Вступ
Булінг належить до серйозних соціально-патологічних явищ. З року в рік випадки булінгу, особливо в початкових, але також і в середніх школах, зростають. На практиці, однак, ми іноді стикаємося з такими випадками, коли вчителі або батьки навіть не здогадуються, що хтось із дітей є жертвою булінгу або ж сам цькує інших. Школа виконує стосовно суспільства кілька функцій, і однією з них є виховна функція. Саме в її дусі необхідно приділяти підвищену увагу проблематиці булінгу, а особливо тому, які він має наслідки. Чим довше триває це соціально-патологічне явище, тим серйознішими є його наслідки.
У Словаччині було реалізовано вже кілька досліджень, які зосереджуються на проблематиці булінгу. Так само і Державна шкільна інспекція щороку моніторить цей феномен у початкових та середніх школах. Ці дослідження спрямовані насамперед на поширеність булінгу, форми булінгу, найчастіші місця булінгу, а також на те, у якій позиції учні стикалися з булінгом. Причинами булінгу, особистістю жертви чи агресора фахівці займаються більше в теоретичній, ніж у практичній площині. Учасниками булінгу, проте, є не лише жертва й агресор, а й свідки булінгу (глядачі). Дослідження, спрямовані саме на глядачів та вивчення причин їхніх реакцій, у Словаччині відсутні. За кордоном було опубліковано багато нових, цікавих досліджень у сфері булінгу з акцентом на роль глядачів. Camilla Forsberg, Robert Thornberg та Marcus Samuelsson опублікували дослідження під назвою "Bystanders to Bullying: Fourth- to Seventh-Grade Students’ Perspectives on Their Reactions", метою якого було дослідити реакції "глядачів" у ситуаціях, коли відбувався булінг, а також причини, що призводили до цих реакцій. З іншою цікавою статтею на цю тему (Shame, Empathy, Coping and School Safety of the Bystanders in Situations of Bullying) виступили Gildardo Bautista Hernández, José Ángel Vera Noriega та Jesús Tánori Quintana. Метою дослідження було пояснити, як сором, емпатія, стиль подолання труднощів та безпека школи розрізняють дефенсивних (захисних) та підсилювальних "глядачів" з огляду на гіпотетичну ситуацію булінгу в школі. Спостерігачі, або глядачі, можуть взяти на себе цілу низку ролей учасників. Вони можуть діяти як: (1) асистенти, які приєднуються до тирана і починають залякувати; (2) підсилювачі, які надають підтримку тиранам; (3) особи, які залишаються пасивними спостерігачами або залишають ситуацію; (4) захисники, які допомагають жертві. Згідно з обсерваційними дослідженнями, на жаль, спостерігачі рідко беруть на себе роль захисника (Forsberg et. al, 2014).
Група однолітків відіграє центральну роль у тому, як індивіди реагують на агресивну поведінку інших. Згідно з моделями участі, поведінка булінгу в школах може бути підпорядкована різним ролям учасників, включаючи ролі опосередковано зацікавлених: (a) агресор, (b) жертва, (c) асистент, (d) "підсилювач", (e) аутсайдер та (f) захисник. "Асистенти" — це діти, які допомагають "булерам" у їхньому цькуванні, "підсилювачі" надають позитивний зворотний зв'язок тим, хто цькує (наприклад, сміхом або заохоченням булінгу). "Аутсайдери" — це ті, хто залишається пасивним або не бере участі в ситуаціях. Дослідники наголосили, що різні ролі учасників мають тенденцію бути пов'язаними з різними рівнями соціального статусу. Наприклад, деякі висновки свідчать, що ті, хто втручається як "захисники", мають тенденцію бути дуже популярними та мають вищий соціальний статус. "Асистенти" та "підсилювачі" мають тенденцію демонструвати високий соціальний статус або принаймні середній соціальний статус (Strindberg et al., 2019).
Предмет і мета дослідження
Предметом дослідження було за допомогою якісних дослідницьких методів вивчити соціальні контексти булінгу дітей.
Метою, отже, був аналіз соціально-економічного статусу сімей, з яких походять жертви булінгу, також аналіз популярності учнів у групі в позиції жертви та виявлення гендерних відмінностей у проявах реляційної агресії. У даному дослідженні хоч і йшлося про порівняно невелику вибірку, і тому дослідження не могло бути побудоване на порівнянні, але з іншого боку, завдяки цьому було легше спостерігати в такій невеликій групі однолітків і за іншими ситуаціями, які пов'язані з булінгом, навіть якщо вони не були прямим предметом дисертаційної роботи, а саме — роль глядачів у процесі булінгу.
Учасники
Учасники дослідження були розділені на дві головні групи:
- Група учнів Групу респондентів становили 25 дітей (11 дівчат і 14 хлопців). Середній вік учнів на початку дослідження становив 13 років. Учні, що складали дослідницьку вибірку, перебували в онтогенетичному періоді пубертатного віку.
- Батьки учнів. Майже всі батьки були працевлаштовані. У деяких випадках йшлося про сім'ї з одним із батьків або з вітчимом/мачухою.
Дослідницькі методи
Дослідження тривалістю 10 місяців проходило в конкретній початковій школі за допомогою якісних методів — спостереження, інтерв'ю та анкетування. Аналіз отриманих даних проводився за допомогою статистичних методів.
Метод анкетування
Ще до початку дослідження та тривалої роботи в класі я у співпраці з класним керівником дала учням заповнити дві анкети. Перша була спрямована на з'ясування того, що діти вважають булінгом, у якій формі та де він найчастіше трапляється. Найчастіше учні вважали булінгом бійки та відбирання речей, проте, з іншого боку, найчастіше вони стикалися з вербальними нападами. За словами учнів, булінг найчастіше траплявся в класі та поза школою, чому я згодом пристосувала спостереження. На запитання, кому б учні розповіли про булінг, найчастішою відповіддю були батьки, а найменшу довіру вони мали до класного керівника. Натомість, парадоксально, на запитання, хто мав би вирішувати проблему булінгу, найчастішою відповіддю була саме можливість "класний керівник". Друга, більш суттєва анкета — це анкета Thornberg, яка була спрямована на особистість жертви та особистість агресора. Метою цієї анкети було з'ясувати в учнів ставлення до того, чому, на їхню думку, агресор цькує і чому жертва стає об'єктом булінгу. З результатів цієї анкети очевидно, що, на думку учнів у даному класі, найчастіше жертвою булінгу стає учень, який поводиться дивно або незвично, а найчастіше агресор цькує через те, що сам мав нещасливе дитинство або походить із патологічного сімейного середовища. Ці висновки необхідно було перевірити за допомогою тривалого спостереження.
Включене спостереження
Первинним методом під час польового дослідження було тривале включене спостереження за групою учнів, насамперед у шкільному середовищі. При спостереженні за булінгом важливо усвідомлювати, що йдеться про агоністичну поведінку, тобто здебільшого діадичні взаємодії між дітьми, які мають прояви домінантної, іноді навіть агресивної поведінки. Проте це може відбуватися також між двома коаліціями або між коаліцією та індивідом.
Більшу частину часу спостереження відбувалося в конкретному класі, оскільки саме там учні перебували найчастіше, зокрема й під час перерв. Однак спостереження проводилося також у місцях, де вони перебували після школи. Найчастіше йшлося про шкільне подвір’я та автобусну зупинку. Саме завдяки довготривалому спостереженню вдалося зафіксувати ситуації чи сфери, які не були безпосереднім предметом дослідження. Це стосується також ролі глядачів та їхніх реакцій.
Напівструктуровані інтерв’ю
Наступним методом під час реалізації польового дослідження був метод напівструктурованого інтерв’ю. У ситуації, коли завдяки виявленій довірі ми отримуємо від респондента шанс на більше ніж одну розмову, найкращим вибором є напівструктуроване інтерв’ю. Метою було за допомогою розмов з інформаторами отримати інформацію про соціально-економічний статус сімей та їхнє походження. Також за допомогою розмов досліджувалася популярність окремих дітей у вибраному класі, їхнє становище в групі в контексті популярності. Йшлося про індивідуальні розмови з кожним учнем окремо з метою з’ясувати, які діти є популярнішими, а які — менш популярними.
Результати дослідження
За допомогою напівструктурованого інтерв’ю було встановлено, що майже всі учні походили з середовища із середнім соціально-економічним статусом. Винятком були п’ятеро учнів, які походили з сімей з високим соціально-економічним статусом, і четверо, які походили з сімей з низьким соціально-економічним статусом. Були піддані цькуванню двоє учнів, і вони походили з сімей із середнім соціально-економічним статусом. Що стосується впливу соціально-економічного статусу на вибір жертви, то соціально-економічний статус (далі — SES) не мав прямого впливу на вибір жертви. Проте він мав вплив на популярність. Учні з високим SES, хоч і є значно популярнішими та не стають жертвами цькування, але вони також не є агресорами. Що стосується учнів з низьким SES, можна констатувати, що низький соціально-економічний статус не корелює з виникненням цькування чи вибором жертви. Під час дослідження було чітко помітно, що цькування відбувалося незалежно від соціально-економічного статусу, оскільки жертви, як я вже згадувала, походили з сімей із середнім соціально-економічним статусом. Вирішальною була популярність. Що стосується гендерних відмінностей у контексті реляційної агресії, то не було помічено суттєвих відмінностей між статями щодо кількості проявів. Різниця полягала лише в тому, що дівчата мали інтенсивніші прояви. Це означає, що, на відміну від хлопців, вони атакували жертву доти, доки не доводили її до стану тривоги чи плачу. Прояви хлопців були м’якшими. Це були первинні результати дослідження. Під час спостереження, однак, можна було побачити й багато інших ситуацій. Оскільки стаття орієнтована на роль глядачів, я наведу висновки, що стосуються цієї сфери. Цікавим було те, що саме учні з вищим SES заступалися за жертву, були впевненішими в собі й не боялися сказати агресору, щоб він припинив акт цькування. Це було у випадках, коли відбувалася взаємодія між індивідами (жертва — агресор). У даному шкільному класі, проте, було кілька груп. Кожна група мала певну ієрархію. Агресорами були учні, які займали найвищі позиції в ієрархії. Траплялися випадки, коли на жертв нападав такий індивід, а члени групи перебирали на себе роль «підсилювачів» (більшість членів). Йшлося про прояви, коли вони реагували сміхом або недоречними зауваженнями. У групі були також «аутсайдери», які не реагували взагалі. Цей факт був помічений як у групі хлопців, так і в групі дівчат. Майже всі члени груп походили з середовища із середнім рівнем SES. Учні з вищим SES у конфліктних ситуаціях реагували діаметрально протилежно, ніж ті, хто мав низький SES. Йшлося про випадки індивідів, згаданих вище. «Захисниками» були дві дівчини, популярні в колективі, з відмінною успішністю, вони представляли школу на різних конкурсах. Вони також мали вищий рівень емпатії, конфліктні ситуації вирішували спокійно, ненасильницько. Отже, існує припущення, що вони мали вищий рівень соціальних компетенцій. Натомість учні, що походили з сімей (переважно неповних) з нижчим соціально-економічним статусом, вирішували конфлікти імпульсивно, захищалися нападами й мали низький рівень емпатії. З отриманих даних можна констатувати, що більшість усіх учнів у класі (не груп) перебували в позиції «аутсайдерів». Як я згадувала, ці учні походили переважно з сімей із середнім рівнем соціально-економічного статусу та середнім показником популярності. На завершення наведу ще одну цікавинку. Протягом навчального року до класу прийшов новий учень. Деякі його вже знали, але для декого він був чужим. Отже, можна було спостерігати процес інтеграції. У контексті спостерігачів цей учень виступав у ролі «аутсайдера». Він намагався інтегруватися в групу хлопців. Оскільки її члени цькували (активно й пасивно) одного хлопця, під час процесу інтеграції новий учень потрапив у роль «підсилювача», і навіть у нього кілька разів були помічені прояви реляційної агресії щодо згаданої жертви. Члени групи прийняли його. Після цієї «зміни» почала зростати і його популярність, і в кінцевому підсумку він належав до учнів з найвищим показником популярності. По суті, новий учень долучився до процесу цькування як «підсилювач» з метою інтеграції в групу та підвищення популярності в ній.
Дискусія та висновок
З результатів дослідження хоч і випливає, що учні з вищим SES, а також популярністю, заступаються за жертв, проте йшлося лише про двох учнів, оскільки вибірка була меншою. Оскільки роль глядачів є важливою, а дослідження в межах ефекту спостерігача в контексті цькування в Словаччині відсутні, на мою думку, було б доцільно реалізувати такі дослідження на більшій вибірці. Я вважаю, що на реакції глядачів впливає також рівень соціальних компетенцій, як-от вміння правильно й ненасильницько вирішувати конфлікти, взаємно толерувати й приймати інші думки, погляди, віросповідання, раси та соціальні групи, а також рівень емпатії. Тому на майбутнє я б запропонувала реалізувати дослідження в цій сфері, де б вивчався взаємозв’язок соціальних компетенцій з реакціями глядачів у процесі цькування. Також варто досліджувати зв’язок SES, можливо, популярності тощо. У таких випадках найдоцільнішим було б довготривале спостереження в поєднанні з інтерв’ю. Я усвідомлюю, що ці методи в довготривалій перспективі є складними для реалізації. У співпраці, наприклад, з вищими навчальними закладами я, проте, можу це уявити. Наприклад, через теми випускних робіт та подальшу реалізацію довготривалого польового дослідження. Ця пропозиція, однак, пов’язана також із доступністю початкових і середніх шкіл у межах дослідження. Деякі школи дозволяють студентам проводити дослідження, деякі — ні. Таку співпрацю також було б доцільно певним чином закріпити через настанови чи рекомендації.
Що стосується рекомендацій для педагогів, було б доцільно в рамках виховних годин обговорювати цю тему та спрямовувати учнів на те, що навіть своєю пасивністю в ролі спостерігача вони підтримують цькування. На практиці я стикалася з твердженнями, коли учні висловлювалися: «мені поганого не роблять, тому я не втручаюся» або «я знаю про це, але це не моя справа». У випадку, якби дослідження підтвердили, що рівень соціальних компетенцій в учнів має значний вплив на реакції спостерігачів, у межах виховних годин також рекомендую працювати над підвищенням соціальних компетенцій в інтерактивній формі (різні активності, модельовані ситуації тощо). Можливо, було б доцільно до цих активностей долучити також ненасильницьке спілкування чи рівну медіацію.
У межах законодавства важливим документом є Методичні вказівки № 7/2006-R щодо запобігання та вирішення проблем цькування учнів у школах та шкільних закладах. Там, на мою думку, було б доцільно також доопрацювати роль спостерігачів. Оскільки, як я вже згадувала, багато разів учні не усвідомлюють, що вони є учасниками цькування навіть у цій позиції, і часто саме вони є тими, хто може допомогти зупинити цькування.
У сфері запобігання цькуванню діють різні профілактичні програми, а профілактичні заходи реалізують також співробітники поліції. Можливо, однак, було б цікаво включити до таких заходів бесіди з людьми, які пройшли через цькування. Для учнів це інше — слухати теорію, і зовсім інше — бачити реальний випадок та реальні емоції колишніх жертв чи агресорів.
Цькування між учнями чи загалом дітьми було, є і завжди буде. Коли воно триває тривалий час, це має негативні наслідки насамперед для психіки жертв. Тому доцільно запобігати йому, зокрема й таким способом, що досліджується ширше коло можливих впливів та причин, оскільки нові знання принесуть і нові можливості вирішення.
Авторка: Mgr. Veronika Poláková, PhD.
Використана література
Forsberg, C., Samuelsson, M., Thornberg, R., 2014. Bystanders to bullying: Fourth- to seventhgrade students' perspectives on their reactions, 2014, Research Papers in Education, (29), 5, 557-576. Research Papers in Education is available online at informaworld TM: http://dx.doi.org/10.1080/02671522.2013.878375 Strindberg, J., Horton, P., Thornberg, R., 2019. Coolness and social vulnerability: Swedish pupils’ reflections on participant roles in school bullying, Research Papers in Education, 2019 DOI: 10.1080/02671522.2019.1615114