У нас, так само як і в інших (але й у розвинених країнах, таких як Індія, Китай, Корея) державах-членах Європейського союзу зростає кількість літніх людей. Це чітко підтверджує демографічний розвиток населення. Згідно з даними дослідження Eurostat (2014), у межах Європейського союзу за останні п'ятдесят років у середньому довжина життя збільшилася на десять років, причому у 2012 році досягла рівня 80,3 років і, за прогнозом, продовжуватиме зростати. До 2080 року кількість людей старших за 80 років має подвоїтися, і тим самим літні люди стануть найшвидше зростаючою віковою групою взагалі.

Це зумовлено насамперед тим, що завдяки медичному та технічному прогресу різко зростає якість життя. З цієї причини слід розглядати процес старіння населення як природне явище.

Саме навчання довгий час сприймалося як людська потреба і далекіше вже не вважається виключно професійною справою, а ідея про те, що навчання є сферою дитинства та молодості, давно подолана. Неотдільною частиною є потреба в освіті та навчанні літніх людей.

Навчання літніх людей надає широкий простір для застосування знань і навичок педагогічно-соціального характеру. Національною проблемою стає демографічна паніка через старіння населення. Одним із варіантів, як запобігти, або ж виключити це явище, є інтенсивна підготовка майбутніх літніх людей до старіння та власної старості.

Як обставини з навчанням літніх людей у закладах соціальних послуг? Чи мають клієнти в закладах для літніх людей достатню мотивацію вчитися новим речам та отримувати інформацію? Чи мають можливість пристосовуватися до змінюваних умов сучасного суспільства?

Навчання літніх людей у концепції освіти протягом усього життя

Освіта протягом усього життя стала важливою соціальною темою розвиненої європейської спільноти. Потреба розширювати власні освітні платформи стосується також літньої популяції. Саме через старіння населення та прискорюваний темп життя слід звертати увагу на підвищений інтерес літніх людей та сферу навчання.

Освіта літніх людей сприймається як освіта протягом усього життя і є невід'ємною частиною життя сучасної людини. Навчання клієнтів похилого віку має задовольняти освітні потреби відповідно до їхніх особистих інтересів. У цьому випадку освіта є цілеспрямованим процесом із своїм призначенням, напрямком та виховною метою. Завдяки навчальному процесу можна впливати на моделі поведінки, ціннісну орієнтацію чи ставлення клієнтів похилого віку. У всякому разі навчання представляє значущий засіб для багатства життя постпродуктивного покоління.

З середини 20-го століття почала застосовуватися окрема наука — геронтагогіка — спочатку це була теорія виховання та навчання для літніх людей та людей похилого віку. У сучасний час цю науку розглядають як освіту літніх людей, передсеньорську освіту та просеньорську освіту. Mühlpachra (2004, с. 122) підкреслює, що «навчання у похилому віці стає необхідною умовою розуміння життя у постійно змінюваному світі. Завдяки новій інформації надається можливість вибору як організувати власне життя, бути більш психічно стійким та щасливим».

Згідно з дослідними спостереженнями доведено, що й літні люди мають достатній капітал для навчання та освіти. Фізична працездатність поступово з віком знижується та зменшується, психічна працездатність — при правильній стимуляції — залишається на піку. Мозок продовжує працювати як м'яз і, поки він регулярно тренується, показує вищу продуктивність (Krystoň, Šerák, Tomczyk, 2014).

Навчання літніх людей слід сприймати як форму соціально-освітньої інтервенції. Навчання як засіб вирішення соціальних проблем не є новим знанням. Наприклад, вже Сократ ототожнював невідому злим, а Коменський зазначав, що освіта має бути для кожного. Не слід ігнорувати й освітні потреби старіючого покоління, оскільки «людина вчиться, поки жива». Розвинені країни Європи почали приділяти увагу навчанню цієї групи лише у 80-х роках 20-го століття. Поступово почала розширюватися пропозиція освітніх програм і дедалі більше уваги приділяється якості життя в сені. Період похилого віку сприймається як період викликів та нових можливостей. У 90-х роках відбувається розвиток просеньорської освіти (Benešová, 2014).

Навчання літніх людей представляє «специфічну та відносно самостійну сферу навчання дорослих» (Šerák, 2009, in Špatenková, Smélaková, 2015, s. 71).

Сама практика пропонує багато підходів до навчання літніх людей (Špatenková, Smékalová, 2015):

  • відмова від літніх людей — старіші клієнти сприймаються як менш цікава категорія учасників освітніх активностей для установ чи організацій,
  • концепція активації в контексті соціальних послуг — освітні активності сприймаються як одна з альтернатив активації літніх людей. Освіта створює такий тип активації літніх людей, є невіддільною частиною ефективного використання вільного часу в установах для літніх людей,
  • принцип участі — освіта сприймається корисною не лише для самих літніх людей, а й для громади та суспільства в цілому, оскільки надає літнім людям можливість продовжувати в осмислені соціальні завдання та брати участь у суспільному житті,
  • самореалізація — потенціал самореалізації у пізніших фазах онтогенезу не слід недооцінювати, а навпаки, може бути сприятливим завдяки навчанню, яке сприяє розвитку особистості, інтеграції життєвого досвіду, наповнює їх самореалізацію та подібне.

Першою передумовою будь-яких освітніх активностей, спрямованих на клієнтів похилого віку, є факт, що індивід здатний вчитися на всіх етапах життя, включаючи старість. Зазначене твердження сприймається як вихідне положення для всіх освітніх активностей для цієї цільової групи. Не слід забувати, що навчання в цьому віці життя людини має певні специфічні атрибути. Значну та вихідну роль у сфері навчання літніх людей відіграє питання мотивації та достатньої зацікавленості. Саме в цьому напрямку знаходить застосування соціальний працівник.

Саме старіння й у сучасний час ще супроводжується багатьма питаннями. Ми боїмося власного фізіологічного старіння. Соціальний працівник чи соціальний педагог повинен прагнути надавати інформацію про активне старіння, а також про можливості навчання. Також слід зосередитися на подоланні негативних стереотипів про старіння та підтримувати реалістичний образ старості. Не менш важливим є також допомогти у подальшому суспільному застосуванні, а також у осмисленому використанні вільного часу (Marhánková in Šucha, Charvát, Řehan eds., 2011).

Навчання літніх людей є окремою сферою освіти дорослих, яка має спільні атрибути з позашкільною освітою, такі як добровільність, орієнтація на вільний час, насичення індивідуальних потреб, а також має певні характерні особливості — мотиви, цілі, і відрізняється насамперед тим, що обмежується увагою до осіб у постпродуктивному віці. Шерák (2009) зазначає, що освітні активності, спрямовані на літніх людей, мають мати позашкільний та неутилітарний характер через змінні демографічні ситуації, завдяки чому все більше значення набуває також професійна освіта літніх осіб, наприклад, перепідготовка та підвищення кваліфікації.

Мета та значення навчання клієнтів похилого віку

Освіта має високу індивідуальну та суспільну цінність. Вона приносить вигоду окремій особі у будь-якому віці, причому на кожному етапі життя освіта має інший вимір і мету. У похилому віці освіта не надає людині інформації для завоювання світу, а стає процесом, який осмислено розвиває час літньої людини. При навчанні клієнтів похилого віку мають на першому місці бути повсякденне життя, вони мають отримувати знання про те, що їм близьке в житті і що вони ще можуть використовувати. Мета навчання пов'язана з знаннями потреб літніх людей — виявлення сфер інтересів допомагає створювати програми навчання, сшиті на міру. Освітніми активностями, наприклад, можна сприяти адаптації, допомагати при орієнтації в нових ситуаціях, завдяки навчанню літня людина отримує інформацію про те, що відбувається навколо неї, має можливість самостійно приймати рішення і не бути залежною від оточення. З погляду суспільства навчання літніх людей сприяє формуванню позитивного ставлення до періоду старості та усуває бар'єри та усуває міжпоколінні відмінності.

Навчання клієнтів соціальних служб допомагає у пошуку нових впевненості, нового сенсу життя та нових ставлень до життя, тому цей факт має бути враховано при розробці та реалізації освітньої політики (Palán, Langer, 2008).

Конкретними внесками навчання клієнтів у останній життєвий етап є сприяння мобілізації інтелектуальних та когнітивних функцій, зміцненню фізичного та психічного здоров'я, а також зміцненню самовпевненості та, отже, життєвій задоволеності. Згідно з Петрковою, Чорнаничовою (2004), навчання літніх людей задовольняє ці первинні цілі:

  • розвиток життя літніх людей та його збагачення,
  • розуміння розвиткових завдань у цій життєвій фазі та полегшення адаптації до зміненого способу життя,
  • підтримання фізичної та психічної активності у пізніших фазах онтогенезу,
  • допомога при орієнтації у сьогодні швидко змінюваному світі.

Область навчання літніх людей є незвично широкою і не утворює жодного окремого та взаємопов'язаного системи. Може мати характер непрофесійного загального літнього навчання. Найчастіше це, наприклад, навчання комп'ютерної грамотності, тренування пам'яті. Освіта може також мати форму професійних знань та навичок, коли метою навчання є розвиток та підтримання кваліфікації з метою досягнення (ре)аквітивізації літніх людей (Klevetová, Dlabalová, 2008).

Значення навчання клієнтів соціальних служб

Marhánková (in Šucha, Charvát, Řehan eds., 2011, s. 39) зазначають, що ключову роль відіграють ,,освітні активності, пропоновані в центрах для літніх людей“. Водночас вони додають, що суб'єктивне значення цих активностей виходить за межі вузько визначеного концепту всього життя. Освітні активності представляли важливий механізм структурування часу, будування соціальних зв'язків і, не останню чергу, важливий джерело самореалізації та самовпевненості.

Czesana, Matoušková (2006) у своєму дослідженні зазначили, що літні люди, які протягом одного року систематично брали участь у циклі освітніх можливостей, призначених для них, позитивно оцінювали позашкільне навчання і бачили в ньому сенс. Вони також зазначили, що завдяки навчанню якісно проводять вільний час, кожна освітня діяльність принесла їм нову інформацію, а навчання вони також сприймали як певне суспільне подія. Опитані у дослідженні зазначили, що навчанням вони брали участь також з причини, щоб зрозуміти своїх дітей та онуків і одночасно показати їм, що вік не відіграє ролі в житті, і в будь-якому віці людина може вчитися і брати участь відповідно до своїх можливостей активно у житті.

Конкретні форми освітніх активностей у закладах для літніх людей

Спектр альтернатив навчання з позиції геронтагогіки є дуже широким. У закладах соціального догляду надається людям зі зниженою самостійністю, де, крім іншого, стає одним із інструментів, що підтримують залучення до повсякденного життя. Враховуючи те, що геронтагогіка приховує широку базу для подальшого членування за специфіками навчаних груп літніх людей, у наступних рядках наведено лише деякі:

  • академія літніх людей — це організована форма лекцій, дискусій та бесід, тематичних цілих із проєкцією фільму, майстер-класів, семінарів,
  • курси — це короткострокові або середньострокові освітні активності, конкретним прикладом може бути курс комунікаційних та інформаційних технологій, ефективного читання тексту,
  • майстерні — зазвичай тут відбувається позашкільна чи терапевтична діяльність, наприклад, ручна робота з традиційними техніками,
  • рухові освітні активності — це пізнавальні прогулянки, екскурсії, але можуть бути також активності з досвідченої педагогіки,
  • активності з грою — ці активності мають стимулюючий ефект для подальшої ігрової активності.

Роль соціального працівника при визначенні цілей та мотивації навчання літніх людей

Має бути на увазі, що кожне навчання має бути поставлене мету. Навчальний, тобто у нашому випадку клієнт соціальних служб повинен знати, чому він навчається і з якої причини. Без встановленої мети шлях успіху є не лише у навчанні невизначеним. Однак щоб соціальний працівник міг встановлювати цілі освіти, він повинен знати потреби клієнта.

Навчання клієнтів соціальних служб є важливим насамперед для розвитку спільнотного життя. ,,Людина залишається соціальною істотою, її життя автоматично пов'язане з процесом навчання“ (Kopecký, 2004, s. 87).

Літні люди мають мати можливість вибору активностей у навчанні. Окремі особи, які за своєю суттю менш активні, потребують пропозиції. Без пропозиції та можливості вибору окрема особа може зануритися в нудьгу і поступово аж у депресію. Пропозицію різноманітних активностей у сфері навчання має надавати заклад як для клієнтів соціальних служб безпосередньо у місці проживання, але ця можливість має бути також пропонована літнім людям у домашньому середовищі, хоча це є складнішим, оскільки це або не дозволяє стан здоров'я, відстань до закладу чи погана економічна ситуація через знижений рівень життя. У майбутньому необхідно більше підготуватися до цього стану, оскільки демографічні дані чітко вказують на прогноз населення.

Мотивація навчання літніх людей включає когнітивні потреби (розширення та доповнення знань, інтересів), соціальні (спілкування зі ровесниками, потреба у спільноті), активності (смислова діяльність, потреба у користі), компенсацію недоліків (інтелектуальних та емоційних) та самореалізацію, тобто підтвердження власної ідентичності (Špatenková, Smékalová, 2015).

Серед основних потреб у літній освіті, які соціальний працівник має прийняти, належать (Šerák, 2009):

  • незалежність у виконанні – особливо у сфері використання послуг та можливостей навчання,
  • участь – можливість ділитися власним досвідом та брати участь у власних рішеннях,
  • самореалізація – мати можливість реалізувати себе у освітній, культурній, духовній, рекреаційній сферах,
  • гідність – включає потребу у повазі та шануванні,
  • доступність догляду – включає доступ до медичних, соціальних та правових послуг.

У процесі навчання літніх людей мають дотримуватися певні принципи освіти. Соціальний працівник під час навчального процесу має дотримуватися цих принципів (Klevetová, Dlabalová, 2008):

  • принцип людяності – цей принцип орієнтований на особистість навчаного, його людську індивідуальність із правом на власне рішення та власний розвиток. Під час навчання підтримується моральний аспект, повага, взаємна повага, комунікація та рівність у вихованні та навчанні клієнта соціальних служб та соціального працівника. Значним компонентом цього принципу є емпатія, вміння слухати, підтримка літніх людей, довіра у співпраці, просоціальна поведінка. Принцип людяності приймає фізичні, психічні та соціальні зміни літніх людей.
  • принцип науковості – усі надані інформації мають відповідати науці, науковому знанню у відповідній сфері та базуватися на правді. Необхідною умовою для соціального працівника є постійне засвоєння та розвиток знань на основі сучасного наукового знання. Релевантним є глибоке знання теорії, застосовної у науковій діяльності, у передачі знань та розвитку здібностей.
  • принцип адекватності – стосується поведінки соціального працівника у сфері виховання та навчання. Невизначеності мають пояснюватися з урахуванням віку, індивідуальних особливостей та здібностей даної особи. Мають бути враховані зазначені показники та їх взаємозв'язок, тобто хто здійснює навчання, який зміст обере, для кого призначено навчання, які засоби має у розпорядженні викладач, яке є його мета, який спосіб досягнення мети обере та коли буде реалізовано освіту. Для досягнення встановленої мети важливим є також обдуманий вияв у гармонії із принципами виховання та навчання, наприклад, використання літературної мови, уникнення використання іноземних професійних термінів. Зміст, обсяг та спосіб навчання мають відповідати ступеню фізичного, психічного та емоційного розвитку учасників освіти. Необхідно також мати базові знання з андрагогіки.
  • принцип активності та зацікавленості – базується на тому, що викладач має діяти таким чином, щоб позитивно мотивувати активність усіх учасників. Сама активність учасників, тобто літніх людей, означає вищу ефективність засвоєння знань, краще запам'ятовування та трансформацію у ставлення та поведінку.
  • принцип мотивації – літній людина має бути мотивованою та активною, щоб шукати знання, відкривати їх самостійно, усвідомлено, творчо та пізнавальною працею.

Перешкоди у навчанні клієнтів соціальних служб

Під час реалізації та організації освітніх активностей, спрямованих на цільову групу, організатори, а також соціальні працівники мають оминати цілий ряд перешкод, які не стосуються лише інволюційних процесів у старості, наприклад, візуальних та слухових проблем учасників. Участь у освітніх активностях вимагає від учасників інвестицій не лише у формі ментальної енергії. Кількість та характер цієї інвестиції відрізняються залежно від освітніх програм. Мотивація, стимулювання, підтримка та інші атрибути, що визначають навчання, можуть бути різними у різних літніх людей. Хід та результати навчання залежать від цих перешкод (Špatenková, Smékalová, 2015):

  • інформаційні – це насамперед нездатність або неможливість літніх людей знайти релевантну інформацію про можливості навчання, а також інформацію, необхідну для навчання,
  • ситуаційні – випливають із поточного контексту та життєвої ситуації особи, можуть бути пов'язані з недостатністю фінансових засобів на витрати, пов'язані з навчанням тощо,
  • психологічні – до цих перешкод належить низька мотивація до навчання, яка тісно пов'язана із негативним ставленням до навчання як наслідок негативного досвіду попереднього навчання, страх втрати здатності навчатися тощо,
  • андрагогічні – інтервал від останнього систематичного навчання, недостатність попередніх знань, характер навчального матеріалу, особистість викладача тощо,
  • організаційні – це, наприклад, сама пропозиція освітніх активностей, зміст, якість та графік, простір тощо.

Висновок

Праця з літніми людьми несе з собою багато специфіки. Соціальні працівники у закладах для літніх людей мають знати зміни, вимоги та певні ризики, які несе клієнт старшого віку. З огляду на демографічний тренд (з тенденцією до зростання) сфера активізації через навчання є все більш актуальною.

Навчання можна вважати одним із варіантів смислового та якісного проведення вільного часу у останній період життя. У сучасному суспільстві зникає традиційне розуміння лінійної моделі життєвого шляху особи – це навчання – робота – пенсія (відпочинок), а навпаки, ці фази перетікають одне в одне протягом життя. Навчання не має сприйматися лише як необхідна підготовка до виконання майбутньої професії, але має стати постійним та добровільним явищем усього життя особи, а також у період старості. Навчання літніх людей постійно розвивається та розширюється. Функції навчання покривають значну частину потреб сучасних літніх людей і тому освіта для клієнтів старшого віку є великою користю.

Значення навчання для клієнтів старшого віку полягає у тому, що воно пропонує їм інформацію, підтримує позитивне старіння та їх активне переживання старості. Активна участь у суспільному житті підвищує у літніх людей смак до життя та відчуття, що вони не є для суспільства обтяженням. З цієї причини бажано підтримувати відчуття смислового існування літніх людей та підкреслювати їх заслуги.

Автор: PhDr. Katarína Šoková, MBA

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

BENEŠOVÁ, D. Gerontagogika. Praha: Univerzita Jana Amose Komenského,2014. 136 s. ISBN 978-80-7452-039-6.

CZESANA, V., MATOUŠKOVÁ, Z. Účast a bariéry vzdělávání starších osob. Praha: NVF, 2006. ISSN 1801-5476.

KLEVETOVÁ, D., DLABALOVÁ, I. Motivační prvky při práci se seniory. Praha : Grada Publishing, a.s., 2008. 208 s. ISBN 978-80-247-2169-9.

KOPECKÝ, M. Sociální hnutí a vzdělávání dospělých: aktivní občanství jako cíl pro celoživotní učení. 1. vyd. Praha: Eurolex Bohemia, 2004. 131 s. ISBN 8086432963.

KRYSZTOŇ, М., ŠERÁК, М., TOMCZYK, L. Нові тенденції у навчанні літніх людей. Nowe trendy w edukacji seniorów. Banská Bystrica-Praha-Kraków : Асоціація інституцій літніх людей ЧСР, 2014. ISBN 978-80-904531-8-0.

MARHÁNKOVÁ, H.J: Навчання після виходу на пенсію – суб'єктивне значення. IN ŠUCHA, M., CHARVÁT, M., ŘEHAN, V. (Eds.) Квалітативний підхід і методи у науках про людину: VIII. Olomouc : Univerzita Plackého, 2011. ISBN 978-80-244-2906-9. с. 34-41.

MÜHLPACHR, P. Геронтопедагогіка. Brno : Masarykova univerzita, 2004. 203 с. ISBN 80-210-3345-2.

PALÁN, Z., LANGER, T. Основи андрагогіки. Praha : Univerzita J.A. Komenského, 2008. 184 с. ISBN 978-80-867-23587.

PETŘKOVÁ, A., ČORNANIČOVÁ, R. Геронтагогіка. Вступ до теорії та практики навчання літніх людей. Olomouc: Univerzita Palackého v Olomouci, 2003. ISBN ISBN 978-80-244-0879-8.

ŠERÁK, M. Додаткове навчання дорослих. Praha: Portál, 2009. 208 с. ISBN 978-80-7367-551-6.

ŠPATENKOVÁ, N., SMÉKALOVÁ, L. Навчання літніх людей: Герагогіка та геронтодидактика. Praha : Grada Publishing, a.s., 2015. 232 с. ISBN 978-80-247-9917-9.