Міграція дозволила їй пройти закордонні стажування та знайти новий дім – у Словаччині. Проєктна менеджерка європейського проєкту MIND, Irina Adamova, в інтерв'ю пояснює, як її приймає наше населення, а також які виклики вона долає під час завершення масштабної благодійної кампанії про міграцію «Що таке дім?».

Жива бібліотека від SKCH у реальності

Назву проєкту MIND від Slovenská katolícka charita (SKCH) можна розкласти на конкретні поняття: Migration / міграція, INterconnectedness / взаємозв'язок і Development / розвиток. Його проєктна менеджерка, Irina Adamova, пояснює, у чому полягає суть MIND: «Уявіть собі, що ви хочете орендувати квартиру і телефонуєте за оголошенням. На іншому кінці погоджуються на перегляд і ніби випадково запитують: "Але ви зі Словаччини, так?". Ви чесно відповідаєте, що ні. Тоді вони кладуть слухавку зі словами: "Вибачте, таких ми тут не хочемо". Мета проєкту MIND — допомогти всім, на кого впливає негативна антиміграційна риторика».

Проєкт MIND перебуває на третьому, тобто фінальному році реалізації. Тому команда SKCH на його завершення готує та проводить публічні дискусії про міграційні міфи, так звані «живі бібліотеки» (модеровані зустрічі широкої громадськості з іноземцями та іноземками). Водночас протягом усього літа триває загальноєвропейська кампанія в соціальних мережах, яку можна знайти за гештегами: #whatishome або #cojedomov. «Для нас важливими є зустрічі з широким колом організацій та населенням по всій Словаччині. Адже необхідна участь усіх груп суспільства у створенні "спільного дому" — тобто місця, де раді кожному. Вірю, що завдяки всім нашим заходам ми сприяємо кращому розумінню феномену міграції у Словаччині», — пояснює Irina Adamova.

Кожна людина найкраще почувається в безпеці власного дому — або в країні, з якої походить, або в країні, куди вона прибула й хоче оселитися. Проте часто трапляється так, що люди залишають свій дім не з власної волі, а лише тоді, коли він перетворюється на смертельну загрозу. Дедалі більше людей змушені залишати свої країни — не лише через воєнні конфлікти та переслідування, а й через інші екзистенційні загрози, такі як бідність, голод, безробіття, брак доступу до освіти та медичного обслуговування, а також через негативні наслідки зміни клімату. «Для більшості людей дім — це насамперед родина, друзі, смачна їжа… Тому в межах проєкту MIND і кампанії "Що таке дім?" ми щодня запитуємо: "Чому стільки людей не відчувають себе бажаними у своєму новому домі, наприклад, через інший колір шкіри чи віросповідання?"», — розмірковує проєктна менеджерка благодійної організації.

Найбільші виклики проєкту про міграцію

Суперечливий зворотний зв'язок від громадськості команда SKCH отримує щодо цього проєкту та кампанії щодня. Саме в цьому вона вбачає величезну місію — показати суспільству факти про надання притулку, цифри грошових переказів, перебіг міграції тощо. І все це для того, щоб люди задіяли критичне мислення, об'єктивно оцінили ситуацію та, можливо, дійшли висновку, що міграція існувала завжди і має безліч різних форм і причин. «На жаль, сучасний публічний дискурс про міграцію у Словаччині ігнорує той факт, що іноземці та іноземки можуть робити вагомий внесок у розвиток і функціонування нашої країни. На це ми вказуємо нашими історіями в межах кампанії #cojedomov», — пояснює Irina Adamova.

Команда SKCH не може байдуже дивитися на те, як тонуть беззахисні діти в Середземному морі; не може пасивно спостерігати, як люди ризикують власним життям і гинуть у рефрижераторах. Саме тому вона реалізує проєкт MIND. «За словами Папи Франциска, ми маємо боротися проти "глобалізації байдужості". Наприклад, нинішня криза дітей-біженців є найгіршою з часів Другої світової війни — це гуманітарна криза, яка вимагає негайних дій. У всьому світі майже п'ятдесят мільйонів дітей зазнали експлуатації, були змушені тікати від жорстоких конфліктів та крайньої бідності. Тому в Charita ми справді не можемо заплющувати очі», — пояснює менеджерка з команди SKCH.

Мігрант — це не погана людина і не образа

Irina Adamova сама є мігранткою, родом із Росії. У Словаччині вона опинилася після університету — у межах возз'єднання сім'ї. Досвід був різним, але, на щастя, переважає позитивний. До приїзду до Словаччини вона брала участь у кількох закордонних програмах обміну в різних країнах, завдяки чому була готова до потенційного культурного шоку і більш відкритою до сприйняття місцевих звичаїв і традицій, тому швидко адаптувалася. «Я ніколи не починаю розмову з того, що я тут інша і що я мігрантка. Не вказую на відмінності. Зазвичай на це починають звертати увагу інші й запитувати, чому в мене немає "справжнього" словацького акценту, звідки я насправді. Але хіба я чимось гірша за місцевих? Сподіваюся, що ні. До того ж у мене в Словаччині сім'я, я володію мовою, працюю тут і сплачую податки», — згадує Irina Adamova.

За словами Irina, «позначення мігрант / мігрантка — це не ярлик, це завжди жива істота зі своєю власною історією, як-от моя. Важливо насамперед бачити людину, і лише потім — "мігранта", "біженця", "росіянина", "рома" тощо. Люди тут бувають і добрими, і поганими, як і скрізь. Проте більшість із нас (включно з людьми, які мігрують) хоче просто спокійно жити звичайним життям, мати гідну роботу та добрі стосунки».

Сильні особисті історії «живих бібліотек»

У межах організації благодійних дискусій та «живих бібліотек» за участі людей, які знайшли в Словацькій Республіці новий дім, її особисто найбільше зворушила історія пані Oleksandra з Луганська, яка отримала притулок у Словаччині. Її сина в червні 2014 року викрали та жорстоко побили. Причиною були публічні виступи проти російської окупації. Він повернувся додому, але з ультиматумом: або родина протягом двадцяти чотирьох годин виїжджає з міста, або їх усіх розстріляють. Водночас у пані Oleksandra в той період діагностували рак. У самий розпал конфлікту вона перенесла операцію. У Словацькій Республіці вона отримала так званий гуманітарний притулок, який надається лише у виняткових випадках. «Під час "Живої бібліотеки" в одній із шкіл Кошиць пані Oleksandra мала дуже чітке й лаконічне послання до молодого покоління: "Нехай над вами буде чисте блакитне небо й світить яскраве сонце; нехай ви ніколи не відчуєте на власній шкурі війну"», — згадує проєктна менеджерка проєкту MIND.

Irina додає, що найкращою діяльністю проєкту є надання простору для діалогу — чи то у формі згаданих «живих бібліотек», чи різноманітних дискусій на фестивалях і в парафіях. Також під час лекцій у школах, відкриття пересувної фотовиставки або під час інтерв'ю в медіа. «Тому кожен наш захід пропонує саме такий простір для спокійного обміну думками, розмов та пошуку відповідей на досі не з'ясовані питання», — підсумовує від імені всієї команди благодійної організації Irina Adamova.

***Текст: Boba Markovič Baluchová (головна реда

Foto: www.charita.sk, archív I. Adamovej a projektu MIND