Лихварство як етична проблема в соціально виключених локаціях Соціальне виключення та бідність у наш час сприймаються як загальносуспільна проблема. Люди, які живуть у соціально виключених локаціях, часто опиняються на соціальному дні та на узбіччі суспільства. На жаль, можна констатувати, що більшість мешканців у цих локаціях становлять роми (1).

Соціальним виключенням ми називаємо процес, у межах якого індивіду, групі індивідів чи спільноті значно ускладнюється або повністю унеможливлюється доступ до ресурсів, позицій та можливостей, що дозволяють брати участь у соціальних, економічних та політичних активностях мажоритарного суспільства (Gabal, 2006).

Соціальному виключенню найбільше піддаються:

  • Довготривало, повторно безробітні особи. Вони залежні від виплачуваних соціальних допомог. Ці люди часто не здатні навіть зареєструватися в центрі зайнятості, оскільки «забувають відмічатися» (як правило, не відмічаються цілком навмисно), і згодом їх через санкції виключають з обліку шукачів роботи.
  • Недостатньо освічені особи. Через низьку освіту знижується ймовірність отримання постійного робочого місця з достатньою зарплатою. Недостатньо освіченим людям часто пропонують низькокваліфіковану, а отже, гірше оплачувану роботу. Індивід, який працює, збільшує дохід сім'ї, і ця сім'я згодом отримує менше грошей, що виплачуються відділом соціального забезпечення. Він з'ясовує, що працювати легально йому не вигідно, оскільки сім'ї зменшують допомогу. Тому він працює нелегально, так звано «вчорну».
  • Особи з інвалідністю. Ці індивіди також часто є безробітними та мають низький дохід.
  • Самотні люди похилого віку. У цих індивідів їхня самотність часто поєднується з хворобами, залежністю від інших осіб. Ці індивіди часто зневірюються в житті. У великих містах вони можуть стати бездомними.
  • Іммігранти. Найчастіше зі східних країн. Ними часто є, наприклад, монголи.
  • Представники меншин. Йдеться не лише про вже згаданих ромів. Це також, наприклад, індивіди різних релігійних угруповань, сексуальних меншин тощо.
  • Залежні особи. Особи, залежні від наркотиків, ігрових автоматів тощо.
  • Люди, які опинилися у важкій життєвій ситуації, не можуть самі собі допомогти тощо.

Варто зазначити, що вищезазначені ризики часто поєднуються або кумулюються (Gabal, In Kapounová, 2009).

Ознаки соціального виключення:

  • просторове виключення (індивіди та групи, уражені соціальним виключенням, часто живуть у закритих та/або ізольованих локаціях з низьким рівнем житла та недостатньою громадською інфраструктурою),
  • символічне виключення, пов'язане зі стигматизацією (узагальнюючим приписуванням негативних рис) індивідів чи груп,
  • низький рівень освіченості та ускладнена можливість подолати цю ваду,
  • ускладнений доступ до легальних форм трудової діяльності, залежність від соціальних допомог та пов'язана з цим матеріальна бідність,
  • ризикований спосіб життя, погані гігієнічні умови та пов'язаний з ними гірший стан здоров'я,
  • життєва стратегія, орієнтована лише на теперішній момент,
  • закрита економічна система, що характеризується частим закладанням майна та позичанням грошей під високий відсоток (лихварство та так звані швидкі кредити),
  • більший потенціал виникнення соціально-патологічних явищ (наприклад, алкоголізму, наркоманії чи ігроманії) та злочинності (підвищений ризик стати як злочинцем, так і жертвою злочинної діяльності),
  • зниження соціокультурної компетентності (наприклад, мовний бар'єр, недосвідченість чи незнання власних прав та обов'язків).

Наведені (або інші можливі) прояви соціального виключення виникають у різних ситуаціях у різній мірі. Про соціальне виключення можна говорити навіть тоді, коли виникають лише деякі з них (Gabal, 2006).

Соціально виключені локації виникають насамперед внаслідок:

  • «природного»(2) з'їзду бідних індивідів у локації з більш доступним за ціною житлом,
  • витіснення бідних (ромських) сімей з прибуткових квартир та надання замісного житла в локаціях з часто високою часткою ромського населення,
  • керованого з'їзду боржників та неплатників орендної плати або загалом людей, яких вважають «непристосованими» чи «проблемними», у гуртожитки чи голі квартири (Svoboda, 2006).

У локаціях, де фінансові проблеми є одними з найгостріших, виникає, звісно, сприятливий ґрунт для того, щоб індивіди, і навіть групи в скруті, легко піддавалися різноманітним способам подальшого зубожіння. Як я вже зазначив вище серед ознак соціального виключення, люди тут орієнтуються головним чином на теперішній момент, на миттєве, короткостроково ефективне вирішення фінансової проблеми. Тому вони легко піддаються на пропозиції невигідних позик, які за своїм характером фактично належать до сфери так званого лихварства.

Лихварство (ймовірно, від лат. usuria) — це загалом зобов'язання, невідповідне до вигоди, отриманої цим зобов'язанням. Найчастішим прикладом є позики з великими або часто абсолютно невідповідними відсотками, наприклад, навіть 100% за кожен день.

Лихварство — це кримінальний злочин, який вчиняє той, хто, зловживаючи чиєюсь розумовою слабкістю, скрутою, недосвідченістю, легковажністю або чиїмось розгубленим станом, дає собі чи іншому надати або пообіцяти виконання, вартість якого перебуває у грубій невідповідності до вартості взаємного виконання, або хто таку вимогу застосовує чи з наміром застосувати її переводить на себе (Кримінальний кодекс № 40/2009 Зб.).

Заборгованість мешканців у соціально виключених локаціях

Заборгованість населення становить у часи прогресуючої глобальної фінансової та економічної кризи значну загрозу для всього суспільства і є однією з головних причин соціального падіння. Це падіння загрожує все більшій кількості людей, незалежно від їхнього соціального статусу. Неочікувана втрата роботи спричиняє значні життєві незручності, однією з яких може бути, наприклад, нездатність сплачувати вже взяті кредити. Багато людей потім вирішують фінансові проблеми наступною позикою, вибиваючи клин клином.

Люди легко піддаються спокусі легко отриманих грошей, не надто зважаючи на те, хто і на яких умовах пропонує їм позику. І деякі кредитні установи використовують цей попит. Вони заманюють клієнтів у незрозумілу мережу договірних умов, з яких майже немає виходу. При вирішенні цієї проблеми досі всі дебати зводилися лише до проблематики лихварства, розміру відсотків та, можливо, ставки річної відсоткової вартості кредиту (3). Однак цього недостатньо.

Лихварство належить до найпоширеніших і часто найсерйозніших соціально-патологічних явищ у виключених локаціях. Воно також функціонує як сполучна ланка між іншими видами злочинності, що зазвичай пов’язані з його здійсненням – обмеженням особистої свободи, вимаганням, пошкодженням майна, фізичними нападами, зґвалтуваннями, звідництвом тощо. При цьому лихварі не обов’язково обмежуються лише позичанням грошей. До супутніх прибуткових видів діяльності найчастіше належать надання житла, роботи, включаючи її посередництво для інших роботодавців, торгівля продуктами харчування та товарами, а також надання в оренду автомобілів чи посередництво у здійсненні телефонних дзвінків. У всіх випадках, однак, із підвищенням відсоткової ставки та з метою поглиблення залежності своїх жертв від своїх послуг, що часто набуває форми де-факто рабства (Budilová – Hirt – Moravec – Jakoubek, 2005). Дослідження в Janov показало, що місцеві лихварі пристосувалися до конкуренції з боку легальних надавачів позик під високі відсотки в сенсі надання переваг своїм клієнтам (Socioklub, 2009). Чи є це загальною тенденцією, ми не знаємо. Проте, якщо так, можна припустити, що лихварі більше зосередяться на інших способах заробітку, які в середовищі виключених локацій певною мірою вже встановлені. (Krištof, 2006) згадує насамперед наркотичну проблематику, організацію проституції та торгівлю людьми. У цих сферах зазвичай відбувається співпраця між (виключеними) ромами та етнічними чехами. Загалом ромів у межах організованої злочинності вважають «пішаками», проте відомі й протилежні випадки.(4) Тоді як із продажем наркотиків ми стикаємося у виключених локаціях, проституція та пов’язана з цим торгівля людьми, які прямують до ČR зі Східної Європи, включаючи Slovensko, є справою, що здійснюється переважно за межами локації, проте часто керується зсередини (Valach, 2009).

Ситуацію в соціально виключеній локації ілюструє наступний приклад із практики. (Vinická, 2010) в інтерв’ю розпитувала пана Петра. Вона з’ясувала, що Петро з північночеського Jirkov був ідеальним клієнтом споживчих кредитів. Його дохід становив 25 тисяч крон на місяць, і він мав трудовий договір на невизначений термін. Він позичив на нове авто, меблі для вітальні, посудомийну машину, телевізор, мобільні телефони. Коли їм із дружиною щось подобалося, вони просто купували це. Проблеми з погашенням Петро не вирішував. Коли наближався термін платежу і не було достатньо готівки, один із банків охоче пропонував йому чергову позику. Банківських кредитів у нього було кілька. Він погашав їх регулярно, і дружина здебільшого вмовляла його на чергову позику. Від банків він мав три споживчі кредити. Далі він позичав у небанківських установ, як-от Provident. Петро зізнався, що під час подання заявки на кредит він приховував свої позики. У той час один із його друзів втратив житло. Йому не було куди йти, він був без грошей, тому Петро з дружиною взяли його до себе. Усі троє разом регулярно ходили до пабу, де Петро часто оплачував рахунок за всіх трьох. Саме там він також поступово підсів на ігрові автомати. За вечір він «закидав» в автомат навіть шість тисяч. Одного разу, навпаки, виграв десять тисяч. Здебільшого програвав, але ще більше хотів повернути гроші. Це було зачароване коло. Через автомати на черзі з’явилися нові позики. Карусель кредитів і платежів Петро витримував до моменту, коли одного дня від нього несподівано пішла дружина. Вона покинула його через того самого друга, якого Петро залишив у себе жити в скрутну хвилину. На сьогодні Петро має сім різних кредитів, на їх погашення він залишився сам. Він винен загалом три чверті мільйона крон, і його щомісячні платежі разом становлять 28 тисяч крон. «Роботу я маю добре оплачувану, але навіть так мені зарплати не вистачає». Продажем квартири у приватній власності Петро сплатить третину боргів, але все ще залишається покрити пів мільйона. Рішенням була б одна велика позика на десять років, яку Петро міг би погашати десятьма тисячами крон на місяць. Але таку йому вже ніхто не дасть, адже він у реєстрі боржників. «Був тут і виконавець, але не мав що конфіскувати. Майже нічого вже не маю, меблі забрала дружина. Думаю про те, щоб застосувати до себе закон про неплатоспроможність, бо хочу платити. Мені б не завадило жити п’ять років на прожитковий мінімум, якби я мав потім чистий стіл. Усе це якось вийшло з-під контролю, навіть не знаю як», – додає Петро і визнає, що потрапив у проблему сам і з власної вини. Ніхто його не обікрав, не ошукав.

Інші ситуації вирішує в межах Програм соціальної інтеграції організація Člověk v tísni. Соціальні працівники відвідують клієнтів вдома або домовляються з ними про зустрічі безпосередньо в офісі, де допомагають їм вирішувати різноманітні види проблем. Часто йдеться також про поради щодо боргів чи проблеми з виконавцями. Якщо жінка перебуває у декретній відпустці, а чоловік втрачає роботу, або обидва партнери втрачають роботу і водночас мають дітей, вони, звісно, отримують соціальні виплати. Вони за законом сконструйовані так, щоб покрити найнеобхідніші витрати, з них неможливо заощадити зайві гроші. Трапляється, що в домогосподарстві раптово виникає несподівана ситуація, наприклад, перестає працювати щось із побутової техніки, як-от пральна машина чи холодильник. Не залишається нічого іншого, як позичити на ремонт або купівлю нового обладнання. Що стосується банківських позик, у вищеописаній ситуації, тобто без роботи, людина зазвичай не може отримати позику. Проте існують також небанківські компанії, що позичають гроші навіть неплатоспроможним клієнтам без постійного доходу. Після підписання договору дрібна позика може перетворитися на нічний кошмар, а потім часто настає нескінченна боротьба з боргом. Іноді компанії мають договори, сконструйовані так, що вже перший платіж, по суті, неможливо сплатити вчасно. Відчайдушний клієнт позичив 10.000,- Kč і мав сплачувати 1.000,- Kč на місяць. Договір підписав і гроші отримав 28. 1. Він припускав, що платіж буде через місяць, і не помітив, що дата першого платежу вже 1. 2. На жаль, у договорі також було зазначено, що при затримці платежу необхідно сплатити штраф у розмірі половини позики і негайно повернути все, що позичив. Тобто 2. 2. він уже був винен 15.000,- Kč, і йому нараховувалася стокронова щоденна пеня за прострочення. Клієнт не мав негайно готівки, якою міг би погасити борг. Так уся заборгованість перейшла до виконавчого провадження, і відразу він став винен на 8.000,- Kč більше. Якщо в договорі з’явилося б ще так зване арбітражне застереження і виник би якийсь спір між клієнтом і компанією, його неможливо вирішити в судовому порядку, а займається цим арбітр, який, проте, часто призначений самою компанією, і вирішує, отже, на її користь. Клієнт би потім заплатив, наприклад, ще 10.000,- Kč арбітру. Організація стикалася і з договором про майбутній договір для оцінки кредитного ліміту. Клієнт його поспіхом підписав, але вирішив, що договір про позику не підписуватиме. Проте, навіть не позичивши зрештою нічого, він раптом став винен гроші. Багато хто з їхніх клієнтів зрештою втрачає у виконавчих провадженнях цілий будинок лише через те, що підписали невигідний договір, наприклад, на 10.000,- Kč. Тому необхідно ретельно прочитати кожен пункт договору, за можливості проконсультуватися з юристом чи в громадській консультації, і зважити, чи можливо за даних умов позику погашати (Člověk v tísni, 2008).

Етичне кредитування

У 2009 році організація Člověk v tísni та Sdružení obrany spotřebitelů спільно спробували створити систему, яка б мотивувала небанківські установи до етичної поведінки при наданні споживчих кредитів. Працівники організації Člověk v tísni провели аналіз договірних кредитних умов і на його основі створили Індекс хижацького кредитування. Sdružení obrany spotřebitelů потім склала Кодекс етичного кредитування.

Разом з іншими авторами обидві організації розробили аналіз кредитних умов надавачів позик, метою якого є картографування практики у сфері договірних відносин між кредитором і боржником. Його результатом стало розроблення Індексу хижацького кредитування та Кодексу етичного кредитування. Вони зосередилися на небанківських суб'єктах, які є значними гравцями у сфері кредитування, причому між ними існують значні відмінності. Індекс хижацького кредитування описує та порівнює ці відмінності (Člověk v tísni, 2008).

Індекс хижацького кредитування

Індекс ґрунтується на аналізі найбільших компаній, які пропонують клієнтам кредитні продукти. Аналіз стосувався лише фірм, які на своїх вебсайтах оприлюднюють договірні умови. Серед найважливіших досліджуваних параметрів були зрозумілість договірних умов та наявність арбітражного застереження. Однак на ринку кредитів діють десятки інших менших компаній, у яких умови позик часто взагалі невідомі. З цього погляду аналізовані компанії не становлять найбільшого ризику.

Тому метою в жодному разі не є будь-яким чином скандалізувати дії окремих компаній, що пропонують споживчі кредити. Навпаки, зусилля авторів спрямовані на те, щоб закликати ці суб'єкти змінити окремі параметри таким чином, щоб вони відповідали умовам Кодексу. Якщо вони це зроблять, то покращать своє становище в Індексі хижацького кредитування.

Інформація про індекс була заздалегідь надана всім досліджуваним суб'єктам. Перші успіхи з'явилися ще до його оприлюднення. Наприклад, компанія Cofidis змінила договірний штраф зі 100 на 20 відсотків і почала використовувати відсотки за прострочення згідно з цивільним кодексом, що становить уп'ятеро меншу величину порівняно з тим, що вона пропонувала до 31. 5. 2009. Тим самим вона перемістилася в індексі на позицію найменш ризикованої компанії.

Кодекс етичного кредитування закликає надавачів кредитів пропонувати продукти на прозорих умовах. Деякі надавачі кредитів отримують прибуток не стільки від самого надання споживчих кредитів, скільки від того, коли споживач належним чином не погашає свій борг. До цього пристосовані також кредитні умови цих підприємців. Таке підприємництво можна вважати неетичним, тому для культивації ринку було створено Кодекс етичного кредитування (Člověk v tísni, 2008).

Висновок

Ситуація з кредитуванням та лихварством не лише в соціально виключених локаціях є майже нерозв'язною. Вищезазначене свідчить про те, що суспільство хоче захищатися від лихварства та допомагати постраждалим шляхом більшої поінформованості. Люди, яким загрожує лихварство, часто знають про ризики. Нерідко вони поінформовані і про розмір відсотків. Однак вони не хочуть припускати, що можуть опинитися в ситуації, коли не зможуть платити. Дуже похвально, що було складено індекс етичного кредитування. Було б дуже корисно, якби цим індексом керувалися банківські та небанківські установи. Проблема, однак, у тому, що в соціально виключених локаціях шкодять також особи чи групи осіб, які позичають, не маючи жодного дозволу. Вони позичають на власний розсуд, а згодом вимагають позичені гроші вкрай ганебним способом. Часто доходить до вимагання та катувань, як фізичних, так і психологічних. На цих індивідів важко вплинути принципами етичного кодексу. Особи, які так самостійно займаються позичанням грошей, є головними носіями та виконавцями лихварства. Тому ключовим завданням для соціально виключених локацій є витіснення звідти саме цих людей. Для цього, однак, недостатньо лише репресій, а потрібне систематичне та цілеспрямоване усунення ознак, які є характерними для виключених локацій. А це шлях довгий і складний.

Автор: Mgr. Jan Kudry Список бібліографічних посилань

[1] Analýza sociálně vyloučených romských lokalit a absorpční kapacity subjektů působících v této oblasti. Realizoval Gabal Analysis and Consulting pro Ministerstvo práce a sociálních věcí [online]. Praha : 2006 [cit. 2010-25-09]. Dostupný z WWW: http://www.mpsv.cz/cs/3052 . [2] BUDILOVÁ, L., HIRT, T., MORAVEC, Š., – JAKOUBEK, M. Romské populace v ČR. In BUDILOVÁ, L., HIRT, T. (eds., 2005): Policista v multikulturním prostředí. Informační manuál Policie ČR [online]. Praha: [2005] [cit. 2010-25-09]. Dostupný z WWW: http://www.varianty.cz/download/doc/stats/manual_1_3. pdf . [3] Člověk v tístni: Byl jsem ideální klient: všichni mi chtěli půjčit [online]. Praha: [2008] [cit. 2010-25-09]. Dostupný z WWW: http://www.clovekvtisni.cz/index2.php?parent=&sid=&id=253&idArt=837 . [4] Člověk v tístni: Kodex etického úvěrování a index predátorského úvěrování [online]. Praha: [2008] [cit. 2010-25-09]. Dostupný z WWW: http://www.clovekvtisni.cz/index2. php? parent=&sid=&id=253&idArt=1132 . [5] KAPOUNOVÁ, K. Bariéry bránící sociálně vyloučeným. Diplomová práce. Brno: Masarykova univerzita 2009. 121 s. [6] KRIŠTOF, R. Nezamýšlené důsledky podpory „romské integrace“ (aneb Systém „trvale udržitelného vyloučení“). Plzeň, 2006. ISBN 8086898768. In Hirt, T. – Jakoubek, M. „Romové“ v osidlech sociálního vyloučení. s. 165 – 180. [7] Socioklub (2009): „Sociální past“. Situační analýza sociálně vyloučených lokalit na území města Litvínova se zaměřením na sídliště Janov [online]. Praha: [2008] [cit. 2010-25-09]. Dostupný z WWW: http://www.vlada.cz/assets/clenove-vlady/ministri-pri-uradu-vlady/michael-kocab/news/5-socialni_past_analyza.pdf . [8] SVOBODA, Z., PYŠNÁ, J. Komplexní pojetí sociálních služeb jako efektivní intervenční model v sociálně vyloučených lokalitách. In: Kol. aut. Multidisciplinární přístupy po máhajících profesí. Ústí nad Labem: Univerzita J.E.Purkyně, 2007. s. 166 – 177. ISBN 978-80-7044-858-8. [9] Trestní zákoník č. 40/2009 Sb. [10] WALACH, V. Sociálně vyloučené oblasti z hlediska hrozeb a rizik. Diplomová práce. Brno: Masarykova univerzita 2009. 121 s.

(1) Ром — це індивід, який сам себе вважає ромом і/або вважається ромом значною частиною свого оточення на основі реальних чи уявних (антропологічних, соціокультурних) індикаторів. (2) У випадку ромських мешканців часто йдеться про переїзд до членів родини. Досить часто в чеські соціально виключені локації переїжджають також роми зі Словаччини. Це переїжджання за «родиною» ми також могли зафіксувати під час еміграцій за кордон, насамперед до Англії та Канади. (3) Річна відсоткова ставка витрат. (4) За Кріштофом (2006), в Устецькому краї торгівлю наркотиками перейняла певна «файта» (група) після насильницького витіснення албанської організованої злочинної групи.

Лекція була виголошена на міжнародній науковій конференції Прикладна етика в соціальній роботі та інших допоміжних професіях, яка проходила 20–21 жовтня 2010 року в П'єштянах, і була опублікована у збірнику цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Aplikovaná etika v sociálne práci a ďalších pomáhajúcich profesiách. Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety. 413 s. ISBN 978-80-89271-89-4.