Медико-соціальна проти соціально-медичної допомоги вмираючому клієнту

Медико-соціальна проти соціально-медичної допомоги вмираючим пацієнтам Вмирання та смерть належать до життя і є його частиною. Ніхто не повинен вмирати без своїх близьких, будь то родичі чи медичні та соціальні працівники. Вмираючі потребують здорових, а здорові, своєю чергою, потребують вмираючих для того, щоб самі не втрачали надмірного страху перед смертю і могли жити якісніше. Паліативна та хоспісна допомога все ще належить до сфер, що повільно розвиваються в Словаччині, і залишається серед недооцінених галузей інтересу освітніх інституцій, уряду, організацій, а також самих людей. При цьому в наш час коло пацієнтів, які потребують паліативної та хоспісної допомоги, щороку зростає. З усіх важких захворювань до 80% становлять онкологічні пацієнти. Отже, загалом цільову групу для галузі паліативної допомоги в Словаччині складають щонайменше 12 000 пацієнтів на рік, з них до 9 000 потребують паліативної допомоги наприкінці життя. Ця група людей вмирає в непотрібних фізичних та психічних стражданнях (Andrášiová, 2002).

У стосунку до вмирання та смерті ми спробували вказати на деякі зв'язки в наданні медичної та соціальної допомоги, а також на можливість допомоги у їх вирішенні через медичних та соціальних працівників. Робота вказує на численні явища, що стосуються проблематики медико-соціальної проти соціально-медичної допомоги вмираючому клієнту, і містить стимули для вирішення проблемних сфер, пов'язаних із даним феноменом у контексті соціальної роботи, медичної допомоги, освіти та досліджень.

Паліативна допомога є професійною, цілісною та інтердисциплінарною і має надаватися всім вмираючим пацієнтам незалежно від діагнозу чи типу медичного закладу. Йдеться про безперервну допомогу — від загального підходу до спеціалізованої дисципліни (O'Connor, 2005). Метою паліативної медицини є досягнення якнайкращої якості життя хворих та їхніх родин. Отже, це не продовження життя, а якість життя.

Філософією паліативної та хоспісної допомоги є задоволення фізичних, емоційних, духовних та інформаційних потреб людей у термінальній стадії або при життєво небезпечному захворюванні вмираючої людини та її родини (Bommel, 1999). Пацієнт у хоспісі знає, що: він не страждатиме від нестерпного болю, за будь-яких обставин буде поважатися його гідність і в останні хвилини життя він не залишиться самотнім.

Концепція паліативної медицини спирається на три стовпи: на філософське переконання, що смерть є частиною життя; на етичний вимір — безумовна повага до людини як до унікальної та комплексної істоти; і на практичну турботу про фізичний комфорт та психологічну підтримку у формі вислуховування хворого (Pichaud, Thareauová, 1998).

Хоспісна допомога пацієнту починається ще до його прийняття на хоспісне ліжко. Пацієнт повинен знати, що він продовжуватиме паліативне лікування, а не каузальне. Хоспісна допомога — це паліативна допомога, що надається вмираючим пацієнтам хоспісом як окремим медичним закладом.

Робота в хоспісному середовищі вимагає від лікарів, медсестер та інших працівників високої фаховості, самостійності, психічної та фізичної стійкості, глибокого рівня емпатії та толерантності. Доглядаючий персонал перебуває з хворим та його родиною в контакті протягом усього часу його перебування, а також під час відходу з життя. Саме ці граничні ситуації є для доглядаючого персоналу досить стресовими, і без зазначених якостей та здібностей було б неможливо виконувати цю роботу добре (Kasanová, 2009b).

Мультидисциплінарна команда

Вмирання — це феномен, що охоплює біологічну, соціальну, психологічну та духовну сфери. Цей факт є вихідною точкою для існування мультидисциплінарної команди, яка бере участь у догляді за вмираючим. Найякіснішою є форма допомоги вмираючим у хоспісах та відділеннях паліативної допомоги. Робота мультидисциплінарної команди базується на цілісному (холістичному) сприйнятті людини, особливо на останньому відрізку її життя, враховуючи її біо-психо-соціо-духовні потреби.

Медичну допомогу здійснюють медики, які дбають про пацієнта з біологічного боку, тобто про його тіло, комфорт, надання їжі, позбавлення від відходів власного метаболізму, приплив кисню, сон. Далі це потреби, які забезпечує фахова медична допомога, як-от опромінення, хіміотерапія, гормональне лікування (Balogová, 2005).

Лікарі та медичні сестри хоспісу — це фахівці, які спеціалізуються на лікуванні тілесних страждань смертельно хворих. Йдеться про лікування болю, задишки, кашлю, блювання, діареї та запорів, пролежнів, інфекцій тощо (Jasenková, 2005).

Соціальну допомогу здійснюють психологи та соціальні працівники. Завданням соціального працівника є ознайомлення із соціальною ситуацією пацієнта, відповідно до якої він потім пропонує зниження або повне звільнення від оплати за перебування в хоспісному закладі. Соціальний працівник також встановлює соціальний діагноз і здійснює соціальну терапію (Dobríková-Porubčanová, 2005).

Завданням соціального працівника є, отже, пошук разом із пацієнтом насамперед того, що робити, які є його подальші можливості при його фізичному стані, що з ним буде після виписки з лікарні, що йому може запропонувати суспільство і що може для подолання своєї несприятливої ситуації запропонувати він сам.

Haburajová-Ilavská (2007) каже, що потреба в освічених та ерудованих соціальних працівниках, які працюють у сфері паліативної допомоги, зростає також з огляду на постійно вдосконалювані медичні технології, зростаючу кількість хронічних захворювань, збільшення частки літніх співгромадян і, зрештою, подовження тривалості життя.

Комунікація в паліативній медицині

Комунікація з родиною термінально хворого становить для соціальних та медичних працівників дуже складне завдання. Вони опиняються в позиції, коли вмираючий пацієнт та його родичі хочуть дізнатися максимум інформації, а до цього має компетенцію лише лікар. Завданням інших працівників є допомогти родині під час процесу вмирання, слухати, долучатися до догляду за клієнтом та висловлювати співчуття.

Вільна та відкрита комунікація приносить не лише полегшення, а й ясність у справах, і вона має бути частиною роботи всіх медичних та соціальних працівників у закладах, де вони зустрічаються з важко та безнадійно хворими людьми. Стосунки створюються та підтримуються через комунікацію, яка може бути вербальною та невербальною. Без розмови з іншими людьми неможливе правдивіше самопізнання чи примирення з такою складною роботою, як догляд за вмираючими людьми (Vymětal, 1999).

Для того, щоб медичний чи соціальний працівник був експертом у комунікаційних знаннях, недостатньо лише супервізії та зворотного зв'язку. Необхідні також дисципліна та саморефлексія, тренування яких часто бракує в освіті медсестер, лікарів та соціальних працівників. Тренування знань у комунікації недостатньо для того, щоб відбулася тривала зміна поведінки. Працівник повинен хотіти змінитися, повинен бути мотивованим до змін і повинен бути підтриманим у них.

При наданні інформації пацієнта слід поважати, і якщо він не бажає знати правду, ми йому її не нав’язуємо. Недоречно використовувати слово «рак», яке в суспільстві асоціюється з невиліковністю, розкладом, стражданнями та болісним вмиранням. Проте пацієнт має право знати правду, а поінформована людина співпрацює краще і надійніше. Ми інформуємо делікатно, зважаючи на психологічні можливості, керуючись принципом «primum non nocere» (Šoltés, 2008).

Mojtová (2010) зазначає, що поінформованість пацієнта є дуже важливою, оскільки лише так пацієнт, проходячи окремі фази вмирання, може дійти до прийняття, до акцептації. Важливо приділяти увагу способу повідомлення інформації.

Етика в паліативній медицині

При прийнятті рішень наприкінці життя необхідно вирішувати етичні питання. Питання вмирання та смерті пов’язані з особистими цінностями та поглядами на страждання і значення смерті. Паліативна допомога прагне забезпечити добробут і якість життя та наголошує, що пацієнт сам визначає напрямок догляду. У прагненні досягти комфорту та якості життя через орієнтований на пацієнта догляд часто виникають розбіжності в поглядах щодо того, що є найкращим для пацієнта. Йдеться, зокрема, про введення великих доз морфію, асистоване самогубство та введення седативних препаратів наприкінці життя. Догляд за такими пацієнтами завжди потребує чутливої оцінки з етичного, правового та морального боку. Для цього необхідно розуміти контекст страждання, яке в паліативній медицині зустрічається часто (O´Connor, 2005).

Медична етика кодифікувала чотири основні принципи: автономія (самостійність, самовизначення), нонмалефіценція (незавдання шкоди), бенефіценція (благодіяння), юстиція (справедливість). Ключову роль відіграє інформована згода пацієнта, яка укладається між лікарем і пацієнтом. Права пацієнтів представляють важливий етичний кодекс, де акцент робиться на професійному партнерстві. Окрім загальних прав пацієнтів, розвиваються специфічні права, що стосуються груп хворих, наприклад, Права онкологічних пацієнтів, Хартія прав вмираючих пацієнтів та інші.

Важливу роль, яка в Словаччині досі недооцінена, відіграють етичні комісії як особливі дорадчі органи у справах медичної етики та біоетики. Місією етичних комісій є захист прав людини та утвердження поваги до людської гідності й особистої цілісності окремих учасників медичного догляду та біомедичних досліджень (Mojtová, 2010).

Етичні принципи надання паліативної допомоги ґрунтуються на усвідомленні того факту, що невиліковно хворий не є біологічним залишком, який потребував би анестезії, реанімації чи неефективного продовження життя. Це особа, яка здатна інтегруватися у стосунки, здобувати особистий досвід та особистісно зростати. Вмирання в етико-психологічному сенсі починається тоді, коли виникає усвідомлення того, що хвороба конкретної людини є перспективно несумісною з життям.

Мета дослідження

Метою дослідження було отримати інформацію зі сфери медичного та соціального догляду, сприйняття проблематики вмирання та смерті, а також комунікації між працівниками та клієнтами.

Предметом роботи є медичний та соціальний догляд, що надається вмираючим клієнтам у вибраних закладах. Як зазначають Dobríková – Porubčanová (2005), якщо ми дивимося на пацієнта як на багатовимірну людину, яка має психологічний, духовний та соціальний виміри, ми повинні розуміти, що якщо на людину буде щось впливати, це відіб’ється на всіх її вимірах. З цього випливає, що при лікуванні пацієнтів ми повинні, окрім біологічного аспекту, сприймати також його психологічний, соціальний та духовний виміри.

Вибірка, методика

Завдяки цілеспрямованому вибору через установу ми потрапили до закладів, які надають медичний та соціальний догляд важкохворим та вмираючим клієнтам. Закладами, де ми здійснювали збір даних, були: Дитячий хоспіс Plamienok у Братиславі, Хоспіс св. Бернадетти в Нітрі та Онкологічний інститут св. Єлизавети в Братиславі. Дослідницьку вибірку склали 11 учасників, які добровільно вирішили долучитися до нашого дослідження. Як дослідницький інструмент ми обрали напівструктуроване інтерв’ю. Питання дослідження були відкритими. Ми проводили напівструктуровані інтерв’ю, де мали підготовлені змістові рамки та питання, які, проте, адаптували залежно від того, як розвивалася розмова. Питання ми ставили так, щоб досліджувані особи були здатні на них відповісти і щоб це стосувалося проблематики, яку вони знали.

Методом, який ми обрали для оцінки отриманих даних нашого дослідження, був кількісно-якісний контент-аналіз. Контент-аналіз зосереджується на темі, змісті та формі (Miovský, 2006). Їх він визначає як основні вихідні категорії, і через них, за допомогою класифікації та категоризації, ми отримали та опрацювали одиниці аналізу, щоб згодом опрацювати та інтерпретувати отриманий результат.

Кількісний контент-аналіз був проведений на основі балів – абсолютної частоти, тобто повторюваності відповідей окремих категорій. Через індуковані категорії в кількісному дослідженні досліджуються, аналізуються та оцінюються соціальні явища. Якісний контент-аналіз був проведений на основі заздалегідь визначених нами категоріальних областей та відповідних їм індукованих категорій – індикаторів. Самі індикатори були опрацьовані на основі питань та відповідей. У нашій дослідницькій частині якість представляли відповіді, які ми отримали через розмову і згодом опрацювали у згадані категорії, а кількість представляла повторюваність відповідей – абсолютну частоту.

Результати, дискусія

Головною метою нашого дослідження було отримати інформацію зі сфери медичного та соціального догляду, сприйняття проблематики вмирання та смерті, а також комунікації між працівниками та клієнтами. Ми зосереджувалися на соціальних та медичних працівниках, які доглядають за вмираючими клієнтами. На сьогодні ця тема є дуже актуальною, постійно зростає кількість онкологічних захворювань не лише у дорослих, а й у дітей. У нас досі недостатньо хоспісів для дорослих, а для дітей у Словаччині ще немає жодного стаціонарного хоспісу. Оскільки постійно зростає кількість важкохворих людей, яких потрібно доглядати, чи то в паліативних відділеннях, у хоспісах, чи в домашніх умовах, необхідно також підвищувати якість надання соціальних та медичних послуг. Важливим є не лише гарне та приємне середовище, а й якісний медичний та соціальний догляд, що надається добре навченим персоналом, який постійно підвищує свою кваліфікацію, що в Словаччині лише повільно розвивається.

Нашим прагненням було створити з відповідей на запитання образ, який би виражав частоту виникнення відповідей певного тематичного характеру та мотиву. Спочатку ми створили відповідно до лінії теорії, цілей та дослідницьких запитань категоріальні сфери дослідження, а потім ми класифікували вільні відповіді учасників на кожне з поставлених запитань у ці категоріальні сфери: Сприйняття проблематики вмирання та смерті, Комунікація, Охорона здоров'я, Соціальна допомога, Сприйняття майбутнього. З кожної категоріальної сфери ми обрали для презентації результатів лише найчастіше повторювані індуковані категорії, які ми перенесли у табличну форму та додали до них стислий коментар про результати у даній сфері.

Сприйняття проблематики вмирання та смерті

| Інтерес (Робота як змістовне наповнення, інтерес до паліативної допомоги, вмирання та смерть – близька тема, бажання допомагати вмираючим) | | Досвід зі смертю (Переживання смерті, смерть близької людини, робота з помираючими на попередньому місці роботи) | | Смерть як природна складова життя (Смерть належить до життя, смерть є природною складовою життя, кінець життя, завершення життя, природний стан) | | Зміна ставлення (Знаю більше щодо вмираючої людини, кожен клієнт змінює ставлення, дуже вплинула на ставлення, безумовно вплинула на сприйняття) | | Віра в Бога, родина (Віра, яка надає всьому сенсу, Бог, без віри це було б неможливо витримати, віра в те, що зі смертю нічого не закінчується, допомога чоловіка, діти, які є великою опорою, розмови з родиною) |

Під час з'ясування причин вибору роботи з вмираючими клієнтами та сприйняття проблематики вмирання та смерті ми дізналися, що більшість учасників мали у своєму житті особистий досвід зі смертю, на основі якого виник інтерес і бажання допомагати смертельно хворим людям. Більшість працівників сприймали смерть як природну складову життя, яка є переходом у вічність. Згідно з результатами, майже всі учасники нашого дослідження вірять у Бога, що впливає на саме сприйняття та ставлення до вмирання та смерті, а також на підхід до помираючих клієнтів у закладі. Цікавим фактом є висновок, що попри позитивне сприйняття паліативної та хоспісної допомоги, вони надали б перевагу домашній хоспісній допомозі у разі створення відповідних домашніх умов.

Комунікація

| Емпатія (Зрозуміти те, що потрібно, зрозуміти клієнта, зрозуміти його переживання, зрозуміти мислення клієнта, бути чутливим) | | Прийняття іншого (Прийняття клієнта, прийняття бажань і потреб клієнта, сприймати клієнта таким, яким він є) | | Слухання (активне слухання, вислуховування) | | Підтримка (Підтримуючий, невідштовхуючий підхід, підтримка надії, підтримка, підтримуюча комунікація) | | Щирість, довіра (Правдива поведінка, щирі відповіді на запитання, щира комунікація, відкриті розмови, довірлива комунікація, відповідальність за клієнта та його родину, створення довіри) | | Чутливе надання інформації (Повне інформування про діагноз та прогноз, право та потреба знати правду, повільне та чутливе передавання інформації, інформування приязно та з делікатністю) |

Ефективну комунікацію між працівниками, вмираючими клієнтами та їхніми родинами, а також надання інформації ми вважаємо дуже важливою складовою якісного догляду. Ми з'ясували, що більшість учасників виступають за чутливе надання всієї інформації про діагноз та можливий прогноз, оскільки неясність у діагнозі впливає на психічний стан клієнта. Аналіз підтвердив, що дуже необхідно створювати в закладах плани щодо покращення комунікативних навичок, запровадити супервізію, частіші семінари та освітні програми. Ми з'ясували, що ефективна комунікація пов'язана зі знаннями, які мають працівники паліативної сфери. Тому дуже необхідне подальше додаткове навчання.

Спільний підхід лікарів, медсестер, психолога та соціального працівника при інформуванні пацієнтів є важливим, по суті, йдеться про командну роботу. Усі лікарі повинні бути поінформовані, хто і як розмовляв з пацієнтом, з яким результатом, або який подальший план дій. Найкраще інформувати, наприклад, один одного (Linhartová, 2007).

Охорона здоров'я

| Медсестринський догляд (Полегшення або усунення болю, допомога при труднощах, догляд за пролежнями, введення ліків, зміна положення тіла, годування, базова гігієна) | | Надання інформації (Повідомлення діагнозів та прогнозів клієнту, а також його родині, відповідальність за надання інформації) | | Призначення ліків (Призначення ліків, виписування ліків, введення ліків) | | Лікування (Надання паліативної допомоги, догляд за симптомами, зменшення страждань, симптоматичний менеджмент) | | Супровід (Надання супроводу пацієнтам та родині, відповідальність за психічний стан клієнта, підготовка до наближення смерті, розмова) |

Під охороною здоров'я всі учасники розуміють медсестринський догляд, а також супровід клієнта. Завданням лікаря є надання інформації, призначення ліків, лікування, а також супровід, подібно до завдань медсестри, де, на думку учасників, важливим є не лише медсестринський догляд, а й супровід помираючого. Висновки також дають відповідь, що медсестринський догляд за помираючими людьми є дуже важливим, але без поєднання із соціальною допомогою він не є повним. З іншого боку, у нас досі не створено часового простору для супроводу хворих та їхніх близьких навіть медичними працівниками. Тому важливо, щоб у медичних закладах збільшилася кількість соціальних працівників, було створено їхній правовий статус та включено їх до лікувального порядку.

Соціальна допомога

| Впровадження соціальної роботи (Впровадити соціального працівника у відділення, більше соціальних випадків – потрібно більше соц. працівників, соціальна робота є дуже важливою та необхідною, вона була б корисною для суспільства) | | Повільно розвивається сфера (Мало соціальних працівників у відділеннях, повільний розвиток) | | Супровід, консультування, співпраця з органами влади (Супровід клієнтів та їхніх родин, супровід тих, хто залишився, відвідування родин, надання інформації, консультування, надання перевірених контактів, консультування у сфері законодавства, оформлення через страхові компанії, допомога у скрутному матеріальному становищі) | | Співпраця (Співпраця є необхідною, важливою, обмін інформацією між працівниками, співпраця всієї команди) |

Як випливає з відповідей, більшість наших учасників виступають за впровадження соціальної роботи, яку вони вважають великим внеском у систему охорони здоров’я. Соціальний працівник не повинен претендувати на місце медичного працівника, проте, щоб мати змогу зробити вагомий внесок у покращення якості життя вмираючої людини та її сім’ї, він повинен мати принаймні базову освіту в галузі охорони здоров’я, щоб розуміти відповідні контексти. Можливість бути поруч із вмираючим і допомагати йому дозволяє тому, хто супроводжує, пізнати унікальність кожної людини. І саме супровід та консультування, як ми з’ясували, є, на думку учасників, найважливішим завданням соціальних працівників.

Kovalčíkova (2005, In Mojtová, 2010) зазначає, що метою соціальної роботи в охороні здоров’я є надання опори, підтримки, супроводу та допомоги у покращенні життєвих можливостей людини, яка через свою хворобу є певним чином знедоленою. Також слід підкреслити, що саме в медичному закладі часто виявляються приховані проблеми, такі як жорстоке поводження з дитиною та її занедбаність, незадовільне соціальне середовище, залежність від алкоголю, наркотиків тощо.

Сприйняття майбутнього

| Виконувати роботу якнайкраще (Допомогти клієнтам якнайкраще, допомагати клієнтам якнайдовше, піклуватися про клієнтів якнайкраще, як я вмію) | | Позитивне сприйняття майбутнього (Прогрес, користь для всього нашого суспільства, розвиток у правильному напрямку, якісне та гідне вмирання) | | Освіта (Освіта в галузі паліативної допомоги, навчання вже під час навчання, більше навчання щодо спілкування з пацієнтом, тренінги, самопізнання) | | Інформування широкого загалу (Інформування громадськості про надання послуг, поінформованість лікарів та закладів) |

Під час вивчення сприйняття майбутнього в паліативній та хоспісній допомозі ми з’ясували, що необхідна подальша освіта працівників у паліативній та хоспісній сферах, а також вища оплата праці.

Освіта та здобуття нових знань у галузі хоспісної допомоги є дуже важливими. Необхідно підвищувати освітній рівень медичного персоналу, студентів, медичних сестер, фармацевтів, соціальних працівників, психологів, релігійних діячів, волонтерів, а також усього широкого загалу (Kasanová, 2009a).

Рекомендації для практики

Необхідно прийняти національну стратегію паліативної допомоги та створити національний стратегічний документ для сфери паліативної та хоспісної допомоги, інтегрувавши його в нашу систему. Таким чином забезпечити необхідні фінансові ресурси для збільшення кількості хоспісних закладів для дітей та дорослих, а також підвищити доступність цих послуг для якомога більшої кількості пацієнтів та їхніх сімей, для чого необхідна державна підтримка. Як приклад нам можуть слугувати такі країни, як Іспанія, Канада, Австралія тощо, які вже впровадили таку стратегію національної паліативної допомоги.

Для розвитку паліативної та хоспісної допомоги у Словаччині дуже важливо налагодити співпрацю між хоспісами, паліативними відділеннями, онкологічними центрами тощо, а також із подібними закладами за кордоном, щоб усі об’єдналися та спільно рухалися вперед у розвитку. Цій ідеї сприяв би вищезгаданий національний стратегічний документ SR для сфери паліативної та хоспісної допомоги.

Наша робота через результати дослідження та теорію вказує, перш за все, на необхідність поєднання соціальної та медичної допомоги, щоб надання догляду та послуг вмираючим клієнтам було на професійному рівні. Хоспісна та паліативна допомога є невід’ємною частиною соціально-медичного догляду, і тому до неї слід ставитися саме так.

Отже, ми вважаємо оптимальним поєднання медичної допомоги, соціальної допомоги та психологічної допомоги, які повинні ґрунтуватися на етичних принципах, без яких сучасний догляд за вмираючими людьми та їхніми близькими був би неприйнятним. Медична допомога представляла б насамперед сестринський догляд за клієнтом тощо, соціальна допомога була б зорієнтована переважно на клієнта та його сім’ю тощо, а психологічна допомога мала б спиратися на клінічний досвід, заснований на доказах медицини та психології. Психолог проводив би різні терапії з клієнтом, кризові інтервенції тощо. Завдяки постійному навчанню та розподілу обов’язків пропорційно між усіма працівниками ми можемо надавати допомогу пацієнту на необхідному професійному рівні, якого, на жаль, у Словаччині ще не існує.

З результатів дослідження ми з’ясували, що комунікативні знання є дуже важливими при роботі з вмираючими клієнтами та їхніми сім’ями. Лікарі, медсестри та соціальні працівники потребують спеціального навчання з комунікації, щоб отримати знання та досвід, які дозволять їм розпізнавати потребу клієнта бути поінформованим, реагувати на інформацію, визначати та вирішувати їхні побоювання, а також адекватно оцінювати їхні психологічні проблеми. Покращенню комунікативних знань сприятимуть, наприклад, супервізія, підтримка колег, різні семінари та курси, регулярні наради, підвищення кваліфікації та душевна рівновага працівника.

Нові знання в галузі паліативної та хоспісної допомоги вимагають підвищення освітнього рівня не лише лікарів, медичних сестер, соціальних працівників, психологів, а й усього нашого суспільства, в якому, перш за все, необхідно детабуїзувати тему вмирання та смерті, яка часто сприймається як щось погане і сумне, і навчити наше суспільство сприймати вмирання та смерть як природну частину життя, оскільки з цим сприйняттям пов’язане і сприйняття хоспісних закладів, і загалом сприйняття паліативної та хоспісної допомоги. Дуже важливо готувати ще під час навчання майбутніх працівників, які будуть піклуватися про вмираючих людей, щоб вони могли надавати якомога якісніший догляд та послуги.

Автор: Mgr. Katarína Krellová Doc. PhDr. Martina Mojtová, PhD. Univerzita Konštantína Filozofa, Fakulta sociálnych vied a zdravotníctva, Katedra sociálnej práce a sociálnych vied

Список бібліографічних посилань

[1] ANDRÁŠIOVÁ, M. a kol. 2002. Hospic a paliatívna starostlivosť – príručka pre dobrovoľníkov. Bratislava: Vydavateľstvo Oto Németh, 2002. 50 s. ISBN 80-968416-0-2. [2] BALOGOVÁ B. 2005. Seniori. Prešov: Akcent Print, 2005. 158 s. ISBN 80-969274-9-3. [3] BOMMEL, H. 1999. Family hospic care. Canada: Health care foundation, 1999. 63 s. ISBN 1-55307-002-X. [4] DOBRÍKOVÁ-PORUBČANOVÁ, P. a kol. 2005. Nevyliečiteľne chorí v súčasnosti. Význam paliatívnej starostlivosti. Trnava: Spolok sv. Vojtecha, 2005. 280 s. ISBN 80-7162-581-7. [5] HABURAJOVÁ-ILAVSKÁ, L. 2007. Člověk ve stínu svého konce. Etické aspekty smrti a umierania: Zborník z medzinárodnej konferencie v Českých Budejoviciach. České Budejovice: VŠ Evropskych a regionálních stúdií, 2007. ISBN 978-80-86708-34-8, s. 84 – 91. [6] JASENKOVÁ, M. 2005. Ako žiť spolu až do konca. Detská domáca hospicová starostlivosť. Bratislava: Detský hospic Plamienok, 2005. 30 s. ISBN 80-969462-1-8.

[7] KASANOVÁ, A. 2009a. Až za hranice života II. diel. Hospicová a paliatívna starostlivosť v komplexe zdravotného a sociálneho systému. Nitra: Univerzita Konštantína Filozofa. 2009a. 82 s. ISBN 978-80-8094-526-8. [8] KASANOVÁ, A. 2009b. Až za hranice života III. diel. Starostlivosť o zomierajúcich. Nitra: Univerzita Konštantína Filozofa. 2009b. 98 s. ISBN 978-80-8094-527-5. [9] LINHARTOVÁ, V. 2007. Praktická komunikace v medicíně. Praha: Grada, 2007. 152 s. ISBN 978-80-247-1784-5. [10] MIOVSKÝ, M. 2006. Kvalitativní přístup a metody v psychologickém výzkumu. Praha: Grada, 2006. 332 s. ISBN 80-247-1362-4. [11] MOJTOVÁ, M. 2010. Sociálna práca v zdravotníctve. Bratislava: Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce Sv. Alžbety, 2010. 137 s. ISBN 978-80-89271-45-0. [12] O'CONNOR, M. a kol. 2005. Paliatívni péče. Praha: Grada, 2005. 324 s. ISBN 80-247-1295-4. [13] PICHAUD, C. – THAREAUOVÁ, I. 1988. Soužití se staršími lidmi. Praha: Portál, 1998. 156 s. ISBN 80-7178-184-3. [14] ŠOLTÉS, L. - PULLMANN, R. a kol. 2008. Vybrané kapitoly z medicínskej etiky. Martin: Osveta. 2008. 256 s. ISBN 978-80-8063-287-8. [15] VYMĔTAL, J. 1999. Lekářská psychologie. Praha: Univerzita Karlova, 1999. 278 s. ISBN 80-86123-08-1.

Лекція була виголошена на міжнародній науковій конференції Aplikovaná etika v sociálnej práci a ďalších pomáhajúcich profesiách, яка відбулася 20–21 жовтня 2010 року в П'єштянах і була опублікована у збірнику цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Aplikovaná etika v sociálne práci a ďalších pomáhajúcich profesiách. Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety. 413 s. ISBN 978-80-89271-89-4.