Вступ

Людське щастя, на нашу думку, є первинною метою існування людини та її сенсом. У тексті ми зосереджуємося переважно на аспектах щастя, таких як: еудаймонія (блаженство), гедоніка, дружба, її види та умови функціонування, а також сенс життя.

Визначити щастя не просто. У публікації «Основи етики» пишеться: «Щастя — це насамперед якість нашого життя, а не об'єкт пошуку теоретичної істини» (Miedzgová, Vargová, 2007, с. 34). Так, це можна розуміти і так, або: «Щастя як виняткові позитивні події, які дарує нам сприятливий дола... Це щастя не залежить від нас, наших зусиль чи нашого характеру» (Miedzgová, Vargová, 2007, с. 34). Це, мабуть, найпростіше визначення щастя, бо ми не сприяємо йому власною діяльністю. Як кажуть: «Ти щасливий, або щастя ходить по колу». Такі обставини, однак, ми не назвали б щастям за їхньою суттю. Таке щастя, про яке ми не сприяємо власною силою чи енергією, не називаємо блаженством. Можна сказати, що їхньою суттю є випадок, зовнішній вплив або сприятливі обставини. Це, однак, не наше свідоме зусилля та пошук щастя. Ми не здобудемо його своєю енергією та діями. Сутність порожня, короткочасна, мінлива.

Категорії щастя

Аристотель каже, що справжнього щастя не існує, доки ми про нього не прагнемо і не воюємо. Це скоріше щасливі миті, спалахи щастя або щастя. «У грецькій мові розрізняються поняття «еудаймонія» і «тюхе». Перше позначає щастя, яке може здобути людина, «тюхе» — це випадок, непередбачуване щастя мінливої миті» (Paprotny, 2005, с. 125). Наступний опис, ймовірно, відображає думку багатьох про те, що таке щастя: «Інтенсивний внутрішній відчуття, велика радість, стан блаженого сп'яніння. Цей досвід не залежить від обставин, це прояв здатності людини інтенсивно відчувати радість, яку інша людина навіть не має сприймати» (Miedzgová, Vargová, 2007, с. 34). Це відчуття радості не обов'язково має бути довготривалим, це може бути коротка мить, тому не прив'язуємося до матеріального. Інша думка розуміє щастя як позитивну життєву цінність: «Щось принаймні відносно стійке в людському житті» (Miedzgová, Vargová, 2007, с. 34). Це означає, мабуть, те, що в нашому житті переважають позитивні обставини та радість. Ми можемо радіти речам і насолоджуватися цими моментами. Vajda зазначає: «Щастя зазвичай характеризується як відчуття задоволення чи радості від спостереження та досягнення встановлених цілей» (Vajda, 2004, с. 119). Це означає, що щастям ми насамперед позначаємо стан психічного задоволення та радості від досягнення цілі, або також характеристику життєвої діяльності людини в цілісності. У першому випадку це почуття, миті щастя, які ми відчуваємо в якихось ситуаціях. Зазвичай зрештою минуть і залишаться як спогади. У другому випадку це життєвий шлях, на якому ми намагаємося, краще чи гірше, слідувати за щастям.

Найближче до справжнього щастя, ймовірно, є думка, що щастя є задоволенням життям. Найбільшим даром людини є вміння любити життя, радіти буденним дням і не скаржитися на те, що не приходять ці виняткові» (Miedzgová, Vargová, 2007, с. 34)

Бажання та пристрасті також належать до досконалої людської істоти, так само як стриманість і переконання. «Не те, що людські бажання є поганими, бо вони могутні; погані вони тому, що совість людей слабка» (Mill, 1995, с. 56). Ми можемо констатувати, що досконала людина — це той, хто прагне жити у відповідності зі своєю совістю, розвиває свої найкращі здібності, прагне до цінного та щасливого життя. Така людина не позбавлена негативних емоцій чи бажань, всі вони належать до людської сутності. Становиться тим більше людиною, чим більше вона усвідомлює їх і здатна з ними працювати на свою користь.

Щастя як еудаймонія

Ми намагаємося пояснити поняття щастя з погляду аристотелівської етики — як еудаймонію. Ми знаходимо протилежність двох різних поглядів на щастя. Один погляд показує щастя як радість, насолоду або задоволення. Другий погляд несе щастя як практичну розумову діяльність, пов'язану з розумом і чеснотою.

Як істоти, наділені розумом і здатністю конструктивно мислити, ми призначені розвивати та використовувати ці дарування найкраще, як ми знаємо. Розумова діяльність тому має бути в нашому житті чимось привілейованим, що треба розвивати. Філософія як діяльність розуму, спрямована на мудрість, займається також поняттям щастя. Аристотель, один із найвідоміших античних філософів, рефлексує щастя як філософсько-етичне поняття, що заслуговує на роздуми. Нарешті, воно не лише заслуговує на роздуми, а й самого людського діяння, а саме найвищого ступеня. Це означає, що щастя як останній можливий ступінь є кінцевою метою, до якої людина має прагнути. У житті ми прагнемо багатьом речей, але всі вони спрямовані на те, щоб бути щасливими. Ми не вважаємо щастя інструментом, яким ми прагнули б щось інше, бо воно є найвищою метою, саме для себе. Коли ми його досягаємо, ми вже не шукаємо далі, воно є тією метою. Щоб прояснити поняття, вирази такі: еудаймонія, блаженство, добрий, вдалий життя і щастя позначають одне й те саме. «Аристотель прагне найвищого блага і знаходить його у уяві еудаймонії, яка загалом перекладається як щастя, блаженство або благо» (Thompson, 2004, с. 65). Кожна людина може використовувати інший вираз для позначення того самого стану. Блаженство ми розуміємо як конкретну діяльність, а не стан. Діяльність саму по собі чесну та задовільну, яку ми виконуємо для неї самої. Чим ця діяльність більш шанована і корисна, тим людина більш блаженна. Оскільки тілесну та чуттєву діяльність можуть виконувати всі, а розумову діяльність і цінну працю лише деякі.

Стріляємо до найвищого блага

Ми вважаємо, що концепції щастя та доброго життя несуть практичний характер і не є лише теоретичними науковими поняттями. ,,Здається, що будь-яке мистецтво та будь-яке наукове дослідження, так само як і будь-яка дія та прийняття рішень, спрямовані до якоїсь добра; тому добро — це те, до чого все спрямоване.“ (Арістотель, 2011, с. 27) Тому якщо в медицині добро, наприклад, врятувати пацієнту життя, а в спорті добро — перемогти, а в освіті передати знання наступним поколінням, то в самому житті добро — це щастя та щасливе життя. Тобто життя успішне і позбавлене болю. ,,Однак видно, що існує різниця між метою та метою, бо метою є, з одного боку, діяльності, з іншого — якісь твори поряд із ними. Там же, де поряд із діяльністю є якісь мети, там, природно, твори кращі за діяльності." (Арістотель, 2011, с. 27) Це означає, що не кожна діяльність і не кожна мета мають однакову цінність. Арістотель стверджує, що одні є благороднішими, а інші — менш. Як і за пірамідою потреб Маслоу, фізіологічні потреби є нижчими, потреби керування та дослідження — вищими, так і, на нашу думку, поняття щастя знаходиться на вершині. ,,Якщо, отже, різні форми діяльності мають справді одну кінцеву мету, до якої ми прагнемо самі для неї, тоді як все інше ми хочемо лише для цієї кінцевої мети і не ставимо за мету одне через інше — бо так би ми дійшли до нескінченності, і людські зусилля були б марними — очевидно, що цією кінцевою метою є добро, а саме добро найвище.“ (Арістотель, 2011, с. 28) Так Арістотель хотів сказати, що ми прагнемо до кінцевого щастя, бо слово добро є його синонімом.

Щастя на індивідуальному рівні

Коли ми запитуємо людей, що в їхньому житті важливе, дуже часто отримуємо відповідь: бути щасливими. Якщо запитаємо їх, яким життям вони хотіли б жити, то частою відповіддю є добре життя, задоволене, щасливе або радісне. ,,Але в тому, що є сутністю щастя, погляди різняться, і відповідь звичайних людей звучить інакше, ніж відповідь мудреців. Адже одні уявляють його собі як щось очевидне і явне, наприклад як розкіш або багатство, або честь, інші ж — як щось інше, а навіть нерідко той самий чоловік змінює свою думку.“ (Арістотель, 2011, с. 30). Наша думка залежить від обставин, у яких ми знаходимося, наприклад хворий людина під щастям уявляє собі здоров'я, бідна — багатство. Люди, які люблять задоволення і які їх переслідують, вважають щастям добре вино, жінок та інші тілесні задоволення. Освічені під щастям уявляють собі, наприклад, науковий внесок у суспільство, передачу знань молодшим поколінням, безперервну освіту або професійну допомогу іншим. У «Нікомаховій етиці» Арістотель згадує: ,,Для одних щастя означає чесноту, для інших — розум, для третіх — мудрість філософа. Іншим здається, що це все разом або щось з цього у поєднанні з розкішшю або принаймні не без розкіші; а нарешті деякі додають до цього ще зовнішній добробут.“ (Арістотель, 2011, 40-41)

Більшість людей, однак, поводиться найвищим чином рабськи, бо є слугами своїх пристрастей і бажань. Вони не чують свого справжнього внутрішнього голосу, є рабами чуттєвих афектів. Вони як тварини, які мчать за кращою пасовищем, і тільки з'ївши її, переміщуються в інше місце. Здається, що їхнє щастя — це матерія. Володіння речами є для них необхідністю для досягнення задоволення. Ці автори розрізняють три виміри такого підходу:

  1. Центральність. Ці люди ставлять отримання та володіння об'єктами на вершину своїх ієрархій цінностей.
  2. Щастя. Одним із причин, чому отримання речей займає у них таке важливе місце, є те, що вони вважають їх необхідними для досягнення щастя та задоволення.
  3. Успіх. Вони схильні оцінювати свою цінність та успішність, а також цінність інших, кількістю та вартістю придбаних речей, які цінують більше за їхню ціну, ніж за власне задоволення, яке можуть приносити (Бауман, 1995).

Ті, хто схиляється до першого виміру, ставлять володіння об'єктами на перше місце в ієрархії цінностей, другі вважають, що для досягнення щастя необхідно володіти матеріальними цінностями, а третя група оцінює цінності себе та інших залежно від того, скільки вони придбали власності, яку цінують більше за ринкову ціну, ніж за власне задоволення. Вважаємо, що свобода в сучасному світі пов'язана з ринковою економікою. Люди бачать у гроших та майні важливі життєві цінності, а отже, також вірять, що вони необхідні для досягнення щастя.

Мати чи бути, криза ідентичності

У зв'язку з згаданим запитуємо самі себе: що для нашого щастя важливіше? Німецько-американський психоаналітик Еріх Фромм наполягає у творі «Мати чи бути». Якщо ми впадаємо в оману, що володіння є важливішим, світ наповнюється незадоволеними людьми. Ми вважаємо, що чим більше ми маємо, тим більше хочемо.

Наступним менш рефлексованим проблемою є також криза ідентичності. Людина не питає сама себе, чому слід віддавати перевагу, що відповідає її характеру та схильностям, як вона може вдосконалити сама себе і дати свободу руху особистості свого «Я». Питає: Що є вигіднішим для мого становища? Що зазвичай роблять люди у моєму становищі та фінансовій ситуації? Або (ще гірше): Що зазвичай роблять люди у становищі та обставинах меншених за мене?“ (Мілль, 1995, с. 57) З того мислення та дії створюється автентичність та оригінальність даної особистості.

,,Всі люди хотіли б бути щасливими.“ (Спееман, 1998, с. 27) У цьому реченні відбивається фундаментальний камінь античної філософії, на яку ми спираємося. Всі ми хочемо, щоб у нас було успішне та добре життя. ,,Далі йде друга теза, а саме, що всі люди все, що інакше хочуть, хочуть нарешті через цю мету.“ (Спееман, 1998, с. 27) ,,Щастя, отже, є мета, яка є основою всього і об'єднує всі інші мети, до яких може прямувати людина. Сама по собі вносить у життя сенс.“ (Томпсон, 2004, с. 66) Якщо Арістотель позначав словом щастя здатність жити добре, то ми повинні розуміти це як схильність діяти певним чином, і цей спосіб ми можемо називати добре життя, або щасливе життя. ,,Хтось слухається своїх пристрастей, інший вважає гідним зусиль максимальне задоволення. Багато хто вірить, що щастя принесе їм слава і честь, тому вони хочуть утвердитися і здобти вплив, силу та могутність.“ (Папорний, 2005, с. 126) Для кожного це щось інше залежно від обставин його народження, культури, виховання, життя тощо.

Розумова діяльність як сенс

,,Людина, чия душа керується розумом, розуміє, що добре жити може лише той, хто є чесним і здатним, повністю розвиває свою здатність або навичку (,,арете") і таким чином може використовувати найвище щастя на Землі.“ (Paprotny, 2005, с. 126) Саме розум веде нас до того, щоб діяти певним чином, і щоб встановити кінцеву мету ,,тельос", дає нам здатність мислити про вчинки і узгоджувати їх із вибраною метою. Це називається мудрістю ,,фронезис“. ,,Аристотель найбільше цінує раціональне міркування, оскільки воно спрямоване на вічні істини. Людина, яка так мислить, є вищою за тих, хто керується емоціями або діє з надією на винагороду чи уникнення покарання.“ (Thompson, 2004, с. 68) Така людина, мабуть, була б античним філософом, який обрав щастя і добре життя за свою мету ,,тельос". Ця блаженність, яку він обрав, мусила б завжди узгоджуватися з розумом. Для Аристотеля це поєднання з моральною досконалістю. З цього випливає, що найбільш досконала діяльність певного типу організму (бактерія, рослина, тварина, людина) стає для нього нормою поведінки. Разом із розумом пов'язані й його якості, які ми можемо назвати чеснотами. Найвищими чеснотами є мудрість, правильне судження, обережність, спрямованість, керівництво, мудрість і розуміння. Spaeman питає: ,,А що таке цей горизонт розуму? Ми знаємо його як горизонт, який представляє життя як ціле під кутом зору успішності.“ (Spaeman, 1998, с. 37) Він намагається наблизити здатність аналізувати добре життя на основі його цілісності і того, чи врешті-решт вдалося. Це означає, що згідно зі Spaemanом ми можемо оцінювати добре життя лише на його завершенні, оскільки лише тоді маємо цілісне уявлення про життя. Ще виникає питання, хто може оцінювати це життя як успішне, оскільки сам актор може вважати, що його життя не було успішним, навіть якщо воно було. Чи тоді можна вважати його життя добрим, навіть якщо він сам не вважає його таким? Навпаки, коли сприймаємо життя як блаженство, тоді достатньо, якщо його актор судить на основі власних відчуттів і вражень, що він був блаженним, тобто добрим? І ми теж ставимо питання: ,,чи є такий людина справді щасливим?“

Умови, необхідні для щасливого життя

Навіть людина, що діє на основі розуму, залежить від зовнішніх обставин. Оскільки ми не витягнуті з контексту нашого оточення, обставини та деталі нашого зовнішнього життя є важливими для нашого щастя, ми не можемо бути щасливими за певних обставин. Наприклад, для щасливого життя краще мати добрий сімейний фундамент і друзів. Так само, якщо ми хворі, ми, мабуть, важко можемо бути щасливими. Мабуть, не назвемо щасливою людиною, яку інші люди знецінюють, у якої немає друзів чи дітей. Можливо, діти й є, але якщо вони роблять йому сором, шкоду або є інакше невдалими, знову це йому на шкоду, і ця людина, мабуть, не буде щасливою.

,,Тому виникає і питання, чи можна навчитися блаженству, чи звикнути до нього. Чи можна його здобути вправою, чи він нам доставляється як якийсь дар богів, або навіть, здавалося б, випадково.“ (Аристотель, 2011, с. 43) Так, багато талантів нам доставляється при народженні, гени ми також успадковуємо, і певні фізичні схильності теж, але блаженство необхідно вчитися. Аристотель розумів блаженство як найцінніший стан, пов'язаний із задоволенням. Пов'язаний із чистою філософською діяльністю. Вона є постійною і надає дивовижного задоволення. Чому це так? Якщо ми хочемо бути щасливими таким чином, це вимагає певного рівня інтелекту. Той, хто нічого не робить, не розвиває свої розумові чесноти та здібності. Він ніколи не може бути щасливим так, як ми розуміємо щастя. У житті людини необхідно, щоб вона власною силою йшла за метою щастя шляхом праці, боротьби, витривалості, відмови від задоволень і вивчення філософії. ,,Припустимо, що щастя — це успіх у діях, пов'язаний із честю, або повне задоволення потреб життя, коли забезпечено достаток усього, що нам потрібно, пов'язане зі здатністю забезпечувати та підтримувати потреби в їх споживанні.“ (Аристотель, 2009, с. 44) Однак ми зазначаємо, що щасливими можуть бути всі, хто переживає щастя. Щастя має багато форм. З цього кола не виключаємо, наприклад, осіб з постійним затриманням розвитку, слабким інтелектом і подібне. Ми також бачимо, що вони здатні переживати чисте радість і щастя від життя.

Так само добре ім'я належить до зовнішніх благ. Воно полягає в тому, що нас цінують інші. ,,Шановними є передовсім ті люди, які творили добро, а також люди, які здатні щось добре виконати.“ (Аристотель, 2009, с. 46) Цими благами ми можемо розуміти безкорисливу допомогу близьким, а також чужим людям. Ми вже говорили, що до цього відносяться також фізичні блага, такі як здоров'я. Це мало б бути таким, щоб ми могли вільно виконувати різні види робіт за потребою.

Однією з зовнішніх складових життя є випадковість. ,,Іншими словами, якщо ці люди помітять, що в людських справах випадковість має велику силу, це їх змушує стверджувати, що саме це є вирішальним причинним фактором досягнення певного типу життя і що нічого не є важливішим.“ (Нусбаум, 2003, с. 603) ,,З іншого боку є такі, які стверджують, що випадок взагалі не має сили впливати на добре людське життя. Причинні фактори, суттєві для доброго життя, для еудемонії, мають усі чітко у своїй владі; зовнішні некеровані події не можуть добре життя ні значно збільшити, ні значно зменшити.“ (Нусбаум, 2003, с. 603) Ми вважаємо, що людське життя варте життя лише тоді, коли ми маємо хоча б певний контроль і владу над ним.

Також помірна поведінка є необхідною для досягнення щастя. Найкраще ми живемо тоді, коли нам вдається досягти правильної міри у всьому. Це означає, що в ситуаціях ми поводимося доречно і що доречно діємо з огляду на обставину, або помірно вибираємо між благами. Цей середній показник у кожної людини різний, це не арифметичний середній. ,,Має, мабуть, свідомо обиратися і в окремих випадках за допомогою розуму в даній ситуації заново встановлюватися.“ (Paprotny, 2005, с. 127) Цей середній ми можемо пізнати також під терміном ,,золота середня стежина“. ,,Середнім я називаю те, що з обох кінців однакове, і це для всіх людей одне й те саме, але щодо нас середнім є те, що не є більшим і не є меншим; однак це не є одне й те саме для всіх людей.“ (Аристотель, 2011, с. 60) Надлишок і недолік руйнують гармонію, тому нашою метою є знайти середину; помірна поведінка є чеснотою. Кожному потрібен для його життя інший відріз. Тому краще обрізати нам життя, чи пальто? Ми не можемо створити для всіх одну середину поведінки. ,,Ті самі речі, які допомагають кому-небудь формувати його краще ,,я", є для іншого перешкодами.

,,Один і той самий спосіб життя для одного є здоровим і приємним, підтримуючи всі його здатності діяти та насолоджуватися у найкращій формі, а для іншого — важким тягарем, що розсіює або придушує весь його внутрішній життя.“ (Mill, 1995, с. 63) Ці відмінності між людьми (джерела задоволення, чутливість, фізичні та моральні схильності) настільки великі, що якщо кожному не вистачає саме те, що йому підходить, то йому не вистачає справжнього щастя та розвитку. Індивід повинен сам вирушити на шлях пізнання та активно брати участь у своєму та колективному щасті.

Висновок

Читач мав можливість дізнатися, що такі поняття, як еудемонія, щастя, блаженство та добре життя, тісно пов'язані між собою та виражають одну й ту саму сутність. Ми також дізналися, з якими ситуаціями пов'язує Аристотель поняття щастя та за яких умов його можна досягти. Ми знаємо, що зовнішні обставини є так само важливими, як і внутрішні схильності. Однак людина повинна при досягненні щастя наполегливо працювати над собою, розвивати свої таланти та розумові здібності. Ми знаємо, що щастя ніколи не приходить само по собі, його необхідно відстоювати. Важливим знанням стало те, що ми можемо сприймати щастя з точки зору випадку та з точки зору якості нашого життя, яку ми активно прагнемо.

Автор: М. Б. Княжко

Список бібліографічних джерел

ARISTOTELES, 2009. Риторика. Martin: Thetis, 2009. с. 257, ISBN 978-80-980115-1-2 ARISTOTELES, 2011. Етика Нікомахова. Bratislava: Kaligram, 2011. с. 296, ISBN 987-80-8101-417-8 BAUMAN, Z. 1995. Роздуми про постмодерну епоху. Praha: Slon, 1995. с. 162, ISBN 80-86429-11-3 MIEDZGOVÁ, J. VARGOVÁ, D. 2007, Основи етики. Bratislava: Slovenské pedagogické nakladateľstvo - Mladé letá, 2007. с. 111, ISBN 978-80-10-01203-9 MILL, J. S. 1995, Про свободу. Bratislava: Iris, 1995. с. 116 ISBN 80-88779-07-7 NUSSBAUMOVÁ, M. C. 2003. Кохкість добра, випадок і етика в грецькій трагедії та філософії. Praha: Oikoymenh, 2003. с. 839, ISBN 80-7298-089-0 PAPROTNY, T. 2005. Коротка історія античної філософії. Praha: Portál, 2005. с. 182, ISBN 8071789003 SPAEMAN, R. 1998. Щастя і воля до добра. Praha: Oikoymenh, 1998. с. 219 ISBN 80-86005-01-0 THOMPSON, M. 2004. Огляд етики. Praha: Portál, 2004. с. 167, ISBN 80-7178-806-6 VAJDA, J. 2004. Вступ до етики. Nitra: Enigma, 2004. с. 251, ISBN 80-89132-12-X