Онкологічні хворі як клієнти соціальної роботи

Онкологічні хворі як клієнти соціальної роботи Хвороби цивілізації, які зустрічаються саме в найбільш розвинених країнах світу, належать до тем, що часто обговорюються в наш час. До цих захворювань належать і онкологічні хвороби. «Рак — це необмежене і неконтрольоване розмноження клітин, які звільнилися від закономірностей контрольних систем і механізмів організму і таким чином отримали здатність проникати в навколишні та віддалені тканини. Здорова клітина при накопиченні певних генетичних змін і внаслідок впливу різних факторів перетворюється на ракову, тобто відбувається її неконтрольований поділ» (Valovičová, 2009, с. 8).

У необхідності соціальної роботи неможливо сумніватися, вона діє в багатьох сферах і в наш час є дуже затребуваною також у зв’язку з проблематикою онкологічного захворювання та онкологічного пацієнта. Цілісний (холістичний) підхід вказує на багатофакторність виникнення онкологічних захворювань, приносить комплексний погляд на рак, а отже, і на його біологічне, психологічне та соціальне сприйняття, чим дає простір для соціальної роботи.

При намаганні визначити роль і можливості соціального працівника під час роботи з онкологічним пацієнтом ми виходили з розуміння біо-психо-соціального функціонування клієнта та підтримки цього функціонування. Онкологічний пацієнт хронічно стає клієнтом соціальної роботи. Погляньмо, отже, на онкологічного пацієнта з біо-психо-соціальної точки зору до виникнення хвороби, а також під час неї, з чого ми спробуємо вивести напрямки діяльності соціальної роботи.

За причину виникнення раку вже давно не вважають лише генетичні диспозиції, неправильне харчування, паління, а й різну ризиковану поведінку, як-от стресові та конфліктні ситуації, страх, фрустрація, травма, робоче навантаження, воголізм, а також агресивну та ворожу поведінку. Сюди ми відносимо також часті зміни настрою, придушення власних емоцій, тривожність, порушення самооцінки, агресію, безробіття, розлучення, сексуальні відхилення та безладні статеві зв’язки.

Лікарі ще в давні часи прагнули ширшого, ніж просто біологічного розуміння виникнення та розвитку раку. «У II столітті нашої ери, наприклад, Galenos спостерігав, що меланхолійні жінки хворіють на рак грудей частіше, ніж жінки сангвінічного темпераменту. Gendron, своєю чергою, у 1701 р. написав, що страх і глибокий сум викликають рак. Guy у 1759 р. стверджував, що жінки з істеричними та нервовими розладами більше схильні до ризику захворіти на рак; найбільше, однак, меланхолійні жінки, які пережили багато катастрофічних ситуацій, пов’язаних із болісними переживаннями» (Dostálová, 1993, in Kočišová, 2012, с. 135).

Соціальний працівник повинен підходити до пацієнта як до біо-психо-соціальної істоти, що випливає із системної теорії, яка сприймає людину як ціле, як одну систему. Ціле складається з окремих частин, які перебувають у взаємній інтеракції, тому кожне порушення однієї з її частин є порушенням усієї системи. На людину, здоров’я та хворобу необхідно дивитися не лише з біологічної точки зору, але важливими є також психічні та соціальні аспекти.

Žiaková (2005) стверджує, що межі між цими окремими чинниками не є однозначними і їх неможливо точно визначити. Вона наголошує на важливій ролі таких патогенних чинників:

• генетична схильність,
• конституційна схильність,
• характеристики особистості та поведінки,
• соціальна підтримка.

З раком пов’язують поняття cancer-prone personality, що означає особистість, схильну до раку. За Temoshok (in Peterková, 2013), йдеться не про тип особистості, а про спосіб поведінки. Така поведінка проявляється:

• невираженням негативних емоцій, особливо гніву. Йдеться про так званий емоційний контроль, який характеризується милою поведінкою та підтриманням зовнішнього враження спокою, задоволеності та приємності,
• орієнтацією на інших, наданням переваги задоволенню потреб інших перед власними потребами.

Dobríková (2007) характеризує людей із C-типом поведінки як дружніх, охочих допомагати іншим і невибагливих, які мають вищий рівень репресії та конформності. У них більш виражені почуття безпорадності та безнадії, біль вони переносять із покорою і легко здаються.

Людина постійно піддається життєвим змінам і поворотам. Людське здоров’я залежить від багатьох факторів, на перший план виходить значення психічних та соціальних чинників при різних хворобах. У наш час наголошується на стресі, або «його сприйнятті, способі опрацювання стресових життєвих подій, які трапляються в житті пацієнта. У цьому контексті необхідно згадати важливу роль емоційної та соціальної підтримки при подоланні життєвих подій, яка суттєво впливає на негативні наслідки стресової ситуації» (Žiaková, 2005, с. 195). У 1967 році психіатри Thomas Holmes та Richard Rahe створили шкалу стресу, яка включає перелік 43 подій, що викликають стрес, які оцінені балами від 1 до 100 залежно від того, наскільки вони навантажують організм.

Таблиця 1: Стресові ситуації в житті, які найбільше навантажують організм

Джерело: Holmes, Rahe, 1967

Dostálová (1993, in Kočišová, 2012) узагальнила психосоціальні фактори, описані різними дослідниками, які можуть мати вплив на виникнення онкологічного захворювання:

• травматичні переживання з дитинства, особливо втрата близьких,
• пізніші втрати близьких осіб,
• канцерофобія, що є надмірним страхом перед захворюванням на рак,
• втрата концепції власного життя, куди зараховано втрату ілюзії подружніх стосунків, втрату кар’єри та розчарування в дітях,
• фінансове навантаження,
• втрата сенсу життя,
• відмова від вирішення життєвої ситуації та втеча від постійної напруги.

«Свою важливість виявляє сімейне середовище, особливо динаміка сімейних стосунків. Специфічною для пізнішого пухлинного росту є сім’я без відкритих, емоційно живих стосунків, яка нагадує велику холодну кімнату, або сім’я, соціально ізольована, де недолік соціального престижу має компенсувати їхня дитина, при цьому мало уваги приділяється потребам окремих членів сім’ї» (Kočišová, 2012, с. 135).

Біо-психо-соціальне функціонування онкологічного пацієнта

З появою раку в житті людини настає безліч змін у багатьох сферах. Поряд зі страхом, болем, тривогою та безліччю запитань змінюється також активність пацієнта у повсякденному житті, життєвий ритм, його емоції та середовище, він стає залежним від інших.

Gulášová (2009) наводить такі загальнопоширені зміни в онкологічного пацієнта:

1. надчутливість пацієнтів, більша емоційна подразливість,
2. часті коливання настрою,
3. негативні емоції — страх, побоювання, пригніченість, депресія, аж до апатії,
4. почуття меншовартості,
5. почуття знецінення, пригнічення та переслідування,
6. порушення міжособистісних стосунків.

Angelovičová a Máthéová (2012) доповнюють цей перелік недостатнім сном, відсутністю апетиту та зниженням або втратою статевого потягу. «Хвороба вривається в життя пацієнта і модифікує його майбутнє та перспективи, а отже, і наповнення його сенсу життя» (Mojtová, Sedlárová, Šrank, 2013, с. 25). Пацієнт на основі своїх психічних і фізичних можливостей змінює свої життєві цілі та цінності. «Хвороба загрожує життю пацієнта і зіштовхує його з думкою про смерть. Наступним джерелом тривоги є саме лікування захворювання, його побічні ефекти, неясна тривалість та невизначений ефект. Некерований страх і високий рівень тривоги можуть перерости в тривожні розлади та фобії» (Andrášiová, 2007, с. 45). Пацієнт має невизначене майбутнє, з яким пов’язане зниження певних компетенцій, через що він сумує, почувається меншовартісним, що може перерости в депресію. У пацієнтів ми зустрічаємося з порушеннями сну, тривалим збудженням, нічними жахами, запереченням хвороби, самозвинуваченням, відмовою від лікування, яка є ірраціонально зумовленою, безсонням та психогенним блюванням (Andrášiová, 2007). Хвороба зачіпає всі соціальні ролі пацієнта: роль партнера, чоловіка, батька, роль на роботі.

Сучасні тенденції вказують на зменшення кількості міжпоколінних домогосподарств, пізніше укладання шлюбів, сім’ї, де домінує кар’єра, і, попри розвиток технологій та глобалізацію, які мали б підтримувати соціальні контакти, люди стають дедалі більш соціально ізольованими. Підтримка через соціальні зв’язки пом’якшує або пригнічує несприятливий вплив стресорів на здоров’я (Holt-Lunstad, Smith, Layton, 2010).

Онкологічне захворювання виходить за межі особистості пацієнта і зачіпає всю сім’ю та оточення. Іронія полягає в тому, що саме в час хвороби, коли людина потребує соціальної підтримки, соціальні зв’язки руйнуються. Партнери, батьки, родина онкологічних пацієнтів часто не справляються з щоденним доглядом за своєю близькою людиною, піддаються тиску, який на них чиниться, не можуть впоратися зі своїми емоціями та болем, тому часто це призводить до розлучень, розриву стосунків між партнерами та сім’ями.

Соціальна робота з онкологічними пацієнтами

Соціальна робота співпрацює з іншими галузями, і соціальна робота дедалі частіше використовується для вирішення різноманітних людських проблем та допомоги людині. Оскільки кількість онкологічно хворих постійно зростає, суспільство вимагає потреби в роботі соціального працівника і в цій сфері.

Весь минулий період характеризувався зусиллями щодо відомчого розділення медичної та соціальної проблематики без необхідного взаємозв’язку (Vurm, 2007). За Платоном, «найбільша помилка при лікуванні хвороб полягає в тому, що є лікарі, які лікують тіло, і лікарі, які лікують душу, хоча тіло і душа є єдиними та неподільними». Пацієнт потребує не лише медичної допомоги, а й допомоги в соціальній сфері, тому ці площини повинні переплітатися, а не відокремлюватися одна від одної. Знову наголошуємо на цілісному (холістичному) підході.

Діагностування раку, життя з усвідомленням онкологічного захворювання та його необхідне лікування впливають на людину не лише з фізичного боку, а й з психічного, а також впливають на міжособистісні стосунки. Пацієнт повинен адаптуватися протягом хвороби, багато речей переоцінити та прийняти. І це причини, чому необхідно приділяти увагу проблематиці онкологічно хворого пацієнта (Liga proti rakovine Slovenskej republiky).

У певному розумінні онкологічний пацієнт залишається пацієнтом на все життя. Siracká (2003), президентка Ліги проти раку в Словацькій Республіці, стверджує, що необхідність суворого спостереження за пацієнтом, регулярних оглядів, діагностичних тестів навіть протягом багатьох років після закінчення лікування визначає не лише психологічний стан пацієнта, а й стан пацієнта в сім’ї та суспільстві. Пацієнти часто переживають сумні та трагічні ситуації, до яких належать дискримінація, розлучення, ізоляція пацієнта в сім’ї, уявлення про «інфекційність» раку для оточення.

Робота з онкологічним пацієнтом становить для соціального працівника велике психічне навантаження, він несе відповідальність за свого клієнта, повинен підходити по-людськи, бути наділеним часткою емпатії, але водночас бути обережним, щоб не ототожнити себе з ситуацією клієнта, не перейняти його почуття та проблеми як свої, бо в такому разі він погіршить ситуацію клієнта. При раку не може бути табу навіть тема вмирання та смерті. Пацієнти часто мають питання щодо смерті, але з близькими та родиною не можуть про неї говорити. Якщо людина хворіє, ці теми торкаються її набагато більше, вони набагато ближчі, і вона переживає їх зовсім інакше. «Так само, як є унікальним і неповторним кожен індивід, так само унікальною і неповторною є робота з ним. Людина — це цілісна істота, це означає, що ми не повинні оминути або занедбати жодну складову біо-психо-соціального та духовного виміру» (Mojtová, Sedlárová, Šrank, 2013, с. 9).

Цілісний підхід представляє не лише цілісний погляд на пацієнта в сенсі його біо-психо-соціальних аспектів, а й застосовується у погляді на догляд, який орієнтується не лише на пацієнта, а й на його сім’ю, їхні проблеми та взаємні стосунки.

Важливу роль відіграє сім’я, про що ми вже неодноразово згадували. І в цій сфері соціальний працівник бере участь і забезпечує, щоб вона функціонувала, бо «в час, коли один із членів сім’ї серйозно хворий, у кризу потрапляє вся сімейна система. Комунікація в сім’ї гальмується, і люди потрапляють в ізоляцію, оскільки намагаються захистити один одного від поганих новин... соціальний працівник здебільшого не працює з дисфункціональною сімейною структурою, а працює з функціонуючою сім’єю, яка намагається впоратися з аномальною ситуацією» (Kasanová, 2009, с. 57).

Drisko (2000) стверджує, що завданням соціального працівника є зрозуміти внутрішній, суб’єктивний світ індивіда, але водночас він повинен зрозуміти контекст, у якому перебуває індивід. Соціальний працівник повинен бути наділений надзвичайною чутливістю до інших.

На основі цих знань ми б наголосили на використанні соціотерапії у сфері соціальної роботи при роботі з онкологічним пацієнтом. «Соціальна терапія — це процес, який базується на динамічній взаємодії між клієнтом і соціальним працівником. У цьому процесі йдеться про свідомі зусилля щодо формування думок, переконань, ставлень, почуттів та дій клієнтів» (Levická, 2003, с. 90). Sokolowska (in Levická, 2003, с. 90) розуміє соціотерапію як «діяльність, яка має надати хворому або загроженому хворобою індивіду достатньо можливостей для створення соціальних контактів, які є сприятливими для підтримки або відновлення його належної соціальної поведінки. Головним завданням соціотерапії є зміцнення, відновлення та підтримка інтересу пацієнта до реального суспільного життя та реальних соціальних стосунків».

Соціальний працівник при роботі з онкологічними пацієнтами мав би працювати безпосередньо в лікарнях, лікувальних центрах, де його потреба є найактуальнішою, і він є дійсно присутнім. Соціотерапевтичною бесідою соціальний працівник вивчає актуальні потреби онкологічних пацієнтів і активно їх вислуховує, при цьому він повинен бути наділений часткою емпатії.

Рак приносить із собою труднощі в різних сферах життя людини, зміни соціальних ролей, спричиняє не лише фізичний, а й психічний та емоційний біль, лікувальні процедури часто викликають у людини страх і тривогу. Соціальний працівник допомагає пацієнту впоратися з невизначеністю, з діагнозом. У разі нездатності впоратися з цими труднощами пацієнт може опинитися в соціальній ізоляції. Соціальний працівник допомагає та підтримує пацієнта при повторному включенні в соціальні ролі та життя. Результатом соціотерапії є успішна адаптація до ситуації, в якій опинилася людина, та стабілізація її соціальних мереж. «Часто говорять про те, як важко бути онкологічним пацієнтом і пройти лікування, але так само важко бути членом сім'ї та впоратися з усім, що хвороба запускає не лише в пацієнті, а й у всьому найближчому оточенні» (Gregussová, 2012, с. 9). Соціотерапія тому є доречною. Вона зосереджується не лише на самому пацієнті, а й на його сім'ї та ширшому соціальному середовищі.

Zakouřilová (2008) стверджує, що соціотерапія спрямована на підтримку комунікації, отримання інформації та мотивацію пацієнта. Kredátus (in Žiaková, 2005) вважає метою соціотерапії корекцію ставлень, які змінилися у людини з приходом хвороби та пережитою кризою.

Онкологічний пацієнт часто замкнений, відмовляється спілкуватися, є пасивним. Соціальний працівник для активізації такого пацієнта може використати соціотерапевтичні заходи, такі як арттерапія, музикотерапія, ерготерапія, бібліотерапія, які знижують біль пацієнта та підтримують його емоційне здоров'я, діють розслаблююче та зменшують тривогу.

Висновок

У статті ми спробували вказати на потребу соціальної роботи у сфері онкологічних захворювань. Рак має широкий вплив не лише на самого пацієнта, а й на його сім'ю та оточення, чим надає соціальному працівнику широке поле діяльності.

Так само, як необхідно цілісно дивитися на людину та онкологічного пацієнта, як одне ціле повинні діяти та працювати медичний персонал і соціальний працівник. Ці фахівці повинні утворювати одну комплексну команду, що для онкологічного пацієнта принесло б ефективніше лікування та покращення якості його життя.

Соціальний працівник може, з одного боку, займатися профілактикою, може так діяти при запобіганні виникненню факторів ризику, які впливають на виникнення та розвиток раку, з іншого боку, може надавати фахову допомогу вже при виникненні онкологічного захворювання і приділяти увагу не лише пацієнту, а й повинен діяти також у його сім'ї. Вплив соціального працівника здатен сформувати в онкологічного пацієнта правильне ставлення до захворювання, за допомогою стратегій подолання навчити пацієнта боротися зі стресом, страхом, негативними емоціями. Велика кількість досліджень підтвердила, що сім'я позитивно впливає на адаптацію до захворювання, його перебіг та лікування, мотивує пацієнта. Соціальний працівник може таку соціальну підтримку підтримувати та посилювати, водночас у разі її відсутності — замінювати її.

Соціальний працівник при роботі з онкологічним пацієнтом повинен діяти безпосередньо в середовищі пацієнта, і в Словаччині такої роботи бракує. Інцидентність злоякісних пухлин з кожним роком зростає, і є просто необхідним почати діяти в цій сфері.

Автори: Mgr. Lucia Ištvánová prof. PhDr. Eva Žiaková, CSc. Список бібліографічних посилань

ANDRÁŠIOVÁ, Mária. 2007. Psychologické minimum o psychickom prežívaní onkologického pacienta. In Via practica. ISSN 1339-4790, 2007, roč. 4, č. S2, s. 42–46.

ANGELOVIČOVÁ, Katarína - MÁTHÉOVÁ Eva. 2012. Špecifiká psychického prežívania u pacienta s diagnózou nádorového ochorenia na klinike urológie. In CHALUPOVÁ Martina - IŠTOŇOVÁ Miriam - JUDIČÁKOVÁ Mária. Súčinnosť podporných profesií pri starostlivosti o pacienta/klienta. Prešov : Prešovská univerzita v Prešove, Fakulta zdravotníckych odborov, 2012. ISBN 978-80-555-0512-1, s. 94-101.

DOBRÍKOVÁ, Patricia. 2007. Zvládanie záťažových situácií. Ako si zachovať duševné zdravie. Bratislava : Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety, 2007. 126 s. ISBN 978-80-89271-20-7.

DRISKO, James Winship. 2000. Practice evaluation in clinical social work. In Smith College Studies in Social Work. ISSN 0037-7317, 2000, roč. 70, č. 2, s. 179-184.

GREGUSSOVÁ, Monika. 2012. Rakovina vzťahov. In Socioterapia. ISSN 1338-7138, 2012, roč. 2, č. 4, s. 9-10.

GULÁŠOVÁ, Ivica. 2009. Telesné, psychické, sociálne a duchovné aspekty onkologických ochorení. Martin : Osveta, 2009. 99 s. ISBN 978-80-80633-05-9.

HOLT-LUNSTAD, J., SMITH, T. B., LAYTON, J. B. : Social Relationships and Mortality Risk: A Meta-analytic Review [online]. [cit. 2015-02-10]. Dostupné na internete: .

KASANOVÁ, Anna. 2009. Až za hranice života, III. diel: Starostlivosť o zomierajúcich. Nitra : UKF, 2009. 98 s. ISBN 978-80-8094-527-5.

KOČIŠOVÁ, Agnesa. 2012. Sociálna práca a poradenstvo pri zlepšovaní kvality života onkologicky chorých I. In Sociálne a politické analýzy. ISSN 1337 – 5555, roč. 6, č. 2, s. 97-182.

LEVICKÁ, Jana. 2003. Metódy sociálnej práce. Trnava: Trnavská univerzita, 2003. 122 s. ISBN 978-80-89074-38-9.

Liga proti rakovine SR [online]. [cit. 2015-02-10]. Dostupné na internete: .

MOJTOVÁ, Martina - SEDLÁROVÁ, Katarína - ŠRANK, Marek. 2013. Klinický sociálny pracovník. Nitra: Univerzita Konštantína Filozofa v Nitre, Fakulta sociálnych vied a zdravotníctva, 2013. 263 s. ISBN 978-80-558-0269-5.

PETERKOVÁ, Hana a kol. 2013. Typ C – osobnost či copingová strategie? In Psychosom. ISSN 1214-6102, 2013, č. 4, s. 244-256.

Siracká Eva : Práva onkologických pacientov. Rodinný lekár [online]. [cit. 2015-02-05]. Dostupné na internete: .

VALOVIČOVÁ, E. 2009. Onkologická výchova pre stredné školy. Bratislava: Liga proti rakovine SR, 2009. 100s. ISBN 978-80-89201-38-9.

VURM, Vladimír. 2007. Vybrané kapitoly z veřejného a sociálního zdravotníctvi. Praha: Triton, 2007. 304 s. ISBN 978-80-7254-997-9.

ZAKOUŘILOVÁ, Eva. 2008. Sociální terapie aneb její teorie. Praha: Institut pro místní rozvoj, 2008. 155s. ISBN 978-80-86976-14-3.

ŽIAKOVÁ, Eva. 2005. Psychosociálne aspekty sociálnej práce. Prešov: Akcent Print, 2005. 232 s. ISBN 80-969274-2-6.