Люди у світі отримали сильного ляпаса, який називається коронавірус Covid 19 — підступна хвороба. Точніше кажучи, він дуже небезпечний для людей, які мають серцево-судинні захворювання, цукровий діабет, астму, захворювання легень, знижений імунітет...
Люди старшого віку можуть мати котрусь із цих хвороб. Тому люди залишаються вдома з поваги та любові до своїх батьків, дідусів і бабусь.
Це значною мірою зачепило всі професії. Життя у світі сповільнилося. Воно об'єднало людей у емпатії та солідарності. Коронавірус спільними зусиллями знезброїли. Наприклад, пошиттям масок. Власники закладів, які змушені бути зачиненими, допомагають різноманітними ініціативами, щоб підтримати тих, хто цього найбільше потребує. Батьки стали терплячими вчителями на заміну для своїх дітей. У батьків з'явилося більше часу для членів своєї родини. Вони вигадують для них заняття на дозвіллі. Сьогодні вийшло розпорядження, що можна відкрити деякі менші заклади, наприклад, з продажу будівельних матеріалів. Люди можуть упорядкувати свої домівки. Гадаю, що для природи сповільнення життя є позитивним. Вже хоча б тому, що люди менше їздять автомобілями. А це означає менше викидів у повітря.
Неохоче це визнаю, але майже щодня в мене виникає відчуття замкненого простору («синдром підводного човна»). Мені хотілося б мати в таку мить гарні акторські здібності. Щоб уміти добре зіграти, що я сяк-так справляюся з ситуацією. Моя проблема в тому, що я не вмію контролювати свої емоції. Але це я спричиняю собі сама, переглядаючи та слухаючи медіа. Причина в тому, щоб бути в курсі щодо Covid 19. Я марную багато часу на перегляд новин на TA3. З нетерпінням чекаю на більш сприятливі новини. Нехай уже розповідають про випадки одужання. І скажуть: усе вже покращується, ми вже на правильному шляху і кількість інфікованих уже зменшується. Незабаром жителі окремих країн світу зможуть повернутися до звичного життя. І, щоб не забути, я займаюся фізичними вправами. Як цього досягти? Військовою дисципліною. Дотримуватися всіх вказівок вищих інстанцій. Вказівок та рекомендацій вірусологів, лікарів, головного санітарного лікаря, уряду Словацької Республіки. Найголовніше з цього — наскільки це можливо, залишатися вдома, заради захисту наших родин!!! Ми в нашій спеціалізованій майстерні Dom Svitania навчені дотримуватися правил. Тому що і в спеціалізованій майстерні ми маємо внутрішні правила. А ми ж думали, що правила в майстерні нас дуже обмежують. Тепер ми бачимо, що це ніщо порівняно з обмеженнями та заходами держави.
Можна було б перелічувати все, що забрав у нас коронавірус: свободу пересування, прямі контакти, культурно-суспільне дозвілля. Багато закладів мають бути зачиненими заради усунення можливості зараження. Відповідальні керівники оцінили ситуацію та вирішують це обмеженням або повною зупинкою виробництва. Деякі робочі посади багатьох компаній управлінського характеру можна виконувати як home office за допомогою інформаційних технологій. Інформаційні технології зараз допомагають у дистанційному навчанні дітей. Проте є професії, які залежать від прямого контакту з клієнтом: аеропорти, туристичні агенції, ресторани, магазини інших товарів, крім продуктів харчування, надавачі різноманітних послуг. Я знаю, що вам, хто працює в цих сферах, найважче і найбільше хочеться впасти у розпач. Ви мусили повністю закритися. Ви будете потрібні нам після цієї кризи. Тому що людям згодом знадобляться ці послуги. Після загрози коронавірусу все повернеться у звичне русло.
Дякуємо людям, які займаються такими професіями, без яких ми не змогли б прожити й дня. Це люди, які є незамінними. Це лікарі, фармацевти, рятувальники, пожежники, поліцейські, силові структури, депутати NRSR, члени центрального кризового штабу, пані президентка, продавчині, перевізники, які доставляють продукти до магазинів, водії автобусів, машиністи поїздів...
Сподіваюся, що й після цієї кризи отримають шанс і можливість реалізуватися всі, хто матиме бажання працювати. Де є воля, там знайдеться й шлях.
Висловлювання деяких моїх колег з Dom Svitania про те, як вони проводять цей карантинний час: Ľubko Jančí: Використовує карантин на повну, займається велоспортом, звісно ж, у масці на обличчі, пише статті про велоспорт, допомагає колегам, як і щороку, з обслуговуванням велосипедів. Ходить у масці за покупками. Дотримується посиленої гігієни.
Kamilka Sestrienková: Ми на карантині на дачі. Маски маємо, тато нам пошив. Зараз, коли я проходжу це біолікування, лише тато ходить до магазину. Ми всередині, готуємо собі всілякі смаколики, дивимося телевізор — новини, на подвір'ї я граюся з песиком. Братик радий, що ми тут на дачі, він пояснює дітям, що вони не можуть прийти до нас.
Janka Hurbanová a Robko Bureš: Деякі магазини та ресторани зачинені, ми мусимо носити маску і не можемо ходити в гості, а гості — до нас. Добре, що нам принесли роботу Anička та Martuška, тож ми не нудьгуємо. Навіть не можемо виходити на прогулянку з собаками.
Tomáš Maruška: Сказав, що дивиться телевізор, проводить час із сім'єю. Вони грають разом у кварттет.
Після цієї коронакризи я, Patrícia Bučková, збожеволію від радості — і не тільки від присутності моїх колег, але й коли нас ушанують візитом наші клієнти. Звісно, тільки тоді, коли не буде загрози зараження. Цілком можливо, що я почну співати наш гімн. Сподіваюся, колеги також долучаться.
Авторка: Patrícia Bučková Авторка є клієнткою реабілітаційного центру Dom Svitania, n.o. http://www.domsvitania.sk/