Громадське об'єднання SAVIO в межах своїх проектів направляє до Азербайджану волонтерів, які працюють у столиці Баку в центрі дозвілля. SAVIO реалізує проект у співпраці з організацією Caritas, а фінансово його підтримує грантова програма Mládež v akcii – Európska dobrovoľnícka služba. Katarína Kružliaková та Veronika Strigáčová проводили різноманітні курси, додаткові заняття та гуртки для дітей із соціально незахищених сімей у Баку майже цілий рік. На початку двічі «чому». Чому волонтерство? Veronika Strigáčová (V.S.): Для мене це було бажання бути корисною, ділитися своїми талантами та здібностями з іншими й мати приємне відчуття, що можу прислужитися самим своїм існуванням. Katarína Kružliaková (K.K.): Під час навчання в університеті я почула в Univerzitné pastoračné centrum лекцію місіонерів із Росії, і мене зацікавила можливість волонтерської роботи. Місіонери надихнули мене, я хотіла пережити щось подібне. До того ж я вивчала педагогіку, тому бачила також можливість застосувати у волонтерській роботі свою освіту.
Чому Азербайджан? K.K.: Варіантів було декілька, але оскільки я не володію англійською, а російська мова досить близька до словацької, вибір швидко звузився. Зрештою вирішальним стало те, що в Азербайджані вже працюють словацькі салезіани. Для мене було важливо мати змогу порозумітися. V.S.: У моєму випадку все вирішив випадок. Я мріяла про місію в Африці, з цим наміром і відвідувала волонтерську підготовку. Проте охочих поїхати на африканську місію було багато. Спочатку мені запропонували Росію, однак коли вже було вирішено щодо направлення Katka до Азербайджану, їй знадобилася напарниця, і я прийняла цей виклик.
В Азербайджані ви перебували майже рік. Як змінювалося ваше сприйняття іншого середовища та здатність адаптуватися до нього? V.S.: З часом ми звикли до відчутних культурних шоків і радше заглиблювалися в суть — дізнавалися, якими є люди за своєю природою, чому вони поводяться саме так. Мені часто було важко прийняти та осягнути певні взаємозв'язки, тому що я їх не розуміла. Наприклад, ми зустрічали людей, які ніби змирилися з ситуацією, в якій живуть, і не прагнули змін. Я не знала, як показати їм нові можливості, як мотивувати їх до бажання стати на власні ноги, коли від них самих не надходило ініціативи.
Чи виникало у вас відчуття, що краще залишити їх у спокої, нехай живуть, як хочуть? Як ви вирішували таку дилему? V.S.: Безумовно, це може призвести до відчуття, що якби ми дали їм спокій, вони, можливо, самі намагалися б собі допомогти. Тим, що ми їх підтримуємо, вони втрачають мотивацію працювати та покладаються лише на кошти, які отримують від нас. Нам допомогло те, що ми багато про це говорили. Я усвідомила, що ми, можливо, не бачимо справжніх наслідків і не здатні оцінити, що для людей в Азербайджані є найкращим.
Ви їхали до Азербайджану допомагати. Чи траплявся колись момент, коли ви відчували, що радше ви отримуєте більше? K.K.: Таких моментів було дуже багато. Наприклад, коли ми організовували табори для дітей і гралися з ними в морі, плавали. Вони дуже щиро вміють виражати любов, виявляти вдячність усмішкою чи іншим чином. У такі миті я відчувала глибокий сенс нашої роботи.
Молоді люди після закінчення вищого навчального закладу думають здебільшого про те, щоб знайти хорошу роботу. Чи не ризиковано замість цього поїхати на рік за кордон? V.S.: Я сприймала це радше так: якщо не поїду одразу після навчання, то потім уже навряд чи. Влаштуюся на роботу, звикну до колег, до дітей — і тоді вже буде важко піти від них. Поїхати одразу після вишу — це унікальна можливість побачити інший світ, набути досвіду, порівнювати, а згодом і навчати, спираючись більше на життєвий досвід, ніж лише на теорію, засвоєну в університеті. Уявляю, що коли викладатиму історію та релігієзнавство, використовуватиму практичні приклади з Азербайджану. Це допоможе мені не лише навчати учнів, але й виховувати їх.
Яким є ваше визначення волонтерства після цього досвіду? K.K.: Волонтерство означає віддавати себе і те добре, що є в нас. V.S.: Це шлях власного розвитку. Можливо, молода людина цього й не усвідомлює, але завдяки волонтерській роботі ми багато чого вчимося. Ми переживаємо речі, яких не відчули б у звичайному робочому середовищі, і це відкриває нам нові горизонти.
Стаття вийшла в бюлетені Rozvojová pomoc - Jar 2012. Його видає Platforma mimovládnych rozvojových organizácií (MVRO), яка є об'єднанням юридичних осіб — парасольковою організацією 31 (23 дійсних члени та 8 спостерігачів) словацьких неурядових організацій, що займаються переважно міжнародною допомогою з розвитку та гуманітарною допомогою. http://www.mvro.sk