Соціальна робота зі співзалежними Залежність відіграє важливу роль у житті залежної особи, а також у інших членів родини. Проте потреби членів родини у житті із залежними зазвичай відсуваються на другий план. З початком лікування залежних члени родини також повинні почати вирішувати процес одужання від співзалежності. Родина із залежним членом проходить через різні ускладнення, як-от дисфункційні стосунки в родині, розлучення, насильство, вчинене під впливом алкоголю та наркотиків, нехтування вихованням та інше. Робота з близькими має здебільшого інформативний характер щодо можливостей лікування та залежності як хвороби. Соціальне консультування та психотерапія з членами родини також мають зосереджуватися на примиренні з існуючою проблемою, отриманні ширшого погляду та знятті напруги. Члени родини у процесі одужання зосереджуються більше на залежному, ніж на собі самих. Тому в соціальній роботі важливо надавати консультування співзалежним, щоб вони зосереджувалися на турботі про себе. Ідеально, якщо співзалежний клієнт поєднує індивідуальне консультування з груповою терапією, де об’єднуються люди з однаковою проблемою (Hornáčková, 2007).

В Амбулаторному кризовому центрі Otvorené srdce ми надаємо соціальне консультування, психотерапію та групові сесії для партнерів, батьків, родичів залежних, а також консультування для Дорослих дітей алкоголіків (DDA).

Співзалежність

Beattievová (2006) у своїй публікації «Співзалежність» (Codependency) характеризує її як партнерство у залежності. Водночас вона цитує визначення Roberta Subby, де співзалежність характеризується як «емоційний, психологічний та поведінковий стан у людини, що виникає внаслідок тривалого впливу та дотримання обмежувальних правил, які перешкоджають щирому вираженню почуттів, а також прямій дискусії про особисті та міжособистісні проблеми» (In Beattievová, 2006, с. 42). Співзалежність ми могли б також охарактеризувати як деструктивну поведінку, яка знижує здатність переживати любовні стосунки.

Козалежний (співзалежний) партнер головним чином зосереджується на задоволенні потреб інших, тоді як нехтує власними потребами. Цей симптом є частим у родинах із залежним членом. Як козалежні частіше позначаються жінки (Nešpor, 2007).

Okruhlica (1998) також розуміє співзалежність як заангажованість та втягнення у проблему родичів у стосунках із залежним, що веде до зміни поведінки та психічного стану. У цьому стані часто виникає нездатність раціонально вирішувати ситуації, пов’язані із залежним членом родини. Як правило, при співзалежності відбувається пошкодження психічного здоров’я співзалежного. Окрім постійного зважування причин виникнення залежності, співзалежні звинувачують себе у помилках у догляді за членом родини, який є залежним. Часто виникають розлади настрою, депресія, плач та різні страхи. При співзалежності батьки залежного часто уникають спілкування та проведення спільного часу. Характерною ознакою є те, що виникає коаліція одного з батьків.

Співзалежність з історичної точки зору вперше з’являється у терапевтичній сфері наприкінці сімдесятих років. Саме означення почало використовуватися у кількох лікувальних центрах у Minnesota одночасно. Спочатку слово означало людину, чиє життя було зумовлене спільним проживанням з хімічно залежною особою. Людина, що живе із залежним, виробила нездорові способи подолання життєвих труднощів. У багатьох дослідженнях, що займаються людьми, які живуть із залежними, з’являються тілесні, душевні, емоційні стани, подібні до алкоголізму. Після виникнення організацій Анонімних Алкоголіків (1935), у 1970 році починають виникати групи підтримки Al-Anon, створені з дружин алкоголіків. Метою груп є розуміння та подолання ситуацій, пов’язаних із вживанням їхніх партнерів. Програма підтримки групи для дружин/чоловіків (Al-Anon) базується на дванадцятикроковій програмі Анонімних алкоголіків. У минулому співзалежність пов’язували з алкоголізмом, пізніше до цієї групи були ідентифіковані інші проблеми, як-от переїдання, азартні ігри та інші залежності. Якби ми мали точніше охарактеризувати козалежність, ми виходимо з факту, що співзалежні люди все своє життя підпорядкували спільному проживанню із залежним членом родини. Типовою ознакою співзалежних родин є заборонена дискусія про проблеми, заборона відкритих проявів емоцій, нещире спілкування (Beattievová, 2006).

Beattievová (2006, с. 47) визначає співзалежну людину як ту, «хто дає себе впливати поведінкою іншої людини і відчуває спонукання контролювати її поведінку». Співзалежним індивідом може бути дитина, дорослий, партнерка, дружина, брат чи сестра, дідусь чи бабуся або друг. Суттю козалежної поведінки є нагальна потреба допомагати та контролювати. У першу чергу йдеться про низьку самооцінку та впевненість у собі, пов’язані з почуттям провини. Завдяки потребі допомагати іншим індивід забуває про власні потреби. Співзалежна поведінка — це саморуйнівна форма поведінки, яка стає звичкою. Звички повторюються без роздумів, через що клієнти можуть потрапити у деструктивні стосунки, які є нефункціональними та приносять виснаження і неспокій.

Серед найчастіших характерних ознак співзалежності за Beattievová (2006) належать такі: турбота про інших, низька самооцінка, пригнічення себе, обсесивна поведінка, контроль та звинувачення, заперечення існуючих проблем, можливості виникнення залежності, погане спілкування, слабкі кордони, брак довіри, гнів. Співзалежні не здатні прийняти похвалу та позитивний зворотний зв’язок на свою адресу. Також вони відчувають сильний страх перед відмовою і мають тенденцію звинувачувати себе в усьому;

Дорослі діти алкоголіків (DDA)

Опис синдрому DDA стосується не лише проблематики дітей, які живуть в алкогольних родинах. Він так само стосується проблематики інших адиктивних речовин, гемблінгу, переїдання тощо. А також родин, про які ми можемо констатувати, що це дисфункційні родини. Дорослі діти алкоголіків під час дорослішання не вчаться того, чого вчаться діти протягом свого віку під час свого дорослішання (Woititzová, 1998).

Woititzová (1998) наводить такі спостереження щодо дорослих дітей алкоголіків:

  • не впевнені, яка поведінка є нормальною – це найосновніша характеристика DDA,
  • мають труднощі з доведенням завдань до кінця – не здатні визначити собі графік,
  • брешуть у ситуаціях, коли було б простіше сказати правду – брехня має своє обґрунтування в родинах, уражених алкоголем, брехня належить до її основних рис,
  • оцінюють самі себе без жалю – вважають, що вони є причиною всіх проблем,
  • мають проблему з тим, щоб розважатися, і сприймають себе досить серйозно,
  • мають проблеми з довірливими стосунками – прагнуть довірливих стосунків, що для них дуже важко з огляду на те, що вони не мають жодного мірила для здорових довірливих стосунків,

  • реагують неадекватно на зміни, на які не можуть вплинути – що випливає з того, що вже навіть як малі діти алкоголіків, вони ні на що не мали впливу, але за оточення брали відповідальність,

  • постійно шукають і вимагають похвали та запевнень – фактом є те, що дитина формує уявлення про саму себе на основі того, чим діляться з нею її батьки,

  • зазвичай відчувають, що вони інші, ніж решта людей – мають відчуття, що відрізняються від інших людей, це почуття вони носили в собі все дитинство, що зберігається в них і в дорослому віці. Дорослим дітям алкоголіків дуже важко повірити в те, що хтось їх приймає і їм не потрібно докладати зусиль, щоб на це заслужити,
  • є надзвичайно відповідальними або надзвичайно безвідповідальними,
  • бувають надзвичайно лояльними, імпульсивними і дозволяють втягнути себе в перебіг якоїсь події, не замислюючись про інші можливі альтернативи поведінки.

Соціальне консультування для співзалежних

При співзалежності часто відбувається також пошкодження психічного здоров'я індивіда. Багато співзалежних не усвідомлюють, що їм потрібно працювати з власною особистістю. Часто до нас звертаються в амбулаторний кризовий центр саме через залежного члена сім'ї і шукають форму допомоги, яку могли б йому надати. В амбулаторії, окрім консультування для залежних, ми надаємо консультування і для співзалежних, де вони отримують базову інформацію про співзалежність та можливості роботи зі своїми установками.

Співзалежні зважують причини, чому їхня дитина або партнер почали вживати наркотичні речовини. Вони звинувачують себе в помилках під час виникнення залежності та у догляді за залежним. Психічний стан у них проявляється розладами настрою, депресією, плачем і страхом. Також виникають соматичні ускладнення, такі як відсутність апетиту, болі в шлунку, спазми, втрата ваги та інші. Консультування для співзалежних може бути спрямоване на поради та допомогу для тих, хто не є виражено співзалежним, і консультування, присвячене тим, хто є виражено співзалежним (Okruhlica, 1998):

  • Поради та допомога для тих, хто не є виражено співзалежним – консультування спрямоване на надання практичної інформації щодо проблематики наркотичних речовин та можливостей лікування залежності. Головними темами інформації є: : - базові знання про залежності, : - запобігання маніпуляціям з боку залежного, : - принципи правил у домі, якщо в ньому перебуває залежний, : - як підтримати залежного члена сім'ї до утримання від вживання, : - до чого бути заздалегідь готовим, : - як долати стресові ситуації.
  • Консультування для тих, хто є співзалежними – метою консультування є компенсація співзалежних та примирення з існуючим станом. Також приглушення тимчасових активностей, спрямованих на підтримку залежного, оскільки в такому випадку вони бувають контрпродуктивними. Консультування спрямоване на те, як співзалежні можуть впоратися з самими собою.

Багато співзалежних клієнтів у важчих станах потребують короткострокової підтримуючої допомоги в межах психіатричного лікування за допомогою медикаментів. Ми вважаємо доцільним, якщо співзалежні клієнти ходять одночасно з близькою людиною до спільного соціального працівника або психотерапевта. Okruhlica (1998, с. 178) рекомендує «часто до груп самодопомоги, де зустрічаються люди, переважно родичі з однаковою долею, і на моделях інших шукають джерело повчання, як вони самі могли б впоратися з собою».

Andrea VASILESCU Список бібліографічних посилань

[1] BEATTIEVOVÁ, M. 2006. Koniec spoluzávislosti. Trnava : Spolok svätého Vojtecha, 2006. 275 s. ISBN 80-7162-631-7. [2] HORNÁČKOVÁ, Ľ. 2007. Minididaktoterapia závislostí (edukatívna príručka pre závislých). Trnava : Ambulantné krízové centrum Otvorené srdce, n.o. 2007. 20 s. [3] NEŠPOR, K. 2007. Návykové chování a závislost. Praha : Portál, 2007. 170 s. ISBN 978-80-7367-267-6. [4] OKRUHLICA, Ľ. a kol. 1998. Ako sa prakticky orientovať v závislostiach. Príručka pre poradenskú činnosť. Bratislava : Centrum pre liečbu drogových závislostí, 1998. 276 s. ISBN 80-968111-1-8. [5] WOITITZOVÁ J. G. 1998. Dospelé deti alkoholikov. Praha: Columbus, 1998. 179 s. ISBN 80-85928-73-6.

VASILESCU, A. 2011 Sociálna práca so spoluzávislými. In MÁTEL, A. – JANECHOVÁ, L. – ROMAN, L. (eds.) 2011. Sociálna patológia a intervencia sociálnej práce. Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie. Bratislava : VŠ ZaSP sv. Alžbety. ISBN 978-80-8132-018-7, s. 45 - 56.