Коли Талібан «ув’язнив» афганських жінок у паранджах та за стінами родинних домівок і закрив школи для дівчат, Azra Jafariová виїхала до сусіднього Ірану. Там вона заснувала початкову школу для афганських біженців, керувала підготовкою вчителів — як жінок, так і чоловіків. Сьогодні ця заміжня жінка віком трохи за тридцять і мати п’ятирічної доньки є меркою міста Nili в афганській провінції Dai Kundi. Вона перша жінка в Афганістані на такій посаді. Утім, поки що це радше поодинокий приклад. Як сама вона зазначила після свого призначення, багато афганців вважають, що жінка не підходить для такої роботи. «Афганське суспільство все ще не є суспільством, яке б визнало, що жінки так само здатні виконувати таку роботу, як і чоловіки», — сказала вона в січні 2009 року агентству Reuters. Саме тому чоловікам в Афганістані необхідно пояснювати, що освіта та кращі умови життя жінок в Афганістані приносять користь і їм, і їхнім сім’ям, і всій країні. Адже з обмеженням прав жінок та відсутністю в них освіти, крім іншого, пов’язані також висока материнська смертність під час пологів і недоїдання.

Афганістан є однією з найбідніших країн світу з високим рівнем материнської смертності під час пологів та найнижчою часткою грамотних дівчат і жінок серед навколишніх країн. За офіційною статистикою, початкову школу відвідує лише приблизно третина дівчат, а середню — лише 6 відсотків.

Освіта дівчат і жінок не має значної підтримки, особливо в сільській місцевості. Консервативні традиції та правління Талібану призвели до того, що консервативні родини відкидали освіту для дівчат як шкідливу, оскільки від жінок очікується скромність і покірність, тоді як від чоловіків — здатність прогодувати та захистити родину. З іншого боку, перешкодою для родин, які хочуть дати дітям освіту, є бідність. Через це діти замість того, щоб ходити до школи, допомагають заробляти на життя. Для дівчат ситуація ще складніша. Бракує шкіл для дівчат — як початкових, так і середніх.

Один із кількох проєктів громадської організації Človek v ohrození, яка працює в Афганістані з 2004 року, був спрямований на професійну освіту дівчат. У співпраці з місцевою партнерською організацією Afghan Women Resource Centre у межах проєкту, що фінансувався SlovakAid (2006–2008), було створено професійний навчальний інститут для дівчат під назвою STEP. Він має одне відділення в Kábul і одне в сільській місцевості в Charikar, у сусідній провінції Parwan.

Інститут розпочав роботу у 2006 році, пропонуючи однорічні курси з менеджменту, адміністрування, інформаційних технологій і журналістики. За чотири роки на курси записалося понад 200 студенток. Половина з них уже має оплачувану роботу — у банках, державних установах, на місцевому телебаченні та в неурядовому секторі. Ті, хто поки що не має роботи, внесені до бази даних успішних випускниць, яку уклала партнерська організація і надає її потенційним роботодавцям.

Словацька організація в межах проєкту допомагала з набором дівчат, закупівлею матеріалів, навчальних посібників і створенням навчальних програм. Запуск інституту також мав свої труднощі. «Нам довелося, наприклад, переїхати до іншої будівлі через вигуки та чіпляння з боку хлопців», — розповідає Marcela Ondeková з громадської організації. Консервативні традиції та недовіру батьків до навчання їхніх доньок долали завдяки запровадженню днів відкритих дверей і наданню матерям можливості приходити та дивитися на навчальні заняття. «Одна з матерів якось сказала доньці: „Не ти, а я піду до школи“», — згадує Marcela Ondeková.

Становище жінок в Афганістані змінюється надзвичайно повільно. «Це справді марафонська дистанція, великих див за помахом руки очікувати точно не варто», — зазначає Marcela Ondeková, додаючи, що програми з покращення становища жінок зараз спрямовані також і на чоловіків та отримання їхньої підтримки. Надихає також рішучість та енергія жінок із партнерської афганської організації. «Вони працюють уже двадцять років і не здаються. Вони не мають ілюзій, але з тих мільйонів жінок у складних життєвих умовах намагаються повільно, маленькими кроками допомогти хоча б невеликій частині. І це для цього марафонського забігу є надзвичайно важливим», — підсумовує Marcela Ondeková.

Автор: Daniela Balážová Детальніша інформація: http://www.clovekvohrozeni.sk

Стаття вийшла в бюлетені Rozvojová pomoc - Jeseň 2010. Його видає Platforma mimovládnych rozvojových organizácií (MVRO), яка є об'єднанням юридичних осіб — парасольковою організацією 31 (23 дійсних членів і 8 спостерігачів) словацьких неурядових організацій, які займаються переважно закордонною допомогою у сфері розвитку та гуманітарною допомогою.