Десять років у Європейському Союзі

Ми відзначаємо десять років перебування в Європейському Союзі. Чи було це нам вигідно? Словаччина вступала до ЄС зі значно меншою економічною потужністю, ніж має сьогодні. За показником валового внутрішнього продукту на душу населення ми випередили Португалію та Грецію. За купівельною спроможністю — навіть Чехію. Чи вірите ви в це? Чи тішить нас це? За словами лауреата Нобелівської премії з економіки Joseph Stiglitz, а також Європейської комісії, Словаччина є країною, де економічне зростання не позначилося підвищенням рівня життя. Під час референдуму щодо вступу до ЄС я дотримувався думки про необхідність зберігати тверезий погляд. Не все те золото, що блищить. І це стосується також Європейського Союзу. Найсумніше те, що наші політики часто захищають чужі, а не наші інтереси.

Європа у своєму первісному грецькому значенні означає «допитлива жінка». Європа, принаймні на словах, зацікавлена у справедливому та гідному житті своїх громадян, а отже, і наших. Ще під час Французької революції наприкінці XVIII століття вказувалося на неприйнятність надмірної майнової нерівності. Прибуток від нашої економіки не розподіляється рівномірно між громадянами, громадами та регіонами Словаччини. Братислава зараз є 5-м найбагатшим регіоном у ЄС. Те, що надходить до нас з-за кордону у формі європейських фондів, є радше милостинею, а не гідною та справедливою винагородою за нашу працю, продуктивність, здоров’я та зіпсоване життя наших дітей. Ситуація радше така, що ми підтримуємо добробут інших європейських країн шляхом вивезення дивідендів і прибутків. Коли ми засновували ZMOS, однією з моїх ідей було прагнення захищати інтереси громад, регіонів і лише потім держави. Тобто принцип субсидіарності. У 1990 році багато політиків на місцевому та регіональному рівнях ще віддавали перевагу так званим загальносуспільним інтересам перед місцевими або регіональними. Проте староста має насамперед піклуватися про свою громаду. І це стосується також відносин Словаччини з Європейським Союзом. Адже ми несемо відповідальність передусім за Словаччину і лише потім — за Європу.

Наближаються вибори до Європейського парламенту, які мають відбутися 24 травня 2014 року. Нинішні словацькі євродепутати зазвичай стверджують, що вони представляють не Словаччину, а загальноєвропейські інтереси. Це така ж нісенітниця, як і та, яку я намагався викорінити з наших голів ще у 1990 році. Ми живемо в державі, де багато громадян не мають роботи. Безробіття перетворилося на стандартну життєву ситуацію людини. Ми не даємо молоді шансу на працевлаштування. Ми не піклуємося про наших дітей. Що з них виросте? Ми отримуємо зауваження від Європейської комісії про те, що не виділяємо власних коштів на активні заходи на ринку праці. Начебто у нас немає коштів? Але ж Словаччина зросла економічно. Твердження, що вона не має ресурсів для подолання безробіття, є неправдою, і все ж, за даними Eurostat, вона виділяє на подолання безробіття «нуль».

У Європейському Союзі функціонує соціальна неприбуткова економіка, яка забезпечує роботою мільйони людей (близько 6 % від загальної зайнятості). Одними з головних суб'єктів у ній є органи місцевого самоврядування. Чому ж цього немає в Словаччині? У Європі є звичною практикою, що охорона здоров'я, поводження з комунальними відходами, енергетика, водопостачання або послуги суспільного інтересу належать до неприбуткового сектору. Приватник зі своїм соціальним закладом може збанкрутувати, але громада зобов’язана подбати про людей, які потребують допомоги. Прибутковість у соціальному секторі можлива, але вона не є головною. Ми єдина країна, де значення зайнятості в соціальному секторі знизилося. Приватні власники отримують прибутки, однак якість і доступність послуг різко погіршилися. Що має бути в пріоритеті? Здоров'я наших дітей чи сумнівний фінансовий прибуток?

Рівнем заробітних плат Словаччина порушує зобов'язання, якими вона пов'язана перед Європою. Ми не можемо мати економіку на рівні трьох чвертей ЄС, а заробітні плати — лише на рівні однієї п'ятої. Автомобілі, вироблені в Словаччині, продаються за світовими цінами, але заробітна плата є експлуататорською. Зарплати мають бути щонайменше втричі вищими, і це стимулюватиме внутрішній попит, створить додаткові робочі місця та бажання жити в Словаччині. Попри таке зростання зарплат, інвесторам і підприємцям було б забезпечено належний прибуток. Будь-яку суспільно необхідну працю необхідно винагороджувати. Якщо громадяни піклуються про суспільні справи, про своїх дітей, батьків, їх ніхто не винагороджує, але якщо цей догляд приватизується, кошти раптом знаходяться.

У нас погана ситуація в системі охорони здоров'я, виявом чого є те, що тривалість гідної старості в нас на 6 років коротша навіть порівняно з Чехією. Соціальна економіка, яка є звичною для Європи, дбає про добробут людини, а не про прибуток анонімних акціонерів на Кайманових островах та в інших податкових гаванях. Чому наші села та міста не можуть розвивати соціальне та комунальне господарство? Прибуток не може здобуватися ціною здоров'я та наших дітей.

Беззаперечним є той факт, що ми вимираємо. Через кілька поколінь Словаччини не буде. Парадоксально, але виникне дефіцит робочої сили. Так ми, іронічно кажучи, вирішимо проблему безробіття. Але хіба в такий спосіб? Чому у Франції вже немає цієї проблеми? Адже там піклуються про сім'ю. Lord Marmoth (експерт WHO) якось на запитання про те, чому в Словаччині така критична ситуація в системі охорони здоров'я, відповів, що там, мабуть, не піклуються про людей. Навіщо ми взагалі живемо, як не заради наших дітей, яких ми, однак, не можемо собі дозволити, тому що це розкіш? Хто буде піклуватися про нас, хто нас годуватиме, тішитиме і хто нас поховає? Даймо ж порядним людям змогу мати сім'ю.

Коли я жив у США, державні школи там були фактично місцем для проблемної молоді, яка інакше порушувала б громадський порядок. Запобігмо тому, щоб наша система освіти не опинилася в такій ситуації. Європейський Союз вказує на недостатній рівень освіти та незацікавленість держави в якості шкільництва. Словаччина виділяє крихти від того, що є нормою для освіти, науки й досліджень. Так ми не станемо партнером і цінністю для Європи, а лише постачальником дешевої неосвіченої робочої сили. Чому ми не хочемо зробити висновки?

Солідарність між поколіннями, громадянами та регіонами є основою життя і суттю європейської інтеграції. Європейська комісія звертає нашу увагу на байдужість до бідних і на те, що в Словаччині невпинно зростає прірва між багатими та бідними. Ми караємо людей похилого віку за те, що вони ще живуть. Пенсії, які ми їм обіцяємо, стають дедалі нижчими і вже сьогодні суперечать обов'язкам Словаччини. Ми діємо всупереч необхідності згуртованості та солідарності, на яких будується європейське співжиття. На згуртованості та солідарності будується Європа, то чому ж не Словаччина?

У Словаччині зростає безпідставна бідність, попри право на соціальний мінімум. До двадцяти відсотків словаків не можуть дозволити собі нормальний стандартний обід, який могли дозволити собі їхні батьки. Соромно отримувати продовольчу допомогу в державі, яка колись мала продовольчу самодостатність. Ще більшим соромом є те, що ми «не змогли» розподілити продовольчу допомогу і тому зганьбилися на всю Європу. Тепер ми можемо запитати: до чого ми належимо? До Європейського Союзу чи до Африканського Союзу? Хтось будує собі замок, а інший не має грошей на халупу. Ми маємо дві Словаччини, умовно розділені апартеїдом на світ багатих і світ бідних.

Звісно, європейські органи звертають увагу на те, що Словаччина вже нічого не створює, звертають увагу на те, що ми лише постійно скорочуємо суспільні витрати. Так не можна чинити нескінченно. Це шлях до погибелі. Потрібно мати бачення та уявлення про те, чого я хочу досягти для Словаччини. Якщо в мене є підприємницький інтерес, я його реалізую, але не можу жити лише коштом інших та в борг. Ідей у нас достатньо. Хто, наприклад, знає, що всесвітня мережа мексиканського харчування — це словацька ідея? Що ми, словаки, сьогодні створюємо?

Довкілля має бути місцем, де можна жити й дихати. Чому ми задешево розпродаємо країну, землю, воду? Наша земля, вода і повітря не мають бути на продаж. Ми лише позичили її у предків і повинні неушкодженою передати своїм дітям. Нам не потрібна країна, заклеєна інформаційним смогом або переповнена залами гральних автоматів. Гральні зали належать до громадської інфраструктури? Таке зло неможливе в європейських містах і селах, то чому ж у нас це можливо? Замість гральних залів нам потрібні дитячі садки та інша громадська інфраструктура.

Так, європейські інституції теж корумповані, і тому за ними треба пильно стежити. Однак ніхто нам нічого задарма не дасть. Але чому ми не здатні використати європейські фонди? Словаччина могла б отримувати від Європейського Союзу набагато більше, ніж досі. Треба лише бути сміливішими та наполягати на словацьких інтересах. Я знав багатьох словацьких сервільних представників, які діяли в Європейському Союзі. Позбудьмося їх. Ми отримали низку попереджень від Європейської комісії щодо партійних призначень на кожну посаду. Багато в чому ми самі винні, що всюди влаштовуємо племінників, племінниць, неуків, відданих невігласів, а потім ще й дивуємося, чому світ такий недоброзичливий.

Європейські інституції не повинні служити своїм чиновникам і бути засобом підтримки їхнього добробуту. Європейські інституції мають служити й словакам. І в цьому вся суть. Якщо Європа має служити інтересам лише європейських бюрократів, корпорацій та тільки іншим країнам — Словаччині не обов'язково там бути. Саме про це йтиметься і на виборах до Європейського парламенту.

Європа категорично не повинна втручатися в життя людей на інших континентах, якщо нас туди ніхто не кликав або це суперечить міжнародному праву. На першому місці ми маємо захищати спільні інтереси наших громад, і лише потім — Європи.

Я хотів би, щоб ми і в Європі, і вдома захищали наші словацькі інтереси, а не чужі. Бажаю, щоб відтепер у керівництві держави та в Брюсселі у нас були люди, якими ми можемо пишатися. Даймо шанс здібним.

Автор: doc. RNDr. Miloslav Hetteš, CSc. Автор був першим головою ZMOS