У першій частині нашого серіалу ми загалом представили концепт ейджизму як ідеології, з якої випливає вікова дискримінація. Ми підкреслили, що це проблема не виключно людей похилого віку, хоча саме у старших вікових групах цей феномен є більш поширеним і має серйозніші наслідки. У цій частині ми зосередимося на його найважливіших причинах. Ейджизм є настільки комплексним, що неможливо виокремити єдину або найсерйознішу причину. Деякі з них виникають окремо, деякі діють разом, і їхня значущість взаємно посилюється. Ймовірно, ми б ніколи не говорили про концепт ейджизму та вікової дискримінації, якби не існувало сильної потреби в маркуванні та диференціації людей за їхнім хронологічним віком та/або належністю до певного покоління. Хоча певний рівень цієї диференціації існував (і існує) у всіх відомих історичних культурах, розмір і важливість ролі, яку відіграє хронологічний вік у житті сучасної людини, є явищем цілком модерним. Потреба в раціоналізації, нових формах соціального контролю та адмініструванні виробничих відносин, що виникла внаслідок індустріалізації, вивела час і вік на рівень центральних категорій майже всіх активностей, необхідних для підтримки впорядкованої системи виробництва й організації. Час (його вимірювання) та вік стали дуже ефективними інструментами раціональної організації публічних послуг і трансфертів.

Трансформація до модерності принесла з собою визначення віково градуйованих верств, підкріплене нововиявленими життєвими етапами та легально-бюрократичним «покладанням» на вік як критерій правомірності й дієздатності, якого держава вимагає для потреб визначення громадянських прав і обов'язків [Fry 2002]. У міру того як зростає тиск держави щодо доступності інформації про вік індивіда, ця інформація стає значущою і для самого індивіда, оскільки «практично не існує жодної соціальної ролі, яка б не містила якогось різновиду вікової межі» [Hazan 1994: 61]. Ми не обираємо добровільно, чи заповнювати вік у графі «інша релевантна інформація» в заявці на банківський кредит. Якщо ми хочемо розуміти події у світі так, як їх подають медіа, частиною нашого повсякденного знання має стати те, що цифри в дужках у газетній статті вказують не на вагу чи номер будинку, а на вік. Незнання поточного дня, місяця та року взагалі розглядатиметься як ознака неврологічного розладу. За таких умов залишається лише крок до того, щоб хронологічний вік використовувався як вісь диференціаційної та дискримінаційної поведінки.

Ще однією зі структурно зумовлених причин ейджизму є власне збільшення кількості та частки людей старшого віку в суспільстві. Демографічний алярмізм, як називають ці публічно артикульовані побоювання, на підсвідомому рівні працює з індивідуально зумовленими страхами перед старінням як таким. До індивідуальних джерел ейджизму належать передусім страх смерті та старіння як психосоматичного занепаду (в крайньому прояві — геронтофобія), а також фрустрація й агресія, з яких випливає ворожість ( ) щодо членів міноритарних груп. Важливим фактором виникнення ейджизму на індивідуальному рівні є вибіркове сприйняття (наприклад, у випадку професійного ейджизму). З огляду на те, що стереотипи, які стосуються літнього віку, мають сильну тенденцію прийматися самими людьми похилого віку, ейджизм поглиблюється та відтворюється також через автостереотипи в дусі теорії самоздійснюваного пророцтва — якщо літня людина приймає уявлення про себе як про менш продуктивну, її продуктивність справді матиме тенденцію до зниження. Це зворотно підтверджує негативні установки оточення як «правильні».

У межах індивідуальних причин наводять також теорію соціальної ідентичності, розроблену Тешфелом і Тернером [Tajfel, Turner 1986], яка припускає, що літні люди намагаються підтримувати позитивніший образ людей свого віку, а молодь натомість надає перевагу власній групі, чого досягає через більш негативне бачення групи літніх людей. Палмор [Palmore 1990] звертає увагу на засновані на вікових стереотипах подвійні стандарти щодо оцінювання «моєї» та «тієї іншої» групи: молоді люди можуть помилятися або бути повільними без ярлика, що вони немічні; молоді можуть забути ім'я або адресу без того, щоб їх вважали сенильними чи ставилися до них із поблажливою зверхністю…

До найчастіше згадуваних популярних упереджень або міфів про старість належать старість як хвороба, бідність, імпотенція (асексуальність), непривабливість, психічна хвороба, сенильність, непотрібність (зайвість), самотність, депресія, дитинність, але також і (квазі)позитивне спрощене сприйняття старості як періоду мудрості, політичної влади, доброти, багатства та індивідуальної свободи. Як стереотипні генералізації ці уявлення є невиправданими та неточними, оскільки люди похилого віку, завдяки тривалому накопиченню досвіду, переживань, а також соціальних і професійних ролей та здобутків (чи втрат) від них, є однією з найбільш гетерогенних, віково визначених груп у суспільстві. Проте висока внутрішня гетерогенність цієї групи також означає, що хоча існує чимало людей старшого віку, які не відповідають негативним стереотипам, існують також індивіди, котрі є носіями цих характеристик. Відтак критика стереотипу повинна аргументувати не тим, що «старість не така», а тим, що «старість не є такою завжди і в усіх».

Останніми з можливих чинників ейджизму та вікової дискримінації, які ми тут коротко згадаємо, є теорії «вікового/поколіннєвого конфлікту» та теорія «вікової сегрегації». Теорія вікового/поколіннєвого конфлікту виходить із припущення, що суспільство володіє лише обмеженою кількістю дефіцитних благ і престижних ролей. Якщо вони розподіляються та привласнюються на основі вікового критерію або поколіннєвої належності, це може породжувати вікове (відповідно, поколіннєве) суперництво. У такій ситуації знедолені групи спонукаються до вимог більшої влади, а привілейовані групи відповідають сильнішим прагненням захистити свої привілеї. Практичним прикладом є прояви вже згаданої демографічної паніки, коли одне проти одного протиставляються покоління, які роблять внески до соціальних систем, і покоління, які цими соціальними системами користуються. Певна форма вікового/поколіннєвого конфлікту, ймовірно, присутня в більшості суспільств, проте вона набуває різних форм та інтенсивності. Прояви конфлікту варіюються від словесних суперечок (згадайте різні групи у Facebook) до проявів насильницької поведінки. Проте лише дуже рідко вони виявляються як проблема загальносуспільного характеру.

Проблема вікової сегрегації є, навпаки, дуже поширеною, і її можна спрощено описати як реальне чи символічне відокремлення вікових груп у суспільстві. Просторова сегрегація за віком означає не лише житлові комплекси для літніх людей чи цілі «містечка» (будівництво яких наразі планується і в Чехії), але й будинки для людей похилого віку, ізольовані на «зелених галявинах» на околицях районів чи міст, високу концентрацію літнього населення в історичних центрах міст тощо. Інституційна вікова сегрегація виникає тоді, коли принципи та норми, що визначають певні соціальні інститути, містять хронологічний вік як необхідну умову участі, що найчастіше спостерігається у сфері освіти та праці. Через це інтеграція людей старшого віку опиняється під загрозою втрати соціальних ролей і порушення членства в групах. Культурна вікова сегрегація відтворюється насамперед через мову. Мова тут слугує ключем, який дає змогу описати та підкреслити відмінності між окремими віковими категоріями та створювати розмежування між «ми» і «вони». Форми цієї сегрегації є передусім символічними.

Я вважаю, що там, де не відбувається змістовних міжвікових взаємодій, існує високий ризик виникнення ейджизму. Навпаки, у середовищі, де представники різних вікових груп співпрацюють між собою, вікові стереотипи та упередження зменшуються. Це підтверджують і результати дослідження, проведеного в Чехії: понад 30 % респондентів у віці 18–29 років зазначили, що не мають близької людини, старшої за 70 років. Ці респонденти мали вищу ймовірність погодитися з висловлюваннями на зразок: «старі люди повинні жити десь, де вони нікому не заважають» [Vidovićová 2008].

На жаль, de facto немає виразного консенсусу щодо того, яка з причин ейджизму заслуговувала б на найбільшу увагу, наприклад, з боку політики чи практичних заходів, і усунення якої призвело б, можливо, навіть до повного викорінення цієї ідеології. З огляду на взаємозв'язок окремих причин необхідно впливати на кожну з них окремо, але водночас пам'ятаючи про їхню взаємопов'язаність. Однією з порівняно легко реалізованих і водночас доведено позитивних інтервенцій є інвестиції в подолання сегрегаційних бар'єрів і підвищення взаємного контакту людей різного віку та з різним поколіннєвим досвідом. Кампанії неприбуткових організацій, як-от «Dnešní tabu se jmenuje stáří», є одним із можливих шляхів для відкриття таких діалогів.

Автор: Mgr. Lucie Vidovićová, Ph.D. дослідниця, Fakulta sociálních studií, Masarykova univerzita, Brno Авторка співпрацює як експертний гарант у соціальній кампанії Diakonie ČCE на тему ейджизму. Проєкт «Ageismus» був підтриманий грантом GA ČR 403/06/1647. Список використаної літератури: Fry, C. L. 2002 „Age“. Pp. 21-24 in Ekerdt, D. J. (ed.) 2002. Encyclopedia of Aging. New York: Macmillan Reference USA. Gale Virtual Reference Library. Thomson Gale. Hazan, H. 1994. Construction and Deconstruction of Old Age. Cambridge: Cambridge University Press. Tajfel, H., Turner, J. C. 1986. „The social identity theory of intergroup behavior“. Pp. 7-17 in Worchel, S., Austin, W.G. (eds.). 1986. The psychology of intergroup relations. Chicago: Nelson-Hall. Vidovićová, L. 2008. Stárnutí, věk a diskriminace – nové souvislosti. Brno: Masarykova univerzita.

(1) схильність до ворожих агресивних імпульсів – прим. редакції

Фаховий журнал Sociální služby - Травень 2011

Обкладинка та зміст номера ТУТ (PDF, 899KB)

Журнал Sociální služby виник у 2009 році шляхом трансформації колишнього Zpravodaj APSS ČR. Виходить десять разів на рік обсягом 36–48 сторінок формату A4 накладом 3500–4000 примірників для близько 16 000 читачів із числа надавачів, засновників і користувачів соціальних послуг, представників публічної адміністрації, студентів і викладачів закладів вищої освіти як у Чеській Республіці, так і в Словаччині.

Більше інформації можна отримати на вебсайтах http://www.socialnisluzby.eu та http://www.apsscr.cz.

Замовлення для організацій-членів APSS ČR виконує безпосередньо видавець або редакція за адресою: Kotnovská 137, 390 05 Tábor, Česká republika, тел./факс: +420 381 213 332, мобільний: + 420 606 751 156 або +420 606 832 551, e-mail: redakce@apsscr.cz.

Минулі номери: Повний номер - Січень 2010 (PDF, 4,54 MB)