Адаптивна саморегуляція: Коли не вдається досягти мети Метою нашого дослідження є представити проблему саморегуляції. У дослідженні ми розглядаємо процес досягнення цілей, надаючи особливої уваги адаптивній саморегуляції. З точки зору психології як допоміжної професії корисно розглядати те, що у випадку, коли нам не вдається на шляху до цілі і її досягнення є складним або неможливим. Що тоді робити? Продовжувати чи здаватися? Окрім професійної інформації, у заключній частці ми спробуємо дати читачеві кваліфіковану відповідь на ці запитання та запропонувати кілька корисних рекомендацій на основі теоретичних та емпіричних знань.

Встановлення цілі означає формування наміру досягти певної цілі (Stuchlíková & Mazehóová, 2014). При встановленні цілі важливу роль відіграє мислення про її досяжність, реалістичність, потенційні наслідки та цінність. Сильну мотивацію для формування цільового наміру може викликати усвідомлення, що ціль є добре реалістичною — існують передумови та можливість для її реалізації. Важливу роль відіграють також очікування та передбачуваність наслідків (Achtziger & Gollwitzer, 2018).

Встановлення цілі або, іншими словами, формування наміру досягти певної цілі метафорично також позначається як «переползання Рубікону» (див. Heckhausen model Rubikonu, Heckhausen & Gollwitzer, 1987), оскільки повернення назад у стан до формування наміру неможливо без витрати психічних сил — ми або відмовляємося від цілі, або починаємо її досягати (Stuchlíková & Mazehóová, 2014).

Після формування цільового наміру формуються імплементаційні наміри, які представляють специфічний тип намірів — вони створюють ментальний зв'язок між конкретною ситуацією в майбутньому та запланованою відповіддю на неї. Шляхом того, що імплементаційні наміри специфікують, коли, де і як ми досягнемо цілі, вони дозволяють автоматизовану реакцію. Передбачення ситуації та конкретна відповідь на неї складають два компоненти імплементаційних намірів або планів — компонент «якщо» і «потім» (Brandstätter, Heimbeck, Malzacher, & Frese, 2003; Gollwitzer & Sheeran, 2006; Heckhausen & Gollwitzer, 1987). Функцією імплементаційних намірів є зв'язок створених ментальних представлень можливостей досягнення цілі («якщо») зі поведінкою в сенсі автоматизованої реакції на стимул («потім»). Ефект імплементаційних намірів є очевидним переважно при важкодоступних цілях, оскільки їх когнітивні та вольові якості полегшують процес цільорієнтованої поведінки (Bagozzi & Edwards, 2000).

У новому дослідженні Gollwitzer, Schwӧrer, Stern, Gollwitzer та Bargh (2017) досліджували імплементаційні наміри в контексті автоматичних процесів. Виявилося, що імплементаційні наміри можуть як збільшувати, так і зменшувати проекцію — високий автоматичний процес відображення власних ставлень у інших людей. Висновок полягає в тому, що формування імплементаційних намірів може регулювати і цей тип несвідомих процесів (Gollwitzer et al., 2017).

Koestner, Lekesová, Chicoine та Powers (2002) виявили, що імплементаційні наміри, якщо вони асоційовані з цільовою самоконкордансією (self-concordance), мають ще більш виражений ефект на цільовий прогрес. Поняття самоконкорданції використовується для позначення цілей, які узгоджені з self. Згідно з Моделем самоконкорданції (Self-concordance model, Sheldon & Elliot, 1998, 1999), досягнення самоконкордантних цілей характеризується більшим зусиллям, що збільшує ймовірність їх успішного досягнення. Досягнення самоконкордантних цілей також асоціюється з більшою суб'єктивною задоволеністю, оскільки такі цілі надають відчуття автономії, компетентності та цілісності (Sheldon & Elliot, 1999).

Цілі, які не корелюють з self (не узгоджені з нашими інтересами та цінностями) і які ми обираємо через зовнішній тиск або очікування, що «маємо» або «маємо робити», створюють внутрішньособистісний конфлікт. Недостатньо структуровані, неоднозначні, абстрактні, віддалені або складні цілі, а також багато цілей, які можуть перебувати у взаємному конфлікті, мають негативний вплив на ефективність та успішність цільорієнтованої поведінки. Поточні та конкретні цілі, які є адекватним викликом, особливо передвіщають успіх, якщо люди в них вірять (Koestner et al., 2002).

Підсумовуючи, після завершення діяльності, спрямованої на ціль, досягнута ціль порівнюється та оцінюється з наміром — початковими бажаннями та бажаннями. Індивід таким чином отримує зворотний зв'язок, на основі якого модифікує своє майбутнє поведінку (Brandstätter et al., 2003).

Саморегуляція

У взаємодії зі середовищем, джерелами зовнішнього стимулювання та стимулами різної якості ми реагуємо адаптивно також на основі надзвичайної здатності контролювати свої відповіді, змінювати емоції, думки, поведінку та подолати імпульсивні тенденції. На основі власної внутрішньої сили щось змінити та вплинути людська поведінка є значно різноманітною. Baumeister (2002) називає цю здатність саморегуляцією та самоконтролем.

З точки зору соціально-когнітивної теорії (Social cognitive theory, Bandura 1991) саморегуляція цілей включає пару контрольних процесів, а саме:

  1. створення диспарансу – стосується системи проактивної когнітивного контролю, яка працює так, що люди встановлюють цілі, які створюють диспаранс і згодом мобілізують зусилля на основі передбачуваного оцінювання того, що потрібно зробити для досягнення цілі;- зменшення диспарансу – стосується системи реактивної зворотного зв'язку контролю, яка представляє зворотний зв'язок, що надає інформацію про ефект витрачених зусиль і специфікує, скільки зусиль ще потрібно витратити для досягнення цілі.

Цим підкреслюється не лише регуляторна функція цілей (підстройка зусиль під вимоги цілі), а й їх мотиваційна функція (мобілізація зусиль) (Bandura, 1991).

Carver та Scheier (2011) визначають саморегуляцію як процес зворотного зв'язку, який є адаптивно-коригувальним процесом, що підтримує поведінку в певному напрямку. У рамках Теорії контролю (Control theory, Carver & Scheier, 1982, 1990) розрізняється негативна та позитивна зворотний зв'язок. Негативна зворотний зв'язок зменшує диспаранс між поточним станом та референтною величиною (цілями) наближенням, а позитивна, навпаки, збільшує диспаранс між поточним станом та референтною величиною (анцілями) віддаленням (Carver & Scheier, 2011). Одночасно відбувається моніторинг прогресу. Якщо нам вдається досягати прогресу, ми відчуваємо позитивний афект, а коли не досягаємо запланованого прогресу, ми відчуваємо негативний афект (Carver, 2015; Carver & Scheier, 2017).

Некоторим людям без проблем вдається досягати цільового прогресу, тоді як іншим на шляху до цілі стоїть суб'єктивно більше перешкод (Leduc-Cummings, Milyavskaya, & Peetz, 2017). Крім того, у випадку цілей, які не відображають актуальні цінності та інтереси нашого self, для подолання можливих перешкод у нас навіть не вистачає мотиваційної «енергії» (Chirkov, Kim, Ryan, & Kaplan, 2003), життєвої сили (vitality) (Deci & Ryan, 2008; Hope, Milyavskaya, Holding, & Koestner, 2016).

Проблеми досягнення цілі

У житті буває, що ми ставимо цілі, але нам не вдається їх досягти. Важливу роль у таких ситуаціях відіграє здатність адаптивної саморегуляції — саморегуляції важкодоступних або недосяжних цілей (Wrosch, Scheier, Miller, Schulz, & Carver, 2003).

Згідно з Карвером і Шейером (2017), до цілі, яку нам не вдається досягти, — як уже згадувалося — відноситься негативний емоційний стан. Така ціль у контексті відстеження багатьох цілей отримує вищий пріоритет. Емоції фактично функціонують як сигнал для поведінки: збільшити зусилля (негативний емоційний стан) або зменшити зусилля (позитивний емоційний стан) (Carver & Scheier, 2017).

З точки зору життєвого розвитку, проте, наші ресурси — час і енергія — є обмеженими поступовим зростанням та пізнішим спадом у старшому віці, генетичним потенціалом або нормативно визначеними розвитковими завданнями, і тому ми повинні вміти вирішувати, як правильно інвестувати ці ресурси (Wrosch, Scheier, Carver, & Schulz, 2003; Wrosch, Scheier, Miller et al., 2003). Як пише Карвер (2015), марне витрачання зусиль є малоефективним, оскільки люди в час відстежують багато цілей. Зменшення зусиль — в термінології Теорії контролю відпускання, спуск (coasting) — дозволяє економити та розподіляти енергію між широким спектром цілей. Також, крайнє відхилення від запланованого критерію, що викликає негативний емоційний стан, призводить до зменшення зусиль або до відмови від цілі (disengagement), оскільки навпаки, образно кажучи, було б марною працею (Carver, 2015).

Незважаючи на те, що для досягнення цілей важлива витривалість, у деяких випадках неможливо досягти бажаної цілі, і продовження витривалої праці стає неадаптивним. У такому випадку для ефективної саморегуляції корисно, якщо настає відмова від цілі (goal disengagement), яка характеризується зменшенням зусиль та скасуванням цільової зобов'язаності (commitment). Менше зусиль для досягнення цілі, відповідно повне припинення цільової діяльності, економить енергію. Це означає, що у нас є здатність не намагатися там, де це не має сенсу (Wrosch, Scheier, Carver et al., 2003). Поняття «зобов'язаність» означає ступінь відданості або прив'язаності до цілі, рішення досягти ціль (Latham & Locke, 1991), психологічну залежність від цілі (Hollenbeck, Williams, & Klien, 1989).

Відмова від цілі (goal disengagement), попри її користь, згідно з деякими теоріями, є небажаною відповіддю, невдачею. Більше складності у проблематику відмови від цілей вносить розрізнення між двома реакціями на сприйняту недосяжність цілі на основі зобов'язаності: відмова від цілі, до якої ще створено зобов'язаність, і відмова від цілі з вивільненням зобов'язаності щодо неї. У другому випадку відсутнє відчуття стресу. Позитивні наслідки приносить також часткове зниження вимог та обмеження цілі в певній сфері, вибір альтернативного способу досягти цілі або формулювання нового. Почуття порожнечі, безцільності, самотності викликає відірваність від недосяжної цілі без того, щоб ми почали залучатися до нового (goal reengagement) (Wrosch, Scheier, Carver et al., 2003).

Щоб пояснити, як ми адаптуємо свої реакції при проблемах з досягненням цілі, Карвер і Шейер (2000) використовують поняття зміни відповіді (response shift). Воно означає зміну в критеріях оцінювання об'єктивної реальності — рекалібрування. Ми знаємо три типи змін: зміну внутрішніх стандартів (альфа-зміна), зміну цінностей (бета-зміна), переозначення (гама-зміна). Якщо хтось захворіє, то на основі цієї об'єктивної реальності ми очікуємо, що погіршилася якість його життя. Суб'єктивно, проте, погіршення може не відчуватися, якщо оцінювання відбувається на основі інших критеріїв, ніж раніше. Результатом є адаптивна регуляція емоцій та поведінки (Carver & Scheier, 2000).

Проте існують міжособистісні відмінності у реакціях на недосяжні цілі. Вони є результатом особистісних якостей, здатності самосприйняття власної поведінки, цінностей та почуттів, способу орієнтації мотивації на успіх і невдачу, уявлень про майбутнє саморозвитку, доступності альтернативних цілей, каузальних атрибуцій, цільової орієнтації на досягнення майстерності або продуктивності. Іншими факторами може бути міра інвестицій часу, енергії для досягнення цілі або соціальні норми як форма тиску намагатися до вибраних цілей (Wrosch, Scheier, Carver et al., 2003).

Вебб, Чанг і Бенн (2013) у своїй дослідженні розглядали феномен, який вони називають «птахом страусом» (ostrich problem). Інформація, яку людина отримує при моніторингу свого прогресу, може бути значно неприємною, якщо реальний прогрес менший і не відповідає нашим очікуванням. У таких випадках може настати ситуація, коли «ми тілемо голову в пісок». Таке поведінка — крім уникнення неприємних почуттів та поганого настрою — також заважає власному самосприйняттю, переконанням чи ставленням (Webb et al., 2013).

Авторка: М.р. Марцела Бобкова Кафедра психології, Філософський факультет, Університет Павла Йозефа Шафарика в Кошицях Висновок

На питання, коли продовжувати зусилля, а коли відмовитися і закінчити, ми не маємо остаточної відповіді. Іноді варто витримати, а іноді корисно покинути ціль (Wrosch, Scheier, & Miller, 2013).

У проблемних життєвих ситуаціях підтримка надії є бажаною, і у випадку, якщо ціль потенційно реалізується, вивільнення негативного емоційного стану може негативно вплинути на довіру у здатність досягати подібних цілей у майбутньому. Підтримка зусиль є бажаною переважно при внутрішньо мотивованих цілях, які пов'язані з особистісною цілісністю, оскільки в ці цілі ми значно інвестуємо психічно — тут можна згадати птахом страуса ефект, який функціонує як певний захисний механізм его. Однак, якщо до цілі не наблизитися і вона недосяжна, має настати відмова від цілі (goal disengagement). Крім того, що це допомагає індивіду уникнути негативних емоцій та шкідливих наслідків, особисті ресурси обмеженої енергії, які були б неефективно використані, можуть бути потім використані для інших замінних — і що важливо — потенційно реалізованих цілей (Stuchlíková & Mazehóová, 2014; Wrosch, Scheier, Carver et al., 2003).

При важкореалізованих цілях їх досягнення може полегшити більш детальне планування (Bagozzi & Edwards, 2000). Планів — імплементаційних намірів — коли, де і яким способом ми досягнемо цілі, дозволяють автоматизовану реакцію на стимул, пов'язаний з цілю (Gollwitzer & Sheeran, 2006). Що може полегшити відірваність від недосяжної цілі, так це відновлення залученості до цілі (goal reengagement). Робота над новою цілююшою додає у наше життя сенсу і діє профілактично щодо почуттів нездатності та порожнечі (Wrosch, Scheier, Miller et al., 2003).

Список бібліографічних посилань

Achtziger, A., & Gollwitzer, P. M. (2018). Motivation and Volition in the Course of Action. In Heckhausen, J., & Heckhausen, H. (Eds.), Motivation and Action (pp. 485-527). Springer, Cham. ISBN 978-3-319-65094-4.

Bagozzi, R. P., & Edwards, E. A. (2000). Goal-Striving and the Implementation of Goal Intentions in the Regulation of Body Weight. Psychology and Health, 15, 255-270.

Bandura, A. (1991). Соціокогнітивна теорія саморегуляції. Organizational Behavior and Human Decision Processes, 50, 248-287.

Baumeister, R. F. (2002). Екстраполяція енергії та зрив самоконтролю: Енергетична модель виконавчої функції «Я». Self and Identity, 1, 129-136.

Brandstätter, V., Heimbeck, D., Malzacher, J. T., & Frese, M. (2003). Цілі потребують імплементаційних намірів: Модель фаз дії, перевірена в практичному середовищі подальшої освіти. European Journal of Work and Organizational Psychology, 12(1), 37-59.

Carver, Ch. S. (2015). Процеси контролю, управління пріоритетами та емоційна динаміка. Emotion Review, 7(4), 301-307.

Carver, Ch. S., & Scheier, M. F. (1982). Теорія контролю: Корисна концептуальна рамка для особистісно-соціальної, клінічної та здоров’я психології. Psychological Bulletin, 92(1), 111-135.

Carver, C. S., & Scheier, M. F. (1990). Походження та функції позитивних та негативних емоцій: Подання через процес контролю. Psychological Review, 97, 19-35.

Carver, Ch. S., & Scheier, M. F. (2000). Зниження цілей та перерахунок емоційної системи як процеси нормальної адаптивної саморегуляції: розуміння феноменів «зміни реакції». Social Science & Medicine, 50, 1715-1722.

Carver, Ch. S., & Scheier, M. F. (2011). Саморегуляція дії та емоцій. У Vohs, K. D., & Baumeister, R. F. (Eds.), Handbook of self-regulation: research, theory, and application (2nd Ed.) (pp. 3-21). New York, United States of America: The Guilford Press. ISBN 978-1-60623-948-3.

Carver, Ch. S., & Scheier, M. F. (2017). Розділ перший – Саморегуляторні функції, що підтримують мотивовану дію. У Elliot, A. J. (Ed.), Advances in Motivation Science, 4, 1-37. ISBN: 978-0-12-812123-8.

Chirkov, V., Kim, Y., Ryan, R. M., & Kaplan, U. (2003). Розмежування автономії від індивідуалізму та незалежності: Погляд теорії самовизначення щодо внутрішнішого культурних орієнтацій та добробуту. Journal of Personality and Social Psychology, 84(1), 97-110.

Deci, E. L., & Ryan, R. M. (2008). Теорія самоопределення: Макротеорія людської мотивації, розвитку та здоров’я. Canadian Psychology, 49(3), 182-185.

Gollwitzer, A., Schwӧrer, B., Stern, Ch., Gollwitzer, P. M., & Bargh, J. A. (2017). Вгору та вниз регуляція високоефективних автоматизованих процесів: Імплементаційні наміри можуть як збільшувати, так і зменшувати соціальну проекцію. Journal of Experimental Social Psychology, 70, 19-26.

Gollwitzer, P. M., & Sheeran, P. (2006). Імплементаційні наміри та досягнення цілей: Ефекти та механізми. Advances in Experimental Social Psychology, 38, 69-119.

Heckhausen, H., & Gollwitzer, P. M. (1987). Зміст думок та когнітивні функції в мотиваційних та вольових станах свідомості. Motivation and Emotion, 11(2), 101-120.

Hollenbeck, J. R., Williams, Ch. R., & Klein, H. J. (1989). Емпіричний огляд передумов зобов’язань до складних цілей. Journal of Applied Psychology, 74(1), 18-23.

Hope, N. H., Milyavskaya, M., Holding, A. C., & Koestner, R. (2016). Гідний шлях до прогресу: Цільовий аспіраційний вміст передбачає прогрес у досягненні цілей та життєву енергію цілей. Personality and Individual Differences, 90, 99-107.

Koestner, R., Lekes, N., Chicoine, E., & Powers, T. A. (2002). Досягнення особистих цілей: Самоузгодженість плюс імплементаційні наміри дорівнюють успіху. Journal of Personality and Social Psychology, 83(1), 231-244.

Latham, G. P., & Locke, E. A. (1991). Саморегуляція через постановку цілей. Organizational Behavior and Human Decision Processes, 50, 212-247.

Leduc-Cummings, I., Milyavskaya, M., & Peetz, J. (2017). Мотивація досягнення цілей та суб’єктивне сприйняття минулих та майбутніх перешкод. Personality and Individual Differences, 109, 160-165.

Sheldon, K. M., & Elliot, A. J. (1998). Не всі особисті цілі є особистими: Порівняння автономних та контролюваних мотивів досягнення цілей як передбачувачів зусиль та результатів. Personality and Social Psychology Bulletin, 24(5), 546-557.

Sheldon, K. M., & Elliot, A. J. (1999). Прагнення до цілей, задоволення потреб та довготривалий добробут: Модель самоузгодженості. Journal of Personality and Social Psychology, 76(3), 482-497.

Stuchlíková, I., & Mazehóová, Y. (2014). Особисті цілі як мотиваційний феномен. Československá psychologie, 58(5), 471-484.

Webb, T. L., Chang, B. P. I., & Benn, Y. (2013). «Проблема страуса»: Мотивоване уникнення чи відмова від інформації про прогрес у досягненні цілей. Social and Personality Psychology Compass, 7(11), 794-807.

Wrosch, C., Scheier, M. F., Carver, Ch. S., & Schulz, R. (2003). Важливість розриву цілей у адаптивній саморегуляції: Коли припинення досягнення цілей корисне. Self and Identity, 2, 1-20.

Wrosch, C., Scheier, M. F., & Miller, G. E. (2013). Спроможності коригування цілей, суб’єктивний добробут та фізичне здоров’я. Social and Personality Psychology Compass, 7(12), 847-860.

Wrosch, C., Scheier, M. F., Miller, G. E., Schulz, R., & Carver, Ch. S. (2003). Адаптивна саморегуляція недосяжних цілей: Розрив цілей, повторне залучення до цілей та суб’єктивний добробут. Personality and Social Psychology Bulletin, 2003, 29(12), 1494-1508.