка мислить, відчуває і розмовляє.
У межах дослідження підтвердилося наше припущення, що страх нульової або помірної інтенсивності відчувають хірургічні пацієнти, які позитивно оцінюють спілкування у стосунках медсестра – пацієнт. Водночас необхідно замислитися над покращенням стосунків спілкування, особливо з категорією пацієнтів із підвищеною інтенсивністю страху. Саме через спілкування – особливо його терапевтичну складову – можна ефективно сприяти зменшенню страху. Також пацієнти, які відчувають інтенсивніший страх, можуть не об'єктивно оцінювати спілкування у стосунках медсестра – пацієнт.
Висновок
Хірургічна терапія, яка показана при різних захворюваннях та післятравматичних станах, суттєво впливає на психологічний стан пацієнта. Постійна модернізація діагностичних та терапевтичних процедур веде до реалізації дедалі складніших, але водночас менш інвазивних оперативних втручань, ніж у минулому. Проте сучасне приладове та матеріально-технічне оснащення хірургічних відділень не завжди є гарантією оптимального піклування про психіку пацієнтів, у яких операція часто пов’язана з переживанням страху та тривоги. Значною мірою сприяти зменшенню або навіть усуненню цих негативних емоцій у пацієнтів під час оперативної терапії можуть медичні сестри на своїх робочих місцях завдяки ефективній комунікації, що підтвердили також пацієнти у проведеному нами дослідженні. Тому невід’ємною складовою медсестринського догляду за хірургічним пацієнтом, як у стаціонарному відділенні, так і в амбулаторії, має бути ефективна комунікація, включаючи психотерапевтичний підхід. Підтримувальну бесіду необхідно проводити насамперед із пацієнтом перед та під час різних болісних процедур (наприклад, перев’язки ран, обстеження), перед та після оперативного втручання, особливо при радикальних та калічницьких операціях. Ретельна та ефективна психологічна передопераційна підготовка неможлива без оптимальної комунікації з пацієнтом. Правильні комунікативні навички медична сестра повинна застосовувати не лише стосовно пацієнта, а й стосовно його осіб, що надають підтримку.
Автори: PhDr. Iveta Kurová Chirurgická klinika, Ústredná vojenská nemocnica SNP Ružomberok – FN PhDr. Mgr. Mariana Magerčiaková, PhD. Katedra ošetrovateľstva, Fakulta zdravotníctva, Katolícka univerzita v Ružomberku Література
ATKINSON, R. L. a kol. 2003. Psychologie. 2. vyd. Praha: Portál, 2003. 752 s. ISBN 80-7178-640-3. BERAN, J. a kol. 2010. Lékařská psychologie v praxi. 1. vyd. Praha: Grada Publishing, 2010. 144 s. ISBN 978-80-247-1125-6. BOLEDOVIČOVÁ, M., DRIENOVSKÁ, M. 2003. Osobitosti terapeutického vzťahu. In Sestra. ISSN 1335-9444, 2003, II, č. 3, s. 12- 13. ČECHOVÁ, V., MELLANOVÁ, A. 2008. Psychologie a pedagogika pro 3. ročník středních zdravotnických škol a pro obory sociální. 1. vyd. Praha: Nakladatelství H&H, 2008. 144 s. ISBN 80-86022-42-0. GULÁŠOVÁ, I. 2006. Špecifiká psychického prežívania u pacienta na urologickej klinike s centrom pre transplantáciu obličky. In Urologie pro praxi. ISSN 1803-5299, 2005, 7, č. 3 – 4, s. 239- 246. JANÍČEK, J. 2008. Když úzkost bolí. 1. vyd. Praha: Portál, 2008. 208 s. ISBN 978-80-7367-366-6. JOBÁNKOVÁ, M. a kol. 2002. Kapitoly z psychologie prozdravotnické pracovníky. 2. vyd. Brno: IDVPZ, 2002. 225 s. ISBN 80-7013-365-1. KOLEKTÍV AUTOROV. 2003. VADEMECUM MEDICI. 6. vyd. Martin: Osveta, 2003. 2252 s. ISBN 80-8063-115-8. KRISTOVÁ, J., MIKLOVIČOVÁ, E. 2008. Psychologická anamnéza – cesta k lepšiemu poznaniu a pochopeniu pacienta. In Ošetrovateľský obzor. ISSN 1336-5606, 2008, V, č. 3, s. 92- 96. KRISTOVÁ, J., TOMAŠKOVÁ, Z. 2002. Komunikácia v ošetrovateľstve. 1. vyd. Martin: Osveta, 2002. 165 s. ISBN 80-8063-107-7. LEPIEŠOVÁ, M., TOMÁŠKOVÁ, Z., HLINKOVÁ, E. 2004. Komunikácia s pacientom pred operáciou. In Sestra. ISSN 1335-9444. 2004, III, č. 4, s. 16- 17. MOROVICSOVÁ, E. 2003. Strach v prežívaní chorých pred operáciou 1. In Sestra. ISSN 1335-9444, 2003, II, č. 5, s. 6- 7. MOROVICSOVÁ, E. 2008. Vplyv choroby na psychiku človeka. In Sestra. ISSN 1335-9444, 2008, VII, č. 1- 2, s. 16- 17. PITCHARD, M. J. 2009. Identifying and assessing anxiety in pre-operative patients. [online]. [citované 2016-02-10]. In Nursing Standard, 23(51), 35-40. Dostupné na internete: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/19753776 . SPURNÁ, O. 2001. Psychická příprava pacienta před operací. In Sestra. ISSN 1211-4286, 2001, XI, č. 10, s. 25- 26. THEUNISSEN, M., PETERS, M. L., SCHOUTEN, E. G., FIDDELERS, A. A., WILLEMSEN, M. G., PINTO, P. R., GRAMKE, H. F., MARCUS, M. A. 2014. Validation of the surgical fear questionnaire in adult patients waiting for elective surgery. In PLoS One. [online]. 2014 Jun 24;9(6):e100225. [citované 2016-05-25]. eCollection 2014. Dostupné na internete: http://journals.plos.org/plosone/article?id=10.1371/journal.pone.0100225. ISSN 1932-6203. VÁGNEROVÁ, M. 2004. Psychopatologie propomáhající profese. 3. vyd. Praha: Portál, 2004. 872 s. ISBN 80-7178-802-3. VYBÍRAL, Z. 2005. Psychologie komunikace. 1. vyd. Praha: Portál, 2005. 320 s. ISBN 80-7178-998-4. ZACHAROVÁ, E., HERMANOVÁ, M., ŠRÁMKOVÁ, J. 2007. Zdravotnická psychologie. 1. vyd. Praha: Grada Publishing, 2007. 232 s. ISBN 978-80-247-2068-5.