Мікросудинні та макросудинні ускладнення цукрового діабету 2-го типу в контексті сучасних діабетологічних знань

Цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) належить до найважливіших хронічних метаболічних захворювань сучасності та становить серйозну медичну, соціальну та економічну проблему глобального характеру. В останні десятиліття спостерігається значне зростання поширеності захворювання в усіх вікових групах, причому цей тренд тісно пов'язаний зі старінням населення, урбанізацією, сидячим способом життя, невідповідними харчовими звичками та зростаючою поширеністю ожиріння (GBD 2021 Diabetes Collaborators, 2023; NCD Risk Factor Collaboration, 2024). ЦД2 характеризується прогресуючою інсулінорезистентністю, порушенням секреції інсуліну та хронічною гіперглікемією, які призводять до поступового пошкодження багатьох органних систем і суттєво впливають на прогноз пацієнтів (Lu та співавт., 2024).

Попри значний прогрес у діагностиці, моніторингу та фармакологічному лікуванні, хронічні ускладнення діабету залишаються головною причиною захворюваності, смертності та зниженої якості життя пацієнтів із ЦД2. Клінічне значення захворювання тому полягає не виключно в порушенні метаболізму глюкози, а передусім у розвитку довгострокових судинних ускладнень, які суттєво підвищують ризик інвалідизації, госпіталізацій та передчасної смертності (Wang та співавт., 2023). Хронічна гіперглікемія призводить через численні патофізіологічні механізми до прогресуючого пошкодження судинного ендотелію, активації оксидативного стресу, утворення кінцевих продуктів глікації та хронічного субклінічного запалення, які беруть участь у розвитку як мікроангіопатичних, так і макроангіопатичних ускладнень (Bhatti та співавт., 2022).

Мікросудинні ускладнення охоплюють передусім діабетичну ретинопатію, нефропатію та нейропатію, причому їх виникнення тісно асоційоване з довгостроковою метаболічною декомпенсацією та тривалістю захворювання. Діабетична ретинопатія належить до найчастіших причин сліпоти в продуктивному віці, діабетична нефропатія становить домінантну причину хронічного захворювання нирок, а діабетична нейропатія суттєво сприяє розвитку синдрому діабетичної стопи та ампутаціям нижніх кінцівок (Cole та Florez, 2020; Lu та співавт., 2024). Водночас пацієнти з ЦД2 піддаються високому ризику макросудинних ускладнень, включаючи ішемічну хворобу серця, цереброваскулярні захворювання та периферійне артеріальне захворювання, які становлять найчастішу причину смертності діабетичної популяції (GBD 2021 Diabetes Collaborators, 2023).

З епідеміологічного та клінічного погляду хронічні ускладнення діабету становлять значний економічний тягар для систем охорони здоров'я. Їх менеджмент вимагає комплексного мультидисциплінарного підходу, що включає ранню діагностику, регулярний скринінг ускладнень, оптимізацію метаболічної компенсації та інтенсивний контроль супутніх кардіометаболічних факторів ризику. Сучасні діабетологічні знання наголошують на важливості індивідуалізованого лікування та використанні сучасних терапевтичних стратегій з метою зниження серцево-судинного та ниркового ризику пацієнтів із ЦД2 (ADA, 2025).

Матеріал і методи

Представлена стаття має характер наративного оглядового матеріалу, зосередженого на мікросудинних та макросудинних ускладненнях ЦД2. Літературні джерела шукали в базах даних PubMed, ScienceDirect, Scopus та Google Scholar, причому до аналізу були включені передусім систематичні огляди, метааналізи, обсерваційні дослідження та фахові рекомендації, опубліковані переважно у 2020–2026 роках. Вибір джерел здійснювався на основі тематичної релевантності, актуальності та наукової цінності публікацій із фокусом на патофізіологію, епідеміологію, профілактику та менеджмент вторинних ускладнень ЦД2. Для доповнення епідеміологічного контексту були використані також дані Національного центру медичної інформації Словацької Республіки за період 2015–2024 років. Отримані знання були опрацьовані дескриптивним методом і тематично розділені на мікросудинні та макросудинні ускладнення.

Патофізіологія виникнення вторинних ускладнень

Вторинні ускладнення ЦД2 становлять результат довгострокового комплексного метаболічного та судинного пошкодження, яке виникає внаслідок хронічної гіперглікемії, інсулінорезистентності, дисліпідемії та хронічного низькоінтенсивного запалення. Їх розвиток зумовлений взаємодією численних патофізіологічних механізмів, які призводять до прогресуючого пошкодження ендотелію, порушення мікроциркуляції, прискореного атеросклерозу та подальшого органного пошкодження. Мікросудинні ускладнення, передусім діабетична ретинопатія, нефропатія та нейропатія, виникають переважно на підґрунті пошкодження дрібних судин і капілярів, тоді як макросудинні ускладнення пов'язані з прогресуванням атеросклеротичних змін великих артерій та підвищеним ризиком серцево-судинних і цереброваскулярних захворювань (Roy, 2025; Singh та співавт., 2026).

Ключовим ініціальним фактором виникнення вторинних ускладнень є хронічна гіперглікемія, яка призводить до надмірного надходження глюкози в клітини, незалежні від інсуліну, передусім ендотеліальні клітини, нейрони, клітини сітківки та ниркові структури. Водночас інсулінорезистентність сприяє порушенню метаболізму глюкози та ліпідів, через що виникає підвищена концентрація вільних жирних кислот, ліпотоксичне пошкодження тканин та подальше погіршення метаболічного гомеостазу. Комбінація гіперглікемії та інсулінорезистентності спричиняє метаболічне перевантаження клітин, передусім мітохондрій, що призводить до надпродукції реактивних форм кисню (РФК) та розвитку оксидативного стресу (Caturano та співавт., 2023; González та співавт., 2023).

Оксидативний стрес становить один із головних механізмів діабетичного судинного пошкодження. Надмірна продукція РФК виникає переважно в мітохондріальному дихальному ланцюзі, при активації NADPH-оксидази та під час хронічної запальної відповіді. Підвищене утворення РФК спричиняє пошкодження ліпідів, протеїнів, нуклеїнових кислот та клітинних мембран, причому водночас порушує внутрішньоклітинну сигналізацію та енергетичний метаболізм клітин. Внаслідок хронічного оксидативного пошкодження відбувається прогресуюча мітохондріальна дисфункція, яка далі посилює продукцію РФК і створює замкнене коло, що веде до погіршення клітинного та судинного пошкодження. Мітохондріальна дисфункція є особливо значущою в метаболічно активних тканинах, таких як міокард, нирки, нервова тканина та сітківка, де вона сприяє прогресуванню діабетичної нефропатії, ретинопатії, нейропатії та серцево-судинних ускладнень (Chen та співавт., 2025; Iheagwam та співавт., 2025).

Надмірна генерація АФК одночасно активує численні патологічні метаболічні шляхи, які беруть участь у подальшій прогресії діабетичного ураження. Активація поліолового шляху призводить до внутрішньоклітинної акумуляції сорбітолу та підвищеного споживання NADPH, через що відбувається послаблення антиоксидантного захисту клітин. Одночасно зростає утворення кінцевих продуктів глікації (AGEs), які виникають внаслідок неферментативної глікації білків, ліпідів та нуклеїнових кислот. Зв’язування AGEs з рецептором RAGE активує прозапальні та прооксидантні сигнальні шляхи, включаючи NF-κB, що призводить до підвищеної експресії цитокінів, адгезивних молекул та профебротичних факторів. Гіперглікемія далі підтримує активацію протеїнкінази C (PKC), яка підвищує васкулярну проникність, сприяє вазоконстрикції, тромбогенному стану та ремоделюванню позаклітинного матриксу. Важливу роль відіграє також гексозаміновий шлях, який впливає на генну експресію та бере участь у розвитку запалення, фіброзу та ендотеліального ураження. Ці метаболічні механізми суттєво проявляються при розвитку діабетичної хвороби нирок, ретинопатії та атеросклеротичного ураження судин (Kleibert a kol., 2023; Zhao a kol., 2026).

Тривала активація зазначених механізмів призводить до розвитку ендотеліальної дисфункції, яка становить центральну патофізіологічну ланку між метаболічним ураженням та клінічною маніфестацією васкулярних ускладнень. Фізіологічно ендотелій забезпечує регуляцію васкулярного тонусу, гемостазу, проникності судинної стінки та протизапальної відповіді. При ЦД2, однак, відбувається зниження біологічної доступності оксиду азоту, підвищена продукція вазоконстрикційних факторів та активація адгезивних молекул, що сприяють міграції запальних клітин у судинну стінку. Оксидативний стрес одночасно підтримує утворення пероксинітриту, який далі пошкоджує ендотеліальні клітини та погіршує вазодилатаційну здатність судин. Результатом є підвищена васкулярна проникність, порушення мікроциркуляції, підвищена тромбогенність та прогресія атеросклеротичних змін (Li a kol., 2024; Yang a kol., 2024).

Ендотеліальне ураження тісно пов’язане з хронічним низькоінтенсивним запаленням, яке становить ще один важливий фактор прогресії вторинних ускладнень ЦД2. Хронічна гіперглікемія, оксидативний стрес та акумуляція AGEs призводять до активації макрофагів, моноцитів та прозапальних цитокінів, особливо TNF-α, IL-1β та IL-6. Активація запальних сигнальних шляхів підтримує подальше погіршення інсулінорезистентності, прогресію ендотеліального ураження та підвищену продукцію АФК, чим створюється взаємно підсилювальний патофізіологічний цикл. Хронічне запалення одночасно підтримує проліферацію гладком'язових клітин судинної стінки, фіброз та дестабілізацію атеросклеротичних бляшок, чим суттєво сприяє розвитку макросудинних ускладнень (Yousef a kol., 2023; Weinberg Sibony a kol., 2024).

У мікросудинному руслі зазначені механізми призводять до ураження капілярів, базальних мембран та мікроциркуляції окремих органів. При діабетичній ретинопатії відбувається ураження перицитів, підвищена проникність капілярів, ішемічні зміни та подальша патологічна неоваскуляризація, опосередкована переважно васкулярним ендотеліальним фактором росту (VEGF). У нирках комбінація гломерулярної гіперфільтрації, оксидативного стресу, запалення та фіброзу спричиняє прогресуюче ураження клубочків, альбумінурію та зниження ниркової функції. При діабетичній нейропатії проявляється метаболічне ураження нервових клітин, мікросудинна ішемія та нейрозапалення, що призводить до порушення проведення нервового імпульсу та дегенерації периферичних нервів (Kleibert a kol., 2023; Mimura a Noma, 2025; Roy, 2025).

Макросудинні ускладнення виникають передусім внаслідок акцелерованого атеросклерозу. Хронічна гіперглікемія, інсулінорезистентність, дисліпідемія, ендотеліальна дисфункція та хронічне запалення підтримують окислення LDL-частинок, адгезію моноцитів на судинний ендотелій та утворення пінистих клітин в атеросклеротичних бляшках. Одночасно відбувається проліферація гладком'язових клітин, ремоделювання судинної стінки та дестабілізація атеросклеротичних уражень. Результатом є підвищений ризик ішемічної хвороби серця, цереброваскулярної хвороби та периферичного артеріального захворювання. Ризик макросудинних ускладнень далі зростає при одночасній наявності гіпертензії, ожиріння, куріння та порушень ліпідного метаболізму (Caturano a kol., 2025; Hussain, 2025; Siddiquea a kol., 2026).

Патофізіологія вторинних ускладнень ЦД2, таким чином, становить безперервний та взаємопов’язаний процес, у якому хронічна гіперглікемія та інсулінорезистентність ініціюють метаболічне перевантаження клітин, подальшу надпродукцію АФК, мітохондріальну дисфункцію, активацію патологічних метаболічних шляхів, ендотеліальне ураження та хронічне запалення. Ці механізми взаємно підсилюються та призводять до прогресуючого ураження мікросудинної та макросудинної системи, що становить головне підґрунтя захворюваності та смертності пацієнтів із ЦД2 (Рис. 1).

Рисунок 1 Ускладнення цукрового діабету Зображення найчастіших мікросудинних та макросудинних ускладнень цукрового діабету, включаючи ураження сітківки, нирок, нервових закінчень, цереброваскулярних захворювань, інфаркту міокарда та синдрому діабетичної стопи.

Джерело: власна розробка.

Мікросудинні ускладнення

Діабетична ретинопатія

Діабетична ретинопатія становить одну з найтиповіших форм діабетичної мікроангіопатії та одночасно належить до найчастіших причин порушення зору у дорослих пацієнтів із діабетом. Її виникнення та прогресія тісно зумовлені тривалою гіперглікемією, яка призводить до ураження ретинальної мікроциркуляції через комплексні метаболічні, гемодинамічні та запальні механізми. У розвитку захворювання бере участь активація поліолового шляху, підвищене утворення продуктів прогресуючої глікації, оксидативний стрес, мітохондріальна дисфункція, активація протеїнкінази C та хронічне субклінічне запалення, які призводять до прогресуючого ураження ендотелію ретинальних капілярів та порушення гемато-ретинального бар’єру (Biswas a kol., 2024; Morya a kol., 2024; Seo a kol., 2025).

Її розвиток зумовлений ураженням ретинальних капілярів, втратою перицитів, потовщенням базальної мембрани та підвищеною проникністю гемато-ретинального бар’єру. У початкових стадіях відбувається утворення мікроаневризм, дрібних геморагій та ексудатів, пізніше приєднується капілярна оклюзія та ішемізація сітківки. Прогресуюче порушення ретинальної перфузії призводить до виникнення гіпоксичного середовища, яке стимулює експресію гіпоксією індукованих факторів та васкулярного ендотеліального фактора росту (VEGF). Підвищена продукція VEGF підтримує патологічну ангіогенез, підвищену васкулярну проникність та виникнення неоваскуляризації, характерної для проліферативної стадії захворювання (Kusuhara a kol., 2024; Callan a kol., 2025).

Клінічно діабетична ретинопатія класифікується на непроліферативну та проліферативну форми. Непроліферативна діабетична ретинопатія є ранньою стадією захворювання і характеризується наявністю мікроаневризм, інтраретинальних крововиливів, твердих ексудатів, ватоподібних вогнищ та порушень мікросудинної перфузії. Залежно від ступеня патологічних змін вона поділяється на легку, середньотяжку та тяжку форми. Подальша ішемізація сітківки призводить до розвитку проліферативної діабетичної ретинопатії, при якій виникає патологічна неоваскуляризація диска зорового нерва або поверхні сітківки. Новоутворені судини є крихкими, мають підвищену проникність і сприяють виникненню крововиливів у склисте тіло, фіброзу та тракційного відшарування сітківки, що значно підвищує ризик незворотної втрати зору (Ahmed a kol., 2024; Ciorba a kol., 2025).

Важливою клінічною одиницею є також діабетичний макулярний набряк, який пов’язаний з підвищеною проникністю судин і є частою причиною зниження центральної гостроти зору. Його патогенез пов’язаний насамперед із порушенням гематоретинального бар’єру, екстравазацією рідини в макулу та локальною запальною активацією. До розвитку макулярного набряку сприяє підвищена експресія VEGF, прозапальних цитокінів та адгезивних молекул, які підтримують судинну дисфункцію та прогресування ретинального пошкодження (Qian a kol., 2025; Seo a kol., 2025).

Сучасні знання, крім того, свідчать, що при діабетичній ретинопатії йдеться не лише про суто судинне пошкодження, а й про те, що задіяні нейродегенеративні процеси, які вражають нейрони та гліальні клітини сітківки, що можуть передувати явній мікроангіопатичній лезії (Kulkarni a kol., 2024). Нейродегенерація сітківки пов’язана з активацією мікроглії, апоптозом гангліозних клітин, мітохондріальною дисфункцією та порушенням нейроваскулярної одиниці. Важливу роль відіграє також хронічне нейрозапалення, опосередковане цитокінами, хемокінами та активацією глії, які сприяють прогресуючому пошкодженню ретинальної тканини. Ця сучасна концепція підтримує розуміння діабетичної ретинопатії як комплексного нейроваскулярного захворювання, при якому судинні та нейродегенеративні механізми тісно пов’язані та взаємно потенціюють один одного (Guo a kol., 2026).

Діабетична нефропатія

Діабетична хвороба нирок є одним із найсерйозніших мікроангіопатичних ускладнень ЦД2 і водночас належить до головних причин хронічного захворювання нирок та термінальної ниркової недостатності у світі. Її виникнення та прогресування зумовлені складною взаємодією метаболічних, гемодинамічних, запальних та фібротичних механізмів, які призводять до поступового пошкодження клубочків, тубулоінтерстицію та ниркової мікроциркуляції. Хронічна гіперглікемія відіграє ключову роль в ініціації патологічних процесів, причому тривале підвищення глікемії сприяє утворенню AGEs, активації оксидативного стресу, мітохондріальній дисфункції та запальним процесам, що ведуть до прогресуючого пошкодження ниркової паренхіми (Jha a kol., 2024; Joumaa a Asmar, 2025).

Діабетична хвороба нирок є ще одним суттєвим мікроангіопатичним ускладненням ЦД2 і становить одну з головних причин хронічного захворювання нирок та термінальної ниркової недостатності. Її патогенез є комплексним і включає як гемодинамічні, так і метаболічні механізми. На ранніх стадіях виникає гломерулярна гіперфільтрація та інтрагломерулярна гіпертензія, які призводять до пошкодження гломерулярних капілярів. Водночас гіперглікемія та дія AGEs сприяють мезангіальній експансії, накопиченню позаклітинного матриксу, потовщенню гломерулярної базальної мембрани та поступовому розвитку гломерулосклерозу. Важливу роль відіграє також запальна активація, порушення функції подоцитів та тубулоінтерстиціальне пошкодження. Клінічно діабетична хвороба нирок спочатку проявляється альбумінурією, пізніше відбувається зниження гломерулярної фільтрації та прогресування до стадій хронічного захворювання нирок. При ЦД2, однак, необхідно підкреслити, що ниркове ураження може мати гетерогенний перебіг і не завжди супроводжуватися типовою послідовністю від мікроальбумінурії до макроальбумінурії, оскільки у деяких пацієнтів зниження ниркової функції розвивається навіть при менш вираженій альбумінурії (Faselis a kol., 2020).

Важливим патофізіологічним механізмом діабетичної хвороби нирок є активація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), яка призводить до вазоконстрикції еферентної артеріоли, підвищення інтрагломерулярного тиску та прогресування протеїнурії. Водночас відбувається активація прозапальних та профібротичних цитокінів, зокрема transforming growth factor beta (TGF-β), tumor necrosis factor alpha (TNF-α) та інтерлейкіну-6, які сприяють накопиченню позаклітинного матриксу та розвитку ниркового фіброзу. Важливу роль відіграє також дисфункція подоцитів, яка призводить до порушення гломерулярного фільтраційного бар’єру та підвищеної проникності для альбуміну (Jha a kol., 2024; Verma a kol., 2026).

Хронічна гіперглікемія одночасно активує кілька метаболічних шляхів, включаючи поліоловий шлях, протеїнкіназу С та гексозаміновий шлях, які беруть участь у підвищеному виробленні реактивних форм кисню та ендотеліальній дисфункції. Оксидативний стрес згодом пошкоджує гломерулярні ендотеліальні клітини, мезангіальні клітини та тубулярний епітелій, чим сприяє прогресуванню гломерулосклерозу та тубулоінтерстиціального фіброзу. На пізніх стадіях відбувається незворотна втрата нефронів, прогресуюче зниження eGFR та розвиток хронічного захворювання нирок (Li a kol., 2024; Joumaa a Asmar, 2025).

Сучасні знання вказують на те, що діабетична хвороба нирок не є виключно гломерулярним захворюванням, а комплексним пошкодженням, що охоплює клубочки, канальці, інтерстицій та ниркову мікроваскулатуру. Тубулоінтерстиціальне пошкодження при цьому є важливим детермінантом прогресування захворювання і тісно корелює зі зниженням ниркової функції. Тому останніми роками увага зосереджується також на ідентифікації нових біомаркерів ниркового пошкодження, таких як NGAL, KIM-1, цистатин C чи запальні біомаркери, які могли б дозволити ранішу діагностику та точнішу стратифікацію ризику прогресування діабетичної хвороби нирок (Shetty a kol., 2025; Wani a kol., 2025).

Діабетична хвороба нирок також значно асоційована з підвищеним серцево-судинним ризиком. Пацієнти з альбумінурією та зниженою гломерулярною фільтрацією демонструють вищу частоту ішемічної хвороби серця, серцевої недостатності та серцево-судинної смертності. З цієї причини вчасна діагностика та комплексний менеджмент діабетичної хвороби нирок є важливою частиною догляду за пацієнтами з ЦД2. Сучасні терапевтичні стратегії включають оптимізацію глікемічного контролю, контроль артеріальної гіпертензії, блокаду РААС та використання сучасних антидіабетичних засобів із відомим ренопротективним ефектом, насамперед інгібіторів SGLT2 та агоністів GLP-1 рецепторів, які здатні сповільнити прогресування ниркового пошкодження та знизити ризик серцево-судинних ускладнень (Joumaa a Asmar, 2025; Verma a kol., 2026).

Діабетична нейропатія

Діабетична нейропатія належить до найпоширеніших хронічних ускладнень ЦД2 і являє собою гетерогенну групу розладів периферичної та автономної нервової системи, що виникають внаслідок тривалої метаболічної дисрегуляції. Її патогенез є комплексним і включає одночасний вплив гіперглікемії, інсулінорезистентності, оксидативного стресу, мікросудинного пошкодження та хронічного субклінічного запалення. Значну роль відіграє також мітохондріальна дисфункція та порушення енергетичного метаболізму нервових клітин, які призводять до прогресуючого пошкодження периферичних нервів (Zhu a kol., 2024; Fridman a kol., 2026).

Хронічна гіперглікемія активує численні патологічні метаболічні шляхи, насамперед поліоловий шлях, у якому відбувається перетворення глюкози на сорбітол за допомогою альдозоредуктази. Внутрішньоклітинна акумуляція сорбітолу призводить до осмотичного стресу, зниження концентрації міоінозитолу та порушення активності Na+/K+-АТФази, що негативно впливає на проведення нервового імпульсу та аксональний транспорт. Одночасно відбувається підвищене вироблення АФК, пошкодження мітохондрій, ліпідна пероксидація та активація прозапальних сигнальних механізмів. Оксидативний стрес сприяє апоптозу нейронів та прогресуванню нейродегенеративних змін периферичної нервової системи (Hosseini a kol., 2013; Zhu a kol., 2024).

Важливим патофізіологічним механізмом є також утворення AGEs, які виникають шляхом неферментативного глікування білків та ліпідів. Їхня взаємодія з рецепторами RAGE призводить до ендотеліальної дисфункції, активації запальних цитокінів та погіршення мікроциркуляції нервової тканини. Пошкодження vasa nervorum спричиняє редукцію перфузії периферичних нервів та розвиток хронічної ендоневральної гіпоксії. Внаслідок ішемічного та метаболічного пошкодження відбувається демієлінізація, аксональна дегенерація та поступова втрата нервових волокон (Gonçalves a kol., 2017; Srivastava a kol., 2025).

Патологічні процеси вражають також шванівські клітини, які забезпечують мієлінізацію периферичних нервових волокон та метаболічну підтримку аксонів. Гіперглікемія та оксидативний стрес порушують їхню регенеративну здатність, сприяють демієлінізації та знижують швидкість проведення нервового імпульсу. Сучасні знання вказують також на значення нейрозапалення, активації макрофагів та хронічної запальної відповіді, які беруть участь у прогресуванні нейропатичного пошкодження (Abd Razak a kol., 2024; Yang a kol., 2025).

Найпоширенішою клінічною формою є дистальна симетрична сенсомоторна полінейропатія, що вражає переважно нижні кінцівки. Типовими проявами є парестезії, дизестезії, нейропатичний біль, порушення вібраційної та тактильної чутливості, ослаблення рефлексів та втрата захисної сенситивності. Симптоми мають характерний симетричний дистальний розподіл, що вражає насамперед нижні та верхні кінцівки. Ураження тонких нервових волокон зазвичай пов'язане з больовою нейропатією, тоді як пошкодження товстих волокон призводить до порушення пропріоцепції, нестабільності ходи та підвищеного ризику падінь (Jensen a kol., 2023; Strand a kol., 2024).

Складовою діабетичної нейропатії є також автономні форми, що вражають численні органні системи. Кардіоваскулярна автономна нейропатія може проявлятися порушенням варіабельності серцевого ритму, ортостатичною гіпотензією або тахікардією у стані спокою. Гастроінтестинальне ураження включає порушення моторики травного тракту, включаючи гастропарез, тоді як урогенітальні форми пов'язані з дисфункцією сечового міхура та сексуальними розладами. Судомоторна дисфункція призводить до порушень потовиділення, ксерозу шкіри та підвищеної вразливості шкіри до пошкоджень (Fridman a kol., 2026).

Діабетична нейропатія значно сприяє розвитку синдрому діабетичної стопи. Втрата захисної чутливості в поєднанні з деформаціями стопи та порушенням мікроциркуляції підвищує ризик виразкування, вторинних інфекцій та ампутацій нижніх кінцівок. Нейропатія водночас є важливим детермінантом зниженої якості життя пацієнтів, хронічного болю, функціональних обмежень та підвищеної захворюваності, пов'язаної з ЦД2 (Faselis a kol., 2020; Kulkarni a kol., 2024).

Синдром діабетичної стопи

Синдром діабетичної стопи являє собою одне з найсерйозніших хронічних ускладнень ЦД2 і є важливою причиною захворюваності, госпіталізацій та нетравматичних ампутацій нижніх кінцівок. Йдеться про мультифакторне захворювання, що виникає на підґрунті поєднання діабетичної периферичної нейропатії, ішемічної хвороби нижніх кінцівок, порушень мікроциркуляції та підвищеної схильності до інфекцій. Синдром діабетичної стопи характеризується виникненням виразок, деструкцією глибоких тканин та порушенням загоєння ран, причому його прогресування може призвести аж до гангрени та ампутації кінцівки (Kim, 2023; Srinivas-Shankar a kol., 2026).

Патофізіологія синдрому діабетичної стопи є комплексною і включає численні механізми, що взаємно впливають один на одного. Хронічна гіперглікемія призводить до активації поліолового шляху, підвищеного утворення кінцевих продуктів глікування (AGEs), оксидативного стресу та ендотеліальної дисфункції. Ці процеси спричиняють пошкодження периферичних нервових волокон, порушення мікроциркуляції та прогресуюче погіршення перфузії тканин нижніх кінцівок. Одночасно відбувається знижена регенерація тканин, порушення ангіогенезу та пролонговане запалення, що значно погіршує здатність до загоєння ран (Kim, 2023; Dawi a kol., 2025).

Ключовим фактором розвитку діабетичної стопи є діабетична периферична нейропатія. Пошкодження сенсорних нервових волокон призводить до втрати захисної чутливості, внаслідок чого пацієнт не може вчасно розпізнати біль або дрібні травматичні пошкодження стопи. Повторні мікротравми згодом призводять до утворення гіперкератозів, мозолів та виразок. Моторна нейропатія спричиняє м'язову дисбаланс та деформації стопи, які змінюють розподіл підошовного тиску та сприяють виникненню тискових уражень. Одночасно автономна нейропатія призводить до зниження потовиділення, висушування шкіри та утворення тріщин, які становлять вхідні ворота для інфекції (Kim, 2023; Rümenapf a kol., 2024).

Значну роль у патогенезі відіграє також периферичне артеріальне захворювання нижніх кінцівок. ЦД сприяє розвитку атеросклеротичних змін через хронічне запалення, ендотеліальну дисфункцію, дисліпідемію та підвищену тромбогенність. Результатом є знижений приплив крові та тканинна гіпоксія, які призводять до ішемічного пошкодження тканин та погіршення репарації ран. Поєднання нейропатії та ішемічного пошкодження значно підвищує ризик прогресування виразок, некрозу та ампутацій нижніх кінцівок (Rümenapf a kol., 2024).

Інфекції діабетичної стопи становлять ще одну важливу ускладнення синдрому діабетичної стопи. Гіперглікемія негативно впливає на функцію нейтрофілів, макрофагів та інших компонентів імунної системи, що призводить до послаблення імунної відповіді та підвищеної схильності до інфекцій. Виразки діабетичної стопи часто бувають колонізовані полімікробною флорою, включаючи грампозитивні коки, грамнегативні бактерії та анаероби. Прогресування інфекції може призвести до целюліту, абсцесів, остеомієліту або системних інфекційних ускладнень (Maity та ін., 2024; Dawi та ін., 2025).

Клінічна картина синдрому діабетичної стопи охоплює широкий спектр проявів: від сухої шкіри та гіперкератозів до глибоких виразок, некрозу та гангрени. Типовими проявами є порушення чутливості, парестезії, деформації стопи, вростання нігтів, мозолі та хронічні дефекти, що не загоюються. На пізніх стадіях з'являються ознаки інфекції, запалення та ішемічного пошкодження. Характерні зміни при синдромі діабетичної стопи зображені на рисунку 2.

Рисунок 2 Патофізіологічні та клінічні прояви синдрому діабетичної стопи Зображення зниженого кровотоку, пошкодження периферичних нервів, виразок, гіперкератозів, врослих нігтів та сухої шкіри при синдромі діабетичної стопи.

Джерело: власна розробка.

Синдром діабетичної стопи є важливою медичною та суспільно-охоронною проблемою з огляду на високий ризик хронічних виразок, повторних госпіталізацій та ампутацій нижніх кінцівок. Його виникнення та прогресування є результатом складної взаємодії нейропатичних, ішемічних, метаболічних та інфекційних механізмів, які взаємно посилюють один одного. Своєчасна ідентифікація факторів ризику та розуміння патофізіологічних процесів відіграють вирішальну роль у зменшенні серйозних ускладнень та покращенні прогнозу пацієнтів із ЦД2.

Макроваскулярні ускладнення

Серцево-судинні захворювання

Ішемічна хвороба серця є одним із найсерйозніших макроваскулярних ускладнень ЦД2. Її основою є атеросклеротичне ураження коронарних артерій, що призводить до зниження кровотоку в міокарді та клінічно може проявлятися як стабільна або нестабільна стенокардія, безбольова ішемія міокарда, гострий коронарний синдром або інфаркт міокарда. У пацієнтів із ЦД2 коронарний атеросклероз часто є більш поширеним, дифузним та кальцифікованим, ніж у пацієнтів без діабету, що погіршує прогноз та ускладнює інтервенційне лікування. Parvez та ін. (2025) у своєму порівняльному дослідженні пацієнтів зі STEMI (ST Elevation Myocardial Infarction = інфаркт із підйомом сегмента ST) довели, що діабетики мали важче коронарне ураження, частіше множинні стенози та складнішу ангіографічну картину порівняно з недіабетиками.

Патофізіологічно підвищений ризик ішемічної хвороби серця при ЦД2 пояснюється поєднанням хронічної гіперглікемії, інсулінорезистентності, атерогенної дисліпідемії, ендотеліальної дисфункції, оксидативного стресу та запалення низького ступеня. Ці механізми прискорюють формування атеросклеротичних бляшок, сприяють їх дестабілізації та підвищують імовірність тромботичної оклюзії коронарної артерії. Kabibulatova та ін. (2026) також вказують на генетичну зумовленість ризику коронарної хвороби у пацієнтів із ЦД2, ідентифікуючи зв'язки переважно з генами, залученими до ліпідного метаболізму, інкретинової сигналізації та оксидативного стресу.

Окремою проблемою діабетиків є також коронарна мікроваскулярна дисфункція, яка може викликати ішемічні скарги навіть без значної обструктивної стенози великих коронарних артерій. Yu та ін. (2023) виявили, що у пацієнтів із діабетом без обструктивної коронарної хвороби частота мікроваскулярної міокардіальної ішемії була значно вищою, ніж у контрольної групи, і її наявність була незалежно пов'язана з ангінозними симптомами. Це свідчить про те, що у пацієнтів із ЦД2 ішемічні симптоми не можна пояснювати лише стенозом великих коронарних артерій, а й порушенням коронарної мікроциркуляції.

Клінічний перебіг ішемічної хвороби серця у діабетиків часто буває атиповим. Внаслідок діабетичної автономної нейропатії біль у грудях може бути менш вираженим або повністю відсутнім, що призводить до пізнього розпізнавання інфаркту міокарда. Raveena, Naqvi та ін. (2023) довели, що пацієнти з діабетом зверталися за медичною допомогою при інфаркті міокарда пізніше, ніж пацієнти без діабету, що може негативно вплинути на результат лікування та підвищити ризик ускладнень.

Важливим аспектом є також наявність безсимптомного коронарного атеросклерозу. Santilli та ін. (2025) наголошують, що у пацієнтів із ЦД2 коронарна хвороба може тривалий час перебігати субклінічно, причому її першим проявом може стати лише гострий коронарний синдром. З цієї причини при оцінці серцево-судинного ризику діабетиків важливо враховувати не лише традиційні фактори ризику, а й тривалість діабету, метаболічну компенсацію, наявність інших ускладнень та загальний атеросклеротичний профіль ризику пацієнта.

Загалом ішемічну хворобу серця при ЦД2 можна вважати результатом поєднання метаболічних, судинних, запальних та генетичних механізмів. Порівняно з недіабетичною популяцією пацієнти з ЦД2 мають вищий ризик стенокардії, безбольової ішемії, інфаркту міокарда та важчого коронарного ураження. Ці знання підкреслюють необхідність своєчасної ідентифікації серцево-судинного ризику та ретельного спостереження за клінічними та субклінічними проявами ішемічної хвороби серця у пацієнтів із ЦД2.

Цереброваскулярні захворювання

Цереброваскулярна хвороба (інсульт) є одним із найсерйозніших макроваскулярних ускладнень ЦД2 і водночас належить до головних причин смертності, інвалідності та довгострокової неврологічної захворюваності пацієнтів із цим захворюванням. Наявність ЦД2 значно підвищує ризик виникнення як ішемічного, так і геморагічного інсульту, причому діабетичні пацієнти частіше мають важчий неврологічний дефіцит, вищий рівень рецидивів та гірший прогноз після перенесеної гострої цереброваскулярної події (Wang та ін., 2023; Mavridis та ін., 2025).

Патофізіологічне підґрунтя підвищеного ризику інсульту при ЦД2 є мультифакторним і включає хронічну гіперглікемію, інсулінорезистентність, ендотеліальну дисфункцію, прискорений атеросклероз, прозапальний стан та підвищену тромбогенну активність. Тривала гіперглікемія призводить до пошкодження судинного ендотелію, підвищеного утворення активних форм кисню та накопичення продуктів глікування (AGEs), які сприяють судинному запаленню та ремоделюванню судинної стінки. Водночас відбувається погіршення церебральної перфузії, порушення авторегуляції мозкового кровотоку та підвищена ригідність артерій, що значно сприяє розвитку ішемічних цереброваскулярних подій (Gao та ін., 2025).

Найпоширенішою формою цереброваскулярного ураження у пацієнтів із ЦД2 є ішемічний інсульт, який виникає на фоні атеротромботичної оклюзії мозкових артерій або емболізації. Пацієнти із ЦД2 мають підвищену частоту атеросклеротичних змін екстракраніальних та інтракраніальних артерій, причому діабетична дисліпідемія, артеріальна гіпертензія та ожиріння синергічно прискорюють прогресування атеросклерозу. Важливу роль відіграє також підвищена агрегація тромбоцитів та гіперкоагуляційний стан, які сприяють виникненню тромбозу та ішемічного пошкодження мозкової тканини (Wang та співавт., 2023).

Окрім ішемічного інсульту, у пацієнтів із ЦД2 підвищується також ризик геморагічного інсульту, хоча й меншою мірою. Геморагічні події пов’язані насамперед із хронічним пошкодженням дрібних мозкових судин, мікроангіопатією, артеріальною гіпертензією та дегенеративними змінами судинної стінки. Тривалий діабет призводить до послаблення цілісності судин, підвищеної проникності капілярів та порушення авторегуляторних механізмів, що може сприяти виникненню внутрішньомозкового крововиливу (Mavridis та співавт., 2025).

Важливим фактором ризику цереброваскулярних ускладнень є також тривалість діабету та рівень метаболічної компенсації. Дослідження Gao та співавт. (2025) довело, що вищі значення HbA1c та триваліший перебіг ЦД2 асоційовані з прогресуючим зростанням ризику як ішемічного, так і геморагічного інсульту. Недостатній глікемічний контроль водночас погіршує неврологічний результат (outcome) пацієнтів після перенесеного інсульту та підвищує ризик смертності.

Цереброваскулярні ускладнення при ЦД2 становлять значну клінічну та суспільно-охорону проблему, яка потребує комплексного профілактичного та терапевтичного підходу. Частиною профілактики є ретельний контроль глікемії, артеріального тиску, ліпідного спектра, зменшення маси тіла, відмова від куріння та регулярна фізична активність. Вчасна ідентифікація факторів ризику та інтенсивний менеджмент метаболічних порушень можуть значно знизити частоту інсультів та покращити прогноз пацієнтів із ЦД2.

Периферичне артеріальне захворювання

Периферичне артеріальне захворювання (ПАЗ) становить значне макросудинне ускладнення ЦД2, яке характеризується прогресуючим атеросклеротичним ураженням артерій нижніх кінцівок. У пацієнтів із ЦД2 відбувається прискорена атерогенеза внаслідок хронічної гіперглікемії, інсулінорезистентності, ендотеліальної дисфункції, оксидативного стресу та системного запалення. Ці механізми призводять до пошкодження судинної стінки, проліферації гладком'язових клітин та прискореного утворення атеросклеротичних бляшок, які спричиняють звуження або оклюзію периферичних артерій (Stoberock та співавт., 2021; Amin та співавт., 2026).

Пацієнти із ЦД2 мають значно вищий ризик виникнення ПАЗ порівняно з недіабетичною популяцією, і захворювання у них, як правило, має агресивніший перебіг. Діабет водночас сприяє дифузному та мультисегментарному ураженню артерій, особливо в ділянці інфрапоплітеальних судин нижніх кінцівок. Важливу роль відіграє також діабетична мікроангіопатія, порушення мікроциркуляції та нейропатія, які погіршують перфузію тканин та здатність до регенерації ішемічно пошкоджених ділянок (Zemaitis та співавт., 2023; Minc та McGinigle, 2026).

Клінічна картина периферичного артеріального захворювання є варіабельною і залежить від обсягу ішемічного пошкодження. Типовим проявом є переміжна кульгавість, що характеризується болем або м'язовими судомами нижніх кінцівок при фізичному навантаженні, які вщухають у спокої. З прогресуванням захворювання може з'явитися ішемічний біль у спокої, відчуття холоду в кінцівках, послаблені або відсутні периферичні пульсації та трофічні зміни шкіри й нігтів. У діабетиків частими є також атипові або менш виражені симптоми внаслідок наявної периферичної нейропатії, що може призвести до запізнілої діагностики захворювання (Zemaitis та співавт., 2023).

Важливим наслідком ПАЗ при ЦД2 є погіршене загоєння ран та виникнення ішемічних виразок. Комбінація макросудинної ішемії, мікросудинного пошкодження, нейропатії та порушеної імунної відповіді створює умови для розвитку синдрому діабетичної стопи. Хронічна гіпоперфузія тканин призводить до зниженого надходження кисню та поживних речовин, що негативно впливає на репарацію тканин та сприяє прогресуванню некрозів та інфекційних ускладнень. На пізніх стадіях ПАЗ може перейти у chronic limb-threatening ischemia, що пов'язано з високим ризиком ампутацій нижніх кінцівок та значним підвищенням смертності пацієнтів (Haliti та співавт., 2025; Flumignan та співавт., 2026).

Периферичне артеріальне захворювання водночас є маркером генералізованого атеросклерозу і значно асоційоване з підвищеним ризиком серцево-судинних та цереброваскулярних подій. Вчасна діагностика, контроль глікемії, вплив на фактори ризику атеросклерозу та регулярний скринінг ішемічних змін нижніх кінцівок мають тому принципове значення у профілактиці серйозних ускладнень та ампутацій у пацієнтів із ЦД2 (Amin та співавт., 2026; Minc та McGinigle, 2026).

Дискусія

Статистичні тренди та частота вторинних ускладнень ЦД2

Найновіші епідеміологічні дані останніх років вказують на те, що вторинні ускладнення ЦД2 залишаються значною причиною захворюваності, смертності та зниженої якості життя пацієнтів як на глобальному, так і на європейському рівні. Попри прогрес у діагностиці та лікуванні, у багатьох країнах відбувається подальше зростання частоти ускладнень, що тісно пов'язано зі старінням популяції, зростаючою поширеністю ожиріння, сидячим способом життя та зростаючою частотою ЦД2 у молодших вікових групах.

Сучасні міжнародні епідеміологічні дослідження показують, що мікросудинні ускладнення виникають частіше, ніж макросудинні. Систематичні огляди та метааналізи, опубліковані у 2022–2025 роках, зазначають, що мікросудинні ускладнення вражають приблизно 30–55 % пацієнтів із ЦД2, тоді як макросудинні ускладнення виникають приблизно у 20–32 % пацієнтів. До найчастіших мікросудинних ускладнень належать діабетична ретинопатія, нейропатія та нефропатія, тоді як макросудинні ускладнення включають насамперед ішемічну хворобу серця, інфаркт міокарда, інсульт та периферичні артеріальні захворювання.

Масштабний систематичний огляд та метааналіз Aikaeli та співавт. (2022), що аналізував пацієнтів із новодіагностованим ЦД2 у країнах із низьким та середнім доходом, вказав на поширеність діабетичної ретинопатії приблизно 12–15 %, діабетичної нейропатії 18–24 % та діабетичної нефропатії приблизно 10–20 %. Серцево-судинні ускладнення були присутні приблизно у 10–15 % пацієнтів уже на момент встановлення діагнозу ЦД2, що вказує на той факт, що судинне пошкодження часто виникає ще до самої діагностики захворювання.

Новіші епідеміологічні праці за 2024–2025 роки вказують на ще вищу частоту ускладнень у пацієнтів із тривалішим перебігом захворювання. Згідно з нещодавнім дослідженням Satapathy та співавт. (2025), принаймні одне діабетичне ускладнення було наявне у 74,7 % пацієнтів із ЦД2. Мікроваскулярні ускладнення були зафіксовані у 53 % пацієнтів, причому діабетична ретинопатія зустрічалася у 32,5 %, діабетична нейропатія — у 26,5 %, а діабетична нефропатія — у 21,7 % пацієнтів. Макроваскулярні ускладнення були наявні приблизно у 32,5 % пацієнтів.

Важливою тенденцією останніх років є зростання частоти ускладнень у пацієнтів із так званим young-onset ЦД2, тобто діабетом, діагностованим до 40 років. Scoping review, опублікований Harihar та співавт. (2024), застерігає, що ці пацієнти мають агресивніший перебіг захворювання, швидший розвиток судинних ускладнень і вищий ризик передчасної смертності. Після 20–25 років перебігу ЦД2 поширеність діабетичної ретинопатії сягала приблизно 58 %, причому діабетична нефропатія була наявна у 30–45 % пацієнтів.

Сучасні глобальні дані водночас підтверджують значний вплив ЦД2 на розвиток серцево-судинних захворювань. Пацієнти з ЦД2 мають приблизно на 72 % вищий ризик інфаркту міокарда, на 52 % вищий ризик інсульту та аж на 84 % вищий ризик серцевої недостатності порівняно з недіабетичною популяцією.

Подібно несприятлива ситуація спостерігається і в Словаччині. Дані Національного центру медичної інформації (NCZI) за період 2015–2024 років документують стабільно високу частоту вторинних ускладнень і супутніх захворювань у пацієнтів із ЦД. Найчастіше були зафіксовані порушення метаболізму ліпідів та артеріальна гіпертензія, які становлять значні фактори ризику розвитку атеросклерозу та серцево-судинних ускладнень. У 2024 році частота порушень метаболізму ліпідів сягала 39,8 випадків на 1 000 діабетиків, а артеріальної гіпертензії — 37,8 випадків на 1 000 діабетиків.

Серед мікроваскулярних ускладнень у Словаччині найчастіше реєструвалася діабетична нейропатія, частота якої зросла з 19,6 випадків на 1 000 діабетиків у 2015 році до 20,4 випадків на 1 000 діабетиків у 2024 році. Значна частота була зафіксована також при очних ускладненнях та діабетичній нефропатії. Хоча очні ускладнення демонстрували тенденцію до незначного зниження, у 2024 році все ще було зареєстровано 12,9 випадків на 1 000 діабетиків. Ниркові ускладнення досягали показника 11,8 випадків на 1 000 діабетиків, причому кількість пацієнтів на діалізі залишалася відносно стабільною.

Макроваскулярні ускладнення, передусім інфаркт міокарда та інсульт, демонстрували протягом досліджуваного періоду дещо коливну, проте стабільно високу частоту. У 2024 році частота інфаркту міокарда становила 6,5 випадків на 1 000 діабетиків, а інсульту — 6,7 випадків на 1 000 діабетиків. Серйозним ускладненням залишається також синдром діабетичної стопи та ампутації нижніх кінцівок, які суттєво впливають на мобільність, якість життя та інвалідизацію пацієнтів.

Загалом епідеміологічні дані з Європи та Словаччини підтверджують, що вторинні ускладнення ЦД2 становлять серйозну медичну та соціально-економічну проблему. Домінують переважно мікроваскулярні ускладнення та кардіометаболічні коморбідності, причому їхня частота зростає з тривалістю захворювання та недостатньою метаболічною компенсацією. Результати водночас підкреслюють потребу в ранньому скринінгу, інтенсивному контролі глікемії, менеджменті серцево-судинних факторів ризику та комплексній мультидисциплінарній допомозі пацієнтам із ЦД2.

Профілактика та менеджмент

Вторинні ускладнення ЦД2, що включають макроваскулярні ускладнення (серцево-судинні та цереброваскулярні захворювання), мікроваскулярні ушкодження (діабетична нефропатія, ретинопатія та нейропатія), а також нейрокогнітивні розлади, включаючи деменцію, становлять домінантний детермінант захворюваності, смертності та зниженої якості життя пацієнтів із ЦД2. Їхній розвиток зумовлений складною взаємодією хронічної гіперглікемії, інсулінорезистентності, системного субклінічного запалення, оксидативного стресу, ендотеліальної дисфункції та ектопічного накопичення ліпідів. Сучасні діабетологічні знання тому підкреслюють потребу в комплексному терапевтичному підході, який виходить за межі традиційно глюкоцентричної моделі лікування і зосереджується на впливі на всі компоненти метаболічного дисфункційного синдрому, включаючи ожиріння, артеріальну гіпертензію, дисліпідемію та метаболічно зумовлене стеатотичне захворювання печінки (Lu та співавт., 2024; Meir та співавт., 2024).

Основним стовпом профілактики та менеджменту вторинних ускладнень ЦД2 залишається інтенсивна та довготривала модифікація способу життя. Рання імплементація режимних заходів, що включають калорійно обмежену та нутрієнтну збалансовану дієту, зокрема середземноморського або низьковуглеводного типу, у поєднанні з регулярною аеробною та резистентною фізичною активністю, веде до зниження інсулінорезистентності, зменшення маси тіла та покращення метаболічної компенсації. Регулярна рухова активність в обсязі мінімум 150 хвилин середньоінтенсивних вправ на тиждень сприятливо впливає на глікемію, ліпідний профіль, артеріальний тиск та ендотеліальну функцію, чим суттєво зменшує ризик прогресування мікроваскулярних та макроваскулярних ускладнень (Crawford та співавт., 2024; Lu та співавт., 2024).

Сучасна фармакотерапія ЦД2 наразі базується не лише на досягненні цільових значень глікованого гемоглобіну, а передусім на зменшенні серцево-судинного та ниркового ризику. Індивідуалізація лікування відображає вік пацієнта, наявність коморбідностей, тривалість захворювання та ризик гіпоглікемії. Надзвичайного значення набули інгібітори натрій-глюкозного котранспортера 2 (SGLT2-інгібітори) та агоністи рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 (GLP-1-рецепторні агоністи), які продемонстрували значний кардіо- та ренопротективний ефект, незалежний від самого зниження глікемії. Лікарські засоби, такі як емпагліфлозин, дапагліфлозин, ліраглутид, семаглутид або дулаглутид, ведуть до зменшення частоти серйозних серцево-судинних подій (MACE), уповільнюють прогресування хронічного захворювання нирок і водночас сприяють зменшенню маси тіла та покращенню метаболічного профілю пацієнтів (Guan та співавт., 2024; Lu та співавт., 2024).

Важливе місце в менеджменті ЦД2 має також комплексний контроль кардіоренального та метаболічного континууму. Інтенсивне лікування артеріальної гіпертензії, дисліпідемії та ожиріння становить невід'ємну частину профілактики ушкодження органів. Фармакологічна інтервенція, що включає статини, фібрати та антигіпертензивні засоби, сприяє зменшенню атеросклеротичного ризику та стабілізації судинної ендотеліальної функції. Сучасні терапевтичні стратегії спрямовані на вплив на спільні патофізіологічні механізми хронічних ускладнень ЦД2, серед яких оксидативний стрес, хронічне запалення, стрес ендоплазматичного ретикулуму та ліпотоксичне ушкодження тканин (Lu та співавт., 2024; Meir та співавт., 2024).

В останні роки зростає увага, що приділяється також нейрокогнітивним ускладненням ЦД2, оскільки хронічна гіперглікемія та інсулінорезистентність значно підвищують ризик когнітивного зниження та розвитку нейродегенеративних захворювань, включаючи хворобу Альцгеймера. У цьому контексті рекомендується надавати перевагу антидіабетичній терапії з потенційним нейропротекторним ефектом, насамперед піоглітазону та агоністам рецепторів GLP-1, причому застосування похідних сульфонілсечовини може бути асоційоване з підвищеним ризиком нейрокогнітивної детериорації. У літніх пацієнтів та пацієнтів з анамнезом тяжких гіпоглікемічних епізодів рекомендується регулярний скринінг когнітивних функцій з метою своєчасної ідентифікації нейродегенеративних змін (Crawford a kol., 2024).

Профілактика та менеджмент вторинних ускладнень ЦД2 тому вимагають мультидисциплінарного та індивідуалізованого підходу, заснованого на своєчасній діагностиці, інтенсивній модифікації способу життя та персоналізованій фармакотерапії з акцентом на кардіо- та ренопротекцію. Сучасна терапевтична концепція відходить від ізольованого контролю глікемії в бік комплексного впливу на метаболічний та судинний ризик з метою зменшення органних ушкоджень, покращення прогнозу та підвищення якості життя пацієнтів з ЦД2.

Висновок

ЦД2 являє собою комплексне хронічне метаболічне захворювання з прогресуючим характером, клінічне значення якого визначається насамперед розвитком мікросудинних та макросудинних ускладнень. Хронічна гіперглікемія, інсулінорезистентність, оксидативний стрес, ендотеліальна дисфункція та хронічне субклінічне запалення створюють взаємопов'язані патофізіологічні механізми, що призводять до прогресуючого пошкодження судинної системи та подальшої органної дисфункції. Вторинні ускладнення ЦД2 таким чином становлять домінантну причину захворюваності, інвалідизації, зниженої якості життя та передчасної смертності діабетичної популяції.

Мікроангіопатичні ускладнення, насамперед діабетична ретинопатія, діабетична хвороба нирок, нейропатія та синдром діабетичної стопи, значно впливають на функціональний стан пацієнтів і належать до найчастіших причин сліпоти, хронічної хвороби нирок, ампутацій нижніх кінцівок та довготривалої інвалідності. Водночас макроангіопатичні ускладнення, що включають ішемічну хворобу серця, цереброваскулярні захворювання та периферичне артеріальне захворювання, залишаються головною причиною серцево-судинної смертності пацієнтів з ЦД2. Епідеміологічні дані також вказують на зростання частоти ускладнень навіть у пацієнтів з коротшою тривалістю захворювання та при так званому young-onset ЦД2, що становить значну медичну та громадсько-охоронну проблему.

Сучасні діабетологічні знання підтверджують, що профілактика та менеджмент вторинних ускладнень не можуть бути засновані виключно на контролі глікемії, а вимагають комплексного та індивідуалізованого підходу, спрямованого на вплив на весь кардіоренально-метаболічний континуум. Ключове значення має своєчасна діагностика, регулярний скринінг ускладнень, інтенсивна модифікація способу життя, послідовний контроль артеріальної гіпертензії, дисліпідемії та ожиріння, а також використання сучасних фармакологічних стратегій з доведеним кардіо- та ренопротекторним ефектом. Значний терапевтичний внесок у цьому напрямку становлять насамперед інгібітори SGLT2 та агоністи рецепторів GLP-1, які, окрім покращення метаболічної компенсації, сприятливо впливають також на прогноз пацієнтів та зменшують ризик органного пошкодження.

Проблематика вторинних ускладнень ЦД2 тому залишається одним із головних викликів сучасної діабетології. Зростаюча поширеність захворювання, старіння популяції та високий соціально-економічний тягар підкреслюють потребу в мультидисциплінарній співпраці, впровадженні профілактичних заходів та подальшому дослідженні молекулярних механізмів діабетичного пошкодження. Краще розуміння патофізіологічних процесів може в майбутньому сприяти розвитку цілеспрямованої персоналізованої терапії та ефективнішої профілактики хронічних ускладнень, що становить фундаментальну передумову покращення довгострокового прогнозу та якості життя пацієнтів з ЦД2.

Список бібліографічних посилань

ABD RAZAK, N. H., a kol. 2024. Unveiling the Role of Schwann Cell Plasticity in Diabetic Peripheral Neuropathy. International Journal of Molecular Sciences. 25(19):10785.

AHMED, A., a kol. 2024. Ocular Microvascular Complications in Diabetic Retinopathy. BMJ Open Diabetes Research & Care, 2024, 12, 1, e003758.

AIKAELI, F., a kol. 2022. Prevalence of microvascular and macrovascular complications of diabetes in newly diagnosed type 2 diabetes in low-and middle-income countries: A systematic review and meta-analysis. PLOS Global Public Health.

AMERICAN DIABETES ASSOCIATION PROFESSIONAL PRACTICE COMMITTEE. 2025. Standards of Care in Diabetes—2025. Diabetes Care, 0149-5992, 2025, 48, Suppl. 1, S1–S350.

AMIN, S., a kol. 2026. Peripheral artery disease in diabetes. Frontiers in Endocrinology.

BHATTI, J. S., a kol. 2022. Oxidative stress and pathophysiology of diabetic complications. Free Radical Research, 1071-5762, 2022, 56, 5, 573–590.

BISWAS, S., a kol. 2024. Recent Insights into the Etiopathogenesis of Diabetic Retinopathy. Journal of Ocular Pharmacology and Therapeutics, 2024, 40, 2, 65–78.

CALLAN, J., a kol. 2025. VEGF in Diabetic Retinopathy and Age-Related Macular Degeneration. International Journal of Molecular Sciences, 2025, 26, 11, 4992.

CATURANO, A., a kol. 2023. Oxidative Stress in Type 2 Diabetes: Impacts from Pathogenesis to Lifestyle Modifications. Current Issues in Molecular Biology 45(8):6651–6666.

CATURANO, A., a kol. 2025. Oxidative Stress and Cardiovascular Complications in Type 2 Diabetes: From Pathophysiology to Lifestyle Modifications. Antioxidants 14(1):72.

CIORBA, A., a kol. 2025. Diabetic Retinopathy in Focus: Update on Treatment and Pathogenesis. Diabetes Research and Clinical Practice, 2025, 210, 111245.

COLE, J. B., FLOREZ, J. C. 2020. Genetics of diabetes mellitus and diabetes complications. Nature Reviews Nephrology, 1759-5061, 2020, 16, 7, 377–390.

Crawford A. L, a kol. 2024. Type 2 Diabetes. Ann Intern Med; 177(6):ITC81-ITC96. (DOI: 10.7326/AITC202406180).

DAWI, J., a kol. 2025. Diabetic Foot Ulcers: Pathophysiology, Immune Dysregulation, and Emerging Therapeutic Strategies. Biomedicines. 13(5):1076.

FASELIS, C., a kol. 2020. Microvascular Complications of Type 2 Diabetes Mellitus. Current Vascular Pharmacology. 18(2):117–124.

FLUMIGNAN, C. D. Q., a kol. 2026. Endovascular Treatment of Infrapopliteal Arterial Disease in Diabetes Mellitus and Ulcer Healing: Systematic Review. Cardiovascular and Interventional Radiology.

FRIDMAN, V., a kol. 2026. Advances in the Pathophysiology and Treatment of Diabetic Peripheral Neuropathy. BMJ. 392:e081217. DOI: 10.1136/bmj-2024-081217.

GAO, X. a kol. 2025. Diabetes duration, glycemic control, and risk of stroke and stroke subtypes. Scientific Reports.

GBD 2021 DIABETES COLLABORATORS. 2023. Global, regional, and national burden of diabetes from 1990 to 2021, with projections of prevalence to 2050: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2021. The Lancet, 0140-6736, 2023, 402, 10397, 203–234.

GONÇALVES, N. P., та ін. 2017. Schwann Cell Interactions with Axons and Microvessels in Diabetic Neuropathy. Nature Reviews Neurology. 13(3):135–147.

GONZÁLEZ, P., та ін. 2023. Hyperglycemia and Oxidative Stress: An Integral, Updated and Critical Overview of Their Metabolic Interconnections. International Journal of Molecular Sciences 24(11):9352.

Guan H, та ін. Advances in secondary prevention mechanisms of macrovascular complications in type 2 diabetes mellitus patients: a comprehensive review. Eur J Med Res. 2024;29(1):... (DOI: 10.1186/s40001-024-01770-6).

GUO, X., та ін. 2026. Molecular Stress and Neurovascular Injury in the Diabetic Retina. Journal of Clinical Investigation, 2026, 136, 4, e200945.

HALITI, D., та ін. 2025. The impact of diabetes on the outcomes of lower extremity arterial disease in patients with vascular surgical interventions in Kosovo. Italian Journal of Medicine.

HARIHAR, A., та ін. 2024. Profiling of Macrovascular and Microvascular Complications in Young-Onset Type 2 Diabetes. Clinical Diabetes.

HOSSEINI, A., ABDOLLAHI, M. 2013. Diabetic Neuropathy and Oxidative Stress: Therapeutic Perspectives. Oxidative Medicine and Cellular Longevity. 2013:168039.

HUSSAIN, A. 2025. Chronic hyperglycemia and cardiovascular dysfunction: an in-depth exploration of metabolic and cellular pathways in type 2 diabetes mellitus. Cardiovascular Diabetology – Endocrinology Reports 11:39.

CHEN, Y., та ін. 2025. Mitochondrial quality control in diabetes mellitus and complications: molecular mechanisms and therapeutic strategies. Cell Death & Disease 16:652.

IHEAGWAM, F.N., та ін. 2025. Mitochondrial Dysfunction in Diabetes: Shedding Light on a Widespread Oversight. Pathophysiology 32:9.

JENSEN, T. S., KARLSEN, A. E., FINNERUP, N. B. 2023. The Pathogenesis of Painful Diabetic Neuropathy. Neuroscience Letters. 816:137989.

JHA, R., та ін. 2024. Diabetes and Renal Complications: An Overview on Pathophysiology, Biomarkers and Therapeutic Interventions. Biomedicines, 2024.

JOUMAA, J.P., ASMAR, A. 2025. Diabetic Kidney Disease: Mechanisms, Biomarkers, Treatment. Journal of Clinical Medicine, 2025, 14, 3, 727.

KABIBULATOVA, A., та ін. 2026. Genetic Determinants of Coronary Artery Disease in Type 2 Diabetes Mellitus Among Asian Populations: A Meta-Analysis. Medical Sciences. 14(1):52.

KIM, J. 2023. The pathophysiology of diabetic foot: a narrative review. Journal of Yeungnam Medical Science. 40(4):328–334.

KLEIBERT, M., та ін. 2023. Insight into the Molecular Mechanism of Diabetic Kidney Disease and the Role of Metformin in Its Pathogenesis. International Journal of Molecular Sciences 24(17):13038.

KULKARNI, A., THOOL, A.R., DAIGAVANE, S. 2024. Understanding the Clinical Relationship Between Diabetic Retinopathy, Nephropathy, and Neuropathy. Cureus 16(3):e56674.

KUSUHARA, S., та ін. 2024. Pathophysiology of Diabetic Retinopathy: The Old and the New. Diabetes and Metabolism Journal, 2024, 48, 2, 165–181.

LI, Q., та ін. 2024. A Comprehensive Review of Biomarker Research in Diabetic Nephropathy. 2024.

LI, X., та ін. 2024. Oxidative Stress, Endothelial Dysfunction, and N-Acetylcysteine in Type 2 Diabetes Mellitus. Antioxidants & Redox Signaling 40(16–18):968–989.

LU, X., та ін. 2024. Type 2 diabetes mellitus in adults: pathogenesis, prevention and therapy. Signal Transduction and Targeted Therapy, 2095-9907, 2024, 9, 1, 262.

MAITY, S., та ін. 2024. A systematic review of diabetic foot infections: pathogenesis, diagnosis, and management strategies. Frontiers in Clinical Diabetes and Healthcare. 5:1393309.

MAVRIDIS, A., та ін. 2025. Risk of Ischemic and Hemorrhagic Stroke in Individuals With Type 1 and Type 2 Diabetes: A Nationwide Cohort Study in Sweden. Neurology.

MEIR J., та ін. 2024. The vascular complications of diabetes: a review of their management, pathogenesis, and prevention. Expert Rev Endocrinol Metab. 19(1):11-20.

MIMURA, T., NOMA, H. 2025. Oxidative Stress in Diabetic Retinopathy: A Comprehensive Review of Mechanisms, Biomarkers, and Therapeutic Perspectives. Antioxidants 14:1204.

MINC, S. D., McGINIGLE, K. L. 2026. Peripheral Artery Disease: New Concepts, Treatments, and Disparities. Annual Review of Medicine.

MORYA, A., та ін. 2024. Diabetic Retinopathy: A Review on its Pathophysiology and Novel Treatment Modalities. Cureus, 2024, 16, 7, e64585.

NCD RISK FACTOR COLLABORATION (NCD-RisC). 2024. Worldwide trends in diabetes prevalence and treatment from 1990 to 2022: pooled analysis of 1108 population-representative studies with 141 million participants. The Lancet, 0140-6736, 2024, 404, 10460, 2077–2093.

PARVEZ, M., та ін. 2025. Impact of Diabetes on Coronary Angiographic Findings in ST-Elevation Myocardial Infarction Patients: A Comparative Study. Cureus. 17(9):e91675.

QIAN, Y., та ін. 2025. Inflammatory Mechanisms in Diabetic Retinopathy. American Journal of Translational Research, 2025, 17, 8, 4120–4138.

RAVEENA., та ін. 2023. The presentation delay and differences of symptoms manifestation in Myocardial Infarction patients with and without Diabetes: a cross-sectional study. Annals of Medicine and Surgery. 85(4):767–771.

ROY, B., та ін. 2025. Pathophysiological Mechanisms of Diabetes-Induced Complications. Diseases, 2079-9721, 2025, 13, 3, 87.

RÜMENAPF, G., та ін. 2024. Peripheral Arterial Disease and the Diabetic Foot Syndrome: Neuropathy Makes the Difference! Journal of Clinical Medicine. 13(7):2141.

SANTILLI, F., та ін. 2025. Hunting for a coronary artery disease diagnosis in asymptomatic patients with diabetes mellitus: if, how and when. Cardiovascular Diabetology. 24(1):418.

SATAPATHY, P., та ін. 2025. Prevalence and impact of microvascular complications in type 2 diabetes mellitus on cognitive impairment and depression: a systematic review and meta-analysis. Diabetology & Metabolic Syndrome. 17(1):187.

SEO, H.; PARK, S.-J.; SONG, M. 2025. Diabetic Retinopathy (DR): Mechanisms, Current Therapies, and Emerging Strategies. Cells. 14(5):376.https://doi.org/10.3390/cells14050376

SHETTY, S., та ін. 2025. Emerging Biomarkers and Innovative Therapeutic Strategies in Diabetic Kidney Disease. 2025.

SIDDIQUEA, B.N., та ін. 2026. Macrovascular complications in type 2 diabetes: a multiregional study in rural Bangladesh. Frontiers in Endocrinology 17:1724957.

SINGH, H., та ін. 2026. Type 2 Diabetes and Vascular Complications: Current Perspectives on Pathophysiology and Management Strategies. Current Pharmaceutical Design.

SRINIVAS-SHANKAR, U., KIMYAGHALAM, A., BERGMAN, R. 2026. Diabetic Foot Ulceration and Complications. In: StatPearls [Internet]. Treasure Island (FL): StatPearls Publishing.

SRIVASTAVA, S., SHARMA, P., AGARWAL, A. 2025. A Narrative Review of Advanced Glycation End Products. Diabetes & Metabolic Syndrome.

STOBEROCK, K. та співавт. 2021. The interrelationship between diabetes mellitus and peripheral arterial disease: a systematic review. Vasa.

STRAND, N., CALLAGHAN, B. C., FELDMAN, E. L. 2024. Diabetic Neuropathy: Pathophysiology Review. Mayo Clinic Proceedings.

VERMA, A. та співавт. 2026. Diabetic Kidney Disease, Biomarkers, and Finerenone. 2026.

WANG, A. та співавт. 2023. Association of Type 2 Diabetes With Ischemic Stroke Subtypes and Outcome. Stroke.

WANI, Z.A. та співавт. 2025. Biomarkers in Diabetic Nephropathy: A Comprehensive Review. Diabetes Research and Clinical Practice, 2025.

WEINBERG S., R. та співавт. 2024. Overview of oxidative stress and inflammation in diabetes. Journal of Diabetes 16(10):e70014.

YANG, Dong-Rong та співавт. 2024. Endothelial dysfunction in vascular complications of diabetes. Frontiers in Endocrinology, 1664-2392, 2024, 15, 1359255.

YANG, Y. та співавт. 2025. Diabetic Neuropathy: Cutting-Edge Research and Future Directions. Signal Transduction and Targeted Therapy. 10:2175.

YOUSEF, H. та співавт. 2023. Inflammation, oxidative stress and mitochondrial dysfunction in the progression of type II diabetes mellitus with coexisting hypertension. Frontiers in Endocrinology 14:1173402.

YU, Y. та співавт. 2023. Microvascular Myocardial Ischemia in Patients With Diabetes Without Obstructive Coronary Stenosis and Its Association With Angina. Korean Journal of Radiology. 24(11):1081–1092.

ZEMAITIS, M. R., BOLL, J. M., DREW, B. 2023. Peripheral Arterial Disease. StatPearls Publishing.

ZHAO, L. та співавт. 2026. Diabetes and its complications: molecular mechanisms, prevention and treatment. Signal Transduction and Targeted Therapy 11:22.

ZHU, J. та співавт. 2024. Diabetic Peripheral Neuropathy: Pathogenetic Mechanisms and Treatment. Frontiers in Endocrinology. 15:10803883.

Автори: Mgr. Anastasiia Ostafiichuk, Інститут громадського здоров'я та гігієни, Медичний факультет UPJŠ, Кошиці prof. Mgr. MUDr. Erik Dorko, Phd., MPH, MBA, Інститут громадського здоров'я та гігієни, Медичний факультет UPJŠ, Кошиці doc. MUDr. Ingrid Dravecká PhD., I. внутрішня клініка UPJŠ LF та UNLP, Кошиці prof. MUDr. Kvetoslava Rimárová CSc., Інститут громадського здоров'я та гігієни, Медичний факультет UPJŠ, Кошиці Mgr. Ján Roman, Інститут громадського здоров'я та гігієни, Медичний факультет UPJŠ, Кошиці

Робота підтримана грантами KEGA 001UPJŠ-4/2024 та 003UPJŠ-4/2024 Міністерства освіти, досліджень, розробок та молоді СР.