Теоретичні засади значення освіти соціальних працівників у проблематиці цивілізаційних захворювань

ВСТУП

У наш поспішний час людина забуває про найважливіше і найцінніше, що має в житті, — про своє здоров'я. У момент, коли в наше життя несподівано і без запрошення вривається хвороба, ми починаємо переоцінювати свою шкалу цінностей. Здоров'я — це стан фізичного, психічного та соціального благополуччя, і саме через ці детермінанти ми повинні усвідомити його справжню і неоціненну вартість. У всьому розвитку людства ми можемо бачити прагнення людей до зміцнення та підтримання здоров'я шляхом застосування таких заходів, якими вони хочуть запобігти хворобам. Таке прагнення ми можемо спостерігати і в сфері соціальних послуг, де соціальний працівник тісно співпрацює з іншими фахівцями з метою надання охорони здоров'я та комплексної допомоги. Метою цієї статті є вказати на значення освіти соціальних працівників у проблематиці цивілізаційних захворювань та на поточну ситуацію розквіту цивілізаційних захворювань як у світі, так і на вітчизняному ґрунті. Ми наблизимося до можливостей освіти соціальних працівників вдома та за кордоном, а також звернемо увагу на соціальну роботу в охороні здоров'я, яка має незамінне місце у покращенні життєвих можливостей клієнта, який через свою хворобу є певним чином знедоленим.

СУЧАСНИЙ СТАН ВИРІШУВАНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ У НАС ТА ЗА КОРДОНОМ

Проблематика хронічних захворювань є досить об'ємною та безперервною стимулюючою сферою досліджень. Сучасна поширеність хронічних захворювань постійно зростає в усьому світі, водночас збільшується і загальна тривалість виживання, а також тривалість комплексної паліативної допомоги, що відобразилося на всіх сферах медичного та соціального забезпечення (Hoffman, 2014).

У сучасний час у осіб, які страждають на хронічне захворювання, змінюється центр інтересу, який переміщується з хвороби на пацієнта. Сьогодні на пацієнта дивляться комплексно, і про нього піклуються як з медичної, так і з соціальної сторони. На хронічне захворювання дивляться крізь призму кількох дисциплін, і кожна наукова дисципліна має свій кут зору, методи дослідження та оцінку (Frej, 2017).

Глобальною метою до 2030 року є досягнення того, щоб усі країни світу створили комплексні стратегії для ефективнішого зниження цих причин смерті. Оцінюється, що у 2016 році у всьому світі від неінфекційних захворювань померло 41 мільйон людей, що становить 71 % від загальної кількості смертей. Ці смерті спричинили чотири неінфекційні хвороби, а саме:

• серцево-судинні хвороби (17,9 мільйона смертей),
• рак (9,0 мільйона смертей),
• хронічні хвороби дихальних шляхів (3,8 мільйона),
• діабет (1,6 мільйона смертей), (WHO, 2020).

Безперервне зростання цивілізаційних захворювань та необхідність їх комплексного вирішення вимагають обов'язкової освіти соціальних працівників у даній сфері (Belovičová, 2019).

Соціальна робота повинна реагувати на виклики у сфері освіти, з огляду на головні національні проблеми охорони здоров'я, які спричинені старінням населення, хронічними станами, виникненням та повторною появою глибокої нерівності у сфері здоров'я, що є наслідком соціальної несправедливості. У відповідь на ці виклики соціальна робота повинна розширювати свою практику настільки, щоб зосередитися конкретно на покращенні догляду за клієнтами. Найкращим способом, як можна було б досягти цього виклику, є посилення оцінки результатів з метою підкреслення цінності професії та розширення практичної лінзи, щоб соціальна робота більше займалася здоров'ям населення, профілактикою, підтримкою рівності у здоров'ї та адвокацією (Browne, Keefe, Ruth, et al. 2017).

Словацька республіка після прийняття закону про соціальні послуги та інших реформаторських законів продовжує відчувати нестачу кваліфікованих соціальних працівників у сфері охорони здоров'я, оскільки вищий менеджмент медичних закладів не виявляє інтересу до соціальної роботи як галузі, яка допомагає при координації соціальних та медичних послуг. Охорона здоров'я не володіє жодним законодавством, яке б ефективно зарахувало соціальних працівників у медичних закладах, які б достатньо покрили всі аспекти з усіма належними умовами (Dobda, 2018).

ОСВІТА СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Освітня підготовка, яку людина здобуває у вищому навчальному закладі, не є достатньою для сучасного ринку праці. Для її робочого та професійного застосування, а також для кар'єри важливою є гнучкість, здатність модифікувати та розширювати свої професійні навички та здібності. Це ставить нові вимоги до освітніх інституцій, які повинні будувати ширше портфоліо компетенцій для своїх студентів та випускників. Водночас вони повинні орієнтуватися головним чином на посилення здатності до адаптації, надання основ, які можна структуровано модифікувати для потреб професійного застосування (Gajdošová, 2018).

Закон № 219/2014 Зб. про соціальну роботу та про умови виконання деяких фахових діяльностей у сфері соціальних справ та сім'ї і про зміну та доповнення деяких законів § 4, абзац 2, вказує на потребу постійної освіти в соціальній роботі, частиною фахової спроможності на виконання соціальної роботи є проходження навчання для доповнення, підтримання та вдосконалення знань та навичок, які є необхідними для виконання соціальної роботи. У Словацькій республіці подальшу освіту соціальних працівників забезпечує, наприклад:

• Асоціація освітян у соціальній роботі в Словаччині,
• Асоціація супервізорів та соціальних консультантів,
• Академія освіти та досліджень у соціальних послугах,
• Рада з консультування в соціальній роботі,
• Інститут подальшої освіти для соціальних працівників.

Головним наміром ISVP є забезпечення розвитку соціальних знань та навичок соціальних працівників, а також зацікавлених осіб у сертифікованій освіті за фахом Соціальна робота (Minarovičová, Kováľová, 2014).

ОСВІТА СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗА КОРДОНОМ

Усі освітні інституції повинні керуватися глобальними стандартами освіти соціальної роботи, які сформулювала Міжнародна асоціація шкіл соціальної роботи (IASSW) у публікації Світовий довідник для освіти в соціальній роботі. У цій публікації задокументовані відмінності та подібності освіти соціальної роботи через опис освітніх програм у кожній з держав-членів (Mátel, 2013).

В Україні з 2016 року будується процес створення національної системи громадського здоров'я, на основі якого виникли важливі документи на загальнонаціональному рівні. Йдеться про Закон України про систему громадського здоров'я, розпорядження різних міністерств та цілий ряд положень уряду. У Міністерстві охорони здоров'я України почав активно діяти Центр громадського здоров'я, у регіонах почали створюватися та працювати центри. Під час побудови системи громадського здоров'я Україна виявила, що не має достатньо фахівців у сфері громадського здоров'я. Система освіти не була до цього виклику достатньо підготовлена (Mironyuk, 2019).

Чеська Республіка, Німеччина, Австрія, а також Словацька Республіка мають усю сферу післядипломної освіти соціальних працівників, побудовану лише на спонтанних ініціативах освітніх установ або громадських об’єднань, які часто несистематично підтримують підвищення якості деяких видів діяльності у формі короткострокових освітніх програм. Система післядипломної освіти соціальних працівників дуже якісно опрацьована в Угорщині, яка прийняла закон про післядипломну освіту соціальних працівників. Дуже добре розвинену систему так званого поглибленого навчання після закінчення магістерського ступеня за спеціальністю «соціальна робота» можна знайти в США (Schavel, 2010).

Американське Міністерство охорони здоров’я та соціальних служб HHS наголошує на освіті та підготовці соціальних працівників у сфері охорони здоров’я, які мають служити потребам людей, що страждають на хронічні захворювання (Harkey, 2017).

Міжпрофесійна освіта (IPE) для медичних професій протягом останнього десятиліття поширилася в освітньому середовищі США. Центральна адміністрація University of South Carolina (USC) відповідно до цього створила міжнародний освітній комітет, який швидко розширився з п’яти членів, що представляли п’ять шкіл та вищих навчальних закладів у 2011 році, до понад двадцяти. У 2014 році цей освітній комітет мав завдання надати студентам цих шкіл можливості навчання та надання IPE. Найзначнішим зусиллям цього комітету було створення та впровадження базового курсу IPE «Трансформація охорони здоров’я для майбутнього». У 2014 році курс охоплював понад п’ятсот студентів, включаючи всіх студентів програми фізіотерапії, громадського здоров’я та соціальної роботи, а також кафедри комунікативних наук та розладів. Через різні вимоги до навчальних планів та акредитації окремих програм виникли курси для галузей медицини, медсестринства, фармації, громадського здоров’я та соціальної роботи. Головними цілями курсу було зосередитися на:

• ролях та відповідальності,
• цінностях та етиці для міждисциплінарної практики,
• міждисциплінарній комунікації,
• командній роботі.

Курси, які студенти проходили індивідуально або в малих групах, містили 3 живі зустрічі та серію з 6 веб-модулів через досвідні заходи (дискусії про випадки, читання, інтерактивні вправи та аналіз проблем, заснованих на системах), що здійснювалися в інтерпрофесійних командах. Цей курс надав студентам базові знання про основи командної роботи, співпрацю, догляд та покращену комунікацію в комплексних системах охорони здоров’я. В інтерпрофесійному контексті курс дозволив студентам дослідити мистецтво та науку командної роботи та комунікативних навичок, етичних проблем, відмінностей у медичному обслуговуванні та безпеці пацієнтів, з розширеним з 2014 року змістом щодо культурних компетенцій, соціальних детермінант здоров’я та психосоціальних питань, які стосуються догляду за пацієнтами. Зусилля IPE спрямовані на здоров’я населення шляхом залучення студентів громадського здоров’я та соціальної роботи до інтеграції успіху. Ця модель може слугувати для інших університетів, які зацікавлені у залученні студентів та викладачів громадського здоров’я та соціальної роботи до свого програмування міжпрофесійної освіти в охороні здоров’я (Addy, Browne, Blake, et al., 2015).

ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ТА ЇХ ПРИЧИНИ

Уявіть людину, яка страждає на хронічне захворювання, ніби вона йде по розділовій лінії між минулим і майбутнім. Коли вона озирається на своє життя, то бачить, що все хвороба забрала і від чого довелося відмовитися, вона не бачить чітко свого майбутнього, немає шляху назад (Jackson, 2014).

Хвороба є виразом дисгармонії, яка відбувається між тілом, мисленням і душею. Призначити лікування ми не можемо, поки не зрозуміємо сенс хвороби і не знайдемо її причину, оскільки кожен образ хвороби має своє власне обличчя і вислів (Hunyadiová, 2017).

До цивілізаційних захворювань належать:

• серцево-судинні захворювання (ішемічна хвороба серця, судинні захворювання мозку, інфаркт міокарда),
• рак,
• респіраторні захворювання – хронічні захворювання дихальних шляхів,
• цукровий діабет,
• ожиріння,
• нервові та психічні розлади,
• алергія (Sásiková, 2018).

Цивілізаційні захворювання є глобально дуже поширеними, і їхня кількість постійно зростає. У цивілізаційних захворюваннях присутні три важливі фактори, а саме: їхній носій, середовище та фактор хвороби. Наприкінці двадцятого століття люди все більше піддаються стресу, і водночас погіршується середовище, в якому вони живуть. Люди роблять речі, які суперечать законам природи, і віддаляються від неї. Суспільство вже не споживає їжу в природному складі, спосіб життя людей і харчування в наш час погіршилися. На основі цього та інших обставин почали проявлятися хронічні захворювання, інакше кажучи, цивілізаційні захворювання. Існує кілька теорій, які пов’язані зі зростанням хронічних захворювань. Одна з них полягає в тому, що збільшується тривалість життя населення і автоматично підвищується ймовірність виникнення хронічних хвороб (Frej, 2017).

Global burden of disease (GBD) розділила фактори ризику виникнення цивілізаційних захворювань на:

• Модифіковані фактори ризику поведінки – фізична неактивність, погане харчування, куріння, вживання алкоголю.
• Метаболічні фактори ризику – сприяють чотирьом ключовим метаболічним змінам. Сюди належать підвищений кров’яний тиск, надмірна вага, гіперглікемія (високий рівень глюкози в крові) та гіперліпідемія (високий рівень жирів у крові).

Кількість смертей згідно з систематичним аналізом для дослідження GBD:

• Куріння спричиняє понад 7,2 мільйона смертей щороку, включаючи наслідки впливу пасивного куріння.
• Завдяки надмірному споживанню солі додається 4,1 мільйона смертей на рік.
• Більше половини з 3,3 мільйона щорічних смертей на совісті алкоголю.
• 1,6 мільйона смертей на рік ми приписуємо недостатній фізичній активності.

Глобально провідним метаболічним фактором ризику є підвищений кров’яний тиск, який призводить до 19% глобальних смертей. За ним слідують надмірна вага, ожиріння та підвищений рівень глюкози в крові (GBD, 2015).

Стрес, згідно з Всесвітньою організацією охорони здоров’я, класифікується як медична епідемія 21 століття. Це нормальна фізична та психологічна реакція, яка реагує на раптову небезпеку та тривалі виклики. Людське тіло під час стресових подій виділяє дозу хімічних речовин, адреналіну. Стрес у короткостроковій перспективі може бути корисним, він додає нам енергії для завершення справи. У довгостроковій перспективі стрес призводить до серйозних проблем зі здоров’ям (Drummond, 2019).

ПРОФІЛАКТИКА ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Згідно з ВООЗ, важливим способом профілактики та контролю неінфекційних захворювань є зменшення факторів ризику, які пов’язані з цими хворобами. Уряди та інші зацікавлені сторони повинні використовувати недорогі рішення для зниження поширених модифікованих факторів ризику. Для спрямування політики та пріоритетів важливо моніторити прогрес і тенденції неінфекційних захворювань, а також їхні ризики. Якщо ми хочемо зменшити вплив неінфекційних захворювань на окремих осіб і суспільство, необхідний комплексний підхід, що вимагає від усіх секторів, включаючи охорону здоров’я, фінанси, освіту, сільське господарство, транспорт, планування та інші, співпраці, метою якої буде зменшення ризиків, пов’язаних із неінфекційними захворюваннями. Важливою є також їхня інтервенція для профілактики. Менеджмент НІЗ включає виявлення, скринінг і лікування цих хвороб. Він забезпечує доступ до паліативної допомоги для людей, які її потребують. Наступними кроками втручань щодо неінфекційних захворювань, які мають високий вплив, ми можемо досягти шляхом посилення раннього виявлення та своєчасного лікування через первинну медико-санітарну допомогу. Такі інтервенції є відмінними з економічної точки зору, оскільки, якщо вони надаються пацієнтам вчасно, вони можуть зменшити потребу в дорогому лікуванні (WHO, 2018).

На освіту клієнтів у сфері зміни способу життя необхідно витрачати достатньо часу, це тривалий процес, що триває місяці, а іноді й роки. Досягти більш ефективного та довготривалого ефекту ми можемо завдяки тривалішій освітній інтервенції. Важливими є повторні контрольні огляди у формі регулярних зустрічей, або ми можемо використовувати інструменти інформаційно-комунікаційних технологій, як-от електронне навчання (e-learning), телемедицина, соціальні медіа, eHealth та цифрові записи. Для зміни способу життя ми повинні ретельно мотивувати пацієнта, вказуючи на розвиток серйозних ускладнень і постійних наслідків, якщо вони не будуть дотримуватися рекомендованих лікувальних заходів. Ці заходи стосуються не лише вживання призначених ліків, а й індивідуальної відповідальності у дотриманні нефармакологічних заходів, до яких ми відносимо корекцію способу життя, достатню рухову активність, зниження ваги, відмову від куріння, обмеження вживання алкоголю, стабілізацію артеріального тиску шляхом уникнення стресу (Rónayová, Dimunová, 2020).

СОЦІАЛЬНА РОБОТА В ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я

Соціальну роботу в охороні здоров’я ми можемо визначити як специфічну діяльність, завданням якої є покращення загального стану здоров’я окремих осіб, груп і населення. Вона надається незалежно від віку, статі, стану здоров’я, соціальної приналежності, віросповідання, культури та інших соціально-демографічних відмінностей індивіда, групи та громади. Змістом соціальної роботи в охороні здоров’я є встановлення соціального діагнозу та подальша реалізація соціальної терапії. Основною метою є вирішення соціальних проблем, які виникли під час хвороби, порушення здоров’я, при інвалідності та в старості. Необхідно вирішувати соціальні наслідки хвороби та інвалідності, які суттєво впливають на соціальну ситуацію індивіда або сім’ї, а також порушують стосунки в соціальному середовищі, що виникли в житті людини внаслідок медичних і соціальних змін (Šustrová, 2012).

Пацієнти, які страждають на хронічне захворювання, часто переживають фізичні, когнітивні та емоційні проблеми, такі як втома, біль, депресія, тривога, панічний страх, втрата пам’яті, проблеми з рівновагою, тремор, неврологічні відчуття, труднощі з багатозадачністю, труднощі з регулюванням емоцій, м’язові спазми тощо. Ці проблеми зі здоров’ям є хронічними, погіршуються, не зникають і мають скоріше прогресуючий характер (Fine, 2015).

Соціальна робота в охороні здоров’я має завдання покращити життєву ситуацію тих клієнтів, які не можуть вирішити її самостійно. Вона є частиною комплексної лікувально-профілактичної допомоги людині (Mojtová, 2010). Соціальна робота, як і сучасна медицина, працює з клієнтом з погляду холістичного та цілісного підходу. Холістичне найменування означає перехід медицини від фізіологічного та біологічного розуміння здоров’я і хвороби до розуміння дуального, а згодом цілісного, який бере до уваги всі властивості, що стосуються психіки, фізіології, соціального та духовного виміру здоров’я і хвороби. Соціальна робота має завдання використати вплив психосоціальної сфери на захворювання для кращої адаптації, подолання труднощів, мотивації до лікування, до співпраці та, як наслідок, до якіснішого життя (Kuzníková a kol., 2011).

Якісна комплексна медична та соціальна допомога громадянину є демократичним посланням і правом, яке в повному обсязі декларує та поважає Конституція Словацької Республіки. Здорове суспільство повинно приймати права своїх громадян, докладати профілактичних, реалізаційних і законодавчих зусиль для кожного свого громадянина, здорового, хворого або з інвалідністю, щоб він міг функціонувати в усіх сферах свого життя. Водночас суспільство захищає своїх громадян від негативних факторів, які шкодять йому та унеможливлюють його повноцінне життя (Barkasi, 2016).

Національна асоціація соціальних працівників (NASW) описує вісім стандартів практики, які були створені для соціальних працівників в охороні здоров’я, щоб вони могли надавати допомогу на високому рівні:

• Усі медичні соціальні працівники у сфері охорони здоров’я повинні діяти відповідно до етичного кодексу соціальної роботи.
• Вони відстоюють права клієнтів на самовизначення, конфіденційність, доступ до допоміжних послуг і ресурсів, належне включення в процес прийняття рішень, що впливає на їхнє загальне здоров’я та благополуччя.
• Вони підтримують участь соціальної роботи в розробці, вдосконаленні та інтеграції найкращих практик в охороні здоров’я.
• Вони підтримують участь соціальної роботи в покращенні якості всієї системи та в дослідницьких зусиллях у медичних закладах.
• Вони підтримують участь соціальної роботи в розробці та вдосконаленні державної політики на місцевому, федеральному, державному та племінному рівнях з метою підтримки благополуччя клієнтів, сімей і громад, що служить швидко розвивається системі охорони здоров’я.
• Підвищувати якість послуг соціальної роботи, що надаються клієнтам і сім’ям у медичних закладах.
• Інформувати розробників політики, роботодавців і громадськість про важливу роль соціальних працівників у межах континууму охорони здоров’я.
• Надати основу для розробки матеріалів і програм подальшої освіти, що стосується соціальної роботи в медичних закладах.

Для соціальних працівників найважливіше пам’ятати про перший і другий стандарти практики. Соціальні працівники в охороні здоров’я повинні працювати з клієнтами відповідно до етичного кодексу соціальної роботи, який вкорінений у наборі базових цінностей. Важливими є міжособистісні стосунки, побудова позитивного та тривалого зв’язку з клієнтами з боку соціального працівника, чиєю першочерговою метою є надання послуг і відстоювання соціальної справедливості для всіх клієнтів, чим забезпечується виконання всіх медичних і психологічних послуг.

Використовуючи освіту, дослідження та їх застосування на практиці, соціальні працівники в охороні здоров’я підвищують свою професійну компетентність. Медичні соціальні працівники відстоюють права пацієнтів на самовизначення. Медичний персонал може вимагати та обстоювати найкраще медичне обслуговування для пацієнта, але кожен пацієнт має право вирішувати на основі медичних рекомендацій, чи продовжуватиме він лікування. Іноді виникають моменти, коли пацієнт не здатний говорити сам за себе, наприклад, якщо пацієнтом є дитина або дорослий, який має когнітивні порушення, що заважають йому приймати рішення самостійно. У такому разі прийняття рішень бере на себе родина, виходячи з того, що є найкращим для пацієнта (NASW, 2016).

Внеском соціальних працівників у соціальну роботу та виміри громадського здоров’я є їхня достатня кваліфікація для того, щоб суттєво впливати на громадське здоров’я своєю орієнтацією на людину в середовищі, своїми навичками, що охоплюють ведення випадків, адвокацію, політику, клінічну роботу, залучення громади та організацію громад, їхньою чутливістю до комунікаційних навичок та культурними компетенціями (Zelnick, 2015).

Соціальна робота у сфері громадського здоров’я поєднує профілактичний аспект громадського здоров’я та орієнтацію соціальної роботи на вирішення проблем. Соціальні працівники розуміють необхідність втручань, адаптованих до конкретних популяцій, засвоєння перспективи, зосередженої на людині в середовищі, у родині, та надання погляду на соціальні умови, які негативно впливають на здоров’я та соціальні детермінанти здоров’я. На основі постійних викликів очікується зростаючий попит на соціальну роботу у сфері громадського здоров’я, інтерес студентів до формальної освіти, роботодавців, яких захоплює перспектива ширших знань (Ward, 2015).

Завдання соціального працівника в охороні здоров’я:

• Зосередитися на пошуку клієнтів, які потребують допомоги.
• Оцінити потреби своїх клієнтів, їхні мережі підтримки та ситуації.
• Розробити плани для покращення їхнього загального добробуту.
• Допомога клієнтам адаптуватися до життєвих викликів, включаючи хворобу, розлучення та безробіття.
• Допомагати клієнтам вирішувати кризові ситуації, природні катастрофи, жорстоке поводження з дітьми.
• Допомога клієнтам у роботі з державними організаціями для отримання пільг.
• Співпраця з громадами у сфері громадського здоров’я, метою яких є запобігання проблемам громадського здоров’я.
• Контактувати особисто з клієнтами та цікавитися їхньою життєвою ситуацією, чи відбулося покращення їхньої проблемної ситуації (Allen, Spitzer, 2016).

Медичний соціальний працівник допомагає пацієнтам зрозуміти їхній діагноз і впровадити необхідні зміни в їхній спосіб життя, житлові умови та медичне обслуговування. Він допомагає людям під час переходу з лікарні назад до їхніх домівок та громад, водночас надаючи їм інформацію про послуги, такі як домашній догляд або групи підтримки, які допомагають їм справлятися з їхньою хворобою. Водночас соціальні працівники є корисними для лікарів та інших медичних працівників. Вони допомагають їм зрозуміти вплив, який хвороби чинять на психічне та емоційне здоров’я пацієнтів. З 2019 по 2029 рік Управління праці США прогнозує, що зайнятість соціальних працівників в охороні здоров’я зросте на 14 відсотків, що значно швидше порівняно з іншими професіями. Соціальні працівники будуть потрібні, щоб допомагати старіючому населенню та їхнім членам родини адаптуватися до нового лікування, ліків та способу життя (U.S. BLS., 2020).

ВИСНОВОК

Нові реалії та специфіка на робочих місцях соціальних працівників вимагають постійного професійного вдосконалення. Створення системи навчання впродовж життя для соціальних працівників є однією з релевантних можливостей. Випускники спеціальності соціальної роботи, які на практиці під час роботи з клієнтом стикаються з різними проблемами, вказують на потребу в подальшому навчанні як частині навчання впродовж життя (Schavel, 2010).

Соціальні працівники потребують навчання у сфері громадського здоров’я, щоб мати змогу працювати в галузях, що розвиваються, нової системи охорони здоров’я. Великий акцент робиться на потребі в подальшому навчанні в соціальній роботі у сфері громадського здоров’я, у профілактиці та здоров’ї населення. Робочий прогноз для соціальних працівників в охороні здоров’я залежатиме від того, чи «прокинеться» соціальна робота у своїх здібностях та можливостях у сфері громадського здоров’я. Вона почне розширюватися за межі індивідуально спрямованих інтервенцій і пошириться на профілактику та інші сфери громадського здоров’я. Загалом усі можливості для профілактики та громадського здоров’я залежать від інвестицій та фінансування суспільства (Ruth, 2015).

Навчаючи соціальних працівників з проблематики цивілізаційних захворювань, ми підвищуємо рівень допомоги хронічно хворим особам. Ми допомагаємо їм почуватися менш ізольованими та даємо їм надію на те, що соціальна робота як професія робить усе можливе для покращення якості їхнього життя. Ми твердо віримо, що в найближчому майбутньому відбудеться коригування статусу соціальних працівників у межах інших відомств у законі № 219/2014 Зб. про соціальну роботу, а також їхніх можливостей проходження спеціалізованого навчання, зокрема у сфері цивілізаційних захворювань.

Автори: Mgr. Miroslava Weiss doc. MUDr. Mária Belovičová, PhD.

Список використаної літератури

ADDY, CH.L.-BROWNE,T.-BLAKE, E.W. 2015. Enhancing Interprofessional Education: Integrating Public Health and Social Work Perspectives. In: American Public Health Association. Am J Public Health. 105(suppl 1): S 106-S 108. doi:10.2105/AJPH.2014.302502. [online] . [2020-11-12]. Dostupné na internete:

ALLEN, K.M., - SPITZER, W.J. 2016. Social work practice in healthcare: Advanced approachesand emerging trends. Los Angeles: SAGE. 516 s. ISBN: 9781483353203.

BARKASI, D. 2016. Sociálny pracovník v roli edukátora pre klientov s ochorením diabetes mellitus. 328 – 341 s. In Edds: Husár, J. – Machalová, M. – Hangoni, T. Medzinárodná interdisciplinárna vedecká konferencia, Prešov „ Nová edukácia človeka V“ Prešovská univerzita v Prešove. 2016. 351 s. ISBN: 978-80-555-1742-1.

BELOVIČOVÁ, M. 2019. Význam vzdelávania sociálnych pracovníkov v problematike civilizačných ochorení. s 205-214. In: Edds.: Schavel, M. – Gállová, A. Zborník vedeckých medzinárodných príspevkov ,,Trendy a inovácie vo vysokoškolskom vzdelávaní v odbore sociálna práca“. Dolný Kubín: Art AIR Center s. r. o., Vysoká škola zdravotníctva a sociálnych práce sv. Alžbety. s. 517. ISBN: 978-80-8132-2020.

BROWNE, T. – KEEFE, R.H. – RUTH, B.J. et. al. 2017. Advancing social work education for health impact. In: American journal of public health. 107 (Suppl 3): S229 235.[online] doi: 10.2105/AJPH.2017.304054 [citované 2020-10-30] Dostupné na internete: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC5731074/?fbclid=IwAR3ncrYK964p0- ldd2WkhkKtYlnRbgjJ2HMqr_D7yqJo-O828DP7POHZcZw

DOBDA, V., 2018. Імплікація соціальних працівників у командах медичних закладів. 62 – 72 с. In: Edds.: Vansáč, P., Barkasi, D., Popovičová, M.: ZBORNÍK IV. Medzinárodnej vedeckej konferencie ,,Spôsoby prepojenia systému sociálnych služieb a zdravotnej starostlivosti na úrovni komunitných a pobytových služieb regionálneho charakteru“. Katedra Filozofii Wydzial Psychologii Wyzsza Szkola Finansów i Zarzadzania w Warszawie. ISBN: 83-89884-02-X.

DRUMMOND, F. 2019. “Stress, the "health epidemic of 21st century“ HCA Health Care Magazine – HCA Today. [online] . [2020-11-13]. Доступно в інтернеті: https://hcatodayblog.com/2019/04/30/stress-the-health-epidemic-of-the-21st-century/

FINE, A. 2015. The importance of working with clients with chronic illness. In: The New Social Worker, the social work careers magazine. ,,Health social work mount 2015“. [online] . [2020-11-08]. Доступно в інтернеті: https://www.socialworker.com/extras/social-work-month-2015/the-importance-of-working-with-clients-with-chronic-illness/

FREJ, D. 2017. Запалення — прихований вбивця: причина, лікування, профілактика. 1-ше вид. Bratislava: NOXI, spol. s. r.o. 360 с. ISBN: 978-80-8111-448-9.

GAJDOŠOVÁ, Š. Подальша освіта соціальних працівників. С. 23-27. In Mátel, A. Janechová, L. (eds). Další vzdelávaní socialních pracovníků a zamestnávání mladých lidí. Sborník z mezinárodní vědecké konference. 1-ше вид. Příbram: Ústav sv. Jana N. Neumanna, Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety Bratislava. 2018, с. 194. ISBN: 987-80-88206-10-1.

GBD – GLOBAL BURDEN OF DISEASES, 2015. In WHO. 2018. Noncommunicable diseases. [online] . [2020-11-10]. Доступно в інтернеті: https://www.who.int/newsroom/fact-sheets/detail/noncommunicable-diseases

HARKEY, J. 2017. Case Managment at the Intersection of Social Work and Health Care. In: Social Work Today. Vol. 17 No.1 P. 20 [online] . [2020-11-12]. Доступно в інтернеті: http://www.socialworktoday.com/archive/011917p20.shtml?fbclid=IwAR1YGaHD5eAEpPQATodBju5TKz_i8Rblw8Aa4cqFeA0er21eHYAPWE9MGZ8

HOFFMAN, A.J. 2014. In GURKOVÁ, E. 2017. Nemocný a chronické onemocnění, edukace, motivace a opora pacienta. 1-ше вид. Praha: Grada Publishing. 192 с. ISBN: 978-80-271-9917-4.

HUNYADIOVÁ, S. 2017. Ненасильницька комунікація допомагаючого професіонала. 2-ге вид. LIRA – print Užhorod, Zrkadlenie, o. z., 211 с. ISBN: 978-617-596-246-6.

JACKSON, K. 2014. Grieving Chronic Illness and Injury-Infinite Losses. In: Social Work Today. Vol. 14 No.4 P.18. [online] . [2020-11-12]. Доступно в інтернеті: http://www.socialworktoday.com/archive/070714p18.shtml?fbclid=IwAR117d0PpdOwkIHizRWF8neUCML3uAGOWAkT-vuDgEcW2ZRIcKYgH_ogZIo

KUZNÍKOVÁ, I. a kol. 2011. Sociální práce v zdravotnictví. 1-ше вид. Praha: GRADA Publishing, a. s. 224 с. ISBN: 978-80-247-3676-1.

MÁTEL, A. 2013 In MINAROVIČOVÁ, K. – KOVÁĽOVÁ, M. 2014. Rozvoj profesijných zručnosti odborných pracovníkov a študentov sociálnej práce v zariadeniach sociálnych služieb. 1-ше вид. EQUILIBRIA, s. r. o. Košice. 138 с. ISBN: 978-80-558-0685-3.

MINAROVIČOVÁ, K. – KOVÁĽOVÁ, M. 2014. Rozvoj profesijných zručnosti odborných pracovníkov a študentov sociálnej práce v zariadeniach sociálnych služieb. 1-ше вид. EQUILIBRIA, s. r. o. Košice. 138 с. ISBN: 978-80-558-0685-3.

MIRONYUK, I. 2019. Питання викладання цивілізаційних захворювань у підготовці магістрів громадського здоров'я в Україні. 70 с. In Zborník abstraktov VI Medzinárodná vedecká konferencia Zdravotno-sociálne a ošetrovateľské aspekty civilizačných ochorení – Michalovce 15. november 2019. ISBN: 978-80-8132-207-5. http://dsspace.uzhnu.edu.ua/jspui/handle/lib/27229

MOJTOVÁ, M. 2010. Sociálna práca v zdravotníctve. Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce Sv. Alžbety, n.o. 137 с. ISBN: 978-80-89271-45-0. NASW (National Association of Social Workers). 2016. NASW standarts for social work practice in health care settings. Washington, DC: NASW. [online] . [цитовано 2020-11-09]. Доступно в інтернеті: https://www.socialworkers.org/LinkClick.aspx?fileticket=fFnsRHX-4HE%3D&portalid=0

RÓNAYOVÁ, I. – DIMUNOÁ, L. 2020. Значення освіти у профілактиці серцево-судинних захворювань. 256 – 264 с. In: Edds.: Vansáč, P., Czarnecki, Popovičová, M. 2020. ZBORNÍK z VI. Medzinárodnej konferencie „ Zdravotno sociálne a ošetrovateľské aspekty civilizačných ochorení – Michalovce 15. november 2019. PrintMedia reklamná agentúra Michalovce. 309 с. ISBN: 978-83-952951-3-2.

RUTH, W. J. 2015 In: JACKSON, K. 2015. Public Health Social Work: Now More Than Ever. Social Work Today. Vol. 15 No:6 P.12. [online] . [2020-11-12]. Доступно в інтернеті: http://www.socialworktoday.com/archive/111715p12.shtml?fbclid=IwAR22wmbkmy1sBfBUKsxlwQoYwFCJMd7XvHTEUFaOnpe3qe2hE0907jPB5rl

SÁSIKOVÁ, M. 2018. Знаєте, які сучасні хвороби найбільше загрожують нашому здоров'ю? In: Rada lekárov Medissimo PROCARE Svet zdravia [online] . [2020 – 11-08]. Доступно в інтернеті: https://www.procare.sk/viete-ktore-moderne-choroby-najviac-ohrozuju-nase-zdravie/

SCHAVEL, M. 2010. Освіта в соціальній роботі та подальші перспективи в подальшій освіті соціальних працівників. 7 – 11 с. In MATEL, A. – KOVAĽOVÁ, M. ŠTEPANOVSKÁ, M. (eds.) 2010. Zborník vedeckej konferencie ,, Sociálne služby v regióne“ 1-ше вид. Skalica: Občianské združenie ELISABETH. 149 с. ISBN: 978-80-970567-0-4.

ŠUSTROVÁ, M. 2012. Sociálna práca v zdravotníctve. 1-ше вид. Košice: BEKI Desing s.r.o. 122 с. ISBN: 978-80-8132-041-5. U.S. BLS. – United States, Bureau of Laborator Statistic. 2020. What social workers do. IN: US Department of Labour, Occupational outlook Handbook, Social workers. [online]. [2020-11-10]. Доступно в інтернеті: https://www.bls.gov/ooh/community-and-social-service/social-workers.htm#tab-2

WARD, T.S. 2015 In: JACKSON, K. 2015. Public Health Social Work: Now More Than Ever. Social Work Today. Vol. 15 No:6 P.12. [online] . [2020-11-12]. Доступно в інтернеті: http://www.socialworktoday.com/archive/111715p12.shtml?fbclid=IwAR22wmbkmy1sBfBUKsxlwQoYwFCJMd7XvHTEUFaOnpe3qe2hE0907jPB5rl

WHO. 2018. Noncommunicable diseases. [online] . [2020-11-10]. Доступно в інтернеті: https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/noncommunicable-diseases

WHO 2020 - World health statistic 2020. ISBN 978-92-4-000510-5. 92 с. [online] [цитовано 2020-10-28]. Доступно в інтернеті: https://apps.who.int/iris/bitstream/handle/10665/332070/9789240005105-eng.pdf

ЗАКОН № 219/2014 Зб. про соціальну роботу та про умови виконання деяких фахових видів діяльності у сфері соціальних справ і сім'ї та про зміну і доповнення деяких законів.

ZELNICK, J. 2015 In: JACKSON, K. 2015. Public Health Social Work: Now More Than Ever. Social Work Today. Vol. 15 No:6 P.12. [online] . [2020-11-12]. Доступно в інтернеті: http://www.socialworktoday.com/archive/111715p12.shtml?fbclid=IwAR22wmbkmy1sBfBUKsxlwQoYwFCJMd7XvHTEUFaOnpe3qe2hE0907jPB5rl