На регіон Близького Сходу та проблеми біженців і біженок Anna Hruboňová звертала увагу ще під час навчання. Завдяки волонтерству у сфері розвитку в Лівані їй випала нагода поглянути на ці теми з іншої, більш особистої перспективи. Шість місяців (аж до початку коронакризи) вона працювала у проєкті приймаючої організації ADRA Libanon, спрямованому на роботу із сирійськими громадами в Бейруті. Однак її перебування позначилося одразу кількома критичними ситуаціями та викликами. Попри це, вона охоче повернулася б у поле.

Ліван — маленька, але красива й гостинна країна

Anna Hruboňová закінчила минулого року навчання за спеціальністю «міжнародні відносини» в Karlova univerzita, і її потягнуло в поле — далі від теоретичного аналізу глобальних проблем і ближче до тих, хто безпосередньо страждає від їхніх наслідків. Тому восени вона вирушила через ADRA Slovensko та завдяки підтримці SlovakAid до Лівану, де як волонтерка у сфері розвитку опікувалася освітнім центром для сирійських дітей. Протягом свого шестимісячного перебування вона зіткнулася з багатьма викликами — включно з початком коронакризи.

У Лівані широко присутні гуманітарні організації та організації у сфері розвитку, але за такої великої кількості біженців і біженок та неспроможної держави їхня діяльність справді необхідна. Неурядові організації щомісяця зустрічаються в межах окремих секторів, у яких вони діють, і ці зустрічі переважно курують агентства ООН, а також деякі міністерства. ADRA, наприклад, бере участь у нарадах, організованих UNICEF та UNHCR.

В ADRA Libanon Anna мала працювати допоміжною силою в освітньому проєкті для дітей сирійських біженців і біженок. «Мої заплановані завдання полягали переважно в допомозі з психосоціальною та дозвіллєвою діяльністю для дітей, у практиці французької мови разом із ними, а також у написанні звітів про нашу діяльність. Проте незабаром після мого прибуття проєкт зіткнувся з фінансовими труднощами й почав працювати в обмеженому режимі», — пояснює першу критичну ситуацію словацька волонтерка.

Зрештою, безпосередньо з дітьми вона працювала лише один день на тиждень і більше почала долучатися безпосередньо в офісі ADRA Libanon. Вона допомагала координаторці програм писати проєктні заявки на конкурси різних донорів, щоб можна було повністю відновити функціонування освітнього центру. Вона також долучилася до написання проєктів у сфері забезпечення безпечною водою та санітарії, де ADRA активно працює — особливо в долині Бекаа на сході Лівану.

«Ми також готували професійний курс для молоді з незаможних родин, які мали труднощі з пошуком роботи чи оплатою університетської освіти. Проте впровадження цього проєкту я через свій передчасний від’їзд додому не побачила», — згадує Anna. Ліван протягом усього її шестимісячного перебування переживав дуже турбулентний період.

Життя в бідності погіршує освіту сирійських дітей

У межах проєктів, у яких брала участь Anna, вона працювала переважно із сирійськими біженцями та біженками, зокрема з маленькими дітьми. «До Сирії з Лівану видно буквально через пагорб, саме тому в цій сусідній державі проживає близько 1,5 мільйона сирійських біженців і біженок. Це з огляду на чисельність місцевого населення величезна цифра», — пояснює ситуацію Anna.

Окрім міжкультурної чутливості, емпатії, а також асертивності для неї було важливо добре знати регіональний контекст. За словами Anny, також необхідно відвідувати родини клієнтів і клієнток удома, щоб уміти уявити їхні умови життя.

Організація ADRA відома в окрузі своїм освітнім центром, який допомагає насамперед дітям, котрі відстають у школі та важко інтегруються в освітню систему. «Для сирійських дітей це часта проблема, оскільки через війну та життя у бігах вони довго були без освіти, пропустили кілька класів і втратили навчальні звички. Життя в бідності лише погіршує цю ситуацію», — пояснює Anna Hruboňová. «У нашому центрі для дітей було створено безпечне та приємне навчальне середовище, і попри пережиті травми, пов’язані з війною та втечею з батьківщини, вони вміли (як й інші діти) радіти дрібницям. Але в мені назавжди залишиться все те, через що ці діти вже пройшли за своє коротке життя», — додає словацька волонтерка.

Несподівані ситуації на кожному кроці

За кілька тижнів після прибуття Anny до Лівану тривале невдоволення громадян переросло в масові демонстрації. Люди були незадоволені багаторічною корупцією та поганим управлінням в уряді. «У жовтні минулого року одного ранку я прокинулася й побачила, що на вулицях перебувають маси протестувальників, які спалюванням шин блокували дороги — не лише в Бейруті, а й по всій країні. Перші дні ми всі завмирали від страху, бо ці сцени (також з огляду на ліванське минуле кривавої громадянської війни) виглядали дуже лячно. Незабаром з’ясувалося, що революція матиме масовий, але мирний характер», — згадує революцію Anna.

Блокади доріг у Бейруті тривали понад місяць, і країна була паралізована. Багато людей навіть не могли дістатися на роботу. У наймасовіший день революції до протестів долучилося понад мільйон людей, що для країни із шестимільйонним населенням є справді високим показником.

В Anny тоді змінився робочий режим та обмежився щоденний розпорядок. «Близько двох місяців я жила лише за маршрутом: дім — робота — супермаркет — дім. Це було для мене своєрідним тренуванням перед карантином, який я зараз знову переживаю під час пандемії коронавірусу», — пояснює молода словачка. Її перебування було достроково припинено в березні саме через початок пандемії. Адже школи, а отже й освітні центри, у Лівані закрили одразу після виявлення перших випадків інфікування.

Драматична ситуація в наметових поселеннях без води

Команда ADRA Libanon намагалася провести певну трансформацію, проте всі освітні заходи було призупинено. «Сирійські діти таким чином укотре залишилися поза освітнім процесом, і ніхто не знає — як надовго. Окрім страху зараження та депресії від соціальної ізоляції, COVID-19 приносить також серйозні соціально-економічні наслідки, які знову найсильніше вдарять по найвразливіших. Багато сирійських сімей залежать від випадкових заробітків і через обов’язковий карантин чи самоізоляцію тепер втратили важливе джерело доходу», — уточнює Anna Hruboňová.

Ліван ще до пандемії потерпав від серйозної економічної кризи, а COVID-19 ще більше її поглибив. Ціни на продукти харчування різко зросли, водночас багато хто втратив роботу. Ситуація сирійських біженців і біженок погіршилася ще більше, а за межу бідності опустилося й багато місцевих жителів Лівану. Країні реально загрожує голод.

Найбільшою проблемою, за словами Anny, є те, що в перенаселених умовах громад біженців неможлива достатня соціальна ізоляція та дотримання безпечної дистанції. Драматичною є ситуація біженців і біженок, які живуть у наметових поселеннях і відповідно навіть не мають доступу до проточної води.

Спогад про подолання критичних ситуацій

Найбільшим підбадьоренням на майбутнє для Анни є набута навичка управління стресом та спогад про подолання всіх тих критичних ситуацій під час перебування — від зміни ролі в команді (через фінансові труднощі в освітньому проєкті), через революцію на вулицях Бейрута і до непростого повернення додому. «Коли знову з'являться стреси на роботі чи в особистому житті, я згадаю про те, що вже пережила й значно важчі моменти — саме в Лівані», — нагадує собі молода словачка.

У професійному плані вона здійснила своє бажання зазирнути у світ гуманітарної роботи. Вона дізналася, як на практиці працюють громадські організації за кордоном, а також як готуються та адаптуються проєкти. Усе перебування викликало в неї бажання дослідити цю роботу глибше. Вона відкрита до ідеї поїхати знову, коли ситуація з глобальною пандемією трохи вщухне.

Анна рекомендує волонтерство у сфері розвитку всім, хто любить виклики й водночас щиро цікавиться сферою гуманітарної допомоги та співпраці з метою розвитку. «Утім, слід бути готовими до несподіваних ситуацій (відмінних від тих, що вдома), а можливі неприємності сприймати як частину навчання та особистісного зростання», — додає вона.

У дискусію про міграцію часто привносять расизм

Анна також помітила, що багато людей (не лише у Словаччині) використовують слово «мігрант» як образу. Водночас вона й сама є мігранткою через своє волонтерство в Лівані. «Мігрант — це насправді людина, яка пересувається, переїжджає, щоб знайти кращі умови життя. Навіть вихідці зі сходу країни в Братиславі та словаки в Празі — це мігранти. У дискусію про міграцію часто привносять значну частку расизму: коли африканці приїжджають до Європи, вони "погані мігранти", а коли європейці їдуть жити до Африки, вони "круті експатріанти"», — зазначає словацька волонтерка.

У Лівані це працює подібно: іноземців та іноземок там також поділяють на три категорії. «Перша — це ‘refugees’, які тікають від війни в Сирії; друга — це ‘migrants’, які приїхали до Лівану з бідніших країн у пошуках кращого заробітку; третя — це ‘expats’. Це ми (європейці та американці), які також приїхали працювати, однак ніхто не називатиме нас мігрантами як лайкою», — пояснює випускниця спеціальності «міжнародні відносини».

На думку Анни, найбільшим викликом кампанії «Обличчя міграції» від Платформи організацій розвитку Ambrela буде «переконати людей із сильними антиіміграційними настроями, які непохитно впевнені у своїй правоті. Адже вони відмовляються слухати аргументи, засновані на фактах». На її думку, причина таких настроїв полягає в тому, що реформа нашої освітньої системи просувається дуже повільно. «Бракує глибшого акценту на тренуванні критичного мислення, роботі з інформацією та медіаграмотності. Тому я рада, що в Словаччині працює кілька неурядових організацій (як-от Ambrela зі своїми членами), які займаються глобальною освітою в школах і змінюють ситуацію на краще», — вдячно підсумовує словацька волонтерка.

Текст: Boba Markovič Baluchová, Фото: ADRA Libanon та Anna Hruboňová Стаття створена в межах проєкту ‘SDGs and Migration – Multipliers and Journalists Addressing Decision Makers and Citizens in the EU’, фінансованого за рахунок програми Європейського Союзу з підвищення обізнаності та освіти з питань розвитку (DEAR). Виключну відповідальність за зміст статті несе Ambrela, і він не обов'язково відображає погляди ЄС.