Молодіжні субкультури є феноменом, який присутній у кожному суспільстві і який на це суспільство також впливає. Ми могли б визначити їх як культуру певної групи людей, яку ми розуміємо як частину культури як такої, що, однак, містить певні відмінності від домінантної культури, має свою специфіку. Дуже просте визначення субкультури пропонує Baldwin (2006). Він стверджує, що субкультура – це фактично лише відхилення від домінантної культури. Такого визначення, звісно, недостатньо. Тому ми доповнимо його іншими визначеннями різних авторів. Спиратимемося, наприклад, на Strieženec (1996). Він вважає субкультури позначенням часткових культур як складових загальної культури суспільства, що мають власні відмінні норми, цінності, спосіб життя тощо. Вони складаються з комбінацій соціально-ситуативних компонентів, наприклад, походження, класовий статус, соціальні позиції (студентська культура), етнічне походження, міське розселення, релігійна приналежність (секти, ритуали), вік (молодіжна культура), бідність тощо. Ступінь різноманітності або ідентичності субкультур щодо головної культури буває різним: від ідентифікації до спротиву. Між ними можуть виникати конфлікти, наприклад, на національному, етнічному підґрунті, але також і на соціальному підґрунті. Дивлячись на це визначення, ми знову ж таки бачимо, що воно радше визначає альтернативні культури як ціле, а не субкультури як самостійну категорію. Поняття субкультури частіше використовується для опису сукупності специфічних елементів культури, які характеризують конкретну групу в межах ширшої спільноти, або домінантну чи основну культуру, конститутивною частиною якої є ця група. Що складнішим і розгалуженішим є суспільство, то більша ймовірність виникнення різноманітних субкультур. Субкультури можуть виникати на основі етнічного чи релігійного віросповідання, місця проживання, віку, класу та інших чинників. Однак, щоб мати змогу говорити про певну групу людей як про субкультуру, ми повинні ідентифікувати в ній кілька основних ознак. Jusko (2005) наводить їх наступним чином: субкультури – це менші, чітко окреслені групи, що є частиною вищого цілого. Водночас внутрішня структура субкультури повинна містити ті самі компоненти, що й мажоритарна культура, тобто матеріальний, духовний і нормативний компоненти. Принаймні в деяких елементах цих компонентів субкультура має відрізнятися від мажоритарної культури. І остання ознака полягає в тому, що субкультура повинна бути відносно стабільною в часі. Для кращого розуміння ми розглянемо та пояснимо ці ознаки детальніше. Першу ознаку, ймовірно, виконати найлегше. Оскільки субкультура в суспільстві функціонує як підсистема культури як цілого, тоді як домінантна культура є мажоритарною, ми майже завжди говоримо про менші групи, чітко визначені своєю специфікою, які функціонують у межах загальної культури (вищого цілого). Що ж, однак, означають окремі компоненти, які повинна містити кожна культура, а отже, і субкультура? Матеріальний компонент – це все, що є продуктом певної культури. У цьому сенсі йдеться, наприклад, про видимі аспекти культури (субкультури), такі як одяг та його типові елементи, модні аксесуари, предмети, якими користується культура, а також прояви культури, такі як вірші, пісні, література, мистецтво, зачіски, символи тощо. Наприклад, у випадку відомої субкультури хіпі ми могли б зарахувати сюди довге волосся, батикований одяг, квіти як аксесуар до одягу, хустки, пов'язані на різні частини тіла, знак миру, автомобіль Volkswagen T1 (так званий Hippie Van), а також безліч віршів, пісень хіпі, плакатів, письмових роздумів або музичний стиль «Acid rock», що виник у музичних гуртів саме покоління хіпі, тощо. Духовним компонентом культури (а отже, і субкультури) є її фундаментальна філософська основа. Вона відповідає на запитання: «Чому ми це робимо?», «З чого ми виходимо?», «Чого ми хочемо досягти?», «Яка наша мета?». У згаданій субкультурі хіпі це, наприклад, пропаганда вільного кохання, антивоєнні прагнення, вказування на вади споживацького суспільства тощо. Нормативний компонент відповідає на запитання: «Що я мушу зробити, щоб бути членом цієї культури?». Йдеться, отже, про звід писаних і неписаних правил цієї культури. У домінантній культурі це, наприклад, закони, постанови міністерств, загальновизнані цінності та ціннісні орієнтири суспільства, загальноприйнятні моральні норми тощо. Кожна субкультура встановлює власні правила, яких повинні дотримуватися її члени. Третьою ознакою субкультур є те, що принаймні в деяких елементах ці компоненти мають відрізнятися від домінантної культури. Уже в тому, що вони мають свою специфіку у формі власних правил, відмінностей у зовнішніх проявах, у сприйнятті життєвої реальності та життєвої філософії, тобто мають свою специфіку в матеріальному, духовному та нормативному компонентах, вони відрізняються від домінантної культури. Проте найважче виконати останню ознаку – відносну стабільність у часі. Це означає, що субкультури не повинні змінюватися під впливом «моди». Іншими словами, коли ми згадуємо слово Hippies, або Emo, або Punk, або будь-яку іншу субкультуру, члени цієї субкультури в сучасності повинні мати такі самі або принаймні дуже схожі ознаки, як у минулому, коли субкультура виникла, так і в майбутньому. Оскільки цієї властивості дійсно важко досягти, багато молодіжних груп не можна позначати цим поняттям, а насправді йдеться лише про молодіжні групи, або ми могли б визначити їх лише як псевдосубкультури. Sackmann (1992) також зазначає, що субкультура повинна містити ідеології, зв'язний комплекс переконань або базових припущень, набір спільних фундаментальних цінностей, колективну волю або колективне програмування людського розуму.
Як і самі субкультури, так і членство в них має свої правила та специфіку. Молоді люди часто вважають, що для того, аби стати членами субкультури, достатньо лише оголосити себе її членом. Проте це не зовсім так. Самих лише зовнішніх проявів недостатньо для того, щоб молода людина вважалася членом субкультури. Членство в субкультурах можна розділити на кілька рівнів або видів. Ми поділяємо його передусім з аспекту «субкультурності», яку можна розуміти як ступінь імплементації всіх аспектів субкультури у внутрішнє переживання людини та її загальний спосіб життя.
Перша група – це члени субкультур. Вони приймають субкультуру як єдине ціле, вона стає невіддільною частиною їхнього життя, і вони пристосовують до ідей субкультури як свої зовнішні, так і внутрішні прояви. Отже, вони добре знають субкультуру, знають її історію, ідеї, цілі, а також уміють розпізнавати міфи про свою субкультуру та спростовувати їх. Вони не підлаштовують своє сприйняття, поведінку, висловлювання, погляди чи вчинки під актуальну ситуацію, в якій перебувають, а завжди залишаються в мисленні, поведінці, висловлюваннях, своїх поглядах і вчинках вірними витокам субкультури. Часто вони отримують характеристику «Old school». Важливо, щоб їх визнала членами сама субкультура та інші її представники.
Другою групою є так звані квазічлени субкультур. Йдеться про молодих людей, які переймають лише деякі аспекти субкультури, здебільшого відповідно до того, що їм подобається. Своє життя вони не пристосовують до субкультурних уявлень, найчастіше переймаючи лише окремі зовнішні елементи субкультури (зачіску, одяг, манеру мовлення тощо) без знання її базових філософських засад. Ці зовнішні прояви не мають багато спільного з ідеєю та символікою, яку вони мають представляти. Квазічлени також не сприймаються членами субкультур як їхня частина.
Третя група називається симпатиками субкультури. Йдеться про тих, хто не є безпосередньо членами субкультури і не хоче ними бути, не переймає субкультурних елементів, не намагається в чомусь наслідувати конкретну субкультуру, але попри це не лише погоджується з її ідеями, а й намагається її захищати та підтримувати. Наприклад, якби ми розглядали лесбійок, геїв, бісексуалів, транссексуалів та інтерсексуалів як субкультуру (часто їх зазначають як ЛГБТІ-спільноту, але іноді й ЛГБТІ-субкультуру), тоді симпатиком цієї субкультури був би хтось, хто публічно бореться за усунення їхньої дискримінації, відкрито підтримує зареєстровані партнерства, бере участь у петиціях за їх легалізацію, допомагає їм реалізовувати та відстоювати свої права людини, навіть якщо сам не має ЛГБТІ-орієнтації.
З погляду субкультурних ризиків найбільш уразливими є саме квазічлени субкультур. Це люди, які часто не розуміють відповідну субкультуру правильно і тому переймають переважно її негативні сторони. З кількісного погляду квазічлени субкультур є найчисленнішими. З цієї причини важливо, щоб фахівці та працівники з молоддю приділяли особливу увагу саме цій групі молодих людей.
Висновок
Метою статті не було розглянути молодіжні субкультури з погляду їхніх проявів, конкретних цілей, специфічних ознак чи зовнішнього вигляду їхніх членів тощо. Мета полягала в тому, щоб запропонувати погляд на те, про що в літературі пишуть не так часто, якщо взагалі пишуть, а саме з погляду типів членства в ній. Адже вміння ідентифікувати те, в якому саме варіанті членства в субкультурі перебуває молода людина, може багато підказати про те, до якої міри в неї можуть проявлятися різні патології цієї субкультури, не збалансовані її перевагами. Як уже зазначалося, найбільш ризиковими є саме квазічлени, оскільки вони практично не знають жодних її позитивних сторін і переймають лише ті її аспекти, які дозволяють їм проявити свій бунт, так тісно пов'язаний із періодом дорослішання, а саме періодом пубертату та юності. Сподіваємося, що на основі викладеного матеріалу нам вдалося хоча б на базовому рівні ознайомити вас із цією проблематикою.
Автор: PhDr. Peter Papšo, PhD. Katedra sociálnej práce PF UMB v Banskej Bystrici
Список бібліографічних посилань
BALDWIN, D. 2006. Subculture. In: http://www.urbandictionary.com/define.php?term=subculture
JUSKO, P. 2005. Riziká súčasnej mládeže z pohľadu sociálnej pedagogiky a sociálnej práce. In Mládež a spoločnosť, Vol. 11, 2005, č. 3, ISSN 1335-1109
SACKMANN, S. A. 1992. Culture and Subcultures: An Analysis of Organizational Knowledge. In: Administrative Science Quarterly, vol. 37, Issue 1, 1992. ISSN 0001-8392
STRIEŽENEC, Š. 1996. Slovník sociálneho pracovníka. Trnava: AD, 1996. ISBN 80-967589-0-X