Емоції є невіддільною складовою нашої психіки, вони належать до психічних процесів чи станів. Вони слугують насамперед для усвідомлення відчуття приємності чи неприємності щодо пережитих ситуацій, людей, речей. Емоції пронизують кожен наш міжособистісний прояв, кожну комунікативну ситуацію, чи йдеться про короткочасні емоції — афекти, чи про довготривалі — настрої. Вони належать до еволюційно старших компонентів нашої психіки, тому їх дуже важко контролювати розумом. У повсякденному житті ми здебільшого виявляємо свої емоції природно: як вони виникають, так зазвичай і виливаються назовні. У сфері соціальних послуг наші емоції водночас стають інструментом у роботі з отримувачами послуг, клієнтами. Володіння цим інструментом є істотною складовою професійного підходу.
Емоційне переживання складається з кількох базових елементів. Емоції проявляються як на нашому когнітивному (пізнавальному) рівні, так і в автономній активації організму. Когнітивний рівень емоції полягає в оцінці певної ситуації. Ця оцінка надалі позначається на інтенсивності переживання ситуації. Якщо ми перебуваємо в машині, яка мчить із крутого схилу, ми відчуваємо страх, але якщо ми знаємо, що машина є частиною атракціону-гірки, то цей страх зазвичай значно менший. Подібно до цього, якщо хтось скаже нам, що не може на нас дивитися, ми сприймемо це твердження по-одному від найкращого друга й зовсім по-іншому від людини з психічним захворюванням. Під автономною активацією мається на увазі фізіологічна реакція нашого організму на відповідні подразники. Фізіологічною реакцією на почуття захоплення було б, серед іншого, підвищення частоти серцевих скорочень, підвищення температури тіла та гормональна відповідь у формі адреналіну. З когнітивної оцінки виникає емоційна оцінка, з автономної активації — сприйнята активація. Результуючим цілим є безпосередньо пережита емоція як така. (Atkinson, Atkinson, 1995)
Для працівника соціальної сфери більшість емоційних переживань на основі вищезазначеного змінюється насамперед у когнітивній площині. Оцінка ситуації стосовно клієнта завжди відрізняється від оцінки ситуації в повсякденному житті. Йдеться не про відмінність емоцій як таких, а радше про зміну інтенсивності переживання та про когнітивне осмислення емоції.
Це спостереження може слугувати вихідною інформацією для подальшої роботи з нашими емоціями як з інструментом у взаємодії з клієнтами. Якщо припустити, що наші емоції є інструментом у спілкуванні з клієнтами, то цілком природно виникають сумніви щодо доцільності їх використання. Влучно ці побоювання висловив на тренінгу один із соціальних працівників: «Моє Я, психіка, а отже й емоції, є моїм робочим інструментом. Чи мушу я тому щосили намагатися використовувати їх належним чином? Я почуваюся паралізованим у своїх емоціях».
Якщо ми намагаємося «правильно або доречно» використовувати наші емоції, то, як правило, нам важко виявляти їх автентично, спонтанно. Але саме в автентичності прояву й полягає сутність емоцій. Тоді часто виникає амбівалентність між тим, що людина насправді переживає, і тим, що вона демонструє клієнтам. Безумовно, іноді доречно керувати своїми емоціями та коригувати їх. Не можна завжди й за будь-яких обставин виявляти емоції так, як вони насправді виникають. Але трапляються й ситуації, коли автентичність потрібна, можливо, навіть більше, ніж професійний підхід. Якщо працівник намагається підкоригувати власні емоції, йому це може не зовсім вдаватися. Зазвичай диспропорція виникає між вербальним і невербальним компонентами або ж паралінгвістичним компонентом, тобто надмовним (інтонація, паузи в мовленні, гучність тощо). Диспропорція у вираженні емоцій працівника соціальної сфери викликає недовіру в клієнта. Ця недовіра здебільшого проникає кудись у підсвідомість або навіть несвідоме клієнта. Звідси випливає й той факт, що цю недовіру важко вловити, назвати, і з нею дуже складно працювати. Працівникові може суб’єктивно здаватися, що хоч він і намагається працювати з клієнтами якнайкраще, хтось інший однаково досягає значно більших успіхів, навіть якщо не є настільки професійно досвідченим.
Емоційно «щирішими» ми буваємо частіше в ситуаціях, які певним чином пов'язані з первинними, нижчими емоціями — злістю, страхом, глибоким смутком чи бурхливою радістю. Саме в них когнітивна оцінка настає пізніше, ніж безпосередня активація організму (фізіологічна реакція). Причиною цього процесу, очевидно, є мигдалеподібне тіло, сіра речовина в лімбічній системі, яка здатна реагувати на тривожну інформацію раніше, ніж кора головного мозку, тобто розум. Це узгоджується з твердженням про те, що іноді ми спершу відчуваємо, а потім думаємо. Якщо ми, наприклад, краєм ока помітимо мотузку, нам може здатися, що ми бачимо змію, і ми відскочимо раніше, ніж розумом збагнемо, що це нешкідливий шматок мотузки. (Atkinson, Atkinson, 1995) Отже, мигдалеподібне тіло функціонує швидше за кору головного мозку, і це насамперед стосується первинних, нижчих емоційних станів. Вищі емоції більшою мірою супроводжуються когнітивним осмисленням певної ситуації одночасно з фізіологічною відповіддю. Якщо когнітивне осмислення виникає одночасно з активацією організму або навіть раніше, тоді ця ситуація швидше сприймається в контексті штучному, підлаштованому, нещирому, менш автентичному.
Як досягти компромісу, щоб мої емоції були автентичними й водночас не загрожували ані клієнту, ані мені самому, наприклад, через надмірну інтенсивність чи невчасність емоційного відгуку? Чи можливо взагалі досягти такого стану? Першим кроком до опанування власних емоцій як інструменту є наша уважність до самих себе та до інших.
Як краще розпоряджатися власними емоціями у сфері соціальних послуг?
Насамперед необхідно з'ясувати, які емоції нам притаманні. Кожна емоція полярна, вона віддзеркалюється у своїй протилежності: радість — смуток, мужність — страх, любов — ненависть. Іншим важливим компонентом емоцій є їхня інтенсивність. Інтенсивність виявляється як у глибині переживання, так і в силі їхнього прояву. З інтенсивністю пов'язана і тривалість емоцій. Багато хто з нас має викривлені уявлення про власні емоції. Це викривлення виникає передусім через те, що ми плутаємо вираження емоцій із їх переживанням. Усвідомлення того, наскільки ми емоційні зовні, чи ми запальні, чи радше спокійні, чи схильні більше піддаватися сумному настрою або, навпаки, глибше переживаємо радість, чи з'являється в нас частіше, ніж в інших, злість або гнів, — усе це може посприяти кращому використанню емоцій як інструменту. Для оточення здебільшого зрозумілішими будуть нижчі емоції. Вищі емоції, як-от альтруїзм чи почуття справедливості, діагностувати важче. Проте корисно орієнтуватися й у своїх вищих емоційних станах. Вони яскравіше проявляються, наприклад, в індивідуальній терапевтичній роботі над собою, у тренінгу самопізнання чи під час супервізії.
Другим суттєвим складником, який допоможе нам працювати з нашими емоціями на роботі, є з’ясування того, якою мірою ми виражаємо емоції назовні. Кожен із нас має специфічний підхід до вираження емоцій. Зазвичай розрізняють людей, яким під час переживання емоцій необхідно сильніше виражати свої почуття назовні, та людей, які глибоко переживають емоції всередині, але не повідомляють про них іншим. В обох варіантах можна знайти переваги та недоліки для роботи в соціальній сфері. Окремо слід залишити осіб, які переживають емоції, але пригнічують їхній прояв і свідомо не виражають емоцій. Такі особи вважаються насамперед менш придатними для роботи в соціальній сфері. Адже вони затуманюють пряму комунікацію, вносять у комунікативні ситуації маніпуляцію, вводять інших у комунікативну оману.
Третім суттєвим складником є наша здатність передавати емоції комусь іншому. Емоції насправді «заразні». Можливо, з вами траплялося таке, що ви бачили когось у нападі сміху, хто просто не міг припинити сміятися. Чи викликало це у вас бажання посміятися або принаймні усміхнутися? Тоді саме в цей момент відбулося «зараження емоціями». Схожим чином це працює і з полярними емоціями — поганим настроєм та смутком. Тут ми також здатні переймати емоції від інших або, навпаки, передавати їх іншим. Робота з емоціями може, отже, спрямовуватися і на вплив на емоції інших: отримувачів послуг, пацієнтів, клієнтів. Водночас виявляється, що розділення емоцій веде до більшої задоволеності, навіть до успішнішої боротьби з раком (Tschuschke, 2004). Багатьма дослідженнями доведено, що здатність вентилювати емоції позитивно корелює з вищою опірністю організму, швидшим одужанням під час хвороби та навіть із кращою здатністю захиститися від тяжких захворювань (Tschuschke, 2004, Simonton, 1994).
Принципово важливим для здоров’я та задоволеності людини виявляється відкрите вираження емоцій, передусім негативних, та їх вентилювання. За допомогою відкритої емоційної атмосфери, автентичності прояву працівників соціальної сфери та підтримки вираження емоцій отримувачами послуг можна досягти значного позитивного впливу в соціальних службах.
PhDr. Kateřina StibalováAtkinson, R. L., Atkinson, R. C.: Psychologie. Victoria Publishing, Praha 1995. Křivohlavý, J.: Psychologie zdraví. Portál, Praha, 2001. Simonton, P. C.: Návrat ke zdraví. Radost, Praha 1994. Tschuschke, V.: Psychoonkologie. Portál, Praha 2004.______
Фаховий журнал Sociální služby - 1/2012
Фаховий щомісячник Sociální služby є найпоширенішим періодичним виданням у сфері соціальних послуг у Чеській Республіці. Його видавцем є Asociace poskytovatelů sociálních služeb České republiky (APSS ČR) — найбільша професійна організація, що об'єднує надавачів усіх типів і видів соціальних послуг у ЧР. Її членську базу наразі становлять понад 720 організацій, що означає понад 1600 зареєстрованих послуг.
Обкладинка та зміст номера ТУТ (PDF, 360KB)
Журнал Sociální služby виник у 2009 році шляхом трансформації колишнього видання Zpravodaj APSS ČR. Він виходить десять разів на рік обсягом 36–48 сторінок формату А4 накладом 3500–4000 примірників для близько 16 000 читачів серед надавачів, засновників та отримувачів соціальних послуг, представників органів публічної влади, студентів і викладачів вищих навчальних закладів як у Чеській Республіці, так і в Словаччині.
Більше інформації можна отримати на вебсайтах http://www.socialnisluzby.eu та http://www.apsscr.cz.
Замовлення для організацій-членів APSS ČR приймає безпосередньо видавець або редакція за адресою: Kotnovská 137, 390 05 Tábor, Česká republika, тел./факс: +420 381 213 332, мобільний: + 420 606 751 156 або +420 606 832 551, e-mail: redakce@apsscr.cz.
