«Початок тренінгу переноситься. Ми мали розпочати ще дві години тому, але половина учасників досі відсутня. Окрім того, що тут у Кенії час плине зовсім інакше, ніж у нас (і значно повільніше), ще й як на зло йде дощ. Це може означати також і те, що врешті-решт ті, на кого ми чекаємо, не прийдуть узагалі. Busia

У Кенії я живу й працюю вже другий рік. Як польова працівниця об'єднання Človek v ohrození я відповідаю за проєкт підтримки розвитку сільської місцевості в Західній Кенії шляхом нарощування потенціалу у сфері підприємництва, розвитку зайнятості та посилення участі громад. Ці вирази, можливо, дещо складні, але мета проста і ясна: навчати місцевих жителів, щоб вони могли, попри складні життєві умови, краще піклуватися про себе та свої родини. Навчити їх «ловити рибу».

Кенія хоч і є однією з найбільш відвідуваних країн Африки та популярним туристичним напрямком, але в окрузі Busia, де я зараз працюю, багато туристів ви не знайдете.

Цей регіон бореться з багатьма проблемами, і хоча кенійський уряд намагається, цього все одно недостатньо. Робочих місць бракує, заробітна плата низька, початковий капітал для започаткування бізнесу недоступний. Рівень освіти також дуже низький. Люди орієнтуються переважно на сільськогосподарське виробництво, однак із ним пов'язані проблеми низької продуктивності, деградації ґрунтів, а також незрозумілих відносин власності на саму землю.

Медичні послуги дорогі та важкодоступні, дорожня інфраструктура майже відсутня. Крім того, до всіх цих проблем додаються усталені традиції, такі як гендерна нерівність та спричинена нею вразливість жінок. І ніби цього всього було недостатньо, відсоток населення, яке страждає від ВІЛ/СНІДу, значно перевищує середній показник по країні.

Після понад року роботи в іншому окрузі Західної Кенії, Emuhaya, де ми надавали жінкам мікропозики для започаткування або розширення їхнього малого бізнесу, ми розпочали проєкт у Busia.

Ми розпочали його з тренінгу. Він тривав шість днів і був зосереджений на підприємницьких навичках. Ми навчали майбутніх тренерів, яких обрали їхні власні громади, щоб потім вони повернулися назад і поділилися здобутими знаннями. Таким чином знання від тридцяти підготовлених тренерів дійдуть до приблизно 600 людей, переважно жінок. Саме на них і спрямований проєкт.

Так, тренінг зрештою вдався, хоча (з початку моєї статті) це могло виглядати й не так. Проте я вже навчилася приймати той факт, що цінність часу тут низька. «Hakuna matata» на практиці. З цим пов'язано й те, що місцеві жителі справді живуть сьогоденням, не замислюючись про те, що буде завтра. Найголовніше — лягти спати ситим, а там побачимо... Якби вони отримали більшу суму грошей, то, ймовірно, витратили б її на щедру їжу для близьких і далеких родичів, оплату навчання в школі або купівлю одягу. Заощаджувати на чорний день тут не дуже заведено...

Але підприємництво — це також і про заощадження, і про це теж був наш перший тренінг. Хоч ми й почали із запізненням на кілька годин, але зрештою у повному складі.

Школа грою

Як усе це відбувалося? Від самого початку я розділила учасників на чотири групи, і кожна з них мала вести підприємницьку діяльність під час тренінгу. Як стартовий капітал кожна група отримала позику у розмірі 2,5 євро (за ці гроші тут можна купити 6 буханців хліба), яку мала повернути наприкінці тренінгу.

Весь тренінг таким чином перетворився на велику навчальну гру. Окремі групи поступово презентували свої бізнес-плани та бюджети, рух грошових коштів (cash-flow), звіт про прибутки та збитки, баланс. Під час перерв вони жваво рекламували й продавали свої товари.

Їхні ідеї дійсно здивували. Вони пропонували всіляке — від доставки газет, продажу солодощів і поповнення рахунків мобільного зв'язку, миття машин, вечірніх театральних вистав та показу фільмів до постачання фруктів у готель. Усі групи успішно повернули позику, а наприкінці тренінгу поділили чистий прибуток від 5 до 10 євро.

Я була рада, що початкові очікування учасників, такі як отримання сертифіката, смачна їжа або швидке отримання мікропозики, після тренінгу змінилися задоволенням від нових знань. Без них мікропозики, які ми плануємо надавати громаді, не змогли б «перетворитися» на ту славнозвісну вудку, за допомогою якої можна щодня ловити стільки риби, скільки потрібно…

Авторка працює польовою працівницею o. z. Človek v ohrození в Кенії Блоги польових працівників o. z. Človek v ohrození з Кенії, Грузії та Гаїті можна знайти за посиланням: http://blog.pelikan.sk/?s=clovek+v+ohrozeni

Стаття вийшла в бюлетені Rozvojová pomoc - Jar 2010. Його видає Platforma mimovládnych rozvojových organizácií (MVRO), яка є об'єднанням юридичних осіб — парасольковою організацією 31 (23 дійсних члени та 8 спостерігачів) словацьких неурядових організацій, що займаються переважно міжнародною допомогою для розвитку та гуманітарною допомогою.