Негативні наслідки виконання допомагаючої професії у соціальних працівників

Негативні наслідки виконання допомагаючої професії у соціальних працівників Виконання професії соціального працівника часто описується і сприймається як ідеальний стан необхідної допомоги клієнту у важкій життєвій ситуації. Levická та Mrázová (2004) зазначають, що соціальний працівник повинен цікавитися людьми, хотіти допомагати та мати повагу до життя. Складність допомагаючої професії соціальної роботи випливає з її особливої позиції у стосунках із клієнтом, де частиною професійного виконання роботи є участь у вирішенні його проблем (Raková, Bednarek, 2015). У цьому контексті Barnett та Cooper (2009) зазначають, що працівники допомагаючих професій дуже часто перебувають під загрозою надмірного стресу та синдрому вигорання. Вони надають допомогу іншим, навіть коли їхні внутрішні та зовнішні ресурси можуть бути перевантажені. Сфера соціальної роботи належить до найбільш ризикованих з погляду виникнення та розвитку синдрому вигорання (Ráczová, Köverová, у друці).

Mann (2004) додає, що внаслідок інтенсивної роботи з емоціями клієнта допомагаючі працівники також страждають від втоми від допомоги у формі вторинної травми. Вторинна травма представляє замісний стресовий досвід, який є результатом впливу розказаної історії про травму кимось, хто її безпосередньо пережив (Cunningham, 2003). Також на основі безпосередньої допомоги під час стресової події, наприклад, у формі кризового втручання після масової автокатастрофи. Попри те, що соціальний працівник не є безпосередньо в ролі жертви серйозної події, ця подія клієнта може мати на нього такий самий вплив. Як наслідок, він може відчувати на собі прояви вторинної травми у вигляді жахливих снів, почуття безпорадності або частих думок про ситуацію клієнта.

Надмірний стрес, вигорання та переживання вторинної травми впливають на стан здоров'я індивіда, відбувається зростання емоційного виснаження та почуттів тривоги (Redeke, Mahoney, 2000). Може бути вплинута загальна якість життя, а також задоволеність роботою, продуктивність та ефективність праці соціальних працівників.

Метою нашого дослідницького вивчення було змапувати можливу наявність негативних наслідків виконання допомагаючої роботи в популяції соціальних працівників. Ми зосередилися на таких факторах, як сприйнятий стрес, синдром вигорання та вторинна травма. Ми також зосередилися на питанні, чи пов'язана тривалість практики зі зростанням негативних наслідків виконання допомагаючої професії.

Дослідницька вибірка

Дослідницька група складалася зі 193 соціальних працівників, працевлаштованих у закладах соціальних послуг та закладах, створених з метою соціально-правового захисту дітей та опіки. Окремі заклади обиралися випадково, на основі електронної генерації так, щоб були пропорційно представлені соціальні заклади з окремих країв Slovensko. Середній вік респондентів становив 41,7 (SD = 9,89). У дослідженні взяли участь 22 чоловіки та 171 жінка. Середня кількість відпрацьованих років практики становила 12,37 (SD = 9,50).

Дослідницькі методи

Для вимірювання можливості вигорання у соціальних працівників ми використали Maslach burnout Inventory (Maslach, Jackson, Leiter, 1996). Опитувальник складається з 22 пунктів, розділених на три фактори: емоційне виснаження MBI-EV (стан фізичного та психічного виснаження), деперсоналізація MBI-D (нечутливість до клієнтів) та фактор особистого задоволення MBI-OU (непрямий показник вигорання у формі міри особистого задоволення від професійної компетентності та результативності роботи). Завданням соціальних працівників було на 6-бальній шкалі (0 = ніколи, 6 = щодня) обвести варіант, який їх найбільше характеризує, напр.: «Цілоденна робота з людьми для мене справді виснажлива». Внутрішня узгодженість для фактора виснаження становила 0,83, для фактора деперсоналізація 0,85 та для пунктів особистого задоволення 0,75.

Для оцінки сприйнятого стресу ми використали 10-пунктову шкалу Perceived Stress Scale (Cohen, Kamarck, Mermelstein, 1983), яка зосереджена на глобальній суб'єктивній оцінці впливу стресу та несподіваних подій на індивіда протягом останнього місяця на 5-бальній шкалі. Напр.: «Як часто ви протягом останнього місяця відчували стрес?». Внутрішня узгодженість пунктів, альфа Кронбаха, становила 0,73.

Для оцінки переживання вторинної травми ми використали опитувальник Professional quality of life scale (Stamm, 2010), зокрема один із його факторів, а саме вторинний травматичний стрес PROQoL-STS. Завданням респондента було на 5-бальній шкалі (0 = ніколи, 5 = дуже часто) у 10 пунктах оцінити, як часто протягом останнього місяця він відчував ознаки вторинної травми, напр.: «Я занадто переймаюся думками про людей, яким допомагаю». Внутрішня узгодженість пунктів у факторі вторинний травматичний стрес становила 0,85.

Результати дослідження

Значення середньої наявності негативних явищ допомоги у опитаних соціальних працівників описані в таблиці 1. Середній рівень емоційного виснаження, оцінений опитувальником MBI-EV, становив 19,98 (SD = 11,27), середнє значення деперсоналізації MBI-D становило 4,94 (SD = 4,7), а середнє значення особистого задоволення MBI-OU становило 34,36 (SD = 7,6). Загальне середнє значення вигорання 38,56 (SD = 17,8). Середній рівень сприйнятого стресу у всій дослідницькій вибірці становив 25,9 (SD = 5,25). Середнє значення вторинної травми 21,57 (SD = 5).

Таблиця 1 Середні значення наявності негативних явищ у соціальних працівників

Ми відстежували зв'язок тривалості практики та наявності негативних явищ, пов'язаних із виконанням професії соціальної роботи (таблиця 2). Цей зв'язок ми виявили лише у вторинного травматичного стресу та фактора вигорання MBI-особисте задоволення. Зокрема, була виявлена позитивна, слабка та значуща кореляція між тривалістю практики та вторинною травмою (rs = 0,15, p = 0,04). Також виявилося, що зі зростанням кількості відпрацьованих років зростає і міра особистого задоволення (rs = 0,16, p = 0,03).

Зв'язок тривалості практики та особистого задоволення нас зацікавив, тому ми глибше дослідили також можливий зв'язок віку соціального працівника та міри MBI-особистого задоволення (таблиця 2). Ми з'ясували, що кореляція віку та MBI-особистого задоволення є також значущою, причому вона сильніша, ніж при тривалості практики (rs = 0,22, p = 0,002).

Таблиця 2 Кореляція Спірмена тривалості практики з наявністю негативних явищ

*p < 0,05 **p < 0,01

При графічному відображенні даних про наявність емоційного виснаження, деперсоналізації та вторинної травми протягом відпрацьованих років ми можемо помітити, що їхнє середнє значення залежно від тривалості практики коливається (графік 1, графік 2, графік 3). На графіку 1 ми бачимо, що емоційне виснаження є досить критичним до трьох років практики і знову може зростати після 20 років практики. Подібно це і з вторинною травмою, яка на графіку підвищена у перші п'ять років практики, і знову підвищується після 20-25 років допомоги (графік 3). Період від 5 до 20 років практики може бути помірнішим щодо наявності негативних явищ, що випливають із допомоги.

Графік 1 Середні значення емоційного виснаження протягом зростаючої практики

Графік 2 Середні значення деперсоналізації протягом зростання стажу роботи

Графік 3 Середні значення вторинної травми протягом зростання стажу роботи

Дискусія та висновок

Результати показують, що опитані соціальні працівники повідомляють про підвищений рівень сприйнятого стресу та навантаження. Крім того, соціальні працівники переживають середній рівень вторинного травматичного стресу, проте зі збільшенням кількості відпрацьованих років загроза вторинної травми зростає. Виходячи з результатів, ми можемо сказати також те, що рівень вторинного стресу протягом тривалості відпрацьованих років, ймовірно, коливається, трапляються певні критичні періоди, коли працівник міг би бути більш схильним до розвитку вторинної травми. Таким періодом могли б бути саме перші 3-5 років роботи в допоміжній професії.

Цікавим висновком ми вважаємо зростаючий рівень особистого задоволення (MBI-OU) зі стажем роботи, але особливо з підвищенням віку соціального працівника. Особисте задоволення (MBI – OU) говорить про сприйняту компетентність вирішувати проблеми клієнтів та позитивно впливати на їхнє життя. Загальний рівень особистого задоволення є вищим за середній, що у випадку загрози вигорання є дуже хорошим показником. Це підтверджує і знижений рівень відсутності інтересу до клієнта у вигляді деперсоналізації. Крім того, було встановлено, що соціальні працівники переживають знижений рівень емоційного виснаження і, навпаки, оцінюють, що мають достатньо сил для виконання своєї професії.

Однак під загрозою синдрому вигорання перебувають молоді соціальні працівники зі стажем до п'яти років, які демонструють високі значення деперсоналізації та емоційного виснаження. Навпаки, період від 5 до 20 років стажу виявляється у виникненні негативних явищ, що випливають із допомоги, досить спокійним.

Можна констатувати, що рівень негативних явищ протягом трудового життя коливається, і з'являються певні критичні періоди. Соціальні працівники перебувають під загрозою насамперед через підвищений рівень стресу та навантаження, причому зі зростанням стажу зростає і вразливість до вторинної травми у вигляді інтенсивного переживання травматичної події клієнта як своєї власної. З іншого боку, з віком та зростанням стажу зростає і рівень особистого задоволення, відчуття компетентності та сенсу роботи соціального працівника. Malach, Jackson (1981) розробили норми для оцінки рівня вигорання. На їхній основі наші результати підтвердили загалом низький рівень загрози синдромом вигорання у соціальних працівників. Можливо, саме зростаючий стаж, вік та віра соціальних працівників у свою фаховість і робочі компетенції успішно допомогти клієнту утворюють ефективний фактор захисту від вигорання. На диво, більш схильними до впливу негативних явищ від допомоги є насамперед молоді соціальні працівники зі стажем до п'яти років. Це може бути пов'язано з їхніми нездійсненими очікуваннями або з несподіваними стресовими ситуаціями, що випливають із професії. Молодий соціальний працівник, ймовірно, або вчиться новим стратегіям подолання стресу, або можливо, що він залишає цю роботу. Ймовірно, що в цій професії згодом залишаються саме ті, хто в допоміжній роботі знаходить особисте задоволення.

Автори: Mgr. Monika Hricová, PhD. , Mgr. Jana NEZKUSILOVÁ, Doc. PhDr. Margita MESÁROŠOVÁ, CSc. Список бібліографічних посилань

BARNETT, J.E., COOPER, N. 2009. Creating a Culture of Self-Care. In Clinical Psychology: Science and Practice. ISSN 1468-2850, 2009, 16, 16-20.

COHEN, S. - KAMARCK, T. - MERMELSTEIN, R. 1983. A global measure of perceived stress. In Journal of Health and Social Behavior. ISSN 2150-6000, 1983, 24, 386-396.

CUNNIGHAM, M. 2003. Impact of trauma work on social work clinicians Empirical findings. In Social work. ISSN 1545-6846, 2003, 48, 4, 451-459.

MANN, S. 2004. ‘People-work’: Emotion management, stress and coping. In British Journal of Guidance & Counselling. ISSN 0306-9885, 2004, 32, 205–221.

MASLACH, C. – JACKSON, S. E. 1981. The measurement of burn-out. In Journal of Occupational Behaviour. ISSN 0142-2774, 1981, 2, 2, 99-113.

MASLACH, C.- JACKSON, S. E. - LEITER, M. P. 1996. Maslach Burnout Inventory Manual 3 rd edition. California: Consulting Psychologists Press. 1996. 86 s.

RÁCZOVÁ, B. – KÖVEROVÁ. M. v tlači. Selected Psychological Aspects of Professional Helping. In Človek a spoločnosť. ISSN 1335-3608, v tlači.

RADEKE, J. T. - MAHONEY, M. J. 2000. Comparing the personal lives of psychotherapists and research psychologists. In Professional Psychology: Research and Practice. ISSN 0735-7028, 2000, 31, 82–84.

RAKOVÁ, J. - BEDNAREK, A. 2015. Postavenie sociálneho pracovníka v zdravotníckych zariadeniach. In Pribišová, E., Beňo, P., Šramka, M. (eds.) Nové trendy v súčasnom zdravotníctve. Bratislava: Samosato s.r.o., 2015. ISBN 978-80-89464-29-6, s. 46-54.

STAMM, B.H. 2010. The Concise ProQOL Manual, 2nd Ed. Pocatello, ID: ProQOL.org, 2010. 78 s.