Біодромальна концепція розвитку людини

Психічний розвиток з одного боку характеризується аспектами стабільності та тривалості, а з іншого – рухом, у якому індивід пристосовуватися до змінених умов свого життя. Падіння в рутину та звичку є гальмом психічного розвитку, а навпаки, безперервна зміна напрямку в розвитку є другим екстремумом з можливими наслідками у вигляді психічних розладів.

  • Психічний розвиток людини визначається спадковими схильностями (тобто індивідуальним спадком предків даної особи), вроденими схильностями (тобто задатками, отриманими в пренатальному періоді розвитку даної особи) та зовнішніми умовами розвитку (тобто впливом соціального та культурного, а також природного середовища, в якому вона живе, а також тим, якої виховання та освіти конкретній особі протягом життя було надано).
  • Психічний розвиток людини як рух від нижчого (простішого) до вищого (складнішого) є іманентним процесом, у якому нижчий рівень психіки прихованої форми містить тенденцію до вищого рівня психіки. Розвиток відбувається у спіралі. Вищі форми психічних якостей людини включають у себе всі її нижчі психічні якості.
  • У процесі психічного розвитку чергуються періоди, етапи та фази спокійніших змін із періодами швидших та радикальніших змін психіки людини.

У біодромальній концепції (грец. bios — життя, відношення до життя; dromos — дорога), яку авторсько розвиваємо в низці публікацій, психічний розвиток характеризуємо як процес необхідних змін даної особи, а також як процес можливих розвиткових змін даної особи. Розвиткові зміни та розвиткові зміни в першу чергу є результатом того, що людина вивчила (освоїла, внутрішнила) і як те, що вона вивчила, може застосовувати у своїй діяльності та різноманітних заняттях.

Психічні зміни у дорослої людини можна професійно оцінити різними способами та за різними критеріями. Наприклад, можна спиратися на дані психологічних методів дослідження особистості людини (з анкети, тесту, шкали, спостереження, розбору результатів діяльності, аналізу та оцінки поведінки, з розмови тощо). Оцінюються властивості особистості, поведінка та вчинок людини, її система психіки: інтелект, емоції, мотивація, цінності, цілі та інше. Можна також зафіксувати, чи психічні зміни та яким чином ведуть до змін у вчинках та результативних діях даної особи. Чи відображається психічна зміна в рішеннях та конкретній діяльності та функціонуванні даної людини в психологічно важливих соціальних групах (у сім'ї, на робочих місцях, соціальних групах, групах однолітків). Людина протягом життя постійно змінюється в напрямку функціональної або нефункціональної соціально-психічної адаптації. Це також відображається в соціально позитивній або соціально негативній психічній та соціальній адаптації в групах, які є особливо важливими для життя людини.

У випадку функціональної соціально-психічної адаптації людина досягає адаптивних змін свого способу функціонування між людьми. У випадку нефункціональної соціально-психічної адаптації людина досягає неадаптивних змін свого способу функціонування між людьми. Зрозуміло, що адаптивні психічні зміни сприяють особі стати психічно та соціально адаптованою людиною. А навпаки, неадаптивні психічні зміни сприяють особі стати психічно та соціально неадаптованою людиною. Проте такий стан зазвичай має несприятливі наслідки, якими є фізичні хвороби, соціальна ізоляція, духовна криза, пов'язана з втратою сенсу життя, душевний розчарування, пов'язаний з психічними розладами та хворобами. Життя людини – це рух і зміна. Людина постійно пристосовує фізично, психічно та соціально. Для неї та для оточення є найважливішим, щоб вона пристосовувалася в межах та відповідно до очікувань та діючих норм спільнот, в яких вона живе. Важливі та радикальні зміни в переживанні особи та її поведінці відбуваються протягом життя, особливо в транзитних вікових періодах життєвого шляху: наприклад, у підлітковому віці, після двадцяти років, у сорок років, на перехресті дорослості та похилого віку. Але транзитом на життєвому шляху можуть стати важливі особисті рішення, сімейні та робочі зміни життя, важливі події та вчинки даної людини. Важливі психічні зміни людини відбуваються в кожному життєвому періоді, від народження до смерті.

Психічні зміни є супутнім явищем реалізації спадкового та вроденого психічного потенціалу людини. Вони залежать від властивостей людської психіки (людської душі), яка характеризується наступними властивостями:

  1. Психіка людини має тенденцію до власного розвитку та власного розвитку.
  2. Психіка людини має тенденцію до цілісного та впорядкованого саморозвитку та саморегулювання.
  3. Психіка людини має тенденцію до пристосування до умов життя людини.

Психіка має основу в індивідуальному потенціалі особи, тобто в схильностях, які протягом життя реалізуються у формі психічних властивостей. Людина проявляється розумом, почуттями, діями. У межах біодромальної концепції Й. Кошча (1987, с. 55) психічний розвиток людини розуміється як «процес безперервно відбуваються змін, з потенціалом для росту, збагачення та зміни також у дорослості та старості. Тому розвиткові зміни відбуваються на всіх етапах, стадіях та всіх точках життєвого шляху. Також у дорослості, аж до пізніх фаз старості можуть відбуватися суттєві зміни та реорганізація особистості».

Про психічний розвиток людини психолог П. Річан висловився наступним чином (2004, с. 22 - 25):

  1. Розвиток – це низка закономірних змін, які відбуваються в закономерному порядку. Це означає, що не кожна зміна є розвитковою. Втручання у фізичний та психічний розвиток осіб призводить до різних типових варіантів індивідуального розвитку.
  2. Розвиток має вікові стадії підйому та стадії спаду. Якщо вважати розвитком лише вікову стадію підйому, з цим не можна погодитися. Розвиток характеризується також стаціонарною стадією (плато) та стадією спаду (інволюція). Віковий підйом та віковий спід часово перекриваються. Віковий спад не є лише занепадом – це вичерпна перебудова організму та психіки.
  3. Двома сторонами вікового підйому є диференціація та інтеграція. Процес розрізнення – диференціація означає, що нові психікою керовані діяльності виникають шляхом диференціації тих, якими особа вже володіє. Процес об'єднання – інтеграції є з'єднання частин у ціле. При цьому психікою керовані діяльності, переживання та поведінка особи відбуваються в часі безперервно (плавно).

  4. У процесі диференціації та інтеграції вдосконалюється структура особистості, тобто внутрішня психічна організованість. Інтеграція відіграє важливу роль у всіх вікових періодах людини. Також у період психічного спаду (у похилому віці та у віці старості) необхідна нова спрощена психічна інтеграція.

  5. Розвиток — це ініціатива, світ — це можливість для розвитку. Ініціатива для розвитку надається генетичною програмою, а також тим, як людина стає в певному середовищі. Ініціатива виходить як зсередини індивіда — тобто з його психічних потреб, мотивів, свідомих намірів, так і ззовні — тобто з соціальних потреб, мотивів, свідомих намірів різних соціальних груп (сім'ї, інституцій, суспільства).

  6. Навчання є механізмом розвитку, це пристосування до умов середовища на основі досвіду. Жива істота не може навчитися нічого, а лише тому, до чого має відповідні придатки (здатність, інстинкт, генетична програма). Оскільки генетична програма людини вільніша і відкритіша, людина більш пристосована, проте як індивід вона розвивається повільно.

2 Психічний розвиток і розвиток людини

Погляди авторів П. Річана (2004), Й. Кошча (1987), К. Г. Юнга (1994) збігаються в тому, що розвиток індивіда є ініціативою, а світ — це можливість для розвитку людини. Для нас таким чином виникає питання, що таке розвиток і що таке розвиток людини. Це той самий життєвий процес? Або треба відрізняти реальність, виражену поняттям розвиток, від реальності, вираженої поняттям розвиток? І в наших питаннях продовжуємо далі: Яка різниця в змісті поняття психічний розвиток людини і поняття психічний розвиток людини? Що є пріоритетом у біодромальній концепції розвитку: психічний розвиток людини — як індивіда, або психічний розвиток людини — як особистості і як індивідуальності? Або в біодромальній концепції розвитку пріоритетом є цілісний психічний розвиток і розвиток людини?

На так поставлені питання ми шукаємо відповідь за допомогою розмежування «різних психологій» в рамках спочатку нерозділеної науки, названої терміном Психологія. При розмежуванні «психологій» ми використаємо в рамках цього доповіді критерій: психічний розвиток людини.

До основних психологічних наук належить розвиткова психологія, яка поділяється на філогенетичну психологію і онтогенетичну психологію. Вільним перекладом наведемо думку М. Наконечного (2003, с. 53): Розвиткова психологія вивчає як специфічну людську психогенез, але в зв'язку з антропогенезом, а також вивчає розвиток індивіда, тобто стадію плоду, новонародженого, грудничка, дитини дошкільного та шкільного віку, стадію підліткового, юнацького, дорослого і похилого віку.

Згідно з темою нашої доповіді Біодромальна концепція розвитку людини, необхідно чітко підкреслити, що об'єктом біодромальної психології за нашим концептом є не лише психічний розвиток, але й психічний розвиток людини.

У біодромальній психології, хоча містяться також знання «класичної» розвиткової психології (а саме філогенетичної і онтогенетичної психології людини), оскільки ці знання пояснюють закономірні психічні розвиткові зміни людини, проте об'єктом біодромальної психології, відповідно життєвої розвиткової психології, є психічний розвиток людини, який психічно, духовно і соціально дорослішає до власної психічної досконалості. Біодромальна психологія пізнає психіку людини в життєвих стадіях дорослості (у період молодості, середнього і пізнього дорослого віку, відповідно в старечому віці).

Людина досягає певного ступеня власної зрілості завдяки спадковим і вродженим даним і насамперед тим, що весь життя вчиться жити. Свої диспозиції більш чи менш активно розвиває під впливом виховання і освіти. Вчиться почуттями і рухами (сенсомоторно), мисленням (когнітивно), комунікацією (соціально). Розвиває свій психічний потенціал у дитинстві і в дорослості сам і також за допомогою інших людей. Людина розвивається як неповторна особистість. Вона створює свою унікальну особисту ідентичність, просувається в усвідомленні себе. Свій «Я» переживає і в процесі життя самореалізується так, що виконує завдання, що пов'язані з певними соціальними ролями (чоловіка чи жінки, громадянина чи громадянки, партнера чи партнерки, батька чи матері, працівника чи працівниці).

Людина «не є в основі пов'язана лише одним способом життя... не залежить від єдиного способу інтерпретації світу чи власної самоінтерпретації.» (Б. Шулавікова, 2004, с. 3.) Формування власної ідентичності (М. Марчеллі, 2001) передбачає у людей їхню здатність і бажання бути свідомими того, що вони є головними акторами свого життя. Людина передвипадково призначена до особистісного розвитку. Якщо психічно здоровий, природно схиляється до особистої зміни і має тенденцію жити творчо. Керується тим, який має образ про себе самого. Частиною саморефлексії людини є ідентифікація зі своїм талантом, обдаруванням, здібностями. Люди «не можуть бути залежними лише від поточної реальності. Їхньою метою є шукати свій образ у дзеркалах, які не є ідеально рівними і тому свою силу діяти і силу існувати вони мають підтримувати також на основі віщувань і снів.» (Б. Шулавікова, 2004, с. 11.)

У біодромальній концепції розвитку людини враховується, що зміни певної особи є результатом унікальної особистої історії даної людини. У цьому сенсі всі періоди і стадії розвитку і розвитку людини є однаково важливими і значущими. Кожне життєве період характеризується необхідними розвитковими завданнями і особистісними змінами людини, але так само і вимаганими від людини розвитковими завданнями і особистісними змінами. Людина як цілісна істота в процесі життя постійно змінюється і розвивається. У будь-якому життєвому періоді, етапі чи фазі життєвого шляху відбувається психологічний процес індивідуації (утворення індивідуальності) людини, тобто її спрямованість до психічної унікальної досконалості, до реалізації її талантів у найвищій мірі. Особа головним чином власною причиною може досягти особистісної зрілості і психічної досконалості. Проте справедливо і навпаки — людина власною бездіяльністю і лінивим життям відмовляється від можливостей для особистісного розвитку і не досягає особистісної зрілості і психічної досконалості.

У дослідженні «Про виникнення особистості» винятковий аналітичний психолог К. Г. Юнг (1994, с. 64) зауважив те, що безпосередньо стосується біодромальної концепції розвитку і розвитку людини: Хоча об'єктивне психічне (яке в суті не можна уявити інакше, ніж як універсальну і рівноправну даність людини) означає душевну передумову всіх людей, воно має бути індивідуалізоване, якщо хоче проявитися. Бо воно не має іншого вибору, крім вираження через окремі індивідууми.

Оскільки кожен індивід має вроджений життєвий закон, має кожен теоретичну можливість слідувати цьому закону індивідуації перед усіма, і стати такою особистістю, тобто досягти цілісності.

Тільки додамо, що індивідуація є вищим процесом розвитку людської істоти — через який окремі люди вдосконалюються відповідно до своїх особистих даних і зовнішніх обставин протягом усього життя в бік психічної цілісності і унікальності. При оптимальних життєвих умовах людина розвиває зусилля, щоб розвиватися в бік свого особистого прогресу (особистого прогресу). Прогрес досягається так, що активно бере участь як у зміні своєї особи, так і у зміні середовища, в якому живе.

„... життєві проблеми ніколи не вирішуються раз назавжди. Якщо вони здаються вирішеними, то це завжди втрата. Здається, що їхній сенс і мета не полягають у їхньому вирішенні, а в тому, що ми постійно працюємо над ними. Саме це нас захищає від огиди та окостеніння“. (C. G. Jung, 1994, с. 99.)

Автор: проф. PhDr. Мартія Махалова, CSc. Література

JUNG,C.G. 1994. Душа сучасної людини. Брно: Atlantis. 380 с. ISBN 89-7108-087-X. KOŠČO, J. та ін. 1987. Психологія консультування. Київ: Радянський письменник. 446 с. LEVINSON,D. 1980. Conception of the adult life course. In: Themes of Work and Love in Adulthood. (Eds. N.Smelser-E.Erikson.) Cambridge, Mass.: Harvard University Press. MACHALOVÁ,M. 2004. Психологія у навчанні дорослих. Брно: Institut mezioborových studií. 224 с. ISBN 80-969339-6-5. MACHALOVÁ,M. 2010. Біодромальна психологія для допоміжних професій (соціальних працівників, соціальних педагогів та андрагогів). Брно: Institut mezioborových studií. 222 с. ISBN 978-80-87182-10-9. MACHALOVÁ,M. 2011. Біодромальна психологія для допоміжних професій. Прешов: Pravoslávna bohoslovecká fakulta, Prešovská univerzita. 107 с. ISBN 978-80-555-0321-9. MACHALOVÁ,M. 2014. Edukačná sociálna práca. Прешов: Prešovská univerzita. 326 с. ISBN 978-80-555-1118-4. MARCELI,M. 2001. Diskurz a identita alebo o výskyte dažďa v Španielsku. In: Identita, zdravie a nová paradigma. (Ed.G.Bianchi.) Брно: Veda KVSBK SAV. с. 100. NAKONEČNÝ,M. 2003. Úvod do psychologie. Прага:Academia.507 с. ISBN 80-200-0993-0. ŘÍČAN,P. 2004. Cesta životem. Прага: Portál. 390 с. ISBN 80-7178-829-5. ŠULAVÍKOVÁ,B. 2004. Sebaobraz v krajine krivých zrkadiel. In: Filozofia, vedecký časopis SAV, roč.59, č.7, s. 482-491.