Потенціал медсестринства в усуненні стресогенних факторів у хірургічних пацієнтів Модернізація діагностичних та терапевтичних процедур веде до підвищення якості надаваних медичних послуг. При наданні медичних послуг важливо не покладатися лише на сучасне приладове та матеріально-технічне оснащення, адже пацієнт, безумовно, очікує і на інший бік догляду, а саме на людяний підхід медичних працівників та задоволення психологічних потреб. До гуманізації медичної допомоги можуть значною мірою долучитися і медсестри в межах своїх робочих місць. Медсестри хірургічної амбулаторної та стаціонарної допомоги повинні у підході до пацієнта в періопераційному періоді застосовувати також сферу усунення стресогенних факторів, які можуть детермінувати виникнення у пацієнта стресової ситуації з негативними наслідками, особливо для перебігу післяопераційного періоду з ризиком виникнення післяопераційних ускладнень. Сферу усунення стресогенних факторів у хірургічних пацієнтів можна з медсестринської точки зору покращити наступним чином:

Послідовне застосування методу медсестринського процесу на практиці у хірургічних відділеннях, щоб цей метод не був лише формальною справою, якою медсестри займаються лише з обов'язку і яка часто є для них лише тягарем без ефекту на користь пацієнта, а щоб вони розуміли його як метод, що має сприяти індивідуалізованому медсестринському догляду з урахуванням потреб конкретного пацієнта (біологічних, психологічних, соціальних, духовних). Самі медсестри повинні брати участь у вдосконаленні та спрощенні медсестринської документації, адаптованої до специфіки робочого місця, яка сприятиме покращенню якості медсестринського догляду і водночас відповідатиме всім практичним аспектам ефективності для медсестер (скорочення часу на виконання адміністративних завдань). Документація повинна містити також формуляр для ретельної оцінки пацієнта з точки зору переживання стресу або наявності стресогенних факторів. При оцінці цієї сфери медсестри повинні використовувати, окрім анамнестичної бесіди (стресогенні фактори у пацієнта), також спостереження за пацієнтом (поведінка пацієнта) та фізикальне обстеження (зміни життєвих функцій, колір шкіри тощо), які медсестра застосовує не лише при прийомі пацієнта у відділення, а й протягом усього періоду госпіталізації. Ретельна оцінка пацієнта повинна призвести до відповідального встановлення медсестринського діагнозу або діагнозів, і доцільно, щоб на робочому місці для медсестер був доступний також перелік медсестринських діагнозів, які можуть бути встановлені у пацієнта, що переживає стрес або має ризик його виникнення. Оцінка пацієнта, однак, не закінчується його прийомом у відділення, а має бути безперервним процесом протягом усього періоду госпіталізації, щоб можна було відстежувати психологічні реакції на зміну стану здоров'я пацієнта. Стресогенні фактори та переживання стресу необхідно враховувати також при догляді за пацієнтом в амбулаторних умовах.

Сфері усунення стресогенних факторів медсестри повинні приділяти увагу від прийому пацієнта у хірургічне стаціонарне відділення до його виписки на домашнє лікування. Перше враження є надзвичайно важливим, і від нього може залежати поведінка та співпраця пацієнта протягом усього періоду госпіталізації. Медсестри повинні пам'ятати про те, щоб представитися новоприйнятому пацієнту, поєднуючи це з відповідним підходом. Пацієнт може не ідентифікувати медсестру, яка буде його доглядати, на основі типу робочого одягу, оскільки в наш час він уже не є виключно «синьо-білим». Вихід з анонімності допомагає відкритій комунікації медсестра — пацієнт та створенню атмосфери довіри та впевненості, що має позитивний вплив на психологічне переживання пацієнта в періопераційному періоді.

Медсестринський догляд неможливо надавати хірургічному пацієнту без холістичного підходу, який посідає важливе місце також при усуненні стресогенних факторів. На пацієнта впливають не лише прояви захворювання або травми, а й оперативне втручання як частина лікування. При цьому слід пам'ятати, що змінюється не лише сфера його біологічних потреб, а й психологічних, соціокультурних та духовних. Те, чи матиме періопераційний медсестринський догляд лише підтримуючий, чи частково або повністю компенсуючий характер, повністю залежить від соматичного та психологічного стану пацієнта, який медсестри моніторять протягом усього періоду надання допомоги. При цьому медсестри повинні враховувати тяжкість стану здоров'я пацієнта, обставини виникнення захворювання та показання до оперативного втручання, соціальну ситуацію та ролі пацієнта (наприклад, мати, що годує груддю, мати дитини з інвалідністю, яка потребує її догляду, донька або син безпорадного батька, годувальник сім'ї тощо).

Важливим аспектом для усунення стресогенних факторів та їх наслідків в амбулаторній та стаціонарній хірургічній допомозі є врахування віку, типології пацієнта та його культурних особливостей. Віковий аспект може впливати на тип стресогенних факторів та різноманітність реакцій на них. Відповідно, іншим є підхід медсестер та інших членів медичної команди до дитини-пацієнта у різному віковому періоді (немовля, дитина раннього віку, дитина дошкільного віку, підліток тощо), до пацієнта молодого або середнього віку та до літньої людини.

Медсестринський догляд за хірургічним пацієнтом часто неможливий без співпраці з його особами підтримки, і це стосується не лише задоволення психосоціальних потреб, а й їхньої необхідної участі у догляді за пацієнтом-родичем після завершення госпіталізації або при амбулаторному лікуванні. Для покращення задоволення психосоціальних потреб необхідно наголосити на привітності при наданні можливості відвідування родичами пацієнта у хірургічному стаціонарному відділенні, що є одним із прав пацієнта. Існують ситуації, коли робота відділення та стан здоров'я пацієнта цього не дозволяють (наприклад, ВІТ), проте тим більше слід використовувати інші способи комунікації пацієнт — сім'я (наприклад, телефонний контакт родича безпосередньо з пацієнтом, передача повідомлення від родичів через медичного працівника тощо). У маломобільних або пацієнтів з інвалідністю, які мають підтримку сім'ї, важливою є мотивація родини пацієнта та їхня участь у догляді після виписки з медичного закладу.

Невід’ємною складовою сестринського догляду за хірургічним пацієнтом, як у стаціонарному відділенні, так і в амбулаторії, має бути ефективна комунікація, включаючи психотерапевтичний підхід. Ведення підтримуючої бесіди є необхідним насамперед перед і під час різноманітних болісних процедур (наприклад, обстеження, перев’язки тощо), перед і після оперативного втручання, особливо при радикальних та калічачих операціях. Ефективна комунікація має реалізовуватися не лише у підході до амбулаторного чи госпіталізованого пацієнта, а й до його підтримуючих осіб. Окремою сферою комунікації з хірургічним пацієнтом є повідомлення негативних новин (наприклад, результат гістологічного дослідження, що підтверджує наявність онкологічного захворювання). Повідомлення такого типу інформації належить до компетенції лікаря. Погані новини слід повідомляти пацієнту поступово і з урахуванням типології пацієнта, щоб запобігти його травматизації. Медсестри мають важливе значення у роботі з пацієнтом після того, як йому було повідомлено негативну новину. На цьому етапі догляду медсестри повинні застосовувати відповідний підхід і комунікативні навички, а також навички спостереження, спрямовані на виявлення змін у поведінці пацієнта та створення простору для інтерпретації його емоцій.

Безперечно позитивний вплив на усунення стресогенних факторів має також освіта хірургічного пацієнта. Ретельно навчений пацієнт краще співпрацює під час періопераційного догляду в амбулаторному чи стаціонарному медичному закладі, а також сам активно запобігає післяопераційним ускладненням. Також він краще адаптується до тимчасового або постійного періоду зміненої життєвої ситуації. Медсестри повинні використовувати, окрім методів усного слова, також методи друкованого слова та методи наочних засобів, а також різні альтернативні способи навчання. Слово як освітній засіб доцільно доповнити інформацією у письмовій формі (освітній буклет), щоб пацієнт міг у будь-який час повернутися до важливої інформації (навіть у домашніх умовах). У створенні письмових освітніх матеріалів повинні брати участь і медсестри, які найкраще знають, яку інформацію необхідно донести до пацієнтів. Медсестри не повинні забувати і про наочну демонстрацію, коли вона є необхідною або бажаною в навчанні, оскільки це сприяє кращій фіксації знань і навичок пацієнта. До навчання обов’язково входить і його документування, щоб була забезпечена безперервність освітніх заходів, що здійснюються щодо пацієнта. Відповідне освітнє середовище допомагає не лише ефективності навчання, а й сприяє усуненню стресогенних факторів. Слід підкреслити також той факт, що навчання саме по собі може бути для пацієнта додатковим стресогенним фактором, чого слід уникати шляхом дотримання принципів ефективного навчання. Для підвищення ефективності навчання ми рекомендуємо розробку та дотримання стандартів навчання та створення освітніх листків як для медсестри, так і для пацієнта. Хірургічний пацієнт при оперативній терапії, однак, не повинен навчатися лише з боку медсестер, а також з боку лікуючого лікаря, лікаря-оператора, анестезіолога, або інших медичних працівників залежно від стану здоров’я чи типу оперативного втручання.

Медсестра (як і лікуючий лікар) не повинна виступати як єдине джерело інформації для пацієнта, але доцільно, а часто і необхідно, рекомендувати пацієнту інші інформаційні джерела, такі як інформаційні буклети, брошури, а в наш час і інтернет. Інтернет може бути джерелом корисної інформації для хірургічних пацієнтів усіх вікових категорій (включаючи літніх людей) за умови виконання базових вимог, а саме: комп’ютерна або інформаційна грамотність та технічне забезпечення з доступом до інтернету. Однак слід підкреслити необхідність селекції інформації, щоб усе, що пацієнти дізнаються через інтернет-сторінки, вони не вважали бездоганним і універсально застосовним. Пацієнти можуть знайти в інтернеті інформацію, наприклад, про спосіб життя при різних хірургічних захворюваннях або їх профілактику, про передопераційну підготовку та післяопераційний догляд, про різні хірургічні відділення (вільний вибір медичного закладу). Багато медичних закладів пропонують на своїх інтернет-порталах важливу інформацію також для хірургічних пацієнтів (наприклад, особисті речі, необхідні під час госпіталізації, передопераційна підготовка тощо). Інтернет є цінним джерелом інформації також при пошуку контактів або конкретних даних про групу самодопомоги, яку їм порекомендують медсестри в рамках навчання. При розробці або при виборі вже розроблених інформаційних матеріалів для пацієнтів діє також принцип ретельного вибору відповідного буклету чи брошури для конкретного пацієнта з різних точок зору (вік, стан здоров’я та психічний стан, соціокультурні особливості тощо). Медсестри з хірургічних відділень, де часто лікуються пацієнти інших національностей, повинні пам’ятати про важливість розробки інформаційних матеріалів також іноземними мовами (наприклад, для представників національних меншин, туристів тощо).

У сестринському догляді за хірургічним пацієнтом не можна ігнорувати акцент на приватності та безпеці пацієнта. Хірургічне захворювання або травма, особливо з показанням до оперативного лікування, є втручанням у найінтимнішу сферу людини. З цим нерозривно пов’язана потреба забезпечення приватності для пацієнта як в амбулаторному, так і в стаціонарному догляді, а саме в палаті пацієнта, в оглядовій чи перев’язувальній, в операційній, ВІТ та інших місцях. Не можна недооцінювати і безпеку пацієнта, який може бути ослаблений самим захворюванням чи травмою, перебувати під впливом анестетиків або інших ліків. Також у нього може бути змінена поведінка через прояви захворювання (наприклад, нестерпний біль) або тяжкість стану здоров’я (наприклад, діагностика невиліковної хвороби).

Не лише з безпекою пацієнта, а й зі сферою усунення стресогенних факторів тісно пов’язане також облаштування середовища та організація роботи хірургічних відділень. Медсестри часто не мають можливості вибору пацієнтів у палати, коли йдеться про їхній стан здоров’я чи психічний стан, але мають широкі можливості для забезпечення комфорту пацієнта, а також облаштування його безпосереднього оточення. Пацієнти в гострому, критичному або безпосередньому післяопераційному стані розміщуються у відділенні інтенсивної терапії. Навіть тут медсестри не повинні недооцінювати вплив середовища та організації роботи на психіку пацієнта (численне обладнання), що посилюється побоюваннями пацієнта щодо стану його здоров’я та функціонування в подальшому житті.

Усунення стресогенних факторів в осередку сестринського догляду за хірургічними пацієнтами неможливе за наявності різноманітних бар'єрів у роботі медсестер, які часто підтверджують не лише самі медсестри, а й пацієнти. У цьому контексті необхідно апелювати до менеджменту хірургічних відділень або закладів охорони здоров'я, щоб зусилля керівників також були спрямовані на усунення бар'єрів при наданні сестринського догляду, насамперед шляхом оптимального кадрового забезпечення робочих місць, удосконалення та підвищення ефективності сестринської документації, забезпечення належних умов праці, дотримання психогігієни, робочого часу та зменшення адміністративного навантаження завдяки ширшому використанню інформаційних технологій.

Догляд за хірургічним пацієнтом ґрунтується на командній співпраці хірургів, анестезіологів, медсестер, допоміжного персоналу, а також фізіотерапевтів, дієтологів, лікарів-консультантів (наприклад, інтерніста, оториноларинголога, невролога тощо) та інших фахівців. Командна робота неможлива без ефективної комунікації, співпраці та відповідального ведення документації пацієнта. Тільки так можна досягти безперервності догляду, що приносить максимальну користь пацієнту. Частиною командної роботи має бути також щирий інтерес до психічного стану пацієнта, а не лише до змін у соматичній сфері на ґрунті хірургічного захворювання чи травми. Результати спостережень і висновків одного медичного працівника під час догляду за хірургічним пацієнтом повинні передаватися у вигляді інформації в межах усієї сестринської та медичної команди.

Ретельне виконання всіх сестринських технік у поєднанні з належним підходом до пацієнта може допомогти в усуненні стресогенних факторів. До всіх обстежень та болісних чи інших неприємних процедур (наприклад, перев'язка рани) необхідно готувати пацієнта також і з психологічного боку. Само собою зрозумілим має бути дотримання сестринських стандартів, у тому числі в психологічній сфері (наприклад, стандарт психологічної передопераційної підготовки). Великий внесок у моніторинг стресогенних факторів та психічного стану пацієнта полягає також у проведенні сестринського обходу, коли медсестри як сестринська команда перевіряють актуальний стан пацієнта, реагують на його поточні запити та обмінюються інформацією між собою.

Періопераційний сестринський догляд, як-от передопераційний, інтраопераційний та післяопераційний, повинен мати також профілактичний характер з огляду на виникнення можливих інтраопераційних та післяопераційних ускладнень, у розвитку яких може відігравати роль стрес, що переживає пацієнт. Ерудовані медсестри повинні передбачати стресогенні фактори з огляду на захворювання, особистість пацієнта, обсяг і тип оперативного втручання, його (можливі) наслідки, а також спосіб проведення анестезії. При оперативних втручаннях, що виконуються під загальною анестезією або нейроаксіальною блокадою, пацієнта моніторить і надає йому догляд (також і з психологічного боку) медсестра анестезіологічного відділення. Інша ситуація при втручаннях під місцевою анестезією. Хоча йдеться переважно про малі хірургічні втручання, медсестра не повинна недооцінювати психологічний догляд за пацієнтом. Окрім відповідальної підготовки інструментарію до втручання та асистування під час нього, медсестра повинна задовольняти психологічні потреби пацієнта з метою зменшення його стресу.

Великою мірою сприяє усуненню стресогенних факторів також ретельна психологічна передопераційна підготовка пацієнта, яка повинна природно продовжуватися і в післяопераційному періоді у формі задоволення не лише соматичних, а й психічних потреб, які в післяопераційний період різною мірою модифікуються. Медсестри не повинні забувати і про важливий етап виписки пацієнта та подальший догляд, коли пацієнт повинен адаптуватися до нових умов, пов'язаних з його післяопераційним станом (наприклад, післяопераційний біль, фізичний гандикап, зміна способу життя тощо). Усі факти про пацієнта з сестринської точки зору (включаючи психічний стан пацієнта) зазначаються також у сестринському виписному або перевідному епікризі з метою забезпечення безперервності догляду за пацієнтом, зокрема і з психологічного боку.

Ефективною в усуненні стресогенних факторів та зменшенні стресу у хірургічного пацієнта, насамперед при радикальних та калічницьких оперативних втручаннях, або після діагностування невиліковного захворювання, може бути також співпраця з клінічним психологом відповідного закладу охорони здоров'я. Клінічний психолог має своє законне місце в медичній команді при догляді за хірургічним пацієнтом, оскільки може ефективно позитивно впливати на переживання пацієнта, завдяки чому зменшуються наслідки серйозних захворювань та оперативних втручань.

У хірургічних галузях ми досить часто зустрічаємося з людьми у скрутному матеріальному становищі, бездомними, самотніми літніми людьми, безпорадними або після травми чи оперативного втручання людьми з інвалідністю, у яких суттєвим стресогенним фактором може бути їхня життєва ситуація, насамперед у період перед випискою додому. Вирішення таких проблем виходить за межі компетенції медсестер у хірургії, тому важливою є співпраця із соціальною медсестрою відповідного закладу охорони здоров'я, яка може сприяти комплексному вирішенню проблем пацієнта (наприклад, догляд на дому, доставка їжі тощо). У вирішенні соціальних питань госпіталізованих хірургічних, а також інших пацієнтів могли б допомогти не лише самі соціальні медсестри, а й соціальні відділи лікарень, створення яких необхідно підтримувати.

Сестринський догляд за хірургічним пацієнтом не закінчується його випискою додому, а продовжується в амбулаторній формі або шляхом переведення пацієнта до іншого відділення чи до іншого медичного або соціального закладу. Тому необхідною є співпраця та комунікація медсестер хірургічних стаціонарних відділень з медсестрами з окремих типів медичних закладів, причому не лише з хірургічних галузей (хірургічна амбулаторія, онкохірургічна амбулаторія, мамологічна амбулаторія, судинна хірургічна амбулаторія тощо), а й з інших галузей або робочих місць, як-от амбулаторія лікаря загальної практики для дітей та підлітків або для дорослих, діабетологічна амбулаторія, педіатрична амбулаторія, ендокринологічна амбулаторія тощо. При лікуванні, а особливо при виписці деяких пацієнтів, необхідна співпраця медсестер амбулаторної або стаціонарної хірургічної допомоги з медсестрами агентств домашнього сестринського догляду (наприклад, іммобільний пацієнт, пацієнт із хронічною раною тощо).

Сестри (зокрема і з хірургічних відділень) можуть удосконалюватися у «психологічному» догляді за пацієнтами шляхом додаткової освіти. Сестри з магістерською освітою за фахом «медсестринство» мають можливість розширення професійної кваліфікації в акредитованій сертифікованій професійній діяльності — психотерапія. На сьогодні навчання з психотерапії забезпечує Slovenský inštitút pre výcvik v kognitívne behaviorálnej psychoterapii. За прикладом Чеської Республіки (ÚVN Praha), сестрам можна було б надати можливість проходити соціально-психологічний тренінг, який реалізовували б психологічні відділення лікарень. Зазначений тренінг може сприяти не лише підвищенню якості догляду за психікою пацієнтів, а й захисту психіки самих сестер (профілактика синдрому вигорання).

Специфіку догляду за психічним станом хірургічних пацієнтів необхідно презентувати на різноманітних семінарах для сестер, воркшопах, національних чи міжнародних конференціях, або публікувати в різних періодичних виданнях для сестер. Цей спосіб може значно сприяти обміну досвідом між сестрами, які працюють у хірургії, а також інформованості сестер про найновіші знання та тенденції в медсестринському догляді за хірургічними пацієнтами не лише в галузі соматичних потреб, а й потреб психічних, соціокультурних та духовних. Усна чи письмова презентація зазначеної проблематики може суттєво допомогти також початківцям та недосвідченим сестрам у хірургічному медсестринському догляді.

PhDr. Bc. Mariana Magerčiaková, PhD. Katolícka univerzita v Ružomberku, Fakulta zdravotníctva, Katedra ošetrovateľstva