Той, хто не любить іншу людину — батьків, супутника чи супутницю життя, власних і чужих дітей та людей узагалі, — свідомо чи несвідомо хоче лише володіти людьми та тримати їх під контролем. У глибині своєї душі він охоче б повністю поневолив іншу людину, наприклад, навіть в ім'я любові, яку, на жаль, нерідко лише завзято декларує.

За нещирими словами про почуття й кохання, захист, допомогу та турботу про іншу людину, вірний своїй натурі, він іноді або зазвичай протягом усього свого життя має приховану чи замасковану ненаситну потребу керувати й командувати, а також психологічно маніпулювати діями та поведінкою людей задля власної вигоди. Це означає, що за найменшої можливості він прагне тримати під контролем і в підпорядкуванні вчинки іншої людини тоді й доти, доки це йому вигідно. І цей продуманий замаскований контроль над тим, що відбувається, майже виключно на власну користь, він видає за любов і допомогу, захист, піклування чи турботу про іншу людину. Саме тут слід шукати й причину драматичних розставань, розлучень подружніх і партнерських пар, страждань дітей і батьків або партнерів у сім'ях, позбавлених любові. І в цьому полягає причина руйнування психіки та здоров'я людської істоти, що виявляється в погіршенні та розладах здоров'я людини у формі психосоматичних захворювань. Життя людей (загалом і окремо) у соціальному середовищі фальшивої та лицемірної «любові» нерідко стає пусковим механізмом дезадаптивного способу соціального буття широкого кола осіб. Витоки психосоматичних захворювань криються в тривалих психологічно стресових ситуаціях, які зберігаються як непереборний психічний тиск, а отже, і тиск на здоров'я людей. Психічно й соціально не опрацьовані сімейні, партнерські, робочі, суспільні та інші стресові ситуації разом спричиняють у людей розлади соматичного й психічного здоров'я. Життя людини в наш час багато в чому є, як хтось влучно висловився, «сценою, на якій ти мусиш стояти, і навіть коли твоє серце стікає кров'ю, твоє обличчя має всміхатися».

Розсудлива й розумна людина розуміє, що тільки досягненням власної душевної та соціальної зрілості можна психологічно впоратися з будь-яким згубним соціальним притворством і камуфляжем. Досі актуальним залишається заклик до сучасних людей діяти й поводитися соціально та особистісно зріло — з повагою як до себе, так і до інших. Іншого шляху до повноцінного життя людей, вочевидь, немає.