Вступ
Старіння населення як загальний феномен несприятливого демографічного розвитку сучасності викликає потребу в невідкладному догляді за людьми похилого віку також в інституційному середовищі. У цьому контексті водночас резонує питання сталості якості життя людей похилого віку з повагою до їхніх оптимальних потреб та з прийняттям стану здоров’я як наслідку старіння. Це правда, що в наш час у нашій соціальній системі, конкретно в закладах соціальних послуг, а отже, і в закладах для людей похилого віку, відбувається впровадження стандартів якості соціальних послуг згідно з чинним законодавством. Цей зсув є винятковим стимулом для покращення надаваних соціальних послуг, які суттєво впливають і на якість життя людей похилого віку. У контексті зазначеного процесу ми хотіли б звернути увагу на сферу процедурних умов при наданні соціальної послуги, особливо у зв’язку з використанням терапевтичних технік в інституційному догляді за людьми похилого віку. За допомогою дослідницького зондування ми зосередилися на моніторингу деяких аспектів, які безпосередньо впливають і водночас вказують на передумови використання терапевтичних технік у практиці фахівців (маємо на увазі соціальних працівників або інструкторів із соціальної реабілітації). Через обмежений обсяг статті ми не будемо детально розглядати якість життя людей похилого віку, хоча на використання терапевтичних технік у межах якості життя людей похилого віку ми вказуємо в окремих частинах статті.
Соціальна реабілітація в середовищі закладів для людей похилого віку
Передумовою використання терапевтичних технік, згідно із Законом № 448/2008 Зб. зак. про соціальні послуги, є визначення поняття соціальна реабілітація, яка спрямована на підтримку самостійності, незалежності та спроможності індивіда через розвиток навичок та активацію здібностей у межах соціальної роботи. Ми могли б стверджувати, що соціальна реабілітація — це професійна діяльність, метою якої є допомога індивідам, які мають різні типи обмежень, що не дозволяють їм досягти або підтримувати оптимальний рівень їхніх тілесних, сенсорних, розумових, психічних або соціальних функцій. Йдеться про багатовимірний процес, який спрямований на покращення якості життя індивідів у її комплексності в межах розвитку або сталості біо-психо-соціальної, а також духовної цілісності особистості. Kuzman, Palavra (2019) зазначають, що соціальна реабілітація в собі охоплює різні стратегії, втручання та підтримуючі заходи для досягнення соціальної інклюзії, участі та підвищення якості життя. Отже, соціальна реабілітація — це процес, у якому клієнту, а отже, і людині похилого віку, надається можливість підтримувати добрий стан здоров’я та соціальне функціонування. У межах соціальних послуг соціальна реабілітація реалізується через тренування різних навичок для можливого використання допоміжних засобів, для діяльності з самообслуговування, просторової орієнтації та самостійного пересування. Форми соціальної реабілітації можуть включати в себе соціотерапію, кейс-менеджмент у соціальній роботі та терапії, як-от ерготерапію, музикотерапію та арттерапію (Mátel, Schavel, 2013).
Методи соціальної реабілітації спрямовані на реедукацію з метою покращення окремих функцій, компенсацію, розвиток неушкодженої сфери та здібностей індивіда, способів подолання змін, пов’язаних зі старінням. Техніки, такі як живе слово, підтримка та розвиток моторних функцій та орієнтації, реабілітація трудових навичок та навичок самообслуговування, релаксація та заохочення змагальності, також є частиною соціальної реабілітації (Štefánková, Hulínová, 2016). Соціальну реабілітацію в закладах соціальних послуг, як правило, надають соціальні працівники, асистенти соціальної роботи, спеціальні педагоги та інструктори із соціальної реабілітації. Vacková (2020) зазначає, що важливо, щоб працівник у сфері соціальної реабілітації був навчений конкретній діяльності — терапії, як-от музикотерапія, арттерапія, ерготерапія (та інші), яка сприятиме розвитку клієнта.
Соціальна реабілітація є важливою частиною соціальної роботи, метою якої є покращення життя індивідів, посилення їхніх здібностей та надання їм можливості для повноцінної інтеграції в суспільство. Її важливість полягає в тому, що вона пропонує клієнтам засоби та підтримку для подолання їхніх обмежень та розвитку їхнього потенціалу. Соціальна реабілітація є частиною інклюзивного та підтримуючого середовища, де індивіди почуваються прийнятими, шанованими та мають можливість розвивати або підтримувати свої здібності й таланти. З огляду на різноманітність та комплексність клієнтів, які звертаються за соціальною реабілітацією або яким вона надається, важливо, щоб підходи та методи адаптувалися до індивідуальних потреб та ситуацій. Інструментом для досягнення цих цілей є також самі (у нашому розумінні, через термінологічну неузгодженість) терапевтичні техніки.
Терапевтичні техніки в соціальній реабілітації
Понятійне визначення терапевтичних технік не є чітким, і навіть у цій статті ми визнаємо певну неузгодженість у визначенні цього поняття в Словаччині. На практиці, також у зв’язку з використанням терапій у соціальній сфері, часто зустрічаються такі поняття, як експресивні терапії, проєктивні техніки, діяльнісні терапії, підтримуючі терапії, терапевтичні методи, терапії в професіях, що допомагають, причому йдеться про ідентичний характер, спільний зміст і мету. Ми дозволимо собі використати твердження, що принцип терапії в соціальній практиці не сприймається комплексно, тобто не як лікування, наприклад, у психотерапії або в психіатричній практиці. Отже, неможливо говорити про лікування через терапію, а про техніки, які використовуються в терапевтичній практиці, але без створення терапевтичних стосунків (може йтися скоріше про довіру) та лікувального ефекту. У соціальній практиці йдеться про діяльність, яка має підтримувати або зберігати оптимальну якість життя людей похилого віку з огляду на стан їхнього здоров’я та якість життя, у нашому випадку часто зумовлену віковим періодом старіння. Понятійна неузгодженість та використання терапій у соціальній практиці вимагали б точного визначення та уніфікації з огляду на теоретичне окреслення, а також на саму соціальну практику. Саме з цієї причини ми наразі схиляємося до поняття терапевтичні техніки. Ми могли б потім вказати на факт, що до найчастіше використовуваних терапевтичних технік у резиденційному соціальному догляді за людьми похилого віку належать ті, що використовуються, наприклад, у ремінісцентній терапії, ерготерапії, ігровій терапії, арттерапії, музикотерапії та руховій терапії. У цьому контексті, хоча і без детальнішого коментування, ми звертаємо увагу також на твердження Medňaská (2014), яка говорить, що в період старіння своє місце має також мистецтво (у нашому випадку переважно використання елементів арттерапії або, наприклад, музикотерапії), яке є одним із шляхів підтримання соціальних та суспільних зв’язків. Кожен вид мистецтва, за її словами, має свої специфіки, спосіб контакту з людиною та коло своїх учасників.
У межах нашого розгляду концептуальної неоднорідності ми лише побіжно згадуємо твердження деяких авторів, які підкріплюють наші дилематичні міркування. Наприклад, авторки Šoltésová, Bosá, Balogová (2016) вказують на той факт, що сфери терапії, як і концепції соціальної роботи, часто мотивуються лікувальною педагогікою, психотерапією, психологією, а також медициною. Завдяки їх включенню до соціальної роботи вони набувають нової форми, адаптованої до безпосереднього виконання, що виявляється ефективним і надихаючим. Ще конкретнішим є твердження авторів Kuzyšin, Legdan (2014), які вказують на те, що не йдеться про стандартні форми психотерапевтичних інтервенцій, попри те, що вони виявляються дедалі ефективнішими під час роботи з клієнтом. Їхнє твердження корелює з нашим висловлюванням про те, що з наукового погляду при їх визначенні ми стикаємося з їхньою теоретичною неоднорідністю, оскільки існують численні різні визначення, які часто суперечать одне одному. З одного боку, це вважається неоднозначністю таких процедур, проте з іншого боку, це дозволяє, на їхню думку, систематизувати ці процедури або їхні частини для реального використання під час роботи з клієнтами. Водночас Rusnáková (2017) також вказує на неоднозначність понятійної термінології багатьох інтервенцій чи активностей у соціальній практиці, які, з одного боку, взаємно переплітаються, проте з іншого боку, одні й ті самі поняття пояснюються різними авторами по-різному.
У кожному закладі соціальних послуг, згідно з Hrozenská (2011), ми знайдемо спеціалізованих працівників, або ерготерапевтів, чиїм прагненням є в межах можливостей активно наповнювати вільний час літніх людей. Участь у цих заходах є добровільною, що може викликати у деяких клієнтів радше протилежний ефект, який веде до занепаду в бездіяльність, самотність, відчуття покинутості аж до депресії. У цьому контексті доречно згадати на цьому місці в межах терапевтичного аспекту, що сама терапія є унікальною в тому, що вона орієнтована на процес, у якому одна людина передає ставлення конгруентності, емпатії та позитивного прийняття, а інша людина ці ставлення приймає (Meador, Rogers, 1991). З наведеним твердженням погоджуються й авторки Šoltésová, Bosá, Balogová (2016), згідно з якими терапія починається з довіри між фахівцем і клієнтом. Щоб клієнт міг почати довіряти фахівцю, йому потрібно відчути інтерес працівника до себе, а це виявляється через визнання та повагу.
У соціальній роботі цей терапевтичний елемент виражений насамперед тим, що фахівець зосереджується переважно на зміцненні індивідуальних ресурсів клієнта, а також потенційних ресурсів, метою яких є здобуття нових, передусім позитивних вражень. Період адаптації літньої людини в інституційному догляді має бути для фахівців викликом полегшити їй цей шлях і допомогти пристосуватися до нових життєвих умов. Важливо дбати про те, щоб не зникла любов до людини, не поглиблювалася їхня самотність та соціальна ізоляція. До кожного клієнта необхідно ставитися з шаною та повагою. Важливо наголосити, що при наданні соціальних послуг професіоналізм має поєднуватися з компетентністю всіх працівників у поєднанні з етичним прийняттям рішень. При використанні терапевтичних технік необхідно, щоб між фахівцем і літньою людиною виникли позитивні стосунки. Основою стосунків є ефективна комунікація — як вербальна, так і невербальна, що презентується відповідним тоном голосу, поглядом, жестами чи мімікою, які часто говорять про стосунки більше, ніж слова. До основних принципів ефективної комунікації з літніми людьми ми можемо віднести усвідомлення — прийняття, привітання та звернення, створення стосунків доброзичливості та довіри (Hrozenská, Dvořáčková, 2013).
Терапевтичні техніки, безперечно, заслуговують на значно більшу увагу не лише з теоретичного, а й з практичного погляду. Достатня кількість навчених фахівців у цих техніках, встановлені чіткі стандарти виконання цих терапевтичних технік дозволили б ефективніше виконувати діяльність і краще розуміти потреби клієнтів. Заклади соціальних послуг у Словаччині дедалі частіше впроваджують їх у свій процес, проте під час їхньої безпосередньої реалізації ми стикаємося з кількома проблемами, серед яких можна назвати недостатнє законодавче закріплення, яке не визначає їхнє точне класифікування та детальний опис. Закон про соціальні послуги згадує їх лише побіжно і визначає їх як додаткові види діяльності. Ще однією проблемою є брак фахівців, які б забезпечували використання терапевтичних технік на практиці, і, звісно, фінансування навчання цих суб'єктів. Згідно з Kuzyšin та Legdan (2014), навчання з підтримувальної терапії (з нашого погляду — терапевтичних технік) у Словаччині не є системно впорядкованим чи міцно закріпленим. У сфері післядипломної освіти є кілька акредитованих суб'єктів, які пропонують навчання з терапевтичних технік арттерапії, ерготерапії, психомоторної терапії, драмотерапії, ігрової терапії, танцювально-рухової терапії, а також інших, проте їхня змістова спрямованість, як і рівень навчання, на нашу думку, можуть бути різними.
Навіть з цих вищезазначених причин ми взялися за реалізацію дослідницького зондування як інструменту для з'ясування деяких аспектів, пов'язаних із використанням терапевтичних технік на практиці.
Результати дослідницького зондування, спрямованого на використання терапевтичних технік у закладах для літніх людей
Нашою амбіцією було відстежити кілька аспектів під час застосування терапевтичних технік у суб'єктах соціальних послуг — конкретно в закладах для літніх людей. Основною метою було дослідити, якими є можливості використання терапевтичних технік соціальними працівниками та інструкторами соціальної реабілітації в закладах для літніх людей і яку цінність приносять ці техніки клієнтам. Також ми займалися законодавчим закріпленням терапевтичних технік у наших умовах. Виходячи з мети нашого дослідження, ми поставили перед собою основне дослідницьке запитання, спрямоване на з'ясування використання терапевтичних технік у закладах для літніх людей, професійної компетентності соціальних працівників та інструкторів соціальної реабілітації при реалізації цих технік на практиці.
Для отримання відповідей ми використовували стандартизоване інтерв'ю з відкритими запитаннями, до них ми згодом підготували детальніші зондувальні запитання, які безпосередньо спрямовані на глибші роздуми учасників так, щоб ми отримали якомога влучніші та точніші відповіді.
З погляду участі учасників ми для вужчого вибору використали випадковий вибір, у якому ми зосередилися на закладах для літніх людей у Братиславському та Нітранському краях, як вибірку ми опитали всі типи закладів для літніх людей, чи йдеться про публічних надавачів, чи про непублічних надавачів соціальних послуг. З наведених суб'єктів нам вдалося отримати 14 учасників.
За допомогою дослідницького зондування ми прагнули надати погляд на використання терапевтичних технік у закладах для літніх людей, метою яких є насамперед підвищення якості життя цієї цільової групи в резиденційному догляді.
Для візуалізації окремих сфер дослідження наводимо наступний рисунок, який корелює з сформульованими питаннями в інтерв'ю.
Рисунок 1 Окремі сфери дослідження
При реінтерпретації отриманих відповідей ми у сфері освіти з'ясовували, який найвищий рівень освіти мають наші учасники та хто з них пройшов курс інструктора соціальної реабілітації. Середню освіту має один учасник, а саме в медичній галузі. З закінченим 1-м ступенем вищої освіти є також один учасник, який має фах соціальна робота. Аж 12 учасників мають закінчений 2-й ступінь вищої освіти, з яких 8 учасників зазначили, що мають фах соціальна робота, 2 учасники вивчали соціальні послуги та консультування і 2 учасники мають інший фах, а саме психологію та євангельську теологію.
У сфері, спрямованій на з'ясування даних про подальшу освіту, ми виявили, що шість учасників пройшли курс інструктора соціальної реабілітації. Проходження курсу інструктора соціальної реабілітації було зумовлене насамперед прагненням певного прогресу, отримання нового погляду та натхнення для підвищення якості виконання своєї професійної діяльності, причому вони лише побіжно ознайомлювалися також із терапевтичними техніками.
Друга сфера була присвячена отриманню інформації про можливості подальшої освіти у сфері терапевтичних технік. Кожен з учасників знав про можливість подальшої освіти, причому було названо лише три суб'єкти, які надають навчання для використання терапевтичних технік. Учасники водночас зазначили, що їм бракує якогось комплексного огляду можливостей для подальшої освіти. Обізнаність, або ж необізнаність про інституції, що реалізують навчання у сфері допоміжних терапевтичних технік, підтверджує також дослідження Kormaníka a Kuzyšina (2019), згідно з яким аж 57,93 % закладів соціальних послуг, що брали участь у дослідженні, не знають, що в Словаччині функціонують освітні інституції, спрямовані на підготовку кваліфікованих терапевтів для соціальної практики. Водночас ці автори зазначають, що значно фінансово затратно навчити працівника на кваліфікованого фахівця, оскільки заклади соціальних послуг не володіють достатніми фінансовими ресурсами для їхнього навчання. Мабуть, найбільшою проблемою під час інтерв'ю ми зафіксували саме той факт, що наші учасники часто навіть не знають, чи правильно вони працюють з окремими техніками під час роботи з людьми похилого віку. Тут ми дозволимо собі стверджувати, що під час навчання у вищому навчальному закладі за фахом соціальна робота вони лише побіжно ознайомлюються з терапевтичними техніками, і то лише з деякими. Наведене нам підтверджує також інформація з Inštitútu ďalšieho vzdelávania sociálnych pracovníkov (2020), яка оприлюднена на вебсторінці, де зазначено, що соціальні працівники у своїй практиці часто використовують терапевтичні техніки інтуїтивно, оскільки під час навчання отримують мінімум інформації про ці техніки. Водночас також Kuzyšin a Legdan (2014) стверджують, що навчання допоміжним терапевтичним технікам у нас у Словаччині не є міцно закріпленим і навіть не є якимось чином системно впорядкованим. Ще однією проблемою, пов'язаною з реалізацією терапевтичних технік, наші учасники вважають джерела натхнення. Через те, що для їхньої реалізації вони, по суті, мають «вільні руки» і не існує якогось порядку, чітких правил, бракує фахової літератури, ідеї чи натхнення вони шукають переважно в інтернеті, або ж у старших досвідченіших колег.
Наступна за чергою третя сфера – умови реалізації, була спрямована на з'ясування умов виконання допоміжних терапевтичних технік на практиці. Були підтверджені відповідні умови, як просторові, матеріальні, так і часові. Фінансові умови для забезпечення реалізації деяких терапевтичних технік залежать від фінансових ресурсів з бюджету засновника. Проблему з фінансами також у ширшому контексті підтверджує дослідження Kormaníka a Kuzyšina (2019), згідно з яким аж 70 % суб'єктів вказують на причини недостатньо якісних послуг разом із браком кваліфікованого персоналу, зумовленого саме недостатніми фінансовими ресурсами.
Сфера з'ясування інтересу до окремих видів діяльності з боку клієнтів вказала на превалювання ремінісцентної терапії та музикотерапії. Janečková, Vacková (2010) у цьому зв'язку констатують, що ремінісцентна терапія допомагає працівникам краще пізнати та зрозуміти клієнтів, що можна вважати мультиплікаційним ефектом для подальшого якісного догляду за літніми людьми. У цьому зв'язку ми вказуємо також на факт, що інтерес до різних видів діяльності зумовлений станом здоров'я клієнтів, самим характером суб'єктів, а також фаховим потенціалом, технічним та матеріальним оснащенням у закладах для літніх людей. Згідно з відповідями учасників, клієнти в закладах для літніх людей часто мають обмеження руху, слабкий зір, з цієї причини клієнти мають [інтерес] до рецептивних компонентів реалізованих терапевтичних технік.
У сфері нашого інтересу, спрямованій на вплив реалізованих допоміжних терапевтичних технік на якість життя літніх людей, учасники підтвердили, що терапевтичні техніки мають позитивний вплив на якість життя клієнтів, причому найбільш частотні відповіді вказували на відчуття їхнього власного задоволення, відчуття безпеки, корисності, підтримки пам'яті та психомоторних здібностей. Ružička (2010) у цьому зв'язку говорить, що відповідні види діяльності допомагають клієнтам долати відчуття самотності та знаходити новий сенс життя. Водночас також результати дослідження Kormaníka a Kuzyšina (2019) підтверджують, що допоміжні терапії мають позитивний вплив на клієнтів, що в їхньому дослідженні підтвердили аж 91,60 % респондентів. У межах окремих сфер життя літніх людей учасники дослідження вказали, що терапевтичні техніки впливають насамперед на психічне благополуччя, соціальне та емоційне благополуччя. Водночас це підтверджує також згадане дослідження авторів Kormaníka a Kuzyšina (2019), згідно з яким аж 45,12 % соціальних суб'єктів переконані, що терапевтичні техніки мають позитивний вплив на соціальне благополуччя, і 44,51 % — на психічне благополуччя клієнтів.
Остання сфера нашого інтересу була орієнтована на з'ясування стимулів у межах законодавства, фахової підготовки або більшого інтересу до терапевтичних технік з боку надавачів.
У відповідях було підтверджено, що неясність, різне розуміння понять, а також недостатня методологія використання окремих інтервенцій та заходів впливає, серед іншого, і на законодавство. Рефлексії учасників навчання на курсах для інструкторів соціальної реабілітації вказують на відсутність практичних завдань із можливістю використання терапевтичних технік.
Висновок
На основі результатів нашого дослідницького зондування, а також аналізу тверджень окремих авторів, які займаються цією проблематикою, ми дійшли висновків, які сприймаємо як стимул до подальшої дискусії щодо цієї проблематики. Констатуємо, що фахівці закладів для людей похилого віку працюють з клієнтами в межах використання терапевтичних технік на основі власної інтуїції або у співпраці з більш досвідченими колегами, які їх спрямовують. Водночас фахова література щодо використання терапевтичних технік під час роботи фахівців з людьми похилого віку не є достатньо опрацьованою та доступною. Подальше проходження курсів та освітніх заходів, попри зацікавленість працівників, є важкореалізованим: надавачі соціальних послуг не мають достатньо фінансових ресурсів для покриття курсів для всіх працівників, які могли б використовувати терапевтичні техніки у своїй роботі, також проблематичним є кадрове забезпечення функціонування закладу соціальних послуг у разі участі працівників у навчанні.
Законодавство в наших умовах у зв'язку з надаваними терапевтичними техніками не є послідовним і чітким. Заклади не мають у своєму розпорядженні єдиної методики практичного використання терапевтичних технік. З цим пов'язана і пропозиція акредитованих освітніх курсів, щоб зацікавлені в акредитованих курсах могли легше знайти пропозиції багатьох освітніх установ, доступні, наприклад, на одному веб-сайті. З результатів нашого дослідницького зондування ми з'ясували, що використання терапевтичних технік на практиці має позитивний вплив насамперед на психічне та фізичне здоров'я людей похилого віку.
Ми дотримуємося думки, що тема реалізації терапевтичних технік у поєднанні з їхньою понятійною неоднорідністю заслуговувала б на систематичну фахову дискусію між експертами в академічному середовищі та фахівцями-практиками.
Автор: prof. PaedDr. Milan Schavel, PhD. Prešovská univerzita v Prešove, Pravoslávna bohoslovecká fakulta, Katedra kresťanskej antropológie a sociálnej práce
Цей внесок є одним із результатів вирішення науково-дослідного проєкту «Вплив імплементації умов якості соціальних послуг та їх оцінювання в ZSS для людей похилого віку на якість життя їхніх отримувачів». (VEGA 1/0339/22)
Список використаної літератури:
HROZENSKÁ, M. – DVOŘÁČKOVÁ, D. 2013. Sociální péče o seniory. Praha : Grada Publishing, a.s. 192 s. ISBN 978-80-247-4139-0.
HROZENSKÁ, M. 2011. Kvalita života starších ľudí v priestore spoločenských vied. Nitra : EFFETA – Stredisko sv. Františka Saleského. 155 s. ISBN 978-80-89245-24-6.
INŠTITÚT ĎALŠIEHO VZDELÁVANIA SOCIÁLNYCH PRACOVNÍKOV. 2020. Terapeutické techniky v sociálnej práci. [online]. [citované 2020-03-26]. Dostupné na internete: http://www.ivsp.sk/?q=terapeuticke-techniky-v-socialnej-praci
JANEČKOVÁ, H. – VACKOVÁ, M. 2010. Reminiscence. Využití vzpomínek při práci se seniory. Praha : nakladatelství Portál, s.r.o. 152 s. ISBN 978-80-7367-581-3.
KORMANÍK, M. – KUZYŠIN, B. 2019. Expresívne terapie v sociálnej práci na Slovensku. [online]. Prešov : Prešovská univerzita. [citované 2023-09-09]. Dostupné na internete: https://www.pulib.sk/web/pdf/web/viewer.html?file=/web/kniznica/elpub/dokument/Kormanik1/subor/9788055521923.pdf 87 s. ISBN 978-80-555-2192-3.
KUZYŠIN, B. – LEGDAN, R. 2014. Arteterapia v sociálnych službách na Slovensku. In: Nová sociálna edukácia človeka III. Terapie v pomáhajúcich profesiách. Zborník príspevkov z medzinárodnej interdisciplinárnej vedeckej konferencie. [online]. Prešov : Prešovská univerzita v Prešove, Pravoslávna bohoslovecká fakulta. [citované 2024-03-26]. Dostupné na internete: /files/83717fd869afc1c51e80ed19727aac56 ISBN 978-80-555-1155-9. s. 138-146.
MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. 2015. Teória a metódy sociálnej práce I. 3. vyd. doplnené a aktualizované. Bratislava : Spoločnosť pre rozvoj sociálnej práce, 420 s. ISBN 978-80-971445-6-2.
MEADOR, B. D. – ROGERS, C. R. 1991. Prístup zameraný na človeka. Bratislava : Dom techniky ZSVTS, 49 s. ISBN 80-233-0153-5.
MEDŇANSKÁ, I. 2014. Profesijná kompetentnosť jubilujúcej storočnej hudobno-pohybovej pedagogičky Boženy Viskupovej. In Sociálny kapitál starnutia – prítomnosť nikdy nestarne. Zborník príspevkov. Prešov : Filozofická fakulta Prešovskej univerzity v Prešove, 2014. ISBN 978-80-555-1083-5. s. 344-351.
RUSNÁKOVÁ, A. 2017. Hudba v sociálnej práci so staršími ľuďmi. Kvalitatívna sonda do vzdelávacieho procesu a praxe. Prešov : Prešovská univerzita. 100 s. ISBN 978-80-555-1914-2.
RUŽIČKA, V. 2010. Sociálny pracovník v zariadení pre seniorov. In Aplikovaná etika v sociálnej práci a ďalších pomáhajúcich profesiách. Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie. [online]. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety, 2010. [citované 2024-02-01]. Dostupné na internete: /files/4486a00dc175902b94b73967ed0f44e2 ISBN 978-80-89271-89-4. s. 325-331.
ŠOLTÉSOVÁ, D. – BOSÁ, M. – BALOGOVÁ, B. 2016b. Terapeutické inšpirácie v socioterapii : Gestalt terapia, feministická terapia, rodinná terapia V. Satirovej. Prešov : Prešovská univerzita v Prešove, 240 s. ISBN 978-80-555-1732-3.
ŠTEFÁNKOVÁ, L., HULÍNOVÁ, V. 2016. Metódy a metodika sociálnej práce. Ružomberok: Verbum,. ISBN 978-80-5610-400-2.
VACKOVÁ, J. 2020. Sociální práce v systému koordinované rehabilitace: u klientů po získaném poškození mozku (zejména (CMP) se zvláštním zřetelem na intervenci z hlediska sociální práce, fyzioterapie, ergoterapie a dalších vybraných profesí. Praha: Grada Publishing. ISBN 978-80-2712-434-3.
Zákon č. 448/2008 Z. z. o sociálnych službách a o zmene a doplnení zákona č. 455/1991 Zb. o živnostenskom podnikaní (živnostenský zákon) v znení neskorších predpisov.